Михайличенко Гнат Васильович народився 27 вересня 1892 року в с. Студенок (тепер с.Миропілля Краснопільського району Сумської обл.). Поет, прозаїк, публіцист, помітний діяч української національної революції, заснував партію боротьбистів, що захищала державність України. Після революції організував видавництво «Товариство українських письменників», був редактором журналу «Мистецтво». 1919 року працював наркомом освіти України, перебував на підпільній роботі в зайнятому денікінцями Києві, був ними 21 листопада 1919 року розстріляний.

У 1911 році розпочав літературну творчість поезією. Перше оповідання «Погроза невідомого», написане в харківській в´язниці, побачило світ 1916 року. Створив два цикли малої прози «Місто», «Лірика», що складаються з новел, новелеток, образків, шкіців, ліричних етюдів, поезій у прозі, які становлять собою лірико-імпресіоністичні замальовки буття людини у складному вирі життя. Ці твори пройняті щирим гуманізмом, співчуттям до приниженої і знедоленої людини, сліпої жебрачки, дівчинки, нещасних жертв антилюдяного світу. Ліризує ці твори першоособовий оповідач, свідок й учасник цих історій. Автор повісті, присвяченої підпільній роботі революціонерів,— «Історія одного замаху» (1916). Однак славу принесла йому повість «Блакитний роман» (1919), створена в річищі символістсько-імпресіоністської прози. Митець майстерно застосовує «штрихову» стилістику, тобто реченняімпресії, ритмомелодику, багату кольорову палітру, яскраву символіку й алегорію. Саме Гнат Михайличенко заклав основи розвитку орнаментальної прози 20-х років, що утвердиться у новелах Миколи Хвильового, Андрія Головка, Петра Панча, Івана Сенченка.