Оскар Вайльд (повне його ім´я — Оскар Фінгал ОГФлаерті Уїлс Вайльд) народився 1854 року в Дубліні (Ірландія) в родині відомого лікаря-отоларинголога Уїльяма Вайльда. Пращури письменника переселилися до Великобританії з Голландії, а один його далекий родич був навіть королем Ірландії. Мати письменника була дуже освічена жінка: вона писала вірші, в яких закликала ірландців до повстання проти англійських колонізаторів. Від матері й успадкував Оскар Вайльд надзвичайні літературні здібності.

Оскар змалечку був дуже співчутливим і вразливим. У нього рано прокинулася жадоба до читання. Коли йому виповнилося десять років, батько влаштував його в престижну початкову школу — королівську Портораскул, де хлопець надто скоро визначився в своїх уподобаннях та філософських і естетичних поглядах. Він зачитувався творами давньогрецьких, римських і сучасних йому філософів, письменників і поетів — Платоном, Тацитом, Вергілієм тощо. Оскараучня захоплювали вдало складений вислів, оригінально написаний вірш, вражало зі смаком видрукуване слово. Тобто будь-яка своєрідна чи незвичайна мистецька форма. Середню освіту майбутній письменник здобув у похмурому коледжі Святої Трійці в Дубліні, де він серйозно студіював давньогрецьку мову й захоплювався англійським поетом Свінберном та французьким поетом Шарлем Бодлером. Закінчивши з відзнакою коледж, двадцятирічний юнак здійснює свою мрію — вступає до Оксфордського університету (Сент-Модлен коледж). Тут, серед присадкуватих середньовічних будинків-фортець із товстими мурами й зеленими моріжчастими стежками, вздовж яких росли клени й платани, що під ними на лавках сиділи замислені студенти з розгорнутими підручниками, Оскар Вайльд знайшов, за його словами, «столицю романтиків». І він сповна використовує сприятливі умови для навчання, глибоко студіюючи, однак, тільки потрібні, на його погляд, предмети — філософію та природничі науки, за великі успіхи в яких його одного серед всіх студентів університету було нагороджено науковим відрядженням до Греції та Італії.

Літературну діяльність Оскар Вайльд почав ще в студентські роки, друкуючись у періодичній пресі. Перша збірка його віршів побачила світ 1881 року і була схвально зустрінута читачами. На старших курсах університету він захоплювався також естетикою, курс якої читав блискучий лектор і педагог Джон Раскін. Це захоплення й привело письменника згодом до підтримки естетичного напрямку в мистецтві.

Після закінчення університету і смерті свого заможного батька Оскар Вайльд уперше задумується над тим, як заробляти на прожиття. Він переселяється до Лондона і певний час цілком віддається журналістській роботі: пише статті й театральні рецензії, редагує журнал «Жінка і світ».

Височенний, із широкими похилими плечима, у незграбному костюмі, але постійно із гвоздикою в петлиці й масивною каблучкою у формі жука-скарабея, письменник став мішенню карикатуристів у популярному сатиричному журналі «Панч». І Оскар Вайльд усередині 80-х років залишає журналістську роботу й переходить до лекторської діяльності.

Діставши після одруження необхідне матеріальне забезпечення, Оскар Вайльд із 1887 року повністю віддається літературній діяльності. Він наполегливо працює і, ніби граючись, пише полемічні статті, захоплюючі казки й оповідання, новаторський роман «Портрет Доріана Грея», прекрасні п´єси, дотепні парадокси, чим ще більше дратує своїх численних ворогів і заздрісників. Але ця надзвичайно плідна праця великого митця в царині красного письменства була перервана дворічним тюремним ув´язненням, коли його звинуватили «в аморальності».

Вийшовши із в´язниці, морально й фізично надломлений, письменник переїхав до Парижа, де став писати й французькою мовою. Та це вже був не той блискучий стиліст і саркастичний критик Оскар Вайльд.

Помер письменник 1900 року в злиднях там же, в Парижі.

У своїх статтях про мистецтво, що ввійшли згодом до книжки «Роздуми» (1891), Оскар Вайльд також гостро виступав проти натуралізму, що панував у країнах Заходу наприкінці XIX століття. Письменник вважав, що митцеві в Англії краще нічого не помічати, бути байдужим до відразливого, непоетичного й антиестетичного мистецтва вікторіанської доби. Тому, мовляв, треба писати твори, які б не відображали тієї «потворної» дійсності. Але насправді навіть йому самому, як чесному і великому письменникові, це ніколи не вдавалося. Живучи в суспільстві, важко самоізолюватися, втекти від нього чи зовсім не помічати довколишньої дійсності. Отож помічав її й Оскар Вайльд. І в цьому легко пересвідчитися, читаючи його твори, які мало чим схожі чи й зовсім не схожі на відомі твори цього жанру інших славетних зарубіжних письменників.