Та сама кімната. Стіл, що стояв перед диваном, пересунуто на середину кімнати разом з стільцями. На столі горить лампа. Двері в передпокій відчинено. З верхнього поверху долинають звуки бальної музики.

Фру Лінне сидить біля столу, машинально перелистує книгу, намагається читати. Але, очевидно, неспроможна зібратися з думками. Час від часу прислухається, чи не йде хто-небудь.

Фру Лінне (дивлячись на свій годинник). Його все ще немає. А часу вже небагато лишилося. Тільки б він не... (Знову прислухається.) А! Іде! (Іде в передпокій і обережно відмикає зовнішні двері; на сходах чути тихі кроки; вона шепоче.) Заходьте. Нікого немає. Крогстад на дверях). Я знайшов дома вашу записку. Що це значить? Фру Лінне. Мені необхідно поговорити з вами. Крогстад. Ось воно як! І неодмінно тут, у цьому домі? Фру Лінне. У мене ніяк не можна було. Моя кімната не має окремого ходу.

Заходьте. Ми самі. Служниця спить, а Хельмери нагорі на вечері. КрогстадС входить у кімнату). Дивись ти! Хельмери танцюють сьогодні? Справді? Фру Лінне. А чому ж ні? Крогстад. Н-да, справді.

Фру Лінне. Так от, Крогстад, давайте поговоримо.

Крогстад. Хіба нам з вами є про що говорити іще?

Фру Лінне. Так, багато про що.

Крогстад. Не думав.

Фру Лінне. Тому що ніколи не розуміли мене як треба.

Крогстад. Чого тут було не розуміти? Простіше не можна! Безсердечна жінка спроваджує чоловіка на всі чотири сторони, як тільки їй випадає партія вигідніша.

Фру Лінне. Ви гадаєте, я так-таки зовсім безсердечна? Ви гадаєте, мені легко було порвати?

Крогстад. А то ні?

Фру Лінне. Крогстад, невже ви справді так думали?

Крогстад. Інакше навіщо б вам писати мені тоді такого листа?

Фру Лінне. Та не могла я інакше! Якщо мені доводилось порвати з вами, моїм обов´язком було вирвати із вашого серця всяке почуття до мене.

Крогстад( стиснувши руки). Так ось воно що. І все це — лише через гроші!

Фру Лінне. Не забудьте, у мене на руках були стара мати і двоє малолітніх братів. Ми не могли дожидатися вас, Крогстаде. Ваші перспективи на майбутнє були тоді такі ще непевні.

Крогстад. Хай так. Але ви не мали права кидати мене заради іншого.

Фру Лінне. Не знаю. Я й сама не раз питала себе, чи мала я на це право?

Крогстад (стиха). Коли я втратив вас, у мене наче земля вислизнула з-під ніг. Гляньте на мене: я схожий на людину, що потерпіла аварію і випливла на уламку судна.

Фру Лінне. По допомогу, здається, недалеко було йти.

Крогстад. Вона була близько. Але ви з´явились і загородили мені дорогу.

Фру Лінне. Сама того не знаючи, Крогстаде. Я лише сьогодні дізналась, що мене призначають на ваше місце.

Крогстад. Я вірю вам, якщо ви це говорите. Але тепер ви хіба не поступитесь?

Фру Лінне. Ні. Це все одно не дало б вам ніякої користі.

Крогстад. Е, користі, користі!.. Я б на вашому місці все-таки зробив би так.

Фру Лінне. Я навчилася слухатися голосу розуму. Життя і суворі, гіркі злидні навчили мене.

Крогстад. А мене життя навчило не вірити словам.

Фру Лінне. То життя навчило вас дуже розумних речей. Ну, а ділам ви все ж таки вірите?

Крогстад. Тобто як це?

Фру Лінне. Ви сказали, що схожі на людину, що потерпіла аварію і випливла на уламку.

Крогстад. І, гадаю я, мав підставу сказати це.

Фру Лінне. І я теж як жінка, що потерпіла аварію і випливла на уламку. Нема про що шкодувати, нема про кого піклуватись!

Крогстад. Сами вибрали собі долю.

Фру Лінне. Іншого вибору тоді в мене не було.

Крогстад. Ну і що ж далі?

Фру Лінне. Крогстаде.. а що коли б ми, двоє потерпілих аварію, подали одне одному руки?

Крогстад. Що це ви говорите?

Фру Лінне. Двом, разом — на уламках бути все-таки краще, надійніше, ніж триматися нарізно, кожному окремо.

Крогстад. Кристино!

Фру Лінне. Чого, по-вашому, я приїхала сюди?

Крогстад. Невже ви згадали про мене?

Фру Лінне. Без роботи, без праці мені не прожити. Все своє життя, наскільки пам´ятаю себе, я працювала, і праця була моєю кращою і єдиною втіхою. А тепер я залишилась одна як перст. Страшенно пусто, самотньо... Працювати для себе самої мало радості. Крогстаде, дайте мені мету — для чого і для кого працювати.

Крогстад. Не повірю я нічому. Це все тільки жіноче захоплення, великодушна потреба жертвувати собою.

Фру Лінне. Ви помічали за мною коли-небудь схильність до захоплення?

Крогстад. То ви і справді могли б?.. Скажіть мені. Вам усе відомо... про моє минуле?

Фру Лінне. Все.

Крогстад. І ви знаєте, яка про мене йде слава?

Фру Лінне. Я зрозуміла з ваших слів, що зі мною ви могли б стати іншою людиною.

Крогстад. Звичайно!

Фру Лінне. То хіба час минув?

Крогстад. Кристино... ви говорите цілком серйозно? Так-так. Я бачу по вас. То у вас і справді вистачить сміливості...

Фру Лінне. Мені треба когось любити, про когось піклуватися, замінити комусь матір, а вашим дітям потрібна мати. Ми з вами потрібні одне одному. Крогстаде, я вірю, що основа у вас хороша,— і з вами разом я на все готова.

