пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)

ВІЙНА І МИР Том четвертий Частина друга


Частина друга І

Після Бородінського бою, захоплення ворогом Москви і спалення її найважливішим епізодом війни 1812 року історики визнають рух російської армії з Рязанського на Калузький шлях і до Тарутинського табору — так званий фланговий марш за Красною Пахрою. [...]

Заслуга Кутузова полягала не в якомусь геніальному, як це називають, стратегічному маневрі, а в тому, що лише він розумів значення події, яка відбувалася. Лише він розумів уже тоді значення бездіяльності французької армії, лише він усе повторював, що Бородінський бій був перемогою; лише він — той, який, здавалося б, відповідно до свого становища головнокомандуючого, мав би бажати наступу,— лише він усіх сил своїх докладав до того, щоб стримати російську армію від непотрібних боїв.

Підбитий під Бородіном звір лежав там десь, де його залишив, відбігши, мисливець; але чи живий чи дужий він був, чи він тільки причаївся, мисливець не знав цього. Раптом пролунав стогін цього звіра.

Стогоном цього пораненого звіра, французької армії, викривачем її загибелі, було прислання Лорістона до табору Кутузова з просьбою про мир.[...]

IX

У воєнному відношенні, одразу після вступу в Москву Наполеон суворо наказує генералові Себастіані стежити за рухом російської армії, розсилає корпуси по різних шляхах і Мюрату наказує знайти Кутузова. Потім він старанно розпоряджається про укріплення Кремля; потім робить геніальний план майбутньої кампанії по всій карті Росії.

У відношенні юридичному, зараз же після пожеж звелено знайти вин. них і стратити їх.

У відношенні адміністративному, Москві даровано конституцію, встановлено муніципалітет. [...]

Військо французьке, як розпущена череда, топчучи під ногами ту пашу, яка могла б врятувати її від голодної смерті, що день лишнього перебування в Москві, то більше розпадалось і гинуло.

Але воно не вирушало.

Воно стало втікати лише тоді, коли його раптом охопив панічний страх, викликаний перехватом обозів на Смоленському шляху і Тарутинським боєм. Звістка про цей Тарутинський бій, одержана несподівано на огляді, викликала в Наполеона бажання покарати росіян, і він дав наказ про виступ, якого вимагало все військо.

Втікаючи з Москви, люди цього війська захопили з собою все, що було награбовано. Наполеон теж вивозив із собою свій власний скарб. Побачивши обоз, що захарастив армію, Наполеон жахнувся. Але він, зі своїм досвідом війни, не наказав спалити всі зайві повозки, як це він зробив з повозками маршала, підходячи до Москви, він подивився на ці коляски та карети, в яких їхали солдати, і сказав, що це дуже добре, що екіпажі ці буде використано для провіанту, для хворих та поранених.

Стан усього війська був схожий на стан пораненої тварини, яка почуває свою загибель і не знає, що вона робить. Вивчати майстерні маневри і цілі Наполеона та його війська з часу вступу в Москву і до знищення цього війська — однаково, що вивчати значення передсмертних стрибків і судорог смертельно пораненої тварини. Дуже часто поранена тварина, почувши шарудіння, кидається на постріл мисливця, біжить вперед, назад і сама прискорює свій кінець. Те ж саме робив Наполеон під тиском усього свого війська. Шарудіння Тарутинського бою сполохало звіра, і він кинувся вперед на постріл, добіг до мисливця, вернувся знову назад і, нарешті, як усякий звір, побіг назад найневигіднішим, небезпечним шляхом, але знайомим, старим слідом...

XII

Минуло чотири тижні як П´єр був у полоні. Незважаючи на те, що французи пропонували перевести його з солдатського барака до офіцерського, він. залишився в тому бараку, в якому був з першого дня.

В розореній і спаленій Москві П´єр зазнав майже найтяжчих злигоднів, які»може переносити людина; але завдяки своїй міцній будові і здоров´ю, якого він не усвідомлював досі, і особливо завдяки тому, що ці злигодні підходили так непомітно, що не можна було сказати, коли вони почались, він переносив не тільки легко, але й радісно своє становище. І саме в цей ось час він відчув той спокій і задоволення з себе, яких він марно прагнув раніш. Він довго в своєму житті шукав в різних боків цього заспокоєння, згоди з самим собою, того, що так вразило його в солдатах у Бородінському бою,— він шукав цього у філантропії, в масонстві, в світському житті, у вині, в геройському подвигу самопожертви, у романтичній любові до Наташі; він шукав цього шляхом мислення, і всі ці шукання і спроби обманули його. І він, сам не думаючи про те, відчув це заспокоєння і цю згоду з самим собою тільки через жах смерті, через злигодні і через те, що він зрозумів у Каратаєві. Ті страшні хвилини, які він пережив під час страти, наче змили назавжди з його уяви і пам´яті тривожні думки й почуття, що раніш здавалися йому важливими. В нього й думки не виникало ні про Росію, ні про війну, ні про політику, ні про Наполеона. Йому очевидно було, що все це не стосувалось його, що в цьому не було його покликання, і тому він не міг міркувати про все це. «Літо і зима — союзу нема»,— повторював він слова Каратаєва, і ці слова дивно заспокоювали його. Йому здавався тепер незрозумілим і навіть смішним його намір убити Наполеона і його обчислення в шуканні кабалістичного числа і звіра Апокаліпсиса. Озлоблення його проти дружини і тривога про те, щоб не було осоромлене його ім´я, тепер здавались йому не тільки мізерними, але й кумедними. Що йому було до того, що ця жінка провадила там десь те життя, яке їй подобалось? Кому, особливо йому, яке діло було до того, дізнаються чи не дізнаються, що ім´я їх полоненого — граф Безухов.

Тепер він часто згадував свою розмову з князем Андрієм і цілком погоджувався з ним, тільки трохи інакше розуміючи думку князя Андрія. Князь Андрій думав і говорив, що щастя буває тільки негативне, але він говорив це з відтінком гіркості й іронії. Наче, кажучи це, він висловлював іншу думку — про те, що всі вкладені в нас прагнення щастя позитивного вкладені лише для того, щоб, не вдовольняючи, мучити нас. Але П´єр без усякої прихованої думки визнавав правдивість цього. Відсутність страждань, вдоволення потреб і внаслідок того свобода вибору роботи, тобто способу життя, здавалися тепер П´єру безперечним і вищим щастям людини. Тут, тепер тільки, вперше П´єр цілком оцінив насолоду їди, коли хотілось їсти, пиття, коли хотілось пити, сну, коли хотілось спати, тепла, коли було холодно, розмови з людиною, коли хотілось говорити і послухати людський голос. Вдоволення потреб — гарна їжа, чистота, свобода — тепер, коли він був позбавлений усього цього, здавались П´єру довершеним щастям, а вибір роботи, тобто життя, тепер, коли вибір цей був такий обмежений, здавався йому такою легкою справою, що він забував те, що надмір вигод життя знищує все щастя вдоволення потреб, а більша свобода вибору роботи, та свобода, яку йому в його житті давали освіта, багатство, становище у вищому світі,— що ця ось свобода й робить вибір роботи нерозв´язне важким і знищує саму потребу і можливість роботи.

Усі П´єрові мрії тепер линули до того часу, коли він буде вільний. А тимчасом ціле життя згодом П´єр захоплено думав і говорив про цей місяць полону, про ті неповоротні, сильні і радісні відчуття і, головне, про той повний душевний спокій, про цілковиту внутрішню свободу, які він почував лише в цей час.

Коли він першого дня, вставши рано-вранці, вийшов на світанку з барака й побачив спочатку темні бані, хрести Новодівочого монастиря, побачив морозну росу на припорошеній траві, побачив пагорби Воробйових гір і лісистий берег, що звивався над річкою і зникав у ліловій далині, коли відчув дотик свіжого повітря і почув шум галок, що летіли з Москви через поле, і коли потім раптом бризнуло сяйвом зі сходу і урочисто виплив край сонця з-за хмари, і бані, і хрести, і роса, і далина, і річка, все заграло в радісному сяйві,— П´єра охопило нове, незнайоме почуття радості і тривкості життя.

І почуття це не тільки не покидало його за весь час полону, а, навпаки, зростало в ньому в міру того, як збільшувалися труднощі його становища.

Почуття цієї готовості на все, моральної підібраності все більш підтримувалось у П´єрі тією високою думкою, що скоро по його приході д0 барака встановилася про нього між його товаришами. П´єр зі своїм знанням мов, з тією пошаною, яку до нього виявляли французи, зі своєю простотою, П´єр, який віддавав усе, що в нього просили (він одержував офіцерські три карбованці на тиждень), зі своєю силою, яку він показав солдатам, втискаючи цвяхи в стіну барака, з лагідністю, яку він виявляв в обходженні з товаришами, зі своєю незрозумілою для них здатністю сидіти нерухомо і, нічого не роблячи, думати, здавався солдатам трохи таємничою і вищою істотою. Ті самі властивості його, що в тому світі, в якому він жив раніш, були для нього коли не шкідливі, то незручні — його сила, нехтування вигодами життя, неуважність, простота,— тут, між цими людьми, давали йому становище майже героя. І П´єр почував, що ця думка про нього зобов´язує його.

XVII

Кутузов, як і всі старі люди, мало спав ночами. Вдень він часто несподівано починав куняти; але вночі лежав нероздягнутий на своїй постелі, здебільшого не спав і думав.

Так він лежав і тепер на своєму ліжку, сперши важку, велику спотворену голову на пухлу руку і думав, розплющеним одним оком вдивляючись у темряву. [...]

Нерозв´язане питання про те, смертельна чи не смертельна рана, завдана в Бородіні, уже цілий місяць висіло над головою Кутузова. З одного боку, французи захопили Москву. З другого боку, безперечно, всім єством своїм Кутузов почував, що той страшний удар, в якому він разом з усіма руськими людьми напружив усі свої сили, повинен був бути смертельним. Але в усякому разі треба було доказів, і він чекав їх уже місяць, і чим далі минав час, тим більш нетерплячим він ставав. [...]

Вночі 11 жовтня він лежав, спершись на руку, і думав про це.

У сусідній кімнаті заворушилось і почулися кроки Толя, Коновніцина та Болховітінова.

— Гей, хто там? Увійдіть, увійди! Що новенького? — гукнув їх фельдмаршал.

Поки лакей засвічував свічку_, Толь розповідав зміст вістей.

— Хто привіз? — спитав Кутузов з обличчям, яке вразило Толя, коли ´ засвітилася свічка, своєю холодною строгістю.

— Не може бути сумніву, ваша світлість.

— Поклич, поклич його сюди!

Кутузов сидів, спустивши одну ногу з ліжка і налігши великим животом на другу, зігнуту ногу. Він мружив своє видюще око, щоб краще розглянути посланого, наче в його рисах він хотів прочитати те, що цікавило його.

— Скажи, скажи, голубе,— звернувся він до Болховітінова своїм тихим старечим голосом, загортаючи розхристану сорочку.— Підійди, підійди ближче. Які ти привіз мені вісточки? Га? Наполеон з Москви пішов? Воістину так? Га?

Болховітінов докладно доносив все те, що йому було наказано. [...]

— Господи, Боже мій! Почув ти молитву нашу...— тремтячим голосом сказав Кутузов, склавши руки.— Росію врятовано. Слава тобі, Господи! — І він заплакав.

ї 3 часу звістки про вихід французів з Москви і до кінця кампанії вся діяльність Кутузова полягає лише в тому, щоб владою, хитрістю, просьбами стримувати свої війська від непотрібних наступів, маневрів і сутичок з ворогом, який і так гине. Дохтуров іде до Малоярославця, а Кутузов бариться зі всією армією і дає накази про очищення Калуги, відступ за яку здається йому вельми можливим.

Кутузов скрізь відступає, але ворог, не дожидаючись його відступу, втікає назад, у протилежний бік. [...]



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС