Електронна бібліотекапідручники


Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)

Дія перша


Лондон. Ковент Ґарден літнього вечора. Злива. Звідусіль лунають відчайдушні сигнали таксі. Перехожі поспішають сховатися від дощу під портиком церкви Святого Павла, що на Ринковій площі. Серед них пані зі своєю дочкою, обидві у вечірніх сукнях. Усі похмуро вдивляються у стіну з дощу, за винятком одного пана. Він стоїть спиною до решти людей, цілковито захоплений нотатками, що їх поспіхом робить у своєму записнику.

Годинник видзвонює чверть на дванадцяту. Дочка (стоїть поміж центральними колонами портика, ближче до лівої.) Я змерзла до кісток. І куди він заподівся, той Фреді? Уже двадцять хвилин, як пішов. Мати (стоїть праворуч від дочки). Двадцять — не двадцять, а таксі вже можна було взяти. Чоловік із натовпу/ праворуч від матері). До пів на дванадцяту й думать забудьте! Поки з театрів усі не пороз´їжджаються, ніхто вам ніякого таксі не дістане. Мати. Як це не дістане?! Ми не можемо стояти тут до о пів на дванадцяту! Яке неподобство! Чоловік із натовпу. Ну, шо ж тут, пані, поробиш... Дочка. Коли б наш Фреді мав голову на плечах, він давно б уже взяв таксі під театром. Мати. Не його провина, що вільних таксі немає. Дочка. Інші собі знаходять. Чому ж він не може? Фреді, двадцятирічний юнак у вечірньому костюмі, дуже змоклому нижче колін, вбігає з-під дощу з боку Саусемптон-стріт і стає поміж ними, закриваючи мокру парасольку. Дочка. Що, так і не знайшов? Фреді. Нема ніде й ні за які гроші.

Мати. Ох, Фреді, цього не може бути... Треба було пошукати краще. Дочка. Як це мені все набридло! Що ж нам, по-твоєму, самим іти й шукати? Фреді. Кажу ж вам, усі зайняті. Дощ полив так зненацька — усі кинулися ловити таксі. Я обійшов усе аж до Черінґ Крос і майже до Ладгейт-серкес — ніде немає! Мати. А на Трафальгарській площі? Фреді. Теж немає. Дочка. А ти шукав?

Фреді. Я дійшов аж до станції Черінґ Крос. Ви що, хотіли, щоб я вирушив у Гемерсміт? Дочка. Шукав називається!

Мати. Справді, Фреді, ти такий безпорадний! Піди ще раз; і без таксі не вертайся. Фреді. Але ж я весь змокну!

Дочка. А ми що ж? Чи нам стояти увесь вечір тут, на протязі, майже

роздягненим? Що за свинство! Тобі на всіх наплювати, крім себе... Фреді. Та годі; іду вже, йду. (Розкриває парасольку й біжить у напрямку Стренда, але раптом зіштовхується зКвіткаркою, яка теж поспішає сховатися від дощу, й вибиває у неї з рук кошика з квітами. Цей інцидент відбувається на тлі сліпучого спалаху блискавки та оглушливих розкотів грому.)

Квіткарка. Ну, ти, Хреді, диви, куди сунеш!

Фреді. Вибачте. (Чимшвидше відбігає.)

Квіткарка (підбираючи розкидані квіти й укладаючи їх у кошик.) Оце тобі й манери. Два букети хвіалків мені виваляв! (Сідає під колоною праворуч від пані й починає перебирати квіти. Привабливою її не назвеш. їй років вісімнадцять—двадцять, не більше. На ній матроський капелюшок із почорнілої соломки, добре припорошений лондонською курявою і навряд чи коли чищений. Волосся, яке давно варто було б помити, набуло неприродного мишачого кольору. Її пальто, звужене в талії, ледве сягає колін. Під пальтом — коричнева спідниця та фартух із грубої тканини. Черевики теж знали й шите, й пороте. Видно, що вона намагалася причепуритися, проте в порівнянні з дамами навколо це справжня замазуха. Рисами обличчя вона їм аж ніяк не поступилася б, якби їх добре відмити. До того ж дівчині не завадило б звернутися до зубного лікаря.)

Мати. Даруйте, а звідки ви знаєте, що мого сина звати Фреді?

Квіткарка. О! Так це синок ваш?! Нічо не скажеш, виховала мамуся! Це ж треба виваляв мені всі хвіалки в грязюці і втік! Навіть не заплатив бідній дівчині!Так може, ви заплатите? (Прошу мені вибачити, але будь-які спроби графічно відтворити її вимову будуть марними, оскільки поза Лондоном ніхто її не збагне.)

Дочка. Мамо, навіть і не думай! Чого захотіла!

Мати. Дозволь мені, Кларо. В тебе є дрібні гроші?

Дочка. Ні. Менших за шість пенсів немає.

Квіткарка (з надією). Так в мене б здача найшлась! Га, добра пані?..

Мати (до Клари ). Дай-но шість пенсів. (Клара неохоче розлучається з монетою.) Ось. Це вам за квіти.

Квіткарка. Ой, пасибі вам, добра пані.

Дочка. Нехай віддасть решту. Ці її букети варті один пенні — не більше.

Мати. Притримай язика, Кларо. (До дівчини.) Залишіть решту собі.

Квіткарка. Нууу! Пасибі вам, пані.

Мати. А тепер скажіть, звідки вам відомо, як звати мого сина?

Квіткарка. Тю! Так мені ж невідомо.

Мати. Я сама чула, як ви назвали його на ім´я. Не пробуйте мене ошукати.

Квіткарка (протестуючи). Та хто б оце вас обшуковував? Я сказала на нього «Хреді», а могла б «Чарлі», так само, як і ви б сказали до незнайомого, для любезності.

Дочка. Шість пенсів на вітер! Ой, мамо, до такого і Фреді б не додумався! (З бридливим виразом обличчя відступає за колону.) Літній пан із привабливою зовнішністю кадрового військового

поспішає сховатися від зливи, складаючи на ходу мокру парасольку. Його

брюки так само, як у Фреді, змокли до кісточок. На ньому вечірній

костюм і легкий плащ. Стає на вільному місці біля колони ліворуч.

Пан. Оце так злива!

Мати. Як ви гадаєте, пане, є надія, що вона вщухне?

Пан. Боюся, не скоро. Щойно дощ посилився. (Підходить до того місця, де сидить Квіткарка, ставить ногу на плінтус колони і відкочує підкасані холоші брюк.)

Мати. Ох, Господи! (Засмучена, підходить до дочки.)

Квіткарка (користується сусідством Пан а з військовою виправою аби запобігти його ласки). Та не рузстроюйтесь ви, копитане. Чим сильніш пиріще, тим бистріш кінчиця. Купіть осьо лучче букєтіка. Пан. У мене, на жаль, не буде дрібних. Квіткарка. Так я б вам здачу б дала, Копитане. Пан. Із соверена? Дрібніших у мене нема.

Квіткарка. Хіба-таки й нема? Та купіть вже якось букєтіка, Копитане. З півкрони я вам на здачу назбираю. Візьміть осьо-це за два пенси. Пан з військовою виправою. Не будьте надокучливою, дівчино. Це негарно. (Нишпорячи по кишенях.) У мене справді немає дрібних. Стривайте-но: ось три півпенсовики, якщо це вас улаштує. (Переходить під іншу колону.) Квіткарка (розчарована, але розуміючи, що півтора пенса — усе ж

краще за ніщо). Пасибі вам, пане. Чоловік із натовпу (до К в і т к а р к и Л Ти май совість: взяла гроші, такбукета ж віддай! Онде за колоною якийсь тип стоїть і все за тобою записує. (Усі оглядаються на Пан а і з записнико м.) Квіткарка (підхопившись із переляку). Я ж нічог такого не зробила. Ну забалакала до цього пана — так я ж маю право квітами торгувать, коли на тротувар не лізу. (Істерично.) Заступіця за мене! Я ж порядна дівчина! Я ж тіки попросила, шоб він букета купив! Загальний гамір. Більшість публіки співчуває Квіткарці, проте не схвалює її надмірну емоційність. Люди літні, статечні, торсаючи дівчину за плече, намагаються її підбадьорити: «Годі скімлити! Ну хто тебе скривдив? Ніхто тебе не чіпає. Навіщо так галасувати? Годі, годі, заспокойся». Менш терплячі радять їй закрити пельку або сердито випитують, чого це вона так розійшлася. Ті, що стояли віддалік і не знають, про що йдеться, поспішають до місця пригоди і здіймають іще більшу бучу своїми запитаннями й поясненнями: «Що за шум? Що вона накоїла? Де він? Та ось, застукав її якийсь лягавий. Який? А ондечки, за колоною. Гроші осьо в пана видурила»,— і таке інше. Квіткарка (протискаючись до Пан а з військовою виправою, репетує). Пане, заступіця за мене! Ви не знаєте, шо вони зі мною зроблять. Вони ж мені торгувать не дозволять! Мене ж звідсіля випхають, бо скажуть, шо до мужчин чіпляюсь! Вони ж... Пан із записником f виходить уперед і стає праворуч від неї, за ним юрмиться натовп). Годі, годі... Ніхто вас не скривдить, дурне ви дівча. За кого ви мене маєте? Чоловік із натовпу. Заспокойся, він жинтільмен. Диви на його черевики. (До пана із записником.) Вона була подумала, пане, шо ви лягавий.

Пан із записником (зі жвавим зацікавленням). А що це значить — «лягавий»? Чоловік із натовпу (не знаходячи визначення). Ну, це — так скать, «лягавий»... Як ще назвать?.. Це так, як стукач або поліцай... Квіткарка (не вгаваючи). Та Святим Писанням клянуся, шо я й словом... Пан із записником (тоном наказу, проте досить добродушно).

Годі вам! Замовкніть нарешті! Невже я схожий на полісмена? Квіткарка (все ще не заспокоївшись). А нашо ж ви мене записували? Як я знаю, чи ви правильно мене записали? Покажіть, шо там у вас! (Пан і з записником розкриває свої нотатки, тицяє їй під носа. Юрба також намагається зазирнути в записи через його

плече, причому напирає так, що інший навряд чи встояв би на ногах.) Шо воно таке? Хто ж тут шо пойме? Нічо не розберу.

Пан із записником. Я розберу. (Читає, якнайточніше відтворюючи її вимову.) «Та не розстроюйтесь ви, Копитане... Купіть осьо лучче букєтіка».

Квіткарка (геть спантеличена). Так це той, шо я сказала на нього копитане»?! Я ж не хтіла нікого обідить! (До Пана з військовою виправо ю.) Пане, скажіть, хай не заявля на мене через оте тіки слово! Ви ж...

Пан з військовою виправою. Заявляти?! Ні на кого я не заявлятиму. (До Пана із записнико м.) Справді, пане, якщо ви детектив, то я ще не потребую вашого захисту від дівчат. А ця дівчина поводилася цілком пристойно, усі це бачили.

Голоси з натовпу (висловлюючу обурення свавіллям поліції). Правильно! А чог він лізе? Займався б ото своїм ділом! Йому, бач, вислужицця закортіло, ото й записує, хто шо скаже! Дівчина до нього й словом не обізвалася. А навіть, коли й так, то шо?! Не мона вже бідній дівчині від дошшу сховаться, шоб хтось її не зобидив, ітд, ітд, ітд. (Співчутливіші відводять її до колони. Дівчина знов сідає і намагається заспокоїтись.)

Чоловік із натовпу. Це не лягавий. Просто любе пхати носа не в свої діла. Я ж вам кажу: подивіця на йог черевики.

Пан із записником (весело поглянувши на нього). А як ваші родичі в Челсі?

Незнайомий (підозріло). А хто вам ск´ав, шо в мене там родичі?

Пан із записником, Яка різниця, хто сказав? Вони звідти. (До дівчини.) А ви тут як опинилися? Адже ви родом із Лісон Гроув.

Квіткарка (збентежено). Шо ж мені вже звідти не мона вийхать? Житя там було гірш, чим у свинюшнику. Ше й за хату три шкури здирали! (Плаче.) Ой бідна ж я, бідна-а-а.

Пан із записником. Живіть собі де хочете, тільки не галасуйте так.

Пан з військовою виправою (до дівчини). Годі вам, годі. Він не може вам нічого заподіяти. Ви маєте право жити там, де бажаєте.

Іронічний незнайомець (протиснувшись поміж паном із записником та паном з військовою виправою). У віллі на Парк Лейн, наприклад. Хочете, ми з вами удвох це обговоримо?..

Квіткарка (похнюпившись над кошиком, тихо жаліється на свою долю). Я ж порядна дівчина... Ну кому я шо пагане зробила?

Іронічний незнайомець (не звертаючи уваги на дівчину). Може, й мені скажете, звідки я родом?

Пан із записником (оком не моргнувши). Гокстон.

Із натовпу чути хихотіння; загальний інтерес до Пан а із

записником явно зростає.

Іронічний незнайомець (дуже здивовано). Щоб я луснув! Та ви справді все знаєте!

Квіткарка (все ще почуваючи себе скривдженою). Хто йому дав право в чужі діла лізти... Чогвін до мене причепивсь?

Чоловік із натовпу (до неї). Пра´ільно! Ти йому так цьог не оставляй! (До Пана із записником.) Слухайте, хто вам дав право все про всіх знать?

Квіткарка. Та! Хай собі говоре. Не хочу я з ним звязуваця.

Чоловік із натовпу. А все тому, шо ви нас за людей не держите. З отим паном у вас би такі штуки не пройшли.

Іронічний незнайомець. Точно: скажіть, звідкіля він, як уже взялись угадувать

Пан із записником. Челтнем, Гарроу, Кембридж, згодом — Індія.

Пан з військовою виправою. Усе правильно.

Натовп вибухає сміхом. Прихильність тепер явно на боці Пана із

записником. Чути вигуки на разок: «Ну, прямо все знає! Так йому просто з мосту і сказав! Чули, як він йому раз-два про те, звідкіля він...»

Пан з військовою виправою. Дозвольте поцікавитись, де ви навчилися таких фокусів? Ви часом не виступаєте з цим у мюзик-холі?

Пан із записником. Цікава думка. Може, колись і спробую.

Дощ припинився — і люди почали виходити на площу.

Квіткарка (невдоволена зміною загального настрою на користь Пана з записником ). Зачіпа бідну дівчину... Жинтільмен називаєця!

Дочка (у якої урвався терпець, безцеремонно проштовхується вперед, відпихаючи Квіткарку з військовою виправою, який ґречно відступає за колону). Де ж той Фреді?! Ще трохи — і я на цьому протязі достоюся до пневмонії.

Пан із записником (до себе, поспіхом занотовує). Ерлскорт.

Дочка (роздратовано). Будьте ласкаві тримати ваші недоречні ремарки при собі.

Пан із записником. Хіба я сказав уголос? Я не навмисне. Вибачте. А от мати ваша, звичайно ж, із Епсома.

Мати (підходить і стає поміж Дочкою та Паном із записником ).Як цікаво, адже я справді виросла неподалік від Епсома, у Товстопанському Парку.

Пан із записником (розвеселившись). Ха! ха! Ні в біса ж собі назвочка! Прошу вибачити. (До Дочки.) Ви хотіли взяти таксі, коли не помиляюся.

Дочка. Не смійте навіть озиватися до мене.

Мати. Кларо, прошу тебе... (У відповідь Д очка лише роздратовано знизує плечима і з виглядом погорди відходить.) Якби ви знайшли нам таксі, ми були б дуже вдячні. (Пан і з записником дістає свисток.) О, дякую. (Відходить до Д о ч к и.)

Пан із записником дмухає у свисток — лунає пронизливий свист.

Іронічний незнайомець. Отакої! Я ж казав, шо це перевдітий полісмен.

Чоловік із натовпу. Та то ж не поліцейський свисток, а спортивний.

Квіткарка (все ще ображена). Хто йому дав право мене принижать?! В мене такі самі почутя, шо й в усякої леді!

Пан із записником. Не знаю, чи ви помітили, але дощ ущух.

Чоловік із натовпу. Ай справді! Шо ж ви раніш не сказали, а то стою тут, слухаю ваші дурнуваті побрехеньки!.. (Іде в напрямку Стренда.)

Іронічний незнайомець. Хоч´те, я вам заразу скажу, звідкіля ви самі взялись? З психотричної лікарні. Там вам і місце.

Пан із записником (люб´язно його виправляючи). Психіатричної.

Іронічний незнайомець (намагаючись говорити вишукано). Дуже вдячний вам, пане прохвесор. Ха-ха! Здоровенькі були! (Підносить капелюха з глузливою шанобливістю і йде геть.)

Квіткарка. Куди таке годиця, отако людей страхать! А коли б йому самому хтось таке утнув!

Мати. Дощу вже немає, Кларо. Можемо пройтися до автобусної зупинки. Ходімо. (Підбирає спідницю і рушає в напрямку Стренда.)

Дочка. А як же таксі... (Мати її вже не чує.) Боже, як мені все це набридло... (Роздратована, йде за матір´ю.)

Квіткарка. Горе, та й годі! Шо то за житя, як кожне тобі дошкуля та ше й зачіпа!

