Примара І

Темрява

У склепі невимовної печалі, Куди зла Доля вислала мене, Де радісне проміння не сяйне, Де вічна Ніч трима скрижалі,

Художник, Ботом проклятий своїм, Творю в пітьмі й творінь моїх не видко; Тут куховарю цвинтарні наїдки, Тут, скип´ятивши, власне серце їм.

Та враз просвітить, заіскриться, зблисне Розкішний промінь — марево краси. Коли ж у нім щось східне й беззахисне •

Сягне своїх непереборних сил, Я пізнаю — ввіходить величава Вона! Вся — з ночі, та яка яскрава!

II Рама

Як пишна рама дивно увінчала Майстерним пензлем зроблену картину, В якій природа в осяйну хвилину Незвичне і прекрасне поєднала.

Так меблі, одяг, мідь, разки корала Несли її чарівності данину; Здавалося, красу її єдину Уся та дивовижа обрамляла.

Коханою всіма себе в´являла, Вчарована ж собою, дозволяла Принадливість розпещеного тіла

Лиш атласній білизні цілувати, Та в жоднім русі приховать не вміла Зрадливу пустотливість мавпеняти.

Ш. Портрет

Хвороба й Смерть за попелом гірким Розвіють полум´я, що в нас палало, Ці ніжні очі з поглядом палким, Вуста, де серце в щасті потопало,

Цілунки всемогутні, як бальзам, В нестямності жагучій хміль крилатий, Що лишать по собі? — Чужим вікам В три олівці малюнок бліднуватий,

Та й він, як я, на самоті вмирає, Де сивий Час, байдужий дідуган, Крилом жорстоким дні мої стирає:..

Життя й Мистецтва винищивши лан, В душі моїй не вб´є рука лукава Тієї, хто для мене втіха й слава!

Переклад з французької І. Петровцій