Прийомний день у помешканні пані Хігінс на набережній Челсі. Гостей ще немає. Усі три вікна просторої вітальні виходять на річку. Щоправда, стеля у кімнаті не така висока, яка була б у такому ж будинку давнішої забудови. Через навстіж відчинені вікна видно балкон, а на ньому — горщики з квітами. Ліворуч, якщо стояти обличчям до вікон,— камін, а праворуч, ближче до кутка,— двері. Тут ви не побачите ані зайвих меблів, ані купи дрібничок незрозумілого призначення. Посеред кімнати — велика канапа. Подушки й парчеве укривало на канапі, морісівські шпалери й морісівські набивні гардини на вікнах — ось і всі оздоби вітальні, але вони дібрані з таким смаком, що гріх було б захарастити їх непотребом. На стінах — кілька гарних олійних картин [...] Поруч — портрет молодої пані Хігінс: на ній, попри тодішню моду, один з тих чудових россеттівських костюмів, які так карикатурно копіювали невігласи, що й породили абсурдний естетизм кінця дев´ятнадцятого сторіччя.

У кутку, навскоси від дверей, за простим, проте елегантним письмовим столиком з кнопкою дзвінка під рукою сидить пані Хігінс і пише листа. Тепер, коли їй за шістдесят, вона не завдає собі клопоту вдягнутися всупереч моді. За письмовим столиком, ближче до крайнього вікна, стоїть стілець. З протилежного боку кімнати, поодаль від вікна,— єлизаветинське крісло з грубим різьбленням. Так само — рояль у гаптованому чохли У кутку між каміном та вікном — диванчик, обтягнутий моравським ситцем.

Наближається п ´ята пополудні. Раптом з гуркотом розчиняються двері — і входить Хігінс, не скидаючи капелюха.

Пані Хігінс (стривожено). Генрі! (З докором.) Ти обіцяв не приходити в мої прийомні дні. (Схилившись, Хігінс цілує матір, а вона тим часом знімає з його голови капелюх і подає йому.) Хігінс. А чорт з ними! (Кидає капелюха на стіл.) Пані Хігінс. Зараз же йди додому. Навіщо ти прийшов? Хігінс (цілуючи матір). Я навмисне прийшов! Пані Хігінс. А тепер іди. Я не жартую, Генрі. Ти відсахав усіх моїх друзів. Варто їм зустрітися з тобою, як вони перестають у мене бувати. Хігінс. Дурниці! Світські розмови у мене справді не дуже виходять, але людям до цього байдуже! (Сідає на диван.) Пані Хігінс. Ти так думаєш?.. Світські розмови! А несвітські у тебе виходять? Справді, Генрі, тобі краще піти. Хігінс. Не можу. Я до тебе у справі. Це стосується фонетики. Пані Хігінс. Ні, любий. На жаль, я неспроможна розшифрувати твої голосні. Мені приємно одержувати від тебе листівки, транскрибовані за твоєю системою. Але читати мені все одно доводиться копії, написані звичайним письмом, які ти люб´язно надсилаєш. Хігінс. Тоді вважай, що фонетика тут ні до чого. Пані Хігінс. Але ж ти сам кажеш...

Хігінс. Принаймні ти до фонетики стосунку не матимеш. Я тут одну дівчину підчепив.

Пані Хігінс. Тобто, ти хочеш сказати, що це вона тебе підчепила? Хігінс. Зовсім ні! Про кохання тут не йдеться. Пані Хігінс. Дуже шкода. Хігінс. Чому?

Пані Хігінс. Ти жодного разу не цікавився жінкою, молодшою за сорок

п´ять. Коли ти нарешті збагнеш, що навколо так багато гарних дівчат? Хігінс. Не хочу я морочити собі голову дівчатами. Мій ідеал — це жінка, якнайбільше схожа на тебе! Жодна дівчина ніколи не зацікавить мене всерйоз: старі смаки важко змінити. (Зненацька підхоплюється і починає ходити з кутка в куток, брязкаючи ключима й монетами у кишенях брюк.) А до того ж, усі вони дурепи! Пані Хігінс. А знаєш, Генрі, що б ти зробив, якби справді любив мене?

Хігінс. От Господи! Ну, і що ж?! Взяв би та й одружився? Чи як, потвоєму?

Пані Хігінс. Ні. Ти б, напевне, вийняв руки з кишень і перестав маячити в мене перед очима. (З жестом розпачу він скоряється і знову сідає.) От, слухняний хлопчик. А тепер розкажи про цю дівчину.

Хігінс. Сьогодні вона прийде до тебе з візитом.

Пані Хігінс. Не пригадую, щоб я її запрошувала.

Хігінс. Не ти. Я сам її запросив. Якби ти знала, хто вона, то напевне б не запросила.

Пані Хігінс. Цікаво! І чому ж?

Хігінс. Справа ось яка... Вона проста квіткарка. Я підібрав її коло базару.

Пані Хігінс. І запросив до мене в прийомний день?!

Хігінс (підходить до матері та намагається її задобрити). Усе буде гаразд. Я навчив її правильно говорити і дав суворі вказівки, як поводитися, їй велено торкатися лише двох тем: погоди та здоров´я. Тобто, «який чудовий сьогодні день» або «як ви себе почуваєте?». Жодних розмов на загальні теми. Це буде цілком безпечно.

Пані Хігінс. Безпечно?! Розмовляти про наше здоров´я?! Про наш організм?! Може, навіть про нашу зовнішність?! Генрі, як можна бути таким нерозважливим!

Хігінс (нетерпляче). Треба ж їй про щось говорити! (Вчасно бере себе в руки й знову сідає.) Та не хвилюйся ти! Все буде гаразд. Пікерінг теж бере в цьому участь. Ми з ним заклалися, що за півроку я зможу вивести її у світ, як герцогиню. Кілька місяців уже минули, і вона робить просто блискучі успіхи! Я точно виграю заклад! В неї добрий слух, навчати її куди легше, ніж моїх мільйонерів, адже я фактично переучую її заново, як навчають чужої мови. Англійською вона вже говорить майже, як ти французькою.

Пані Хігінс. Обнадійлива обставина.

Хігінс. І так, і ні...

Пані Хігінс. Про що ти?

Хігінс. Вимову їй я вже поставив. Проте річ не лише в тому, як вона говорить, а й що вона говорить! І ось тут якраз... Розмову уриває покоївка, яка доповідає про гостей.

Покоївка. Пані й панна Айнсфорд Гіл. (Іде.)

Хігінс. А, чорти б їх узяли! (Підхоплюється, хапає зі столу свого капелюха й поспішає до виходу, але перш ніж він устигає вийти, мати вже рекомендує його гостям.)

На порозі ті самі мати й дочка, що ховалися від дощу біля Ковент

Ґардена. Мати — добре вихована спокійна жінка, проте відчувається,

що вона в постійній напрузі, як всі люди з обмеженими статками. Дочка засвоїла ексцентричний світський тон: бідність схована за бравадою.

Пані Айнсфорд Гіл (до пані Хігінс). Добрий день. (Вони вітаються за руку.)

Панна Айнсфорд Гіл. Добрий день! (Вітаються.)

Пані Хігінс (відрекомендовує Хігінса). Мій син Генрі.

Пані Айнсфорд Гіл. Ваш знаменитий син! Пане професоре, я так чекала на це знайомство!

Хігінс (похмуро, навіть не зворухнувшись, щоб підійти до неї). Дуже приємно. (Спирається на рояль і недбало киває.)

Панна Айнсфорд Гіл (довірливо й фамільярно підходить до нього). Добрий день!

Хігінс (вирячившись на неї). А я вас уже бачив. Не уявляю собі, де й коли, але голос — точно чув! (Похмуро.) Втім — яка різниця?! Чого ви стоїте? Сідайте!

Пані Хігінс. На жаль, маю признатися, що мій знаменитий син зовсім не вміє поводитись у товаристві. Будь ласка, не ображайтесь на нього.

Панна Айнсфорд Гіл (весело). Що ви, що ви! (Сідає у крісло.)

Пані Айнсфорд Гіл (дещо розгублено). Так, так, звичайно. (Опускається на канапу ліворуч від дочки й праворуч від пані Хігінс, яка розвернула до них своє крісло за письмовим столом.)

Хігінс. Я що, когось образив? Я не навмисне.

Підходить до центрального вікна і, ставши спиною до присутніх, споглядає річку та квіти Бетерсі-парку з таким виразом обличчя, ніби перед

ним вічна мерзярта. Вертається покоївка, за нею входить Пікерінг.

Покоївка. Полковник Пікерінг. (Іде.)

Пікерінг. Доброго дня, пані Хігінс!

Пані Хігінс. Дуже рада вас бачити, полковнику. Будь ласка, познайомтеся з моїми гостями: пані Айнсфорд Гіл, панна Айнсфорд Гіл. (Обмінюються поклонами. Полковник ставить чіпендейлівського стільця між панею Хігінс та панею Айнсфорд Гіл і сідає.)

Пікерінг. Генрі вже розповів про мету нашого візиту?

Хігінс (через плече). Та не дали, чорт забирай!

Пані Хігінс. Генрі, Генрі, прошу тебе!

Пані Айнсфорд Гіл (вдавши, ніби підводиться на ноги). Може, ми невчасно?..

Пані Хігінс (встає і затримує гостю). Ну, що ви! Навпаки! Дуже добре, що ви прийшли! Ми якраз хотіли познайомити вас з однією нашою приятелькою.

Хігінс (з ентузіазмом у голосі). А й справді, чорт забирай! Нам же потрібен хтось для проби — ви теж підходите. Вертається покоївка, за нею йде Фреді.

Покоївка. Пан Айнсфорд Гіл.

Хігінс (мало не на повен голос). Ще одного принесло!

Фреді (тиснучи руку пані Хігінс). Вітаю вас!

Пані Хігінс. Дуже рада вас бачити! (Знайомлячи.) Полковник Пікерінг.

Фреді (вклоняється). Вітаю вас!

Пані Хігінс. Ви, мабуть, не знайомі з моїм сином, професором Хігінсом?

Фреді (підходить до Хігінса). Вітаю вас!

Хігінс (дивлячись на Фреді так, ніби перед ним кишеньковий злодій). Побий мене грім! І вас я вже бачив! Але ж де?

Фреді. Щось не пригадую...

Хігінс (відмовляється від спроби згадати). Зрештою — чи не все одно?! Сідайте.

Тисне Фреді руку і мало не кидає його на канапу обличчям до вікна.

Сам переходить на протилежний бік.

Хігінс. Ну, ось ми й посідали... (Опускається на канапу біля пані Айнсфорд Гіл.) І що ж будемо робити до Елізиного приходу? Може, в біса, поговоримо про щось?

Пані Хігінс. Генрі, на королівських прийомах ти, певно, душа товариства, але на менш урочистих подіях витримати тебе непросто.

Хігінс. Правда? Шкода... (Раптом прояснівши.) А втім, знаєте, мабуть справді непросто! (Заходиться гучним сміхом.)

Панна Айнсфорд Гіл (якій Хігінс здається цілком прийнятною партією). Як я вас розумію! Я й сама не здатна до світських розмов. Ох, і чому люди так рідко бувають відвертими і говорять зовсім не те, що думають!

Хігінс (знову набундючившись). І слава Богу!

Пані Айнсфорд Гіл (під лаштувавшись під настрій дочки). Але ж чому?

Хігінс. А тому! Те, що — як вони гадають — їм слід думати, вже огидне саме по собі. А те, що в них справді на думці,— не доведи Боже нам почути! Ви гадаєте, комусь сподобається, якщо я розповім уголос про те, що справді думаю?

Панна Айнсфорд Гіл (весело). Це буде щось дуже цинічне, так?

Хігінс. Цинічне?! До чого тут, у біса, цинічне?! Просто це буде не те, що ми називаємо пристойним.

Пані Айнсфорд Гіл (серйозно). Я певна, що ви жартуєте, пане Хігінс...

Хігінс. Розумієте, усі ми тією чи іншою мірою дикуни. Теоретично, усі ми повинні бути вихованими й культурними — знатися на поезії, філософії, науці, мистецтві і таке інше. Але скажіть-но мені, чи багато з нас насправді розуміють, що це таке? (До пані Айнсфорд Гіл.) От що, наприклад, ви знаєте про поезію? (До панни Айнсфорд Гіл.) Чи ви про науку? (Показуючи на Фреді.) Або, ось, він — що він тямить у мистецтві чи в науці, чи хай там у чому? Та й сам я, зрештою,— чи маю я, в біса, хоч якесь уявлення про філософію?!

Пані Хігінс (застережливо). Або про вміння поводитись у товаристві.

Покоївка (розчинивши двері). Панна Дулітл. (Іде.)

Хігінс (поспішає до матері). Мамо, це вона! (Стає навшпиньки позаду матері й дає Елізі знак, що це — господиня дому.) Еліза, вишукано вдягнена, справляє таке враження своєю красою, що

при її появі усі встають. Керована сигналами Хігінса, із відтренованою

граційністю вона підходить до його матері.

Еліза (вимовляючи все педантично правильно, із музикою в інтонаціях). Доброго дня, пані Хігінс. (Пильно стежить за кожним своїм звуком. Трохи сповільнює темп перед [г], вимовляючи «Хігінс», але переживання ці даремні — її вимова бездоганна.) Пан Хігінс передав мені ваше запрошення.

Пані Хігінс (люб´язно). Так, так! Я дуже рада вас бачити.

Пікерінг. Доброго дня, панно Дулітл!

Еліза (подає йому руку). Полковник Пікерінг, якщо не помиляюся?

Пані Айнсфорд Гіл. Я певна, що ми з вами вже зустрічалися, панно Дулітл. Я пригадую ваші очі.

Еліза. Доброго дня! (Підходить до канапи й граційно сідає на місце, щойно звільнене Хігінсом.)

Пані Айнсфорд Гіл (знайомлячи). Моя дочка Клара.

Еліза. Доброго дня!

Клара (збуджено). Доброго дня! (Сідає поруч з Елізою, пожираючи її поглядом.)

Фреді (підходить до них). А я вже мав щастя... Еліза. Доброго дня!

Фреді вклоняється і, цілковито зачарований, сідає в єлизаветинське крісло.

Хігінс (зненацька). А, побий мене лихо! Тепер і я пригадую! (Усі на

нього дивляться.) Ковент Ґарден! (Скрушно.) От, чорт! Пані Хігінс. Генрі, прошу тебе, не сідай на стіл, бо зламаєш. Хігінс (похмуро). Вибач.

Іде до канапи. По дорозі зачіпається об камінні ґратки і спотикається об щипці. Лайнувшись крізь зуби, приводить усе в порядок і, завершивши свій невдалий перехід, падає на канапу з такого розгону, що чути тріск. Пані Хігінс, докладаючи всіх зусиль, аби стриматись, мовчки спостерігає за сином. Западає гнітюча тиша.

Пані Хігінс (урвавши мовчанку, тоном світської невимушеності). Як вам здається, чи буде сьогодні дощ? Еліза. Незначне пониження атмосферного тиску, що охопило західну частину Британських островів, поступово переміститься на східні райони. За даними синоптиків, істотних метеорологічних змін не передбачається. Фреді. Ха-ха! Як кумедно!

Еліза. У чому справа, юначе? Б´юсь об заклад, я все правильно сказала. Фреді. Неперевершено!

Пані Айнсфорд Гіл. Сподіваюся, похолодань більше не буде. Навколо стільки випадків інфлюенци, а наша родина надзвичайно вразлива — і щовесни захворює. Еліза (похмуро). От і моя тітка померла від інфлюенци. Пані Айнсфорд Гіл (співчутливо поклацує язиком). Еліза (з тим самим трагізмом у голосі). Це вони так кажуть. Та як

на мене, стару вколошкали. Пані Айнсфорд Гіл (зачудовано). Вколошкали? Еліза. Ну! А то, чого б це їй помирати від інфлюенци? За рік до того в неї дифтерія була. Я сама бачила: вона аж посиніла вся! Вже думали, гаплик старій. А батько мій узяв ложку та й улив їй джину в горлянку. Так слухайте, раз-два оклигалась, ще й півложки відгризла! Пані Айнсфорд Гіл (приголомшена). Боже мій! Еліза (додаючи нові аргументи). Ну, скажіть ви, на милість, чого б оце така здоров´яга та й померла від інфлюенци? А хто тепер знає, де її солом´яний капелюх — той, що до мене мав перейти?! Поцупили — точно вам кажу! Тут справа ясна: хто капелюха поцупив, той і тітку вколошкав!

Пані Айнсфорд Гіл. А що означає «вколошкав»?

Хігінс (поспіхом). А... це таке модне світське слівце. «Вколошкати» значить «убити».

Пані Айнсфорд Гіл (до Елізи, з жахом). Невже ви справді вважаєте, що вашу тітку вбили?

Еліза. Атож! Ті, з ким вона жила, і за шпильку могли вбити. А тут цілий капелюх!

Пані Айнсфорд Гіл.А проте, гадаю, не слід було вашому татові вливати хворій алкоголь. Це справді могло її вбити.

Еліза. Кого?! її?! Та для неї джин був — як материнське молоко! А батько мій сам стільки того джину перехиляв, що знав-таки що й до чого.

Пані Айнсфорд Гіл. Цебто, ви хочете сказати, що ваш батько випивав?

Еліза. Випивав?! Та він і зараз не просихає!

Пані Айнсфорд Гіл. Бідолашна, уявляю, як ви від цього потерпаєте!

Еліза. Анітрохи! Я ж бачу, що воно йому лише на користь. Не те щоб він гатив без передиху. (Весело.) А тільки так... Часом, коли, так би мовити, находить. А тоді, як вип´є — то хоч до болячки прикладай. Мати й сама, бувало, дасть йому чотири пенси, та й наказує не вертатись, доки не нап´ється як слід, бо він тоді одразу робився веселий та лагідний. І скільком-бо жінкам приходиться споювати чоловіків! Бо інакше життя ж од них нема! (Почувшись зовсім як удома.) Воно ж от, яка штука... Коли в людини, приміром, є якась совість, так вона ж тверезу душу гризе та й гризе! І що тоді за настрій! А перекине людина чарочку — так де те горе й ділося! (До Фреді, який корчиться від невтримного сміху.) Що таке?! Чого це ви ржете?

Фреді. Ця нова світська говірка! Як здорово це у вас виходить!

Еліза. Якщо я розмовляю як треба, то навіщо сміятися? (До Хігінса.) Може, я щось зайве сказала?

Пані Хігінс (випередивши сина). Ні, ні! Що ви, панно Дулітл!

Еліза. Слава тобі Господи! (Захоплено.) От! Так я ж і кажу...

Хігінс (підводиться й дивиться на годинник). Гм!

Еліза (озирається на нього і, збагнувши натяк, теж підводиться). Що ж, мені час іти. (Усі встають. Фреді прямує до дверей.) Було дуже приємно познайомитись. До побачення. (Прощається за руку з пані Хігінс.)

Пані Хігінс. На все добре.

Еліза. До побачення, полковнику!

Пікерінг. До побачення, панно Дулітл! (Тисне їй руку.)

Еліза (кивком голови прощається з рештою). До побачення!

Фреді (відчиняє перед нею двері). Ви йтимете через парк, панно Дулітл? Дозвольте мені...

Еліза (бездоганно артикулюючи). Пішки?! Чорта з два! (Усі приголомшені.) На таксі поїду! (Виходить.)

Пікерінг, ледь перевівши подих, падає у крісло. Фреді вибігає на балкон, аби ще раз глянути на Елізу.

Пані Айнсфорд Гіл (ще не отямившись від приголомшення). Ох, ніяк не звикну до цих нових звичаїв.

Клара (з невдоволеним виглядом падаючи в єлизаветинське крісло). Годі, мамо, годі! Ви такі старомодні, шо люди подумають, ніби ми ніде не буваємо.

Пані Айнсфорд Гіл. Можливо, я й справді дуже старомодна. Але, сподіваюся, що ти, Кларо, уникатимеш таких слів. Я вже звикла, що в тебе на кожному кроці як не «гидота», то «свинство», а чоловіки — не інакше як «паскуди». Проте, я глибоко переконана, що такі манери — непристойні й нешляхетні. А те, що ми допіру чули,— то й поготів! А як гадаєте ви, полковнику?

Пікерінг. Мене не питайте. Кілька років я прожив в Індії, а за цей час уявлення про манери настільки змінилося, що іноді навіть важко сказати, чи ти на званому обіді, чи в портовій таверні.

