Товариші мої по пресі
І по віршах, еліто вбога,
Погрузлі в ницім інтересі
Пророки в Бога, того Бога,
Який підмога скоробресі!

Ах ви ж, брати мої, кати!
Це ж ваш мовчок мене прирік
На довгі роки гіркоти
В жахливий сімдесятий рік,
Мої брати, мої кати!

Чого ж так довго ви мовчали,
Так юродиво й неправдиво,
А потім раптом закричали,
Завеличали: «Чудо! Диво!»
Чого раніш не помічали?

Журналів стоси і газет,
І всюди я, моє ім´я,
І хвалять всі, від «А» до «Зет»:
Що ні стаття — галіматья,
Найкраще місце їм — клозет.

Так отака ти, людська славо?
З тобою я голодувати
І бідувати маю право
Й кінці потроху віддавати ..
Лукава слава, їй же право!

Переклад з французької М. Лукаша