пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)

Дія перша


П´єса на 3 дії

Дійові особи:

Адвокат Xельмер.

Нора, його дружина.

Доктор Ранк.

Фру Лінне.

Приватний повірений Крогстад.

Троє маленьких дітей Хельмерів.

Анна-Марія, їхня нянька.

Служниця в домі Хельмерів.

Посильний.

Дія перша

Дія відбувається в квартирі Хельмерів.

Затишна кімната, обставлена зі смаком, але недорогими меблями. В глибині, в середній стіні, двоє дверей: одні, праворуч, ведуть у передпокій, другі, ліворуч, до кабінету Хельмера. Між цими дверима піаніно. Посередині лівої бокової стіни двері, ближче до авансцени вікно. Біля вікна круглий стіл з кріслами і диванчиком. У правій стіні, трохи далі в глибину, також двері, а попереду кахельна грубка; перед нею кілька крісел і качалка. Між грубкою і дверима столик. На стінах гравюри. Етажерка з порцеляновими та іншими дрібничками, книжкова шафочка з книгами в розкішних обкладинках.

На підлозі килим. В грубці вогонь. Зимовий день. У передпокої дзвінок. Трохи згодом чути, як двері відмикають. З передпокою в кімнату входить весело наспівуючи Нора у верхньому одязі, з пакетами і пакунками, які вона складає на стіл праворуч. Двері у передпокій залишаються прочинені, і там видно посильного; він приніс ялинку і кошика, які віддає служниці, що відчинила двері.

Нора. Гарненько заховай ялинку, Елене. Діти не повинні бачити її раніше ніж увечері, коли вона буде прикрашена. (До посильного, виймаючи портмоне.) Скільки? Посильний. П´ятдесят ере! Нора. Ось крона... Ні, залишіть собі все.

Посильний кланяється й виходить. Нора зачиняє двері в передпокій, знімає з себе верхній одяг, посміхається тихим задоволеним сміхом. Потім виймає з кишені торбинку з мигдалевим печивом і з´їдає кілька штучок. Обережно йде до дверей, що ведуть у кімнату чоловіка, і прислухається.

Так, він вдома. (Знову наспівує, йдучи до столу.) Хельмер (з кабінету). Що це, жайворонок заспівав? Нора, (розгортаючи пакунки). Він самий. Хельмер. Вілочка там вовтузиться? Нора. Еге ж!

Хельмер Коли ж білочка вернулась?

Нора. Щойно (ховає торбинку з печивом в кишеню і витирає собі губи).

Іди сюди, Торвальде, поглянь, чого я накупила Хельмер. Накупила, кажеш? Оце, все?.. Виходить, пташка знову літала смітити грішми? Нора. Знаєш, Торвальде, час нам нарешті трішки розгулятись. Адже це

перше Різдво, коли в нас немає необхідності так обмежувати себе. Xельмер. Ну і розтринькувати нам також не можна. Нора. Трішки можна! Правда? Ну, трішечки! Ти ж тепер маєш велику

платню і будеш заробляти багато-багато грошей. Хельмер. Так, з нового року. Але видадуть мені платню тільки через три місяці. Н о р а. Е! Можна позичити поки що.

Хельмер. Норо! (Підходить і жартома бере її за вухо.) І знову твоя легковажність. Ти уяви собі, сьогодні я позичу тисячу крон, ти потратиш їх на свята, а напередодні нового року на мою голову звалиться черепиця з покрівлі — і все. Н о р а (закриваючи йому рота рукою). Фу! Не говори таких бридких речей. Xельмер. Ні, ти уяви собі подібний випадок,— що тоді? Нора. Якби вже трапилось таке страшне, то для мене однаково — чи

були б у мене борги, чи ні. Хельмер. Ну, а для людей, у яких би я позичив? Нора. Для них? А хай їм! Адже ж це чужі!

Хельмер. Норо, Норо, ти єси жінка! Але серйозно, Норо; ти знаєш мої погляди на це. Ніяких боргів! Ніколи не позичати! На домашнє вогнище, засноване на позичках, на боргах, лягає якась тінь залежності

Протримались же ми з тобою хоробро до сьогоднішнього дня, то вже потерпимо іще трішки; адже недовго.

Нора (відходячи до грубки). Ну що ж, як хочеш, Торвальде.

Хельмер (за нею). Ну, ну, от пташка і опустила крилечка. А? Білочка надулась. (Виймає портмоне.) Норо, як ти гадаєш, що в мене тут?

Н о р а (обертаючись, жваво). Гроші!

Хельмер. Ось тобі! (Подає їй кілька папірців.) Господи, хіба я не знаю, що в домі чимало витрат на свята.

Нора (рахуючи). Десять, двадцять, тридцять, сорок. Спасибі, спасибі тобі, Торвальде. Тепер мені надовго вистачить.

Xельмер. Та вже ти постарайся.

Нора. Так, так, неодмінно. Але ж іди сюди, я тобі покажу, чого я накупила. І як дешево! Поглянь, ось новий костюм для Івара і шабля. Ось коник і сурма для Боба. А ось лялька і лялькове ліжечко для Емми. Простенькі такі, вона все одно їх швидко поламає. А тут на плаття і фартушки для служниць. Старій Анні-Марії варто було б, звичайно, подарувати більше...

Хельмер. Ав цьому пакеті що?

Нора (схоплюючись). Ні-ні, Торвальде! Цього тобі не можна бачити до вечора!

Хельмер. Ну-ну! А ти мені ось що скажи, маленька крутійко, що ти для себе видивилась?

Нора. Мені зовсім нічого не треба.

Хельмер. Зрозуміло, треба! Назви ж мені тепер що-небудь таке доцільне, чого тобі більше від усього хотілося б.

Нора. їй-право, не треба. Або послухай, Торвальде...

Xельмер. Ну?

Нора (перебираючи ґудзики його піджака і не дивлячись на нього). Якщо вже ти хочеш подарувати мені що-небудь, то ти б, ти б...

Хельмер. Ну, говори.

Нора (швидко). Ти б дав мені грішми, Торвальде. Скільки можеш. Я потім, ближчими днями, і купила б собі на них що-небудь.

Xельмер. Ні, послухай, Норо...

Нора. Так-так! Зроби так, любий Торвальде! Прошу тебе! Я б загорнула гроші в золотий папірець і повісила на ялинку. Хіба б це не було весело?

Хельмер. А як називають тих пташок, які завжди смітять грішми?

Нора. Знаю, знаю — марнотратницями. Але зробимо так, як я кажу, Торвальде. Годі в мене буде час обдумати, що мені особливо необхідно. Хіба це не благорозумно? Га?

Хельмер (посміхаючись). Звичайно, тобто, якби ти й справді могла придержати ці гроші і таки купити на них що-небудь собі. А то й вони підуть на господарство, на різні непотрібні дрібниці, і мені знову доведеться виймати гроші з гаманця.

Нора. Ах, Торвальде...

Хельмер. Сперечатись не доводиться, любонько моя! (Обнімає її.) Пташка мила, але витрачає страх скільки грошей. Просто неймовірно, як дорого обходиться чоловікові така пташечка.

Нора. Фу! Як можна так говорити! Я ж заощаджую, скільки можу.

Хельмер (весело). От уже правда істинна! Скільки можеш. Але ти зовсім не можеш.

Нора (наспівує і посміхається). Гм! Якби знав ти, скільки у нас, жайворонків і білочок, усяких витрат, Торвальде!

Xельмер. Ти маленька дивачка! Дві краплі води — твій батько. Тільки й клопочешся, як би роздобути грошей. А як добудеш — дивись, вони між пальцями і вислизнули, сама ніколи не знаєш, куди їх поділа. Ну, що ж, доводиться брати тебе такою, яка ти є. Це вже в крові в тебе. Так-так, це в тебе спадкове, Норо.

Нора. Ах, більше б мені успадкувати від батька його якостей!

Хельмер. А мені б не хотілося, щоб ти була іншою, ніж ти є, мій любий жайвороночку! Та слухай, мені здається, ти... в тебе... як би це сказати? В тебе якийсь підозрілий вигляд сьогодні.

Нора. В мене?

Хельмер. Еге ж. Подивись-но мені просто в вічі.

Нора дивиться на нього). Ну?

Хельмер погрожуючи пальцем). Чи ласунка не погуляла трішки в місті?

Нора. Ні, що ти!

Хельмер. Ніби вже ласунка не забігала в кондитерську?

Нора. Та запевняю тебе, Торвальде...

Хельмер. І не покуштувала варення?

Нора. І не думала.

Хельмер. І не погризла мигдалевого печива?

Нора. Ах, Торвальде, запевняю ж тебе...

Хельмер. Ну-ну-ну! Звичайно, я просто жартую...

Нора (йдучи до столу, праворуч). Мені й на думку б не спало робити тобі наперекір.

Хельмер. Знаю, знаю. Адже ти дала мені слово. (Підходячи до неї.) Ну, запиши при собі свої маленькі різдвяні секрети, моя дорога Норо. Вони, певно, стануть відомі сьогодні ж увечері, коли буде запалено ялинку.

Нора. Ти не забув запросити доктора Ранка?

Xельмер. Не запрошував. Та це й не потрібно. Само собою, він вечеряє в нас. А втім, я ще встигну йому нагадати: він зайде до обіду. Вино я замовив добре. Норо, а ти не повіриш, як я радію сьогоднішньому вечору. Ах, яка насолода відчувати, що ти добився певного забезпеченого становища, що в тебе буде тепер солідний прибуток. Правда, приємно це відчувати?

Нора. 0, чудесно!

Хельмер. А пам´ятаєш минуле Різдво? Ти цілих три тижні зачинялась у себе вечорами ідо пізньої ночі все готувала квіти, якісь інші прикраси для ялинки, якими хотіла всіх нас здивувати. У-у, нуднішого часу я не пам´ятаю.

Нора. А я зовсім не нудьгувала.

Хельмер з посмішкою). А що толку з того, Норо?

Нора. Ти знову будеш мене дратувати цим? Що ж я могла вдіяти, коли кішка залізла і все порвала на шматки!

Хельмер. Ну, зрозуміло, нічого не могла вдіяти, моя бідолашечко. Ти від усієї душі хотіла нас усіх порадувати, і в цьому вся суть. Та добре все-таки, що ці важкі часи минули.

Нора. Так, просто чудесно!

Xельмер. Не треба більше ні мені сидіти самому і нудьгувати, ні тобі псувати свої милі, славні оченята, ніжні ручки...

Нора (плескаючи в долоні). Чи не правда, Торвальде, не треба більше? Ах, як чудесно, як це радісно чути! (Бере його під руку.) Тепер я розповім тобі, як я мрію влаштуватися, Торвальде. Ось, як тільки свята кінчаться... Дзвінок у передпокої.

Ах, дзвонять! (Прибирає трохи в кімнаті.) Мабуть, хто-небудь до нас. Досадно.

Хельмер. Якщо хто-небудь у гості,— мене немає дома, пам´ятай.

Служниця (на дверях передпокою). Пані, там незнайома дама.

Нора. То проси сюди.

Служниця до Хельмера). І доктор.

Хельмер. Прямо до мене пройшов?

Служниця. Так-так.

Хельмер виходить в кабінет. Служниця вводить фру Лінне, одягнену подорожньому, і зачиняє за нею двері.

Фру ЛіннеС ніяково, запинаючись). Здрастуй, Норо.

Нора (невпевнено). Здрастуйте...

Фру Лінне. Ти, мабуть, не впізнаєш мене?

Нора. Ні, не знаю... Так, здається... (Поривчасто.) Як! Кристина... Невже це ти?

Фру Лінне. Я.

Нора. Кристино! А я не впізнала тебе одразу! Та й як можна... (Стиха.) Як ти змінилась, Кристино!

Фру Лінне. Ще б пак. За дев´ять-десять довгих років...

Нора. Невже ми так давно не бачились? Так, так воно і є. Ах, останні вісім років — от щаслива була година!.. То ти приїхала сюди до нас у місто? Рушила в таку довгу дорогу зимою! Хоробра!

Фру Лінне. Я тільки сьогодні приїхала вранішнім пароплавом.

Нора. Щоб повеселитись у свято, звичайно. Ах, як славно! Ну й будемо ж веселитись! Ти ж роздягнись. Адже тобі не холодно? (Допомагає їй.) Ось так. Тепер сядемо зручніше, біля грубки. Ні, ти в крісло! А я в качалку! (Бере її за руку.) Ну ось, тепер знов у тебе обличчя таке, як було раніше. Це лише в першу хвилину... Хоча ти все-таки трохи зблідла, Кристино, і, здається, трохи схудла.

Фру Лінне. І дуже, дуже постаріла, Норо.

Нора. Здається, трошки, ледь-ледь, зовсім трошки. (Раптом зупиняється і починає серйозним тоном.) Але яка ж я пустоголова — сиджу тут, базікаю! Люба, дорога Кристино, вибач мені!

Фру Лінне. В чому справа, Норо ?

Нора (тихо). Бідна Кристина, ти ж стала вдовою.

Фру Лінне. Три роки тому .

Нора. Так, я знаю. Я читала в газетах. Ах, Кристино, повір, я стільки разів збиралася написати тобі в той час, та все відкладала, все щось заважало.

Фру Лінне. Люба Норо, я добре розумію.

Нора. Ні, це було огидно з мого боку, Кристино. Ах ти, бідолашна, скільки ти, мабуть, витерпіла. І він не залишив тобі ніяких коштів?

Фру Лінне. Ніяких.

Нора. Ні дітей?

Фру Лінне. Ні дітей.

Нора. Значить, нічого?

Фру Лінне. Нічого. Навіть горя і жалю, чим можна було б живити пам´ять.

Нора (недовірливо дивлячись на неї). Але як же це може бути, Кристино?

Фру Лінне ( гірко усміхаючись, гладячи Нору по голові). Інколи буває, Норо.

Нора. Значить, сама-самісінька. Як це, мабуть, надзвичайно важко. А в мене троє чудових дітей. Зараз ти їх не побачиш, вони — гуляють з нянькою. Але ти неодмінно розкажи мені про все...

Фру Лінне. Ні-ні-ні, розповідай краще ти.

Нора. Ні, спочатку ти. Сьогодні я не хочу бути егоїсткою. Хочу думати тільки про твої справи Але одне все-таки я повинна сказати тобі. Знаєш, яке щастя звалилось на нас цими днями?

Фру Лінне. Ні. Яке?

Нора. Уяви, чоловік став директором акціонерного банку!

Фру Лінне. Твій чоловік? От удача!..

Нора. Неймовірна! Адвокатура — це такий непевний хліб, особливо якщо бажаєш братися тільки за найчистіші, хороші справи. А Торвальд, звичайно, за інші ніколи не брався, і я, зрозуміло, цілком з ним згодна. Ах, ти розумієш, які ми раді. Він займе посаду з нового року і одержуватиме велику платню і добрі проценти. Тоді ми зможемо жити зовсім по-іншому, ніж досі жили,— так, як нам подобається. Ах, Кристино, мені так легко стало на серці, я така щаслива! Адже це чудесно — мати багато-багато грошей і не знати ні злигоднів, ні клопоту!

Фру Лінне. Так, у всякому разі, повинно бути чудесно — мати все необхідне.

Нора. Ні, не тільки необхідне, але й багато-багато грошей.

Фру ЛіннеС посміхаючись). Норо, Норо! Ти й досі не стала благорозумнішою? У школі ти була великою марнотратницею.

Нора (тихо посміхаючись). Торвальд і тепер мене так називає. (Погрожуючи пальцем.) Однак, Нора, не така вже божевільна, як ви уявляєте... Нам, їй-право, не так жилося, щоб я могла марнотратити: Нам обом доводилось працювати!

Фру Лінне. І тобі ?

Нора. Звичайно, різні там дрібниці з шитва, в´язання, вишивання і тому подібне. (Мимохідь.) І ще дещо. Адже ти знаєш, що Торвальд залишив службу, коли ми одружились? Не було ніяких видів на нову посаду, а заробляти треба було більше, ніж раніше. Ну, в перший рік він працював понад усякі сили. Просто жахливо. Йому доводилося брати усякі додаткові роботи — ти розумієш — і працювати з ранку до вечора. Ну, не витримав, захворів, лежав при смерті, і лікарі сказали, що необхідно відрядити його на південь.

Фру Лінне. Ви й пробули тоді весь рік в Італії?

Нора. Еге ж. А нелегко було нам рушити з місця, повір. Івар тоді щойно народився. Але їхати все-таки було необхідно. Ах, яка це була чудесна, дивна поїздка! І Торвальда було врятовано. Але скільки грошей пішло — жах, Кристино!

Фру Лінне. Можу собі уявити.

Нора. Чотири тисячі вісімсот крон. Великі гроші.

Фру Лінне. Так, але, в усякому разі, велике щастя, якщо є де взяти їх в такий час.

Нора. Треба тобі сказати, що ми одержали їх від батька.

Фру Лінне. А, так. Адже, здається, батько твій саме тоді й помер.

Нора. Так, саме тоді. І, подумай, я не могла поїхати і доглядати його. Я з дня на день чекала малого Івара. І крім того у мене на руках був мій бідний Торвальд, мало не при смерті. Любий, дорогий тато! Так і не довелося мені більше побачитися з ним, Кристино. Це найтяжче горе, яке я зазнала заміжньою.

Фру Лінне. Я знаю, ти дуже любила батька. То, значить, після цього ви рушили до Італії?

Нора. Так. Адже гроші у нас були, а лікарі гнали. Ми й поїхали за місяць.

Фру Лінне. І чоловік твій повернувся цілком здоровий?

Нора. Цілком!

Фру Лінне. А... лікар?

Нора. Тобто?

Фру Лінне. Здається, дівчина сказала, що пан, який прийшов зі мною разом,— лікар.

Нора. А-а, це лікар Ранк. Але він приходить не з лікарським візитом. Це наш найкращий друг і хоч разок на день, та й навідається до нас. Ні, Торвальд з того часу ні разу не прихворів навіть. І діти бадьорі та здорові, і я. (Схоплюючись і плескаючи в долоні.) О, господи, Кристино, як чудесно жити і почувати себе щасливою! Ні, це просто ганебно з мого боку — я говорю лише про себе. (Сідає на лавку поруч фру Лінне і кладе руки їй на коліна.) Ти не сердься на мене!.. Скажи, це правда, що ти не любила свого чоловіка? Навіщо ж ти вийшла за нього?

Фру Лінне. Мати моя була ще жива, але така слабка, безпорадна, не зводилася з ліжка. І ще в мене були на руках два менших брати. Я й не вважала за можливе відмовити йому.

Нора. Так-так, мабуть, ти маєш рацію. Значить, він був тоді багатий?

Фру Лінне. Досить багатий, здається. Але справи його були ненадійні. І коли він помер, все рухнуло, і нічого не залишилось.

Нора. І?..

Фру Лінне. І мені довелося перебиватися дрібною торгівлею, маленькою школою і взагалі — чим доведеться. Ці три останніх роки тяглися для мене, як один довгий, суцільний робочий день без відпочинку. Тепер він скінчився, Норо. Моя бідна мати не потребує моєї допомоги — вона померла. І хлопчики стали на ноги, самі можуть про себе піклуватися.

Нора. Отже, тепер тобі легко на душі...

Фру Лінне. Не сказала б цього. Навпаки, страшенна пустка. Ні для кого більше жити. (Підводиться схвильовано.) Тому я й не витримала там, у нас, у ведмежому закутку. Тут, мабуть, легше буде знайти, до чого докласти сили і чим сповнити думки. Якби тільки вдалося мені одержати якусь постійну службу, якусь конторську роботу...

Нора. Ах, Кристино, це так стомлює, а в тебе і без цього змучений вигляд. Тобі б краще поїхати куди-небудь на купання.

Фру ЛіннеС відходячи до вікна). У мене немає тата, який би дав мені грошей на дорогу, Норо.

Нора (підводячись). Ах, не сердься на мене!

Фру Ліннеґ йдучи до неї). Люба Норо, ти на мене не сердься. Найгірше в моєму становищі те, що в душі осідає багато гіркоти. Працювати ні для кого, а все-таки доводиться турбуватись і всіляко клопотатись.

Адже жити треба, от і стаєш егоїсткою. Ти мені розповіла про щасливу зміну у вашому житті, а я — повіриш — зраділа не так за тебе, як за себе.

Нора. Як це так? Ах, розумію: ти гадаєш, Торвадьд може щось зробити для тебе ?

Фру Лінне. Я це подумала.

Нора. Він і зробить, Кристино. Довір тільки все мені. Я так тонко-тонко все підготую придумаю щось таке особливе, чим задобрити його. Ах, я б від душі хотіла допомогти тобі.

Фру Лінне. Як це гарно з твого боку, Норо, що ти так гаряче берешся за мою справу... Вдвічі гарно з твого боку,— тобі самій так мало знайомі життєві турботи і клопіт.

Нора. Мені? Мені вони мало знайомі?

Фру Лінне ( посміхаючись). Ну, Боже мій, якесь рукоділля і тому подібне.Ти дитя, Норо!

Нора (підводячи голову і ходячи по кімнаті). Тобі не варто було б говорити зі мною таким тоном.

Фру Лінне. Справді?

Нора. І ти — як інші. Ви всі гадаєте, що я нездатна ні на що серйозне.

Фру Лінне. Ну-ну?..

Нора. Що я зовсім нічого такого не зазнала в ц^ому важкому житті.

Фру Лінне. Люба Норо, ти ж мені щойно розповіла про всі свої випробування.

Нора. А, самі дурниці. (Тихо.) Головного я тобі не розповіла.

Фру Лінне. Головного? Що ти хочеш сказати?

Нора. Ти все дивишся на мене згорда, Кристино. А це даремно. Ти пишаєшся тим, що тобі довелося так тяжко працювати ради своєї матері...

Фру Лінне. Я, здається, ні на кого не дивлюся згорда. Але згодна — я пишаюсь і радію, згадуючи, що мені випало на долю полегшити останні дні моєї матері.

Нора. І пишаєшся також, згадуючи, що зробила для братів?

Фру Лінне. Мені здається, я маю право.

Нора. І мені так здається. Але ось послухай, Кристино. І мені є чим пишатись, чого радіти.

Фру Лінне. Не сумніваюсь. Але в якому розумінні?

Нора. Говори тихше. Раптом Торвальд почує! Йому ні за що в світі не Можна... Нікому не можна знати про це, Кристино,— нікому, крім тебе.

Фру Лінне. Та в чому справа?

Нора. Іди сюди. (Притягає її на диван поруч себе.) Так, бачиш... І мені є чим гордитись, чим радуватись. Це я врятувала життя Торвальду.

Фру Лінне. Врятувала? Як врятувала?

Нора. Я ж розповідала тобі про поїздку до Італії. Торвальд не вижив би, якби не .потрапив на південь!

Фру Лінне. Еге ж, і твій батько дав вам потрібні кошти.

Нора (с посмішкою). Це Торвальд так гадає і всі інші, але...

Фру Лінне. Але...

Нора. Тато не дав нам ні копійки. Це я дістала гроші.

Фру Лінне. Ти? Всю цю велику суму?

Нора. Тисячу двісті спецій. Чотири тисячі вісімсот крон. Що ти скажеш?

Фру Лінне. Але як це можна, Норо? Виграла в лотерею, чи що?

Нора (зневажливо). В лотерею! (Пирхає.) Це була б не штука!

Фру Лінне. Так звідки ж ти взяла їх?

Нора (наспівуючи і загадково посміхаючись). Гм. Тра-ля-ля-ля!

Фру Лінне. Не могла ж ти позичити?

Нора. Так? Чому?

Фру Лінне. Дружина-бо не може заборгувати без згоди чоловіка.

Нора підводячи голову). Ну, якщо дружина трохи розуміється в ділах, якщо дружина розуміє, як треба розумненько взятися за діло, то...

Фру Лінне. Норо, я рішуче нічого не розумію...

Нора. І не треба тобі розуміти. Адже я і не сказала, що позичила гроші. Могла ж я їх дістати іншим шляхом. (Відкинувшись на спинку дивана.) Могла одержати від якого-небудь поклонника. З такою привабливою зовнішністю, як у мене...

Фру Лінне. Ти навіжена.

Нора. Тепер тобі, певно, страх як хотілося б дізнатися, Кристино?

Фру Лінне. Послухай, люба Норо,— ти не натворила чого-небудь безрозсудного?

Нора (випростуючись на дивані), Хіба безрозсудно врятувати життя своєму чоловіку ?

Фру Лінне. По-моєму, безрозсудно, якщо ти без його відома...

Нора. Так йому ж не можна було ні про що знати! Господи, як ти цього не розумієш? Він не повинен був підозрівати, в якій він небезпеці. Це мені лікарі сказали, що життя його в небезпеці, що один рятунок — повезти його на південь. Ти гадаєш, я не намагалась спочатку всіляко виплутатись? Я починала розмови про те, що і мені хотілося б побувати за кордоном, як іншим молодим дамам. Я і плакала, і просила; говорила, що йому не завадило б пам´ятати про моє «становище», що тепер треба всіляко мені догоджати; натякала, що можна позичити грошей. Так він майже розсердився, Кристино. Сказав, що у мене вітер в голові і що його обов´язок як чоловіка не потакати моїм капризам і примхам,— так він, здається, висловився. Добре, добре, думаю я, а врятувати тебе все-таки треба, і знайшла вихід...

Фру Лінне. І твій чоловік так і не дізнався від твого батька, що гроші були не від нього?

Нора. Так і не дізнався. Адже тато помер саме в ці дні. Я, правду сказати, хотіла була розповісти йому і просити не виказувати мене, але він був уже такий хворий,— і мені, на жаль, не довелося вдаватися до цього.

Фру Лінне. І досі не призналася чоловікові?

Нора. Ні, боже борони, що ти! Він такий суворий щодо цього. І крім того, з чоловічим самолюбством... Для нього було б так болісно, принизливо дізнатися, що він зобов´язаний мені чим-небудь. Це перевернуло б догори дном всі наші відносини. Наше щасливе сімейне життя перестало б тоді бути тим, чим воно є.

Фру Лінне. І ти ніколи йому не скажеш?

Нора (подумавши і злегенька посміхаючись). Так... Коли-небудь, можливо... коли мине багато-багато років і я вже не буду така гарненька. Ти не смійся. Я, звичайно, хочу сказати: коли я вже не буду так подобатися Торвальду, як тепер, коли його вже не будуть розважати мої танці, переодягання, декламації. Тоді добре буде мати яку-небудь за-

ручку... (Обриваючи.) Нісенітниця, нісенітниця, нісенітниця! Цього ніколи не буде!.. Ну, що ж ти скажеш про мою велику таємницю, Кристино? Годжуся я на що-небудь? Ти не думай, що ця справа не завдає мені великого клопоту. Мені, правду кажучи, інколи зовсім не легко буває виконувати в строк свої зобов´язання. В діловому світі, скажу я тобі, існує внесок процентів по кредитах і внески для погашення боргу, як це називається. Гроші завжди дуже важко добути. От і доводилося заощаджувати на чому тільки можна... Розумієш? З грошей на господарство я не могла особливо багато відкладати,— Торвальду було потрібне добре харчування. І дітей не можна було одягати будь-як. Що я одержувала на них те цілком на них і витрачалось.

Фру Лінне. Тож тобі, певно, доводилося відмовляти собі самій, бідолашна?

Нора. Зрозуміло. Адже я була більше від усіх зацікавлена! Торвальд дасть бувало мені грошей на нове плаття і тому подібне, а я завжди витрачу тільки половину. Все якомога дешевше та простіше купляла. Це щастя, що мені все до лиця, і Торвальд нічого й не помічав. Але самій інколи бувало нелегко, Кристино. Адже це така втіха —гарно одягатися! Правда?

Фру Лінне. Мабуть.

Нора. Ну, були в мене, звичайно, й інші джерела. Минулої зими пощастило — я одержала цілу купу паперів переписувати. Щовечора замикалась у себе в кімнаті й писала, писала до пізньої ночі. Ах, інколи бувало так утомишся! Та все-таки дуже приємно було сидіти і працювати, заробляти гроші. Я почувала себе майже мужчиною.

Фру Лінне. Але скільки ж тобі вдалося таким чином виплатити?

Нора. От уже не можу сказати тобі точно. В таких справах, бачиш ти, дуже важко розібратися. Знаю лише, що виплачувала стільки, скільки мені вдавалося зібрати. Але часто в мене просто руки опускалися. (Посміхаючись.) Тоді сяду бувало і почну собі уявляти, що ось у мене закохався багатий старий...

Фру Лінне. Що? Який старий?

Нора. Е, ніякий!.. Що він помирає, його духівницю прочитали, а там великими літерами написано: «Всі мої гроші одержує негайно і готівкою мила фру Нора Хельмер».

Фру Лінне. Але, люба Норо, що ж це за старий?

Нора. Господи, як ти не розумієш? Ніякого старого й не було зовсім. Це просто лише моя уява. Я просто потішала себе цим, коли не знала, де добути грошей. Ну, так Бог з ним з усім, з оцим нудним старим. Тепер мені однаково. Не треба мені більше ні його, ні його духівниці, тепер і горя мало, Кристино! (Схоплюється.) О Господи, як тільки чудово! Не знати ні турбот, ні клопоту! Жити собі та радіти, обставити свій дім так красиво, витончено, як любить Торвальд.— А там, подумай, не за горами і весна. Можливо, пощастить проїхатись куди-небудь. Можливо,— знову побачити море! Ах, справді, як чудово жити і почувати себе щасливою! В передпокої чути дзвінок.

Фру Лінне f встає). Дзвонять. Мені, мабуть, краще вийти.

Нора. Ні, залишайся. Сюди навряд чи хто прийде. Це, певно, до Торвальда...

Служниця(на дверях передпокою). Вибачте, пані, тут один пан хоче поговорити з паном адвокатом.

Нора. Тобто, з директором банку, хочеш ти сказати.

Служниця. З паном директором. Але я не знаю,— адже там лікар...

Нора. А що це за пан?

Крогстад на дверях). Це я, фру Хельмер.

Фру Лінне, вражена, здригнувшись, одвертається до вікна.

Нора (ступивши крок до Крогстада, схвильовано) Ви? Що це значить? Про що ви хочете говорити з моїм чоловіком?

Крогстад. Про банківські справи, певною мірою. Я посідаю невеличку посаду в акціонерному банку, а ваш чоловік буде тепер нашим директором, як я чув.

Нора. Отже...

Крогстад. В особистій справі, фру Хельмер. Більше нічого.

Нора. То будьте ласкаві пройти до нього в кабінет.

(Байдуже вклоняється, зачиняє двері в передпокій, потім підходить

до грубки подивитись, чи добре в ній горить.)

Фру Лінне. Норо... хто це був?

Нора. Приватний повірений. Крогстад.

Фру Лінне. Отже, це справді він.

Нора. Ти знаєш цю людину?

Фру Лінне. Знала... Кілька років тому. Адже він якийсь час вів справи в наших краях.

Нора. Так-так, правда.

Фру Лінне. Як він змінився!

Нора. Він, здається, був дуже нещасливо одружений.

Фру Лінне. То він тепер удівець ?

Нора. З купою дітей. Ну от, розгорілось. (Зачиняє дверці грубки і легко відсуває вбік качалку.)

Фру Лінне. Він, кажуть, займається найрізноманітнішими справами?

Нора. Так. Дуже можливо. Я зовсім не знаю. Але годі нам думати про справи. Нудно.

З кабінету Хельмера виходить лікар Ранк.

Лікар Ранк (ще на дверях). Ні-ні, я не хочу заважати. Я краще загляну до твоєї дружини. (Зачиняє за собою двері і помічає фру Лінне.) Ах, вибачте! Я і тут, здається, буду заважати.

Нора. Анітрохи. (Представляє їх одне одному.) Лікар Ранк — фру Лінне.

Ранк. Ось як. Це ім´я я частенько чув тут у домі. Здається, я обігнав вас на сходах, коли йшов сюди.

Фру Лінне. Так!.. Я піднімаюсь нагору дуже повільно. Мені важко...

Ранк. Еге ж... Маленьке зіпсуття внутрішнього механізму!

Фру Лінне. Скоріше — просто перевтома.

Ранк. І тільки? То, мабуть, приїхали до міста відпочити —бігаючи у гості?

Фру Лінне. Я приїхала сюди шукати роботи.

Ранк. Що ж, це особливо вірний засіб від перевтоми?

Фру Лінне. Адже треба жити, лікарю.

Ранк. Так, якось приємно думати, ніби це необхідно.

Нора. Ну, знаєте, лікарю!.. Адже й ви також не від того, щоб відпочити.

Ранк. Ну так, виходить. Як мені не погано, я все-таки готовий жити і мучитись якомога довше. І всі мої пацієнти також. І всі моральні каліки так само. Зараз ось один такий сидить у Хельмера.

Фру JI і н н е (тихо). А!...

Нора. Кого ви маете на увазі?

Ранк. Приватного повіреного Крогстада, людину, про яку ви нічого не знаете. У нього підгнило саме коріння характеру, добродійко. Але й він там почав твердити, як щось непорушне, що і йому треба жити.

Нора. Справді? Про що ж він прийшов говорити з Торвальдом?

Ранк. їй-право, не знаю. Чув тільки щось відносно акціонерного банку.

Нора. Я не знала, що Крогстад, що цей приватний повірений Крогстад має відношення до банку.

Ранк Так, він посідає там якусь посаду. (До фру Лінне.) Не знаю, чи водяться у ваших краях такого сорту люди, які наче в гарячці шмигляють усюди, рознюхуючу, чи не пахне де моральною гнилизною, щоб потім цю особу мати на увазі для призначення на яку-небудь вигідну посаду. А здоровим доводиться смиренно залишатися за порогом.

Фру Лінне. Але ж хворі більше, ніж усі інші, потребують догляду.

Ранк. (знизуючи плечима). Отож воно й є. Саме через такі погляди суспільство перетворюється на лікарню.

Нора, зайнята власними думками, раптом сміється негучним сміхом

і плескає в долоні.

А ви чого смієтеся з цього? Чи знаєте ви, власне, що таке суспільство?

Нора. Дуже мені потрібне ваше нудне суспільство! Я зовсім з іншого сміюся... Страх як утішно! Скажіть, лікарю, тепер усі службовці в цьому банку підкорені Торвальду?

Ранк. То саме це вас так дуже втішає?

Нора (посміхаючись і наспівуючи). Це вже моя справа. Моя справа. (Ходить по кімнаті.) Та й справді, страх як приємно подумати, що ми... цебто Торвальд, має такий вплив на таку силу людей. (Виймає з кишені торбинку.) Лікарю Ранк, чи не хочете ви мигдалевого печива?

Ранк. Те-те-те, мигдалеве печиво! Я гадав, що це у вас заборонений плід.

Нора. Так, але це Кристина мені принесла трошки.

Фру Лінне. Що?.. Я?..

Нора. Ну-ну-ну, не лякайся, Ти ж не могла знати, що Торвальд заборонив,. Треба тобі сказати, він боїться, що я зіпсую собі зуби. Але що за біда — разочок! Правда, лікарю? Будь ласка. (Кладе йому в рот печиво.) Ось і тобі, Кристино. І мені можна одну штучку, маленьку,— або вже дві, так тому й бути. (Ходить знову.) Так, я справді безмежно щаслива. Одного тільки мені б дуже хотілося ще...

Ранк. Ну? Чого ж іще?

Нора. Дуже б хотілося сказати при Торвальді одну річ.

Ранк. Чого ж ви не скажете?

Нора. Не смію. Це гидко.

Фру Лінне. Гидко?

Ранк. В такому разі, не раджу. Але при нас можна сміливо... Ну, що ж це вам так дуже хотілося б сказати при Хельмері?

Нора. Дуже хотілось би сказати: чорт забирай!

Ранк. Що ви, що ви!

Фру Лінне. Що з тобою, Норо?..

Ранк. Скажіть. Ось він іде.

Нора (ховаючи торбинку з печивом). Тсс-тсс-тсс!

Хельмер, з перекинутим через руку пальтом, тримаючи в другій руці

капелюх, виходить з кабінету.

(Йдучи до нього.) Ну, любий, спровадив його?

Хельмер. Так. Пішов.

Нора. Дозволь тебе познайомити. Це Кристина. Приїхала сюди в місто.

Хельмер. Кристина?.. Вибачте, але я не знаю...

Нора. Фру Лінне, любий, фру Кристина Лінне!

Xельмер. А, ось воно що! Видимо, подруга дитинства моєї дружини?

Фру Лінне. Так, ми давні знайомі.

Нора. І уяви собі, вона вирушила в таку далеку дорогу, щоб поговорити з тобою.

Хельмер. Тобто як це?

Фру Лінне. Не те, щоб власне...

Нора. Кристина саме відмінна конторниця якій дуже хочется стати на роботу до тямущої людини, щоб підучитися ще більше...

Хельмер. Дуже розумно, пані...

Нора. І коли вона дізналася, що тебе призначено директором банку,— про це було в газетах,— вона відразу ж полетіла сюди. Правда, Торвальде, ти заради мене зробиш що-небудь для Кристини? Га?

Хельмер. Так, можливо. Ви, мабуть, удова?

Фру Лінне. Так.

Хельмер. І маєте досвід в конторській справі?

Фру Лінне. Так. Чималий.

Xельмер. То дуже можливо, що я можу надати вам місце...

Нора (плескаючи в долоні). Бачиш, бачиш!

Xельмер. Ви з´явились саме в щасливу хвилину, пані.

Фру Лінне. О, як мені вам дякувати?

Хельмер. Нема за що. (Одягає пальто.) Але сьогодні ви вже вибачте мені...

Ранк. Стривай, і я з тобою. (Приносить з передпокою свою шубу і гріє її перед грубкою.)

Нора. Тільки не затримуйся, любий Торвальде!

Хельмер. Годину, не більше.

Нора. І ти ідеш, Кристино?

Фру Лінне (одягаючи пальто). Так, треба піти пошукати собі кімнату.

Xельмер. То, може, вийдемо разом?

Нора (допомагає фру Лінне). Шкода, що в нас так тісно, немає ніякої можливості...

Фру Лінне. Що ти! Хто ж про це думає! Прощавай, дорога Норо, і спасибі тобі за все.

Нора. Прощавай поки що. Увечері ти, само собою, знову прийдеш. І ви, лікарю. Що? Коли будете добре себе почувати? Ну, звичайно, будете. Тільки закутайтеся добре.

Всі виходять, балакаючи, в передпокій. Зі сходів чути дитячі голоси.

Це вони! Вони! (Біжить і відчиняє зовнішні двері.) Входить нянька Анна-Марія з дітьми.

Заходьте! Заходьте! (Нахиляється і цілує дітей.) Ах ви, любі мої, славні! Подивись на них, Кристино! Ну, чи не миленькі ж?

Ранк. Балакати на протягу забороняється!

Хельмер. Ходімо, фру Лінне. Тепер тут саме час залишатися тільки мамонькам.

Лікар Ранк, Хельмер і фру Лінне виходять; Анна-Марія входить з дітьми в кімнату. Нора також входить до кімнати, зачиняючи двері в передпокій.

Нора. Які свіженькі, жваві, рум´яненькі! Просто яблучка, розанчики!.. То весело було? А, це чудово. Справді? Ти катав на санчатах і Боба і Еммі? Обох відразу? Ти диви! Молодчина-хлопчак мій Івар.. Ні, дай подержати її, Анно-Маріє! Дорога моя, люба лялечко! (Бере у няньки меншу дівчинку і кружляє з нею.) Так-так, мама потанцює і з Бобом! Що? В сніжки гралися? Ах, шкода, що мене з вами не було... Ні, облиш, я сама їх роздягну, Анно-Маріє. Дай, будь ласка, мені самій,— це так весело. Там для тебе кава стоїть на грубці. Нянька виходить у двері ліворуч. Нора роздягає дітей, розкидаючи куди попало речі їх туалету і продовжуючи балакати з дітьми.

Ось як? Великий собака біг за вами? А не вкусив?.. Ні, собаки не кусають таких славних, маленьких лялечок... Ні-ні! Не зазирати в пакунки, Іваре! Що там?.. Коли б ви знали, що там! Ні-ні! Це бека!.. Що? Гратися хочете! У що ж ми будем гратися? У жмурки? Ну, давайте в жмурки. Перший хай Боб заховається... Ах, мені? Ну, гаразд, я перша.

Починається гра, супроводжувана сміхом, веселощами; ховаються і в цій кімнаті і в сусідній праворуч. Нарешті Нора ховається під стіл; діти з шумом вбігають у кімнату, шукають матір, але не можуть одразу її знайти, чують її приглушений сміх, кидаються до столу, піднімають скатерку і знаходять. Цілковите захоплення. Нора висовується, ніби хоче злякати їх. Новий вибух захоплення. Тимчасом стукають у вхідні двері. Ніхто не помічає. Двері з передпокою розчиняються і з´являється Крогстад. Він вичікує якусь хвилинку. Гра триває. Крогстад. Вибачте, фру Хельмер...

Нора (легко скрикуючи, обертається і напівпідводиться). А! Що вам? Крогстад. Вибачте. Вхідні двері були не причинені. Забули, мабуть, зачинити...

Нора (встаючи). Чоловіка нема дома, пане Крогстад. Крогстад. Знаю. Нора. Ну... Так що ж вам потрібно? Крогстад. Поговорити з вами.

Нора (до дітей тихо). Ідіть до Анни-Марії. Що? Ні, чужий дядя нічого поганого не зробить мамі. Коли він піде, ми ще пограємось. (Виводить дітей у кімнату ліворуч і замикає за ними двері. Стурбовано, напружено.) Ви хочете поговорити зі мною? Крогстад. Так, хочу.

Нора. Сьогодні?.. Але ж у нас іще не перше число..

Крогстад. Ні, у нас святвечір. І від вас самих залежить влаштувати

собі веселі свята. Нора. Що ж вам потрібно? Я зовсім не можу сьогодні... Крогстад. Про це ми поки що не будемо говорити. Про інше. У вас,

мабуть, знайдеться вільна хвилина? Нора. Гм... так, звичайно, знайдеться, щоправда... Крогстад. Гаразд. Я сидів унизу в ресторані Ульсена і бачив, як ваш

чоловік пішов вулицею... Нора. Так-так. Крогстад. З дамою.

Нора. І що ж?

Крогстад. Дозвольте спитати: це не фру Лінне?

Нора. Так.

Крогстад. Щойно приїхала до міста?

Нора. Так, сьогодні.

Крогстад. Вона вам близька подруга?

Нора. Так. Але я не бачу...

Крогстад. Я колись був знайомий з нею.

Нора. Знаю.

Крогстад. Справді? То ви її знаєте? Я так і думав. Тоді дозвольте мені, спитати вас прямо: фру Лінне одержить місце в банку?

Нора. Як ви насмілюєтесь випитувати у мене, пане Крогстад, ви, підлеглий мого чоловіка? Та коли вже ви спитали, то знайте: так, фру Лінне матиме місце. І це я поклопоталася про неї, пане Крогстад. Ось вам!

Крогстад. Значить, я не помилився в розрахунках?

Нора (ходить сюди й туди по кімнаті). Так, ми можемо все-таки мати деякий вплив. З того, що народжуєшся жінкою, зовсім ще не можна зробити висновку, що ти в становищі підлеглого, пане Крогстад, вам, мабуть, треба було б остерігатися і не зачіпати того, хто... гм...

Крогстад. Хто має вплив?

Нора. Саме так!

Крогстад (міняючи тон). Фру Хельмер, чи не згодитесь ви використати свій вплив на мою користь?

Нора. Як це так? Що ви хочете сказати?

Крогстад. Чи не згодитеся ви потурбуватися, щоб я зберіг своє становище підлеглого в банку.

Нора. Що це значить? Хто думає позбавити вас його?

Крогстад. О, вам нічого розігрувати переді мною незнайку.. Я добре розумію, що подрузі вашій не може бути приємно ризикувати зіткнутися зі мною, і знаю також, кому я буду зобов´язаний вигнанням.

Нора. Але запевняю вас...

Крогстад. Так-так-так, одне слово — час іще не минув, і я раджу вам використати ваш вплив, щоб попередити це.

Нора. Але, пане Крогстад. У мене немає ніякого впливу!

Крогстад. Ніякого? Мені здається, ви щойно сами сказали...

Нора. Звичайно, я не в тому розумінні. Я?.. Як ви можете думати, що я маю на свого чоловіка якийсь такий вплив?

Крогстад. 0, я знаю вашого чоловіка з студентської лави. Гадаю, він не з тих чоловіків, які...

Нора. Якщо ви будете говорити про мого чоловіка нешанобливо, я покажу вам на двері.

Крогстад. Ви дуже хоробрі, фру Хельмер.

Нора. Я більше вас не боюсь. Після нового року я швидко покінчу з усім цим.

Крогстад (стриманіше). Слухайте, фру Хельмер. В разі необхідності я буду боротися не на життя, а на смерть за свою скромну посаду в банку.

Нора. На неї схоже, здається.

Крогстад. Не тільки через платню. Про неї я найменше клопочусь. Але тут — інше... Так-так, на чистоту! Ось у чому справа. Ви, певно, так само добре, як і інші, знаєте, що я одного разу зробив непродуманий вчинок.

Нора. Здається, щось таке чула.

Крогстад. Справа не дійшла до суду, але всі шляхи для мене наче перегороджені з того часу. Тоді я взявся за ті справи... ви знаєте. Треба ж було за щось ухопитись. І, смію сказати, я був не з гірших, так би мовити. Але тепер мені треба вилізти з цього становища. У мене сини виростають. Заради них мені треба відновити своє колишнє становище в суспільстві — як тільки це можливо. Місце в банку було ніби першим ступенем. І раптом тепер ваш чоловік зіштовхує мене знову в яму.

Нора. Але, боже мій, пане Крогстад, зовсім не в моїх силах допомогти вам.

Крогстад. Тому що ви не хочете, але в мене є засіб примусити вас.

Нора. Не розкажете ж ви моєму чоловікові, що я заборгувала вам?

Крогстад. Гм! А якби розказав?

Нора. Це було б безчесно а вашого боку. (Зі сльозами в голосі.) Що? Він дізнається про цю таємницю — мою гордість і радість — так грубо, пошло і від вас? Ви хочете піддати мене найжахливішим неприємностям!..

Крогстад. Лише неприємностям?

Нора (з запалом). Але спробуйте тільки, вам же самим буде гірше. Тоді мій чоловік нарешті дізнається, яка ви погана людина, і вас ні за що не залишать у банку.

Крогстад. Я питаю, ви боїтесь тільки домашніх неприємностей?

Нора. Якщо мій чоловік дізнається, він, звичайно, відразу заплатить весь лишок, і нам з вами нічого буде бачитись.

Крогстад (ступивши крок до неї). Слухайте, фру Хельмер: чи у вас пам´ять коротка, чи ви зовсім не розумієтесь на справах. Мабуть, доведеться мені розтлумачити вам справу докладніше.

Нора. Як це?

Крогстад. Коли ваш чоловік був хворий, ви прийшли до мене позичити тисячу двісті спецій.

Нора. Я не знала, до кого ще звернутись.

Крогстад. Я взявся добути для вас цю суму...

Нора. І добули.

Крогстад. Взявся я добути вам її на певних умовах. Ви були тоді такі заклопотані хворобою вашого чоловіка, такі стурбовані, де б дістати грошей на поїздку, що, здається, вам ніколи було розбиратися в подробицях. Тому не завадить нагадати вам про них. Отож я взявся добути вам гроші і склав для вас боргове зобов´язання.

Нора. Звичайно, яке я підписала

Крогстад. Це так. Але внизу я додав кілька рядків від імені вашого батька — його поручительство за вас. Ці рядки повинен був підписати ваш батько.

Нора. Повинен був. Він і підписав.

Крогстад. Я залишив місце для числа. Цебто ваш батько сам повинен був проставити день і число, коли підпише документ. Чи це ви пам´ятаєте, пані?

Нора. Здається...

Крогстад. Я передав вам боргове зобов´язання, щоб ви переслали його поштою вашому батькові. Чи не так?

Нора. Так.

Крогстад. Ви, звичайно, відразу ж зробили це, тому що через днів п´ятьшість принесли мені вексель з підписом вашого батька. І суму було вам вручено.

Нора. Це так, а хіба я не акуратно виплачувала?

Крогстад. Так собі. Але... щоб повернутись до предмету нашої розмови... мабуть, важко вам доводилось тоді, фру Хельмер?

Нора. Так.

Крогстад Батько ваш, здається, був тяжко хворий.

Нора. При смерті.

Крогстад.І незабаром помер?

Нора. Так.

Крогстад. Скажіть мені, фру Хельмер, чи ви не пам´ятаєте випадково дня смерті вашого батька? Тобто якого місяця і числа він помер?

Нора. Тато помер двадцять дев´ятого вересня.

Крогстад. Цілком справедливо; я довідувався. І ось саме тут виходить диво... (Виймає документ.) яке я ніяк не можу з´ясувати собі.

Нора. Яке диво? Я не знаю...

Крогстад. Таке диво, фру Хельмер, що батько ваш підписав цей вексель через три дні після своєї смерті.

Нора. Як це так? Я не розумію.

Крогстад. Батько ваш помер двадцять дев´ятого вересня. Але погляньте. Ось тут він помітив свій підпис числом — друге жовтня. Хіба це не диво? Нора мовчить.

Чи можете ви з´ясувати мені це? Нора все мовчить.

Примітне ще ось таке: слова «друге жовтня» і рік написано не почерком вашого батька, а іншим, який мені здається знайомим. Ну, це можна ще пояснити: ваш батько міг забути поставити число і рік під своїм підписом. І хтось інший зробив це навгад, не знаючи ще про його смерть. В цьому немає нічого такого. Головна справа в самому підписі. Він, підпис, справжній, фру Хельмер? Це справді ваш батько підписався?

Нора (після короткої паузи підводить голову і задирливо дивиться на нього). Ні, не він. Це я підписалась за нього.

Крогстад. Слухайте, фру Хельмер... Ви знаєте, що це небезпечне зізнання?

Нора. Чому? Ви скоро одержите свої гроші сповна.

Крогстад. Можу я спитати вас, чому ви не надіслали документ вашому батькові?

Нора. Неможливо було. Він був тяжко хворий. Якщо просити його підпису, треба було пояснити йому, на що знадобилися гроші. А не могла ж я написати йому, коли він сам був такий хворий, як і чоловік мій, на краю могили. Неможливо було.

Крогстад. То вам би краще було відмовитись від подорожі за кордон.

Нора. І це було неможливо. Від цієї подорожі залежало врятування мого чоловіка. Не могла я відмовитись від неї.

Крогстад. Але ви не подумали, що таким чином обдурюєте мене?..

Нора. На це мені нічого було звертати увагу. Я й думати про вас не хотіла. Терпіти вас не могла за всі ваші безсердечні причіпки, що їх ви робили, хоч і знали, в якій небезпеці мій чоловік.

Крогстад. Фру Хельмер, ви, очевидно, не уявляєте собі ясно, в чому, власне, ваша вина. Але я можу сказати вам ось що: те, на чому я попався і що так заплямувало мене в очах суспільства, було анітрохи не гірше за те, що зробили ви.

Нора. Невже ви хочете, щоб я повірила, що ви відважились на це, рятуючи життя вашої дружини?

Крогстад. Закон не цікавиться причинами.

Нора. То поганий, виходить, цей закон..

Крогстад. Поганий чи ні, але коли я подам цей документ у суд,— вас засудять по закону.

Нора. Ні за що не повірю, щоб дочка не мала права позбавити вмираючого старика-батька тривог і гіркоти? Щоб дружина не мала права врятувати життя своєму чоловікові? Я не знаю точно законів, але впевнена, що десь у них повинно бути це дозволено. А ви, юрист, не знаєте цього Ви, певно, поганий законник, пане Крогстад.

Крогстад. Хай так. Але на справах на таких, які зав´язались у нас з вами, ви, звичайно, припускаєте, що я трохи знаюсь? Так от. Робіть, що хочете. Але... якщо мене викинуть ще раз, ви будете в моїй компанії. (Вклоняється і виходить через передпокій.)

Нора (після хвилинного роздуму, підводячи голову). Е, що там! Залякати мене хотів! Не така вже я. (Береться прибирати дитячі речі, та скоро перестає.) Але...Ні, цього все-таки не може бути! Я ж це зробила з любові.

Діти(на дверях ліворуч). Мамо, чужий дядько вийшов із воріт...

Нора. Так-так, знаю. Тільки нікому не кажіть про чужого дядю. Чуєте? Навіть татові!

Діти. Так-так, мамо. Але ти з нами ще пограєшся?

Нора. Ні-ні, не зараз.

Діти. Мамо, ти ж обіцяла!

Нора. Так, але я не можу зараз. Ідіть до себе, в мене стільки справ. Ідіть, ідіть, мої дорогі дітоньки! (Ласкаво випроваджує їх з кімнати і зачиняє за ними двері. Потім сідає на диван, береться вишивати, але, зробивши кілька стьожок, зупиняється.) Ні! (Залишає роботу, встає, йде до дверей у передпокій і кличе.) Елене! Давай сюди ялинку! (Іде до стола ліворуч і відмикає шухляду, знову зупиняється.) Ні, це ж просто неможливо!

Служниця з ялинкою). Куди поставити, пані?

Нора. Туди. Посередині кімнати.

Служниця. Іще вам щось подати?

Нора. Ні, дякую, у мене все під рукою.

Служниця, поставивши ялинку, виходить.

(Починаючи прикрашати ялинку.) Сюди ось свічки, сюди квіти... Огидна людина... Нісенітниця, нісенітниця, нісенітниця! Нічого тут нема такого! Ялинка буде чудесна. Я все зроблю, як ти любиш, Торвальде. Буду Співати тобі, танцювати... З передпокою входить Хельмер з пакою паперів під рукою.

А!.. Уже повернувся?

Хельмер. Так., Заходив хто-небудь ?

Нора. Заходив. Ні.

Хельмер. Дивно. Я бачив, як, Крогстад вийшов із воріт.

Нора. Справді?.. Ах, так, правда. Крогстад — він заходив сюди на хвилинку.

Хельмер. Норо, я бачу по твоєму обличчю, він приходив просити, щоб ти замовила за нього слово.

Нора. Так.

Хельмер. І до того ж, нібито сама від себе? Приховавши від мене, що він був тут? Чи не просив він і про це?

Нора. Так, Торвальде, але...

Хельмер. Норо, Норо, і ти могла піти на це? Змовлятися з такою людиною, обіцяти йому щось! Та ще, крім того, говорити мені неправду!

Нора. Неправду?

Xельмер. Ти хіба не сказала, що ніхто не заходив? (Погрожуючи пальцем.) Щоб цього більше не було, співуча пташко. У співучої пташки горлечко повинно бути завжди чисте, жодного фальшивого звуку! (Обнімає її за стан.) Чи не так? Звичайно, я так і знав. (Випускає її.) Ах, як у нас тепло, затишно! (Перегортає папери.)

Нора (зайнята прикрашенням ялинки, після короткої паузи). Торвальде!

Хельмер. Що?

Нора. Я дуже рада, що післязавтра костюмований вечір у Стенборгів.

Хельмер. А мені дуже цікаво, чим ти здивуєш на цей раз?

Нора. Ах, ця дурна витівка!

Хельмер. Ну?

Нора. Я ніяк не можу надумати нічого путящого. Все в мене виходить якось по-дурному, беззмістовно.

Хельмер. Невже маленька Нора зробила такий висновок?

Нора (заходячи ззаду і спираючись ліктями на спинку його крісла). Ти дуже зайнятий, Торвальде?

Хельмер. Гм!

Нора. Що це за папери?

Хельмер. Банківські справи.

Нора. Уже?

Хельмер. Я дістав згоду попереднього правління на потрібні зміни в особовому складі службовців і в плані робіт. Я хочу присвятити цьому різдвяний тиждень. Хочу, щоб до нового року все було налагоджено.

Нора. Так ось чому цей бідолаха Крогстад...

Хельмер. Гм!

Нора (як і раніш, спираючись ліктями на спинку крісла, тихенько перебирає пальцями волосся чоловіка). Якби ти не був такий зайнятий, я попросила б тебе зробити мені одну величезну послугу, Торвальде.

Хельмер. Послухаємо. Про що ж?

Нора. Адже ні в кого немає такого смаку, як у тебе. А мені б так хотілося бути гарненькою на цьому костюмованому вечорі. Торвадьде, чи не можеш ти зайнятися мною, вирішити, чим мені бути і як одягнутись?

Хельмер. Ага, маленька, уперта моя, шукаєш рятівника?

Нора. Так, Торвальде, мені не справитися без тебе.

Хельмер. Гаразд, гаразд. Подумаєм і, мабуть, зуміємо зарадити горю.

Нора. Ах, як гарно з твого боку! (Знову відходить до ялинки, пауза.) А як красиво виділяються червоні квіти. Але скажи мені, те, в чому цей Крогстад провинився,— це і справді дуже погано?

Хельмер. Його провина в підробці документів. Ти маєш уяву про те, що це таке?

Нора. Чи не від злиднів він це зробив?

Хельмер. Так, або, як багато хто,— з легковажності. І я не такий безсердечний, щоб безповоротно засудити людину за один такий вчинок.

Нора. Справді, це так, Торвальде?

Хельмер. Інколи той, хто упав, може знову підвестися морально, якщо відверто визнає свою провину і зазнає кари.

Нора. Кари?..

Хельмер. Але Крогстад не пішов цим шляхом. Він вивернувся всякими правдами і неправдами і це, власне, погубило його морально.

Нора. По-твоєму, треба було...

Хельмер Ти уяви собі тільки, як людині з такою плямою на совесті доводиться брехати, вивертатися, прикидатися перед усіма, носити маску навіть перед своїми близькими, навіть перед дружиною і власними дітьми. І от щодо дітей — це найгірше, Норо.

Нора. Чому ?

Хельмер. Тому, що отруєна брехнею атмосфера заражає, розкладає все домашнє життя. Діти з кожним ковтком повітря сприймають зародки зла.

Нора (наближаючись до нього ззаду). Ти впевнений у цьому?

Хельмер. Ах, люба, я досить добре переконався в цьому під час своєї адвокатської діяльності. Майже всі, хто рано схибив у житті, мали брехливих матерів.

Нора. Чому саме — матерів ?

Хельмер. Найчастіше це бере свій початок від матері. Але й батьки, звичайно, впливають у тому ж дусі. Це добре відомо всякому адвокатові. А цей Крогстад всі роки отруював своїх дітей брехнею і лицемірством, ось чому я й називаю його морально зіпсованим. (Простягаючи до неї руки.) Тому нехай моя миленька Нора обіцяє мені не просити за нього. Дай руку, що обіцяєш. Ну-ну, що це? Давай руку. От так. Отже, домовились. Запевняю тебе, мені просто неможливо було б працювати разом з ним; я відчуваю просто фізичну огиду до таких людей.

Нора (звільняє свою руку і переходить на другий бік ялинки). Як тут душно! А у мене стільки клопоту...

Хельмер (встає і збирає папери). Так, мені також треба трошки попрацювати до обіду над цим ось. І костюмом твоїм займусь. І повісити на ялинку в золотих папірцях у мене, мабуть, дещо знайдеться. (Кладе їй руки на голову.) Ах ти, моя неоціненна співуча пташко! (Іде в кабінет і зачиняє за собою двері.)

Нора (помовчавши, тихо). Е, що там! Не буде цього. Це неможливо. Повинно бути неможливо.

Анна-Марія^на дверях ліворуч). Дітки так просяться до матусі.

Нора. Ні-ні-ні! Не пускай їх до мене! Побудь з ними, Анно-Маріє.

Анна-Марія. Ну, гаразд, гаразд. (Зачиняє двері.)

Нора (бліднучи від жаху). Зіпсувати моїх малят!. Отруїти сім´ю! (Після короткої паузи, підводячи голову.) Це неправда. Не може бути правдою, ніколи, ніколи в світі!

ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ

П´єса на 3 дії

Дійові особи:

Адвокат Xельмер.

Нора, його дружина.

Доктор Ранк.

Фру Лінне.

Приватний повірений Крогстад.

Троє маленьких дітей Хельмерів.

Анна-Марія, їхня нянька.

Служниця в домі Хельмерів.

Посильний.

Дія перша

Дія відбувається в квартирі Хельмерів.

Затишна кімната, обставлена зі смаком, але недорогими меблями. В глибині, в середній стіні, двоє дверей: одні, праворуч, ведуть у передпокій, другі, ліворуч, до кабінету Хельмера. Між цими дверима піаніно. Посередині лівої бокової стіни двері, ближче до авансцени вікно. Біля вікна круглий стіл з кріслами і диванчиком. У правій стіні, трохи далі в глибину, також двері, а попереду кахельна грубка; перед нею кілька крісел і качалка. Між грубкою і дверима столик. На стінах гравюри. Етажерка з порцеляновими та іншими дрібничками, книжкова шафочка з книгами в розкішних обкладинках.

На підлозі килим. В грубці вогонь. Зимовий день. У передпокої дзвінок. Трохи згодом чути, як двері відмикають. З передпокою в кімнату входить весело наспівуючи Нора у верхньому одязі, з пакетами і пакунками, які вона складає на стіл праворуч. Двері у передпокій залишаються прочинені, і там видно посильного; він приніс ялинку і кошика, які віддає служниці, що відчинила двері.

Нора. Гарненько заховай ялинку, Елене. Діти не повинні бачити її раніше ніж увечері, коли вона буде прикрашена. (До посильного, виймаючи портмоне.) Скільки? Посильний. П´ятдесят ере! Нора. Ось крона... Ні, залишіть собі все.

Посильний кланяється й виходить. Нора зачиняє двері в передпокій, знімає з себе верхній одяг, посміхається тихим задоволеним сміхом. Потім виймає з кишені торбинку з мигдалевим печивом і з´їдає кілька штучок. Обережно йде до дверей, що ведуть у кімнату чоловіка, і прислухається.

Так, він вдома. (Знову наспівує, йдучи до столу.) Хельмер (з кабінету). Що це, жайворонок заспівав? Нора, (розгортаючи пакунки). Він самий. Хельмер. Вілочка там вовтузиться? Нора. Еге ж!

Хельмер Коли ж білочка вернулась?

Нора. Щойно (ховає торбинку з печивом в кишеню і витирає собі губи).

Іди сюди, Торвальде, поглянь, чого я накупила Хельмер. Накупила, кажеш? Оце, все?.. Виходить, пташка знову літала смітити грішми? Нора. Знаєш, Торвальде, час нам нарешті трішки розгулятись. Адже це

перше Різдво, коли в нас немає необхідності так обмежувати себе. Xельмер. Ну і розтринькувати нам також не можна. Нора. Трішки можна! Правда? Ну, трішечки! Ти ж тепер маєш велику

платню і будеш заробляти багато-багато грошей. Хельмер. Так, з нового року. Але видадуть мені платню тільки через три місяці. Н о р а. Е! Можна позичити поки що.

Хельмер. Норо! (Підходить і жартома бере її за вухо.) І знову твоя легковажність. Ти уяви собі, сьогодні я позичу тисячу крон, ти потратиш їх на свята, а напередодні нового року на мою голову звалиться черепиця з покрівлі — і все. Н о р а (закриваючи йому рота рукою). Фу! Не говори таких бридких речей. Xельмер. Ні, ти уяви собі подібний випадок,— що тоді? Нора. Якби вже трапилось таке страшне, то для мене однаково — чи

були б у мене борги, чи ні. Хельмер. Ну, а для людей, у яких би я позичив? Нора. Для них? А хай їм! Адже ж це чужі!

Хельмер. Норо, Норо, ти єси жінка! Але серйозно, Норо; ти знаєш мої погляди на це. Ніяких боргів! Ніколи не позичати! На домашнє вогнище, засноване на позичках, на боргах, лягає якась тінь залежності

Протримались же ми з тобою хоробро до сьогоднішнього дня, то вже потерпимо іще трішки; адже недовго.

Нора (відходячи до грубки). Ну що ж, як хочеш, Торвальде.

Хельмер (за нею). Ну, ну, от пташка і опустила крилечка. А? Білочка надулась. (Виймає портмоне.) Норо, як ти гадаєш, що в мене тут?

Н о р а (обертаючись, жваво). Гроші!

Хельмер. Ось тобі! (Подає їй кілька папірців.) Господи, хіба я не знаю, що в домі чимало витрат на свята.

Нора (рахуючи). Десять, двадцять, тридцять, сорок. Спасибі, спасибі тобі, Торвальде. Тепер мені надовго вистачить.

Xельмер. Та вже ти постарайся.

Нора. Так, так, неодмінно. Але ж іди сюди, я тобі покажу, чого я накупила. І як дешево! Поглянь, ось новий костюм для Івара і шабля. Ось коник і сурма для Боба. А ось лялька і лялькове ліжечко для Емми. Простенькі такі, вона все одно їх швидко поламає. А тут на плаття і фартушки для служниць. Старій Анні-Марії варто було б, звичайно, подарувати більше...

Хельмер. Ав цьому пакеті що?

Нора (схоплюючись). Ні-ні, Торвальде! Цього тобі не можна бачити до вечора!

Хельмер. Ну-ну! А ти мені ось що скажи, маленька крутійко, що ти для себе видивилась?

Нора. Мені зовсім нічого не треба.

Хельмер. Зрозуміло, треба! Назви ж мені тепер що-небудь таке доцільне, чого тобі більше від усього хотілося б.

Нора. їй-право, не треба. Або послухай, Торвальде...

Xельмер. Ну?

Нора (перебираючи ґудзики його піджака і не дивлячись на нього). Якщо вже ти хочеш подарувати мені що-небудь, то ти б, ти б...

Хельмер. Ну, говори.

Нора (швидко). Ти б дав мені грішми, Торвальде. Скільки можеш. Я потім, ближчими днями, і купила б собі на них що-небудь.

Xельмер. Ні, послухай, Норо...

Нора. Так-так! Зроби так, любий Торвальде! Прошу тебе! Я б загорнула гроші в золотий папірець і повісила на ялинку. Хіба б це не було весело?

Хельмер. А як називають тих пташок, які завжди смітять грішми?

Нора. Знаю, знаю — марнотратницями. Але зробимо так, як я кажу, Торвальде. Годі в мене буде час обдумати, що мені особливо необхідно. Хіба це не благорозумно? Га?

Хельмер (посміхаючись). Звичайно, тобто, якби ти й справді могла придержати ці гроші і таки купити на них що-небудь собі. А то й вони підуть на господарство, на різні непотрібні дрібниці, і мені знову доведеться виймати гроші з гаманця.

Нора. Ах, Торвальде...

Хельмер. Сперечатись не доводиться, любонько моя! (Обнімає її.) Пташка мила, але витрачає страх скільки грошей. Просто неймовірно, як дорого обходиться чоловікові така пташечка.

Нора. Фу! Як можна так говорити! Я ж заощаджую, скільки можу.

Хельмер (весело). От уже правда істинна! Скільки можеш. Але ти зовсім не можеш.

Нора (наспівує і посміхається). Гм! Якби знав ти, скільки у нас, жайворонків і білочок, усяких витрат, Торвальде!

Xельмер. Ти маленька дивачка! Дві краплі води — твій батько. Тільки й клопочешся, як би роздобути грошей. А як добудеш — дивись, вони між пальцями і вислизнули, сама ніколи не знаєш, куди їх поділа. Ну, що ж, доводиться брати тебе такою, яка ти є. Це вже в крові в тебе. Так-так, це в тебе спадкове, Норо.

Нора. Ах, більше б мені успадкувати від батька його якостей!

Хельмер. А мені б не хотілося, щоб ти була іншою, ніж ти є, мій любий жайвороночку! Та слухай, мені здається, ти... в тебе... як би це сказати? В тебе якийсь підозрілий вигляд сьогодні.

Нора. В мене?

Хельмер. Еге ж. Подивись-но мені просто в вічі.

Нора дивиться на нього). Ну?

Хельмер погрожуючи пальцем). Чи ласунка не погуляла трішки в місті?

Нора. Ні, що ти!

Хельмер. Ніби вже ласунка не забігала в кондитерську?

Нора. Та запевняю тебе, Торвальде...

Хельмер. І не покуштувала варення?

Нора. І не думала.

Хельмер. І не погризла мигдалевого печива?

Нора. Ах, Торвальде, запевняю ж тебе...

Хельмер. Ну-ну-ну! Звичайно, я просто жартую...

Нора (йдучи до столу, праворуч). Мені й на думку б не спало робити тобі наперекір.

Хельмер. Знаю, знаю. Адже ти дала мені слово. (Підходячи до неї.) Ну, запиши при собі свої маленькі різдвяні секрети, моя дорога Норо. Вони, певно, стануть відомі сьогодні ж увечері, коли буде запалено ялинку.

Нора. Ти не забув запросити доктора Ранка?

Xельмер. Не запрошував. Та це й не потрібно. Само собою, він вечеряє в нас. А втім, я ще встигну йому нагадати: він зайде до обіду. Вино я замовив добре. Норо, а ти не повіриш, як я радію сьогоднішньому вечору. Ах, яка насолода відчувати, що ти добився певного забезпеченого становища, що в тебе буде тепер солідний прибуток. Правда, приємно це відчувати?

Нора. 0, чудесно!

Хельмер. А пам´ятаєш минуле Різдво? Ти цілих три тижні зачинялась у себе вечорами ідо пізньої ночі все готувала квіти, якісь інші прикраси для ялинки, якими хотіла всіх нас здивувати. У-у, нуднішого часу я не пам´ятаю.

Нора. А я зовсім не нудьгувала.

Хельмер з посмішкою). А що толку з того, Норо?

Нора. Ти знову будеш мене дратувати цим? Що ж я могла вдіяти, коли кішка залізла і все порвала на шматки!

Хельмер. Ну, зрозуміло, нічого не могла вдіяти, моя бідолашечко. Ти від усієї душі хотіла нас усіх порадувати, і в цьому вся суть. Та добре все-таки, що ці важкі часи минули.

Нора. Так, просто чудесно!

Xельмер. Не треба більше ні мені сидіти самому і нудьгувати, ні тобі псувати свої милі, славні оченята, ніжні ручки...

Нора (плескаючи в долоні). Чи не правда, Торвальде, не треба більше? Ах, як чудесно, як це радісно чути! (Бере його під руку.) Тепер я розповім тобі, як я мрію влаштуватися, Торвальде. Ось, як тільки свята кінчаться... Дзвінок у передпокої.

Ах, дзвонять! (Прибирає трохи в кімнаті.) Мабуть, хто-небудь до нас. Досадно.

Хельмер. Якщо хто-небудь у гості,— мене немає дома, пам´ятай.

Служниця (на дверях передпокою). Пані, там незнайома дама.

Нора. То проси сюди.

Служниця до Хельмера). І доктор.

Хельмер. Прямо до мене пройшов?

Служниця. Так-так.

Хельмер виходить в кабінет. Служниця вводить фру Лінне, одягнену подорожньому, і зачиняє за нею двері.

Фру ЛіннеС ніяково, запинаючись). Здрастуй, Норо.

Нора (невпевнено). Здрастуйте...

Фру Лінне. Ти, мабуть, не впізнаєш мене?

Нора. Ні, не знаю... Так, здається... (Поривчасто.) Як! Кристина... Невже це ти?

Фру Лінне. Я.

Нора. Кристино! А я не впізнала тебе одразу! Та й як можна... (Стиха.) Як ти змінилась, Кристино!

Фру Лінне. Ще б пак. За дев´ять-десять довгих років...

Нора. Невже ми так давно не бачились? Так, так воно і є. Ах, останні вісім років — от щаслива була година!.. То ти приїхала сюди до нас у місто? Рушила в таку довгу дорогу зимою! Хоробра!

Фру Лінне. Я тільки сьогодні приїхала вранішнім пароплавом.

Нора. Щоб повеселитись у свято, звичайно. Ах, як славно! Ну й будемо ж веселитись! Ти ж роздягнись. Адже тобі не холодно? (Допомагає їй.) Ось так. Тепер сядемо зручніше, біля грубки. Ні, ти в крісло! А я в качалку! (Бере її за руку.) Ну ось, тепер знов у тебе обличчя таке, як було раніше. Це лише в першу хвилину... Хоча ти все-таки трохи зблідла, Кристино, і, здається, трохи схудла.

Фру Лінне. І дуже, дуже постаріла, Норо.

Нора. Здається, трошки, ледь-ледь, зовсім трошки. (Раптом зупиняється і починає серйозним тоном.) Але яка ж я пустоголова — сиджу тут, базікаю! Люба, дорога Кристино, вибач мені!

Фру Лінне. В чому справа, Норо ?

Нора (тихо). Бідна Кристина, ти ж стала вдовою.

Фру Лінне. Три роки тому .

Нора. Так, я знаю. Я читала в газетах. Ах, Кристино, повір, я стільки разів збиралася написати тобі в той час, та все відкладала, все щось заважало.

Фру Лінне. Люба Норо, я добре розумію.

Нора. Ні, це було огидно з мого боку, Кристино. Ах ти, бідолашна, скільки ти, мабуть, витерпіла. І він не залишив тобі ніяких коштів?

Фру Лінне. Ніяких.

Нора. Ні дітей?

Фру Лінне. Ні дітей.

Нора. Значить, нічого?

Фру Лінне. Нічого. Навіть горя і жалю, чим можна було б живити пам´ять.

Нора (недовірливо дивлячись на неї). Але як же це може бути, Кристино?

Фру Лінне ( гірко усміхаючись, гладячи Нору по голові). Інколи буває, Норо.

Нора. Значить, сама-самісінька. Як це, мабуть, надзвичайно важко. А в мене троє чудових дітей. Зараз ти їх не побачиш, вони — гуляють з нянькою. Але ти неодмінно розкажи мені про все...

Фру Лінне. Ні-ні-ні, розповідай краще ти.

Нора. Ні, спочатку ти. Сьогодні я не хочу бути егоїсткою. Хочу думати тільки про твої справи Але одне все-таки я повинна сказати тобі. Знаєш, яке щастя звалилось на нас цими днями?

Фру Лінне. Ні. Яке?

Нора. Уяви, чоловік став директором акціонерного банку!

Фру Лінне. Твій чоловік? От удача!..

Нора. Неймовірна! Адвокатура — це такий непевний хліб, особливо якщо бажаєш братися тільки за найчистіші, хороші справи. А Торвальд, звичайно, за інші ніколи не брався, і я, зрозуміло, цілком з ним згодна. Ах, ти розумієш, які ми раді. Він займе посаду з нового року і одержуватиме велику платню і добрі проценти. Тоді ми зможемо жити зовсім по-іншому, ніж досі жили,— так, як нам подобається. Ах, Кристино, мені так легко стало на серці, я така щаслива! Адже це чудесно — мати багато-багато грошей і не знати ні злигоднів, ні клопоту!

Фру Лінне. Так, у всякому разі, повинно бути чудесно — мати все необхідне.

Нора. Ні, не тільки необхідне, але й багато-багато грошей.

Фру ЛіннеС посміхаючись). Норо, Норо! Ти й досі не стала благорозумнішою? У школі ти була великою марнотратницею.

Нора (тихо посміхаючись). Торвальд і тепер мене так називає. (Погрожуючи пальцем.) Однак, Нора, не така вже божевільна, як ви уявляєте... Нам, їй-право, не так жилося, щоб я могла марнотратити: Нам обом доводилось працювати!

Фру Лінне. І тобі ?

Нора. Звичайно, різні там дрібниці з шитва, в´язання, вишивання і тому подібне. (Мимохідь.) І ще дещо. Адже ти знаєш, що Торвальд залишив службу, коли ми одружились? Не було ніяких видів на нову посаду, а заробляти треба було більше, ніж раніше. Ну, в перший рік він працював понад усякі сили. Просто жахливо. Йому доводилося брати усякі додаткові роботи — ти розумієш — і працювати з ранку до вечора. Ну, не витримав, захворів, лежав при смерті, і лікарі сказали, що необхідно відрядити його на південь.

Фру Лінне. Ви й пробули тоді весь рік в Італії?

Нора. Еге ж. А нелегко було нам рушити з місця, повір. Івар тоді щойно народився. Але їхати все-таки було необхідно. Ах, яка це була чудесна, дивна поїздка! І Торвальда було врятовано. Але скільки грошей пішло — жах, Кристино!

Фру Лінне. Можу собі уявити.

Нора. Чотири тисячі вісімсот крон. Великі гроші.

Фру Лінне. Так, але, в усякому разі, велике щастя, якщо є де взяти їх в такий час.

Нора. Треба тобі сказати, що ми одержали їх від батька.

Фру Лінне. А, так. Адже, здається, батько твій саме тоді й помер.

Нора. Так, саме тоді. І, подумай, я не могла поїхати і доглядати його. Я з дня на день чекала малого Івара. І крім того у мене на руках був мій бідний Торвальд, мало не при смерті. Любий, дорогий тато! Так і не довелося мені більше побачитися з ним, Кристино. Це найтяжче горе, яке я зазнала заміжньою.

Фру Лінне. Я знаю, ти дуже любила батька. То, значить, після цього ви рушили до Італії?

Нора. Так. Адже гроші у нас були, а лікарі гнали. Ми й поїхали за місяць.

Фру Лінне. І чоловік твій повернувся цілком здоровий?

Нора. Цілком!

Фру Лінне. А... лікар?

Нора. Тобто?

Фру Лінне. Здається, дівчина сказала, що пан, який прийшов зі мною разом,— лікар.

Нора. А-а, це лікар Ранк. Але він приходить не з лікарським візитом. Це наш найкращий друг і хоч разок на день, та й навідається до нас. Ні, Торвальд з того часу ні разу не прихворів навіть. І діти бадьорі та здорові, і я. (Схоплюючись і плескаючи в долоні.) О, господи, Кристино, як чудесно жити і почувати себе щасливою! Ні, це просто ганебно з мого боку — я говорю лише про себе. (Сідає на лавку поруч фру Лінне і кладе руки їй на коліна.) Ти не сердься на мене!.. Скажи, це правда, що ти не любила свого чоловіка? Навіщо ж ти вийшла за нього?

Фру Лінне. Мати моя була ще жива, але така слабка, безпорадна, не зводилася з ліжка. І ще в мене були на руках два менших брати. Я й не вважала за можливе відмовити йому.

Нора. Так-так, мабуть, ти маєш рацію. Значить, він був тоді багатий?

Фру Лінне. Досить багатий, здається. Але справи його були ненадійні. І коли він помер, все рухнуло, і нічого не залишилось.

Нора. І?..

Фру Лінне. І мені довелося перебиватися дрібною торгівлею, маленькою школою і взагалі — чим доведеться. Ці три останніх роки тяглися для мене, як один довгий, суцільний робочий день без відпочинку. Тепер він скінчився, Норо. Моя бідна мати не потребує моєї допомоги — вона померла. І хлопчики стали на ноги, самі можуть про себе піклуватися.

Нора. Отже, тепер тобі легко на душі...

Фру Лінне. Не сказала б цього. Навпаки, страшенна пустка. Ні для кого більше жити. (Підводиться схвильовано.) Тому я й не витримала там, у нас, у ведмежому закутку. Тут, мабуть, легше буде знайти, до чого докласти сили і чим сповнити думки. Якби тільки вдалося мені одержати якусь постійну службу, якусь конторську роботу...

Нора. Ах, Кристино, це так стомлює, а в тебе і без цього змучений вигляд. Тобі б краще поїхати куди-небудь на купання.

Фру ЛіннеС відходячи до вікна). У мене немає тата, який би дав мені грошей на дорогу, Норо.

Нора (підводячись). Ах, не сердься на мене!

Фру Ліннеґ йдучи до неї). Люба Норо, ти на мене не сердься. Найгірше в моєму становищі те, що в душі осідає багато гіркоти. Працювати ні для кого, а все-таки доводиться турбуватись і всіляко клопотатись.

Адже жити треба, от і стаєш егоїсткою. Ти мені розповіла про щасливу зміну у вашому житті, а я — повіриш — зраділа не так за тебе, як за себе.

Нора. Як це так? Ах, розумію: ти гадаєш, Торвадьд може щось зробити для тебе ?

Фру Лінне. Я це подумала.

Нора. Він і зробить, Кристино. Довір тільки все мені. Я так тонко-тонко все підготую придумаю щось таке особливе, чим задобрити його. Ах, я б від душі хотіла допомогти тобі.

Фру Лінне. Як це гарно з твого боку, Норо, що ти так гаряче берешся за мою справу... Вдвічі гарно з твого боку,— тобі самій так мало знайомі життєві турботи і клопіт.

Нора. Мені? Мені вони мало знайомі?

Фру Лінне ( посміхаючись). Ну, Боже мій, якесь рукоділля і тому подібне.Ти дитя, Норо!

Нора (підводячи голову і ходячи по кімнаті). Тобі не варто було б говорити зі мною таким тоном.

Фру Лінне. Справді?

Нора. І ти — як інші. Ви всі гадаєте, що я нездатна ні на що серйозне.

Фру Лінне. Ну-ну?..

Нора. Що я зовсім нічого такого не зазнала в ц^ому важкому житті.

Фру Лінне. Люба Норо, ти ж мені щойно розповіла про всі свої випробування.

Нора. А, самі дурниці. (Тихо.) Головного я тобі не розповіла.

Фру Лінне. Головного? Що ти хочеш сказати?

Нора. Ти все дивишся на мене згорда, Кристино. А це даремно. Ти пишаєшся тим, що тобі довелося так тяжко працювати ради своєї матері...

Фру Лінне. Я, здається, ні на кого не дивлюся згорда. Але згодна — я пишаюсь і радію, згадуючи, що мені випало на долю полегшити останні дні моєї матері.

Нора. І пишаєшся також, згадуючи, що зробила для братів?

Фру Лінне. Мені здається, я маю право.

Нора. І мені так здається. Але ось послухай, Кристино. І мені є чим пишатись, чого радіти.

Фру Лінне. Не сумніваюсь. Але в якому розумінні?

Нора. Говори тихше. Раптом Торвальд почує! Йому ні за що в світі не Можна... Нікому не можна знати про це, Кристино,— нікому, крім тебе.

Фру Лінне. Та в чому справа?

Нора. Іди сюди. (Притягає її на диван поруч себе.) Так, бачиш... І мені є чим гордитись, чим радуватись. Це я врятувала життя Торвальду.

Фру Лінне. Врятувала? Як врятувала?

Нора. Я ж розповідала тобі про поїздку до Італії. Торвальд не вижив би, якби не .потрапив на південь!

Фру Лінне. Еге ж, і твій батько дав вам потрібні кошти.

Нора (с посмішкою). Це Торвальд так гадає і всі інші, але...

Фру Лінне. Але...

Нора. Тато не дав нам ні копійки. Це я дістала гроші.

Фру Лінне. Ти? Всю цю велику суму?

Нора. Тисячу двісті спецій. Чотири тисячі вісімсот крон. Що ти скажеш?

Фру Лінне. Але як це можна, Норо? Виграла в лотерею, чи що?

Нора (зневажливо). В лотерею! (Пирхає.) Це була б не штука!

Фру Лінне. Так звідки ж ти взяла їх?

Нора (наспівуючи і загадково посміхаючись). Гм. Тра-ля-ля-ля!

Фру Лінне. Не могла ж ти позичити?

Нора. Так? Чому?

Фру Лінне. Дружина-бо не може заборгувати без згоди чоловіка.

Нора підводячи голову). Ну, якщо дружина трохи розуміється в ділах, якщо дружина розуміє, як треба розумненько взятися за діло, то...

Фру Лінне. Норо, я рішуче нічого не розумію...

Нора. І не треба тобі розуміти. Адже я і не сказала, що позичила гроші. Могла ж я їх дістати іншим шляхом. (Відкинувшись на спинку дивана.) Могла одержати від якого-небудь поклонника. З такою привабливою зовнішністю, як у мене...

Фру Лінне. Ти навіжена.

Нора. Тепер тобі, певно, страх як хотілося б дізнатися, Кристино?

Фру Лінне. Послухай, люба Норо,— ти не натворила чого-небудь безрозсудного?

Нора (випростуючись на дивані), Хіба безрозсудно врятувати життя своєму чоловіку ?

Фру Лінне. По-моєму, безрозсудно, якщо ти без його відома...

Нора. Так йому ж не можна було ні про що знати! Господи, як ти цього не розумієш? Він не повинен був підозрівати, в якій він небезпеці. Це мені лікарі сказали, що життя його в небезпеці, що один рятунок — повезти його на південь. Ти гадаєш, я не намагалась спочатку всіляко виплутатись? Я починала розмови про те, що і мені хотілося б побувати за кордоном, як іншим молодим дамам. Я і плакала, і просила; говорила, що йому не завадило б пам´ятати про моє «становище», що тепер треба всіляко мені догоджати; натякала, що можна позичити грошей. Так він майже розсердився, Кристино. Сказав, що у мене вітер в голові і що його обов´язок як чоловіка не потакати моїм капризам і примхам,— так він, здається, висловився. Добре, добре, думаю я, а врятувати тебе все-таки треба, і знайшла вихід...

Фру Лінне. І твій чоловік так і не дізнався від твого батька, що гроші були не від нього?

Нора. Так і не дізнався. Адже тато помер саме в ці дні. Я, правду сказати, хотіла була розповісти йому і просити не виказувати мене, але він був уже такий хворий,— і мені, на жаль, не довелося вдаватися до цього.

Фру Лінне. І досі не призналася чоловікові?

Нора. Ні, боже борони, що ти! Він такий суворий щодо цього. І крім того, з чоловічим самолюбством... Для нього було б так болісно, принизливо дізнатися, що він зобов´язаний мені чим-небудь. Це перевернуло б догори дном всі наші відносини. Наше щасливе сімейне життя перестало б тоді бути тим, чим воно є.

Фру Лінне. І ти ніколи йому не скажеш?

Нора (подумавши і злегенька посміхаючись). Так... Коли-небудь, можливо... коли мине багато-багато років і я вже не буду така гарненька. Ти не смійся. Я, звичайно, хочу сказати: коли я вже не буду так подобатися Торвальду, як тепер, коли його вже не будуть розважати мої танці, переодягання, декламації. Тоді добре буде мати яку-небудь за-

ручку... (Обриваючи.) Нісенітниця, нісенітниця, нісенітниця! Цього ніколи не буде!.. Ну, що ж ти скажеш про мою велику таємницю, Кристино? Годжуся я на що-небудь? Ти не думай, що ця справа не завдає мені великого клопоту. Мені, правду кажучи, інколи зовсім не легко буває виконувати в строк свої зобов´язання. В діловому світі, скажу я тобі, існує внесок процентів по кредитах і внески для погашення боргу, як це називається. Гроші завжди дуже важко добути. От і доводилося заощаджувати на чому тільки можна... Розумієш? З грошей на господарство я не могла особливо багато відкладати,— Торвальду було потрібне добре харчування. І дітей не можна було одягати будь-як. Що я одержувала на них те цілком на них і витрачалось.

Фру Лінне. Тож тобі, певно, доводилося відмовляти собі самій, бідолашна?

Нора. Зрозуміло. Адже я була більше від усіх зацікавлена! Торвальд дасть бувало мені грошей на нове плаття і тому подібне, а я завжди витрачу тільки половину. Все якомога дешевше та простіше купляла. Це щастя, що мені все до лиця, і Торвальд нічого й не помічав. Але самій інколи бувало нелегко, Кристино. Адже це така втіха —гарно одягатися! Правда?

Фру Лінне. Мабуть.

Нора. Ну, були в мене, звичайно, й інші джерела. Минулої зими пощастило — я одержала цілу купу паперів переписувати. Щовечора замикалась у себе в кімнаті й писала, писала до пізньої ночі. Ах, інколи бувало так утомишся! Та все-таки дуже приємно було сидіти і працювати, заробляти гроші. Я почувала себе майже мужчиною.

Фру Лінне. Але скільки ж тобі вдалося таким чином виплатити?

Нора. От уже не можу сказати тобі точно. В таких справах, бачиш ти, дуже важко розібратися. Знаю лише, що виплачувала стільки, скільки мені вдавалося зібрати. Але часто в мене просто руки опускалися. (Посміхаючись.) Тоді сяду бувало і почну собі уявляти, що ось у мене закохався багатий старий...

Фру Лінне. Що? Який старий?

Нора. Е, ніякий!.. Що він помирає, його духівницю прочитали, а там великими літерами написано: «Всі мої гроші одержує негайно і готівкою мила фру Нора Хельмер».

Фру Лінне. Але, люба Норо, що ж це за старий?

Нора. Господи, як ти не розумієш? Ніякого старого й не було зовсім. Це просто лише моя уява. Я просто потішала себе цим, коли не знала, де добути грошей. Ну, так Бог з ним з усім, з оцим нудним старим. Тепер мені однаково. Не треба мені більше ні його, ні його духівниці, тепер і горя мало, Кристино! (Схоплюється.) О Господи, як тільки чудово! Не знати ні турбот, ні клопоту! Жити собі та радіти, обставити свій дім так красиво, витончено, як любить Торвальд.— А там, подумай, не за горами і весна. Можливо, пощастить проїхатись куди-небудь. Можливо,— знову побачити море! Ах, справді, як чудово жити і почувати себе щасливою! В передпокої чути дзвінок.

Фру Лінне f встає). Дзвонять. Мені, мабуть, краще вийти.

Нора. Ні, залишайся. Сюди навряд чи хто прийде. Це, певно, до Торвальда...

Служниця(на дверях передпокою). Вибачте, пані, тут один пан хоче поговорити з паном адвокатом.

Нора. Тобто, з директором банку, хочеш ти сказати.

Служниця. З паном директором. Але я не знаю,— адже там лікар...

Нора. А що це за пан?

Крогстад на дверях). Це я, фру Хельмер.

Фру Лінне, вражена, здригнувшись, одвертається до вікна.

Нора (ступивши крок до Крогстада, схвильовано) Ви? Що це значить? Про що ви хочете говорити з моїм чоловіком?

Крогстад. Про банківські справи, певною мірою. Я посідаю невеличку посаду в акціонерному банку, а ваш чоловік буде тепер нашим директором, як я чув.

Нора. Отже...

Крогстад. В особистій справі, фру Хельмер. Більше нічого.

Нора. То будьте ласкаві пройти до нього в кабінет.

(Байдуже вклоняється, зачиняє двері в передпокій, потім підходить

до грубки подивитись, чи добре в ній горить.)

Фру Лінне. Норо... хто це був?

Нора. Приватний повірений. Крогстад.

Фру Лінне. Отже, це справді він.

Нора. Ти знаєш цю людину?

Фру Лінне. Знала... Кілька років тому. Адже він якийсь час вів справи в наших краях.

Нора. Так-так, правда.

Фру Лінне. Як він змінився!

Нора. Він, здається, був дуже нещасливо одружений.

Фру Лінне. То він тепер удівець ?

Нора. З купою дітей. Ну от, розгорілось. (Зачиняє дверці грубки і легко відсуває вбік качалку.)

Фру Лінне. Він, кажуть, займається найрізноманітнішими справами?

Нора. Так. Дуже можливо. Я зовсім не знаю. Але годі нам думати про справи. Нудно.

З кабінету Хельмера виходить лікар Ранк.

Лікар Ранк (ще на дверях). Ні-ні, я не хочу заважати. Я краще загляну до твоєї дружини. (Зачиняє за собою двері і помічає фру Лінне.) Ах, вибачте! Я і тут, здається, буду заважати.

Нора. Анітрохи. (Представляє їх одне одному.) Лікар Ранк — фру Лінне.

Ранк. Ось як. Це ім´я я частенько чув тут у домі. Здається, я обігнав вас на сходах, коли йшов сюди.

Фру Лінне. Так!.. Я піднімаюсь нагору дуже повільно. Мені важко...

Ранк. Еге ж... Маленьке зіпсуття внутрішнього механізму!

Фру Лінне. Скоріше — просто перевтома.

Ранк. І тільки? То, мабуть, приїхали до міста відпочити —бігаючи у гості?

Фру Лінне. Я приїхала сюди шукати роботи.

Ранк. Що ж, це особливо вірний засіб від перевтоми?

Фру Лінне. Адже треба жити, лікарю.

Ранк. Так, якось приємно думати, ніби це необхідно.

Нора. Ну, знаєте, лікарю!.. Адже й ви також не від того, щоб відпочити.

Ранк. Ну так, виходить. Як мені не погано, я все-таки готовий жити і мучитись якомога довше. І всі мої пацієнти також. І всі моральні каліки так само. Зараз ось один такий сидить у Хельмера.

Фру JI і н н е (тихо). А!...

Нора. Кого ви маете на увазі?

Ранк. Приватного повіреного Крогстада, людину, про яку ви нічого не знаете. У нього підгнило саме коріння характеру, добродійко. Але й він там почав твердити, як щось непорушне, що і йому треба жити.

Нора. Справді? Про що ж він прийшов говорити з Торвальдом?

Ранк. їй-право, не знаю. Чув тільки щось відносно акціонерного банку.

Нора. Я не знала, що Крогстад, що цей приватний повірений Крогстад має відношення до банку.

Ранк Так, він посідає там якусь посаду. (До фру Лінне.) Не знаю, чи водяться у ваших краях такого сорту люди, які наче в гарячці шмигляють усюди, рознюхуючу, чи не пахне де моральною гнилизною, щоб потім цю особу мати на увазі для призначення на яку-небудь вигідну посаду. А здоровим доводиться смиренно залишатися за порогом.

Фру Лінне. Але ж хворі більше, ніж усі інші, потребують догляду.

Ранк. (знизуючи плечима). Отож воно й є. Саме через такі погляди суспільство перетворюється на лікарню.

Нора, зайнята власними думками, раптом сміється негучним сміхом

і плескає в долоні.

А ви чого смієтеся з цього? Чи знаєте ви, власне, що таке суспільство?

Нора. Дуже мені потрібне ваше нудне суспільство! Я зовсім з іншого сміюся... Страх як утішно! Скажіть, лікарю, тепер усі службовці в цьому банку підкорені Торвальду?

Ранк. То саме це вас так дуже втішає?

Нора (посміхаючись і наспівуючи). Це вже моя справа. Моя справа. (Ходить по кімнаті.) Та й справді, страх як приємно подумати, що ми... цебто Торвальд, має такий вплив на таку силу людей. (Виймає з кишені торбинку.) Лікарю Ранк, чи не хочете ви мигдалевого печива?

Ранк. Те-те-те, мигдалеве печиво! Я гадав, що це у вас заборонений плід.

Нора. Так, але це Кристина мені принесла трошки.

Фру Лінне. Що?.. Я?..

Нора. Ну-ну-ну, не лякайся, Ти ж не могла знати, що Торвальд заборонив,. Треба тобі сказати, він боїться, що я зіпсую собі зуби. Але що за біда — разочок! Правда, лікарю? Будь ласка. (Кладе йому в рот печиво.) Ось і тобі, Кристино. І мені можна одну штучку, маленьку,— або вже дві, так тому й бути. (Ходить знову.) Так, я справді безмежно щаслива. Одного тільки мені б дуже хотілося ще...

Ранк. Ну? Чого ж іще?

Нора. Дуже б хотілося сказати при Торвальді одну річ.

Ранк. Чого ж ви не скажете?

Нора. Не смію. Це гидко.

Фру Лінне. Гидко?

Ранк. В такому разі, не раджу. Але при нас можна сміливо... Ну, що ж це вам так дуже хотілося б сказати при Хельмері?

Нора. Дуже хотілось би сказати: чорт забирай!

Ранк. Що ви, що ви!

Фру Лінне. Що з тобою, Норо?..

Ранк. Скажіть. Ось він іде.

Нора (ховаючи торбинку з печивом). Тсс-тсс-тсс!

Хельмер, з перекинутим через руку пальтом, тримаючи в другій руці

капелюх, виходить з кабінету.

(Йдучи до нього.) Ну, любий, спровадив його?

Хельмер. Так. Пішов.

Нора. Дозволь тебе познайомити. Це Кристина. Приїхала сюди в місто.

Хельмер. Кристина?.. Вибачте, але я не знаю...

Нора. Фру Лінне, любий, фру Кристина Лінне!

Xельмер. А, ось воно що! Видимо, подруга дитинства моєї дружини?

Фру Лінне. Так, ми давні знайомі.

Нора. І уяви собі, вона вирушила в таку далеку дорогу, щоб поговорити з тобою.

Хельмер. Тобто як це?

Фру Лінне. Не те, щоб власне...

Нора. Кристина саме відмінна конторниця якій дуже хочется стати на роботу до тямущої людини, щоб підучитися ще більше...

Хельмер. Дуже розумно, пані...

Нора. І коли вона дізналася, що тебе призначено директором банку,— про це було в газетах,— вона відразу ж полетіла сюди. Правда, Торвальде, ти заради мене зробиш що-небудь для Кристини? Га?

Хельмер. Так, можливо. Ви, мабуть, удова?

Фру Лінне. Так.

Хельмер. І маєте досвід в конторській справі?

Фру Лінне. Так. Чималий.

Xельмер. То дуже можливо, що я можу надати вам місце...

Нора (плескаючи в долоні). Бачиш, бачиш!

Xельмер. Ви з´явились саме в щасливу хвилину, пані.

Фру Лінне. О, як мені вам дякувати?

Хельмер. Нема за що. (Одягає пальто.) Але сьогодні ви вже вибачте мені...

Ранк. Стривай, і я з тобою. (Приносить з передпокою свою шубу і гріє її перед грубкою.)

Нора. Тільки не затримуйся, любий Торвальде!

Хельмер. Годину, не більше.

Нора. І ти ідеш, Кристино?

Фру Лінне (одягаючи пальто). Так, треба піти пошукати собі кімнату.

Xельмер. То, може, вийдемо разом?

Нора (допомагає фру Лінне). Шкода, що в нас так тісно, немає ніякої можливості...

Фру Лінне. Що ти! Хто ж про це думає! Прощавай, дорога Норо, і спасибі тобі за все.

Нора. Прощавай поки що. Увечері ти, само собою, знову прийдеш. І ви, лікарю. Що? Коли будете добре себе почувати? Ну, звичайно, будете. Тільки закутайтеся добре.

Всі виходять, балакаючи, в передпокій. Зі сходів чути дитячі голоси.

Це вони! Вони! (Біжить і відчиняє зовнішні двері.) Входить нянька Анна-Марія з дітьми.

Заходьте! Заходьте! (Нахиляється і цілує дітей.) Ах ви, любі мої, славні! Подивись на них, Кристино! Ну, чи не миленькі ж?

Ранк. Балакати на протягу забороняється!

Хельмер. Ходімо, фру Лінне. Тепер тут саме час залишатися тільки мамонькам.

Лікар Ранк, Хельмер і фру Лінне виходять; Анна-Марія входить з дітьми в кімнату. Нора також входить до кімнати, зачиняючи двері в передпокій.

Нора. Які свіженькі, жваві, рум´яненькі! Просто яблучка, розанчики!.. То весело було? А, це чудово. Справді? Ти катав на санчатах і Боба і Еммі? Обох відразу? Ти диви! Молодчина-хлопчак мій Івар.. Ні, дай подержати її, Анно-Маріє! Дорога моя, люба лялечко! (Бере у няньки меншу дівчинку і кружляє з нею.) Так-так, мама потанцює і з Бобом! Що? В сніжки гралися? Ах, шкода, що мене з вами не було... Ні, облиш, я сама їх роздягну, Анно-Маріє. Дай, будь ласка, мені самій,— це так весело. Там для тебе кава стоїть на грубці. Нянька виходить у двері ліворуч. Нора роздягає дітей, розкидаючи куди попало речі їх туалету і продовжуючи балакати з дітьми.

Ось як? Великий собака біг за вами? А не вкусив?.. Ні, собаки не кусають таких славних, маленьких лялечок... Ні-ні! Не зазирати в пакунки, Іваре! Що там?.. Коли б ви знали, що там! Ні-ні! Це бека!.. Що? Гратися хочете! У що ж ми будем гратися? У жмурки? Ну, давайте в жмурки. Перший хай Боб заховається... Ах, мені? Ну, гаразд, я перша.

Починається гра, супроводжувана сміхом, веселощами; ховаються і в цій кімнаті і в сусідній праворуч. Нарешті Нора ховається під стіл; діти з шумом вбігають у кімнату, шукають матір, але не можуть одразу її знайти, чують її приглушений сміх, кидаються до столу, піднімають скатерку і знаходять. Цілковите захоплення. Нора висовується, ніби хоче злякати їх. Новий вибух захоплення. Тимчасом стукають у вхідні двері. Ніхто не помічає. Двері з передпокою розчиняються і з´являється Крогстад. Він вичікує якусь хвилинку. Гра триває. Крогстад. Вибачте, фру Хельмер...

Нора (легко скрикуючи, обертається і напівпідводиться). А! Що вам? Крогстад. Вибачте. Вхідні двері були не причинені. Забули, мабуть, зачинити...

Нора (встаючи). Чоловіка нема дома, пане Крогстад. Крогстад. Знаю. Нора. Ну... Так що ж вам потрібно? Крогстад. Поговорити з вами.

Нора (до дітей тихо). Ідіть до Анни-Марії. Що? Ні, чужий дядя нічого поганого не зробить мамі. Коли він піде, ми ще пограємось. (Виводить дітей у кімнату ліворуч і замикає за ними двері. Стурбовано, напружено.) Ви хочете поговорити зі мною? Крогстад. Так, хочу.

Нора. Сьогодні?.. Але ж у нас іще не перше число..

Крогстад. Ні, у нас святвечір. І від вас самих залежить влаштувати

собі веселі свята. Нора. Що ж вам потрібно? Я зовсім не можу сьогодні... Крогстад. Про це ми поки що не будемо говорити. Про інше. У вас,

мабуть, знайдеться вільна хвилина? Нора. Гм... так, звичайно, знайдеться, щоправда... Крогстад. Гаразд. Я сидів унизу в ресторані Ульсена і бачив, як ваш

чоловік пішов вулицею... Нора. Так-так. Крогстад. З дамою.

Нора. І що ж?

Крогстад. Дозвольте спитати: це не фру Лінне?

Нора. Так.

Крогстад. Щойно приїхала до міста?

Нора. Так, сьогодні.

Крогстад. Вона вам близька подруга?

Нора. Так. Але я не бачу...

Крогстад. Я колись був знайомий з нею.

Нора. Знаю.

Крогстад. Справді? То ви її знаєте? Я так і думав. Тоді дозвольте мені, спитати вас прямо: фру Лінне одержить місце в банку?

Нора. Як ви насмілюєтесь випитувати у мене, пане Крогстад, ви, підлеглий мого чоловіка? Та коли вже ви спитали, то знайте: так, фру Лінне матиме місце. І це я поклопоталася про неї, пане Крогстад. Ось вам!

Крогстад. Значить, я не помилився в розрахунках?

Нора (ходить сюди й туди по кімнаті). Так, ми можемо все-таки мати деякий вплив. З того, що народжуєшся жінкою, зовсім ще не можна зробити висновку, що ти в становищі підлеглого, пане Крогстад, вам, мабуть, треба було б остерігатися і не зачіпати того, хто... гм...

Крогстад. Хто має вплив?

Нора. Саме так!

Крогстад (міняючи тон). Фру Хельмер, чи не згодитесь ви використати свій вплив на мою користь?

Нора. Як це так? Що ви хочете сказати?

Крогстад. Чи не згодитеся ви потурбуватися, щоб я зберіг своє становище підлеглого в банку.

Нора. Що це значить? Хто думає позбавити вас його?

Крогстад. О, вам нічого розігрувати переді мною незнайку.. Я добре розумію, що подрузі вашій не може бути приємно ризикувати зіткнутися зі мною, і знаю також, кому я буду зобов´язаний вигнанням.

Нора. Але запевняю вас...

Крогстад. Так-так-так, одне слово — час іще не минув, і я раджу вам використати ваш вплив, щоб попередити це.

Нора. Але, пане Крогстад. У мене немає ніякого впливу!

Крогстад. Ніякого? Мені здається, ви щойно сами сказали...

Нора. Звичайно, я не в тому розумінні. Я?.. Як ви можете думати, що я маю на свого чоловіка якийсь такий вплив?

Крогстад. 0, я знаю вашого чоловіка з студентської лави. Гадаю, він не з тих чоловіків, які...

Нора. Якщо ви будете говорити про мого чоловіка нешанобливо, я покажу вам на двері.

Крогстад. Ви дуже хоробрі, фру Хельмер.

Нора. Я більше вас не боюсь. Після нового року я швидко покінчу з усім цим.

Крогстад (стриманіше). Слухайте, фру Хельмер. В разі необхідності я буду боротися не на життя, а на смерть за свою скромну посаду в банку.

Нора. На неї схоже, здається.

Крогстад. Не тільки через платню. Про неї я найменше клопочусь. Але тут — інше... Так-так, на чистоту! Ось у чому справа. Ви, певно, так само добре, як і інші, знаєте, що я одного разу зробив непродуманий вчинок.

Нора. Здається, щось таке чула.

Крогстад. Справа не дійшла до суду, але всі шляхи для мене наче перегороджені з того часу. Тоді я взявся за ті справи... ви знаєте. Треба ж було за щось ухопитись. І, смію сказати, я був не з гірших, так би мовити. Але тепер мені треба вилізти з цього становища. У мене сини виростають. Заради них мені треба відновити своє колишнє становище в суспільстві — як тільки це можливо. Місце в банку було ніби першим ступенем. І раптом тепер ваш чоловік зіштовхує мене знову в яму.

Нора. Але, боже мій, пане Крогстад, зовсім не в моїх силах допомогти вам.

Крогстад. Тому що ви не хочете, але в мене є засіб примусити вас.

Нора. Не розкажете ж ви моєму чоловікові, що я заборгувала вам?

Крогстад. Гм! А якби розказав?

Нора. Це було б безчесно а вашого боку. (Зі сльозами в голосі.) Що? Він дізнається про цю таємницю — мою гордість і радість — так грубо, пошло і від вас? Ви хочете піддати мене найжахливішим неприємностям!..

Крогстад. Лише неприємностям?

Нора (з запалом). Але спробуйте тільки, вам же самим буде гірше. Тоді мій чоловік нарешті дізнається, яка ви погана людина, і вас ні за що не залишать у банку.

Крогстад. Я питаю, ви боїтесь тільки домашніх неприємностей?

Нора. Якщо мій чоловік дізнається, він, звичайно, відразу заплатить весь лишок, і нам з вами нічого буде бачитись.

Крогстад (ступивши крок до неї). Слухайте, фру Хельмер: чи у вас пам´ять коротка, чи ви зовсім не розумієтесь на справах. Мабуть, доведеться мені розтлумачити вам справу докладніше.

Нора. Як це?

Крогстад. Коли ваш чоловік був хворий, ви прийшли до мене позичити тисячу двісті спецій.

Нора. Я не знала, до кого ще звернутись.

Крогстад. Я взявся добути для вас цю суму...

Нора. І добули.

Крогстад. Взявся я добути вам її на певних умовах. Ви були тоді такі заклопотані хворобою вашого чоловіка, такі стурбовані, де б дістати грошей на поїздку, що, здається, вам ніколи було розбиратися в подробицях. Тому не завадить нагадати вам про них. Отож я взявся добути вам гроші і склав для вас боргове зобов´язання.

Нора. Звичайно, яке я підписала

Крогстад. Це так. Але внизу я додав кілька рядків від імені вашого батька — його поручительство за вас. Ці рядки повинен був підписати ваш батько.

Нора. Повинен був. Він і підписав.

Крогстад. Я залишив місце для числа. Цебто ваш батько сам повинен був проставити день і число, коли підпише документ. Чи це ви пам´ятаєте, пані?

Нора. Здається...

Крогстад. Я передав вам боргове зобов´язання, щоб ви переслали його поштою вашому батькові. Чи не так?

Нора. Так.

Крогстад. Ви, звичайно, відразу ж зробили це, тому що через днів п´ятьшість принесли мені вексель з підписом вашого батька. І суму було вам вручено.

Нора. Це так, а хіба я не акуратно виплачувала?

Крогстад. Так собі. Але... щоб повернутись до предмету нашої розмови... мабуть, важко вам доводилось тоді, фру Хельмер?

Нора. Так.

Крогстад Батько ваш, здається, був тяжко хворий.

Нора. При смерті.

Крогстад.І незабаром помер?

Нора. Так.

Крогстад. Скажіть мені, фру Хельмер, чи ви не пам´ятаєте випадково дня смерті вашого батька? Тобто якого місяця і числа він помер?

Нора. Тато помер двадцять дев´ятого вересня.

Крогстад. Цілком справедливо; я довідувався. І ось саме тут виходить диво... (Виймає документ.) яке я ніяк не можу з´ясувати собі.

Нора. Яке диво? Я не знаю...

Крогстад. Таке диво, фру Хельмер, що батько ваш підписав цей вексель через три дні після своєї смерті.

Нора. Як це так? Я не розумію.

Крогстад. Батько ваш помер двадцять дев´ятого вересня. Але погляньте. Ось тут він помітив свій підпис числом — друге жовтня. Хіба це не диво? Нора мовчить.

Чи можете ви з´ясувати мені це? Нора все мовчить.

Примітне ще ось таке: слова «друге жовтня» і рік написано не почерком вашого батька, а іншим, який мені здається знайомим. Ну, це можна ще пояснити: ваш батько міг забути поставити число і рік під своїм підписом. І хтось інший зробив це навгад, не знаючи ще про його смерть. В цьому немає нічого такого. Головна справа в самому підписі. Він, підпис, справжній, фру Хельмер? Це справді ваш батько підписався?

Нора (після короткої паузи підводить голову і задирливо дивиться на нього). Ні, не він. Це я підписалась за нього.

Крогстад. Слухайте, фру Хельмер... Ви знаєте, що це небезпечне зізнання?

Нора. Чому? Ви скоро одержите свої гроші сповна.

Крогстад. Можу я спитати вас, чому ви не надіслали документ вашому батькові?

Нора. Неможливо було. Він був тяжко хворий. Якщо просити його підпису, треба було пояснити йому, на що знадобилися гроші. А не могла ж я написати йому, коли він сам був такий хворий, як і чоловік мій, на краю могили. Неможливо було.

Крогстад. То вам би краще було відмовитись від подорожі за кордон.

Нора. І це було неможливо. Від цієї подорожі залежало врятування мого чоловіка. Не могла я відмовитись від неї.

Крогстад. Але ви не подумали, що таким чином обдурюєте мене?..

Нора. На це мені нічого було звертати увагу. Я й думати про вас не хотіла. Терпіти вас не могла за всі ваші безсердечні причіпки, що їх ви робили, хоч і знали, в якій небезпеці мій чоловік.

Крогстад. Фру Хельмер, ви, очевидно, не уявляєте собі ясно, в чому, власне, ваша вина. Але я можу сказати вам ось що: те, на чому я попався і що так заплямувало мене в очах суспільства, було анітрохи не гірше за те, що зробили ви.

Нора. Невже ви хочете, щоб я повірила, що ви відважились на це, рятуючи життя вашої дружини?

Крогстад. Закон не цікавиться причинами.

Нора. То поганий, виходить, цей закон..

Крогстад. Поганий чи ні, але коли я подам цей документ у суд,— вас засудять по закону.

Нора. Ні за що не повірю, щоб дочка не мала права позбавити вмираючого старика-батька тривог і гіркоти? Щоб дружина не мала права врятувати життя своєму чоловікові? Я не знаю точно законів, але впевнена, що десь у них повинно бути це дозволено. А ви, юрист, не знаєте цього Ви, певно, поганий законник, пане Крогстад.

Крогстад. Хай так. Але на справах на таких, які зав´язались у нас з вами, ви, звичайно, припускаєте, що я трохи знаюсь? Так от. Робіть, що хочете. Але... якщо мене викинуть ще раз, ви будете в моїй компанії. (Вклоняється і виходить через передпокій.)

Нора (після хвилинного роздуму, підводячи голову). Е, що там! Залякати мене хотів! Не така вже я. (Береться прибирати дитячі речі, та скоро перестає.) Але...Ні, цього все-таки не може бути! Я ж це зробила з любові.

Діти(на дверях ліворуч). Мамо, чужий дядько вийшов із воріт...

Нора. Так-так, знаю. Тільки нікому не кажіть про чужого дядю. Чуєте? Навіть татові!

Діти. Так-так, мамо. Але ти з нами ще пограєшся?

Нора. Ні-ні, не зараз.

Діти. Мамо, ти ж обіцяла!

Нора. Так, але я не можу зараз. Ідіть до себе, в мене стільки справ. Ідіть, ідіть, мої дорогі дітоньки! (Ласкаво випроваджує їх з кімнати і зачиняє за ними двері. Потім сідає на диван, береться вишивати, але, зробивши кілька стьожок, зупиняється.) Ні! (Залишає роботу, встає, йде до дверей у передпокій і кличе.) Елене! Давай сюди ялинку! (Іде до стола ліворуч і відмикає шухляду, знову зупиняється.) Ні, це ж просто неможливо!

Служниця з ялинкою). Куди поставити, пані?

Нора. Туди. Посередині кімнати.

Служниця. Іще вам щось подати?

Нора. Ні, дякую, у мене все під рукою.

Служниця, поставивши ялинку, виходить.

(Починаючи прикрашати ялинку.) Сюди ось свічки, сюди квіти... Огидна людина... Нісенітниця, нісенітниця, нісенітниця! Нічого тут нема такого! Ялинка буде чудесна. Я все зроблю, як ти любиш, Торвальде. Буду Співати тобі, танцювати... З передпокою входить Хельмер з пакою паперів під рукою.

А!.. Уже повернувся?

Хельмер. Так., Заходив хто-небудь ?

Нора. Заходив. Ні.

Хельмер. Дивно. Я бачив, як, Крогстад вийшов із воріт.

Нора. Справді?.. Ах, так, правда. Крогстад — він заходив сюди на хвилинку.

Хельмер. Норо, я бачу по твоєму обличчю, він приходив просити, щоб ти замовила за нього слово.

Нора. Так.

Хельмер. І до того ж, нібито сама від себе? Приховавши від мене, що він був тут? Чи не просив він і про це?

Нора. Так, Торвальде, але...

Хельмер. Норо, Норо, і ти могла піти на це? Змовлятися з такою людиною, обіцяти йому щось! Та ще, крім того, говорити мені неправду!

Нора. Неправду?

Xельмер. Ти хіба не сказала, що ніхто не заходив? (Погрожуючи пальцем.) Щоб цього більше не було, співуча пташко. У співучої пташки горлечко повинно бути завжди чисте, жодного фальшивого звуку! (Обнімає її за стан.) Чи не так? Звичайно, я так і знав. (Випускає її.) Ах, як у нас тепло, затишно! (Перегортає папери.)

Нора (зайнята прикрашенням ялинки, після короткої паузи). Торвальде!

Хельмер. Що?

Нора. Я дуже рада, що післязавтра костюмований вечір у Стенборгів.

Хельмер. А мені дуже цікаво, чим ти здивуєш на цей раз?

Нора. Ах, ця дурна витівка!

Хельмер. Ну?

Нора. Я ніяк не можу надумати нічого путящого. Все в мене виходить якось по-дурному, беззмістовно.

Хельмер. Невже маленька Нора зробила такий висновок?

Нора (заходячи ззаду і спираючись ліктями на спинку його крісла). Ти дуже зайнятий, Торвальде?

Хельмер. Гм!

Нора. Що це за папери?

Хельмер. Банківські справи.

Нора. Уже?

Хельмер. Я дістав згоду попереднього правління на потрібні зміни в особовому складі службовців і в плані робіт. Я хочу присвятити цьому різдвяний тиждень. Хочу, щоб до нового року все було налагоджено.

Нора. Так ось чому цей бідолаха Крогстад...

Хельмер. Гм!

Нора (як і раніш, спираючись ліктями на спинку крісла, тихенько перебирає пальцями волосся чоловіка). Якби ти не був такий зайнятий, я попросила б тебе зробити мені одну величезну послугу, Торвальде.

Хельмер. Послухаємо. Про що ж?

Нора. Адже ні в кого немає такого смаку, як у тебе. А мені б так хотілося бути гарненькою на цьому костюмованому вечорі. Торвадьде, чи не можеш ти зайнятися мною, вирішити, чим мені бути і як одягнутись?

Хельмер. Ага, маленька, уперта моя, шукаєш рятівника?

Нора. Так, Торвальде, мені не справитися без тебе.

Хельмер. Гаразд, гаразд. Подумаєм і, мабуть, зуміємо зарадити горю.

Нора. Ах, як гарно з твого боку! (Знову відходить до ялинки, пауза.) А як красиво виділяються червоні квіти. Але скажи мені, те, в чому цей Крогстад провинився,— це і справді дуже погано?

Хельмер. Його провина в підробці документів. Ти маєш уяву про те, що це таке?

Нора. Чи не від злиднів він це зробив?

Хельмер. Так, або, як багато хто,— з легковажності. І я не такий безсердечний, щоб безповоротно засудити людину за один такий вчинок.

Нора. Справді, це так, Торвальде?

Хельмер. Інколи той, хто упав, може знову підвестися морально, якщо відверто визнає свою провину і зазнає кари.

Нора. Кари?..

Хельмер. Але Крогстад не пішов цим шляхом. Він вивернувся всякими правдами і неправдами і це, власне, погубило його морально.

Нора. По-твоєму, треба було...

Хельмер Ти уяви собі тільки, як людині з такою плямою на совесті доводиться брехати, вивертатися, прикидатися перед усіма, носити маску навіть перед своїми близькими, навіть перед дружиною і власними дітьми. І от щодо дітей — це найгірше, Норо.

Нора. Чому ?

Хельмер. Тому, що отруєна брехнею атмосфера заражає, розкладає все домашнє життя. Діти з кожним ковтком повітря сприймають зародки зла.

Нора (наближаючись до нього ззаду). Ти впевнений у цьому?

Хельмер. Ах, люба, я досить добре переконався в цьому під час своєї адвокатської діяльності. Майже всі, хто рано схибив у житті, мали брехливих матерів.

Нора. Чому саме — матерів ?

Хельмер. Найчастіше це бере свій початок від матері. Але й батьки, звичайно, впливають у тому ж дусі. Це добре відомо всякому адвокатові. А цей Крогстад всі роки отруював своїх дітей брехнею і лицемірством, ось чому я й називаю його морально зіпсованим. (Простягаючи до неї руки.) Тому нехай моя миленька Нора обіцяє мені не просити за нього. Дай руку, що обіцяєш. Ну-ну, що це? Давай руку. От так. Отже, домовились. Запевняю тебе, мені просто неможливо було б працювати разом з ним; я відчуваю просто фізичну огиду до таких людей.

Нора (звільняє свою руку і переходить на другий бік ялинки). Як тут душно! А у мене стільки клопоту...

Хельмер (встає і збирає папери). Так, мені також треба трошки попрацювати до обіду над цим ось. І костюмом твоїм займусь. І повісити на ялинку в золотих папірцях у мене, мабуть, дещо знайдеться. (Кладе їй руки на голову.) Ах ти, моя неоціненна співуча пташко! (Іде в кабінет і зачиняє за собою двері.)

Нора (помовчавши, тихо). Е, що там! Не буде цього. Це неможливо. Повинно бути неможливо.

Анна-Марія^на дверях ліворуч). Дітки так просяться до матусі.

Нора. Ні-ні-ні! Не пускай їх до мене! Побудь з ними, Анно-Маріє.

Анна-Марія. Ну, гаразд, гаразд. (Зачиняє двері.)

Нора (бліднучи від жаху). Зіпсувати моїх малят!. Отруїти сім´ю! (Після короткої паузи, підводячи голову.) Це неправда. Не може бути правдою, ніколи, ніколи в світі!



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС