Електронна бібліотекапідручники


ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС

Носороги ( Скорочено)


Дія перша

Майдан провінційного містечка. У глибині двоповерховий будиночок. На першому поверсі вітрина бакалійної крамниці; до якої заходять крізь засклені двері, піднімаючись на дві-три сходинки. Вище вітрини чітко виписано: «Бакалія». [...] З правого боку виходить Жан, водночас із лівого — Беранже. У Жана рожеве обличчя, одягнений він дуже дбайливо: каштановий костюм, червона краватка, накладний крохмалений комірець, каштановий капелюх. Черевики жовті й добре начищені. Беранже неголений, без капелюха, волосся скуйовджене, одяг обшарпаний. Усе в ньому виказує занедбаність, вигляд утомлений, оспалий, час від часу він позіхає.

Жан (ідучи з правого боку). Нарешті з´явилися, Беранже.

Беранже. Пробачте. Ви давно вже чекаєте?

Жан. Та ні, щойно прийшов.

Беранже. Вип´єте чого-небудь?

Ж а н. А вас уже зранку сушить?

Беранже. Але ж так жарко, так гаряче.

Ж а н. Та чим більше п´єш, тим дужче кортить. Ну й жалюгідні ж ви.

Беранже. Так щось в голові паморочиться...

Жан. Подивіться, на кого ви схожі.

Беранже. Ви надто суворі...

Ж а н . А з вами по-людськи й не можна!

Беранже. Послухайте, Жане. Я не маю ніяких розривок, нуджусь у цьому місті, я не створений для... тієї щоденної роботи в конторі, — цілих вісім годин, а влітку лише тритижнева відпустка! А в суботу надвечір утома найбільша, і тоді, розумієте, щоб забутися...

Жан. Любий мій, працюють усі, і я теж, теж, як усі люди, щодня висиджую по вісім годин у конторі, я теж маю лише двадцять один день відпустки на рік, та однак, однак подивіться на мене. Хай йому біс, та треба тільки захотіти! Вища людина — це та, що виконує свій обов´язок.

Беранже. Який обов´язок?

Жан. Свій обов´язок, скажімо, службовий... У цей час звіддаля долинає, проте швидко наближається шалений тупіт і сапання звірини, протяжне ревіння. Чути, як дуже близько вчвал біжить важка й могутня тварина, чути, як із свистом виривається повітря. Беранже, апатичний і далі, здасться, нічого й не чує і спокійно щось говорить Жанові про запросини; його губи ворушаться, а що він каже, не чути. Жан підскакує, його стілець падає; дивлячись на лаштунки ліворуч, Жан показує пальцем, а розм´яклий

Беранже все сидить.

Чути, як верещить «А!» якась жінка. Вона й з´являється, вибігає аж на середину сцени; це Господиня з кошиком у руці. Зліворуч, услід за Господинею, з´являється елегантний Літній Добродій, метнувся до бакалійної крамниці, штовхає господарів і заходить, а Логік іде вглиб і спирається на стіну ліворуч від дверей до крамниці.

Власник (усе дивлячись ліворуч, стежачи за твариною, дослухаючись до дедалі слабшого тупоту й ревіння). Отакої!

Літній Добродій (до Господині). Чи дозволить ласкава пані, аби я допоміг їй підібрати харчі?

Дама (до Літнього Добродія). Дякую, пане, і прошу, накрийте голову. Ох! Як я злякалася.

Логік. Страх ірраціональний. Розум повинен долати його.

Подавальниця. Ну й бігають ці тварюки!

Власник (стенувши плечима, у вікні). Таке не часто побачиш! (до Подавальниці). Ану не баріться! Обслужіть цих добродіїв! (Показує на Жана й Беранже і ховає голову).

Беранже (до Жана). Про що це ви?

Бакалійниця (до Бакалійника). Іди принеси їй пляшку вина!

Ж а н (до Беранже). Про носорога, та ж про носорога!

Подавальниця (до Беранже та Жана). Що п´ємо?

Беранже (до Подавальниці). Дві ганусівки.

Ж а н (до Беранже). Так усе ж таки, що ви на це скажете?

Беранже (до Жана, не знаючи, що казати). Ну... Нічого. Ну й курява знялася...

Господиня (до Літнього Добродія, який уже все зібрав до кошика). Ви дуже ласкаві. Ах! Французька ґречність! Не те, що сучасна молодь.

Літній Добродій (до Господині). Пані дозволить трохи провести її?

Господиня (до Літнього Добродія). Дякую, любий пане, на мене чекає чоловік. Якось іншого разу!

Літній Добродій (до Господині). Люба пані, я сподіваюсь усім серцем.

Господиня (до Літнього Добродія). Я теж! (Очі її м´якнуть, потім вона виходить ліворуч).

Беранже. Вже немає куряви...

Жан знову стенув плечима.

Літній Добродій (до Логіка, дивлячись услід-Господині). Чарівна!..

Жан (до Беранже). Носоріг! Отямитись не можу!

Літній Добродій і Логік поволі йдуть управоруч, де вони невдовзі й вийдуть.

Стиха перемовляються.

Літній Добродій (до Логіка, востаннє глянувши в той бік, куди пішла Господиня). Еге ж, гарненька?

Логік (до Літнього Добродія). Я вам поясню, що таке силогізм.

Літній Добродій. Ой! Справді, силогізм!

Жан (до Беранже). Отямитись не можу! Це ж неприпустимо.

Беранже позіхає.

Логік (до Літнього Добродія). Силогізм складається з першого засновку, другого засновку та висновку.

Літній Добродій. Якого висновку?

Логік і Літній Добродій виходять.

Ж а н. Ні, таки не отямлюсь.