Крогстад схопивши її за руки ). Спасибі, спасибі, Кристино! Тепер я зможу знов піднести своє добре ім я.. А я й забув...

Фру Лінне (прислухається). Тсс! Тарантела! Ідіть.

Крогстад. Чому? В чому справа?

Фру Лінне. Чуєте, нагорі танцюють тарантелу? Коли її закінчать, вони прийдуть сюди.

Крогстад. Так-так, я піду. А... крім того, все даремно. Ви, звичайно, не знаєте, на що я зважився проти Хельмерів.

Фру Лінне. Знаю, Крогстаде...

Крогстад. І все-таки у вас вистачило б духу?..

Фру Лінне. Я добре розумію, до чого може довести відчай таку людину, як ви.

Крогстад. Ах якби я не починав справи!

Фру Лінне. Ви могли б. Ваш лист іще в скриньці.

Крогстад. Ви впевнені?

Фру Лінне. Цілком. Але...

Крогстад допитливо дивиться на неї). Та чи не доведеться інакше зрозуміти справу? Ви хочете будь-що врятувати подругу. Скажіть прямо. Так?

Фру Лінне. Крогстаде! Хто раз продав себе заради іншого, не зробить цього вдруге!

Крогстад. Я зажадаю свій лист назад.

Фру Лінне. Ні-ні.

Крогстад. Природно. Я діждусь Хельмера і скажу йому, щоб він повернув мені мій лист, що він стосується лише мене, моєї відставки — що йому нема чого його читати.

Фру Лінне. Ні, Крогстаде, не вимагайте свого листа назад.

Крогстад. Але скажіть, хіба не для цього, власне, ви покликали мене сюди?

Фру Лінне. Так, у першу хвилину, коли я злякалась. Але тепер минула ціла доба і просто не віриться, на що тільки я не надивилась тут за цей час. Хай Хельмер про все дізнається. Хай ця нещаслива таємниця з´явиться на світ божий. Хай вони нарешті поговорять між собою по щирості. Неможливо, щоб далі це тривало — завжди ці утайки, виверти.

Крогстад. Ну, гаразд, якщо ви на це зважуєтесь... Але одне я, у всякому разі, можу зробити, і треба зробити це негайно ж...

Фру ЛіннеС прислухаючись). Швидше! Ідіть. Танець скінчено. Нас можуть застукати з хвилини на хвилину.

Крогстад. Я почекаю вас внизу.

Фру Лінне. Добре. Проведете мене додому.

Крогстад. Зроду я не був такий щасливий! (Виходить.) Двері в передпокій, як і раніше, відчинені.

Фру ЛіннеС дещо прибирає на столі і готує свій верхній одяг). Який поворот! Який поворот! Буде для кого працювати... для кого жити... куди внести світло і тепло! Так, доведеться-таки докласти зусиль. Скоріше б приходили... (Прислухається.) А, ось і вони. Скоріше одягнутись. (Надягає капелюх і манто.)

За сценою чути голоси Хельмера і Нори, чути, як обертається ключ

у замку, і потім Хельмер майже силоміць вводить Нору в передпокій. Вона

в неаполітанському костюмі і загорнена у велику чорну шаль. Він у фраку і в накинутому зверху відкритому чорному доміно.

Rop а (ще у дверях, упираючись), Ні-ні-ні! Не хочу сюди! Хочу знов нагору. Не хочу так рано йти.

Хельмер. Але, любонько Норо...

Нора. Ну, я прошу тебе, благаю, Торвальде.. Ну, будь ласка... ще хоч би годинку!

Xельмер. Ні хвилини більше, моя дорога. Ти пам´ятаєш—у нас. була умова! Ось так. Сюди. Ти ще простудишся тут у передпокої. (Обережно веде дружину, незважаючи на її опір, у кімнату.)

Фру Лінне. Добрий вечір.

Нора. Кристино!

Хельмер. Як, Фру Лінне, ви тут, у такий пізній час?

Фру Лінне. Пробачте, але мені так хотілось подивитись на Нору в костюмі.

Нора. Ти сиділа й чекала мене?

Фру Лінне. Так, я, на жаль, запізнилась, ти була вже нагорі. Ну, мені й не хотілося йти, не глянувши на тебе.

Xельмер (знімаючи шаль з Нори). Ну, дивіться ж на неї гарненько, їй-право, варто подивитись. Чим же не хороша, фру Лінне?

Фру Лінне. Так, признаюся...

Хельмер. Хіба не дивно хороша? Там в один голос усі визнали це. Але вона страх яка вперта, ця мила крихітка. Що вдієш? Уявіть собі, мені мало не силоміць довелося вивести її звідти.

Нора. Ах, Торвальде, ти ще будеш каятись, що не дав мені ще хоч півгодинки.

Хельмер. Чуєте, фру Лінне! Вона танцює тарантелу... справляє фурор... цілком заслужений... хоч виконання було, здається, надто природне... тобто безпосереднє, більш натуральне, ніж це бажано з погляду мистецтва. Ну, та хай! Головне — вона справила фурор, величезний фурор. І дати їй після цього залишитись? Послабити враження? Ні, дякую. Я підхопив мою чудесну капрічіянку,— примхливу капрічіянку, можна б сказати, — під ручку, марш-маршем по залу, загальний уклін, і — як пишуть у романах — прекрасне видіння зникло. Кінець завжди повинен бути ефектний, фру Лінне. Але як же мені втлумачити це Норі? Ніяк. Фу, яка тут духота! (Скидає доміно і відчиняє двері в кабінет.) Е? Там же темно? Еге ж, звичайно. Вибачте... (Йде до себе й засвічує там свічі.)

Нора (швидко, пошепки, задихаючись). Ну, ну?

Фру ЛіннеС тихо). Я говорила з ним.

Нора. І що ж?

Фру Лінне. Норо... ти повинна все сказати чоловікові.

Нора (притихлим голосом), Я знала.

Фру Лінне. Тобі нема чого побоюватися Крогстада. Але ти повинна все сказати.

Нора. Не скажу.

Фру Лінне. Тоді лист усе скаже.

Нора. Спасибі, Кристино. Я знаю, що тепер робити. Тсс!

ХельмерС входить). Ну, фру Лінне, намилувалися нею?

Фру Лінне. Так-так, і тепер попрощаюсь.

Хельмер. Уже? А ця ваша робота, оце плетіння?

Фру Лінне (бере роботу). Так, дякую. Мало не забула.

Xельмер. То ви ще й плетете?

Фру Лінне. Буває.

Хельмер. Знаєте, ви б краще вишивали.

Фру Лінне. Вишивати? Чому?

Хельмер. Набагато краще. Бачите: тримають роботу ось так, лівою рукою, а правою роблять стьожки... ось так... легкими, вільними рухами... Чи не так?

Фру Лінне. Так, здається...

Хельмер. Плетіння, навпаки, не може бути красиве; завжди якось незграбно. Погляньте: ці стиснені руки... ці спиці... то вгору, то вниз... якась китайщина... А-а, яке чудове шампанське там подавали!

Фру Лінне. Ну, прощавай, Норо, і не впирайся більше.

Хельмер. Добре сказано, фру Лінне!

Фру Лінне. На добраніч, пане директоре.

Хельмер( проводжаючи її до дверей). На добраніч, на добраніч. Сподіваюсь, благополучно дійдете додому? Я б з задоволенням... але ж вам недалеко. На добраніч.

Фру Лінне виходить, він замикає за нею двері і повертається.

Ну, нарешті спровадили! Страшенно нудна особа.

Нора. Ти дуже втомився, Торвальде.

Xельмер. Ні, і трохи не втомився.

Нора. І спати не хочеш?

Хельмер. Зовсім ні. Навпаки, я дуже збуджений. А ти? Так, у тебе дуже вже втомлений і сонний вигляд.

Нора. Так, я дуже втомилась. I скоро засну.

Xельмер. От бачиш! Отже, я добре зробив, що ми не залишились іще.

Нора. Ах, ти все добре робиш.

Хельмер С цілуючи її в лоб). Ну от, жайворонок заговорив по-людському. А ти помітила, як Ранк був сьогодні збуджений?

Нора. Справді? Хіба? Мені не довелося з ним поговорити.

Хельмер. І мені майже також. Але я давно не бачив його в такому хорошому настрої. (Дивиться на неї якусь хвилину, потім підходить до неї ближче.) Гм!.. Однак, як чудесно знову опинитись у себе вдома. Ах ти, чарівна юна красуне!

Нора. Не дивися на мене так, Торвальде!

Хельмер. Що? Мені не можна дивитися на моє неоціненне багатство? На всю цю чарівну красу, яка належить мені, мені одному, вся цілком!

Нора. (переходячи на другий бік столу). Не треба так говорити зі мною сьогодні.

Хельмер (йдучи за нею). У тебе в крові все ще кипить тарантела, як подивлюся. І тому ти ще чарівніша... Чуєш?.. Гості вже розходяться. (Притихлим голосом.) Норо... скоро в домі все затихне.

Нора. Сподіваюсь.

Xельмер. Чи не так, моя кохана? О, знаєш, коли я буваю з тобою в товаристві,— знаєш, чому я так мало розмовляю з тобою, тримаюсь від тебе якнайдалі, лише потай поглядаю на тебе?.. Знаєш, чому? Тому, що я уявляю собі, ніби ти моя таємна любов, що ми з тобою одружені потай і ніхто навіть не підозріває, що між нами щось є.

Нора. Так-так-так, адже я знаю, що всі твої думки біля мене.

Хельмер. А коли ми збираємося йти і я накидаю шаль на твої ніжні, юні плечі... на цей дивний вигин шиї... Я уявляю собі, що ти моя юна наречена... що ми просто з-під вінця... що я вперше приведу тебе зараз у свій дім... вперше залишуся з тобою сам... один з тобою, моя юна, тріпочуча красо! Увесь цей вечір у мене не було іншої думки, іншого бажання! Коли я побачив, як ти кружляєш у тарантелі... в мене кров закипіла... я не міг більше... Тому я і забрав тебе звідти так рано...

Нора. Іди, Торвальде... Залиш мене. Я не хочу.

Хельмер. Що це значить? Ти мене дратуєш. Дитинко Норо?.. Не хочу?.. Чи я тобі не чоловік?.. Стукіт у вхідні двері.

Нора (здригаючись). Чуєш?

ХельмерС повертаючись ). Хто там?

Ранк (за дверима). Це я. Можна на хвилинку?

ХельмерС тихо, з досадою). І що йому тепер потрібно? (Голосно.) Зараз. (Іде, відмикає двері.) Оце добре, що ти не пройшов повз нас.

Ранк. Я ніби почув твій голос, от і захотілося забігти до вас. (Окинувши кімнату швидким поглядом.) Н-да, ці милі, знайомі місця. Гарно у вас тут, затишно, у вас — обох.

Хельмер. Здається, тобі і нагорі було сьогодні гарно, затишно.

Ранк. Чудово. А чому б ні? Чому б не взяти від життя все, що воно дає? В усякому разі — скільки можна і доки можна. Вино було прекрасне...

Хельмер. Особливо шампанське..

Ранк. І ти помітив? Просто не віриться, скільки я міг влити в себе.

Нора. Торвальд також випив сьогодні багато шампанського.

Ранк. Справді?

Нора. Так, а після цього він завжди в чудовому настрої. Ранк. Ну й що ж, чому б і не випити разок увечері після проведеного з користю дня?

Хельмер. Проведеного з користю? Цим я, на жаль, не можу похвалитись. Ранк f плескаючи його по плечу). А я ось можу!

Нора. Докторе Ранк, ви, певно робили сьогодні якесь наукове дослідження. Ранк. Саме так.

Хельмер. Те-те-те! Маленька Нора говорить про наукові дослідження? Нора. І можна привітати — з успіхом? Ранк. Н-да, можете.

Нора. Отже, домоглися хорошого результату?

Ранк. Найкращого, і для лікаря, і для пацієнта — упевненості.

Нора (швидко, допитливо). Упевненості?

Ранк. Цілковита впевненість. Ну, і як не випити після цього?

Нора. Так, ви правильно зробили, докторе.

Хельмер. Іяте саме скажу. Тільки б тобі не довелося розраховуватись за це завтра. Ранк. Ну, в цьому житті дурно нічого не дається! Нора. Докторе Ранк, ви, мабуть, охочий до маскарадів? Ранк. Так, якщо багато забавних масок... Нора. Слухайте ж, у що нам з вами вбратися наступного разу? Хельмер. Ах ти, вітрогонка! Ти вже думаєш про наступний раз? Ранк. Нам з вами? Зараз скажу. Вам — пестункою щастя... Хельмер. А ти придумай вбрання, яке б ясно виразило цю думку. Ранк. Хай твоя дружина з´явиться такою, яка завжди і в усьому буває... Хельмер. Оце влучно сказано. Ну, а ти придумав, як ти з´явишся? Ранк. Так, друже мій, це в мене вирішено. Хельмер. Ну?

Ранк. На наступному маскараді я з´явлюся невидимкою... Хельмер. Оце так вигадка!

Ранк. Є така велика чорна шапка, шапка-невидимка? Варто надіти її —

і людини наче й не було. Хельмер( приховуючи посмішку). Так, це так. Ранк. Але я зовсім забув, для чого, власне, зайшов, Хельмере, дай-но

мені сигару з гаванських, найтемнішу. Хельмер. З великою охотою. (Пропонує портсигар.) Ранк (бере одну і зрізує кінчик). Дякую.

Нора (запалюючи сірника ). А мені дозвольте запропонувати вам вогнику. Ранк. Дякую вам. (Вона тримає перед ним сірника, і він запалює.) І прощавайте!

Хельмер. Прощавай, прощавай, друже! Нора. Спокійного сну, докторе Ранк. Ранк. Дякую за побажання. Нора. Побажайте мені того самого.

Ранк. Вам? Ну, якщо ви хочете — спокійного сну. І дякую за вогник.

(Киває їм обом і виходить.) Хельмер напівголосно). Добре підпив. Нора (неуважно). Мабуть, що так.

Хельмер виймає з кишені ключі і йде в передпокій. Торвальде! Навіщо ти?

Хельмер. Треба спорожнити скриньку. Вона вже повна. Місця не вистачить для газет.

Нора. Ти хочеш працювати вночі?

Xельмер. Ти знаєш, що не хочу... Що це? Тут хтось порався з замком!

Нора. З замком?

Хельмер. Так, звичайно. Що ж це там застряло? Не можна припустити, щоб служниця... Тут зламана шпилька. Норо, твоя шпилька!

Нора (швидко). Ах, то це, мабуть, діти...

Хельмер. Ну, їх треба відучити від цього. Гм!.. Гм!.. Ну, відчинив-таки. (Виймає із скриньки листи й гукає на кухню.) Елене! Елене! Треба погасити лампу в передпокої. (Входить у кімнату й замикає двері в передпокій, показуючи Норі паку листів.) Бачиш, скільки набралось! (Перебираючи листи.) Це що таке?

Нора (біля вікна). Лист! Не треба, не треба, Торвальде!

Хельмер. Дві візитних картки від Ранка.

Лора. Від доктора Ранка?

Хельмер (дивиться на них). «Доктор медицини Ранк». Зверху лежали; мабуть, він засуну^ їх, виходячи.

Нора. На них щось написано?

Хельмер. Над ім´ям угорі чорний хрест. Глянь. Що за жахлива фантазія! Повідомляє про власну смерть.

Нора. Так воно і є.

Xельмер. Ти що-небудь знаєш? Він тобі говорив що-небудь?

Нора. Так.

Хельмер. Мій бідний друже!.. Я так і знав, що мені недовго пощастить зберегти його. Але щоб так скоро. І сховається від усіх, мов поранений звір.

Нора. Чому судилось бути — то краще без зайвих слів. Адже так, Торвальде?

Хельмер (ходить сюди й туди). Ми так зжилися з ним. Я не можу уявити собі, що його не буде. Він, його страждання, його самотність створювали якийсь легкий туманний фон для нашого яскравого, мов сонце, щастя... Ну, а може воно й на краще. Для нього, в усякому разі. (Зупиняється.) Та, мабуть, і для нас. Норо. Тепер ми з тобою а будемо самі — цілком одне для одного. (Обнімаючи її.) Моя кохана. Мені все здається, що я не досить міцно тримаю тебе. Знаєш, Норо. Не раз мені хотілося, щоб тобі загрожувало неминуче лихо і щоб я міг поставити на карту своє життя і кров — і все це заради тебе.

Нора. (звільняючись, твердо,рішуче). ГІрочитай-но твої листи, Хельмере.

Xельмер. Та ні, не сьогодні. Я хочу бути з тобою, зіронько моя,— в тебе.

Нора. Знаючи, що друг твій помирає?

Xельмер. Ти маєш рацію. Це схвилювало нас обох. В наші відносини проникло щось некрасиве — думка про смерть. Поки що — розійдемось кожне до себе.

Нора (обвиваючи його шию руками). Торвальде... На добраніч. На добраніч.

Хельмер (цілуючи її в лоб). На добраніч, моя співуча пташко. Спи спокійно, Норо. А я тепер прочитаю листи.(Виходить з листами в кабінет і зачиняє за собою двері.)

Нора (з блукаючим поглядом, хитаючись, ходить по кімнаті, хапає доміно Хельмера, накидає на себе і шепоче швидко, хрипко, уривчасто). Ніколи більше його не побачу. Ніколи. Ніколи. Ніколи. (Накидає на голову шаль.) І дітей також ніколи не побачу. І їх також. Ніколи. Ніколи. Ніколи... О-о! Прямо в темну, крижану воду... в бездонну глибину... О-о! Скоріше б уже кінець, скоріше б... Ось тепер він узяв листа... читає... Ні-ні, ще не читає... Торвальде, прощай! І ти, і діти... (Хоче кинутися в передпокій.)

В цю хвилину двері кабінету розчиняються і на порозі з´являється

Хельмер з розпечатаним листом у руках.

Хельмер. Норо!

Нора/голосно скрикує). А!

Хельмер. Що це? Ти знаєш, що в цьому листі?

Нора. Знаю. Пусти мене! Дай мені піти!

Хельмер стримуючи її). Куди ти?

Нора/намагаючись вирватись). І не думай рятувати мене, Торвальде.

Хельмер (відсахнувшись). Правда! Тож правда, що він пише! Жах! Ні-ні! Не може бути, щоб це була правда.

Нора. Це правда. Я любила тебе над усе на світі.

Хельмер. Ах, іди ти з своїми дурними вивертами!

Нора (ступивши до нього). Торвальде!..

Хельмер. Нещасна... Що ти наробила?!

Нора. Дай мені піти. Не можна, щоб ти відповідав за мене. Ти не повинен брати цього на себе.

Хельмер. Без комедій! (Замикає двері в передпокій на ключ.) Ні з місця, доки не даси мені відповіді. Ти розумієш, що ти наробила? Відповідай! Ти розумієш?

Нора (дивиться йому в очі і говорить з застиглим обличчям). Так, тепер починаю розуміти — цілком.

Хельмер/ ходить по кімнаті). О, яке страшне пробудження! Всі оці вісім років вона, моя радість, моя гордість була лицемірна брехлива гірше, гірше... злочинниця! О, яка бездонна прірва бруду й потворства! Тьху!

Нора мовчить, як і раніше, не відводячи погляду, дивиться на нього.

(Зупиняючись перед нею.) Я повинен був передчувати, що завжди може трапитись щось подібне, повинен був передбачити це. Усі батькові легковажні принципи перейшли до тебе в спадщину. Ні релігії, ні моралі, ні почуття обов´язку... О, як мене покарано за те, що я подивився тоді на цю справу крізь пальці. Заради тебе. І ось як ти мені віддячила.

Нора. Так, ось як.

Xельмер. Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє. Страшно подумати! Я в руках безчесної людини. Вона може зробити зі мною, що захоче, вимагати від мене, що завгодно, наказувати мені, підганяти мене, як їй захочеться. Я писнути не посмію. І впасти в таку яму, загинути отак через легковажну жінку!

Нора. Коли мене не буде на світі, ти вільний.

Хельмер. Ах, без фокусів! І в твого батька завжди були напоготові такі фрази. Яка мені буде користь від того, що тебе не буде на світі, як ти кажеш? Ні найменшої! Кінець кінцем він може почати справу. А коли він це зробить, мене, певно, запідозрять у тому, що я знав про твій злочин. Певно, подумають, що за твоєю спиною стояв я сам, що це я тебе так навчив! І за все це я можу дякувати тобі! А я носив тебе на руках увесь час. Чи ти розумієш тепер, що ти мені наробила?

Нора (в холодному спокої). Так.

Xельмер. Це так неймовірно, що я просто отямитися не можу. Але ж треба якось виплутатись. Зніми шаль. Зніми, кажу тобі! Доведеться якось догодити йому. Справу треба зам´яти за всяку ціну. А щодо наших відносин, то про людей — усе мусить бути, як і було, але, розуміється, це тільки про людське око. Отже, ти залишишся вдома, це безперечно. Але дітей ти не будеш виховувати. Я не можу довірити їх тобі. О-о! І це мені доводиться говорити тій, яку я любив і яку ще... Але цьому кінець. Тепер уже немає мови про щастя, а тільки про врятування залишків, уламків, декоруму! Дзвінок у передпокої.

(Здригаючись.) Хто це? Так пізно. Невже треба ждати найжахливішого?.. Невже він?.. Сховайся, Норо! Удай з себе хвору! Нора не рушає з місця, Хельмер іде і відчиняє двері в передпокій.

Служниця напівдягнена з передпокою). Лист пані.

Хельмер. Давай сюди. (Хапає листа і зачиняє двері.) Так, від нього. Ти не одержиш. Я сам прочитаю.

Нора. Прочитай.

Хельмер біля лампи). У мене ледве духу стає. Можливо, ми вже загинули, іти, і я... Ні, треба ж дізнатися. (Гарячково розриває конверт, пробігає очима кілька рядків, дивиться на вкладений у лист папірець і радісно вигукує.) Норо! Нора допитливо дивиться на нього.

Норо... Ні, дай прочитати ще раз... Так, так, так, врятований! Нора! Я — врятований.

Нора. А я?

Хельмер. І ти, звичайно. Ми обоє врятовані, і ти і я. Глянь він повертає тобі твоє боргове зобов´язання. Пише, що розкаюється і шкодує, що в його долі щасливий поворот. Ну, та все одно, що він там пише. Ми врятовані, Норо! Ніхто тобі нічого не може зробити. Ах, Норо, Норо! Ні, спочатку знищити всю оцю гидоту. Подивись-но... (Кидає погляд на розписку.) Ні, і дивитись не хочу. Нехай це

буде як сон для мене.. (Розриває на шматки і лист і боргове зобов´язання, кидає в грубку і дивиться, як усе догоряє.) Ось так. Тепер і сліду не залишилось.

Нора. Я жорстоко боролася цих три дні.

Хельмер. І страждала, і не бачила іншого виходу, як... Ні, не треба й згадувати про весь цей жах. Будемо тепер лише радіти і повторяти: все минуло, минуло. Слухай же, Норо, ти ніби ще не розумієш, що все минуло? Що ж це таке? Ти нібито закам´яніла? Ах, бідна маленька Норо, я розумію, тобі ще не віриться, що я тобі простив. Але я простив, Норо присягаюся. Я простив тобі все. Адже я знаю, що ти вчинила, це ти вчинила з любові до мене.

Нора. Це правда.

Xельмер. Ти любила мене, як дружина повинна любити чоловіка. Ти не змогла тільки гарненько розібратись у засобах. Але невже ти гадаєш, що я менше любитиму тебе через те, що ти не здібна діяти самостійно? Ніні, сміло зіприся на мене, я буду тобі порадником, керівником. Я не був би мужчиною, якби саме ця жіноча безпорадність не робила тебе вдвоє милішою в моїх очах. Ти не думай більше про ті різкі слова, які вирвались у мене в хвилину першого переляку, коли мені здалося, що все навколо мене рушиться. Я простив тобі, Норо. Клянуся тобі, я простив тобі.

Нора. Дякую тобі за твоє прощення. (Виходить у двері праворуч.)

Хельмер. Ні, стривай... (Зазираючи туди.) Що ти хочеш?

Нора (з іншої кімнати) Скинути маскарадний костюм.

Хельмер (біля дверей) Так-так, добре. І постарайся заспокоїтися, отямитись, моя бідна, налякана, співуча пташко. Обіпрись спокійно на мене, в мене широкі крила, щоб прикрити тебе. (Ходить біля дверей.) Ах як у нас тут гарно, затишно, Норо. Тут притулок твій, тут я буду голубити тебе, як загнану горличку, яку врятував неушкодженою з пазурів яструба. Я зумію заспокоїти твоє бідне тремтяче серденько. Помаленьку це вдасться, Норо, повір мені. Завтра тобі все вже здасться зовсім іншим, і незабаром все буде знову як і раніше, мені не доведеться довго повторювати тобі, що я простив fn сама відчуєш, що це так. Як ти можеш думати, що мені могло б тепер спасти на думку відштовхнути тебе або навіть хоч зробити докір у чомусь? Ах, ти не знаєш серця справжнього чоловіка, Норо. Чоловікові невимовно солодко і приємно відчувати, що він простив своїй дружині, простив від усього серця. Вона від цього стає ніби ще більше його власною, його невід´ємним скарбом. Він ніби вдруге дає їй життя. Вона стає, так би мовити, і дружиною його, і дитиною. І ти тепер будеш для мене і тим, і другим, моє безпорадне, розгублене створіннячко. Не бійся нічого, Норо, будь тільки щира до мене, і Я стану твоєю волею, твоєю совістю... Що це? Ти не лягаєш? Переодяглася?

Нора (в звичайному домашньому платті). Так, Торвальде, переодяглася.

Xельмер. Та навіщо? В такий пізній час?..

Нора. Мені в цю ніч не заснути.

Хельмер. Але, дорога Норо...

Нора (дивиться на свій годинник). Не так ще й пізно. Присядь, Торвальде. Нам з тобою є про що поговорити. (Сідає коло столу.)

Хельмер. Норо, що це? Цей застиглий вираз.

Нора. Сідай. Розмова буде довга. Мені треба багато чого сказати тобі.

Хельмер (сідаючи коло столу навпроти неї). Ти мене лякаєш, Норо. І я не розумію тебе.

Нора. Ото ж бо й є. Ти мене не розумієш. І я тебе не розуміла... до сьогоднішнього вечора. Не перебивай мене. Ти тільки вислухай мене. Поквитаємося, Торвальде.

Хельмер. Що ти хочеш цим сказати?

Нора/після короткої паузи). Тебе не вражає одна річ, ось тепер, коли ми так сидимо з тобою?

Хельмер. Що таке?

Нора. Ми одружені вісім років. Тобі не спадає на думку, що це ж уперше ми з тобою, чоловік з дружиною, сіли поговорити серйозно.

Хельмер. Серйозно... в якому розумінні?

Нора. Аж вісім років... більше... з першої хвилини нашого знайомства ми жодного разу не обмінялися серйозними думками про серйозні речі.

Хельмер. Що ж це я з тобою говорив би про свої справи, яких ти все одно не могла б мені полегшити.

Нора. Я не кажу про справи. Я кажу, що ми взагалі ніколи не починали серйозної розмови, не бралися разом обміркувати що-небудь серйозне.

Хельмер. Але ж, люба Норо, хіба це було тобі з руки?

Нора. От ми і дійшли до суті. Ти ніколи не розумів мене. До мене ставилися дуже несправедливо, Торвальде. Спочатку тато, потім ти.

Хельмер. Що! Ми обидва? Тоді коли ми любили тебе більше, ніж будьхто на світі!

Нора (хитаючи головою). Ви ніколи мене не любили. Вам тільки подобалось бути закоханими в мене.

Хельмер. Що це за слова!

Нора. Та вже так воно і є, Торвальде. Коли я жила вдома, з татом, він викладав мені усі свої погляди, і в мене були ті самі, якщо ж у мене були інші, я їх приховувала,— йому б це не сподобалось. Він називав мене своєю лялечкою-дочкою, грався мною, як я своїми ляльками. Потім я потрапила до тебе дім.

Хельмер. Що це за вислови, коли говориш про наш з тобою шлюб!

Нора (твердо). Я хочу сказати, що я з татових рук перейшла в твої. Ти все влаштовував за своїм смаком, і в мене став твій смак або я вдавала, що це так,— не знаю добре. Мабуть, і те, й інше. Інколи бувало так, інколи так. Коли я озираюсь тепер назад, то мені здається, що я жила тут як той старець: мене годували й одягали, а моє діло було — розважати, забавляти тебе, Торвальде. Ось в чому полягало моє життя. Ти так влаштував, ти і тато дуже винні переді мною. Ваша вина, що з мене нічого не вийшло.

Хельмер. Норо! Яка дурниця! Яка невдячність! Хіба ти не була тут щаслива?

Нора. Ні, ніколи не була. Я тільки думала, що щаслива, а насправді ніколи не була.

Xельмер. Ти не була... не була щаслива!

Нора. Ні, тільки весела. І ти був завжди такий милий, ласкавий до мене. Але весь наш дім був тільки великий ляльковий дім. Я була тут твоєю лялькою, донькою. А діти були вже моїми ляльками. Мені подобалось, що ти грався і бавився зі мною, як їм подобалось, що я граюсь і бавлюся з ними. У цьому, власне, й було наше подружнє життя, Торвальде.

Хельмер. Так, частина правди є в тому, що ти кажеш, хоч ти дуже перебільшуєш. Але тепер у нас все буде інакше. Час забавок минув, настав час виховання.

Нора. Чийого? Мого чи дітей?

Хельмер. І твого, і дітей, дорога Норо.

Нора. Ах, Торвальде, не тобі виховати з мене справжню дружину собі.

Xельмер. І ти це говориш?

Нора. А я... Хіба я підготовлена виховувати дітей?

Хельмер. Норо!

Нора. Чи не сам ти щойно сказав, що не можеш довірити мені їхнє виховання?

Хельмер. У хвилину роздратування. Чи ж можна звертати на це увагу!

Нора. Ні, ти розсудив правильно. Ця справа не під силу мені. Треба спочатку вирішити інше. Я повинна виховати себе саму. І не в тебе мені шукати допомоги. Мені треба взятися за це самій. Тому я і йду від тебе.

Хельмер схоплюючись). Що ти сказала?

Нора. Мені треба побути самій, щоб розібратися в самій собі і в усьому іншому. Тому я й не можу залишитись.

Хельмер. Норо! Норо!

Нора. І я піду негайно ж. Кристина, мабуть, дасть мені притулок.

Xельмер. Ти не при своєму розумі! Хто тобі дозволить! Я забороняю.

Нора. Тепер даремно забороняти мені будь-що. Я візьму з собою лише своє. Від тебе нічого не візьму, ні тепер, ні опісля.

Хельмер. Що ж це за безумство!

Нора. Завтра я поїду додому... Тобто в моє рідне місто. Там мені буде легше влаштуватися.

Хельмер. Ах ти, засліплене, недосвідчене створіння!

Нора. Треба ж коли-небудь набути досвіду, Торвальде.

Хельмер. Покинути дім, чоловіка, дітей! І не подумаєш про те, що скажуть люди?

Нора. На це мені нічого звертати увагу. Я знаю тільки, що мені це необхідно.

Xельмер. Ні, це обурливо! Ти можеш так зневажати найсвященніші свої обов´язки?

Нора. Що ти вважаєш найсвященнішими моїми обов´язками?

Xельмер. І це ще потрібно говорити тобі? Чи в тебе немає обов´язків перед твоїм чоловіком і перед твоїми дітьми?

Нора. У мене є і інші, також священні.

Хельмер. Немає в тебе таких! Які ж це?

Нора. Обов´язки перед собою.

Xельмер. Ти передусім дружина й мати.

Нора. Я в це більше не вірю. Я гадаю, що передусім я людина, так само, як і ти,— або принаймні повинна стати людиною. Знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торвальде, і що в книгах пишуть у цьому ж дусі. Але я не можу більше заспокоїтись на тому, що говорить більшість і що пишуть у книгах. Я повинна сама подумати про ці речі і спробувати розібратися в них.

Хельмер. Наче твоє становище у власному домі не виразне і без того? Та хіба в тебе немає надійного керівництва в цих справах ? Немає релігії?

Нора. Ах, Торвальде, я ж зовсім не знаю, що таке релігія.

Хельмер. Що це ти таке говориш?!

Нора. Я знаю тільки те, що казав мені пастор Хансен, коли я прийшла на конфірмацію. Він казав, що релігія є те і оте. Коли я звільнюся від усіх цих пут, залишуся сама, я розберусь і в цьому. Я хочу перевірити, чи правду говорив пастор Хансен, або, в крайньому разі, чи може це бути правдою для мене.

Xельмер. Ні, це просто нечувано з боку такої молоденької жінки! Але коли тебе не може напоумити, релігія, то дай мені зачепити хоч твою совість. Адже моральне почуття в тебе є?

Нора. Знаєш, Торвальде, на це нелегко відповісти. Я, правду кажучи, і цього не знаю. Я зовсім, як у лісі, в усіх цих питаннях. Знаю тільки, що я зовсім інакше міркую про все, ніж ти. Мені ось кажуть, ніби і закони зовсім не те, що я думала. Але щоб ці закони були правильні — цього я ніяк не збагну. Виходить, що жінка не має права помилувати свого вмираючого старого батька, не має права врятувати життя чоловікові! Цьому я не вірю.

Xельмер. Ти міркуєш, як дитина. Не розумієш суспільства, в якому живеш.

Нора. Так, не розумію. От і хочу придивитися до нього. Мені треба вияснити собі, хто правий — суспільство чи я.

Xельмер. Ти хвора, Норо. У тебе гарячка. Я навіть починаю думати, що ти божеволієш.

Нора. Ні, ніколи ще я не бувала так при своєму розумі і добрій пам´яті, як зараз.

Хельмер. І ти при своєму розумі і добрій пам´яті кидаєш свого чоловіка і своїх дітей?

Нора. Так.

Хельмер. Тоді залишається гадати одне.

Нора. А саме?

Хельмер. Що ти мене більше не любиш.

Нора. Так, у цьому якраз уся справа.

Хельмер. Норо... І ти це говориш!

Нора. Ах, мені самій боляче, Торвальде. Ти був завжди такий добрий до мене, але я нічого не можу тут вдіяти. Я більше тебе не люблю.

Хельмер (ледве стримуючи себе). І це ти також вирішила, бувши при своєму розумі і добрій пам´яті?

Нора. Так, цілком розсудливо. Тому я й не хочу тут залишатися.

Хельмер. І ти можеш також пояснити мені причину, чому я втратив твою любов?

Нора. Так, можу. Це сталося сьогодні ввечері, коли чудо примусило себе чекати. Я побачила, що ти не той, за кого я тебе вважала.

Хельмер. Скажи ясніше, я зовсім тебе не розумію.

Нора. Я терпляче ждала цілих вісім років. Господи, адже я знала, що чуда бувають не кожного дня. Та ось на мене впав цей жах і в мене засвітилась тверда певність: тепер станеться чудо. Доки лист Крогстада лежав там, у мене й на думці не було, щоб ти міг пристати на його умови. Я була твердо впевнена, що ти скажеш йому: «Розголошуйте справу на цілий світ!» А коли б це сталось.,.

Хельмер. Ну, що ж тоді? Коли б я віддав на ганьбу та наругу свою власну дружину!..

Нора. Коли б це сталося, я непохитно вірила, що ти виступиш вперед і візьмеш усе на себе — скажеш: винен — я.

Хельмер. Норо!

Нора. Ти хочеш сказати, що я ніколи не погодилася б прийняти від тебе таку жертву? Звісно, ні. Але яку вагу мали б мої запевнення, порівнюючи з твоїми?.. Ось те чудо, якого я чекала з таким трепетом. А щоб не припустити його, я хотіла покінчити з собою.

Хельмер. Ябз радістю працював для тебе дні і ночі, Норо,... терпів би горе і злидні заради тебе. Але хто ж пожертвує навіть для коханої людини своєю честю?

Нора. Сотні тисяч жінок жертвували.

Хельмер. Ах, ти міркуєш і говориш, як нерозумна дитина.

Нора. Хай так. Але ти міркуєш і говориш не так, як та людина, яку я могла б любити. Коли в тебе пройшов страх,— не за мене, а за себе,— коли вся небезпека для тебе минула, з тобою ніби нічого й не трапилось. Я залишилась, як і раніше, твоєю пташкою, жайворонком, лялечкою, з якою тобі тільки належить бути ще обережнішим, якщо вона виявилась такою тендітною, неміцною. (Встає.) Торвальде, в ту хвилину я зрозуміла, що я всі ці вісім років жила з чужим чоловіком і прижила з ним трьох дітей... О-о, не можу навіть згадувати про це! Так би й розірвала себе на шматки!

Хельмер притихлим голосом). Бачу, бачу... Справді, між нами лягла безодня... Але хіба її не можна заповнити, Норо?

Нора. Така, яка я тепер,— я не можу тобі бути дружиною.

Хельмер. У мене вистачить сили стати іншим.

Нора. Можливо — якщо ляльку у тебе заберуть.

Хельмер. Розлучитись... розлучитися з тобою!.. Ні, ні, Норо,— уявити собі не можу.

Нора (іде праворуч). Це ще більше підтверджує, що так мусить бути. (Повертається з верхнім одягом і невеличким саквояжем у руках, який кладе на стілець біля столу.)

Хельмер. Норо, Норо, не зараз! Почекай хоч до ранку.

Нора (одягаючи манто). Я не можу ночувати в чужої людини.

Хельмер. А хіба ми не могли б тут жити, як брат з сестрою?

Нора (зав´язуючи стрічки капелюха). Ти добре знаєш — довго так би не могло тривати. (Накидає шаль.) Прощавай, Торвальде. Я не буду прощатися з дітьми. Я знаю, вони в кращих руках, ніж мої. Така матір, як я тепер, їм непотрібна.

Хельмер. Але колись, Норо, коли-небудь?..

Нора. Як я можу знати? Я зовсім не знаю, що з мене вийде.

Хельмер. Але ти моя дружина і тепер і в майбутньому — якою б ти не стала.

Нора. Слухай, Торвальде... Коли´дружина кидає чоловіка, як я, то він, як це я чула, за законом вільний від усіх зобов´язань щодо неї. Я, в усякому разі, звільняю тебе зовсім. Ти не вважай себе зобов´язаним нічим, як і я не буду. Ми обоє повинні бути цілком вільні. Ось твоя обручка. Віддай мені мою.

Хельмер. Ще й це?

Нора. І це.

Хельмер. Ось.

Нора. Так. Тепер все скінчено. Ось я покладу сюди ключі. Служниця знає все — що і як у домі — краще від мене. Завтра, коли мене не буде, Кристина прийде укласти речі, які я привезла з собою з дому. Хай мені їх надішлють.

Хельмер. Звичайно, звичайно! Норо, ти не згадаєш про мене ніколи?

Нора. Ні, я, мабуть, часто буду згадувати і тебе, і дітей, і дім.

Хельмер. Можна мені писати тобі, Норо?

Нора. Ні... Ніколи. Цього не можна.

Хельмер. Але ж треба буде посилати тобі...

Нора. Зовсім нічого, нічого.

Хельмер. Допомагати тобі при потребі.

Нора. Ні, кажу тобі. Нічого я не візьму від чужої людини.

Хельмер. Норо... Невже я назавжди залишуся для.тебе чужим?

Нора (бере свій саквояж). Ах, Торвальде, для цього потрібно, щоб сталося найбільше чудо!

Хельмер. Скажи, яке?

Нора. Для цього і ти, і я — ми обоє повинні змінитись настільки... Ні, Торвальде, я більше не вірю в чудо.

Хельмер. Ая хочу вірити! Кажи, кажи, яке? Змінитися так, щоб?..

Нора. Щоб наше співжиття могло стати шлюбом. Прощай. (Виходить через передпокій.) 4

Хельмер (падає на стілець біля дверей і закриває обличчя руками). Норо! Норо! (Озирається і встає.) Порожньо, її тут уже немає. (Промінь надії осяває його обличчя.) Але — найбільше чудо? Знизу чути гуркіт зачинюваних воріт.

Переклад з норвезької О. Новицького