пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)

Дія друга


Одинадцята ранку наступного дня. Лабораторія Хігінса на Вімполстріт. Спочатку ця кімната на другому поверсі планувалася як вітальня. Посередині задньої стіни — двостулкові двері. Навпроти дверей — вікна, що виходять на вулицю, у кутку праворуч від дверей — дві високі картотечні шафки, що стоять під прямим кутом одна до одної. Поруч, на письмовому столі,— фонограф, ларингоскоп, батарея тонких органних трубочок із повітряними міхами, набір астрометріє — газових пальничків з високими скляними абажурами (вони під´єднані гумовим шлангом до газового ріжка на стіні), кілька камертонів різного розміру, макет людської голови в натуральну величину, на якому показано голосові органи в розрізі, та коробка із запасними восковими валиками для фонографа.

Ще далі праворуч — камін; біля нього, ближче до дверей,— зручне шкіряне крісло та ящик для вугілля. На камінній полиці — годинник. Поміж письмовим столом і каміном стоїть журнальний столик.

Ліворуч від дверей — шафка з неглибокими шухлядками, на шафці — телефон і телефонний довідник. Далі, в лівому кутку — концертний рояль, хвостом до дверей. Перед роялем бачимо не стільчик, як звичайно, а лавку на всю довжину клавіатури. На роялі — ваза з фруктами й цукерками, здебільшого шоколадками.

Середина кабінету порожня. Крім двох стільців коло письмового столу, лавки й крісла, біля каміна стоїть іще один стілець, який, мабуть, принесли з іншої кімнати. На стінах висять гравюри, переважно Піранез та портрети меццо-тінто. Картин немає.

За столом сидить Пікерінг. Він кладе на своє місце камертон та картки, якими щойно користувався. Хігінс стоїть поруч, біля картотеки, й засуває назад вийняті шухлядки. При денному світлі видно, що це міцний, життєрадісний, чудового здоров´я чоловік років сорока. На ньому чорний сюртук з білим крохмальним комірцем і чорна шовкова краватка — атрибути одягу представників його професй. Він належить до тих енергійних науковців, які щиро — подеколи навіть палко — переймаються всім, що може стати предметом наукового дослідження, але в той же час байдужі до себе, до тих, хто їх оточує, а заодно й до їхніх почуттів. Попри свій вік і статуру, він нагадує непосидющу дитину, яка напрочуд жваво й бурхливо реагує на все цікаве і з якої не можна спускати ока, аби часом не сталася шкода. Його настрій так само подитячому мінливий: у хвилини доброго гумору він добродушно бурчить, але тільки-но йому щось не до вподоби, він ураз може вибухнути гнівним буревієм. Та навіть у його найменш привабливому настрої на нього важко розсердитися всерйоз — настільки він безпосередній і прямодушний. Хігінс (засуваючи останню шухляду). Ну, ось, нібито й усе. Пікерінг. Справді вражає. Хоча, признаюся, я й половини не розчув. Хігінс. Хочете прослухати ще раз?

Пікерінг (підводиться, підходить до каміна і стає спиною до вогню). Ні, дякую. Як на перший раз, досить. Хігінс (йде за Пікерінгом і стає біля нього ліворуч). Втомилися слухати звуки?

Пікерінг. Так. Це надто велика напруга. Я тішився, що вмію чітко вимовити двадцять чотири голосні. Але ваші сто тридцять цілковито мене приголомшили. Здебільшого навіть не відчуваю між ними різниці. Хігінс (усміхаючись, підходить до рояля й пригощається цукерками). Справа звички. Спочатку ви справді не відчуваєте різниці; але згодом, прислухавшись, розумієте, що вони відрізняються одна від одної, як А від Б.

До кімнати входить Пані Пірс, економка Хігінс а. Хігінс. Що сталося, пані Пірс?

Пані Пірс (розгублена, видно, що вагається). До вас якась молода особа, пане Хігінс.

Хігінс. Яка молода особа?! Чого їй треба?

Пані Пірс. Каже, ви дуже зрадієте, коли дізнаєтеся, чому вона прийшла. Це якась проста дівчина. Зовсім проста. Я хотіла відразу показати їй на двері, але подумала, що вона вам може знадобитися, щоб наговорити у ваші апарати. Не знаю, чи я правильно зробила, але до вас іноді приходять такі дивні відвідувачі... Сподіваюся, ви мені вибачите, пане Хігінс. Гадаю, що... Хігінс. Усе гаразд, пані Пірс. А чи цікава у неї вимова? Пані Пірс. Просто жахлива, пане Хігінс. Не збагну, як вас може таке цікавити.

Хігінс (до Пікерінга). Послухаймо. Тягніть її сюди, пані Пірс.

(Кидається до письмового столу і дістає новий валик для фонографа.) Пані Пірс (без особливого бажання). Як скажете, пане Хігінс. (Спускається сходами.) Хігінс. Якраз добра нагода. Покажу вам, як робиться запис. Розговорімо її! Спочатку я запишу її в системі Белла, а потім латинським алфавітом. Насамкінець зробимо запис на фонографі — і ви зможете прослуховувати його, скільки захочете, порівнюючи звуки з транскрипцією. Пані Пірс (вертається). Ось ця особа. Прошу, пане Хігінс.

Входить Квіткарка при повному параді. На ній капелюх із трьома страусовими перами: жовтогарячого, блакитного та червоного кольору; фартух тепер майже чистий, і пальто з грубої вовни теж почищене. Пафос цієї жалюгідної постаті, з її наївною поважністю й удаваною статечністю, зворушує Пікерінга, який уже до цього підвівся в кріслі з появою пані Пірс. Що ж до Хігінс а , то йому байдуже, чоловік перед ним, а чи жінка. Він може лаятись чи здіймати руки до неба, обурений тупістю якоїсь крихітки, та коли йому треба щось випросити, він ладен підлещуватися до неї, мов дитя до своєї няньки. Хігінс (одразу впізнавши дівчину і не приховуючи розчарування, яке у нього, мов у дитини, перетворюється на болючу образу). Та це ж та дівчина, яку я записав учора ввечері. Вона мені більше не потрібна. В мене достатньо записів із вимовою Лісон Гроув; не збираюся марнувати на неї валик. (До Квіткарки.) Ідіть, ви нам не потрібні.

Квіткарка. А ви не задирайте носа! Ви ж не знаєте, чого я приїхала. (До пані Пірс, яка біля дверей очікує подальших вказівок.) Ви ска´али йому, шо я на таксі? Пані Пірс. Що за дурниці, дівчино. Невже ви гадаєте, що такому чоловікові, як пан Хігінс, цікаво, чим ви приїхали? Квіткарка. Ой, мона подумать... Він же ж і уроки давать не цураєця, сама чула. А я, шоб ви знали, не кланяця вам приїхала. Не хочете моїх грошей — то й не треба! Другого собі найду. Хігінс. До чого тут ваші гроші?

Квіткарка. А до того, що я уроки в вас брать приїхала. Ясно? І причом не задарма!

Хігінс (приголомшений). Ну, знаєте... (Ледве перевівши подих.) І чого

ж ви хочете від мене? Квіткарка. Ну, були б ви жинтільменом, так для початку попросили б мене сісти. Я ж із вигідним ділом до вас. Хігінс. Пікерінг, запропонувати, щоб це опудало сіло, чи жбурнути його у вікно?

Квіткарка (налякана, відбігає за рояль і готується до захисту). Ну-нууу! (Ображена, крізь сльози.) Чого це я опудало? Кажу ж вам: я платить буду! Як всяка леді!

Остовпівши, чоловіки розгублено дивляться на неї.

Пікерінг (лагідно). Чого ви хочете, дитя моє?

Квіткарка. Не хочу торгувать на вулиці. Хочу буть продавщицею в магазіні. А хто ж мене возьме, як я не вмію балакать по-пра´ільному. А він говоре, що науче. Мені ж не треба вашої ласки. Я платить готова, а він мене обзива, як ту дівку!

Пані Пірс. Як ви собі, дурненька, уявляєте, що зможете брати уроки в пана Хігінса?

Квіткарка. А шо ж таке? Я не гірш вашого знаю, скіки дають за уроки. От і я стіки ж буду.

Хігінс. Цікаво, скільки ж?

Квіткарка (зрадівши, підходить до нього). Ото зразу б так. Я ж знала, шо ви захочете вернуть оте, шо вчора мені кинули. (Довірчо.) Мабуть, під мухою були, еге ж?

Хігінс ( тоном наказу ). Сядьте!

Квіткарка. Тіки ж ви не думайте, шо це я собі милостиню...

Хігінс (гримає на неї). Сядьте, я кому сказав?!

Пані Пірс (суворо). Сідайте, дівчино. Робіть, що вам кажуть.

Квіткарка. Нуууу! (Стоїть з напівошелешеним, напівобуреним виглядом.)

Пікерінг (з вишуканою люб´язністю). Чи не бажаєте сісти? (Ставить стільця ближче до каміна, поміж ними з Хігінсом.)

Квіткарка (непевно). Ну, шо ж... Це мона. (Сідає, Пікерінг вертається до каміна.)

Хігінс. Як вас звати?

Квіткарка. Еліза Дулітл.

Хігінс (урочисто декламує). Ліза, Еліза та Єлизавета

Квіти збирали в саду для букета.

Пікерінг. Три гарні фіалочки там відшукали.

Взяли по одненькій, а двох не зірвали.

Обидва заходяться сміхом.

Еліза. Тю! Як подуріли!

Пані Пірс (стаючи за кріслом Елізи). У шляхетному товаристві так не висловлюються.

Еліза. А чого ж він зо мною так балакає?

Хігінс. Ближче до справи! Скільки ви збираєтеся платити?

Еліза. Я вже знаю, що по чому. В мене подружка бере хранцузькі уроки по вісімнадцять пенсів за годину. Так то в живого хранцуза! А ви ж майте совість: я ж плачу за мову, що вже знаю! Так що, даю вам шилінга — й не торгуйтесь.

Хігінс (походжає по кімнаті та, засунувши руки в кишені, побрязкує ключима й монетами). Знаєте, Пікерінг, якщо подивитися на цей шилінг не як на шилінг, а як на певний процент її заробітку, то це дорівнюватиме шістдесяти—сімдесяти фунтам мільйонера.

Пікерінг. Цебто як?

Хігінс. Ось підрахуйте: мільйонер має приблизно сто п´ятдесят фунтів на день. Вона заробляє півкрони.

Еліза (пихато). Хто вам ск´ав, шо тіки півкрони?

Хігінс (продовжуючи). Вона пропонує мені дві п´ятих від свого денного заробітку. В мільйонера це було б десь шістдесят фунтів. Непогано! Чорт забирай, колосально! Стільки мені ще ніхто не платив.

Еліза (підхопившись із переляку). Які шіісят?! Шо ви мелете! Хто вам шо казав за шіісят?! Де я вам їх візьму?!

Хігінс. Прикусіть язика!

Еліза (схлипуючи). Нема в мене стіки...

Пані Пірс. Не плачте, дурненька. Сядьте. Ніхто не візьме ваших грошей.

Хігінс. Зате зараз дехто візьме мітлу і дасть вам гарту, якщо будете рюмсати. Сядьте!

Еліза (знехотя, проте скоряється). Ггууу-у-у... Ви мені тут не батько, шоб руки розпускать.

Хігінс. Якщо візьмуся за ваше навчання, то буду, як два батьки! Ось. (Подає їй носовичка.)

Еліза. А нашо воно мені?

Хігінс. Витирати очі. Витирати ніс і все, що змокріє. Запам´ятайте: це носовичок, а це ваш рукав; і не плутайте одне з іншим, коли хочете стати леді й працювати в магазині. Еліза, вкрай спантеличена, безпорадно дивиться на нього.

Пані Пірс. Марно їй пояснювати, пане Хігінс. Вона все одно не зрозуміє. Крім того, ви помиляєтеся: вона навіть рукавом не втирається. (Хоче забрати в неї носовичка.)

Еліза (вихоплює його). Куди?! Це шо, вам давали?!

Пікерінг (сміючись). Слушно! Боюся, пані Пірс, це тепер слід розцінювати як її власність.

Пані Пірс (підкоряючись силі обставин). Так вам і треба, пане Хігінс.

Пікерінг. Ось про шо я подумав, Хігінсе... Пам´ятаєте, ви казали про посольський прийом? Закладаюся, що у вас цей експеримент не вийде. Проте, якщо вам таки вдасться видати її за герцогиню, я визнаю, що ви найкращий педагог у світі і сам покрию витрати на її навчання.

Еліза. От добряча душа! Пасибі, копитане!

Хігінс (спокушений пропозицією, дивиться на Елізу). Приваблива авантюра! Погляньте: вона така вульгарна й так чарівливо замурзана!

Еліза (дуже обурена). Ну-нууу! Чого це я замурзана?! Я перед виходом і лице мила, й руки. Отак!

Пікерінг. Від ваших компліментів, Хігінсе, вона явно не втратить голову.

Пані Пірс (занепокоєно). Це ще як сказати, пане Пікерінг. Є не один спосіб задурити дівчині голову. Пан Хігінс знається на цьому краще за будь-кого, хай навіть іноді робить це неумисне. Сподіваюся, пане Хігінс, ви не штовхнете її на якесь безумство.

Хігінс (захопившись ідеєю Пікерінга). Усе життя складається з безумств. Але знайти для них нагоду не так легко. Тож, ніколи не гай можливості: вона підвертається так рідко! Гаразд! Зроблю з цієї обшарпанки герцогиню!

Еліза (категорично не згодна з такою оцінкою). Ну-нууу!

Хігінс (захоплено). За півроку — а коли в неї добрий слух та гнучкий язик, то й за три місяці — я виведу її на люди й видам за кого завгодно! Почнімо сьогодні, зараз же, негайно! Пані Пірс, заберіть її та відмийте — хоч би й наждаком. Плиту вже розпалено?

Пані Пірс (протестуючи). Так, але ж...

Хігінс (шаленіючи). Позривайте з неї це лахміття і зараз же спаліть! Зателефонуйте до магазину й замовте новий одяг, а доки привезуть — загорніть хоч би й у газети!

Еліза. Жинтільмен, називаєця! Бачила я таких! І ото не сором вам таке казать! Я ж порядна дівчина!

Хігінс. Ну, ось що, дівчино... Свої провінційні цноти залиште при собі. Вчіться поводитись як герцогиня. Заберіть її, пані Пірс. А не буде слухатись, дайте їй прочухана!

Еліза (кидається до Пікерінга й пані Пірс, шукаючи захисту). Я зараз поліцію позву! їй-богу позву!

Пані Пірс. Але мені ніде її поселити.

Хігінс. Запхайте у відро для сміття.

Еліза. Ну-нууу!

Пікерінг. Годі вам, Хігінсе! Будьте розважливі.

Пані Пірс (рішуче). Справді, пане Хігінс. Не можна так зневажати людей.

Хігінс, присоромлений, принишк. Буревій переходить у легіт наївного подиву.

Хігінс (із професійною вишуканістю модуляцій). Це я зневажаю людей? Дорога пані Пірс, дорогий Пікерінг, у мене й гадки такої не було. Я лише вважаю, що всі ми маємо якнайкраще подбати про бідну дівчину, підготувати її до нового життя, допомогти освоїтись. Якщо я висловлювався не досить ясно, то лише з побоювання зранити її або ваші почуття.

Еліза, заспокоївшись, обережно вертається на попереднє місце.

Пані Пірс (до Пікерінга). Пане Пікерінг, ви чули щось подібне?

Пікерінг (сміючись від душі). Ніколи, пані Пірс, ніколи.

Хігінс (терпляче). Про що, власне, йдеться?

Пані Пірс. Про те, що не можна так просто підібрати дівчину, як камінець на пляжі.

Хігінс. А чому б ні?

Пані Пірс. Як це чому? Адже ви нічого про неї не знаєте! Хто її батьки? А якщо вона заміжня?!

Еліза. Драстя вам!

Хігінс. Ось бачите, дівчина сама цілком слушно відповіла: «Драстя вам!» І справді, яке там заміжня! Хіба ви не знаєте, що жінка її походження через рік по шлюбі виглядає як п´ятдесятирічна поденниця.

Еліза. Та хто ж би мене взяв?

Хігінс (раптом удається до найзворушливішого, низького тембру голосу й задіює найпереконливіші прийоми своєї пишномовності). Повірте, Елізо, коли я вас вивчу, юрми чоловіків стрілятимуться, аби здобути вашу прихильність.

Пані Пірс. Облиште це, пане Хігінс. Вам не слід так розмовляти з нею.

Еліза (рішуче зводиться на ноги). Так! Я пішла. їй-богу, в нього ж не всі дома. Не треба мені схибнутих прохвесорів.

Хігінс (уражений до глибини душі, адже його красномовство лишилося непочутим). Он як! Значить, я схибнутий?! Чудово! Пані Пірс, не замовляйте їй ніякого одягу і випхайте геть!

Еліза (скімлить). Ой не, ой нє! А чого ж ви дражнитесь?

Пані Пірс. Ось бачите, до чого призводить нестриманість. (Показуючи на двері.) Сюди, будь ласка.

Еліза (мало не плаче). Не треба мені вашої одежі! Я б і так її не взяла б! (Жбурляє носовичка.) Сама собі можу купить! (Іде до дверей, щоправда, неохоче.)

Хігінс (спритно спіймавши носовичка, перетинає їй шлях). Невдячне убоїсько! Така ваша дяка за те, що я хотів витягти вас із багна, гарно вдягти і зробити з вас леді?!

Пані Пірс. Вгамуйтеся, пане Хігінс, візьміть себе в руки! Це ви поводитеся негарно! Вертайтеся до своїх батьків, дитя моє, і скажіть їм, аби краще вас доглядали.

Еліза. Та нема в мене ніяких батьків. Вони ска´али, шо я вже сама на себе зароблю, й виставили геть.

Пані Пірс. А де ваша мати?

Еліза. Та нема в мене матері. А вигнала мене мачуха, шоста вже. І нехай собі! Сама обійдусь. Тіки ж ви не думайте: я ж порядна дівчина.

Хігінс. От і чудово! До чого тоді весь цей ґвалт? Дівчина належить сама собі й, окрім мене, нікому не потрібна. (Підходить до пані Пірс, улесливо.) Вона була б вам за доньку, пані Пірс. Яке то щастя — мати доньку! А тепер годі базікати. Тягніть її вниз і...

Пані Пірс. Але що ж із нею буде? Ви маєте намір щось їй платити абощо? Отямтеся, пане Хігінс!

Хігінс (роздратовано). От Господи! Видавайте їй, скільки треба! Можете це занести до витрат на господарство. А на який біс їй гроші?! їжу та одяг вона матиме. А даси їй гроші — зіп´ється.

Еліза (обурено). Шо ви брешете! Та усяк вам скаже, шо я в рот питва не брала! (До Пікерінга.) Пане, ви ж жинтільмен; скажіть йому, шоб так зо мною не балакав!

Пікерінг (з доброзичливим докором). Хігінсе, а вам не спадало на думку, що в дівчини можуть бути якісь почуття?

Хігінс (критично оглядаючи Елізу). Ні... Навряд. У кожному разі, не ті, на які варто зважати. (Весело.) Ану, Елізо, що у вас там за почуття?

Еліза. В мене такі ж почутя, шо й у всіх.

Хігінс (замислено, до Пікерінга). Розумієте, в чому складність...

Пікерінг. Яка складність?

Хігінс. Навчити правильної вимови — не так важко. Куди важливіше, щоб це було граматично правильно.

Еліза. Та не хочу я балакать гриматично! Хочу балакать, як леді!

Пані Пірс. Пане Хігінс, не відходьте, будь ласка, від суті. Я мушу знати, на яких умовах ця дівчина тут залишається. Ви маєте намір щось їй платити? А що з нею буде по закінченні навчання? Адже треба хоч трохи дивитися вперед!

Хігінс (роздратований ). А скажіть-но мені, пані Пірс, що з нею буде, коли я залишу її на вулиці, в багні?

Пані Пірс. То вже її справа, а не ваша, пане Хігінс.

Хігінс. В такому разі, по завершенні навчання я кину її назад у багно. Це знову стане її справою; отже, все в порядку.

Еліза. Совісті в вас нема, от шо! Вам же на всіх начхать, крім себе. (Встає й рішуче оголошує.) Годі з мене, я пішла! (Прямуючи до дверей.) Серця в вас нема! От що я вам скажу!

Хігінс (із вази на роялі бере шоколадну цукерку, очі його лукаво блищать). Елізо, пригостіться шоколадкою.

Еліза (піддавшись спокусі, зупиняється).Аякя знаю, шо там в ній? Такі, як ви, й потруїти можуть. Не одна вже отак-о попалась. Сама чула.

Хігінс виймає складеного ножика й ділить цукерку навпіл: половинку зі смаком куштує сам, а другу подає Елізі.

Хігінс. Як запорука довіри, Елізо: одну половинку мені, другу — вам. (Еліза хоче щось заперечити, але Хігінс запихає цукерку їй у рота.) Тут ви їстимете шоколад коробками, ящиками. Щодня, з ранку й до вечора. Ну, то як?

Еліза (нарешті проковтнула цукерку, мало не подавившись). Я б виплюнула, так не мона ж: виховання не дозволя.

Хігінс. Стривайте, ви, здається, казали, що приїхали на таксі?

Еліза. Ну то й шо? В мене таке саме право їздить на таксі, шо й у всіх.

Хігінс. Авжеж. Невдовзі ви зможете їздити на таксі, скільки вам заманеться. Будете роз´їжджати по місту хоч цілими днями уздовж і впоперек. Подумайте, Елізо...

Пані Пірс. Пане Хігінс, ви зваблюєте дівчину. Це негарно, їй треба думати про майбутнє.

Хігінс. У такому віці? Облиште, пані Пірс. Про майбутнє вона подумає, коли попереду вже нічого не залишиться. Ось так, Елізо: беріть приклад з цієї пані. Дбайте лише про майбутнє інших. Про своє — ніколи! Думайте краще про шоколад, таксі, золото й діаманти.

Еліза. Не треба мені вашого золота й дивомантів. Я, шоб ви знали, порядна дівчина! (Сідає, сповнена гідності.)

Хігінс. Під опікою пані Пірс ви такою й залишитесь. А потім одружимо вас із сином якого-небудь маркіза, гвардійським офіцером із пишними вусами. Спершу за те, що він одружився з вами, батько позбавить його спадку. Але, побачивши вашу красу й доброчесність, згодом розчулиться і...

Пікерінг. Даруйте, Хігінсе, але я мушу втрутитися. Пані Пірс має цілковиту рацію. Дівчина має довіритись вам на півроку, цебто поки триватиме експеримент — і вона має ясно розуміти, що робить.

Хігінс. Яким чином? Адже вона взагалі не в змозі будь-що розуміти. Та й, зрештою, хто з нас розуміє, що він робить? Бо якби розуміли, то й не робили б нічого.

Пікерінг. Дуже дотепно, Хігінсе, проте зараз це не до речі. (До Елізи.) Панно Дулітл...

Еліза (в захваті від такого звертання). Гги-и-и!

Хігінс. Ось, прошу. Це все, що з неї витягнеш. «Гги-и-и»! І що їй після цього поясниш? Ви — людина військова і, певно, розумієте: таким треба тільки наказувати. Елізо, півроку ви житимете у цьому домі й учитиметесь говорити красиво, як леді з квіткового магазину. Якщо будете слухняною — матимете добру спальню, досхочу їжі та гроші на шоколад і таксі. Коли ж ви будете неслухняною й лінивою, то спатимете в комірчині разом із тарганами, а пані Пірс духопелитиме вас мітлою. За півроку в розкішній сукні ви поїдете в екіпажі до королівського палацу. І якщо король здогадається, що ви таки не справжня леді, поліція ув´язнить вас у Тауері й відрубає голову, щоб іншим зарозумілим квіткаркам не було внадно. Якщо ж ніхто ні про що не здогадається, то ви отримаєте в подарунок сім шилінгів шість пенсів, і з ними розпочнете нове життя як леді — продавщиця в шикарному магазині. Якщо ви відмовитеся від моєї пропозиції, то будете тупим

невдячним убоїськом, і янголи ридатимуть, дивлячись на вас. (До Пікерінга.) Сподіваюся, тепер ви вдоволені, Пікерінг? (До пані Пірс.) Здається, пані Пірс, я виклав усе гранично просто і ясно.

Пані Пірс (терпляче). Гадаю, мені краще поговорити з дівчиною сам на сам. Не знаю, чи зможу я взяти на себе відповідальність за неї і взагалі, чи погоджусь на цей ваш замір. Я певна, ви їй не зичите зла, але якщо вже ви захопитеся чиєюсь вимовою — чи як ви це називаєте — ви забуваєте про все на світі. Ходімо, Елізо.

Хігінс. От і чудово. Дякую, пані Пірс. Тягніть її у ванну.

Еліза (неохоче підводиться; підозрілива). Чого це ви мене лякаєте?! Не підойде мені тут, так піду собі, а товкти себе мітлою не дам! Не просилась я ні в які палаци. Ніяких я діл з поліцією не мала й мать не хочу! Я ж порядна дівчина...

Пані Пірс. Не сперечайтеся зі старшими, дитя моє. Ви не так зрозуміли цього пана. Ходімо ж. (Веде Елізу до виходу й розчиняє перед нею двері.)

Еліза (виходячи). А шо?! Точно вам кажу! Не попрусь я до вашого короля, хай хоч голову рубають. Знала б, з ким зв´яжусь, дзуськи б ви мене тут бачили. Скіки себе помню, я була порядна дівчина. Я шо, лізла до нього, чи шо?! Чи я йому шось винна?! Та мені й діла до нього нема. Не дам я, шоб він тут вірьовки з мене вив! В мене такі ж почутя, шо й в усіх... Пані Пірс зачиняє двері — й Елізині бідкання стихають. На подив

дівчини, її ведуть не вниз на кухню, а на горішній поверх. Пані Пірс відчиняє двері однієї зі спалень.

Пані Пірс. Я поселю вас тут. Це й буде ваша спальня.

Еліза. О-ггоо... Та я зроду в цім багатстві не засну! Шо ви, добра пані?.. Такі розкоші не про мене! Тут на´іть торкнуця до чогось страшно — я ж не принцеса якась...

Пані Пірс. Якщо будете так само доглянута, як і ця кімната, то швидко до неї звикнете. І звертайтеся до мене не «добра пані», а «пані Пірс». (Пані Пірс відчиняє двері до перевдягальні, перебудованої на ванну кімнату.)

Еліза. Шоб я луснула! Це ви тут шо, одежу полоскочете? Ну й здорова миска — зроду такої не бачила!

Пані Пірс. Це не миска, Елізо, а ванна. В ній миються. Зараз ми й вас помиємо.

Еліза. Це ви шо, хочете, шоб я вся отуди залізла й намокла?! Шоб на мене в цій вашій мисці кінець прийшов? Дзуськи! Знала я одну: по суботах теж отако хлюпалась. І дохлюпалась, шо Богу душу оддала.

Пані Пірс. Пан Хігінс надолі теж приймає ванну — щоранку і в холодній воді.

Еліза. Ти бач! Живучий!

Пані Пірс. Якщо ви будете навчатись у товаристві пана Хігінса й полковника, вам треба брати з них приклад у всьому. їм може не сподобатися, як від вас пахне. Ось — два крани: тут — гаряча вода, а тут — холодна. Зробіть таку температуру, яка вам сподобається.

Еліза (рюмсаючи). Не буду... Зроду такого не робила... Я жити хочу... Я ж уся ніколи не милася...

Пані Пірс. Невже вам не хочеться бути чистою та охайною, як справжня леді? Слід мати не лише чисту душу, але й чисте тіло.

Ef л і з а. Ой, нє-є-є...

Пані Пірс. Ну, годі плакати. Ідіть до спальні та зніміть із себе брудний одяг. (Бере з вішалочки купальний халат і подає Елізі.) Потім накиньте цей халат і вертайтеся сюди. Я тим часом приготую ванну. Еліза (захлинаючись від сліз). Ой, нє-є-є... Я так не можу... Та я зроду...

Я ж ніколи не роздягалася, так шоб уся! Я так не можу... Я ж порядна... Пані Пірс. Не кажіть дурниць, дитя моє. Невже ви не роздягаєтеся перед сном?

Еліза (зі щирим подивом). Не!.. А нашо воно мені? Я на той світ не

спішу. Спідницю скину — та й годі з вас. Пані Пірс. Цебто, ви спите в тому ж одязі, який носите вдень? Еліза. Тю! А в чому ж мені спать?

Пані Пірс. Допоки ви в цьому домі, ви спатимете як належить —

я дам вам нічну сорочку. Еліза. Це шоб я півночі од холоду зубами клацала? Ви точно мене хочете в могилу звести! Пані Пірс. Я хочу зробити з вас, замазури, елегантну панну, гідну товариства двох шанованих джентльменів. Вибирайте самі: або ви робитимете, що я кажу, або вас знову викинуть на вулицю. Еліза. Ой... Ви ж не знаєте, шо за напасть для мене, той холод! Я ж холоду боюсь більше смерті! Пані Пірс. Повірте, вам тут не буде холодно. Я кластиму вам до ліжка гарячу грілку. (Виштовхуючи дівчину до спальні.) Ну ж бо! Перевдягайтеся мерщій!

Еліза. Ох, якшо б знала, скіки оце натерплюся, та ше й мицця, нізашо б у світі не приїхала! І який нечистий мене приніс?! (Пані Пірс проштовхує Елізу в кімнату, але двері повністю не зачиняє: щоб полонена часом не втекла.)

Пані Пірс одягає білі гумові нарукавники й напускає воду у ванну, стежачи за температурою води на термометрі. Потім додає жменьку ароматизованої солі та гірчичного порошку, бере чималу щітку з довгою ручкою й рясно її намилює.

Повертається Еліза — з переляку вона майже намертво зав´язалася в халат: жалюгідне видиво зацькованого створіння. Пані Пірс. Ну ж бо, відпустіть халат. Роздягніться. Еліза. Нє, не треба мене роздягать! Я так не можу. Я зроду таке не робила! Пані Пірс (рішуче зриває з дівчини халат і штовхає її у ванну). Від теплої води ще ніхто не вмирав! (Починає орудувати щіткою.) Чути відчайдушні крики Елізи. Тим часом Хігінс із полковником міркують над подальшою долею дівчини. Пікерінг відходить від каміна й, осідлавши стільця, кладе руки на спинку — немов готуючись до перехресного допиту.

Пікерінг. Даруйте за відверте запитання, Хігінсе... Чи ви порядний

у стосунках із жінками? Хігінс (невесело). А ви стрічали чоловіків, які були б порядні у стосунках із жінками? Пікерінг. Так, досить часто.

Хігінс (спершись долонями на рояль, підстрибує і з розгону сідає на кришку ). А от я не зустрічав. Я помітив, що тільки-но жінка заприязниться зі мною, як одразу стає ревнивою, прискіпливою, підозріливою і до біса надокучливою. Щойно я сам заприязнюся з жінкою, як перетворююсь на тирана та егоїста. Жінка все тобі переставить із

ніг на голову. Впусти її в своє життя — й побачиш, що тобі треба одне, а їй — зовсім інше.

Пікерінг. І що ж, наприклад?

Хігінс (зістрибує з рояля; нетерпляче). А біс його знає! Гадаю, жінка хоче жити своїм життям, а чоловік своїм; причому кожне намагається звести іншого з правильного шляху. Одне хоче на північ, друге — на південь, а в результаті обоє змушені їхати на схід, хоча нікому з них туди не треба. (Сідає на лавку біля рояля.) Отож я — переконаний холостяк. Таким і залишуся.

Пікерінг (встає, підходить до нього й починає серйозно). Годі,

Хігінсе. Ви добре розумієте, що я маю на увазі. Я погодився на цей експеримент і відтак узяв на себе відповідальність за долю дівчини. Сподіваюся, ви не зловживатимете своїм становищем.

Хігінс. А! Он ви про що. Тут будьте певні: для мене це святе! (Встає й пояснює.) Адже вона буде моєю ученицею, а навчити когось можна тільки за умови, що вчитель глибоко шанує особистість учня. Я навчив правильної вимови купу американських мільйонерш, а це найзвабливіші жінки у світі. Я — людина гартована. На уроці жінка для мене — все одно, що шмат дерева. Тоді я й сам стаю, немов дерев´яний. Розумієте... У дверях з ´являється пані Пірс. В руках у неїЕлізин капелюх. Пікерінг сідає в крісло перед каміном.

Хігінс (бадьоро). Ну, як, пані Пірс? Усе гаразд?

Пані Пірс (у дверях). З вашого дозволу, я б хотіла дещо вам сказати, пане Хігінс.

Хігінс. Так, звичайно, пані Пірс, заходьте. (Вона заходить.) Не спалюйте цей предмет, пані Пірс. Я залишу його як антикварну рідкість. (Він бере капелюха.)

Пані Пірс. Тільки обережніше, пане Хігінс. Мені довелося пообіцяти дівчині, що я його не спалю. Проте, як на мене, його не завадило б потримати над вогнем.

Хігінс (поспіхом поклавши капелюха на рояль). Дякую за попередження. То що ж ви хотіли мені сказати?

Пікерінг. Я вам не заважатиму?

Пані Пірс. Ні-ні, ні в якому разі, полковнику. Пане Хігінс, я дуже прошу вас зважати на те, що ви говорите при дівчині.

Хігінс (суворо). Звісно! Я завжди зважаю на те, що говорю. А в чому річ?

Пані Пірс (незворушно). Ні, пане Хігінс. Ви зовсім не зважаєте, а надто, коли не можете чогось знайти або втрачаєте терпець. Для мене це вже байдуже. Я звикла. Але ж при дівчині вам не слід лаятись.

Хігінс (обурено). Я лаюся?! (З притиском.) Я ніколи не лаюся. Терпіти не можу лихослів´я. Про що, в біса, йдеться?

Пані Пірс (терпляче). Саме про це, пане Хігінс. Ви надуживаєте лайливих слів. З вашими «в біса», «до біса», «якого біса» я ще ладна змиритися...

Хігінс. Пані Пірс!..Чути таке від вас?! Ну, знаєте...

Пані Пірс (не відхиляючись від теми), ...але є одне слово, яке я просила б вас не вживати. Дівчина щойно сама сказала його, перекинувши повидло на простирадло. До речі, воно закінчується так само, як повидло та простирадло, їй можна дарувати. Змалечку вона іншого й не чула. Проте з ваших уст вона такого чути не повинна.

Хігінс (зверхньо). Не пригадую, щоб я вживав бодай якесь лайливе слово. (Пані Пірс пильно на нього дивиться. Хігінс змушений додати, приховуючи ніяковість за менторським тоном.) Хіба що в рідкісні миті крайнього і слушного обурення.

Пані Пірс. Допіру вранці ви пом´янули цим словом пантофлі, печиво й поштаря.

Хігінс. А, то ви про це! Але ж то звичайна алітерація, яку полюбляють усі поети.

Пані Пірс. Як би воно не називалося, при дівчині прошу вас цього слова не повторювати.

Хігінс. Гаразд, гаразд, не буду. У вас до мене все?

Пані Пірс. Ні, пане Хігінс. Присутність дівчини зобов´язує нас ретельніше дбати про охайність і чистоту.

Хігінс. Безперечно. Цілком згодний. Це дуже важливо.

Пані Пірс. Слід привчити її бути охайною в одязі й не розкидати скрізь свої речі.

Хігінс (підходить до неї; поважно). Золоті слова, пані Пірс. Я й сам хотів звернути на це вашу увагу. (Відходить до Пікерінга, якому ця розмова явно до вподоби.) Ось, Пікерінг: саме такі дрібниці й мають велике значення. Бережи пенси, а фунти самі збережуться. І так не лише з грішми, але й з усіма нашими звичками. (Відходить і стає на килимку біля каміна з виглядом неприступності.)

Пані Пірс. Авжеж, пане Хігінс. У такому разі прошу вас не виходити до сніданку в халаті або принаймні не так часто вживати його замість серветки. А якби ви — з вашої ласки — ще й перестали їсти все з тієї самої тарілки і запам´ятали, що каструлю з вівсянкою не ставлять на чисту скатертину, то дівчина мала б іще один корисний приклад. До речі, лише минулого тижня ви мало не вдавилися риб´ячою кісткою, що якимось дивом потрапила у ваше варення.

Хігінс (знявшись із якоря, знову бере курс до рояля). Іноді таке може трапитися через мою неуважливість. Але ж це буває так рідко... (Розізлившись.) До речі, мій халат до біса відгонить бензином!

Пані Пірс. Авжеж, пане Хігінс. Проте, якщо не витирати об нього руки...

Хігінс (гарикає). Все! Добре, згода! Витиратиму об волосся.

Пані Пірс. Сподіваюся, я нічим не образила вас, пане Хігінс?

Хігінс (занепокоївшись, що його могли запідозрити у надмірній вразливості). Як ви могли подумати, пані Пірс? Ви маєте абсолютну рацію. Я буду надзвичайно обачним при дівчині. У вас до мене все?

Пані Пірс. Ще ні, пане Хігінс. Чи можу я наразі дати дівчині один із японських халатів, що ви привезли з-за кордону? Я просто не наважуся вдягти її знов у те, в чому вона прийшла.

Хігінс. Звичайно. Беріть усе, що схочете. Тепер усе?

Пані Пірс. Так, пане Хігінс. Тепер усе. (Виходить.)

Хігінс. Знаєте, Пікерінг, у цієї жінки склалося про мене зовсім помилкове враження. Погляньте: я скромна сором´язлива людина. Мені навіть здається, що я й досі не подорослішав. А проте, вона глибоко переконана, що я деспот, домашній тиран і самодур. Чому — не розумію. Повертається пані Пірс.

Пані Пірс. Пане Хігінс, неприємності вже починаються. Прийшов сміттяр Елфрід Дулітл. Каже, що тут його дочка.

Пікерінг (встає). Оце так-так...

Хігінс (швидко). Впустіть цього пройдисвіта.

Пані Пірс. Гаразд, пане Хігінс.

Пікерінг. А може, він не пройдисвіт?.. Хігінс. Дурниці. Звичайно ж, пройдисвіт!

Пікерінг. Пройдисвіт він чи ні, а неприємності в нас із ним, боюсь, таки будуть.

Хігінс. О, ні. Не думаю. Якщо й будуть неприємності, то це він їх

матиме — не я. І, певна річ, ми почуємо від нього щось цікаве. Пікерінг. Про дівчину? Хігінс. Ні, я маю на увазі вимову. Пікерінг. А!..

Пані Пірс (у дверях). Дулітл, пане Хігінс. (Впускає Дулітла й іде.)

Елфрід Дулітл — літній, проте ще міцний сміттяр. На ньому робочий одяг і крислатий капелюх, що закриває шию та плечі. Він має карбовані й досить цікаві риси обличчя: один із тих, кому однаково чужі і страх, і совість. Голос у нього напрочуд виразний — внаслідок звички давати волю почуттям. У цю мить він усім своїм виглядом демонструє ображену гідність і цілковиту рішучість.

Дулітл (зупиняється у дверях, вагаючись, до кого звернутися). Прохвесор Гігінс? Хігінс. Це я. Доброго ранку. Сідайте.

Дулітл. Доброго ранку, хазяїне. (Поважно опускається на стілець.)

В мене до вас невідкладне діло. Хігінс (до Пікерінга). Зріс у Гонслоу, мати, гадаю, з Уельса. (Дулітл від подиву роззявляє рота.) Чого вам треба, Дулітле? Дулітл (погрозливо). Мені потрібна моя дочка! Ясно?! Хігінс. Ще б пак. Адже ви її батько. Кому ж іще, крім вас, вона потрібна? Радий, що у вас іще жевріє батьківське почуття. Вона нагорі. Забирайте хоч зараз. Дулітл (підводиться, збентежений). Як це?!

Хігінс. Забирайте! Не думаєте ж ви, що я панькатимусь із нею замість вас?! Дулітл (протестуючи). Чекайте! Як же це так, хазяїне. Хіба ж мона отак-о зобижать чесну людину? Дівчина — моя. Ви її в мене забрали. А я ж із чим зостанусь? Хігінс. У вашої дочки вистачило нахабства прийти в мій дім і вимагати, щоб я давав їй уроки, бо їй закортіло працювати в магазині. Цей пан і моя економка можуть підтвердити. (Наступаючи на нього.) Як ви сміли прийти, щоб мене шантажувати?! Ви її навмисне сюди підіслали! Дулітл. Та ну шо ви, хазяїне!

Хігінс. А я кажу, підіслали! Звідки-бо ви довідалися, що вона тут? Дулітл. Ну, шо ж ви людину отак-о зразу до стінки приперли? Хігінс. Дивіться, аби вас не приперла поліція! Це чистої води здирництво! І ви ще мені погрожуєте! Я дзвоню в поліцію. (Рішуче прямує до телефону й відкриває довідник.) Дулітл. Та хіба ж я у вас хоч мідяка попрохав? Нехай оцей добродій

скаже: чи я хоч заїкнувся за гроші? Хігінс (кидає довідника й підходить до Дулітла.) Чого тоді ви прийшли?

Дулітл (улесливо). А того, шо кожен би прийшов сюди на моїм місці. Ну, хазяїне... Людина ви чи хто? Хігінс (обеззброєний). Скажіть, це ви намовили Елізу прийти до мене? Дулітл. Та не намовляв я, хазяїне, не намовляв! Хоч на Біблії вам присягну! Вже два місяці як дитину не бачив.

Хігінс. Як же ви дізналися, що вона тут?

Дулітл (із медом у голосі). Зараз, хазяїне, я все вам оповім. Дайте лишень слово мовити. Я вам хочу сказати, я вам прагну сказати, я жадаю сказати...

Хігінс. Пікерінг, ви чули? Цей чолов´яга — природжений оратор. Зверніть увагу на інстинктивну ритміку його фрази: «Я вам хочу сказати, я вам прагну сказати, я жадаю сказати». Сентиментальна риторика. Ось що значить валійська кров! Ошуканство й жебрання теж звідти.

Пікерінг. На Бога, Хігінсе: я сам із тих місць... (До Дулітла.) Як же ви дізналися, що дівчина тут?

Дулітл. А от як, хазяїне. Дочка, як до вас їхала, так взялась прокатать на таксі хлопчину, синка хазяйки її фартири. Він думав, вона його назад додому повезе, а ви візьми та й затримай її в себе. Так вона його послала по свої пожитки. А я вгледів пацана на Ендел-стріт, у кінці кварталу.

Хігінс. У пивниці, мабуть?

Дулітл. Атож! Пивниця — то ж клуб для бідної людини.

Пікерінг. Дайте йому договорити, Хігінсе.

Дулітл. Він і розказав мені, шо до чого. От я вас і питаю, як батько: шо мені було робить і шо я мав відчувать? Я й кажу пацану: тягни, кажу, її манатки сюди...

Пікерінг. А чому ви самі не пішли по її речі?

Дулітл. Де там! Хазяйка б зроду їх мені не дала! Бувають, знаєте, такі недовірливі баби... Пацан, так і той пені вициганив: не хтів мені вірить, свинтус. А я такий, шо радий помогти. Взяв та й приніс усі пожитки осюди. Ось так.

Хігінс. Що ж ви принесли?

Дулітл. Музичний струмент, з пару хвотокарток, якісь там її витребеньки та пташину клітку. Одежу казала не брать — так шо ж я міг на таке подумать?! Шо я, як батько, міг подумать?!

Хігінс. Отже, ви прийшли рятувати її від того, що страшніше за смерть?

Дулітл (задоволений, що його зрозуміли; з полегкістю). Ви мене пойняли, хазяїне. Так точно.

Пікерінг. Навіщо ж ви принесли речі, якщо хочете її забрати?

Дулітл. А хто говоре, шо забрать? Я нічого такого не говорив.

Хігінс (рішуче). Ви її заберете — і негайно! (Підходить до каміна і смикає за шворку дзвінка.)

Дулітл (підводиться). Нє, хазяїне, не говоріть таке! Я не з тих, шо власній дитині дорогу заступають. Тут, мона скзать, перед нею кур´єра відкриваєця, то хіба ж я... У дверях з´являється пані Пірс і жде розпоряджень.

Хігінс. Пані Пірс, це Елізин батько. Видайте йому дівчину. (Вертається до рояля з виглядом людини, що вмиває руки.)

Дулітл. Та нє! Ви ж не так мене пойняли. Послухайте...

Пані Пірс. Він не може її забрати. їй нема в чому йти, адже ви самі звеліли спалити її сукню.

Дулітл. Пра´ільно! Не понесу ж я дівчину по вулиці гольцем, як ту мавпу. Ну самі подумайте!

Хігінс. Ви щойно вимагали повернути вам дитину. Так забирайте її. А якщо вона сидить без одягу, то підіть і купіть.

Дулітл (відчайдушно). А де те плаття, шо вона сюди прийшла? Хто його палив — я чи ваша мадам?

Пані Пірс. У цьому домі я, з вашого дозволу, не «мадам», а економка. Я вже послала по одяг для вашої дочки. Як тільки його принесуть, ви зможете її забрати. А наразі зачекайте на кухні. Сюди, будь ласка. Знервований Дулітл іде за нею до дверей. Потім зупиняється й після

деякого вагання запобігливо звертається до Хігінса.

Дулітл. Послухайте, хазяїне. Ми ж із вами інтілігентні люди.

Хігінс. Он як! Інтелігентні люди, кажете. Пані Пірс, поки що можете бути вільні.

Пані Пірс. І я так думаю, пане Хігінс. (З гідністю виходить.)

Пікерінг. Ми вас слухаємо, пане Дулітл.

Дулітл (до Пікерінга ). Пасибі, хазяїне. (До Хігінса, що втікає до рояля, чимдалі від гостя, який поширює притаманний його професії запах.) А знаєте, хазяїне, по правді, так ви мені зразу до серця припали. Коли вам так сильно вже треба моя Еліза — забирайте. Тіки давайте, шоб усе ж по-чесному. Дівка вона гарна й вродлива — шо й казать. А дочка, так зразу вам кажу, така, шо й не прогодуєш. Одне просю: не забувайте моїх батьківських прав. Ви, я бачу, людина честі. Не схочете ж ви, шоб я віддав вам дитину за так. Шо для вас п´ять фунтів, хазяїне. І шо для мене Еліза! (Вертається на своє місце й поважно сідає.)

Пікерінг. Мушу вам сказати, Дулітле, що пан Хігінс має благородні наміри.

Дулітл. Аякже! Ясно, шо благородні. А то б я всі п´ядесять запросив!

Хігінс (обурено). Цебто, ви здатні продати власну дочку за п´ятдесят фунтів?!

Дулітл. Ну, не так, шоб уже прямо продавать. Друге діло — прислужить такому жинтільмену, як ви. Так шо, могете буть спокойні.

Хігінс. Ви взагалі маєте хоч якісь моральні принципи?

Дулітл (відверто). Такі розкоші не про мене, хазяїне. Подивився б я на вас у моїй шкурі! Та й шо ж таке? Як Елізі шось перепало, то чого ж би їй зо мною не поділицця?

Хігінс (стурбовано). Не знаю, шо й робити, Пікерінг. З погляду моралі дати цьому чолов´язі хоч фартинг — уже злочин. Втім, його вимоги мають якусь первісну справедливість.

Дулітл. Отож-бо й воно, хазяїне. Як не кажи, а батьківське серце — то батьківське серце.

Пікерінг. Я поділяю ваші почуття. Проте, як на мене,.не певен, що це буде правильно...

Дулітл. Не треба таке казать, хазяїне. Гляньте лишень з другого боку. Хто я такий, скажіть ви мені?! Бідний, недостойний чоловік, от хто! А подумайте тіки, шо це значить! Це значить, шо буржуазна мораль проти нашого брата. І якшо я колись і захтів узять хоч шось від житя, так мені кругом говорилося: «Не мона тобі, ти недостойний!» А потреби ж у мене такі, шо й в самої найдостойнішої вдови. Тіки ж їй кожний тиждень зразу шість жертводайних товариств грошики дають. І все за смерть одного й того ж чоловіка. А мені ж-то треба не менш, чим достойному. А то й більш! їм я не менш за нього, а п´ю так точно більш. Мені треба й розважиця, бо я ж такий, шо й подумать люблю.

Я й зажартувать люблю, й пісню заспівать, а бува, й музику послухать, як зажурюся. А деруть же ж з мене так само, як з отих достойних! То шо ж воно таке, оця ваша буржуазна мораль? Просто прикривка, шоб нічог мені не дать! Так шо, жинтільмени, враховуючи вишшепригадане, я просю чесної гри. Я ж з вами в відкриту граю, не прикидаюся якимось там достойником. Був я собі недостойний, таким і зостанусь. І якшо хочете знать, мені так навіть лучче. Не обманіть же чесну людину і оцініть по справедливості труд батька, шо в поті лиця ростив, годував і вдягав дитину, доки вона не виросла й не заінтересувала зразу двох жинтільменів, як ви. Шо таке п´ять фунтів, питаю я вас, і жду на сприятне рішення.

Хігінс (встає й підходить до Пікерінга). А знаєте, Пікерінг, коли б ми за нього взялися, то місяці через три він міг би вже обирати між кабінетом міністрів і церковною кафедрою в Уельсі.

Пікерінг. Дулітле, а що ви про це скажете?

Дулітл. Е, не, хазяїне. Красненько вас дякую, та не для мене це. Слухав я й проповідників, і міністрів... Кажу ж вам, я такий, шо люблю подумать: так шо політика, релігія та різні там соціальні рехворми для мене теж розвага. Тіки я одно вам скажу: собаче це житя, як на нього не глянь. Так шо буду я віке лучче недостойним бідняком. Як понадивисся на те все ваше суспільство, як понапорівнюєсся, так їйбог, в нашого брата хоч зюминка якась єсть.

Хігінс. Гадаю, ми дамо йому п´ять фунтів.

Пікерінг. Навряд чи він їх використає розсудливо.

Дулітл. Це я нерозсудливо? Та хай мені грець! Мог боїтесь, шо я їх відкладу та й буду на них дивиця? Е, нє, не такого натрапили: до понеділка од їх вже нічог не зостанеця. Все одно ходитиму на свою роботу, буцімто в мене їх і не було. Ледарем не стану, будьте спокойні. Хильнемо трохи зі старою, душу одведем, ше й другим дамо заробить. А вам і самому приємно буде, шо не на вітер гроші спустили. Розумніше ви б ними й самі б не розпорядилися.

Хігінс (діставши портмоне, підходить до Дулітла). Перед таким просто не встоїш! Дамо йому десятку. (Простягає сміттяреві дві банкноти.)

Дулітл. Нє, хазяїне. В старої рука не піднімеця аж десять потратить. Та я б і сам не зміг. Це ж купа грошей! Заведеця в тебе зразу стіки — так одразу скнарою станеш, а тоді — нема людині щастя! Так шо дайте вже скіки просив — не більше, але й не менше.

Пікерінг. А чому ви не хочете одружитися з вашою... приятелькою? Я особисто не схвалюю таких аморальних відносин.

Дулітл. О! То ви їй скажіть! То ж вона не хоче, а не я, а я ше через неї й потерпаю! Ніяк не можу цю бабу до рук прибрать! В усьому їй догоджаю: подарунки їй приношу, платя там різні... Ой, гріх, та й годі! Я ж наче в рабстві у неї! А був би я їй законним чоловіком — то вона б уже на мені так не їздила! Вона й сама це знає, от і не йде за мене. Не така вона дурна, шоб самій в ярмо влазить. Послухайте мене, хазяїне: женіть на собі Елізу, поки молода й зелена. Бо як не жените — ви ж самі потім пошкодуєте. Та, як на мене, то хай уже лучче вона пошкодує — так шо, женіця, бо ви мужчина, а вона ж тільки жінка — їй і так того шастя не бачить.

Хігінс. Пікерінг, якщо ми ще трохи послухаємо цього чолов´ягу, боюсь, у нас у самих не залишиться жодних принципів. (До Дулітла.)То ви кажете, п´ять фунтів, чи не так?

Дулітл. Авжеж, хазяїне. Красненько вас дякую.

Хігінс. Ви певні, шо не хочете десяти?

Дулітл. Нє, хазяїне. Колись другим разом.

Хігінс (простягає йому п ´ятифунтову банкноту.) Ось, тримайте.

Дулітл. Пасибі вам, хазяїне. Бувайте здорові. (Поспішає до дверей, щоб мерщій забратися зі своїми дармовими грішми. Відчинивши двері, він мало не наштовхується на тендітну, чарівну й чистеньку японочку в скромному блакитному кімоно, майстерно оздобленому білими квітами жасмину. Ті супроводжує пані Пірс. Дулітл шанобливо відступає, даючи панянці дорогу і вибачається.) Прошу пробачення, панно.

Японка. Тю! Це ми шо, вже свою дитину не взнаєм?

Дулітл. Хай мені грець!

Хігінс [ один Еліза! Невже це вона?!

Пікерінг. голос). Боже праведний!

Еліза. От і я кажу: я в цьому, як дурнувата!

Хігінс. Що ви, Елізо!.. Ви дуже помиляєтесь!

Пані Пірс (біля дверей). Прошу вас, пане Хігінс, не кажіть зайвого. Дівчина бозна-що про себе подумає.

Хігінс (спохопившись). Так-так. Звичайно, пані Пірс. (До Елізи.) Справді, як дурнувата!

Пані Пірс. Прошу вас, пане Хігінс!

Хігінс (виправляючись). Цебто, у вас дуже кумедний вигляд.

Еліза. З капелюхою лучче буде. (Вдягає свого капелюха і велично пливе до каміна.)

Хігінс. Та це ж нова мода! їй-богу, і хто б міг подумати!

Дулітл (із батьківською гордістю). Ти ба! Я й не гадав, шо її аж до такої краси мона відмить. За таку може гордицця батько, еге ж, хазяїне?

Еліза. А шоб ви знали, так митою тут ходить — раз плюнуть. Тут тобі й гаряча вода, й холодна. Хлюпайся собі, скіки хоч! Рушники пухнаті, а вішалки під ними такі гарячі, шо аж пальці мона попекти. Шітки мнякі, шоб шкрябаця, якась деревяна мисочка з милом. А запах же ж від нього, ну прямо як од первоцвіту. Тепер ясно, чого всі леді такі помиті ходять. їм же ж мицця — одна втіха. Знали б вони, як це нам достаєця!

Хігінс. Радий, що ванна вам до вподоби.

Еліза. Та до якої там подоби! Он пані Пірс не дасть збрехать.

Хігінс. Що сталося, пані Пірс?

Пані Пірс (лагідно). Нічого, пане Хігінс. Не звертайте уваги.

Еліза. Ше трохи — я б йог точно потовкла! А то не знаєш, куди тобі очі з сорому дівать. Так я взяла та й рушника на ньог почепила. От!

Хігінс. На кого почепила?

Пані Пірс. На дзеркало, пане Хігінс.

Хігінс. Дулітле, ви надто суворо виховали дитину.

Дулітл. Я?! Та хто там її виховував! Пройдеся, бувало, ремінцем — ото й усе тобі виховання. Так шо, не виніть мене, хазяїне. Не привикла вона ше. Та нічог! Поживе у вас — навчиця вільної поведінки.

Еліза. Не хочу я вільної поведінки! Я ж порядна дівчина!

Хігінс. Елізо, іще хоч раз скажете, що ви порядна дівчина,— і батько забере вас додому.

Еліза. Ага! Ше як забере! Ви його ше не знаєте. Він же ж прийшов, шоб тіки гроші у вас видурить, бо нема, за шо нализацця.

Дулітл. А шо ж мені ше з тими грошима робить? Церкві жертвувать чи шо? (Еліза показує йому язика. Дулітла це так розлючує, що Пікерінгу доводиться стати між ними.) Ти мені тут язика не розпускай! І диви, шоб оцей жинтільмен на тебе не жалівсь! Бо як дам!

Хігінс. У вас будуть іще якісь настанови для доньки? Може, хочете благословити її на прощання?

Дулітл. Е, нє, хазяїне. Не такий я дурний, шоб дітям розповідать, чого сам учився. З ними й так одна морока! Хочете, шоб вона розуму набралась, так беріть ременяку та й учіть самі! Ну, бувайте, панове! (Збирається йти.)

Хігінс (тоном наказу). Стійте! Ви повинні регулярно навідувати дочку. Це ваш батьківський обов´язок. Мій брат — священик. Він допоможе вам напучувати дитину.

Дулітл (ухильно). Ну, добре, добре. Прийду. Тіки на цьому тижні не зможу. Працюю, бачте, далеченько. А от потім зато могете на мене розраховувать. Всього вам доброго, панове. (Поштиво підіймає капелюха перед пані Пірс, проте вона не відповідає на вітання, і він рушає до дверей. Обернувшись, підморгує Хігінсові, мабуть, співчуваючи з приводу непростої вдачі пані Пірс, після чого виходить слідом за нею.)

Еліза. Старий брехун! Не вірте ні одному його слову. Та він лучче погодиця, шоб ви на нього бульдога нацькували, чим свяшеника! Тепер не скоро він до нас заявиця.

Хігінс. Та мені його, чесно кажучи, і не треба. А вам, Елізо?

Еліза. Мені тим більш. Очі б мої його не бачили! Шо з нього возьмеш, крім сорому? Чим ото в помиях борсаця, так лучче б ділом зайнявсь!

Пікерінг. А яка його справжня робота?

Еліза. Видурювать у людей гроші. Це він уміє! А так він грабарем робив. Ше, бува, й зара бере лопату, шоб розімняця. Та й непогано цим заробля. А ви шо, вже не хоч´те казать мені «панна»?

Пікерінг. Перепрошую, панно Дулітл. Я обмовився.

Еліза. Та нічог, то я так... Просто воно гарно виходить: «панна Дулітл». А тепер можна, я таксі найму та й проїдусь по Друрі-Лейн? Я б там вийшла й веліла б шохверу мене підождать. Тіки шоб же ж дівки наші побачили! Хай знають своє місце! Балакать з ними, ясне діло, я не буду!

Пікерінг. Ліпше зачекайте на новий одяг.

Xігінс. Крім того, навіть світським дамам не годиться забувати давніх друзів. Ми називаємо це снобізмом.

Еліза. Тіки ж не записуйте їх мені в друзі! То такі, шо не раз брали мене на глузи! Ну нічог. Я їм носа втру! Шо ж, як треба підождать одежу, так я підожду. Ой же ж мені кортить одіцця по-модньому! Пані Пірс говоре, шо дасте різне, шоб спать і шоб днем ходить. Хоч, як на мене, то я б не тратилась на те, в чім нікому й не покажусь. А потім, мені й подумать страшно, шо оце зимою перед сном треба холодну одежу надягать.

Пані Пірс (повертається). Елізо, принесли нове вбрання, ходімо поміряти.

Еліза. Уй-ййй! (У захваті вибігає з кімнати.)

Пані Пірс (виходячи за нею). Не бігайте стрімголов по дому, дитя моє. (Зачиняє за собою двері.)

Хігінс. Пікерінг, перед нами тяжка робота.

Пікерінг (переконано). Так, Хігінсе, дуже тяжка.

Певно, вам цікаво, як Хігінс працюватиме з Елізою. Ось один із

його уроків. У кабінеті за столом сидить він, поруч нього — Пікерінг, навпроти — Еліза. В новій сукні вона — мовби з картинки. В голові у неї все переплуталося від незвичної атмосфери, в якій минули сніданок та обід. Вона почувається, як пацієнт на першому прийомі в лікаря. Тим більше, що Хігінс довго всидіти на місці не може й починає нервово ходити по кабінету. І якби не присутність полковника, Еліза давно буже втекла світ за очі, навіть назад у свою комірчину на Друрі-Лейн. Хігінс. Розкажіть мені алфавіт. Еліза. Тю! Я ж не дитина, шоб мене так учить! Хігінс (гримає на неї). Розказуйте алфавіт!

Пікерінг. Спробуйте, панно Дулітл. Згодом ви зрозумієте, навіщо це

треба. В нього своя методика, робіть, як вігі каже. Еліза. Ну, добре вже. Розкажу. Як там воно: а.., би..., ви..., ги... Хігінс (рикнувши, мов поранений лев). Замовкніть! Пікерінг, ви тільки послухайте! І на таку освіту ми з вами даємо гроші! Це нещасне створіння дев´ять років просиділо в школі, а ми з вами платили за те, щоб її навчали мови Шекспіра й Мілтона. І ось вам результат: «а, би, ви, ги...» (До Елізи.) Повторіть: А, бе, ве, ге, ґе... Еліза (мало не плаче). Так я ж і кажу: А, би, ви, ги, ґи.... Хігінс. Досить цього. А тепер скажіть «фіолетова фіалка». Еліза. Хвіолетова хвіалка.

Хігінс. Притисніть нижню губу до верхніх зубів. А тепер скажіть:

«Фіалка!» Еліза. Хв-хв-хв! Хф! Ф! Фіалка! Пікерінг. Добре. Просто чудово, панно Дулітл! Хігінс. Чорт забирай! їй це вдалося з першого разу! Ми таки зробимо з неї герцогиню! (До Елізи.) Тільки добре собі затямте: ще хоч раз ви скажете мені проХВесор», «мНякий» чи «не Филюйтесь», я сам, цими руками, візьму вас за коси й тричі проволочу довкола кімнати. (Наголошуючи на вимові.) Профффесор! Мйй-акий! Не х-вилюйтесь! Еліза (хлипаючи). Я чую, шо у вас виходе якось по шляхецькому!

А сама ше так не можу! Хігінс. Якщо ви вже відчуваєте різницю, то якого ж біса розрюмсались?! Пікерінг, дайте їй шоколадку. Пікерінг. Заспокойтеся, панно Дулітл... Не треба плакати. У вас усе так добре виходить! Учитися — зовсім не боляче. Даю слово, шо не дозволю йому волокти вас за коси. Хігінс. Ну, все на сьогодні. Ідіть до пані Пірс і розкажіть їй, чого вас тут навчили. Тільки добре старайтеся! І не ковтайте «ч», коли вимовляєте «що»! Наступний урок сьогодні о пів на п´яту. Все, вільні. Еліза, все ще хлипаючи, мерщій вибігає з кімнати. Такі муки вона терпітиме ще не один місяць, перш ніж ми знову зустрінемося з нею під час її дебюту в товаристві лондонської еліти.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС