Електронна бібліотекапідручники


ПОДАТКОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

7.1. Фіскальна соціологія в теоретичних розробках зарубіжних та вітчизняних науковців


Численні суспільні, економічні та політичні процеси, що відбуваються в економіці сучасної України із запровадженням засад податкового менеджменту, передбачають особливу увагу до мотивів, інтересів та потреб суб´єктів оподаткування, що знаходить своє вираження у податковій поведінці, яка має враховувати особливості соціальних відносин, вплив звичаїв і традицій, менталітету, історичних особливостей та інших неекономічних чинників, які відіграють іноді роль більшу, ніж економічні.

Велика кількість взаємозумовлених зв´язків і відносин, що існують у суспільстві, прямий і опосередкований взаємозв´язок змін у податковому законодавстві, обумовлених певними причинами, потребує в кожному конкретному випадку глибокого розуміння їх природи, характеру і сутності, виявлення та вивчення яких становить суть фіскальної соціології.

Основоположником цього наукового напряму вважають арабського мислителя Ібн Хальдуна, його послідовниками — И. Шумпетера, Е. Даунса, Дж. Б´юккенена та ін.

Ще задовго до формування фіскальної теорії Ібн Хальдун Довів можливість функціонування держави тільки завдяки грошовим надходженням в казну, стверджуючи, що "податки і збори утворюють матерію держави", даючи можливість вчорашнім кочівникам, які стали державними правителями, вести розкішне життя, користуватися земними благами. Такий стан речей змушує державу у різних формах втручатися в економіку, але з єдиною метою — збільшення надходжень в казну. Перша форма — це збільшення оподаткування шляхом введення різноманітних видів податків, "вигадування монархом нових видів податків". Друга форма — це пряме втручання держави в природну кон´юнктуру ринку, у внутрішню і зовнішню політику.

Різні форми втручання призводять до негативних для держави наслідків. Так, податки стають надмірними, і тоді ринки приходять до занепаду, що позначається на державі. Відбувається це тому, що податки приносять підданим "гніт і утиски", зменшення доходів, а це вбиває їхні надії, пов´язані з торгівлею. В результаті призупиняються надходження в казну, адже переважна більшість платників податків — землероби і купці. Небезпека вилучення власності змушує багатих людей створювати свого роду "державу в державі" — набирати найману охорону для своїх володінь. Але оскільки з силою держави ніщо не може зрівнятися, то багаті люди надають перевагу втечі за кордон з вивезенням свого багатства. Все це призводить до деградації економіки, що означає кінець держави, бо вона — форма суспільства, яка не може існувати без матерії, тобто матеріальної складової, що змінює діяльність людей.

Держава гине, вона здійснює самогубство, бо знищує ту основу, завдяки якій може існувати, й Ібн Хальдун підкреслює об´єктивний характер цього процесу. Аргументи на користь виваженого, обґрунтованого підходу до процесів оподаткування, незважаючи на багатовікову історію формування, є актуальними і в час демократичних та ринкових трансформацій в Україні.

Відомий теоретик та один з основоположників теорії добробуту Артур Пігу, досліджуючи природу ефективного оподаткування, у своїх поглядах дотримувався філософського принципу обміну "податки — максимальна кількість благ отримувачам", обґрунтовуючи це співвідношенням задоволення (satisfaction) і незадоволення (dissatisfaction), хоча ці два психічні стани не піддаються визначенню чи порівнянню.

Пігу визнавав, що втручання держави є правомірним, якщо його мета — підвищення достатку, однак в основі його має бути принцип компенсації з урахуванням критерію справедливості, визначальним у механізмах мобілізації коштів до бюджету має бути дотримання принципу рівності та еквімаржинальності (рівності на межі).

Основним принципом оподаткування Пігу назвав принцип найменшої сукупної жертви, яка має визначатися таким чином, яким визначається задоволення згідно з теорією порівняння. Принцип найменшої сукупної жертви, за Пігу, — це підґрунтя прогресивної системи оподаткування.

В основі підходу вченого — принцип рівності граничних жертв для всіх членів суспільства, тому важливим аспектом було врахування відносного положення і місця індивіда в загальній шкалі доходів.

Інший прихильник теорії суспільного добробуту — Вільфредо Парето для економістів передусім є одним із засновників ординалістичної теорії корисності, теорії загальної рівноваги і теорії оптимальності економіки.

Однак інтереси Парето як економіста не обмежувались цією проблематикою. Йому належить відкриття так званого "закону Парето", який показував залежність між величиною доходу і кількістю осіб, що його отримали. В загальному вигляді ця залежність визначалася формулою

N= А - Х~т ,

або

logTV = logA - т • logX, де N — кількість людей в суспільстві з доходами, не меншими ніжХ;

А\тп — параметри цього розподілу (тп ще називають коефіцієнтом Парето).

Після вивчення досить широкого статистичного матеріалу Парето дійшов висновку, що параметри цього розподілу приблизно одинакові і не відрізняються принципово в різних країнах у різний час.

Соціологічні дослідження в економічних працях Парето як прихильника економічного лібералізму та індивідуалізму ґрунтуються на постулатах раціональності поведінки індивідів: невідповідність між передбаченою і дійсною поведінкою людей можна пояснити лише нелогічністю останніх. Тому, на думку вченого, необхідно більш ретельно вивчати природу неадекватної поведінки індивіда — платника податків і на основі цього дослідження робити висновки, більш адекватні реальності. Проте Парето усвідомлює, що це неможливо робити в межах економіки як науки, оскільки вона вивчає лише "логічну", або раціональну, поведінку, а компенсувати цю однобічність економічної теорії, на думку вченого, має інша наука.

Він поділяє всі людські дії на дві нерівні категорії — більш рідкісні "логічні дії" і "дії нелогічні", яких більшість. Сфера перших обмежується достатньо вузьким колом, а різниця між двома категоріями людських вчинків полягає у відношенні між їхніми цілями і засобами, де кожен вчинок має визначену межу. До обраної мети ведуть різні засоби, вибираючи серед яких, індивід і здійснює вчинок. При цьому цілі і засоби можуть розглядатися і з погляду самого індивіда, і з позиції стороннього спостерігача, який володіє більш широкими і "правильними" уявленнями про дійсність. За визначенням Парето, логічні дії — це ті, в яких об´єктивні цілі і засоби їх досягнення збігаються з суб´єктивними.

Логічні дії ґрунтуються на роздумах, нелогічні — на почуттях (sentimenti), інстинктах, смаках, тобто ірраціональних проявах. Однак людям невластиво зізнаватися в нелогічності своїх вчинків, тому вони намагаються пояснити, "логізувати" (термін Парето) свої дії, які часто суперечать прийнятим у суспільстві нормам, звичаям та положенням законодавства, виступаючи проявом девіантної поведінки.

Девіація — це соціальна поведінка, що відхиляється від прийнятої в суспільстві чи соціально прийнятої в суспільстві. Соціальне пояснення девіації враховує соціальні і культурні фактори, на основі яких платників вважають девіантними. Вперше це поняття запропонував Еміль Дюркгейм на межі XIX—XX ст. у теорії аномії.

Аномія в перекладі з латинської означає "без норм" і позначає стан суспільства чи особисте ставлення до суспільства, у якому спостерігається слабкий консенсус, брак віри в суспільні цінності і мету, а також втрати ефективності нормативних і моральних меж, що регулюють особисте і суспільне життя. За допомогою цієї категорії вчений намагався описати хворобливий стан суспільства, який певною мірою створює передумови для збільшення кількості девіацій. Він виділив окремі риси, що характеризують цей стан, визначальним серед яких є криза цінностей, а загалом психологічний стан індивідуальної і суспільної свідомості, для якого характерний розклад суспільних "моральних" цінностей і "вакуумом ідеалів", що й стає першопричиною правопорушень.

Проблема девіантної поведінки платників податків та небажання платити податки стала предметом вивчення науковців, сформувавшись в окрему наукову галузь "політекономії податкової антипатії" (economict of tax avecsion), особливої уваги у цій сфері заслуговують наукові праці М. Аллінхема, С. Колма, Сандмо, А. Шенфільда та ін.

Наприкінці 50-х років XX ст. німецький економіст Г. Шмольдерс звернув увагу на певні закономірності у сприйнятті, податковому мисленні та податковій етиці платників, що дозволило розглядати питання сплати податків в економічних, правових, етичних, суспільно-політичних, соціально-психологічних аспектах.

Дослідник розробив особистісні моделі поведінки платників у певних ситуаціях (інфляція, зміни цінової кон´юнктури, стан ринку праці, політика процентних ставок, рівень достатку, отримуваний дохід, ступінь податкового тиску тощо). Формування цих моделей дало змогу вивчити можливості створення оптимальної структури системи оподаткування. Як наслідок, з´явився новий напрям знань податкового менеджменту — фіскальна соціологія.

Фіскальна соціологія (від лат. socio — суспільство, logos — вчення, fisk — казна) — наука про суспільство як цілісну систему з її складовими в питаннях фіску, що вивчає закономірності і рушійні сили їх функціонування в межах суспільства, його внутрішніх і зовнішніх законів розвитку.

На відміну від західної фінансової думки, вітчизняна економічна наука, окрім деяких публікацій B.JI. Андрущенка, М. Суторміної та В.М. Федосова, на жаль, не займається дослідженням цих питань, акцентуючи увагу на технології та механізмі оподаткування, але оскільки життя людини включене до складної системи соціальних зв´язків, залежить від системи суспільних відносин, що склалася, процесів і подій, які відбуваються в суспільстві, від політики держави тощо, її орієнтація в навколишньому світі потребує вивчення.

Фіскальна соціологія дає більш широкий погляд на економічні явища, розглядаючи вплив різних економічних та неекономічних факторів на явища економічного життя та процеси оподаткування, відслідковуючи їх зворотній вплив з метою свідомого регулювання вчинків та дій платників податків відповідно до поставленої мети.

Факт фізичного існування особистості — платника податку і задоволення певних потреб зазнає впливу кількісного обмеження та якісної недостатності необхідних зовнішніх засобів, власних доходів та номінальних суспільних благ, наданих державою, що породжує неузгодженості та стає передумовами девіантних мотивацій, подолати які можна з урахуванням економічних законів фіскальної соціології, що беруть до уваги морально-етичні та соціально-економічні особливості сприйняття особи — платника податків, зокрема:

1. Закон біологічної і соціальної єдності.

Індивідуум у своїх поведінці, звичках запрограмований навколишнім економічним середовищем, культурними стандартами, тому дії людини визначаються не тільки поточними стимулами, але й усім досвідом його попереднього життя. Впродовж багатьох десятиліть в Україні не було традиції сплачувати податки, що зумовлювалось тривалим соціалістичним періодом розвитку економіки держави й обмеженою роллю податків у наповненні бюджету, тому більшість громадян ніколи не стикалися з необхідністю особисто сплачувати податки, оскільки власні доходи обмежувалися заробітною платою, відрахування з якої здійснювалися без участі громадянина.

2. Закон єдності соціального несвідомого.

Дії особи — платника податків визначаються не тільки свідомістю, але й неусвідомленими мотиваційними причинами. Так, особа може бути запрограмована на виконання рішення і, не усвідомлюючи цього, реалізовувати його. Прикладом є високий добровільний рівень сплачувати податки у розвинутих країнах світу, де у платників не викликає сумніву необхідність сплати податків, що зумовлено багатовіковими традиціями та досвідом попередніх поколінь.

3. Закон послідовної еволюції.

У механізмах фіскального адміністрування та податкового менеджменту зміна розвитку технологій та механізмів оподаткування відбувається після виникнення відповідних передумов. За певними успіхами, як правило, можуть виникати зриви, якщо не враховувати стратегічні розриви та необхідності поетапної реалізації прийнятих рішень стосовно змін мотивацій індивідуального вибору, передумов девіантної поведінки, запровадження засад добровільної сплати податків.

4. Закон зростання ентропії.

Ізольовані організаційні структури — юридичні та фізичні особи — платники податків мимовільно прагнуть перейти від стану менш можливого ризику до більш можливого за відсутності протидії як з боку внутрішнього, так і зовнішнього середовища (отримання можливих пільг, зміна організаційної структури з метою отримати більше пільг при оподаткуванні тощо).

5. Закон відносної поведінки.

У механізмах дії та реалізації особистих мотивацій все відносно, в різних умовах ті самі подразники сприймаються по-різному і викликають різні реакції. Поведінка особи — платника податків не підпорядковується лінійним законам, вона не детермінована, можна лише прогнозувати її дії імовірнісними методами.

6. Закон кумулятивного впливу зовнішніх чинників.

Причиною поведінкових дій є не одна попередня подія, а їх

ряд, тому доцільно враховувати різноманітність і стохастичність соціальних, економічних, політичних і психологічних явищ у різних ситуаціях, а також ту обставину, що кожна особа-платник має власну мету.

Більш того, дії людини обумовлюються вродженими і набутими якостями, підпрограмами, що і зумовлює зростання впливу зовнішніх сил у поєднанні з внутрішніми причинами при ухваленні рішення.

7. Закон загальної інерції.

Почавши працювати в одному напрямку, людський мозок має схильність працювати в тому самому напрямку і за інших зовнішніх подразників. У кожної людини виробляються певні звички, навички, які дозволяють якщо не визначити конкретні її дії, то принаймні, прогнозувати. Так, платнику, який вже колись спробував ухилитись від оподаткування або робить це систематично, важко перебороти власні поведінкові реакції, змінити особисті девіантні мотивації.

8. Закон установки.

Діяльність людини, її вчинки визначаються, як правило, системами установок (цінностей), що визначають стан готовності, схильності платників податків та суб´єктів господарювання до видів діяльності та ступінь їх активності. Людина ще до ухвалення рішення схильна діяти певним чином, хоча часто і не усвідомлює його існування і впливу. Вчинки індивідуума у схожих ситуаціях часто збігаються, отже, знаючи комплекс установок платників податків або окремих їх груп, органи контролю можуть прогнозувати їхні дії.

9. Закон домінанти.

Кожна людина схильна до певного сприйняття, способів мислення, дії і форм поводження, тому порушення пов´язані не з поточними факторами, а з минулим досвідом, обставинами, при цьому виявляється схильність до певного сприйняття дійсності, способів мислення, дії і форм поводження. Сформовані домінанти не переборюються словами і логікою доти, поки не з´явиться інший досвід застосування нових методик оподаткування, що досить складно, оскільки правила і норми командно-адміністративної економіки, які діяли в минулому і зазнали краху, не вважаються більше ефективними і надійними, а нові, інші правила поведінки платника податків як суб´єкта оподаткування ще не повною мірою визначені, нові ж цілі уявляються неадекватними зробленим зусиллям.

10. Закон відповідності вимогам середовища.

Ступінь прояву особистих якостей і реалізація можливостей людини визначається впливом навколишнього середовища, зокрема відсутність кодифікації податкового законодавства, численні нормативно-правові акти, ще більша кількість правоконкретизуючих та роз´яснювальних положень, політичні дебати навколо Податкового Кодексу та інше, не сприяють підвищенню довіри платників податків до податкової системи держави.

11. Закон адаптації.

Усі реакції людини, її вчинки і дії спрямовані на усунення шкідливих зовнішніх економічних, соціальних, політичних впливів і досягнення сприятливих умов з метою забезпечення своєї життєдіяльності. Усе, що не пристосовується до навколишнього середовища, відмирає. В цьому контексті посилення примусових та каральних аспектів податкового контролю сприяє зменшенню підприємницької ініціативи або змушує платників податків витрачати зусилля на пристосування до діючої податкової практики, що склалася.

12. Закон впливу норм і регламентів.

Чинні норми податкового права відображають типові соціальні зв´язки і відносини для більшості громадян держави. Дотримання суспільних, правових норм — обов´язок людини, однак зайва регламентація придушує активність особистості, творчу самостійність.

13. Закон обмеженості нормативно-правових норм.

Установлені формальні вимоги мають обмежену силу, тому

органи управління оподаткуванням повинні мати повноваження й обов´язки відповідно до функцій, закріплених у законодавстві, при цьому слід дотримуватися доцільності відповідальності об´єктаі характеру повноважень працівників органів контролю.

14. Закон рефлекторного характеру діяльності.

В основі рефлекторних актів людини — безумовні й умовні рефлекси, що забезпечують біологічне і соціальне виживання, саморозвиток людини, яка підпорядковується безумовним рефлексам. Ієрархічний (суспільний) рефлекс генетично визначає необхідність боротьби за місце в соціальній ієрархії. Рефлекс мети — основний фактор поведінки особистості, завдяки чому створюються (формуються) умови для досягнення мети.

15. Закон традиції і звичаїв.

Звичаї — історично сформовані й передані в процесі еволюції, правила поведінки, знищення яких руйнує як організацію оподаткування, так і державу, а насаджувана нова культура може бути засвоєна лише в молодому віці, самі ж традиції можуть змінюватися лише зі зміною поколінь.

Тому доцільним та ефективним є інформаційна реформа ДПС України, складовою якої є поширення ідеї необхідності добровільної сплати податків серед дітей молодшого шкільного віку в доступній та зрозумілій для них формі — "Казки про податки".

16. Закон економії сил.

Витрати праці люди прагнуть зменшити за їх оптимального використання, тому мотивацією вибору певної схеми оподаткування можуть бути мінімальні затрати часу та зусиль на ведення бухгалтерського та податкового обліку.

17. Закон випереджувальної дії дійсності.

Навколишнє економічне, соціальне, політичне та правове

середовище випереджає (прогнозує) події в динаміці і розвитку, тобто людський мозок може приймати рішення з визначеним часово-просторовим випередженням майбутніх подій, де усі реакції людини, її дії залежать від минулого і не відбуваються поза зв´язком з перспективою.

18. Закон очікуваного корисного ефекту.

Людина не може прийняти і виконати рішення, які не передбачають одержання корисного ефекту у вигляді певного заробітку чи доходу, тому при прийнятті управлінських рішень у сфері оподаткування необхідно враховувати інтереси та потреби платників податків.

19. Закон впливу емоцій і вольової детермінації поведінки.

Можливість об´єктивного використання мета-економічних

постулатів фіскальної соціології пов´язана з дотриманням таких принципів:

1. Релевантності (представництва), тобто модель соціально-економічного середовища має враховувати лише ті моменти, які фіксують типові зв´язки і відносини у суспільстві.

2. Адекватності. Соціальна модель, знання, мотиви, плани дій тощо, мають будуватися так, щоб належно та адекватно сприйматися як економічним суспільством загалом, так і конфліктними групами зокрема.

3. Логічної послідовності, тобто поняття, якими оперує практика протидії конфліктним податковим ситуаціям, мають бути втілені в життя поетапно, узгоджуватись між собою і не суперечити один одному.

4. Узгодженості.

5. Сукупність прийомів з протидії соціальним конфліктам не повинна "винаходити суспільство заново", а будувати модель з урахуванням всіх параметрів з можливістю емпіричної перевірки.

Діагностування у фіскальній соціології виступає методологічним інструментом, що дає як законодавчим органом, так і органам контролю необхідні знання, на основі яких розробляються соціальні прогнози і проекти, вивчається суспільна думка, морально-психологічний клімат у суспільстві, здійснюється комплексний процес дослідження як процесів оподаткування, так і девіантної поведінки з метою виявлення, розпізнавання і вивчення причинно-наслідкових зв´язків і відносин, що характеризують стан і тенденції подальшого розвитку.

Ефективність вирішення соціальної проблеми багато в чому залежить від того, наскільки точно була проведена діагностика, наскільки об´єктивно був оцінений стан і якою мірою правильні обрані орієнтири, діагностовані сфери життєдіяльності, що слугують основою соціального дослідження і виміру.

Соціальний діагноз як науковий висновок про стан "фіскального здоров´я" розглянутого об´єкта чи загалом процесу оподаткування заснований на всебічному і систематичному спостереженні й вивченні, що передбачає не тільки виявлення причинно-наслідкових зв´язків і спонукальних мотивів поведінки, а й розробку конкретних програм і рішень державних чи громадських організацій з подолання чи підтримки розвитку виявлених процесів і тенденцій.

Соціальна діагностика ґрунтується на принципах: об´єктивності, причинності, комплексного підходу, наукової обґрунтованості.

Прийняті на основі соціальної діагностики рішення і рекомендації реалізуються через процедури зміни податкового законодавства, технологій оподаткування, реєстрації суб´єктів господарювання, мотивів поведінки платників податків, застосування соціальної профілактики, що спрямована на виправлення, часткову зміну чи подолання неузгодженостей податкового законодавства та технологій оподаткування, які виступають "конфліктом інтересів" між платниками податків та органами контролю.

Проблематика соціальних та економічних конфліктів завжди перебувала в центрі уваги як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, напрямків і шкіл економічних та соціальних досліджень, де незаперечними є здобутки та наукові розробки теоретиків Г. Спенсера, JI. Гумпіловича, Г. Зіммеля, що стали фундаментальними, сприяли формуванню в середині XX ст. особливого конфліктологічного напряму досліджень фіскальної політики. Представники цього напряму, спираючись на спадщину попередників, зосередили свої дослідження на побудові теорії соціального конфлікту, виходячи з того, що конфлікт — це нормальний стан держави як загалом здорового, економічного організму.

Основними причинами, які конфліктологи вважають можливими передумовами девіантної поведінки, що провокують конфлікт інтересів платників податків і фіскальних органів, є те, що:

1) розподілом засобів до життя займається група людей, яка протистоїть всьому суспільству, що і породжує неминучість конфлікту;

2) політична влада захищає наявний економічний порядок розподілу суспільного продукту, що в свою чергу об´єктивно обумовлює конфлікт між нею і народними масами;

3) у суспільстві діє висхідний ланцюг взаємовідносин: гроші — влада — цінності — ритуал. Від першого до останнього елемента протистоять інтереси протилежних соціальних груп, що і породжує конфлікти в структурі системи суспільних відносин;

4) соціальний конфлікт є продуктом економічних відносин, що пояснюється наявністю засобів примусу, зумовлених економічними, соціальними, правовими відносинами власності.

Американський теоретик Льюїс Козер у працях "Функція соціального конфлікту"(1956) та "Продовження дослідження соціального конфлікту"(1967), висунув гіпотезу про те, що розв´язання кардинальної проблеми "суспільного порядку" і забезпечення усталеності наявного суспільного ладу не ігнорує, а, навпаки, акцентує увагу на визнанні соціально-економічних непорозумінь, боротьби інтересів, соціальних та економічних конфліктів.

Вчений, прагнучи структурувати природу соціально-економічного конфлікту, здійснив аналіз умов функціонування соціального організму, базуючись на засадах, для яких характерні: по-перше, соціальна напруга, конфлікт інтересів, економічні диспропорції; по-друге, процеси, що відбуваються в складових системи, та взаємозв´язки між ними при певних обставинах сприяють збереженню чи зміні, зростанню або занепаду, інтеграції якостей; по-третє, конфліктні процеси, що, як правило, вважались руйнівними для системи, за певних умов доцільно розглядати як засоби, що зміцнюють систему та сприяють її пристосуванню до змінного оточуючого середовища.

JI. Козер у своїх дослідженнях обґрунтовує думку, згідно з якою, соціальний конфлікт — це свого роду страхувальний план системи, що дозволяє через подальші реформи, економічні трансформації на новому рівні приводити соціальний організм у відповідність до умов, що змінилися; він зазначав, що це неможливо у жорстких тоталітарних системах, для яких характерне блокування специфічних попереджувальних сигналів шляхом придушення конфлікту.

У схожому з JI. Козером руслі розвиває свою теорію сучасний німецький вчений Р. Дарендорф, який доводить, що наука повинна займатись вивченням поведінки людей у точці зіткнення суспільства й окремого індивіда, при цьому суспільство трактується як певний вид соціального зв´язку у вузькому і широкому розумінні.

Основу взаємодії у таких соціальних зв´язках становлять форми, що задають певні норми поведінки — "соціальні ролі", кожна з яких окремому індивіду приписується, задається, тобто має щодо нього нормативно-примусовий характер. Проте, і на рівні індивіда, і на рівні суспільства існує чітко розподілена ієрархія ролей, які виступають встановленням певних відносин на поведінковому рівні.

Загалом, нерівність ролей, яка породжується соціальною нерівністю, призводить до конфлікту, способом розв´язання якого не може бути ні його ігнорування, ні придушення, а власне гострота соціального конфлікту і оперативність його врегулювання залежать від типу соціальної структури суспільства, рівня його організації та відкритості. Найбільш адекватною формою суспільства є демократичне, відкрите, мобільне суспільство, в якому розгортання і протікання конфлікту гранично формалізоване. Таким чином наявність великої кількості різноманітних конфліктів у сфері оподаткування значно активізує систему пошуку механізмів, засобів, за допомогою яких можна якщо не ліквідувати їх, то ввести у цивілізовані межі та надати їх вирішенню конструктивного характеру.

Конфлікт інтересів, як і інші стосунки, тією або іншою мірою регулюється нормами суспільної поведінки: правовими, моральними, політичними, релігійними тощо. Нормативне регулювання конфліктів, на відміну від тимчасових інститутів, робить соціальну систему більш стабільною, зумовлює довгостроковий порядок розвитку та розв´язання спорів, у процесі яких сам конфлікт та його учасники отримують певні моральні оцінки. Однак, вони, як правило, бувають неоднозначними або навіть протилежними, що зумовлене різним сприйняттям моральних та юридичних норм різними суспільними групами та окремими індивідами, внаслідок чого конфлікт та його причини нерідко оцінюються по-різному не лише учасниками, але й оточенням, що, у свою чергу, може призводити до збільшення його масштабів.

Визначальну роль у регулюванні конфліктів відіграють положення податкового законодавства, що регламентують правові норми функціонування органів контролю і платників податків на демократичних засадах із застосуванням соціального контролю, спрямованого на підпорядкування поведінки індивідів соціальним очікуванням і вимогам, з урахуванням досвіду розв´язання конфліктних ситуацій, містять засоби вирішення типових соціальних конфліктів, максимально задовольняють інтереси усіх учасників процесів оподаткування.

Система дієвих норм податкового законодавства, що визначають правила поведінки суб´єктів оподаткування, виконують ключову роль у суспільстві, відкривають можливості для пошуку таких способів подолання податкових девіацій, які дають змогу задовольнити інтереси всіх сторін, досягнувши Парето-оптимальності, сприяють реалізації дієвих та ефективних фіскальних технологій.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Банківський менеджмент
Менеджмент гостиниц и ресторанов
ПОДАТКОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
Менеджмент якості
Маркетинг
Організація праці менеджера
Основи менеджменту
Культура ділового спілкування менеджера