Пан з військовою виправою (вертаючись на своє місце, ліворуч від Пана із записником). Дозвольте поцікавитись, як це у вас виходить?

Пан із записником. Звичайна фонетика, наука про звуки мови. Моя професія і водночас хобі. Щасливий той, хто заробляє на життя своїм хобі! Вимову ірландця або йоркширця розпізнає кожен. Я ж визначаю, звідки людина, із точністю до кількох кілометрів, а якщо це лондонець, то назву й вулицю.

Квіткарка. Де ж його совість! Посоромився б!

Пан з військовою виправою. Невже цим заробиш на життя?

Пан із записником. Авжеж! І цілком непогано. Наш час — це час вискочнів. Є такі, що починають у Кентіштауні з вісімдесяти фунтів на рік, а закінчують у віллі на Парк-Лейн, маючи на рік не менш як сто тисяч. Вони раді розпрощатися зі своїм злидарським кварталом, але варто їм мовити бодай слово — і вимова їх виказує. І ось є я, який може їх навчити...

Квіткарка. Займалися б ото своїм ділом і оставили бідну дівчину в покої...

Пан із записником (вибухає). Жінко, або припиніть це огидне квоктання, або шукайте собі притулку під стінами іншого храму.

Квіткарка (з боязким викликом). Маю право буть там, де собі хочу, так, як і ви.

Пан із записником. Особа, що видає такі огидні й бридкі звуки, не має ніяких прав: ані десь бути, ані взагалі існувати. Згадайте, що ви живе створіння, наділене душею і даром виразного мовлення; що ваша рідна мова — це мова Шекспіра і Мілтона, мова, якою написано Біблію. А ви сидите тут і квокчете, як та курка.

Квіткарка (вкрай розгублена, скоса дивиться на нього з подивом і водночас осудливо, не наважуючись підняти голову). Ггууу-у-у...

Пан із записником (мерщій занотовуючи почуте). Боже праведний, що за звук! (Занотовує, після чого дивиться у записник і читає, точно відтворюючи.) «Ггуууу-у...»

Квіткарка (задоволена цим спектаклем, мимоволі сміється). Ото дає!

Пан із записником. Ви бачите цю істоту з лондонських підворіть? З такою вимовою сидіти їй повік у канаві! Але дайте мені три місяці — і ця дівчина зійде в мене за герцогиню на прийомі в будьякому посольстві. Я міг би навіть забезпечити їй місце покоївки або продавщиці в магазині. А там бездоганна вимова ще важливіша.

Квіткарка. Шо ви таке балакаєте?

Пан із записником. Саме так, ви, неотесана головешко, втілення глуму з англійської мови! Не ганьбіть шляхетну архітектуру цих колон! У мене вас прийматимуть за царицю Савську. (До Пана з військовою виправо ю.) Ви мені вірите?

Пан з військовою виправою. Звичайно. Я й сам вивчаю індійські діалекти, і...

Пан із записником (пожвавлено). Справді? А чи не знаєте ви полковника Пікерінга, автора «Розмовного санскриту»?

Пан з військовою виправою. Яіє полковник Пікерінг. А з ким маю честь?

Пан із записником. Генрі Хігінс, укладач «Універсального алфавіту Хігінса».

Пікерінг (радісно). Я приїхав із Індії умисне, щоб зустрітися з вами!

Хігінс. А я збирався до вас в Індію!

Пікерінг. Де ви мешкаєте?

Хігінс. Вімпол-стріт, 27А. Чекатиму на вас завтра ж!

Пікерінг. Я зупинився в готелі «Карлтон». Ходімо зі мною, перекиньмося слівцем за вечерею.

Хігінс. Залюбки!

Квіткарка (до Пікерінга, коли той проходить коло неї). Купіть букєтіка, добрий пане, а то мені нічим за хату платить...

Пікерінг. На жаль, у мене справді немає дрібних. (Відходить.)

Хігінс (обурений нещирістю дівчини). Безсовісна! Ви ж казали, що розміняєте півкрони.

Квіткарка (сердито підхопившись на ноги). Серця в вас нема! (Жбурляє кошика йому до ніг.) Осьо вам! Беріть усю корзину за шись пенсів!

Годинник на церкві видзвонює пів на дванадцяту.

Хігінс (почувши в цьому Божий докір за свою немилість до бідної дівчини). Глас Божий! (Урочисто підносить капелюха, потім кидає у кошик жменю монет і йде слідом за Пікерінгом.)

Квіткарка (дістає півкрони). Ггии! (Дістає кілька флоринів.) Хохо! (Дістає ще кілька монет.) Огго! (Дістає півсоверена.) О-го-го!

Фреді (вистрибує з таксі). Нарешті знайшов! Егей! (До дівчини.) Тут дві пані стояли. Не знаєте, де вони?

Квіткарка. Як дощ перестав, на автобус потьопали.

Фреді. Неподобство! Що ж мені тепер робити з таксі?

Квіткарка (велично). А нічого. На цій таксі я поїду! (Пропливає повз Фреді до машини. Побачивши її, водій мерщій простягає руку і зачиняє перед нею дверцята. Розуміючи його сумнів, дівчина показує жменю монет.) Бач, Чарлі? Що там для мене за якусь таксі заплатить! (Водій із посміхом відчиняє дверцята.) Ну, от... А корзину куди?

Водій таксі. Сюди давай. Два пенси зверху.

Квіткарка. Так... Тіки щоб же ж ніхто її не бачив! (Мерщій просуває кошика в машину і влазить сама, гукаючи крізь шибку.) Ну, бувай, Хреді!

Фреді (вкрай здивований, підносить капелюха). На все добре...

Водій таксі. Куди їдем?

Квіткарка. Ав цей... В Беконхамський палац!

Водій таксі. Куди?

Квіткарка. От тобі й на! Не знає, де король живе! Ну все, йди здоров, Хреді, ато нам їхать пора. Бувай. Фреді. До побачення. (Іде.)

Водій таксі. Який король?! Які це в тебе справи до короля? Квіткарка. Ясно, шо ніяких, тіки ж не всім про це треба знать. Так,

а тепер дуй на Друрі-Лейн, там одразу за гуталіновою лавкою. Водій таксі. Оце вже інша річ. Ну даєш, дівко! (Таксі рушає.) Рушаймо і ми за ними! На в їзді до Ендлсел Корт, вузького провулку за гуталіновою лавкою, таксі зупиняється. З машини виходить Квіткарка, тягнучи за собою кошик. Квіткарка. Ну, скіки з мене?

Водій таксі (вказує на лічильник). Ти шо, неграмотна: один шилінг!

Квіткарка. Тю! Оце за дві филини цілий шилінг? Водій таксі. Дві чи десять, яка різниця? Квіткарка. Не знаю, хто це таке видумав! Водій таксі. Ти шо, на таксі не їздила?

Квіткарка (з гідністю). Не бійсь, юначе, їздила-їздила, ше й скіки! Водій таксі (сміється з неї). Ну, добре, Джуді. Забирай свого

шилінга, Бог з тобою! Бувай здорова! (Від´їжджає.) Квіткарка ( принижена ). Хам!

Вона підіймає кошика і стомлено рушає з ним до свого помешкання. Це — невеличка кімнатка з вицвілими шпалерами, що де-не-де повідставали від вогкості. До стіни приколоте фото якогось актора та ескізи суконь, про які дівчина може лише мріяти. У вікні висить порожня пташина клітка — на згадку про її покійного квартиранта. Замість розбитої шибки вікно затулене картоном.

Ось, здається, і всі предмети розкоші Решта — це злиденний прожитковий мінімум: за ліжко править якась лава, накрита купою лахміття, під яким можна якось зігрітися; з боку — накрита рядниною скриня, на скрині — миска та глечик; над скринею — люстерко. Стіл, стілець, викинуті з якоїсь селянської кухоньки; та ще — будильничок на полиці над каміном, який уже давно ніхто не розпалював. Усе це освітлене газовим світильником, в газометрі якого видніється пенні. До витрат за світло додамо квартплату: чотири шилінги на тиждень.

Дівчина, як завжди, стомлена. Проте сьогодні вона ще й надто збуджена, щоб одразу заснути. Вона сідає й перераховує своє нове багатство, уже міркуючи, як ним можна розпорядитися. Раптом закінчується газ — і вона вперше з приємністю ловить себе на тому, що їй не шкода опустити в газометр ще один пенні.

Однак ця незвична щедрість настрою не дає їй забути про той факт, що мріяти в ліжку дешевше й тепліше, ніж сидіти при світлі та в холоді. Дівчина знімає шаль та спідницю і долучає їх до численних укривал. Потім скидає черевики і, таким чином перевдягшись до сну, лягає в ліжко.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС