Антон Павлович Чехов народився 17 січня 1860 року у Таганрозі, на великому портовому місті на березі Азовського моря.

Предки Чехова, селяни Воронезької губернії, були кріпаками. У 1841 році дід Чехова, енергійний і заповзятливий селянин, заплативши за себе і трьох синів 3500 карбованців, викупився в поміщика Черткова на волю Один із цих синів, який служив спочатку прикажчиком, а потім зайнявся в Таганрозі дрібною торгівлею в бакалійній крамниці з вивіскою: «Чай цукор, кава, мило, ковбаса й інші колоніальні товари», і був батьком майбутнього письменника. У цій крамниці, підкоряючись вимогам батька, маленький Антоша терпляче відсиджував годинами, вдихаючи запах оселедців і гасу і займаючись копійчаними розрахунками.

Це коло зовсім не дитячих турбот і інтересів накладало на домашнє життя майбутнього письменника відбиток нудьги й обивательщини. Згодом Чехов говорив: «У дитинстві в мене не було дитинства».

Батько Чехова, Павло Єгорович, був людиною обдарованою: він любив малювати, грав на скрипці, захоплювався співом. Як регент церковного хору, він вимагав, щоб діти його відвідували богослужіння і брали участь у хорі. У святкові дні Антоша з братами співав у церкві на криласі, прислужував у вівтарі і дзвонив на дзвіниці. Пізніше Чехов писав: «Коли я тепер згадую про своє дитинство, то воно уявляється мені досить похмурим: релігії в мене тепер немає».

Учився Чехов спочатку в місцевій грецькій школі, а потім у гімназії. Великою радістю його дитячих років, що скрашувала і нудьгу домашнього побуту, і казенну сірість гімназичного життя, було відвідування місцевого театру. Можливо, саме театр заронив у душу вразливого хлопчика перші іскри любові до літератури і мистецтва. Саме під впливом театру Антоша організовує домашні спектаклі, де акторами були його брати і сестра і де сам він виступав у головних ролях (наприклад, у ролі городничого в комедії Гоголя «Ревізор»).

До гімназичних років належать і перші літературні спроби Чехова (драма «Бездоглядність» й інші п´єси).

Торгівля «колоніальними товарами» йшла у Павла Єгоровича погано. До того ж він купив у кредит невеликий будинок, розплатитися за який не зміг. Заплутавшись в грошових справах і рятуючись від кредиторів, він виїхав до Москви. Антон був залишений до закінчення курсу гімназії в Таганрозі. Майже три роки він прожив у Таганрозі один, заробляючи на життя репетиторством. Залишений сам на себе, юнак проходить у ці роки сувору школу життя. Боротьба за існування привчає його рано придивлятися до навколишнього побуту, самостійно мислити і критично ставитися до вульгарності, яка проймала провінційне життя. Боротьба з цією вульгарністю стала завданням усього його життя.

Закінчивши курс гімназії, Чехов восени 1879 року переїжджає до Москви, де якось влаштувалася його родина. Одержавши стипендію від таганрозького міського управління, він вступає того року на медичний факультет Московського університету. До студентського періоду відносяться перші виступи Чехова на сторінках друкованих видань.

Юний студент у пошуках заробітку починає співробітничати в гумористичних журналах «Стрекоза», «Будильник», «Зритель», «Сверчок», ´´осколки» та інших під псевдонімами: Антоша Чехонте, Антон Ч., Запальна Людина, Брат мого брата, Людина без селезінки, Лікар без пацієнтів, Кропива та ін. Деякі з творів цього періоду склали перший збірник оповідань Чехова— «Казки Мельпомени», випущений ним у рік закінчення університету (1884). Закінчивши університет, Чехов вирішив зайнявся медичною практикою. На дверях його квартири з´явилася вивіска .Доктор А. П. Чехов». Найчастіше йому доводилося лікувати літераторів, які бідували, і артистів. До Чехова, за словами сучасника, йшли лікуватися «так само просто, як ходять у безкоштовну лікарню».

Родина Чехова кілька років поспіль винаймала дачу в селі Бабкине, на березі Істри, біля Воскресенська (тепер м. Істра). Тут Чехов виконував в одній з лікарень обов´язки земського лікаря. У селі в Чехова виявляється ще більше безкоштовних пацієнтів. Він пише: «За все літо побувало їх у мене кілька сотень, а заробив я всього 1 карбованець». Біля Бабкіна по сусідству, а потім у самому Бабкіні жив у цей час художник І. Левітан, тісна дружба з яким тривала у Чехова аж до смерті художника.

Чехов настільки захоплювався медициною, що почав обмірковувати навіть докторську дисертацію на тему «Лікарська справа в Росії». Про те, наскільки він заглибився в цю тему, свідчить великий матеріал з історії лікувальної справи в стародавній Русі, зібраний ним з літописів і фольклору (російські народні прислів´я, обрядові пісні та ін.). Але він був художником за покликанням, і література владно приваблювала його до себе.

У 1886 році вийшов другий збірник Антоші Чехонте — «Строкаті розповіді». Популярність Чехова поступово зростала. А в 1887 році з´являється третій збірник його оповідань — «У сутінках». Цей збірник приносить письменнику справжню славу: Академія наук присуджує йому Пушкінську премію. Велике враження в 1886 році справив на Чехова щиросердний лист відомого письменника Д. В. Григоровича, у якому старенький письменник, визнавши «справжній талант» Чехова, закликав молодого письменника до вимогливої роботи над своїми творами.

У 1888 році на сцені приватного московського театру Корша з´явилася перша п´єса Чехова «Іванов».

Паралельно з ростом популярності йде і формування світогляду Чехова.

У 1890 році Чехов приходить до думки, що участь у боротьбі з урядовим насильством повинна вилитися в якусь серйозну й активну форму. Він вирішує поїхати на острів Сахалін, щоб на місці вивчити, до чого доводить країну каторга, «одна з найжахливіших безглуздостей, до яких могла додуматися людина». Він подає заяву про дозвіл йому поїхати з «науковою і літературною метою» на Сахалін для вивчення побуту каторжан і засланих поселенців. Поїздка була дозволена за умови, якщо письменник не буде мати взаємин з політичними засланцями.

Чехову треба було проїхати по Сибіру понад чотири тисячі верст на Конях. Виїхав він навесні, коли в Сибіру ще стояли холоди, дув пронизливий вітер і шлях перепиняли небезпечні розливи рік. А варто сказати, Що Чехов взагалі не вирізнявся серед інших міцним здоров´ям. Вже в 1884 році у нього виявилися ознаки туберкульозу і пішла горлом кров. Як лікар, Чехов знав, що це значить. Його поїздка на Сахалін була справжнім громадянським подвигом.

Каторга справила на нього жахливе враження. Сахалін — «це м: нестерпних страждань»,— заявив він.

Із Сахаліну Чехов повернувся морем, обігнувши береги Азії. Результатом цієї подорожі була книга «Острів Сахалін», за яку письменник було взято під нагляд поліції.

У 1892 році письменник бере участь в організації допомоги голодуючим селянам Нижегородської і Воронезької губерній і завідує в селі Медіхове Московської губернії холерним бараком. У цьому селі Меліхове у шістдесяти кілометрах від Москви, Чехов купує собі в 1892 році невеликий маєток і переселяється туди зі своєю родиною.

З медициною письменник не пориває. У нього з´являється навіть бажання одержати в Московському університеті кафедру терапії. Однак незважаючи на підтримку, надану професором Россолімо, прохання Чехова було відхилене медичним факультетом.

Оселившись В селі Меліхове, він безкоштовно лікує селян, будує школу і стає її попечителем, прокладає шосейну дорогу.

Меліховський період виявився надзвичайно плідним у творчості письменника. У цей час Чехов пише такі твори як «Палата № 6», «Розповідь невідомої людини», «Учитель словесності», «Будинок з мезоніном», «Мужики», п´єси «Чайка» і «Дядя Ваня».

Здоров´я письменника, який увесь час напружено працював, на цей час вже дуже похитнулося. У 1897 році у нього знову пішла кров горлом. Після двотижневого перебування в одній з московських клінік Чехов їде лікуватися на південь Франції. Хвороба вимагала подальшого кліматичного лікування і вдома, у Росії. У зв´язку з цим Чехов продає маєток у Меліхове і будує собі дачу в Ялті, у Криму. Там письменник часто зустрічається з М. Горьким, який жив в Симеїзі, і Л. Н. Толстим, який перебував на лікуванні в Гаспрі.

У Криму Чехова відвідує багато талановитих російських письменників: Купрін, Бунін, Мамін-Сибіряк та ін.

Тим часом п´єси Чехова «Чайка» і «Дядя Ваня» у цей час мали величезний успіх у молодому Московському Художньому театрі. Між колективом театру і Чеховим налагоджуються тісні взаємини. У 1900 р. театр у повному складі виїжджає до Ялти — показати хворому письменнику його п´єси в сценічному втіленні. Талановита артистка театру О. Л. Кніппер стає в 1901 році дружиною Чехова.

У 1900 році Чехова обирають почесним членом Академії наук у галузі; красного письменства. Антон Павлович втім не довго зберігав це звання. У 1902 році, у зв´язку з виключенням М. Горького з числа почесних академіків, Чехов і В. Г. Короленко демонстративно склали із себе звання академіка.

У 1903 році Чехов пише в Ялті свою останню п´єсу — «Вишневий сад».

У травні 1904 року він важко захворів і їде для лікування за кордон. Він оселяється на курорті в Баденвейлері (Німеччина). Серце і легені письменника уже відмовлялися працювати.

У ніч на 2 липня Чехов умер.

Дружина письменника, О. Л. Кніппер-Чехова, так розповідає про останні хвилини письменника:

«Прийшов доктор, звелів дати шампанського. Антон Павлович сів. Потім узяв келих, повернув до мене обличчя, посміхнувся своєю дивною посмішкою, сказав: «Давно я не пив шампанського»... спокійно випив усе до дна, тихо ліг на лівий бік і незабаром замовк назавжди...»

Поховали його в Москві, на цвинтарі Новодівочого монастиря.