Електронна бібліотекапідручники


ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС

ЙОСИП БРОДСЬКИЙ (1940-1996)


«Бродський був великим поетом в епоху, коли великі поети не передбачені»— зауважив російський поетпостмодерніст Д. О. Прігов, коли дізнався про смерть Йосипа Бродського.

Йосип Олександрович Бродський народився в сім´ї ленінградських журналістів. До 15 років він навчався у школі, а потім працював, змінивши ряд професій: у геологічних експедиціях в Якутії і Казахстані, на Білому морі і Тянь-Шані, був фрезерувальником, геофізиком, санітаром, кочегаром, водночас займаючись літературою. «Я змінював роботу, — говорив він, — тому що якомога більше хотів знати про життя і людей». У 1963 році Бродський звільнився з останнього місця роботи і почав жити виключно з літературної праці: поезії та перекладів. Того ж року в газеті «Вечірній Ленінград» вийшов фейлетон «Навкололітературний трутень», в якому Бродського звинувачували в дармоїдстві. А у липні 1964 року відбувся трагіфарсовий суд над поетом, який оголосив Бродського дармоїдом. Поета висилають на 5 років у глухе село Норинське в Архангельській області. Проте за звільнення поета клопотали Ахматова, Твардовський, К. Чуковський, Шостакович, Вігдорова, Сартр та інші діячі літератури і мистецтва. Завдяки цьому заступництву Бродського було звільнено вже через півтора року. Він повертається в місто на Неві.

Бродський зростає як поет, але його твори майже не публікують (окрім чотирьох віршів і деяких перекладів). Проте його вірші стають добре відомими завдяки «самвидаву», їх заучували, виконували під гітару. На Заході ж виходять дві його збірки: «Вірші й поеми» (1965) і «Зупинка в пустелі» (1970). 1972 року поета примусили залишити батьківщину.

Бродський оселився в США, викладав російську літературу в американських університетах і коледжах, писав як російською, так і англійською. У період еміграції видаються його поетичні збірки: «В Англії» (1977), «Кінець прекрасної епохи» (1977), «Частини мови» (1977), «Римські елегії» (1982), «Нові станси до Августа» (1983), «Уранія» (1987).

У жовтні 1987 року Шведська академія оголосила Йосипа Бродського лауреатом Нобелівської премії з літератури. Він став п´ятим російським Нобелівським лауреатом (слідом за Буніним, Шолоховим, Пастернаком і Солженіциним).

28 січня 1996 року внаслідок чергового інфаркту в Нью-Йорку земний шлях поета обірвався. Похований Бродський у Венеції— місті, яке він найбільше любив і якому присвятив чимало чудових віршів.

Творчість Йосипа Бродського зазвичай поділяють на два періоди. Вірші раннього етапу, який завершується в середині 60-х років, простіші за формою, мелодійні, світлі. «Перші 10-15 років своєї... кар´єри — згадував поет — я користувався... більш точними метрами, тобто п´ятистопним ямбом, що свідчило про певні ілюзії або про намір підпорядкувати себе певному контролю». Яскравими прикладами раннього

Бродського є такі поезії, як «Пілігрими», «Різдвяний романс», «Станси», «Пісня». У пізнього Бродського переважають мотиви самотності, пустоти, кінця, абсурдності, посилюється філософське і релігійне звучання, ускладнюється синтаксис: «в тому, що я пишу, набагато більший відсоток дольника, інтонаційного вірша, коли мова набуває, як мені видається, певної нейтральності». Підтвердженням цього є його поезії «Стрітення», «На смерть другові», «Келомяккі», «Розвиваючи Платона», цикли «Частини мови» і «Кентаври».

В усіх поетичних творах Бродський віртуозно володіє мовними засобами, в його віршах стикається архаїка і арго, політична і технічна лексика, «високий штиль» і вуличні просторіччя. Для його поезії характерні парадокси, контрасти, поєднання традиційного і експериментального. За словами Бродського, він скористався порадою свого друга— поета Євгена Рейна: звести до мінімуму використання прикметників, роблячи притиск на іменники. У своїх віршах Бродський орієнтувався як на російську, так і на англомовну традицію. Показово, що у своїй Нобелівській лекції поет назвав своїми вчителями Мандельштама, Цветаеву і Ахматову, а також Роберта Фроста і Вістана Одена

Бродський «спробував усвідомлено поєднати, здавалося б, непоєднувані речі: він схрестив авангард (з його новими ритмами, римами, строфікою, неологізмами, варваризмами, вульгаризмами тощо) з класицистичним підходом (величні періоди в дусі XVIII ст., ваговитість, неквапливість і формальна бездоганність), світ абсурду зі світом порядку.

У творчості Бродського є наскрізні мотиви, настрої, прийоми. Так, починаючи з вірша «Пілігрими» (1959) він зображує рух у просторі серед хаосу предметів. У цьому ж творі він застосував прийом переліку предметів, що проходять перед поглядом спостерігача: Мимо ристалищ, капищ, / мимо храмов и баров, / мимо шикарных кладбищ, / мимо больных базаров, / мира и горя мимо, / мимо Мекки и Рима, / синим солнцем палимы / идут по земле пилигримы.

Цей постмодерністський прийом трапляється у «Великій елегії Джону Донну», «Столітній війні», у поезіях «Прийшла зима...» й «Ісаак і Авраам». Нерідко Бродський своїми «гіперпереліками» створює справжній постмодерністський колаж, відтворює мозаїчність світу. У віршах Бродського відчутна настанова на одночасне відтворення буття космосу, історії, людського духу, світу речей, екзистенціального відчаю, втрати, розлуки, абсурдності життя і особливо — пануючої смерті: Смерть — это все машины, / Это тюрьма и сад. / Смерть — это все мужчины, / Галстуки их висят. / Смерть — это стекла в бане, / В церкви, в домах — подряд! / Смерть — это все, что с нами, — / Ибо они — не узрят.

Поезія Бродського інтертекстуальна. Нерідко в його віршах ми знайдемо чимало прихованих алюзій і ремінісценцій, а часом і неприхованих цитат із Данте і Донна, Шекспіра і Блейка, Гете і Шіллера, Кантеміра і Державша, Пушкіна і Лєрмонтова, Ходасевича і Одена. Головне, що поет, користуючись чужими фарбами, завжди залишається самим собою. Природно й те, що Бродський обирає твори таких поетів, що близькі йому чи то за духом, чи то за даним настроєм, чи то за складом поетичного таланту.

Специфічною рисою поетики Бродського є також самоцитування. Так, у творчості 90-х років зустрічається чимало цитат із власної поезії раннього періоду, насамперед 70-х років.

Трапляється в поезії Бродського і постмодерністський пастіш. Яскравий приклад — шостий сонет із циклу «Двадцять сонетів до Марії Стюарт», в якому для вираження свого жорсткого і безжалісного погляду на людину, світ, кохання різко трансформується текст пушкінського шедевру «Я вас кохав...»: Я вас любил. Любовь еще (возможно, / Что просто боль) сверлит мои мозги. / Все разлетелось к черту на куски. / Я застрелиться пробовал, но сложно / С оружием. И далее — виски: / в который вдарить? Портила не дрожь, но / задумчивость. Черт! Всё не по-людски! / Я вас любил так сильно, безнадежно, / как дай вам Бог другими — но не даст! / Он, будучи на многое горазд, / не сотворит — по Пармениду — дважды / сей жар в крови, ширококостный хруст, / чтоб пломбы в пасти плавились от жажды / коснуться — «бюст» зачеркиваю — уст.

Від постмодерністськоі свідомості у Бродського присутні також іронія і самоіронія, змішання високого й низького, трагічного і фарсового, насиченість поетичних текстів образами попередніх історико-літературних епох і культурними реаліями. Усі ці та інші ознаки постмодерністськоі´ лірики є, наприклад, у його творі «Речь о пролитом молоке»: Я сижу на стуле в большой квартире. / Ниагара клокочет в пустом сортире. / Я себя ощущаю мишенью в тире, / Вздрагиваю при малейшем стуке. / Я закрыл парадное на засов, но / Ночь в меня целит рогами Овна, / словно Амур из лука, словно / Сталин в XVII съезд из «тулки».

Однак поезія Бродського — зовсім не сума неотрадиціоналістських і постмодерністських художніх прийомів. Це справді висока поезія, сповнена і філософською напруженістю, і тонким ліризмом, і високою громадянською позицією, і моральними питаннями, і роздумами про місце поета у сучасному світі, і ствердженням високої місії поетичного слова.

* * *

Ниоткуда с любовью, надцатого мартобря, дорогой уважаемый милая, но неважно даже кто, ибо черт лица говоря откровенно, не вспомнить уже, не ваш, но и ничей верный друг вас приветствует с одного из пяти континентов, держащегося на ковбоях; я любил тебя больше, чем ангелов и самого, и поэтому дальше теперь от тебя, чем от них обоих; поздно ночью, в уснувшей долине, на самом дне, в городке, занесенном снегом по ручку двери, извиваясь ночью на простыне — как не сказано ниже по крайней мере — я взбиваю подушку мычащим «ты» за морями, к которым конца и края, в темноте всем телом твои мечты, как безумное зеркало, повторяя.

(из цикла «Часть речи») 1975-76

* * *

Нівідкіль з любов´ю, надцятого квітнепада,

вельми поважаний, люба, це не так вже важливо

навіть хто, не зарадить жодна порада

згадати обличчя, вже не ваше, можливо,

нічий вірний друг вас вітає з одного

із п´яти континентів, що пливе на трьох ковбоях;

я любив тебе більше, ніж ангелів і самого,

.і тому тепер я далі від тебе, ніж від мене оті обоє;

глибокої ночі в заснулій долині, на дні,

в містечку, по клямку засніженім щільно,

на ліжку звиваючись в несонному сні —

так не скажеться нижче або довільно —

ревне «ти» поглинають подушки мої

за морями, яким ні кінця, ні краю,

в темноті всім тілом риси твої,

як причинне дзеркало, відбиваю.

(з циклу « Частина мови») 1975-76 Переклад з російської І. Лучука

Рождественская звезда

В холодную пору, в местности, привычной скорей к жаре, чем к холоду, к плоской поверхности более, чем к горе, младенец родился в пещере, чтоб мир спасти; мело, как только в пустыне может зимой мести. Ему все казалось огромным: грудь матери, желтый пар из волових ноздрей, волхвы — Балтазар, Гаспар, Мельхиор; их подарки, втащенные сюда. Он был всего лишь точкой. И точкой была звезда. Внимательно, не мигая, сквозь редкие облака, на лежащего в яслях ребенка издалека, из глубины вселенной, с другого ее конца, звезда смотрела в пещеру. И это был взгляд отца.

24 дек. 1987 г.

Різдвяна зірка

В пору зимну, в місцевості, звиклій радше до спеки, ніж до холоду, до площини більше, ніж до гірських підніж, немовля народилось в печері, щоб світ спасти; мело, як тільки може в пустелі взимку мести.

Йому видавалось таким невимовне великим все: груди матері, в парі жовтій віл та осел; Балтасар, Гаспар, Мельхіор — волхви, і їхні дари. Він був лише крапкою. Крапкою теж — зоря згори.

Уважно, без мерехтіння, не блимнувши, віддаля, крізь хмари рідкі, на спеленане в яслах маля з вселенської глибини» з тамтого її кінця зоря дивилася в печеру. І то був погляд Отця.

24 грудня 1987р. Переклад І. Лучука



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС