пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Менеджмент якості

13.1. Основні поняття і визначення у сфері підтвердження відповідності


Підтвердження відповідності продукції вимогам споживачів не є новою ідеєю. Простими формами цього було клеймування продукції виробником і запевнення продавцем покупця про її якість. Підтвердження відповідності завжди було тісно пов´язане зі стандартизацією. Коли виробник продукції вперше почав запевняти, що вона відповідає нормам певного стандарту, то в цей момент уже виникла найпростіша форма підтвердження відповідності.

З розвитком зовнішньоекономічних відносин, науки і техніки розширилася сфера дії підтвердження відповідності і тепер вона поширюється, крім продукції, на системи управління якістю, навколишнім середовищем та персонал. Для продукції відповідність встановленим вимогам може бути засвідчена декларацією про відповідність і сертифікацією, а для систем управління якістю, навколишнім середовищем і персоналу — лише сертифікацією.

Сертифікація продукції у промислово розвинених країнах з´явилась у 1920—30-х роках минулого століття: в Німеччині сертифікаційні знаки відповідності стандартам були затверджені у 1920 р., у Великій Британії — у 1922 р., у Франції — у 1925 р., а національні системи сертифікації почали широко створюватись лише у 1960-ті роки.

Статус національних систем сертифікації залежав від того, чи були стандарти, відповідно до яких проводилась сертифікація, обов´язковими, чи їх використання було добровільне. В основу всіх систем було покладено різні законодавчі акти, декрети, правила. Сертифікація проводилась під контролем як урядових, так і неурядових організацій.

Характерною рисою національних систем сертифікації продукції до середини 1960-х років було прагнення до захисту вітчизняних виробників від конкуренції виробників інших країн. Пізніше стали створюватися регіональні системи сертифікації закритого типу, як, наприклад, системи в рамках Європейського економічного співтовариства і Європейської зони вільної торгівлі. Таке становище не могло залишити байдужими США, Японію, Канаду та інші країни, чиї інтереси у міжнародній торгівлі були обмежені.

Якщо впровадження сертифікації спочатку було зумовлене головним чином інтересами споживача (вимоги безпеки, захисту навколишнього середовища тощо), то зі зростанням частки готової продукції, в першу чергу машинобудівної, у світовому товарообміні сертифікація все частіше ставала однією із основних умов експортно-імпортних контрактів, поширюючись на найважливіші показники якості, такі як надійність та інші. Тому виробники продукції проявляли вже не меншу, ніж споживачі, зацікавленість у сертифікації як у гарантованому підтвердженні незалежним органом рекламованих показників якості.

Організаційному становленню і розвитку сучасної сертифікації сприяв цілий ряд масштабних міжнародних рішень. Наприкінці 1960-х років при ISO був створений спеціальний Комітет СЕРТИФІКО. У 1975 р. учасниками наради щодо безпеки і співробітництва у Європі сертифікація була визнана одним із найважливіших засобів усунення перепон у міжнародній торгівлі та економічній співпраці. У Гельсінкському Заключному акті уряди 35 країн виявили готовність сприяти укладенню міжнародних угод і досягненню домовленості про засвідчення відповідності продукції прийнятим стандартам і технічним умовам.

У 1985 р. у рамках ISO на основі Комітету СЕРТИФІКО був утворений Комітет з оцінювання відповідності — КАСКО, з метою координації діяльності у світі із сертифікації, нагляду і випробовувань продукції.

У 1988 р. Європейською економічною комісією ООН було прийнято рекомендації щодо підготовки прийняття міжнародних угод із сертифікації та сприяння їхнього виконання, відповідно до цих угод встановлювалося взаємне визнання систем сертифікації або пов´язаних з нею процедур сприяння торгівлі. Згідно з цими рекомендаціями угоди з сертифікації мають ґрунтуватися на гармонізованих національних, регіональних або, ще краще, на міжнародних стандартах.

Отже, сертифікація набула ще більшого значення у справі розумної організації та функціонування світового ринку. До неї залучалися громадські та приватні, споживчі, науково-технічні організації, уряди більшості країн і різні міжурядові організації.

У розробленні і впровадженні нормативних документів із сертифікації активну роль відіграють такі міжнародні організації як ISO та ІЕС зі своїми технічними комітетами, Міжнародний форум з акредитації лабораторій (ILAC), Всесвітній форум ISO 9000, Міжнародна асоціація з атестації та підготовки експертів-аудиторів (ІАТСА), а серед європейських: Європейська організація якості (ЕОQ), Європейський фонд з управління якістю (ЕFQМ), Європейська організація з випробовувань та сертифікації систем якості (ЕQNЕТ), Європейська акредитація сертифікаційної діяльності (ЕАC) та ін.

В рамках країн РЕВ (Ради економічного співробітництва) була розроблена і впроваджена з 1 січня 1988 р. система сертифікації CЕПРОРЕВ, яка відрізнялася від прийнятих міжнародних систем тим, що, крім вимог безпеки, охорони здоров´я й екології, велике значення надавала якісним техніко-економічним параметрам продукції, яка постачалась за кооперованими поставками в країни — члени РЕВ. На першому етапі дії системи було проведено спільні роботи з акредитації лабораторій. В Україні одними з перших отримали право на проведення сертифікаційних випробувань головні випробувальні центри: виробничого об´єднання "Електропобутприлад" (Київ) та Всесоюзного науково-дослідного інституту вибухозахисного і рудникового електроустаткування (Донецьк).

У колишньому Союзі розроблялась державна система сертифікації, але після розпаду Союзу вона була введена в дію в Російській Федерації з 1 травня 1992 р. під назвою "Система сертифікації ГОСТ Р".

В Україні робота з сертифікації стала проводитись після виходу Постанови Кабінету Міністрів № 95 від 27.02.92 р. та Декрету Кабінету Міністрів "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.93 р., згідно з якими було розроблено перші нормативні документи системи сертифікації УкрСЕПРО.

Доцільність економічних і торговельних зв´язків між країнами СНД сприяли тому, що 13 лютого 1993 р. між ними була підписана угода про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації, згідно з якою особлива увага приділяється розробці і погодженню принципів та політики проведення робіт із сертифікації в державах СНД і взаємному визнанню результатів випробувань.

Нині в Україні діє значна кількість нормативних документів з сертифікації державної системи сертифікації УкрСЕПРО, комерційної системи сертифікації СовАск та інших систем сертифікації.

На сьогодні правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем управління якістю, навколишнього середовища та персоналу в Україні регламентує Закон "Про підтвердження відповідності".

Згідно з цим Законом державна політика у сфері підтвердження відповідності базується на таких принципах:

координації дій органів виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності і розмежування їхніх повноважень та уникнення дублювання;

неупередженості, прозорості та доступності процедур підтвердження відповідності;

застосування, з урахуванням існуючої міжнародної практики, способів підтвердження відповідності залежно від потенційного ризику;

забезпечення ідентичних процедур підтвердження відповідності продукції вітчизняного та іноземного походження;

гармонізації національних нормативно-правових актів щодо підтвердження відповідності до міжнародних та європейських;

сприяння розвитку сфери підтвердження відповідності в законодавчо нерегульованій сфері;

дотримання вимог щодо конфіденційності інформації, отриманої в результаті робіт з підтвердження відповідності;

забезпечення повного та всебічного інформування з питань підтвердження відповідності всіх зацікавлених сторін.

На виконання цього Закону Кабінет Міністрів України у сфері підтвердження відповідності:

забезпечує здійснення державної політики у сфері підтвердження відповідності;

визначає центральні органи виконавчої влади з питань технічного регулювання у відповідних сферах діяльності;

визначає центральні органи виконавчої влади, на які покладається розроблення технічних регламентів;

затверджує технічні регламенти з підтвердження відповідності;

укладає міжнародні угоди у сфері підтвердження відповідності, приєднання України до міжнародних (регіональних) систем сертифікації.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності:

бере участь у формуванні державної політики у сфері підтвердження відповідності;

забезпечує проведення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності;

готує пропозиції щодо укладання міжнародних угод у сфері підтвердження відповідності, приєднання України до міжнародних (регіональних) систем сертифікації, приймає рішення про порядок визнання результатів робіт, проведених органами сертифікації інших країн;

координує діяльність центральних органів виконавчої влади у визначених сферах діяльності з підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері;

організовує розроблення проектів нормативно-правових актів, що встановлюють загальні вимоги та правила процедури підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері;

надає методологічну допомогу центральним органам виконавчої влади у розробленні проектів законів, інших нормативно-правових актів з підтвердження відповідності, у т. ч. технічних регламентів;

узгоджує розроблені центральними органами виконавчої влади технічні регламенти з підтвердження відповідності, що подаються на затвердження Кабінету Міністрів України;

організовує ведення державного реєстру уповноважених органів сертифікації та встановлює порядок подання ними інформації, що стосується виданих сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання відповідності;

організовує підготовку та атестацію аудиторів з сертифікації;

організовує ведення національного фонду нормативно-правових актів з питань підтвердження відповідності;

здійснює інформаційне забезпечення з питань підтвердження відповідності.

Центральні органи виконавчої влади, на які покладено функції технічного регулювання у визначених сферах діяльності:

готують пропозиції щодо уповноваження органів сертифікації на проведення робіт з підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері;

беруть участь у розробленні проектів технічних регламентів з підтвердження відповідності та інших нормативно-правових актів у цій сфері;

організовують підготовку та підвищення кваліфікації фахівців з підтвердження відповідності.

Центральний орган виконавчої влади з питань економіки:

за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності та з центральними органами виконавчої влади, на які покладено функції технічного регулювання у визначених сферах діяльності, уповноважує органи сертифікації на проведення робіт з підтвердження відповідності і у законодавчо регульованій сфері;

організовує нагляд за проведенням робіт з підтвердження відповідності уповноваженими органами сертифікації.

Розглянемо основні терміни, які вживаються у сфері відповідності, регламентовані цим законом.

Підтвердження відповідності — діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи управління якістю, навколишнім середовищем і персонал відповідають встановленим законодавством вимогам.

Декларування відповідності — процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам.

Сертифікація — процедура, за допомогою якої визначений в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, системи управління якістю, навколишнім середовищем і персонал встановленим законодавством вимогам.

Випробувальна лабораторія — лабораторія, яка проводить технічні операції, що полягають у визначенні однієї чи декількох характеристик певної продукції згідно з установленою процедурою.

Сертифікат відповідності — документ, який підтверджує що продукція, система управління якістю, навколишнім середовищем і персонал відповідають встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документу, визначеного законодавством.

Декларація про відповідність — документально оформлена в установленому порядку заява виробника, де дається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством.

Технічний регламент з підтвердження відповідності — нормативно- правовий акт, затверджений Кабінетом Міністрів України, в якому містяться опис видів продукції, що підлягає обов´язковому підтвердженню відповідності, вимоги безпеки щодо життя та здоров´я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони навколишнього середовища, процедури підтвердження відповідності цим вимогам, правила маркування і введення продукції в обіг.

Свідоцтво про визнання відповідності — документ, що засвідчує визнання іноземних документів про підтвердження відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством України.

Введення продукції в обіг — виготовлення або ввезення на митну територію України продукції з наступною самостійною або опосередкованою її реалізацією на території України.

Законодавчо регульована сфера — сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законодавством.

Законодавчо нерегульована сфера — сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг не регламентуються законодавством.

Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері є обов´язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифікації. Підтвердження відповідності в законодавчо нерегульованій сфері здійснюється на добровільних засадах. Відповідність продукції вимогам, встановленим законодавством, засвідчується декларацією про відповідність або сертифікатом відповідності.

Виробник зобов´язаний наносити національний знак відповідності у законодавчо регульованій сфері на продукцію, відповідність якої він засвідчив декларацією. У разі підтвердження відповідності уповноваженим органом сертифікації до національного знаку відповідності додається ідентифікаційний номер цього органу.

Підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері здійснюється для окремих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя та здоров´я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля відповідно до технічних регламентів з підтвердження відповідності.

Виробник забезпечує підтвердження відповідності та складає декларацію, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на цей вид продукції. Якщо виробник не є резидентом України, він призначає уповноважену особу — резидента України для підтвердження відповідності.

Сертифікація у закодавчо регульованій сфері проводиться згідно з вимогами технічних регламентів з підтвердження відповідності уповноваженими органами з сертифікації.

У разі позитивного рішення заявник одержує сертифікат відповідності.

Виробники і постачальники продукції, яка підлягає підтвердженню відповідності в законодавчо регульованій сфері мають певні зобов´язання.

Виробник має:

сприяти проведенню всіх процедур підтвердження відповідності, встановлених для конкретного виду продукції;

наносити на продукцію національний знак відповідності;

компенсувати споживачам продукції завдані їм збитки у разі виявлення невідповідності продукції вимогам, зазначеним у декларації про відповідність та/або сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

Постачальник має:

реалізувати продукцію за умови наявності копії сертифіката відповідності та/або декларації про відповідність чи копії свідоцтва про визнання відповідності у порядку, визначеному законодавством;

припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

Державний нагляд за дотриманням вимог з підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Підтвердження відповідності у законодавчо нерегульованій сфері здійснюється таким чином:

виробник може складати декларацію про відповідність за власною ініціативою або на підставі договору зі споживачем, при цьому він несе відповідальність за включення недостовірних відомостей у декларацію згідно із законами України;

сертифікація проводиться на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником (виробником, постачальником) та органом сертифікації, при цьому підтверджується відповідність продукції, систем менеджменту якості, довкілля, персоналу будь-яким заявленим вимогам.

Сертифікація на добровільних засадах може проводитися також органами сертифікації, уповноваженими на проведення робіт у законодавчо регульованій сфері.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Банківський менеджмент
Менеджмент гостиниц и ресторанов
ПОДАТКОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
Менеджмент якості
Маркетинг
Організація праці менеджера
Основи менеджменту
Культура ділового спілкування менеджера