Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)

ОНОРЕ БАЛЬЗАК (1799 -1850)


Якщо вибирати між Фаустом і Прометеем,— я віддаю перевагу Проме- теєві.

Бальзак

Змальовуючи свою першу зустріч з титаном французького реалізму, романтик Ламартін захоплено згадував, що «забув про все на світі, побачивши Бальзака... Він не був високий, але сяйво, яке випромінювало його обличчя, і... надзвичайна рухливість робили його зріст непомітним... Він то нагинався до самої землі, ніби для того, щоб підняти сніп думок, то зводився навшпиньки, щоб полинути вслід за летом своїх ідей у безмежність... Це промовисте обличчя, від якого не можна було відвести очей, зачаровувало і захоплювало... Головною рисою його була... добрість... На ньому не могла відбитись ні зненависть, яі заздрість... Життєрадісна дитячість — ось що переважало у цьому обличчі...»

Доброту і життєрадісність Бальзака, «дитячий сміх і ніжність серця» цього невтомного «героя-трудівника» неодноразово підкреслював також і видатний французький письменник Еміль Золя. Його вражали неосяжні масштаби творчого доробку великого романіста.

Невичерпна людяність і могутній талант великого реаліста захоплювали також інших передових письменників Франції — В. Гюґо, Ж. Санд, Ґ. Флобера, Гі де Мопассана.

Автор «Людської комедії» Оноре де Бальзак народився 20 травня 1799 року у французькому місті Турі в родині інтенданта наполеонівської армії Франсуа-Бернара Бальзака, сина бідного селянина на прізвище Бальса.

Дитинство майбутнього письменника минало серед розкішної природи Турені, але було безрадісне. Мати Бальзака, сувора і честолюбна жінка, не дуже балувала дітей ласкою. «Не встиг я народитися, як мене відвезли в село і віддали на виховання до мамки»,— нарікав пізніше Бальзак. Тільки в чотири роки Оноре побачив рідний дім. Сестра Бальзака, Лора Сюрвіль, що згодом стала першим біографом видатного французького письменника, пише, що Оноре був «мила дитина; весела вдача, гарно окреслений, завжди усміхнений рот, темні очі, блискучі і лагідні, високий лоб, густе чорне волосся...» Та цей наївний, ласкавий хлопчик завжди зустрічав «суворий, спопеляючий, як полум´я, погляд матері». Вона не любила свого старшого сина.

Коли Оноре минуло вісім років, його віддають пансіонером у Вандом- ський колеж, де в нього прокинулася цікавість до книжок.

«Він ковтав підряд усі книжки, причому його однаково цікавили твори про релігію і про історію, про філософію і про фізику...» — писав Бальзак у новелі «Луї Ламбер». Хлопчик особливо зачитувався творами французьких просвітителів. Надмірне читання, дні самотності в карцері, куди його саджали за непокору, призвели до того, що хлопця охопило почуття відреченості і хворобливого заціпеніння. Він витав в інших світах, навіяних прочитаним. Занепокоєні батьки змушені були забрати його додому.

У колежі Бальзак зробив першу спробу писати: розпочав філософський трактат і поему про інків. Але поема увірвалась на першому ж рядку: рими не давалися майбутньому титану французької прози. Оноре було п´ятнадцять років, коли родина Бальзака переїхала до Парижа, куди перевели батька по службі. Тільки-но, після падіння наполеонівської імперії, почалась Реставрація, і Франція знову стала королівством Бур. бонів. До Парижа повернувся Людовік XVII, слідом за ним посунули юрби емігрантів. Бальзаки оселились у старовинному міщанському кварталі Маре, який багато в чому був схожий на Париж XVI—XVII століть.

Бернар Бальзак хотів, щоб старший син став нотарем. На його вимогу юний Оноре, закінчивши навчання в пансіоні, вивчав право і працював у нотаріальній конторі Гійоне-Мервіля, який згодом став прототипом образу адвоката Дервіля в «Людській комедії». Та юний Бальзак готував себе до іншої діяльності. Отож потай од батьків відвідував лекції ліберальних істориків та філософів у Сорбонні.

Несподівано для рідні дев´ятнадцятирічний юнак рішуче заявив, що стане тільки письменником, чим страшенно налякав поважних буржуа. Виїхавши до передмістя Парижа — Вільпарізі, вони залишили непокірного Оноре в столиці в убогій мансарді Латинського кварталу. До цього темного низького лігва вели замизкані, поламані сходи. «Яка жахлива була ця мансарда з жовтими брудними стінами. Від неї так і повіяло на мене злиднями... в щілини між черепицею світилося небо...» — писав Бальзак. Батьки асигнували йому на утримання таку мізерну суму, що її ледве вистачало аби не вмерти з голоду. В одному з листів до сестри Лори майбутній письменник скаржився з властивим йому гумором, що харчується як справжня «велика людина, тобто вмирає з голоду». Про те, щоб опалювати холодну комірчину, не могло бути й мови. Голодом і холодом батьки сподівались приборкати непокірного юнака, але марно: його намір був непохитний.

Саме тоді у юнака сформувалась і розвинулась дивовижна здатність спостерігати, вміння за зовнішністю людини побачити її внутрішню суть. Працюючи протягом дня в Публічній бібліотеці, а ночами на своєму горищі, він дозволяв собі, переважно вечором, єдину розвагу, «викликану жадобою пізнання»: «Я любив спостерігати мешканців передмістя, їхні звичаї і характери. Вдягнений так само погано, як і робітники, байдужий до зовнішнього лоску, я не викликав у них відчуженості; я міг, затесавшись до якоїсь купки людей, стежити, як вони наймаються на роботу, як вони сперечаються між собою, коли закінчено трудовий день. Моя спостережливість набрала гострого інстинкту... вона так влучно схоплювала зовнішність людини, що зразу ж прозирала і в її внутрішній світ... Слухаючи цих людей, я прилучався до їхнього життя; я відчував їхнє лахміття на своїй спині; я сам ступав у їхніх подертих черевиках; їхні бажання, їхні потреби — усе передавалось моїй душі, або, точніше, я проникав душею в їхню душу». В дивовижну пам´ять Бальзака вкарбовувалися події і люди.

Зневажливе ставлення батьків до обраної сином професії не зломило молодого письменника, як не зломила його і перша творча поразка: трагедія «Кромвель», над якою він працював майже цілий рік, так і не побачила світу. Більше того, літературознавець академік Андріє, що озна

йомився з нею, написав суворий присуд: «Авторові слід займатися чим завгодно, тільки не літературою». Оноре мужньо зустрів цей вирок. «Трагедія -— не моя стихія,— от і все»,— сказав він і знову взявся за перо.

Щоб добитися матеріальної незалежності від батьків і позбутися їхніх нотаріальних проектів щодо себе, Бальзак береться до ремісничої літературної роботи. Він укладає для літературних гендлярів модні на той час жартівливі кодекси («Кодекс чесних людей, або Мистецтво не пошитись у дурні»), пише під псевдонімами лорда Роона та Ораса де Сент-Обен низку творів у не менш модному жанрі роману жахів, сам узиваючи їх «справжнім літературним свинством».

Зате він гордо може сказати знайомим: «Я заробляю собі на життя», та й батьки тепер не змусять його стати добропорядним обивателем.

Але заробітки мізерні, і він знову бідує у своїй мансарді, інколи виїжджаючи до батьків у Вільпарізі. Під час однієї з таких поїздок двадця- тидвохлітній Оноре зустрівся там з своєю першою любов´ю — Лаурою де Берні. Ця немолода, нещасна в родинному житті жінка стала щирим другом письменника-початківця, підбадьорювала його, підтримувала в тяжкі хвилини життя, і він завжди вдячно і ніжно згадував про неї.

Бальзак дивився на свої ранні твори певною мірою як на школу освоєння літературної техніки. Однак наполегливість, мужність, напружена праця Бальзака зрештою увінчалися успіхом. Письменник стояв на порозі слави.

Першою творчою перемогою Бальзака-реаліста був роман «Останній шуан» («Шуани»), опублікований 1829 року, коли письменникові було вже тридцять років. Цей уперше підписаний ім´ям Бальзака роман сподобався читачам, і, хоч критика зустріла його досить стримано, автор став відомий у літературних колах.

Незабаром побачив світ новий твір Бальзака «Шагренева шкіра» (1831). Популярність письменника серед читачів надзвичайно зростає. Йому пишуть: «...«Шагреневу шкіру» не можна роздобути». В бібліотеці «на неї заздалегідь записуються». Бальзак стає знаменитим. Та це тільки початок блискучих творчих перемог, які чекають на нього попереду.

У тридцятих — сорокових роках він створює низку літературних шедеврів: «Батько Горіо», «Втрачені ілюзії», «Розкоші та злидні куртизанок», «Ежені Гранде» та багато інших творів.

Улітку 1833 року в Бальзака виникла думка об´єднати свої твори в єдиний цикл. Прагнення великого письменника відобразити в «Людській комедії» не поодинокі випадкові факти, а «найголовніші події з життя суспільства», зумовило характерну особливість тематики бальзаківської епопеї: її головною темою стає згубна влада золота в світі купівлі й продажу. «Мир негідникам, війна нещасним і слава золоту».

З неї випливає так звана тема молодої людини, що найчастіше розкривається в «Людській комедії» як тема втрати ілюзій... ще більше, як тема безпринципового кар´єризму, наочним прикладом чого можуть бути історія молодого честолюбця Растіньяка («Батько Горіо») та чутливого Шарля Гранде, що, зрештою, став неперебірливим у засобах ділком («Ежені Гранде»).

Вісімнадцять років писав Бальзак свою «Людську комедію». То була титанічна праця. Ця «скеля розчавила б будь-кого, тільки не його»,— писав згодом Еміль Золя.

Однак марно намагався творець «Людської комедії» розплатитись з боргами, що невпинно зростали, бо зростали проценти, до того ж треба було

витрачати чималі кошти на житло й одяг, щоб хоча зовні скидатися на заможну людину і таким чином змушувати тих, хто торгує літературою зважати на його вимоги. Адже захисту авторських прав тоді не було.

Великий письменник робив не одну спробу зміцнити своє становище і добитись можливості творити незалежно від зажерливої зграї видавців Це прагнення породжувало фантастичні плани швидкісного збагачення що їх, дійшовши відчаю, Бальзак час від часу плекав, то мріючи про розробку покинутих римлянами срібних копалень у Сардинії, то обмір, ковуючи проект вивозу лісу з України до Франції, то навіть наївно споді- ваючись, що якийсь благодійник-мільйонер, зглянувшись на його страждання, сплатить його борги. Однак жоден з отих утопічних «комерційних» планів, звісно, не було здійснено.

У 1832 році Бальзак одержав листа з далекої Росії від якоїсь «Іноземки». Незабаром з´ясувалося, що то була багата польська поміщиця Еве- ліна Ганська, з якою відтоді письменник листувався шістнадцять років, аж поки вона стала його дружиною.

Відпочиває він рідко, хіба що відвідає друзів у Турені чи родину Кар- ро або помандрує на короткий час до Австрії, Німеччини чи Італії, куди приїздила Ганська, щоб побачитися з ним. Але такі подорожі потребували великих витрат, і потім йому доводилось знову ж таки надмірно працювати. Його листи кінця сорокових років сповнені відчаю. Творчі сили виснажені до краю, а особисте життя — невпорядковане. Шлюб з Ганською, яку він ідеалізував, видається йому єдиним порятунком.

У червні 1843 року Бальзак побував у Ганської в маєтку на Україні, в селі Верхівці недалеко від Бердичева. За наказом Миколи І за ним було встановлено негласний нагляд поліції. Бальзак відвідав контрактовий ярмарок у Києві, і місто на горах понад Дніпром так зачарувало його своєю красою, що він назвав його «північним Римом». Бальзак запропонував Ганській серце і руку, але вона вагалася, побоюючись втратити свої маєтки. До того ж її, певно, лякала нестримна натура письменника. Не дочекавшись її відповіді, він несподівано повернувся до Парижа, але восени 1848 року знову прибув до Верхівці. Нарешті Ганська зважилася на шлюб. Але чи доживе Бальзак до весілля? Він тяжко захворів. Серце вже давно непокоїло його. Кілька разів приступи були такі сильні, що могли закінчитися смертю. Та все ж 14 березня 1850 року Бальзак і Ганська обвінчалися в бердичівському костьолі святої Варвари.

Наївні ілюзії смертельно хворого письменника не справдились: його дружина, холодна, практична, нездатна була належно оцінити любляче сердце і видатний розум творця «Людської комедії». І не випадкове Гюґо застав біля смертного одра Бальзака самих тільки слуг, які гірко за ним плакали. Він помер, як і жив, глибоко самотній.

Та залишилась його багатюща спадщина — дев´яносто шість романів і новел, крім незліченних драм. І в цих дев´яноста шести шедеврах Бальзак створив власний світ, де є сотні місцевостей, будинків і вулиць, де мешкають дві тисячі людей. Цей світ — життя і звичаї Франції XIX століття.

За А. Розановою



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС