Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І

Богдан Ігор Антонич. Національне мистецтво


Автономність мистецтва. Загальнопоширеним є погляд, що мистецтво відтворює реальну дійсність. Правда, що не один раз підносилися проти такого розуміння спротиви, а хоч би тільки застереження; все ж таки оцей помилковий підхід до мистецтва залишився не тільки серед загалу, але і в самих мистецьких колах. Усе ще говориться про відтворення, відбивання, віддзеркалювання тощо. Цей погляд є далекою спадщиною по матеріалізмі, чому не перечить те, що він є також основою початкового, примітивного розуміння мистецтва. Матеріалізм, визнавши мистецтво не за ціль, а тільки за засіб осягнення інших цілей, не міг погодитися на признання окремої мистецької дійсності і таким чином надав первісному, спрощеному підходові зовнішню покришку науковості. Треба сказати різко: отже, ні! Мистецтво не відтворює дійсності, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність. Це не є програма якогось надреалізму. Ніколи. Навіть звичайний реалізм, коли він є мистецтвом, не обмежується тільки до простого відбивання дійсності. Навіть звичайна світлина, якщо вона хоче називатися мистецькою, не дає лише віддзеркалення. Власне, відбиття в дзеркалі або світлина до посвідки не мають з мистецтвом нічого спільного. Відношення мистецтва до дійсності не можна спрощувати до звичайного відтворювання, воно є далеко складніше. В кожному випадку мистецька дійсність є суцільна, в собі замкнена, окрема, із своєрідними законами. Мистецькі закони не є тотожні з законами реальної дійсності.

Мета мистецтва. Найперше слід зазначити, що мистецтво діє виключно на нашу психіку, цебто обсяг або поле його впливу є стисло обмежене. Воно викликає в нашій психіці певні переживання, а саме: вражіння, уявлення, почуття та навіть відрухи волі. З´являється воно завжди та всюди, навіть на найнижчому рівні культури, тому мусить бути одною з первісних потреб людини. Воно торкається тільки психіки, отже, є одною з потреб психічних. Звичайна річ, що є люди, які їх зовсім не мають, які з природи нездібні їх відчувати, котрим вистачать біологічні потреби. Тому завжди буває стільки байдужих до мистецтва, їх не можна ні обвинувачувати, ні осуджувати, їм не до снаги розуміння мистецтва, це їхня природа, та й годі. Вони до певної міри хворі, вони не є повними людьми, одначе не кожну хворобу зможемо вилікувати. Зате в кожному підсонні, в кожній епосі та в кожному місці знайдемо людей, що в них мистецькі потреби вроджені і для них такі первісні, як їжа чи сон.

...З тези, що мистецтво є первісною потребою людини, можна видобути два висновки. Перше: якщо мистецькі переживання є початково потрібні, то, таким чином, вони є також вартісні й корисні, отже, мистецтво є саме про себе суспільною вартістю. По-друге, коли визначна частина людей має вроджений нахил до сприймання мистецтва, виходить, що не вистачає тих переживань, котрі дає реальна дійсність. Мистецькі переживання не вичерпуються естетичними переживаннями. Метою мистецтва є викликувати в нашій психіці такі переживання, яких не дає нам реальна дійсність.

Зміст та форма. Формою мистецтва є більші або менші клаптики полотна чи паперу, що на них наложена тонка верства фарби або туші. Це конкретні, реальні предмети, це лінії, плями, площини, обриси, мазки пензля, наверстування відтінків, уклад ліній та плям. Змістом є переживання, котрі постають у безпосереднім зв´язку з оцими конкретними предметами. Мистецтво — це до певної міри явище психічне. Образи, картини є тільки спонукою, джерелом конечним та необхідним.

Мистецькі переживання є двоякі, а саме творчі, себто ті, що їх переживає сприймач у момент сприймання мистецького твору. І одні, й другі є первісні, і потреба як одних, так і других є вроджена. Також суб´єктивні переживання є не тільки перші, але й другі. Кожна людина сприймає кожний мистець

кий твір на свій спосіб, себто інакше. В кожному образі, картині тощо є стільки мистецьких творів, скільки цей образ мав сприймачів. Об´єктивного мистецтва немає й не може бути. У творця зміст випереджує форму, у сприймача — навпаки...

... Кожний митець виявляє в будові свою спроможність, це виявлення дає йому почуття сили, внутрішнє вдоволення, повну насолоду, щастя. Чим більше вкладає він себе в твір, тим більше він задоволений. Тому нічого дивного, що кожний митець настроєний протиреалістично. Навпаки, звичайний сприймач хоче в дію сприймання вкласти якнайменше зусилля, момент будування лишається для нього майже завжди неспостережний, увага його переходить понад ним здебільшого байдуже. Тому пересічний сприймач був у кожній добі та в кожному краї бажав і бажає реалізму. Із своєї точки погляду він має безперечну слушність. Тут таємниця вічної незгоди із сприймачем. Коли митець іде в реалістичному напрямі, то робить уступки (компроміс) на користь останнього.

Кожне мистецтво є дидактичне. Мистецтво — це суспільна вартість. Але, окрім цього, сповнює воно ще одну суспільну дію. Мистецтво завжди вчить. Вчить не гаслами, моральними науками, проповідями. Вчить саме собою. Мистецтво викликає своєрідні переживання, що їх не може дати ніяка інша дійсність. Мистецтво діє в окремий спосіб на нашу психіку і таким чином збагачує її, поширює її обсяг та досвід, підносить кількісно та якісно її засоби, розвиває чутливість вражінь, уявлень, напруження почувань та силу явищ волі. Це один його вклад у нашу психіку, а є ще другий. Мистецтво дає нам хвилини повної насолоди, переносить нас на якийсь час у ділянку вищих вартостей. Побут, хоч би хвилевий на такій височині, очевидно, підносить нас морально. Це робить кожне мистецтво правдивим...

Єретичні думки. ...Чи справді в мистецтві існує розвиток та поступ? ...Безперечно, що кожна доба має власні способи мистецького вияву. Одначе вони тільки змінюються, і годі говорити про їхній послідовний розвиток. Мистецькі форми одної епохи не є здебільшого ні вартісніші, ні кращі від мистецьких засобів іншої. На них складається надбання поодиноких митців, а це залежить передусім від одиниць. Мистецькі форми якоїсь доби — це способи мистецького вияву одиниць, що живуть у цьому моменті. А втім, усі митці, без огляду на те, в якому часі вони живуть, подібні один до одного хоч би тому, що кожний з них має вроджені творчі потреби. Очевидно, кожний, хто є справжнім митцем, бо тільки такі будують мистецтво. Висновок: мистецькі форми кожної епохи є неповторні, а одночасно художні закони всіх часів подібні.

Пам´ятаймо, що мистецтво творять митці (одиниці), а не напрями.

Трюїзми про національне мистецтво. Слід пригадати, що національний характер не творить у мистецтві народна або історична тематика чи наслідування народних або наших давніх способів оформлення мистецького твору... Митець є тоді національним, коли признає свою приналежність до даної нації та відчуває співзвучність своєї психіки із збірною психікою свого народу. Якщо це відчування справді щире, воно напевно знайде вислів — навіть мимохіть — у творах митця...

Наука і культура. Україна: Щорічник.— К., 1990.—Вип. 24.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)