Електронна бібліотекапідручники


Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)

Славлю себе!


І те, що приймаю я, приймаєш і ти,

Бо кожен атом, належний мені, так само тобі належить.

Я байдикую і тішу душу свою,

Блукаю і байдикую собі на вдоволення... оглядаючи списи травинок літніх.

Мій язик, кожен атом моєї крові створено з цього ґрунту, з цього повітря. Народжений тут від батьків, які народилися тут від своїх батьків,

а їхні також від своїх,

Я, тридцятисемирічний, починаю удобрім здоров´ї

І сподіваюся не скінчити до самої смерті.

Віри та школи в занепаді,

Хоч їх не забули,

Вони йдуть назад, бо їм досить того, що мають.

Я припускаю добро і зло, я дозволяю говорити навмання,

Природа не знає цензури, вона повна первісних сил.

— Послухай-но, що це — трава? — повні жмені простягти, дитина спитала.

Що відповім я дитині? Я ж бо не більше від неї знаю про це.

Може, це прапор зелений вдачі моєї, зітканий із різнотрав´я надій.

Може, це хусточка Бога,

Дарунок запашний, на згадку зумисне кинутий,

З іменем власника десь у куточку, щоб ми спостерігали,

і міркували, і говорили:— Чиє?

Може, трава й сама — дитина, новонароджене малятко рослинне.

Може, це ієрогліф тотожності,

Що про Зростання, рівне повсюди, твердить,

Славне буяння на землях чорних народів і білих,

Канаків, тукагоїв, кафів і конгресменів,

однакове їм пропоную, однакове й у них беру.

нині трава мені видається волоссям, нестятим з могил.

Ніжним буду до тебе, травице зелена,
може, ти проросла із трупів юначих,
Може, я навіть знав і любив би тих юнаків,
може, ти з трупів літніх людей і жінок, із ненароджених,

вирваних з матерніх лон,

Дині сира земля для них — матернє лоно.

Темна занадто трава для сивини старих матерів,
Темніша від безбарвних борід старих чоловіків,
Темна занадто, щоб виростати із піднебінь блідо-червоних.
0, я відчуваю нарешті, що це — язики, і вони щось нам кажуть,
І я відчуваю: вони проросли з піднебінь недаремно.
Відчуваю, що можу вам розтлумачити натяки про юнаків померлих і юнок,
Натяки про літніх мужів, і жінок, і ненароджених, вирваних
з матерніх лон.

Де вони ділися, літні і юні мужі?

Де вони ділися, жони і діти?

Вони бадьорі, повні життя де-небудь,

Найменший паросток твердить, що смерті немає,

І якщо коли-небудь, до житія, вона й існувала, то вже не чекає

попереду, щоб життя зупинити,
Кожна зникла хвилинка з´являється знову.

Все прямує тільки вперед і вгору, занепаду не існує,

Померти — це зовсім не те, що ми уявляємо, це багато приємніше.

11

Двадцять вісім юнаків купаються в морі,
Двадцять вісім юнаків, таких привітних,
Двадцять вісім жіночих років, таких самотніх.

А у неї будиночок на горбочку над морем,

Вона, гарна і гарно зодягнута, ховається за фіранками.

Котрий з-поміж юнаків найбільше їй до вподоби?
0, найменш показний між ними — вродливий.

Та куди ж ви, жінко? Я бачу: ви у воді,
Хоча й стоїте незрушно в кімнаті.

Сміючись і танцюючи, наближається берегом двадцять дев´ята.
Вони не бачать її — вона бачить їх і кохає.

Бороди в юнаків виблискують, довге волосся змокло,
Тоненькі струмочки збігають по їхніх тілах.

Невидимі пальці теж по тілах збігають,
По скронях, по ребрах спускаються і тремтять.

Юнаки на хвилях лежать, животами до сонця біліють, вони

не питають, хто до них тісно тулиться,
Вони не знають, хто важко дихає, хто нахиляється до них

у покірному вигині тіла,
Вони і не думають, що можуть когось забризкати.

Негр на підводі мідно тримає віжки чотирьох коней,

брила камінна, ланцюгом прикручена, хитається під підводою.

Негр виїжджає з тісного кар´єру на шлях, він стрункий

і високий, спирається ногою на передок.

Синя сорочка недбало на стегнах зав´язана, шия і груди просторі,

налиті силою,

Криса на брилі заломлені, погляд спокійний і владний,

Сонце лягає на чорні лискучі кучері й вуса, на чорні руки

та ноги, довершені і прекрасні.

Я захоплений, залюблений в цього картинного велетня, я не можу

на місці встояти, Я біжу поріїд із возом.

Я голублю життя усюди, куди б не ступало воно — вперед

чи назад,— однаково.

Найдальших і наймізерніших часток його не минаю,

Вбираю до свого серця і до своєї пісні.

Воли, що бряжчать ланцюгами й ярмом чи стоять на спочинку

в холодку під деревами,— як воно вам виглядає?

Думаю, це значить більше за все, що я прочитав за своє життя.

Мої кроки — я йшов без мети десь далеко — сполохали качура

й качку на озері,

Вони вгору знялися, поволі кружляють над лісом.

Я вірю в їхнє крилате прагнення до мети,

Я визнаю біле, червоне і жовте, що в мені самому кружляють,

Я шаную зелене, бузкове й вінки кучеряві,— усе це сповнене змісту,

Черепаху не назву я недолугою за те, що вона — не щось інше,

Сойка нот не вивчала в лісах, а як виспівує славно,

Погляд гнідої кобили соромить мою глупоту.

Дикий гусак веде зграю гусей крізь ніч.

— Йа-го,— він кричить, і це «йа-го» наче кличе мене.

— Меткий недотепа пхикне:

— Гляньте, які дурниці!..— а я слухаю пильно,

Я хочу вгадати, куди і звідки вони летять у зимовому небі.

Прудконогий північний лось, кицька на підвіконні, синиця,

степовий собака, Льоха між поросятами, що рохкає, коли вони ссуть її вим´я,

індичата навколо індички, що розкрилює крила над ними,

— Я бачу і в них, і в собі єдиний одвічний закон.

Кожен крок по землі — тисяча відчуттів,

Байдужих до мудрих слів, якими я їх оспівав би.

Як я люблю тих, хто зростає на волі,

Чоловіків, пропахлих преріями та вітром, худобою і лісами,

морем солоним, Веслярів, будівельників, лісорубів, погоничів,

Я спав би і їв би з ними тиждень по тижні, без ліку.

Що може бути простіше, ближче і легше за Мене?

Мене, хто мандрує шляхами, шукаючи щастя.

Я ладен пристати до всякого людського гурту,

нe благаю небо прийняти мок? прихильність,

Дарую свою прихильність усім і всюди.

17

І все це — думки всіх мужів усіх часів і народів, вони не тільки мої.

Коли вони не твої, а тільки мої, тоді ці думки — ніщо

або майже ніщо,

Коли ці думки — не загадка або не розгадка загадки,

тоді вони теж ніщо,

Коли вони близькі не настільки, наскільки далекі, тоді вони теж ніщо.

Це трава, що виростає скрізь, де є земля і вода,

Це повітря, на цілій планеті єдине для всіх людей.

26

Зараз облишу усе і буду слухати,

Буду вслухатися в пісню, в її голоси.

Слухаю співи пташок, шурхіт зростаючих жит, балаканину вогнів,

хрускіт розпалених дров, на яких я готую обід,

лухаю голос людський, голос любий мені,

Слухаю всі голоси, що ринуть разом, зливаються або йдуть один по одному,

Голоси міста і передмість, голоси дня і ночі,

Балакучість юних для тих, кому вони милі, розкотистий сміх

робітників за обідом,

Розлючений бас дружби, що розладналась, бліде белькотіння недужого,

Тремтіння знервоване губ, стиснуті руки судді, що смертний вирок виносить,

Дружні крики вантажників на роботі в порту, приспів рипучого якоря,

На сполох розгойдані дзвони, галас вогню, лемент пожежних машин,

порожніх возів,

Пара сюрчить, могутній гуркіт потяга, що наближається,

Повільний марш, під який ступають по двоє в ряд

(Поважним кроком люди вшановують трупа

— і корогви прикрашено чорними бинтами).

Чую віолончелі (чи скарги юних сердець),

Чую корнет, його звуки вдираються в вуха,

їх дикі й солодкі удари стрясають нутро мені й груди,

Хори чую, оперу грандіозну,

Це істинна музика, вона мені до вподоби.

Тенор, глибокий і свіжий, вливається в мене,

Пружні півмісяці губ наливають мене по вінця.

Я чую витончене сопрано (чому воно так хвилює мене?),

Оркестр гойдає мене ген до орбіти Урана,

Він добуває з грудей моїх запал, якого я не сподівався,

Він мене тягне, як море. Босі ноги спускаю, і хвилі повільні
тихо облизують пальці,

Весь побитий громом гірким і гнівним, я вже не дихаю,

В морфій солодкий занурений, горло моє стиснуте кільцями смерті,
Та залишаюся тут, аби знов до загадки загадок братись.
Ось воно — існування.

31

Я вірю: стеблинка трави важлива не менш, ніж тяжка робота зірок,
І мурашка не менш досконала від них, і піщинка, і горобине яєчко,
І звичайна ропуха — шедевр над шедеври,
І ожина прикрасила б найясніші хороми небес,

І корова, що онде на вигоні хрумає, голову похиливши, перевершить

найліпшу скульптуру.
І миша — це диво, що вразить мільярди невіруючих.
Я знаю: в мені самому є і граніт, і вугілля, мох довгокосий, зерно, буряки,
Кожним органом я нагадую птаха або тварину,
І нехай тепер далеко стою від них,
Варто лише забажати — кожного викличу.

Даремні будуть і поспіх, і полохливість,

Даремно вулкани пашітимуть древнім пеклом на мене,

Даремно тікатимуть мастодонти під власні зітлілі кості,

Даремно предмети за милю від мене прибирають ускладнені форми,

Даремно моря ховаються у западини, а величезні потвори лягають

на саме дно,
Даремно каня літає аж понад хмарами,
Даремно змія вигинається між ліанами,
Даремно лось заходить далеко в хащі,
Даремно відлітає гагарка на північ, на Лабрадор —
Я-бо вже там, біля гнізда на скелі.

Переклад з англійської В. Коротича

Ми двоє, як довго ми були обмануті

Ми двоє, як довго ми були обмануті,

Тепер ми стали іншими, ми хутко тікаємо від усього, як утікає Природа,
Ми самі Природа, ми довго були відсутні, але тепер ми повернулись,
Ми стали рослинами, листям, галуззям, корінням, корою,
Ми вросли глибоко в землю, ми скелі,
Ми дуби, ми ростемо поруч на галявині,

Ми пасемось, ми двоє серед дикої отари, спокійні, як і інші,
Ми дві риби, що поруч пливуть у морі,

Ми квіти акацій, ми ронимо пахощі на вузьких вулицях увечері і вранці,
Ми також перегній тварин, овочів, мінералів,
Ми два хижі яструби, ми ширяємо у високості і дивимось униз,
Ми два яскравих сонця, ми самі тримаємо свою рівновагу,

орбітні і зоряні, ми дві комети,
Ми ікласті чотириногі, бродимо в лісах, ми нападаємо на здобич,
Ми дві хмари, що вранці й увечері линуть вгорі,
Ми два злиті моря, ми дві веселі хвилі, які перекочуються
одна через одну, поглинають одна одну,

Дои як атмосфера, прозорі, сприйнятливі, прониклі, непроникні,

Ми сніг, дощ, холод, темрява, ми кожна річ і явище світу,

Ми кружляли і кружляли, поки не повернулись додому знов, ми удвох,

Ми позбулись усього, крім волі, і всього, крім нашої власної радості.

1860

Переклад з англійської В. Коротича



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС