Nevermore

спогади, мовчіть!.. У млявому осонні

До вирію дрозди летіли напівсонні,

А з лісу, що жарів в осінньому вісоні,

Журилися вітрів фаготи унісонні.

Ми з нею вдвох ішли по стежці польовій,

Волосся і думки тріпав нам вітровій,

раптом, глянувши на мене із-під вій:

«Скажи мені, який був день найкращий твій?» —

Спиталася вона. Я тільки посміхнувся

Й устами вдячними побожно приторкнувся

До білої руки, а серце стало нить.

Ах, ніжні первістки лілей благоуханних,
Як запах ваш п´янить, як солодко бринить
Несміливе «люблю» уперше з уст коханих!

Переклад з французької Г. Конура