Електронна бібліотекапідручники


Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)

ФЕДІР МИХАЙЛОВИЧ ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881)


Федір Михайлович Достоєвський народився 30 жовтня 1821 року в Москві, у родині лікаря Маріїнської лікарні для бідних.

Початковим навчанням дітей у родині займалися мати з батьком, а також учителі, яких запрошували. Коли Достоєвському виповнилося одинадцять років, його разом із братом Михайлом віддали в напівпансі- он француза Сушара, а через рік у пансіон JI. І. Чермака, де викладали тоді відомі московські вчені й педагоги.

Навесні 1837 року батько відвіз синів, Михайла і Федора, до Петербурга для підготовки до вступу в Головне інженерне училище, куди майбутній письменник був зарахований у січні наступного року. Проте ніякого бажання йти на військову службу ні він, ні його брат не мали.

Роки, проведені в Інженерному училищі, були для Достоєвського часом напруженої внутрішньої роботи. Сумлінно вивчаючи спеціальні предмети, передбачені програмою, він багато займався самоосвітою. Своїми думками про літературу, про свої духовні пошуки і творчі плани Достоєвський завжди ділився з братом. «Я в собі впевнений,— писав він в одному з листів.— Людина є таємниця. Її треба розгадати, і коли будеш її розгадувати все життя, то не говори, що змарнував час; я займаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною».

Тоді ж Федір Михайлович уперше взявся за перо. Відомо, що в Інженерному училищі ним були написані історичні трагедії «Борис Годунов» і «Марія Стюарт»; на жаль, вони до нас не дійшли.

Після закінчення училища він був зарахований на службу в Інженерний департамент, але через рік вийшов у відставку. Почалося життя лі- тератора-трудівника, життя, сповнене випробувань і непевності в завтрашньому дні.

Живучи в Петербурзі, Достоєвський пильним поглядом вдивлявся в усе, що його оточувало. Столиця миколаївської імперії стала перед ним із усіма своїми контрастами і вражаючими протиріччями. Багато що йому здавалося жахливим і незрозумілим. «...Петербург, не знаю чому,— писав він,— для мене завжди здавався якоюсь таємницею». І цю таємницю йому хотілося збагнути, зрозуміти, як і чим живуть мешканці величезного міста — і в першу чергу мешканці злиденних кварталів. Усе частіше задумувався Достоєвський над долею бідних і знедолених людей, і в нього виникало пристрасне бажання розповісти про їхнє життя.

Майже рік працював Достоєвський над романом, який назвав — «Бідні люди».

У березні 1846 року він познайомився з колишнім службовцем Міністерства закордонних справ М. В. Буташевичем-Петрашевським, а починаючи з весни наступного року стає постійним відвідувачем його «п´ятниць». На зборах, що проходили на квартирі Петрашевського, обговорювалися політичні, філософські і соціально-економічні питання, велися суперечки про вчення соціалістів-утопістів Фур´є і Сен-Симона. Пе- трашевці висунули широку програму демократичних перетворень у Росії, що включала в себе скасування кріпосного права, реформи суду і видавничої справи, вони активно пропагували ідеї утопічного соціалізму.

У ніч з 22 на 23 квітня 1849 року за особистим наказом Миколи І усі члени гуртка Петрашевського були заарештовані й ув´язнені в Петропавловську фортецю. Майже дев´ять місяців провів Достоевський у сирих казематах Олексіївського равеліну, найстрашнішої катівні царської Росії, але це не зломило його духу. Він продовжував жваво цікавитися усім, що відбувалося на волі, просив брата надсилати йому побільше книг і поспішав поділитися з ним міркуваннями про прочитане, а також своїми задумами.

Під час слідства Достоевський тримав себе гідно, намагаючись вигородити своїх товаришів. Він стверджував, що не був прибічником ідей соціалізму і революції, які обговорювалися в гуртку Петрашевського, а цікавився цими питаннями лише теоретично. Про своїх товаришів він взагалі відмовлявся давати які-небудь показання, посилаючись на свою непоінформованість. Однак це не перешкодило Слідчій комісії визнати його «одним з найнебезпечніших» злочинців. Військовий суд присудив Досто- євського і двадцять інших петрашевців до розстрілу.

22 грудня 1849 року на Семенівському плацу в Петербурзі над петра- шевцями був здійснений обряд підготовки до страти, і лише в останню хвилину їм повідомили остаточний вирок. Достоєвського, зокрема, засудили на чотири роки каторжних робіт і солдатчину.

Вирушаючи на каторгу, він був уже багато в чому іншою людиною. Душу письменника все частіше почали заполоняти сумніви у правильності шляху, обраного ним і його друзями-петрашевцями для досягнення ідей утопічного соціалізму. Та й самі ці ідеї втратили для нього привабливість. І хоча свій шлях пошуків істини він вважав закономірним, проте зі своїм минулим письменник вирішив порвати. Він має намір почати нове життя. «Я перероджуся до кращого»,— писав Достоевський брату перед тим, як його мали везти на сибірську каторгу. Йому здається, що, «змінюючи життя», він «переродиться в нову форму». Але якйм буде це нове життя і нова форма, Достоевський тоді не знав.

Покарання письменник відбував в Омській каторжній в´язниці, а потім у Сибірському лінійному батальйоні, розквартированому в Семипалатинську.

Через три роки після закінчення терміну каторги в житті Достоєвського відбулася важлива для нього подія: він одружився на вдові відставного чиновника — Марії Дмитрівні Ісаєвій — і почав клопотати про відставку. Але минуло майже два роки, перш ніж йому пощастило її отримати. А поки що доводилося, як і раніше, тягти ненависне ярмо військової служби. Однак основним заняттям для нього стає література. Він багато й напружено працює, і незабаром одна за одною були написані повісті «Сон дядечка» і «Село Степанчикове і його мешканці», які умовно називають «сибірськими».

Публікацією «сибірських повістей» Достоевський заявив про своє повернення в літературу. У травні 1859 року письменник одержав звістку про те, що «звільняється через хворобу від служби», і на початку червня назавжди залишив Сибір. Після нетривалого перебування у Твері, де йому спочатку було дозволено оселитися, він зміг повернутися в Петербург.

Улітку 1862 року Достоевський уперше виїхав за кордон. Він побував У Німеччині, Італії, Франції, Швейцарії, відвідав Лондон, де зустрівся з О. І. Герценом.

1864-й рік був для Достоєвського важким. Після тривалої хвороби померла Марія Дмитрівна, дружина письменника. Того ж року помер Михайло Михайлович Достоєвський. Зі смертю брата він втратив близького друга й однодумця. Відтепер усі турботи, пов´язані з журналом «Епоха», що його раніше очолював брат, упали на його плечі. Журнал успіху серед публіки не мав, і Достоєвський незабаром був змушений припинити його видання.

У цей час у свідомості письменника виникли нові теми, ідеї, образи, що втілилися в романі «Злочин і кара». У цьому творі чітко проглядається заклик Достоєвського до подолання егоїзму, до смиренності, християнської любові до ближнього, до страждання, яке очищає душу. Тільки цим шляхом людство може врятуватися від морального бруду і вийти з глухого кута, тільки цей шлях може привести його до щастя.

Роман «Злочин і кара» відобразив тривогу Достоєвського за майбутнє людства. Його непокоїла всевладність грошей, занепад моральності, численні злочини, з якими йому доводилося зустрічатися на кожнім кроці. У романі «Злочин і кара» із вражаючою глибиною відображено гуманізм письменника, його біль за понівечену людську гідність.

У 1867 році, рятуючись від кредиторів, Достоєвський їде за кордон. Лише через чотири роки, після того, як йому пощастило частково виплатити борги, письменник зміг повернутися в Петербург.

Наприкінці 1879 року лікарі, які оглядали Достоєвського, виявили в нього прогресуючу хворобу легень. Йому було рекомендовано уникати фізичних навантажень і намагатися вести спокійне життя.

26 січня 1881 року Достоєвський, який завжди працював ночами, випадково упустив на підлогу ручку. Намагаючись дістати її, він зрушив з місця важку етажерку з книгами. Фізична напруга викликала кровотечу з горла. Це призвело до різкого загострення хвороби. Кровотеча то припинялася, то починалася знову. Вранці 28 січня Достоєвський сказав дружині: «... я знаю, я повинен сьогодні вмерти!» О 8 годині 38 хвилин вечора він помер.

Попрощатися з видатним письменником прийшли тисячі людей. Над могилою Достоєвського на цвинтарі Олександро-Невської лаври в Петербурзі друзі говорили про велич таланту письменника і про його величезний внесок у розвиток російської літератури.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС