Люди їхали до Америки, щоб спробувати продати свої руки, зібрати трохи грошей та хоч на старість краще зажити. Книг із собою не привозили — хіба що Біблію. Привіз її також і перший з Вітменів — переселенців з Голландії,— глава роду. Біблія лежала на столі при покуті, вечорами її читали вголос, знали напам´ять. Народні балади, довгі емігрантські сповіді під банджо назавжди вкарбувалися у пам´ять майбутнього поета, Волта Вітмена, який народився 1819 року у селищі Вест- Хілз, біля Гангінгтона на острові Лонг-Айленд. Хлопчика нарекли батьковим іменем; первісток Вітменів мав бути Вальтером, як і годувальник родини. Вальтер Вітмен — молодший — ставитиме будинки на Лонг-Айленді, лагодитиме діряві дахи й навішуватиме на стайнях двері. Так думали в родині, де росло дев´ятеро дітей і кожному вже від початку накреслювалась завтрашня доля. Ніхто не знав, що найстарший син зречеться родинних планів — стане якимось Волтом,— і на тридцять шостому році життя видасть книгу, що зватиметься «Листя трави» і обезсмертить ім´я Вітменів.

У Брукліні та Нью-Йорку минули дитячі роки майбутнього поета. У школі він вчився недовго, але весь свій вільний час віддавав читанню нового Заповіту, творів Шекспіра, Мільтона, європейських і американських романтиків.

Вітмен змінив чимало професій: був шкільним учителем, учнем друкаря, журналістом. Він мав радикальні політичні погляди, виступав проти рабства, захоплювався ідеями свободи і демократії, дивився з надією на Сполучені Штати як на землю, де може народитися нова, вільна людина.

Щойно народилась республіканська партія. Адвокат з Іллінойсу Авраам Лінкольн виголошував перші промови й виступав у дискусіях перед вируючим натовпом. Здавалось, ціла країна обернулася на потривожений мурашник, і в цьому стомовному розгардіяші дуже просто було загубитися. Країна пізнавала себе. Великі технічні відкриття змінювали її обличчя; парові двигуни пихтіли на Міссісіпі, народився вже Томас-Алва Едісон; в Америці починали цінувати не лише м´язи, але й мозок, що ними керує. І водночас — повставали раби, як у древньому Єгипті. Плантатори з рушницями найновіших марок полювали на людей; священик з Брукліна Бічер проголосив, що «гвинтівка Шарша — сильніша від Біблії моральна сила». Це був той самий Бічер, якого шанували в Брукліні нарівні з богом, той самий, чия церква стояла зовсім недалеко від садиби Вітменів.

Втім, Волт не досить вивчив рідні одолиді, бо не любив засиджуватися вдома. Тут хиталося все, ніщо не віщувало сталості — тисячі людей переганяли свої фургони з кінця в кінець велетенської території. Вмирали й знову народжувались міста, навіть Біблія втрачала роль остаточного авторитета в Брукліні,— та й самому селищу роковано вже було стати околицею завтрашнього Нью-Йорка.

Різкі політичні висловлювання Вітмена навіть були причиною його звільнення з посади редактора періодичного видання «Дейлі Ігл», і він Вітменові повертали першу його книжку майже всі, кому він даруВав її. Лише американський письменник Емерсон (1803—1882) захоплено при. вітав поета. Вирували плітки, друзі відверталися, не бажаючи впізнава ти його, ганьба лягла на родину, і Америка, яка невдовзі пишатиметься ним, не прийняла Вітмена. Уся подальша творчість Вітмена була пов´язана головним чином з переробкою і доповненням збірки «Листя трави» До кожного видання поет додавав нові вірші й поеми, а також удосконалював композиційну структуру всієї книги. Він відгукувався в ній на всі події суспільного життя США і світу.

У 1861 році вибухнула Громадянська війна. Протягом майже всього воєнного періоду поет, працюючи у державній військовій скарбниці, у вільний час допомагав санітарам доглядати поранених і хворих. Свої почуття і враження тих років Вітмен висловив у збірці «Вий, барабане!». Тяжким ударом стало для нього вбивство президента Лінкольна. Його пам´яті поет присвятив цикл поезій. Серед них варто згадати всесвітньо відомий вірш «О капітане мій, капітане!», в якому відтворюється потрясіння американського суспільства, спричинене підступним злочином Дж. Бута.

У 1862 році Вітмен їде у Віргінію на пошуки брата свого Джорджа, де й знаходить його в госпітальному ліжку, пораненого в бою з військом Півдня. Госпіталі перенесено до Вашінгтона, маленького зеленого міста на ріці Потомак, яка є кордоном з південними штатами. Будинки переповнено пораненими. Не вистачає обслуговуючого персоналу. І тоді поет наймається писарем. Він приносить солдатам хліб, виноград і смажене м´ясо, вільний час проводить із пораненими бійцями. Великий поет розчинився вжитті своєї країни, позбувся імені, колишніх звичок, симпатій — став санітаром Волтом. Вітмен піднімався східцями свого життя, де кожен поверх виглядав інакше. І праця по вашінгтонських лікарнях нагадає про себе згодом, коли зросте кількість поетових прихильників і він стане відомим.

Чимало проблем мав Вітмен і в особистому житті. З п´ятдесяти чотирьох років Вітмен вже не може позбутися наслідків хвороби (його розбив параліч), від якої він так і не одужав. Він фотографується, сидячи в кріслі, а приятелі стоять навколо, і їх стає більше.

Значно погіршилося і матеріальне становище поета. Розчарування і випробування долі певною мірою робили Вітменівський оптимізм стрима- нішим.

Після п´ятого видання збірки «Листя трави» (1871) до Вітмена прийшло широке визнання американських та англійських критиків.

Останнє прижиттєве видання збірки «Листя трави» містить 400 поезій різного обсягу.

Помер Вітмен 1892 року.

Волт Вітмен залишив глибокий слід у світовій поезії. Чималий вплив його поезія справила на Е. Верхарна, В. Маяковського, В. Хлебникова. Помітний вплив Вітмена відчувається і в творчості українських поетів, зокрема П. Тичини, М. Семенка, Б. І. Антонича. Популяризували доробок Вітмена в нашій країні В. Мисик, І. Драч, В. Коротич.