Клара. Це справа звички. В цьому нема нічого ані поганого, ані доброго. Здебільшого на такі слівця ніхто не звертає уваги, а тим часом їхня незвичність додає буденним фразам певного шику. І взагалі, ця нова говірка здалася мені цілком безневинною і навіть дуже милою.

Пані Айнсфорд Гіл (встає). Ну, що ж... Гадаю, нам час іти. Пікерінг та Хігінс підводяться.

Клара (теж підводиться). Ой, справді! В нас же на сьогодні ще аж три візити. До побачення, пані Хігінс! До побачення, полковнику! До побачення, пане професоре!

Хігінс (вкрай неохоче підводиться з канапи й супроводжує її до дверей ). До побачення! І не забудьте випробувати нову говірку — під час своїх аж трьох візитів! Головне — не хвилюйтеся і добряче їм ушкварте!

Клара (розпливаючись усмішкою). Обов´язково! До побачення! Вся ця вікторіанська благопристойність — така дурість!

Хігінс (спокушаючи її). Хай їй чорт!

Клара. Дідька їй лисого!

Пані Айнсфорд Гіл (яку аж пересмикує). Кларо!

Клара. Ха-ха! (Виходить, безмежно рада, що так швидко засвоїла нову світську моду. Зі сходів лунає її дзвінкий сміх.)

Фреді (немов звертається до небес). І скажіть мені після цього.и (Неспроможний впоратися з напливом почуттів, уриває свою риторику й підходить до пані Хігінс.) До побачення.

Пані Хігінс (прощаючись із ним за руку). На все добре. Ви б хотіли знову побачитися з панною Дулітл?

Фреді (палко). О, так! Страшенно б хотів!

Пані Хігінс. Тоді до зустрічі. Ви знаєте мої прийомні дні.

Фреді. Так, так! Страшенно вам вдячний! До побачення! (Виходить.)

Пані Айнсфорд Гіл. На все вам добре, пане Хігінс.

Хігінс. І вам.

Пані Айнсфорд Гіл (до Пікерінга). Що вдієш... Я ніколи не призвичаюся до таких слів.

Пікерінг. І не варто. Це зовсім не обов´язково. Запевняю, що й без них ви чудово дасте собі раду.

Пані Айнсфорд Гіл. Але ж Клара знов дорікатиме, що я нехтую модні вислови. До побачення!

Пікерінг. До побачення. (Тиснуть одне одному руки.)

Пані Айнсфорд Гіл (до пані Хігінс). Будь ласка, не зважайте на Клару. (Почувши, що пані Айнсфорд Гіл понизила голос, Пікерінг делікатно відходить до вікна, де стоїть Хігінс.) Ми такі бідні, і вона так рідко буває на прийомах. їй просто нема де навчитися сучасних манер... Бідолашна дівчинка... (Пані Хігінс, побачивши, що на очі в гості навертаються сльози, співчутливо бере її за руку й проводжає до дверей.) А хлопчик у мене дуже славний, правда?

Пані Хігінс. Так, він дуже милий. Я завжди буду рада його бачити.

Пані Айнсфорд Гіл. Дякую вам, моя люба. На все вам добре. (Іде.)

Хігінс (нетерпляче). Ну, як? Можна виводити Елізу на люди? (Тягне матір до канапи. Вона сідає на місці Елізи, Хігінс ліворуч від неї. Пікерінг повертається на свій стілець.)

Пані Хігінс. Звісно ж ні, мій дурнику! Вона витвір мистецтва — твого та її кравчині. Але якщо ти справді не бачиш, що її походження проступає в кожному її слові, значить вона просто звела тебе з розуму.

Пікерінг. Отже, ви гадаєте, що нічого не можна вдіяти? Я маю на увазі, невже не вдасться відучити її від лайки?

Пані Хігінс. Доки вона під опікою Генрі — ні!

Хігінс (з прикрістю). Значить, те, як я висловлююсь, вам не підходить.

Пані Хігінс. Ні, любий, чому ж? Для вантажної пристані підходить якнайкраще. Проте для прийому — навряд.

Хігінс (глибоко ображений). Ну, знаєте!..

Пікерінг (перебиває його). Не гарячкуйте, Хігінсе! Просто частіше дивіться на себе з боку. Такого, як від вас, я не чув, відколи ми збирали волонтерів у Гайд-парку — років двадцять тому.

Хігінс (нахнюпившись). Ну, що ж. Можливо, ви маєте рацію. Я не завжди висловлююсь, як єпископ.

Пані Хігінс (заспокоює його дотиком руки). Пане Пікерінг, може, ви розкажете мені, як стоять справи на Вімпол-стріт?

Пікерінг (із пожвавленням, ніби це запитання цілком змінило тему розмови). Я переїхав до Генрі й живу зараз у нього. Ми вдвох працюємо над моєю книжкою «Індійські діалекти». Гадаємо, так нам буде зручніше...

Пані Хігінс. Так, так, все це мені відомо. Ви справді все дуже розумно влаштували. А де мешкає ця дівчина?

Хігінс. Як де? З нами, певна річ! Де ж іще їй жити?

Пані Хігінс. Але на яких правах? Як покоївка? Чи як хто?

Пікерінг (роздумливо). Здається, я розумію, що ви маєте на увазі, пані Хігінс.

Хігінс. Ая ні біса не второпаю! Я знаю одне: три місяці, день у день, я бився над тим, щоб ця дівчина вилюдніла. До того ж, мені з неї чимало користі: вона завжди знає, де шукати мої речі, пам´ятає, де й з ким я призначаю зустрічі...

Пані Хігінс. А як із нею ладить економка?

Хігінс. Пані Пірс? Радіє, що з її голови звалилося стільки мороки. Адже до появи Елізи це вона мала шукати мої речі й нагадувати мені про зустрічі. І все ж, Еліза — це її настирлива ідея, весь час тільки й править: «Пане Хігінс, подумайте про дівчину!» Скажіть, Пік!

Пікерінг. Так, це її незмінна фраза. Нею закінчується кожна розмова про Елізу.

Хігінс. А я ж тільки про Елізу й думаю! Про ці її кляті голосні та приголосні! Я вже змучився спостерігати за її губами, зубами та язи4( ком! Не кажу вже про її душу: це важче за все!

На ні Хігінс. Ви немов двійко дітей, які бавляться живою лялькою.

Хігінс. Бавляться?! Мамо, в житті я не брався за щось поважніше! Якби ти знала, як цікаво майже повністю змінити людину, наділивши її зовсім іншою мовою. Адже це означає знищити найглибшу прірву, що розділяє людей і класи.

Пікерінг (зацікавлений розмовою, підсунувши свого стільця ближче до пані Хігінс й нахилившись до неї). Справді, це надзвичайно цікаво. Запевняю вас, пані Хігінс, ми ставимося до Елізи дуже серйозно. Щотижня, ба навіть щодня, помічаємо в ній усе нові зміни. (Підсувається ще ближче.) Фіксуємо кожен її поступ. Робимо десятки записів та фотографій...

Хігінс (атакуючи з іншого боку). Чорт забирай! Ця дівчина — найцікавіший з усіх моїх експериментів. Зараз ми нею тільки й живемо! Скажіть, Пік! Пікерінг. Тільки про неї й говоримо. Хігінс. Вчимо її. Пікерінг. Одягаємо. Пані Хігінс. Що?! Хігінс. Винаходимо нову Елізу!

Хігінс (г Знаєш, у неї просто дивовижний слух! Пікерінг о Запевняю вас, люба пані Хігінс, ця дівчина Хігінс в Вона як папуга! Я перевірив її на всі звуки, Пікерінг о — геніальна! Вона вже непогано грає на роялі. Хігінс р що існують у людському мовленні, Пікерінг я Ми водимо її на концерти класичної музики та в мюзик Хігінс в європейських та африканських діалектах, у мові готентотів.

Пікерінгь холи. Повернувшись додому, вона з легкістю підбирає Хігінс Це звуки, яких я сам навчався роками! А вона

Пікерінг р будь-яку мелодію, чи то Xігінса хапає все на льоту, неначе Пікерінг з Бетховен чи Брамс, Легар чи Лайонел Монктон. Хігінс І о все життя тільки це й робила. Пікерінг м). Хоча раніше ніколи не сідала за рояль. Пані Хігінс (затуляє від цього галасу вуха, бо чоловіки намагаються перекричати один одного). Тс-с-с! (Вони замовкають.) Пікерінг. Перепрошую, пані Хігінс. (Зніяковілий, відсувається від неї.)

Хігінс. Вибач. Та коли Пікерінг починає галасувати, то й слова не вставиш!

Пані Хігінс. Вгамуйся, Генрі! Полковнику, невже ви не розумієте,

що разом з Елізою в будинок на Вімпол-стріт увійшло ще дещо? Пікерінг. Справді, заходив її батько. Але Генрі швидко його виставив.

Пані Хігінс. Було б краще, якби прийшла її мати. Та річ не в тім.

З´явилося дещо інше. Пікерінг. Але що ж?!

Пані Хігінс (несвідомо видаючи цим словом свою старосвітську

логіку ). Проблема. Пікерінг. Он воно що! Проблема, як зробити з неї світську даму? Хігінс. З цим я впораюсь. Власне, уже впорався. Пані Хігінс. Якими безмежно тупими бувають чоловіки! Проблема в тому, що робити з Елізою потім. Хігінс. Якраз тут я не бачу жодної проблеми. Житиме, як їй захочеться. Завдяки мені перед нею тепер відкрито безліч можливостей. Пані Хігінс. Яких можливостей? Ти хочеш, щоб вона жила, як жінка, котру ми щойно бачили? Ти навчив Елізу манер та звичок світської дами, але не дав їй прибутків світської дами! А заробляти собі на життя вона вже не зможе. І це ти називаєш «безліч можливостей»? Пікерінг (дещо поблажливо; розмова почала йому надокучати ). Все якось уладнається, пані Хігінс. (Підводиться, готовий іти.) Хігінс (також підводиться). Знайдемо для неї якусь неважку роботу.

Пікерінг. Вона й так цілком щаслива. Не турбуйтеся, пані Хігінс. Бувайте здорові. (Тисне їй руку з таким виглядом, ніби заспокощ сполохану дитину, а потому прямує до виходу.) Хігінс. Хай там як—а вже нічого не зміниш. Справу зроблено. До побачення, мамо! (Цілує матір і йде за Пікерінгом.) Пікерінг (щоб заспокоїти її наостанок). Є маса варіантів. Ми влаштуємо все, як належить. До побачення. Хігінс (виходячи, до Пікерінга). Ми поведемо її на Шекспірівську виставку до Ерлскорта! Пікерінг. А справді! Уявіть-но лише її коментарі! От буде сміху! Хігінс. А вдома вона почне передражнювати всю публіку! Пікерінг. Чудова думка! (Чути, як обидва сміються, спускаючись по сходах.)

Пані Хігінс (рвучко підводиться з місця, підходить до письмового столу. Відсуває вбік розкидані папери, сідає, виймає із бювару чистий аркуш і рішуче береться до написання листа. За третьою спробою гнівно відкидає перо, впирається руками в стіл і вигукує). Ох, ці чоловіки! Ох, чоловіки!

Ясно, що Елізі ще далеко до герцогині. А втім, Хігінс ще має попереду час, і заклад ще не програний! І справді, рівно через півроку Еліза знову виходить у світ, де її приймаютьза принцесу! Та перш ніж удатися до подробиць, коротко про обставини цієї події. Лондон, посольський прийом літнього вечора. Невеличка юрма біля посольства спостерігає за приїздом гостей. Під´їжджає ролс-ройс і зупиняється перед сходами до парадного входу. Пікерінг у вечірньому костюмі, при орденах і медалях, виходить з автомобіля, подає руку Елізі й допомагає їй вийти. На ній елегантне манто, вечірня сукня, діаманти; в руках віяло, квіти — одне слово, всі належні аксесуари. За ними виходить Хігінс. Машина від´їжджає — і всі троє йдуть у будинок. Перед ними відчиняють двері — і вони опиняються у просторій залі, з якої широкі сходи ведуть нагору. Пікерінг каже щось Елізі на вухо і вказує на вбиральню для дам. Еліза прямує туди, а Хігінс та Пікерінг тим часом знімають плащі та йдуть по картки зі своїми іменами. Перед ними в черзі стоїть якийсь поважний молодий пан із розкішними вусами, які переходять у пишні бакенбарди. Його чоло прикривають густі кучері. На потилиці волосся в нього старанно пригладжене й лищить від брильянтину. На грудях — кілька нічого не вартих медалей, А загалом, він має приємну зовнішність. Можна припустити, що це іноземець. Упізнавши Хігінса, вусань радо кидається до нього з розкритими обіймами. Вусань. Пане вчителю! Пане вчителю! (Обіймає Хігінса й цілує в обидві щоки.) Ви мене пам´ятаєте? Хігінс. Ні. Якого біса? А хто ви такий?

Вусань. Я ваш учень! Ваш найперший, найкращий і найвидатніший учень! Це я, симпатяга-малюк Непомук! Я прославив ваше ім´я на всю Європу! Я навчався у вас фонетики. Мене ви не могли забути! Хігінс. А чому ви не голитесь?

Непомук. В мене не така примітна зовнішність, як у вас. Не таке підборіддя, не таке чоло; і якби я поголився, то мене б ніхто не помічав. А т;аким мене впізнають і навіть прозвали «Волохата Нишпорка». Хігінс. А як ви опинилися серед цих вельмож? Непомук. Я перекладач. Володію тридцятьма двома мовами. Без мене не обходиться жоден міжнародний прийом. Ви неперевершений зна-

вець кокні й вам досить одного слова, аби в межах Лондона визначити, звідки людина. Я ж визначаю це у межах цілої Європи. На сходах з ´являється лакей і швидко збігає до Непомука. Лакей. Вас просять нагору. Її світлість не можуть порозумітися з греком. Непомук. Дякую. Так, так, іду негайно. Лакей відходить і губиться в натовпі.

Непомук (до Хігінса). Теж мені грек! Удає, що не розуміє англійської! А насправді він — син йоркширського годинникаря. Щоб приховати своє походження, він і слова не наважується мовити. Я, звичайно, йому підіграю, але це дається йому в кругленьку суму. Тут у мене з кожним вигідна угода. Ха-ха! (Поспішає сходами нагору.) Пікерінг. Цей Непомук справді фахівець? А що, як він викриє нам

Елізу й почне нас шантажувати? Хігінс. Побачимо. Якщо викриє, я програю заклад.

Еліза виходить із гардеробу й приєднується до них. Пікерінг. Ну що, Елізо? Зараз почнеться. Ви готові? Еліза. Полковнику, ви хвилюєтесь?

Пікерінг. Страшенно. Почуваюся, як перед першим боєм. Уперше завжди лячно.

Еліза. Для мене це не вперше. Скільки разів я снила цим у своїй норі на Енджел-Корт! І тепер я, наче в давньому сні. Не дайте пану Хігінсу мене розбудити, інакше я забудуся й заговорю, як тоді на Друрі-Лейн. Пікерінг. Ані слова, чуєте, Хігінсе! (До Елізії.) Тепер ви готові? Еліза. Готова. Пікерінг. Тоді вперед.

Лакей (оголошує). Пані Дулітл, полковник Пікерінг, професор Хігінс.

Нагорі сходів стоїть посол зі своєю дружиною, біля неї Непомук. Господиня дому ( тиснучи Елізі руку ). Вітаю вас. Господар дому (робить те саме). Вітаю вас. Доброго дня, полковнику! Еліза (із чарівною грацією, чим приводить господиню дому в захват).

Доброго вечора. (Іде в прийомну залу.) Господиня дому. Це ваша прийомна дочка, полковнику? Я певна, вона стане окрасою вечора. Пікерінг. Ви такі люб´язні, шо запросили нас обох. (Відходить.) Господиня дому (до Непомука). Вивідайте все про неї якнайдокладніше.

Непомук (кланяється). Так, ваша світлість. (Іде до гостей.) Господар дому. Вітаю вас, пане Хігінс. Сьогодні у вас буде конкурент. Як сам він каже, ваш учень. Він справді чогось вартий? Хігінс. Він здатний вивчити мову за два тижні. Володіє кількадесятьма. Проте, особливим розумом не відзначається. А як фонетист — цілком нездарний. Господиня дому. Вітаю вас, професоре.

Хігінс. Доброго дня. Уявляю, як це нудно — повторювати одне й те саме. Даруйте, що зайвий раз потурбував. (Іде далі.) У залі для прийомів та в суміжних вітальнях світський раут у повному розпалі. Входить Еліза. Вона в такій напрузі, що це більше схоже на появу сновиди, ніж на світський дебют. Гості уривають розмови, щоб поглянути на неї, захоплено обговорюють її сукню, прикраси та її незвичну привабливість. Молодші навіть попідводилися з місць, аби краще і і розгледіти.

Господарі прийому з´являються з боку сходів і спілкуються

з гостями, Хігінс із виглядом похмурої байдужості долучається до їхнього товариства.

Господиня дому. А ось і професор Хігінс: він нам усе розповість. Професоре, що ви можете сказати про цю чарівну юну леді?

Хігінс (похмуро). Про яку?

Господиня дому. Ви добре знаєте, про яку. Кажуть, у Лондоні вже давно не бачили такої чарівної вроди — відколи в театрах публіка ставала на стільці, щоб подивитись на пані Лангтрі. Непомук підходить до них, назбиравши чимало цікавих подробиць.

Господиня дому. Ну ось, нарешті й ви, Непомук. Ви все вивідали про юну леді?

Непомук. Так, мені уже все відомо. Вона видає себе зовсім за іншу.

Господиня дому. Та що ви кажете?! Не може бути!

Непомук. Так, так! Мене їй не ошукати. Її справжнє прізвище не Дулітл.

Хігінс. Чому?

Непомук. Тому, що Дулітл — англійське прізвище. А вона не англійка!

Господиня дому. Не може бути! Її вимова — бездоганна.

Непомук. Аж надто бездоганна. Де ви бачили англійку, яка б так правильно розмовляла англійською? Так розмовляють лиш іноземки, яких спеціально цього навчають.

Господиня до му. По правді, мене й саму стривожило це її «Доброго вечора». Директорка школи, де я вчилася, вимовляла це точно так само, чим лякала мене до смерті. Але, якщо вона не англійка, тоді, звідки ж вона?

Непомук. Вона з Угорщини.

Усі довкола. З Угорщини!

Непомук. Так, так! І до того ж, із королівського роду. Я сам угорець благородної крові. Мене не одуриш.

Хігінс. А ви пробували заговорити з нею по-угорському?

Непомук. Звичайно! Але вона виявилась надто розумною. Вона сказала: «Будь ласка, розмовляймо англійською: я не розумію французької». Французької! Вона вдає, ніби не відрізняє угорської від французької! Такого не може бути! Виходить, вона знає обидві ці мови!

Хігінс. І походження в неї королівське? А як ви це визначили?

Непомук. Інстинкт, пане вчителю, інстинкт. Лише мадяри відзначаються такою граційністю манер, такою рішучістю в погляді. Не маю жодного сумніву: вона — принцеса!

Господар дому. А що ви на це, професоре?

Хігінс. Я б сказав, що це — проста дівчина з Лондона. Судячи з"усього, це Друрі-Лейн. Просто з нею попрацював фахівець.

Непомук. Ха-ха-ха! Ой, учителю, учителю! Та ви просто зациклені на кокні. Лондонські нетрі — для вас цілий всесвіт.

Хігінс (до господині дому). А як ви гадаєте, ваша світлість?

Господиня дому. Я абсолютно згодна з Непомуком. Вона щонайменше принцеса.

Господар дому. Можливо, не легітимна принцеса, а від морганатичного шлюбу. Проте, безперечно, королівської крові.

Хігінс. Я, однак, залишуся при своїй думці.

Господиня дому. Професоре, ви невиправний.

Товариство розходиться, залишаючи Хігінса на самоті. До нього підходить Пікерінг.

Пікерінг. А де Еліза? Не лишаймо її саму. Підходить Еліза.

Еліза. Мені вже несйла цього терпіти. Тут усі просто не зводять із мене очей. Щойно якась літня пані сказала, що я розмовляю, як королева Вікторія. Мені дуже прикро, якщо через мене ви програєте свій заклад. Я зробила все, що могла, але мені ніколи не стати схожою на цих людей. Пікерінг. Що ви, моя люба! Ви аж ніяк не програли! Навпаки! Ви удесятеро перевершили наші сподівання! Хігінс. Ходімо звідси! Маю досить балачок із цими дурнями. Пікерінг. Еліза стомлена. Я голодний. Ходімо десь повечеряємо!