Електронна бібліотекапідручники


Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)

Дія друга


Та сама кімната. В кутку, біля піаніно, стоїть обібрана, обтріпана,

з обгорілими свічками ялина. На дивані манто і капелюх Нори. Нора сама;

хвилюючись, ходить по кімнаті, нарешті зупиняється біля дивана і бере своє манто.

Нора (випускаючи з рук манто). Хтось іде! (Підходить до дверей, прислухається.) Ні... нікого. Звичайно, ніхто сьогодні не прийде. Пер

ший день Різдва... І завтра також. Але, можливо... (Відчиняє двері і виглядає.) Ні, в скриньці для листів нічого немає, зовсім порожня. (Вертається назад.) Е, дурниці! Звичайно, він нічого такого насправді не зробить, нічого такого бути не може. Це неможливо. У мене троє маленьких дітей.

Анна-МаріяС виходить з дверей ліворуч, несучи велику картонку). Ледве відшукала цю картонку з маскарадними платтями.

Нора. Дякую. Постав на стіл.

Анна-МаріяС ставить). Тільки вони тут без ладу, мабуть, розкидані.

Нора. О, порвати б їх на шмаття!

Анна-Марія. Та що ви! їх можна ще полагодити. Тільки трошки терпцю.

Нора. То я піду попрошу фру Лінне допомогти мені.

Анна-Марія. Що, знов підете через двір в таку негоду? Фру Нора застудиться... захворіє.

Нора. Це ще не так страшно... Як діти?

Анна-Марія. Граються новими іграшками, бідолашечки. Але..

Нора. Часто про мене питають?

Анна-Марія. Адже звикли бути біля матусі.

Нора. Та, бачиш, Анно-Маріє, мені тепер не можна багато бувати з ними, як раніше.

Анна-Марія. Ну, маленькі до всього звикають.

Нора. Ти гадаєш? По-твоєму, вони забули б матір, якби її не стало?

Анна-Марія. А боронь боже! Не стало!

Нора. Слухай, Анно-Маріє... я часто думаю... Як це ти зважилася віддати, свою дитину на чужі руки?

Анна-Марія. Довелося; як же могло бути інакше, коли почала працювати годувальницею маленької Нори?

Нора. Але як же ти згодилася піти в годувальниці ?

Анна-Марія. На таке от хороше місце? Бідній дівчині у такій біді радіти треба було. Адже той поганець так-таки нічим і не допоміг мені.

Нора. Але твоя дочка, мабуть, забула тебе?

Анна Марія. Ну, чого ж? Писала мені і коли конфірмувалась і коли заміж виходила.

Нора (обвиваючи її шию руками). Старенька моя, ти була мені за матір, коли я була маленька.

Анна-Марія. Адже у бідолашечки Нори не було іншої, окрім мене.

Нора. І якби не було у моїх малих іншої, я знаю, ти б... Дурниця, дурниця, дурниця! (Відкриває картонку.) Піди до них. Мені тепер треба... завтра побачиш, яка я буду красуня.

Анна-Марія. Певно, на всьому балу красивішої не буде. (Виходить ліворуч.)

Нора (береться спорожнювати картонку, але скоро залишає все). Ах, якби тільки наважитися вийти. Якби тільки ніхто не зайшов. Якби тільки тут не сталося без мене нічого. Дурниці. Ніхто не прийде. Тільки не думати, не думати про це... Треба почистити муфту. Красиві рукавички, чарівні рукавички... Але не треба думати, не треба! Раз, два, три, чотири, п´ять, шість... (Вигукує.) А! Ідуть! (Хоче кинутися до дверей, але зупиняється в нерішучості.)

З передпокою входить Фру Лінне. Уже без верхнього одягу.

Ах, це ти, Кристино! І більше там нікого немає?.. От добре, що ти прийшла.

Фру Лінне. Мені сказали, ти заходила, питала про мене.

Нора. Так, я саме проходила мимо. Мені так потрібна твоя, допомога. Сядемо сюди, на диван. Бачиш, завтра ввечері у мешканців нагорі, в консула Стенборга костюмований вечір, і Торвальд хоче, щоб я була в неаполітанському вбранні і протанцювала тарантелу. Я цього навчилася на Капрі.

Фру Лінне. Так-так! То ти хочеш дати цілу виставу?

Нора. Торвальд каже, що треба. Та ось, костюм. Торвальд замовив його мені ще там. Але тепер усе пообривалося, і я просто не знаю.

Фру Лінне. Ну, це ми швидко поправимо. Тільки оздоблення в деяких місцях поодривалося трошки. Голки, нитки?.. А, тут усе, що потрібно.

Нора. Як це мило з твого боку.

Фру Лінне шиє). Так ти завтра будеш костюмуватися, Норо? Знаєш, я зайду на хвилинку глянути на тебе, яка ти в уборі. Але я зовсім забула подякувати тобі за вчорашній приємний вечір.

Нора (встає і ходить по кімнаті). Ну, вчора, по-моєму, було зовсім не так приємно, як звичайно. Тобі варто було приїхати до нас у місто раніше, Кристино... Так, Торвальд великий майстер влаштовувати все витончено і красиво.

Фру Лінне. Ти не менше, я гадаю. Недурно ж ти свого батька донька. Але скажи, доктор Ранк завжди такий пригнічений, як учора?

Нора. Ні, учора він якось особливо... А втім, він же дуже серйозно хворіє. У бідолахи сухоти спинного мозку. Треба тобі сказати, батько його був бридка людина. Тримав коханок і таке інше. От син і народився таким хворим, розумієш?

Фру ЛіннеС кладучи роботу на коліна). Але, миленька Норо, звідки ти набралася таких знань?

Нора (ходячи по кімнаті). Е!.. Якщо в тебе троє дітей, значить, тебе інколи відвідують такі... такі дами, які дещо розуміються на медицині. Ну, інколи й розкажуть дещо. Фру Лінне знову шиє. Коротка пауза.

Фру Лінне. Доктор Ранк щодня буває в вас?

Нора. Кожен божий день. Адже він кращий друг Торвальда з юних літ і мій хороший друг. Він як свій у нас.

Фру Лінне. Але скажи ти мені: він щира людина? Цебто, чи не з таких, які люблять говорити людям приємні речі?

Нора. Ні, навпаки. Що це тобі спало на думку?

Фру Лінне. Учора, коли ти нас познайомила, він запевняв, що часто чув моє ім´я тут, у домі. А потім я помітила, що чоловік твій не мав навіть уяви про мене. Як же міг доктор Ранк...

Нора. Так, це цілком справедливо, Кристино. Торвальд так безмежно мене любить, що не хоче ні з ким ділитися мною... як він каже. Спершу він просто-таки ревнував мене, як тільки я бувало почну говорити про своїх милих, близьких там, дома. Ну я, зрозуміло, і перестала. Але з доктором Ранком я часто розмовляю про все таке...він, бачиш, любить слухати.

Фру Лінне. Послухай Норо, ти багато в чому ще дитина; Я старша за тебе, більш досвідчена. І ось що я тобі скажу: тобі б треба постаратись виплутатися з цієї історії — з доктором Ранком.

Нора. З якої такої історії мені треба постаратись виплутатися.

Фру Лінне. Із усякої взагалі. Учора ти тут говорила про багатого поклонника, який заповідає тобі гроші.

Нора. Так, тільки немає такого, на жаль!.. Ну і що ж?..

Фру Лінне. Доктор Ранк людина заможна?

Нора. Так, заможна.

Фру Лінне. І в нього немаєнікого, про кого б він повинен був піклуватися?

Нора. Нікого. Але...

Фру Лінне. І він щодня буває тут у домі?

Нора. Звичайно, ти ж це вже чула.

Фру Лінне. Як же це вихована людина може бути така неделікатна?

Нора. Я зовсім тебе не розумію.

Фру Лінне. Не прикидайся, Норо. Ти гадаєш, я не догадуюсь, хто позичив тобі ті тисячу двісті спецій?

Нора. Та ти при своєму розумі? Як тобі на думку це спало? Наш друг, який щодня буває в нас! Та це ж було б невимовне тяжке становище!

Фру Лінне. То це не він?

Нора. Запевняю тебе. Я цього не могла і подумати навіть!.. Та й де б він тоді взяв грошей роздавати позичкове? Він одержав спадщину вже пізніше.

Фру Лінне. Ну, це, мабуть, щастя твоє, дорога Норо.

Нора. Да мені й на думку ніколи не спало просити у доктора Ранка... А втім, я цілком певна, що якби я попросила, то...

Фру Лінне. Але ти, звичайно, цього не зробиш.

Нора. Ні. Природно. Я й уявити собі цього не можу. Але я цілком певна, що коли б я поговорила з доктором Ранком...

Фру Лінне. Поза плечима чоловіка?

Нора. Мені все-таки треба покінчити з цією справою. Так само поза його плечима. Треба покінчити.

Фру Лінне. Так-так. І я тобі вчора казала, але...

Нора ходить туди і сюди). Мужчині куди легше влаштувати справи в таких випадках, ніж жінці...

Фру Лінне. Якщо це її власний чоловік — то так.

Нора. Дурниці. (Зупиняючись.) Коли сплачують увесь борг цілком, то можливо.

Фру Лінне. Само собою зрозуміло.

Нора. І можна розірвати його на дрібні шматочки, спалити цей огидний, брудний папірець?

Фру Лінне пильно дивиться на Нору, відсуває від себе шитво і поволі підводиться). Норо, ти щось приховуєш від мене.

Нора. Хіба це помітно?

Фру Лінне. З тобою сталося щось з учорашнього ранку. Норо, в чому справа?

Нора (йдучи до неї). Кристино! (Прислухається.) Тсс. Торвальд повернувся. Слухай, піди поки що до дітей. Торвальд не любить, щоб при ньому шили. Хай Анна-Марія допоможе тобі.

Фру Лінне збирає частину речей). Так-так, але я не піду від вас, доки ми не поговоримо по щирості. (Виходить ліворуч.) В ту ж хвилину з передпокою входить Хельмер.

Нора йде йому назустріч). Ах, я жду не діждуся тебе, любий Торвальде.

Xельмер. Це швачка, чи хто?

Нора. Ні, це Кристина. Вона допомагає мені поправити костюм. Побачиш, яке я справлю враження.

Xельмер. То хіба я невдало задумав?

Нора. Прямо чудесно! Але хіба я так само не розумниця, що слухаюсь тебе?

Хельмерґ бере її за підборіддя). Розумниця — тому що слухаєш чоловіка? Ах ти ж, крутійко! Я знаю, ти не це хотіла сказати. Але я не буду тобі заважати. Тобі, мабуть, треба приміряти.

Нора. А ти, мабуть, за роботу?

Хельмер. Так. (Показуючи паку паперів.) Ось. Я заходив у банк. (Хоче йти до себе.)

Нора. Торвальде...

Хельмер зупиняючись ). Що?

Нора. А якщо твоя білочка попросить тебе гарненько про щось?..

Хельмер. Про що?

Нора. Ти зробив би для неї?

Хельмер. Спочатку, природно, треба знати, що саме.

Нора. Білочка так бігала б, так пустувала б... так забавляла б тебе, якби ти був такий хороший, послухався!

Xельмер. То говори ж.

Нора. Жайворонок співав би по всіх кімнатах, на всі лади.

Хельмер. Ну, він і так не мовчить.

Нора. Я б зобразила тобі сільфіду, танець при місячному сяйві, Торвальде!

Хельмер. Норо... сподіваюсь, це не про вчорашнє знову ?

Нора (ближче до нього). Так, Торвальде! Я прошу, благаю тебе!

Хельмер. Ів тебе справді вистачає духу знову ставити це питання?

Нора. Так-так, ти повинен послухатись мене, повинен залишити за Крогстадом його посаду в банку!

Хельмер. Але ж, люба Норо, я вирішив взяти на його місце фру Лінне.

Нора. Це дуже мило з твого боку, але ти можеш відмовити комусь іншому із конторників замість Крогстада.

Xельмер. Ні, це просто нечувана впертість! Через те, що ти понадавала тут необдуманих обіцянок поклопотатися за нього, я зобов´язаний.

Нора. Не через те, Торвальде. Заради тебе самого. Адже ця людина пише в найогидніших газетах,— ти сам казав. Він може дуже нашкодити тобі. Я дуже боюсь цого.

Хельмер. Ага, розумію. Ти згадуєш давнину і лякаєшся.

Нора. Що ти маєш на увазі?..

Xельмер. Ти, звичайно, згадуєш свого батька.

Нора. Так, ну так. Згадай тільки, що писали злі люди про тата, як жорстоко оббріхували його. їй-право, вони добилися б його відставки, якби міністерство не послало тебе ревізором і якби ти не поставився до тата чуйно і доброзичливо.

Хельмер. Голубко Норо, між твоїм батьком і мною істотна різниця. Батько твій не був бездоганним чиновником. А я саме такий і таким, сподіваюсь, залишуся, доки буду посідати свій пост.

Нора. Ах, ніхто не знає, що можуть здумати злії люди. І ми саме тепер могли б жити добре, спокійно, щасливо, мирно, без клопоту—ти, і я, і діти, Торвальде! Ось чому я прошу тебе так.

Xельмер. Та саме заступаючись за нього, ти позбавляєш мене можливості залишити його. В банку вже відомо, що я вирішив звільнити Крогстада. То треба, щоб тепер почалися розмови, що новий директор міняє свою думку під впливом дружини?..

Нора. А якби це й так? Що ж таке?

Хельмер. Ну, звичайно, аби лише вперта добилася свого! Мені поставити себе в смішне становище перед усіма службовцями.. Дати людям привід говорити, що мною керують всякі сторонні впливи? Повір, я б незабаром відчув на собі наслідки цього! А крім того... є обставина, через яку зовсім неможливо залишити Крогстада в банку, доки я там директор.

Нора. Яка обставина?

Хельмер. На його моральні недоліки я б ще міг, у крайньому разі, подивитися крізь пальці...

Нора. Правда ж, Торвальде?

Хельмер. І, кажуть, він досить тямущий працівник. Але ось що ми з ним знайомі з юності і це одне з тих поквапливих юнацьких знайомств, через які людина потім часто потрапляє в незручне становище. Так, я не приховаю від тебе, ми з ним навіть на «ти». Він такий безтактний, що й не думає приховувати цього при інших. Навпаки, він вважає, що це дає йому право бути фамільярним, він раз ураз козиряє своїм «ти», «ти Хельмер». Це мене найбільше коробить. Він може зробити моє становище в банку просто нестерпним.

Нора. Торвальде, ти все це говориш несерйозно.

Хельмер. Цебто?

Нора. Це ж такі дріб´язкові міркування!

Хельмер. Що це ти говориш? Дріб´язкові? По-твоєму, я дріб´язкова людина?

Нора. Ні, навпаки, любий Торвальде. І ось саме тому...

Хельмер. Все одно. Ти називаєш мої наміри дріб´язковими, то, певно, і я такий. Дріб´язковий! Ось як!.. Ну, треба покласти всьому цьому край. (Йде до дверей в передпокій і кличе.) Елене!

Нора. Що ти хочеш?

Хельмер (копаючись у паперах). Покласти край. (До служниці, що ввійшла.) Ось, візьміть цього листа і негайно ж ідіть. Знайдіть посильного, і хай він його віднесе. Тільки швидко. Адресу написано. Ось гроші.

Служниця. Гаразд (Виходить з листом.)

Хельмер (збираючи папериОтаке-то, моя маленька уперта панійко!

Нора (затамувши подих). Торвальде, що то за лист?

Хельмер. Звільнення Крогстада!

Нора. Поверни, поверни назад, Торвальде! Ще не пізно. Торвальде, поверни! Заради мене, заради себе самого, заради дітей. Чуєш, Торвальде, поверни. Ти не знаєш, як це може відбитися на нас.

Хельмер. Пізно.

Нора. Так, пізно.

Хельмер. Люба Норо, я прощаю тобі цей страх, хоча, власне, він образливий для мене. Так-так! По-твоєму, хіба для мене не образлива твоя пропозиція, ніби я можу побоюватися помсти якогось непутящого крючкотвора? Проте я прощаю тобі, бо це так добре виявляє твою гарячу любов до мене. (Пригортає їі до себе.) Так-так, моя люба, дорога

Норо. І потім хай буде, що буде. Коли на те піде, повір, у мене вистачить і мужності, і сили. Побачиш, я така людина, яка все може взяти на себе.

Нора (вражена від жаху). Що ти хочеш сказати?

Хельмер. Все, кажу я...

Нора (заспокоюючись). Ніколи я тобі не дозволю.

Хельмер. Гаразд. То поділимося з тобою, Норо... як подружжя. Як і повинно бути. (Голублячи її.) Задоволена тепер? Ну-ну-ну! Зовсім не треба цих переляканих, як у горлички, очей. Адже це все ж таки тільки фантазії. А тепер ти б заграла тарантелу і попрактикувалася з тамбурином. Я піду до себе і зачиню всі двері, так що нічого не почую. Можеш шуміти, скільки захочеш. (Повертаючись, на дверях.) А коли Ранк прийде, скажи йому, де я. (Киваючи їй, іде і зачиняє за собою двері.)

Нора (розгублена, перелякана, стоїть, як вкопана, і шепоче). Він так і зробить. Зробить — незважаючи ні на що... Ні, ніколи в світі, нізащо! Не можна допустити цього! Краще все інше! Рятунок!.. Дзвінок у передпокої.

Доктор Ранк!.. Краще все інше! Краще все інше — що б там не було. (Проводить руками по обличчю і, опанувавши себе, йде і відчиняє двері в передпокій.)

Доктор Ранк знімає з себе шубу в передпокої і вішає її. Протягом наступної сцени починає вечеріти.

Нора. Здрастуйте, докторе Ранк. Я вас по дзвінку пізнала. Та ви тепер не йдіть до Торвальда; він, здається, зайнятий.

Ранк. А ви? (Входить у кімнату.)

Нора (зачиняючи двері в приймальню). О, ви знаєте — для вас у мене завжди знайдеться вільна хвилинка.

Ранк. Дякую. Буду користуватися з цього, доки можна.

Нора. Що ви цим хочете сказати? «Доки можна»?...

Ранк. Саме так. Це вас лякає?

Нора. Ви так якось це сказали... Що ж таке могло б статись?

Ранк Те, чого я давно ждав. Щоправда, я не сподівався, що це буде так швидко.

Нора (хапає його за руку). Про що таке ви дізналися? Докторе, скажіть же мені.

Ранк (сідаючи біля грубки). Погана справа. Три чисниці до смерті. Нічого не поробиш.

Нора (переводячи подих). Це ви про себЬ?..

Ранк. А то про кого ж? Нічого брехати собі самому. Я найнікчемніший з усіх моїх пацієнтів, фру Хельмер. Цими днями я вчинив генеральну ревізію мого внутрішнього стану. Банкрот. Не пройде, мабуть, і місяця, як я буду гнити на кладовищі.

Нора. Фу, як ви гидко висловлюєтесь.

Ранк. Сама справа надзвичайно гидка. А найгірше те, що перед кінцем буде багато гидкого, потворного. Тепер мені залишається зробити одне дослідження. Зроблю його — і буду знати приблизно, коли почнеться розклад. І ось що я вам скажу Хельмер за своєю витонченою натурою відчуває неподоланну огиду до всякої потворності. І я не дозволю йому приходити до мене, хворого.

Нора. Але ж, докторе Ранк...

Ранк. Не дозволю. Ні в якому разі. Замкну двері... Як тільки я ділком буду певний в настанні гіршого, я надішлю вам свою візитну картку з чорним хрестом. Знайте тоді, що мерзота руїнницька почалася.

Нора. Ні, ви сьогодні просто нестерпні. А мені ж так хотілося, щоб ви сьогодні були в особливо хорошому настрої.

Ранк. Зі смертю за плечима. І так розплачуватися за чужі гріхи! Де тут справедливість? І в кожній сім´ї так або інакше настає подібна ж невмолима відплата.

Нора (затуляючи вуха). Дурниці! Веселіше, веселіше.

Ранк. Так, слово честі, тільки й залишається сміятися з усього цього. Моєму бідному невинному спинному .мозку доводиться розплачуватися за веселі дні офіцерського життя мого батька!

Нора (біля стола ліворуч). Він був дуже охочий до спаржі і страсбурзьких паштетів? Так?

Ранк. Так, і до трюфелів.

Нора. Так-так, і до трюфелів. І до устриць, здається?

Ранк. Так, і до устриць, звісно.

Нора. І до всяких там портвейнів та шампанського. Дуже сумно, що всі ці смачні речі неодмінно відбиваються на спинному хребті.

Ранк. І особливо сумно, що вони відбиваються на нещасливому хребті того, хто не коштував їх ані крихти.

Нора. О, так, це найсумніше.

Ранк (допитливо дивлячись на неї). Гм!..

Нора (трохи згодом). Чого ви посміхнулись?

Ранк. Ні, це ви посміхнулись.

Нора. Ні, ви посміхнулись, докторе!

Ранк (встаючи). А ви ще лукавіша, ніж я гадав.

Нора. Мені сьогодні так і хочеться встругнути щось таке...

Ранк. Я бачу.

Нора (кладе обидві руки йому на плече). Любий, любий докторе Ранк, не залишайте нас з Торвальдом.

Ранк. Ну, з цією втратою ви легко примиритесь. Аби з очей, то й позабули б.

Нора (злякано дивиться на нього). Ви гадаєте?

Ранк. Заведуться нові зв´язки, і...

Нора. У кого заведуться нові зв´язки?

Ранк. У вас і в Хельмера, коли мене не стане. Та ви вже на шляху до цього, здається. Навіщо здалася вам учора ввечері оця фру Лінне?

Нора. Ай-ай, та чи не ревнуєте ви мене до бідолашної Кристини?

Ранк. Звичайно. Вона стане моїм заступником у вашому домі. Коли я буду відсутній, ця жінка, напевно...

Нора. Тсс! Не так голосно. Вона там.

Ранк. І сьогодні? От бачите!

Нора. Вона прийшла тільки допомогти мені полагодити мій костюм. Господи, який ви нестерпний. (Сідає на диван.) Ну, будьте ж розумний, докторе Ранк. Завтра ви побачите, як я чудово танцюю, і зможете уявити собі, що це я для вас,— ну, звичайно, і для Торвальда. (Виймає з картонки різні речі.) Докторе Ранк, сідайте тут, я вам щось покажу.

Ранк (сідає). Що таке?

Нора. Ось! Дивіться!

Ранк. Шовкові панчохи.

Нора. Кольору тіла. Хіба не чудо? Так, тепер темно, але завтра... Ні-ніні, вище не можна бачити! А втім, вам можна показати й вище.

Ранк. Гм!..

Нора. Що ви так критично розглядаєте? Ви, може, думаєте, що вони мені не до ноги?

Ранк. Про це судити не берусь через відсутність більш певних відомостей.

Нора (дивиться на нього якусь хвилину). Фу, як вам не соромно! (Легенько б´є його по вуху панчохами.) Ось вам за це. (Знову прибирає речі.)

Ранк. А які ще скарби мав я побачити?

Нора. Нічого більше не побачите. Ви нестерпний. (Наспівуючи, копається в речах.)

Ранк (після короткої мовчанки) Сидячи з вами ось так, просто, я не розумію... не можу збагнути... що сталося б зі мною, якби я не бував у вашому домі.

Нора (посміхаючись). Так, мені здається, ви, справді, почуваєте себе у нас зовсім непогано.

Ранк (тихше, дивлячись у простір). І хочеш не хочеш, а доведеться все це покинути...

Нора. Дурниці! Нічого ви не покинете!

Ранк (як і раніш). Піти, не залишивши навіть найменшого вдячного спогаду, навіть хвилинного співчуття... нічого, крім порожнього місця, яке може бути зайняте першим зустрічним.

Нора. А якби я тепер звернулася до вас з просьбою? Ні...

Ранк. Про що?

Нора. Про великий доказ вашої дружби...

Ранк. Ну-ну?

Нора. Ні, бачте, я хочу сказати — про велику послугу...

Ранк. Невже ви справді хоч раз зробили б мені таке щастя?

Нора. Ах, ви не знаєте, в чому справа.

Ранк. То скажіть.

Нора. Ні, не можу, докторе. Це вже надто велика послуга — тут і порада, і допомога, і послуга...

Ранк. Чим більше, тим краще. Але я не розумію, що це може бути. Говоріть же! Хіба я не користуюсь у вас довір´ям?

Нора. Як ніхто інший. Ви мій найвірніший, найкращий друг — я знаю, знаю. Якби ви допомогли мені, попередили щось!. Ви знаєте, як щиро, як безмежно любить мене Торвальд. Він ні на хвилину не завагався б віддати за мене життя...

Ранк (нахиляючись до неї). Норо, ви гадаєте, він один тільки?..

Нора (легко здригнувшись). Один...

Ранк. ...Хто з радістю віддав би своє життя за вас?

Нора (пригнічено). Ну, от...

Ранк. Я поклявся собі, що ви дізнаєтесь про це раніше, ніж мене не буде. Зручнішого випадку мені не діждатись. Так, Норо, тепер ви знаєте. І знаєте також, що мені ви можете довіритися швидше, ніж будь-кому.

Нора (встає, спокійним, рівним тоном). Пропустіть мене.

Ранк (даючи їй пройти, а сам — продовжуючи сидіти). Норо...

Нора (на дверях передпокою). Елене, принеси лампу. (Іде до грубки.) Ах, милий докторе Ранк, це дуже негарно з вашого боку.

Ранк (встаючи). Що я покохав вас так само щиро, як інший? Це негарно?

Нора. Ні, але те, що ви сказали мені про це. Цього зовсім не треба було робити...

Ранк. Тобто? Чи ви знали?..

Служниця входить з лампою, ставить її на стіл і виходить.

Норо... фру Хельмер... Я питаю, ви знали що-небудь?

Нора. Ах, звідки я знаю, що знала, а чого не знала? Я, справді, не можу сказати вам... І що це вас спонукало, докторе! Все було так добре.

Ранк. У всякому разі, ви тепер можете бути впевнені, що я весь у вашому розпорядженні і душею і тілом. Тож говоріть.

Нора дивиться на нього). Після цього?

Ранк. Прошу вас, дайте ж мені дізнатись, у чому справа?

Нора. Нічого ви тепер не дізнаєтесь.

Ранк. Ні-ні, не карайте мене так. Дайте мені зробити для вас усе, що тільки в силах людських.

Нора. Тепер ви нічого не можете зробити для мене. А втім, мені, мабуть, і не треба ніякої допомоги. Побачите, що все це лише фантазії. Звичайно. (Сідає на качалку, дивиться на нього й посміхається.) Ну, скажу я вам, хороший ви, нічого сказати. Вам не соромно тепер, при лампі?

Ранк. Ні, власне кажучи... Але, мабуть, мені одразу треба піти... Назавжди?

Нора. Ні, не потрібно. Звичайно, ви будете приходити, як і раніше. Ви ж знаєте, Торвальд не може обійтися без вас.

Ранк. А ви?

Нора. Ну, і мені завжди дуже весело з вами, коли ви до нас приходите.

Ранк. Саме це і збивало мене з толку. Ви для мене загадка. Не раз мені здавалося, що вам майже так само приємна моя присутність, як і присутність Хельмера.

Нора. Бачите, деяких людей любиш більше за все. А з іншими якось найбільше хочеться бувати.

Ранк. Мабуть, у цьому є доля правди.

Нора. Дома в себе я, звичайно, більше за все любила тата. Але мені завжди страх як подобалося потай пробиратися в кімнату до служниці. Там не повчали мене анітрохи, і там завжди точилися веселі розмови.

Ранк. Ага, так ось кого я заміняв вам.

Нора (схоплюючись і підбігаючи до нього). Ах, любий, славний докторе Ранк. Я зовсім не те мала на увазі. Але ви розумієте, що і з Торвальдом, як і з татом...

Служниця (входить з передпокою). Пані... (Шепоче щось і подає картку.)

Нора (поглядаючи на картку). А! (Засуває її в кишеню.)

Ранк. Якась неприємність?

Нора. Ні-ні, ніскільки. Це просто — новий костюм для мене...

Ранк. Як? Та ось же він лежить,

Нора. Ах, це не той. То інший. Я замовила... Але Торвальд не повинен знати...

Ранк. Ага, ось вона, велика таємниця!

Нора. Саме так. Підіть до нього. Він у себе. Затримайте його поки що.

Ранк. Будьте спокійні. Він од мене не втече. (Йде в кабінет.)

Нора (до служниці). То це він жде на кухні?

Служниця. Так, прийшов з чорного ходу.

Нора. Хіба ти не сказала йому, що тут сторонні люди?

Служниця. Сказала, тільки це не помогло.

Нора. Він не пішов?

Служниця. Ні, йому треба поговорити з пані.

Нора. То проведи його сюди, тільки тихенько, Елене. І нікому не кажи про це. Це буде сюрприз для чоловіка.

Служниця. Так-так, розумію, розумію... (Виходить.)

Нора. Біда йде... Іде все-таки... Ні-ні-ні! Не буде цього, не може бути! (Іде, замикає двері в кабінет на засувку.)

Служниця відчиняє двері з передпокою, пропускає в кімнату Крогстада

і зачиняє за ним двері. Він у дорожній шубі, у високих чоботях і хутряній шапці.

Нора (йдучи до нього назустріч). Говоріть тихше — чоловік дома.

Крогстад. Ну й нехай.

Нора. Що вам потрібно від мене?

Крогстад. Дізнатися про дещо.

Нора. То швидше. Що таке?

Крогстад. Вам, звичайно, відомо, що мене звільнено.

Нора. Я не могла перешкодити цьому, пане Крогстад. Я скільки могла, відстоювала вас, та все це даремно.

Крогстад. То ваш чоловік мало так любить вас? Знає, що я можу зробити вам і все-таки наважується?..

Нора. Як ви можете гадати, що він знає про це?

Крогстад. Ні, я, власне, і не гадав. Не в характері мого милого Торвальда Хельмера було б виявити стільки мужності...

Нора. Пане Крогстад, я вимагаю поваги до мого чоловіка.

Крогстад. Вибачте, я з необхідною повагою. Але, якщо ви тримаєте цю справу в такій таємниці, то я насмілюсь гадати, що ви тепер краще, ніж учора, розумієте, що, власне, ви вчинили.

Нора. Краще, ніж ви могли б коли-небудь пояснити мені.

Крогстад. Ще б пак, такий поганий законник, як я!..

Нора. Що вам потрібно від мене?

Крогстад. Я прийшов тільки глянути, як у вас справи, фру Хельмер. Я весь день про вас думав. Лихвар, крючкотвор, ну, одне слово, такий, як я, також, бачте, не позбавлений того, що зветься серцем.

Нора. Доведіть це. Подумайте про моїх маленьких дітей.

Крогстад. А ви з вашим чоловіком подумали про моїх? Ну, та це однаково. Я хотів тільки сказати вам, що вам не слід так близько до серця брати цю справу. Спершу я не буду починати проти вас судового переслідування. .

Нора. Правда це? О, я знала, знала.

Крогстад. Ще можна все скінчити миром. Нема чого вплутувати сюди людей. Все залишиться між нами трьома.

Нора. Чоловік мій ніколи нічого не повинен знати про це.

Крогстад. Як же ви можете запобігти цьому,? Можете сплатити все цілком?

Нора. Ні, тепер, відразу — не можу.

Крогстад. Чи, може, ви маєте на увазі якусь іншу комбінацію — ви дістанете гроші ближчими днями?

Нора. Ніякої такої комбінації, з якої могла б я скористатись.

Крогстад. Та вона і не допомогла б вам все одно. Якби ви і поклали мені хоч і зараз чистоганом яку завгодно суму — ви б не одержали від мене назад вашої розписки.

Нора. То поясніть мені, що ви хочете з нею зробити?

Крогстад. Тільки зберегти її в себе... Ніхто сторонній і не знатиме нічого. Тому коли б ви прийшли тепер до якого-небудь одчайдушного вирішення...

Нора. Саме так.

Крогстад. Якби надумали кинути дім і сім´ю.

Нора. Саме так!

Крогстад. Або додумались ще до чогось гіршого...

Нора. Звідки ви знаєте?

Крогстад. ...то облиште ці витівки.

Нора. Звідки ви знаєте, що я додумалась до цього?

Крогстад. Більшість із нас думає про це — спочатку. І я також у свій час... Та не вистачило духу...

Нора (тихим голосом).1в мене.

Крогстад зітхнувши полегшено). Справді? І у вас, значить, так само! Не вистачає?

Нора. Не вистачає, не вистачає.

Крогстад. Воно і безглуздо було б. Варто лише першій домашній бурі знятися... У мене в кишені лист до вашого чоловіка...

Нора. І там про все сказано?

Крогстад. В найлагідніших виразах. Наскільки це можливо.

Нора (швидко). Цей лист не повинен потрапити до чоловіка. Розірвіть його. Я знайду все-таки вихід, добуду грошей.

Крогстад. Вибачте, добродійко, я, здається, щойно сказав вам...

Нора. О, я не кажу про свій борг вам. Скажіть мені, скільки ви хочете вимагати з чоловіка, і я добуду вам сама ці гроші.

Крогстад. Я ніяких грошей не візьму від вашого чоловіка.

Нора. Чого ж вимагаєте ви?

Крогстад. Зараз довідаєтесь. Я хочу підвестися на ноги, добродійко, хочу піднятися, і ваш чоловік мусить допомогти мені. Протягом півтора року я ні в чому такому безчесному не був запідозрений; увесь цей час я бився, як риба об лід, але був задоволений, що можу своїм трудом піднятися знов — так от, помалу. Тепер мене вигнали, і я вже не можу задовольнитися з того, що мене просто приймуть назад — змилуються. Я хочу піднятися, кажу я вам. Хочу, щоб мене прийняли на службу в банк з висуванням. Вашому чоловікові доведеться створити для мене особливу посаду...

Нора. Ніколи він цього не зробить!

Крогстад. Зробить, я його знаю. Він писнути не посміє. А якщо тільки я сяду там, поруч нього,— побачите: не мине й року — я буду правою рукою директора. Нільс Крогстад, а не Торвальд Хельмер буде керувати банком.

Нора. Ніколи ви цього не дочекаєтесь!

Крогстад. Може, ви...

Нора. Тепер у мене вистачить духу.

Крогстад. Мене не залякає така ніжна, пещена дамочка як ви.

Нора. Побачите! Побачите!

Крогстад. Під кригу, може? В крижану, чорну глибину. А весною випливти спотвореною, невпізнанною, з випалим волоссям...

Нора. Ви мене не залякаєте.

Крогстад. А ви мене. Такого не роблять, фру Хельмер. Та й для чого це потрібно? Він все одно буде в моїх руках.

Нора. І після того? Коли мене вже...

Крогстад. Ви забуваєте, що тоді я буду владний над вашою пам´яттю. Нора, занімівши, дивиться на нього.

Тепер ви попереджені. Тож не робіть ніяких дурниць. Коли Хельмер одержить мого листа, я буду чекати від нього вісточки. І пам´ятайте, ваш чоловік сам змусив мене знову стати на такий шлях. Цього я ніколи йому не пробачу. До побачення, фру Хельмер. (Виходить через передпокій.)

Нора (іде до дверей у передпокій, відчиняє їх і прислухається). Іде. Не віддає листа. О, ні-ні, це було б неможливо! Неможливо! (Відчиняє двері все більше й більше.) Що це? Він стоїть за дверима. Не сходить вниз. Роздумує? Невже він...

Чути, як лист падає в скриньку. Потім чути кроки Крогстада, що спускається сходами, поволі кроки завмирають нанизу. Нора з придушеним

криком біжить назад у кімнату до стола перед диваном. Коротка пауза.

Лист!.. У скриньці! (Тихенько скрадається до дверей передпокою.) Лежить там... Торвальде, Торвальде... тепер нам немає порятунку!

Фру Лінне (виходить з костюмом у руках з кімнати ліворуч). Ну, більше я вже не знаю, що тут лагодити. Поміряти б?

Нора (тихо і хрипко). Кристино, іди сюди.

Фру ЛіннеС кидаючи плаття на диван). Що з тобою? Ти сама не своя.

Нора. Іди сюди, бачиш лист? Там. Дивися крізь скло у скриньку для листів.

Фру Лінне. Ну-ну, бачу, бачу.

Нора. Від Крогстада...

Фру Лінне. Норо... ти позичила ті гроші у Крогстада?

Нора. Так. І тепер Торвальд про все дізнається.

Фру Лінне. Повір мені. Норо, так буде найкраще для вас обох.

Нора. Ти ще всього не знаєш. Я підробила підпис...

Фру Лінне. Та боронь боже...

Нора. Я хочу просити тебе лише про одне, Кристино,— щоб ти була за свідка.

Фру Лінне. За якого свідка ? У чому?

Нора. В разі, якби я позбулась розуму,— а це легко може статися...

Фру Лінне. Норо!

Нора. Або якби зі мною сталося щось інше — таке, що перешкодило б мені бути тут...

Фру Лінне. Норо, Норо, ти не при собі!

Нора. То якби хто взяв провину на себе,— ти розумієш?..

Фру Лінне. Так-так, але як тобі на думку спало...

Нора. Ти засвідчиш, що це неправда, Кристино. Я зовсім іще не позбулася розуму. Я добре розумію все і кажу тобі: ніхто інший нічого про це не знав. Я сама все зробила. Пам´ятай!

Фру Лінне. Так-так. Але я все-таки не розумію...

Нора. Як же тобі зрозуміти? Тепер повинно статися чудо.

Фру Лінне. Чудо?

Нора. Так, чудо. Але воно жахливе, Кристино, не треба його ні за що на світі!

Фру Лінне. Я негайно ж піду поговорю з Крогстадом.

Нора. Не йди до нього. Він тебе образить.

Фру Лінне. Був час, коли він готовий був зробити для мене все, що завгодно.

Нора. Він?

Фру Лінне. Де він живе?

Нора. Звідки я знаю?.. Ага, ось його картка! (Виймає з кишені картку.) Але лист, лист!..

Хельмер(з кабінету, стукаючи в двері). Норо!

Нора (злякано скрикує). А! Що таке? Що тобі?

Хельмер. Ну-ну, не лякайся. Ми не йдемо. Адже ти замкнула двері. Мабуть, міряєш?

Нора. Так-так, міряю. Ах, яка я буду гарненька, Торвальде!

Фру Лінне (прочитавши напис на картці). Він живе тут за рогом.

Нора. Так. Але нічого з цього не вийде. Порятунку нам немає. Адже лист у скриньці.

Фру Лінне. А ключ у чоловіка?

Нора. Завжди.

Фру Лінне. Нехай Крогстад зажадає повернути його лист нерозпечатаним... Хай знайде привід...

Нора. Але саме в цей час Торвальд завжди...

Фру Лінне. Затримай його. Побудь з ним поки що. Я вернуся якнайскоріше. (Швидко виходить через передпокій.)

Нора (іде до дверей кабінету, відчиняє і заглядає в кімнату). Торвальде!

Хельмер С з іншої кімнати). Ну, чи впустять нарешті людину в її власну вітальню? Ходімо, Ранку, поглянемо. (На дверях.) Але що ж це значить?

Нора. Що таке, любий?

Хельмер. Я сподівався, зі слів Ранка, чудесної сцени з переодяганням...

Ранк (на дверях). Я так зрозумів, але, мабуть, помилився.

Нора. Ніхто не побачить мене у всьому блиску до завтрашнього вечора.

Хельмер. Але, люба Норо, ти якась змучена. Від репетиції?

Нора. Зовсім іще не репетирувала.

Хельмер. Однак це необхідно...

Нора. Абсолютно необхідно, Торвальде. Але я нічого не можу вдіяти без тебе. Я все забула.

Хельмер. Ну, ми швидко це відновимо в пам´яті.

Нора. Так, ти вже неодмінно допоможи мені, Торвальде. Обіцяєш? Ах! Я так боюсь. Таке велике товариство... Пожертвуй мені увесь цей вечір. Щоб жодної справи — пера в руки не брати! А? Обіцяєш, любий?

Хельмер. Обіцяю. Весь вечір цілком буду до твоїх послуг, бідне моє, безпорадне творіннячко. Гм! Так... Спершу тільки... (Іде до дверей передпокою.)

Нора. Чого тобі туди?

Хельмер. Тільки глянути, чи нема листів.

Нора. Ні-ні, не треба, Торвальде!

Хельмер. Що тобі ще?

Нора. Торвальде! Я прошу тебе! Там немає нічого.

Хельмер. Дай же глянути. (Хоче йти.)

Нора кидається до піаніно і починає грати тарантелу. (Зупиняється біля дверей.) Ага!

Нора. Я не зможу танцювати завтра, якщо ти не попрацюєш зі мною.

Xельмер (іде до неї). Справді, ти так боїшся, любонько?

Нора. Страшно. Давай негайно ж. Час є ще до вечері. Сідай і грай мені, любий. Показуй, учи мене, як завжди! Хельмер. З охотою, з великою охотою, якщо ти так бажаєш. (Сідає за піаніно.)

Нора (вихоплює з картонки тамбурин і довгий барвистий шарф, похапливо загортається в нього, потім одним стрибком стає посеред кімнати й гукає). Грай же! Я танцюю!

Хельмер грає, а Нора танцює. Доктор Ранк стоїть позаду Хельмера і дивиться.

Хельмер (граючи). Повільніше, повільніше... Нора. Не можу інакше. Хельмер. Не так бурхливо, любонько! Нора. Саме так! Так і треба!

Хельмер/´ обриваючи). Ні-ні, це зовсім не годиться.

Нора сміючись і потрясаючи тамбурином). Ну, хіба я тобі не казала?

Ранк. Дайте, я сяду грати.

Хельмер (встає). Гаразд, мені так зручніше буде показувати їй.

Ранк сідає за піаніно і грає. Нора танцює все гарячіше. Хельмер, ставши біля грубки, безперестану робить Норі вказівки і зауваження. Але вона ніби не чує, волосся в неї розсипалося і спадає по плечах, вона не звертає на це уваги, танцюючи далі. Входить фру Лінне. Фру Лінне зупиняється як вкопана біля дверей ). А!.. Нора танцює далі). Бачиш, які у нас тут веселощі, Кристино! Хельмер. Але, люба, дорога Норо! Ти танцюєш так, ніби йдеться про

життя? Нора. Так і є!

Хельмер. Ранку, годі. Це справжнє божевілля. Годі, кажу я.

Ранк перестає грати, а Нора одразу зупиняється. (До Нори.) Зроду не повірив би,— ти справді забула чисто все, чого я тебе навчив.

Нора кидаючи тамбурин). Тепер сам бачиш. Хельмер. Так, доведеться попрацювати.

Нора. Бачиш тепер, як треба. Ти будеш учити мене до останньої хвилини. Обіцяєш, Торвальде? Хельмер. Будь спокійна.

Нора. Ні сьогодні, ні завтра, щоб у тебе і думки іншої не було,— тільки

про мене. І листів не відкривати сьогодні... не відмикати скриньку... Хельмер. Ага! І досі боїшся того чоловіка? Нора. Так-так, і це також.

Хельмер. Норо, я бачу по твоєму обличчю, там уже є лист від нього. Нора. Не знаю. Здається. Але ти не смій читати нічого такого тепер. Не

треба нам ніяких неприємностей, поки все не буде закінчено. Ранк (тихо до Хельмера). Не заперечуй їй.

Хельмер/´ обнімаючи її). Ну, гаразд, дитя добилося свого. Але завтра

вночі, після твого танцю... Нора. Тоді ти вільний.

Служниця на дверях праворуч ). Пані, стіл накрито.

Н о f) а. Подай шампанського, Елене. Служниця. Гаразд. (Виходить.) Хельмер. Еге-ге, то бенкет на славу?

Нора. Бенкетувати до ранку. (Гукає услід служниці.) І трошки мигдалевого печива, Елене... Ні, більше!.. Один раз — нічого. Хельмер( беручи її за руки). Ну-ну-ну, не треба цієї дикої лякливості.

Будь моїм милим жайворонком, як завжди. Нора. Так-так, буду, буду. Але піди поки що туди. І ви, докторе. Кристино, допоможи мені зачесати волосся. Ранк/´тихо, йдучи з Хельмером праворуч). Адже не може бути, щоб тут

щось було таке?.. Вона часом не чекає?.. Хельмер. Нічого подібного, милий мій. Просто той самий дитинячий страх, про який я говорив тобі. Виходять праворуч. Нора (до фру Лінне). Ну? Фру Лінне. Поїхав за місто. Нора. Я вже по тобі бачила.

Фру Лінне. Повернеться додому завтра ввечері. Я залишила йому записку.

Нора. Не треба було. Однаково ти не можеш запобігти. А й справді, хіба

це вже не свято — ждати з хвилини на хвилину чуда? Фру Лінне. Чого ти ждеш ?

Нора. Ах, тобі не зрозуміти. Іди до них. Я зараз теж прийду.

Фру Лінне йде праворуч. Нора якусь хвилинку стоїть, ніби намагаючись отямитись, потім дивиться на годинник.

П´ять. Сім годин до півночі. І потім двадцять чотири години до другої півночі. Тоді тарантелу буде скінчено. Двадцять чотири і сім. Тридцять одна година життя. Хельмер (на дверях праворуч). Ну де же мій жайворонок? Нора (кидаючись до нього з розкритими обіймами). Ось він, жайворонок.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС