Лев Миколайович Толстой народився 28 серпня 1828 року у стародавній дворянській родині. Батько його, граф Микола Ілліч Толстой, учасник війни 1812 року, підполковник у відставці, одружився в 1822 році на літній, але багатій князівні Марії Миколаївні Волконській. Серед володінь, що увійшли до її посагу, був і маєток Ясна Поляна.

Виховання, отримане Толстим у дитинстві, типове для багатих дворянських родин. Обов´язковими для такого виховання були іноземці-гувернери. Але в обстановці, у якій ріс і виховувався Толстой, було також те, що зробило могутній вплив на формування свідомості і настроїв майбутнього письменника. Це — близькість дитини до природи і до простого народу.

Багато часу маленький Лев і його три брати проводили серед природи — у лісі і в парку, що оточували садибу. Ліс і парк Ясної Поляни були і безмовними учасниками захоплюючих ігор дітей, і свідками їхнього дитячого смутку та радощів. У дні цього «яскравого, ніжного, поетичного, любовного, таємничого дитинства» маленькі брати блукали густими алеями парку, відшукуючи чарівну «зелену паличку», що відкриє людям секрет їхнього щастя.

У 1837 року родина Толстих, в інтересах подальшої освіти дітей, переїжджає до Москви. Того ж року граф Микола Ілліч Толстой помирає (мати Льва Миколайовича померла, коли йому було всього півтора року). Турботу про осиротілих дітей беруть на себе сестри померлого графа, і тринадцятирічний Толстой переїжджає до Казані.

Склавши іспити до Казанського університету, Толстой вступає на факультет східних мов. Швидко охоловши до занять на цьому факультеті, він переходить через рік на перший курс юридичного факультету. Юнак стає завсідником дворянських балів і салонів Казані і живе дозвільним життям, поділяючи свій «час між званими обідами, балами і товариськими гулянками». Ідеалом його в той час стає великосвітський денді, який гідно носить звання аристократа.

Але і дозвільне світське життя захопило Толстого ненадовго. У його душі йшла завзята і напружена робота. Уже в дитячі роки Толстой багато читав, соромливо ховаючи від усіх свої думки. Тепер, у юнацькі роки, він захоплюється ідеями французького просвітителя Жан-Жака Руссо, працює над «Духом законів» Монтеск´є і має задум написати роботу про «Наказ» Катерини II.

Незадоволений і життям у вищому світі, і своїми заняттями в університеті, він 1847-го року, навчаючись на другому курсі, залишає університет і їде в Ясну Поляну, щоб «осісти» на землі.

Навесні 1847 року, після майнового розділу Толстого з братами, у його власність перейшла Ясна Поляна і 330 душ кріпаків. Молодий поміщик ставить перед собою завдання — присвятити усі свої сили поліпшенню побуту своїх селян. Юнак Толстой не розумів непримиренності протиріч між поміщиками і кріпаками. Незважаючи на щирі прагнення Толстого, селяни поставилися до його реформаторської діяльності недовірливо й боязко. Ці невдачі своїх спроб Толстой описав пізніше в повісті «Ранок поміщика».

Розчарувавшись у своїх господарських планах, Толстой пристрасно займається самоосвітою.

Але роль людини без певних занять, без свого «місця вжитті» пригнічувала молодого Толстого. Необхідно було перемінити спосіб життя. У 1851 році Толстой і робить це, відправившись на Кавказ, за порадою брата Миколи, який служив офіцером у Кавказькій армії.

Толстой юнкером вступає до артилерійської бригади, що стояла в станиці Старогладівській, на Тереку, і бере участь у війні з горцями. Він виявляє неабияку хоробрість, неодноразово зазнаючи смертельної небезпеки. Був випадок, коли граната розірвалася біля ніг Толстого, який націлював гармату, і він просто-таки дивом врятувався від смерті. Тут, у кавказькій станиці, починається його серйозна літературна діяльність. Улітку 1852 року він закінчує повість «Дитинство». Повість була відправлена в журнал Некрасова «Сучасник» і надрукована у вересні цього ж року.

У січні 1854 року Толстой одержав чин прапорщика, і його перевели спочатку в Дунайську армію, а потім у Крим, у Севастополь. У Севастополі, що непохитно оборонявся від ворогів, Толстой пробув з листопада 1854 року до 27 серпня 1855 року (день, коли захисники залишили місто). Тут Толстой виявив дивовижну хоробрість, б´ючись із ворогом на легендарному четвертому бастіоні.

Історія героїчної боротьби Севастополя дала Толстому матеріал для трьох нових оповідань: «Севастополь у грудні 1854 року», «Севастополь у травні 1855 року» і «Севастополь у серпні 1855 року». Твори молодого офіцера привернули увагу письменницьких кіл.

Наприкінці 1856 року Толстой у чині поручика виходить у відставку.

У Петербурзі, куди письменник приїхав після падіння Севастополя, перед ним відразу відкриваються двері редакцій кращих журналів. Його привітно зустрічають письменники, які групувалися навколо найпрогресивнішого журналу «Сучасник». Толстого охоплює зовсім нова для нього атмосфера політичної і літературної боротьби.

У 1862 році Толстой одружується на Софії Андріївні Бере, дочці відомого московського лікаря. Щасливе сімейне життя на деякий час заспокоює душевні хвилювання і тривоги письменника. З новою силою пробуджується в нього покликання до художньої творчості, і виникає задум великого роману «Війна і мир».

Колосальний чотиритомний роман-епопея, що потребував вивчення величезного історичного матеріалу, був створений Толстим менш ніж за шість років (1864—1869).

Вражає перш за все винятковий розмах самоосвітньої роботи Толстого, його неосяжне прагнення до знань. До кінця свого життя Толстой, за свідченням того ж Маковицького, знав такі мови: французьку, німецьку, англійську (володів досконало), італійську (вільно перекладав), давньогрецьку, латинську, давньоєврейську (знав добре), польську, чеську, сербську, болгарську, голландську, українську. Це свідчить про величезну культуру видатного письменника.

Про широту самоосвітньої роботи Толстого свідчить і його бібліотека в Ясній Поляні; кілька тисяч томів її зберігають на своїх сторінках цікаві позначки Толстого.

У роботі Толстого вражає його незвичайна вимогливість до себе як до художника слова. Необхідною умовою творчості він вважав засвоєння

досвіду всіх інших письменників. Він систематично і незвичайно багато читав. Він заявляв: «Правильний шлях такий: осягни те, що зробили твої попередники, а тоді йди далі».

Література для Толстого була справою всього життя, у яку він вкладав усю свою душу. Тільки за такого ставлення до літератури і можлива, на думку Толстого, діяльність письменника.

До кінця XIX ст. яснополянська садиба перетворюється у своєрідний культурний центр, куди з різних кінців Росії й інших куточків світу приїжджають письменники, учені і суспільні діячі, щоб познайомитися з Толстим.

У Ясній Поляні Толстого відвідують письменники — І. С. Тургенев,

A. А. Фет, А. П.Чехов, М. Горький, М. С. Лесков, В. Г. Короленко,

B. М. Гаршин, В. В. Вересаев та ін.; художники — І.Ю.Рєпін,

І.М. Крамськой, М. М. Ге, М. В. Нестеров, Л. О. Пастернак, В. О. Серов та ін.; учені — І. I. Мечников та ін.

У 80-х і 90-х роках (1881—1901) Толстой в інтересах дітей, яких потрібно було вчити, жив переважно в Москві. Тут, у Хамовничеському провулку (тепер вулиця Льва Толстого), він придбав собі будинок.

Дев´ятнадцять зим прожив Толстой у Москві (влітку він завжди їхав у Ясну Поляну). Невеликий двоповерховий особняк у глибині саду приваблював до себе відвідувачів так само, як і яснополянська садиба.

Толстой у Москві вів таке ж просте життя, як і в Ясній Поляні. Він сам возив собі на санчатах воду, колов дрова, займався шевським ремеслом. До старості він зберіг дивовижну фізичну силу. Досить сказати, що в сімдесят років він з легкістю катався на ковзанах, у сімдесят п´ять років захоплювався велосипедним спортом, у вісімдесят років швидко їздив верхи на коні.

Наприкінці 1901 року Толстой занедужав на запалення легень. Кілька місяців він лікувався в Криму, у Гаспрі. Тут він часто зустрічався з М. Горьким і А. П. Чеховим, яких дуже любив і цінував.

Повернувшись із Криму, Толстой знову поселяється в Ясній Поляні, де пройшло майже все його життя, і до кінця днів уже не залишає її.

Усе частіше і невідступніше в душі великого письменника з´являється думка про відхід від родини, про втечу з привілейованого суспільства. Йому здається, що умови життя мандрівника будуть для нього легшими за його «дике життя» в родині і що де-небудь на півдні Росії, серед селян, чи навіть у Болгарії він скоріше здійснить свій ідеал простого, вільного життя. Рішення це, нарешті, дозріло.

28 жовтня 1910 року, однієї темної мокрої осінньої ночі, 82-річний Толстой у супроводі свого друга і лікаря Д. Маковицького таємно і назавжди виїхав з Ясної Поляни. Це був останній акт тієї багаторічної життєвої драми, що розігрувалася в душі великого письменника.

Здоров´я 82-річного Толстого не витримало подорожі. У дорозі, в потязі, він застудився і, не доїжджаючи до станції Астапово Рязано-Уральської залізниці (тепер станція «Лев Толстой»), захворів на запалення легень.

Звістка про те, що великий письменник залишив Ясну Поляну, а також про його хворобу швидко облетіла газети усього світу. Маленька, невідома станція Астапово зненацька прикувала до себе увагу мільйонів людей, які тепер схвильовано чекали газетних повідомлень про перебіг хвороби Толстого. І коли газети з жалобними рамками сповістили, що

7 листопада 1910 року Лев Толстой помер, смерть його вразила культурний світ і переживалася, як величезна, тяжка втрата для всього людства.

Поховали Толстого, за його бажанням, у Ясній Поляні, на тому місці біля урвища, де в дитинстві він разом з братами шукав чарівну «зелену паличку» — секрет щастя для всіх.

Там, у глушині парку, приблизно в одному кілометрі від садиби, на краю яру, є самотня, скромна могила. Над нею тісно сплелися вершинами, немов охороняючи спокій видатної людини, дуби, осики і липи. На могилі — ні хреста, ні пам´ятника. Лише невисокий пагорб, улітку покритий густим килимом квітів, а взимку засипаний снігом, вказує місце, де лежить Толстой. Великий письменник залишився тут наодинці з природою, яку він так любив і яку так геніально описував.