Беранже (до Жана). Воно й видно, що не можете отямитись. Це був носоріг, ну, звичайно, це був носоріг!.. Він уже далеко... далеко...

Жан. Але постривайте лишень... Де се видано? Носоріг, що гуляє собі містом, — це вас не дивує? Такого не можна дозволити!

Беранже позіхає.

Та ви хоч рота свого затуліть!..

Беранже. Аякже, ще б пак... Такого не можна дозволити. Це небезпечно, я про це й не подумав. Не переймайтеся так, він до нас не дістане.

Жан. В міський уряд треба написати скаргу! Навіщо він узагалі в такому разі?

Беранже (позіхаючи, потім квапливо затуливши рота). Ох! Перепрошую... Можливо, носоріг утік із зоопарку!

Жан. Та вам і навстоячки щось сниться!

Беранже. Яж сиджу.

Жан. Сидите чи стоїте, однаковісінько.

Беранже. Та проте є різниця.

Ж а н. Не про те йдеться.

Беранже. Але ж це ви кажете, що однаково, сидіти чи стояти...

Жан. Ви не так зрозуміли. Однаково, сидіти чи стояти, якщо ти спиш!

Беранже. Е... Так, я сплю... Життя — це сон.

Жан (ведучи далі). ...Оце і є той сон, коли ви кажете, що носоріг утік із зоопарку...

Беранже. Я сказав: можливо...

Жан (ведучи далі). ...бо відтоді, як звірі видохли від чуми, в нашому місті вже немає зоопарку... і вже дуже давно...

Беранже (так саме байдуже). Тоді, може, з цирку прийшов?

Жан. Про який ще ви цирк говорите?

Беранже. Не знаю... може, якийсь мандрівний.

Жан. Ви добре знаєте, що мерія заборонила всіляким волоцюгам заходити на територію комуни... Ми ще малі були, а вони вже не їздили.

Беранже (намагаючись не позіхнути, проте марно). То, може, він відтоді ховався десь поблизу в лісовому болоті?

Жан (здіймаючи руки до неба). Болото! Болото! Бідолаха, горілчані випарки таки; стуманили вас.

Беранже (простосерде). Воно так... і досі відригуються...

Жан. Таж у вас мозок від них закрутився. Де ви бачили те болото поблизу? На нашу провінцію всі кажуть «мала Кастілія», така вона суха!

Беранже (роздратовано й досить утомлено). Що я знаю? Може, він ховався під каменем?.. А може, звив собі гніздо на сухій гілляці?

Жан. Якщо маєте себе за дотепника, то знайте, що помиляєтесь! Та ви зануда із... із своїми парадоксами! Та з вами й говорити серйозно не можна!

Беранже. Сьогодні, лише сьогодні... Через те... бо я... (Непевним рухом показує на голову).

Жан. Сьогодні, як і завжди! Беранже. Ні, не так, як завжди. Жан. Та ваші дотепи анічого не варті! Беранже. Я аж ніяк не претендую... Жан (уриваючи його). Я не люблю, коли мене дурять! Беранже (приклавши руку до серця). Любий мій Жане, я такого б собі ніколи не дозволив...

Жан (уриваючи його). Любий мій Беранже, ви собі вже дозволили...

Б е р а н ж е. Ні, аж ніяк, я собі такого не дозволяв.

Жан. Та ви й зараз собі дозволяєте!

Беранже. Як ви можете думати...

Жан (уриваючи його). Я думаю те, що є.

Беранже. Запевняю вас..

Жан (уриваючи його). Що ви голову мені морочите? Беранже. Який же ви упертюх!

Ж а н. Та я ще, по-вашому, й віслюк. Сам бачите, ви ображаєте мене.

Беранже. І на думку такого не спадало!

Жан. Якби ж у вас були думки!

Беранже. Ще одна причина, що я й не думав про це.

Ж а н. Та є думки, що приходять і до тих, які їх не мають.

Беранже. Це неможливо.

Жан. Чому це неможливо?

Беранже. Бо неможливо.

Жан. З´ясуйте мені, чому неможливо, бо ви ж усе беретеся пояснювати.

Беранже. Ніколи на таке й не зазіхав.

Жан. Тоді навіщо вдавати з себе казна-кого? Іще раз питаю, чому ображаєте мене?

Беранже. Я не ображаю. Навпаки. Ви знаєте, як я шаную вас. Жан. Якщо шануєте, то навіщо суперечите, кажучи, що нема небезпеки, коли носоріг бігає самісіньким центром міста, та ще й у неділю вранці, коли на вулицях повно дітей... і дорослих теж...

Беранже.А чимало і в церкві. Вони ж нічим не ризикують... Жан (уриваючи його). Зачекайте... та ще й базарний день.

Беранже. Ніколи я не казав, що нема небезпеки, коли носоріг бігає по місту. Я просто сказав, що не думав про таку небезпеку. Таке питання переді мною не поставало.

Ж а н. Та ви ніколи ні про що не думали!

Беранже. Гаразд, я згоден. Носоріг на волі — це зле.

Ж а н. Цього не повинно бути.

Беранже. Зрозуміло. Цього не повинно бути. Це навіть просто безглуздя. Гаразд. Та це не причина, щоб сваритися зі мною через ту звірину. Чого вам статись до мене через якогось товстошкурого, що припадком пробіг перед нами? Тупе чотириноге, що не варте й однісінького слова! Та ще й люте... І вже зникла воно, більш не існує. Не варто перейматися тим, чого нема. Говорімо про інше, любий мій Жане, говорімо про інше, тем для бесіди не бракує... (Позіхає, бере чарку). Будьмо!

В цю мить справа знову виходять Логік та Літній Добродій і, не припиняючи розмови, йдуть

і сідають — столик на терасі кав´ярні, досить далеко від Беранже та Жана, праворуч і позаду від них.

Ж а н . Обережніше! Ну й незграба. Ви що, дівчини злякались?

Беранже (повертаючись, до Жана, як тільки зникла Дезі). Ще раз перепрошую зате...

Ж а н. Ось що значить пити, підскакуєте й самі не знаєте чого, уже й сили ніякої нема, ви пригнічені й виснажені... Ви самі собі, любий друже, риєте могилу. Ви йдете до загину.

Беранже. Я не, так уже й люблю горілку. Звісно, якби я не пив, то цього б не було. Мене ніби страх хапає, і я п´ю, щоб не відчувати його.

Ж а н. Та це алкогольна неврастенія, меланхолія пияка...

Беранже (до Жана). А ви сильний.

Ж а н. Так, я сильний, і я сильний з багатьох причин. По-перше, я сильний, тому що я сильний, по-друге, сильний, бо маю моральну силу. Я сильний і тому, що не затруєний алкоголем. Не хочу вас дратувати, любий, друже, але мушу сказати, що насправді тяжкий тільки алкоголь.

Логік (до Літнього Добродія). Ось, наприклад, такий силогізм. В кота чотири лапи. Ізидор і Фріко мають по чотири лапи кожен. Отже, Ізидор і Фріко — коти.

Літній Добродій (до Логіка). В мого собаки теж чотири.

Логік (до Літнього Добродія). В такому разі це кіт.

Беранже (до Жана). А в мене життєвої снаги зовсім мало. Мабуть, я не відчуваю потягу до Життя.

Літній Добродій (до Логіка, після довгих роздумів). Отже, за логікою, мій пес буде котом.

Логік (до Літнього Добродія). За логікою так. Але протилежне теж слушне...

Беранже (до Жака). Мене пригнічує самотність, і товариство теж.

Жан (до Беранже). Ви суперечите собі. Обтяжує самотність чи велелюдність? Маєте себе за мислителя, а логіки аніякої.

Літній Добродій (до Логіка). Так, логіка річ чудова.

Логік (до Літнього Добродія). Якщо не зловживати нею.

Беранже (до Жана). Жити — це щось ненормальне.

Жан. Навпаки. Найприродніше. Ось і доказ: живуть усі.

Беранже. Але мертві численніші від живих. їх усе більшає. А живих так мало.

Жан. Таж мертві не існують— ще й це треба казати! Го-го! (Гучний регіт). Це вони тягарем для вас? Хіба важить те, що не існує?

Беранже.Аяй себе питаю: я існую чи ні?

Жан (до Беранже). Любий мій, ви не існуєте, бо у вас немає думок. Думайте — і будете існувати.

Логік (до Літнього Добродія). Ще один силогізм: усі коти смертні. Сократ смертний. Отже, Сократ кіт.

Літній Добродій. І в нього чотири лапи. Справді, в мене був кіт, що звався Сократом.

Логік. Бачте...

Жан (до Беранже). Але десь усередині ви глузуєте з усього. Брешете. Кажете, що Життя не цікавить вас. А проте, здається, хтось вас цікавить!

Беранже. Хто?

Ж а н. Та, котра щойно пройшла. Ваша, приятелька з контори. Ви ж закохані!

Літній Добродій (до Логіка). Так, отже, Сократ був котом!

Логік (до Літнього Добродія). І нам це з´ясувала логіка.

Жан (до Беранже). Ви не хотіли, щоб вас бачили в такому жалюгідному стані.

Заперечний рух Беранже.

Це доводить, що вам не все байдуже. Невже ви сподіваєтесь, що Дезі захопиться пияком?

Логік (до Літнього Добродія). Повернімось до наших котів.

Літній Добродій (до Логіка). Я слухаю.

Беранже (до Жана). Усе ж мені здається, вона вже когось має на прикметі.

Жан (до Беранже). Кого саме?

Беранже. Дудара. Це колега з контори: ліценціат права, юрист із великим майбутнім на службі і з майбутнім у серці Дезі; я з ним і мірятись не можу.

Логік (до Літнього Добродія). Кіт Ізидор має чотири лапи.

Літній Добродій.А звідки ви знаєте?

Л о г і к. Це гіпотеза.

Беранже (до Жана). До нього прихильно ставиться начальник. А в мене ні майбутнього, ні освіти, і немає жодного шансу.

Літній Добродій (доЛогіка). Ага! Гіпотеза!

Жан (до Беранже). І тому ви зрікаєтесь...

Беранже (до Жана). А що я вдію?

Логік (до Літнього Добродія). У Фріко теж чотири лапи. Скільки лап у Фріко та Ізидора?

Літній Добродій (до Логіка). Разом чи окремо?

Жан (до Беранже). Життя — це боротьба, хто не бореться — боягуз!

Логік (до Літнього Добродія). Разом чи окремо — це залежно від обставин.

Беранже (до Жана). Що ж ви хочете, я роззброєний.

Жан. Озбройтеся, мій любий, озбройтеся.

Літній Добродій (до Логіка, після важких роздумів). Вісім, так, вісім лап.

Логік. Логіка привчає рахувати подумки.

Літній Добродій. Так, різнобічна наука.

Беранже (до Жана). Де взяти зброю?

Логік (до Літнього Добродія). Логіка безмежна.

Ж а н . У самому собі. Силою власної волі.

Беранже (до Жана). Яку зброю?

Логік (до Літнього Добродія). Ви побачите...

Жан (до Беранже). Зброю терпимості, культури, інтелігентності. Зробіть свій розум швидким і блискучим. Станьте господарем становища.

Логік (до Літнього Добродія). Я позбавлю наших котів двох лап. Скільки зостанеться лап у кожного?

Літній Добродій. Це важко.

Беранже (до Жана). Це важко.

Логік (до Літнього Добродія). Навпаки, дуже легко.

Літній Добродій (до Логіка). Може, вам воно легко, та мені аж

ніяк.

Жан (до Беранже). Ходіть до музеїв, читайте літературні журнали, відвідуйте лекції. Це позбавить страху, сформує ваш розум. І за чотири тижні ви вже будете окультуреною людиною.

Беранже (до Жана). Маєте рацію.

Літній Добродій (до Логіка). В одного кота може бути п´ять лап...

Жан (до Беранже). Бачите, ви й самі так вважаєте.

Літній Добродій (до Логіка). А в другого одна. Але чи будуть вони тоді котами?

Логік (до Літнього Добродія). Чом би ні?

Жан (до Беранже). Замість марнувати всі гроші на горілку, чи не ліпше придбати квитки в театр і подивитися цікаву виставу? Ви хоч знаєте, що таке авангардистський театр, про який зараз стільки говорять? Чи ви бачили п´єси Йонеско?

Беранже (до Жана). На жаль, ні! Чув тільки про нього.

Літній Добродій. В кота може бути й шість лап...А другий кіт узагалі без лап.

Беранже. Чиста правда, маєте рацію. І, як ви кажете, я стану господарем становища.

Логік (до Літнього Добродія). В такому разі один кіт був би привілейований.

Беранже (до Жана). Я обіцяю вам.

Жан. Насамперед собі пообіцяйте.

Літній Добродій. А той, що без лап, буде декласованим елементом?

Беранже.Я врочисто обіцяю сам собі. Цього слова я дотримаю.

Логік. Тут нема справедливості. Отже, це вже не логіка.

Беранже (до Жана). Замість пити я вирішив удосконалити свій розум. Я вже почуваю себе краще. Зразу в голові проясніло.

Ж а н. Я ж вам казав!

Літній Добродій (до Логіка). Не логіка?

Беранже. Вже пополудні піду до міського музею. На вечір купую два квитки в театр. Ви ж ідете зі мною?

Логік (до Літнього Добродія). Бо справедливість — це логіка.

Жан (до Беранже). І треба бути наполегливим. Щоб ваші добрі заміри були тривкі.

Літній Добродій (до Логіка). Я збагнув. Справедливість...

Беранже (до Жана). Я обіцяю вам, обіцяю собі. Підете зі мною пополудні в музей?

Жан (до Беранже). Але сьогодні в мене на той час у програмі сієста.

Літній Добродій (до Логіка). Справедливість — іще одна прикмета, логіки.

Беранже (до Жана). Але, певне ж, підете зі мною ввечері до театру?

Жан. Ні, цього вечора ні.

Логік (до Літнього Добродія). Ваш розум прояснюється!

Жан (до Беранже). Бажаю вам не відступатись від ваших добрих замірів. Але сьогодні в мене дружня вечірка в ресторані.

Беранже. В ресторані?

Літній Добродій (до Логіка). З іншого боку, зовсім, безлапий

кіт...

Жан (до Беранже). Я пообіцяв прийти, я дотримую своїх обіцянок.

Літній Добродій (до Логіка), не зміг би бігати досить прудко, щоб ловити мишей.

Беранже (до Жана). Ох! Любий мій, тепер уже ви подаєте поганий приклад! Ви ж ідете впиватися.

Логік (до Літнього Добродія). Ну, з логіки у вас уже успіхи! Знову чути, як за лаштунками ліворуч швидко наближається ревіння, шалений чвал, дикий тупіт носорожачих копит, потужне сапання, але цього разу у зворотному напрямі, з глибини сцени наперед.

Жан. Ох! Носоріг!

Бакалійниця (вистромивши голову з вікна над крамницею). Ох! Носоріг!

Власник (до Подавальниці). Бити посуд однак не треба. Жан. Біжить куди очі спали, мало вітрин не зачіпає. Д е з і (вийшовши зліва). Ох! Носоріг! Беранже (помітивши Дезі). Ох! Дезі!

Чути тупіт утікачів, що кричать «охі», «ахі», як і перед цим. Подавальниця. Отакої!

Власник (до Подавальниці). З вас я стягну за побите! Беранже намагається сховатись, аби його не помітила Дезі. Літній Добродій, Логік, Бакалійниця, Бакалійник виходять на середину майдану й кажуть:

Разом. Отакої!

Жан і Беранже. Отакої!

Чути моторошне нявчання, потім не менш страшливий жіночий зойк. Всі. Он!

І тоді, коли шум уже слабшає, з´являється та сама Господиня, що й перше була, без кошика, але несе в руках мертвого й закривавленого кота.

Господиня (плачучи). Він затоптав мого кота, він затоптав мого кота!

Подавальниця. Він затоптав її кота! Бакалійник, Бакалійниця у вікні; Літній Добродій, Дезі, Логік оточують Господиню й кажуть:

Р а з о м . Ой лишенько, бідолашна тваринка! Літній Добродій. Бідолашна тваринка! Дезі й Подавальниця. Бідолашна тваринка! Бакалійник, Бакалійниця (у вікні), Л і т н і й Добродій, Логік. Бідолашна тваринка!

Власник (до Подавальниці, показуючи на розбиті склянки, перекинуті стільці). Вам що, роботи нема? Ану зробіть мені лад!

Тепер Жан і Беранже підбігають до Господині, а вона все плаче, тримаючи мертвого кота на руках.

Подавальниця (йдучи на терасу кав´ярні, щоб прибрати скло й підняти стільці, та все озирається через плече на Господиню). Ох! Бідолашна тваринка!

Власник (тикаючи пальцем на стільці й бите скло). Ось, ось!

Літній Добродій (до Бакалійника). Ну, що ви на це скажете?

Беранже (до Господині). Пані, не плачте, бо й у нас серце розривається!

Дезі (до Беранже). Пане Беранже... Ви тут? Ви бачили?

Беранже (до Дезі). Добридень, панно Дезі, перепрошую, я не мав часу поголитись...

Власник (стежачи за прибиранням, позирає на Господиню). Бідолашна тваринка!

Звичайно, що всі ці репліки мусять швидко йти одна за одною, бути майже одночасними.

Бакалійниця (у вікні). Ну, це вже занадто!

Жан. Ну, це вже занадто!

Господиня (плачучи й колисаючи мертвого кота на руках). Мій бідний Міцу, бідний Міцу!

Літній Добродій (до Господині). Не з такої оказії хотів я побачити вас!

Логік (до Господині). Що ж ви хочете, пані, всі коти смертні. Треба змиритися.

Господиня (плачучи). Мій котику, мій котику, мій котику!

Власник (до Подавальниці, всякої вже повний фартух битого скла). Викиньте на сміття! (Збирає стільці). З вас за це тисяча франків!

Подавальниця (заходячи в кав´ярню, до Власника). Тільки й думки про свої гроші.

Бакалійниця (до Господині, з вікна). Заспокойтеся, пані.

Літній Добродій (до Господині). Заспокойтеся, люба пані.

Бакалійниця. Що не кажіть, але й це лихо! ,

Господиня. Мій котику, мій котику, мій котику!

Дезі. Ох! Справді, це таки теж лихо.

Літній Добродій (підтримуючи Господиню і йдучи з нею до столика на терасі; за ними йде решта). Пані, сядьте ось тут.

Жан (до Літнього Добродія). Ну, що ви на це скажете?

Бакалійник (до Логіка). Ну, що ви на це скажете?

Бакалійниця (до Дезі, з вікна). Ну, що ви на це скажете?

Власник (до Подавальниці, що вийшла знову, тоді як заплакану Господиню, котра все колише мертвого кота, садовлять за столик). Склянку води для пані.

Літній Добродій (до Господині). Сідайте, люба пані!

Жан. Бідолашна жінка!

Бакалійниця (з вікна). Бідолашна тваринка!

Беранже (до Подавальниці). Ліпше коньяку принесіть.

Власник (до Подавальниці). Один коньяк! (Показуючи на Беранже). Платитиме цей добродій!

Подавальниця (заходячи до кав´ярні). Зрозуміло, один коньяк.

Господиня (ридаючи). Я не хочу цього, не хочу!

Бакалійник. Таж перед цим він уже пробігав біля крамниці.

Жан (до Бакалійника). Це не той самий!

Бакалійник (доЖана). Але...

Бакалійниця. Ох! Так, це той самий.

Дезі. Так це він двічі пробігав?

Власник. Гадаю, що це той самий.

Жан. Ні, це не той самий носоріг. Той перший мав два роги на носі, то був азіатський носоріг, а цей має лиш одного рога — це африканський! Виходить із склянкою коньяку Подавальниця і йде до Господині. Літній Добродій. Ось вам коньяк, щоб збадьоритись. Господиня (всльозах). Н-н-ні...

Беранже (зненацька розхвилювався, до Жана). Дурниці верзете!.. Та як ви роги помітили! Звір так промчав, що його самого ледь видно було... Дезі (до Господині). Та випийте, вам полегшає! Літній Добродій (до Беранже). Справді, промчав, як вихор! Власник (до Господині). Покуштуйте, це добрий коньяк. Беранже (до Жана). У вас часу не було, щоб йому роги рахувати... Бакалійниця (до Подавальниці, з вікна). Хай вона вип´є. Беранже (до Жана). Та він ще й куряву таку зняв... Дезі (до Господині). Випийте, пані.

Літній Добродій (до Господині). Один ковточок, моя люба панусю... сміливіше...

Подавальниця підносить склянку Господині до рота, та хоче ніби відмовитись, проте п´є. Подавальниця. Нарешті! Бакалійниця (з вікна) та Дезі. Нарешті!

Жан (до Беранже). У мене в голові не туманилось. Розум був ясний, і я хутенько порахував.

Літній Добродій (до Господині). Вам краще? Беранже (до Жана). Таж він біг з опущеною головою. Власник (до Господині). Еге ж, добрий коньяк? Жан (до Беранже). А так воно ще видніше. Господиня (випивши). Котику мій!

Беранже (роздратувавшись, до Жана). Дурниці! Самі дурниці. Бакалійниця (з вікна, до Господині). В мене є для вас інший котик. Жан (до Беранже). Що? Ви насмілились припустити, що я кажу дурниці?

Господиня (до Бакалійниці). Я не хочу іншого! (Ридає й колише свого кота).

Беранже (до Жана). Так, незаперечні дурниці. Власник (до Господині). Та прийдіть до розуму. Жан (до Беранже). Я ніколи не кажу дурниць.

Літній Добродій (до Господині). Будьте філософом! Беранже (до Жана). Ви просто претензійні! (Підвищивши голос). Ви педант...

Власник (до Жана й Беранже). Панове, панове!

Беранже (до Жана, ведучи далі) ...педант, не впевнений у власних знаннях, бо, по-перше, я азіатського носорога один ріг, а в африканського — два...

Решта акторів полишають Господиню й оточують Жана та Беранже, що галасливо сперечаються. Жан (до Беранже). Ви помиляєтесь, якраз навпаки! Господиня (сама). Такий був гарненький! Беранже. Давайте поб´ємось об закладі Дезі (до Беранже). Пане Беранже, не хвилюйтеся. Жан (до Беранже). З вами я не буду битися об заклад. Це у вас два роги. Азіатичний вид!

Подавальниця. Ох!

Бакалійниця (з вікна, до Бакалійника). Вони зараз поб´ються! Господиня (сама). Такий був гарненький! Беранже. Давайте поб´ємось об заклад! Дезі (до Беранже). Пане Беранже, не хвилюйтеся. Жан (до Беранже). З вами я не буду битися об заклад. Це у вас два роги. Азіатичний вид!

Господиня. Ох!

Бакалійниця (з вікна, до Бакалійника). Вони зараз поб´ються. Бакалійник (до Бакалійниці). Та думай хоч трохи, це парі! Власник (до Жана й Беранже). Тут лиш не бийтеся. Літній Добродій. Так, з´ясуємо... Який вид носорога має на носі один ріг? (До Бакалійника). Ви ж торговець, мусите знати!

Бакалійниця (з вікна, до Бакалійника). Ти мусив би знати! Беранже (до Жана). В мене рогів нема, і ніколи їх не носитиму! Бакалійник (до Літнього Добродія). Торговці всього знати не можуть. і Жан (до Беранже). Так!

Беранже (до Жана). І я зовсім не азіат. З іншого боку, азіати такі ж люди, як усі...

Подавальниця. Так, азіати такі ж люди, як ви або я... Літній Добродій (до Власника). Таки правда! Власник (До Подавальниці). А вас ніхто й не питає! Дезі (до Власника). Вона має рацію. Це такі ж люди, як і ми.

Впродовж цієї суперечки Господиня все плаче. Господиня. Такий був лагідний, був, як ми. Жан (несамовито). Вони жовті!

Логік стоїть трохи оддапік, між Господинею та купкою людей навколо Жана й Беранже, уважно стежить за суперечкою, але участі не бере.

Ж а н. На все добре, панове! (До Беранже). А вам я нічого не зичу! Господиня (плаче й далі). Він так лащився до людей! (Ридає). Дезі. Схаменіться, пане Беранже, схаменіться, пане Жане... Літній Добродій. Я мав друзів-азіатів. Може, вони були несправжніми азіатами...

Власник.Ая знав справжніх.

Подавальниця (до Бакалійниці). В мене була подруга-азіатка. Господиня (плаче собі). А він же в мене ще змалечку! Ж а н (і далі не тямлячись). Вони жовті, жовті, жовтющі! Беранже (до Жана). А ви зате червонющі! Бакалійниця (з вікна) іПодавальниця.Ох! Власник. Тут і до біди недалеко!

Господиня (плаче). Який був охайний! На тирсу ходив! Жан (до Беранже). А коли так, ви мене вже не побачите! Я лиш час марную на такого йолопа, як ви.

Господиня (плаче). Розумів геть усе!

Розлютившись, Жан мерщій іде праворуч. Але, замість вийти з миром, обертається. Літній Добродій (до Бакалійника). Азіати бувають білі, чорні, сині і такі, як ми.

Жан (до Беранже). П´яниця!

Всі вражено дивляться на нього. Беранже (в бік Жана). Я вам не дозволяю! Всі (в бік Жана). Ох!

Господиня (плаче). Одне тільки, що не говорив. Та це лиш здавалося так!

Дезі (до Беранже). Не слід було так дратувати його. Беранже (до Дезі). Я тут не винен...

Власник (до Подавальниці). Підіть знайдіть якусь скатертину для цього нещасного створіння.

Літній Добродій (до Беранже). Гадаю, ви маєте рацію. В азіатського носорога два роги, в африканського — один... Бакалійник. Але пан казав навпаки. Дезі (до Беранже). Ви обидва винні! Літній Добродій (до Беранже). Однак ви маєте рацію. Подавальниця (до Господині). Пані, ходім укладемо його в коробку.

Господиня (аж не тямлячись від ридань). Навіки! Навіки! Бакалійник. Перепрошую, вважаю, що рацію має пан Жан. Дезі (обертаючись до Господині). Пані, будьте розважна! Дезі й Подавальниця ведуть Господиню з мертвим котом до дверей кав´ярні.

Літній Добродій (до Дезі та Подавальниці). Можна, я теж піду з вами?

Бакалійник. В азіатського носорога один ріг, в африканського — два. І навпаки.

Дезі (до Літнього Добродія). Ми впораємось.

Дезі й Подавальниця заходять де кав´ярні, ведучи так і не потішену Господиню.

Бакалійниця (до Бакалійника, з вікна). Ет! У тебе завжди все не так, як у людей!

Беранже (вбік, тоді як решта й далі сперечається про носорожачі роги). Дезі має рацію, не слід було суперечити йому.

Власник (до Бакалійниці). Ваш чоловік має рацію, в азіатського носорога два роги, в африканського повинно бути два, і навпаки.

Беранже (вбік). Він це терпить заперечень. Найменша незгода, і він аж запіниться.

Літній Добродій (до власника). Друже, Ви помиляєтесь.

Власник (до Літнього Добродія). Ласкаво перепрошую!..

Беранже (вбік). Лють — єдина його влада.

Бакалійниця (з вікна, до Літнього Добродія, власника та Бакалійника). А може, вони обидва однакові.

Беранже (вбік). По суті, серце в нього золоте, скільки він допоміг мені.

Власник (до Бакалійниці). Якщо в одного два роги, то в другого може бути тільки один.

Літній Добродій. Мабуть, в одного один ріг, а в другого два.

Беранже (вбік). Шкодую, що не був лагіднішим із ним. Але чому він так затявся? Я не хотів, щоб він зірвався. (До решти). Він завжди вдається в крайнощі! Завжди хоче вразити світ своєю обізнаністю і навіть не припускає, що може помилитись.

Літній Добродій (до Беранже). А докази у вас є?

Беранже. Які?

Літній Добродій. Щоб довести ваше недавнє твердження, через яке ви полаялися з другом.

Бакалійник (до Беранже). Справді, де ваші докази?

Літній Добродій (до Беранже). Звідки ви знаєте, що в одного з двох носорогів два роги, а в другого один? І в якого саме?

Бакалійниця. Та він знає не більше, ніж ми.

Беранже. По-перше, невідомо, чи їх було два. Я навіть гадаю, що був лиш один.

Власник. Припустімо, що їх було два. Котрий же носоріг однорогий, азіатський?

Літній Добродій. Ні, я гадаю, що два роги в африканського носорога.

Власник. Так котрий дворогий?

Бакалійник. Тільки не африканський.

Бакалійниця. Нуй важко буде дошукатися.

Літній Добродій. Однак треба з´ясувати питання.

Логік (виходячи з задуми). Панове, перепрошую за втручання. Питання полягає не в цьому. Дозвольте мені репрезентуватись...

Господиня (в сльозах). Це ж Логік!

Власник. Ох! Та це ж Логік!

Літній Добродій (представивши Логіка Беранже). Це Логік, мій приятель.

Беранже. Дуже потішений, пане.

Логік (ведучи далі). ...я Логік за фахом. Ось моє посвідчення. (Показує посвідчення).

Беранже. Пане, це для мене велика честь.

Бакалійник. Для нас це велика честь.

Власник. Тоді, пане Логік, будьте ласкаві, скажіть нам, африканський носоріг однорогий...

Літній Добродій. Чи дворогий...

Бакалійниця. І чи два роги в азіатського носорога.

Бакалійник. Чи, може, один.

Логік. Але насправді питання полягає не в цьому. Ось що я мушу визначити.

Бакалійник. А нам хотілося б знати саме це.

Логік. Панове, дайте мені сказати.

Літній Добродій. Нехай уже каже.

Бакалійник (до Бакалійниці у вікні). Та хай уже каже.

Власник. Пане, ми слухаємо.

Логік (до Беранже). Насамперед я звертаюсь до вас. І до всіх присутніх також.

Бакалійник. І до нас також...

Логік. Ось дивіться, суперечка постала з питання, від якого ви всі несамохіть відхилилися. Бо спочатку ви питали, чи другий носоріг той самий, що й перше був, чи ні. Ось на що треба дати відповідь.

Беранже. А як?

Логік. Отак ви двічі могли бачити того самого носорога з одним рогом...

Бакалійник (повторюючи, ніби щоб краще зрозуміти). Двічі того самого носорога.

Власник (теж повторюючи). З одним рогом.

Логік (ведучи далі). І теж двічі ви могли бачити того самого носорога з двома рогами.

Літній Добродій (повторюючи). Одного носорога з двома рогами, двічі...

Логік. Отак воно. Також ви могли бачити першого носорога з одним рогом, а потім другого теж з одним рогом. Бакалійниця (звікна). Ха-ха...

Л о г і к. А також першого носорога з двома рогами і другого носорога з двома рогами.

Власник. Точно.

Логік. А тепер: якщо ви бачили...

Бакалійник. Якщо ми бачили...

Літній Добродій. Так, якщо ми бачили...

Логік. Якщо ви бачили першого разу носорога з двома рогами...

Власник.З двома рогами...

Логік. ...А другого разу носорога з одним рогом...

Бакалійник.З одним рогом.

Логік. То й це не буде розв´язком.

Літній Добродій. Все це не буде розв´язком.

Власник. Чому?

Бакалійниця. А! Ось воно... Нічого не втямлю. Бакалійник. Так! Так!

Бакалійниця стенула плечима й зникла у вікні. Логік. Насправді могло бути й таке: відтоді, як ми бачили першого носорога, він утратив один свій ріг, і той, що пробіг удруге, — той самий, що й Перший.

Беранже. Я розумію, але...

Літній Добродій (уриваючи Беранже). Не заважайте. Логік. А може бути, що обидва носороги з двома рогами, і кожен утратив по одному.

Літній Добродій. Може бути. Власник. Авжеж, може бути. Бакалійник. Чом би ні! Беранже. Так, проте...

Літній Добродій (до Беранже). Не заважайте. Логік. Якби ви могли довести, що той носоріг, якого ви бачили першого разу з одним рогом, азіатський або африканський...

Літній Добродій. Азіатський або африканський... Логік. А другого разу носорога з двома рогами... Літній Добро ді й . З двома рогами! Логік. І що він був, байдуже, африканський чи азіатський... Бакалійник. Африканський чи азіатський...

Логік (доводячи далі). То ми вже могли б зробити висновок, що мали справу з двома різними носорогами, бо малоймовірно, щоб майже на очах за кілька хвилин на носі в носорога міг вирости другий ріг...

Літній Добродій. Так, малоймовірно.

Логік (пишаючись своїм доведенням). І з цього виходить, що один носоріг був азіатський або африканський.

Літній Добродій. Азіатський або африканський.

Л о г і к. А другий — африканський або азіатський.

Власник. Африканський або азіатський.

Бакалійник. Так,так.

Логік. Бо це б суперечило нормальній логіці, одна істота не може народитись одночасно в двох місцях...

Літній Добродій.І навіть послідовно.

Логік (до Літнього Добродія). Ось що треба було довести.

Беранже (до Логіка). Це ж очевидно, але воно не розв´язує питання.

Логік (до Беранже, всміхаючись трохи зверхньо). Звичайно, любий пане, та лише в такий спосіб питання ставиться правильно.

Літній Добродій. Ось що може логіка.

Логік (знявши капелюха). На все добре, панове. (Повертається й виходить ліворуч).

За ним іде Літній Добродій.

Літній Добродій. На все добре, панове. (Піднявши капелюха, йде за Логіком).

Бакалійник. Може, це й логіка...

В цю мить з кав´ярні виходить, тримаючи коробку. Господиня в жалобі, за нею Дезі та Подавальниця — ніби на похороні. Процесія прямує до виходу праворуч.

Бакалійник (ведучи далі). Може, це й логіка, проте чи можемо ми допустити, щоб наших котів у нас на очах чавили носороги — однорогі чи то дворогі, хай там азіатські чи африканські? (Театральним жестом показує на процесію, що вже виходить).

Власник. Він таки правду каже! Хіба ми допустимо, щоб наших котів чавили носороги або ще невідомо хто?!

Бакалійник. Ми цього не дозволимо!

Бакалійниця (вистромивши голову з дверей крамниці, до Бакалійника). Давай заходь! Покупці прийшли!

Бакалійник (ідучи до крамниці). Ні, ми цього не дозволимо!

Беранже. Не треба було мені сваритись із Жаном! (До Власника). Принесіть мені чарку коньяку! Повну!

Власник. Вже несу. (Йде в кав´ярню по коньяк).

Беранже (сам). Не треба було, не треба було дратувати його!

Виходить Власник з великою чаркою коньяку в руці.

В мене надто тяжко на серці, щоб іти до музею. Окультурюсь якось іншого разу. (Бере чарку коньяку й п´с).

Завіса.

Дія друга

Картина перша

Контора адміністративної установи. Ботар. Це все сон рябої кобили.

Дезі. Я його бачила, я бачила носорога!

Д у д а р . Та в газеті написано, все ясно, ви не можете заперечити.

Ботар (з найглибшою зневагою). Пхе!

Дудар. Це написано, бо написали; дивіться, в рубриці про розчавлених котів! Пане начальнику, ось прочитайте повідомлення!

Пан Папільйон. «На церковному майдані нашого міста вчора перед обідом товстошкурий розтоптав кота».

Д е з і. Та воно зовсім не там було!

Пан Папільйон. Ось і все. Більше нічого не пишуть.

Ботар. Пхе!

Дудар. Все ясно, досить і цього.

Б о т а р . Я не вірю газетярам. Вони всі брехуни, я знаю, про що говорю, я вірю тільки в те, що бачу на власні очі. Й понині, як колишній учитель, я люблю в усьому визначеність, наукову доведеність, розум у мене точний і методичний.

Д у д а р . А до чого тут методичний розум?

Дезі (до Ботара). Мені здається, пане Ботар, що ця новина дуже визначена.

Ботар. І це для вас визначеність? А про якого товстошкурого тут ідеться? Що саме розуміє під товстошкурим редактор рубрики про розчавлених котів? Він нам цього не каже. А що він розуміє під котом?

Дудар. Всі знають, що таке кіт.

Ботар. Тут ідеться про кота чи про кішку? І яка в нього масть, яка раса? Я не расист, я навіть проти расизму.

Пан Папільйон. Але, пане Ботар, не про це мова, до чого тут расизм?

Ботар. Пане начальнику, ласкаво перепрошую. Ви ж не заперечите, що расизм — одне з найбільших нещасть нашої доби.

Дудар. Звичайно, ми всі згодні, але ж тут не про...

Ботар. Пане Дудар, таким не легковажать. Історичні події переконливо довели, що расизм...

Д у д а р . А я вам кажу, що мова не про це.

Ботар. Такого не говорилося.

Пан Папільйон. Расизм тут ні до чого.

Б о т а р. Не треба втрачати жодної нагоди затаврувати його.

Дезі. Таж вам кажуть, що ми всі не расисти. Ви перекрутили питання, йдеться тільки про кота, якого розчавив товстошкурий, в даному разі носоріг.

Б о тар. Але я не з півдня. У південців забагато уяви. Може, це тільки воша, яку розчавила миша. А з нічого таке згромадили.

Пан Папільйон (до Дудара). Таки спробуймо з´ясувати все до решти. Отже, ви навіч бачили носорога, що походжав собі вулицями міста?

Дезі. Він не походжав, він бігав.

Дудар. Я, власне, й не бачив його. Проте люди, яким можна вірити...

Б о т а р (уриваючи його). Таж самі бачите, що це теревені, ви повірили газетярам, які не знають, що й вигадати, аби лиш купували їхні огидні листки, аби, як ті слуги, догодити своїм хазяям! І ви, пане Дудар, вірите в отаке, ви, юрист, ліценціат права. Дайте я порегочу! Ха-ха-ха!

Дезі. Та хай мені руки відсохнуть, я бачила його, я бачила носорога.

Б о т а р . Та ви що? А я гадав, ви серйозна дівчина.

Дезі. Пане Ботар, мені ж не привиділось! Я була не сама, були ще люди, які бачили його.

Ботар. Пхе!.. Нема сумніву, вони щось бачили, тільки не це. Гультяї, дармовиси, нероби, ледацюги!

Дудар. Таж учора була неділя.

Б о т а р . Я працюю і в неділю. Я не слухаю священиків, що тягнуть вас до церкви, аби перешкодити вам діло робити, в поті чола свого заробляти на хліб.

Пан Папільйон (обурено). Ох!

Ботар. Перепрошую, я не хотів вас образити. Це не тому, що я зневажаю релігію, як можна було б сказати, я просто не визнаю її. (До Дезі). Поперше, ви знаєте, що таке носоріг?

Дезі. Це... це дуже великий звір, і бридкий!

Ботар. І ви ще нахваляєтесь, що все точно знаєте! Носоріг, панно, це...

Пан Папільйон. Не читайте нам лекцію про носорога, тут не школа.

Б о т а р. А шкода.

Під час останніх реплік можна бачити, як сходами обережно піднімається Беранже, нечутко відчиняє двері до контори, і на них стає видно напис: «Правниче видавництво».

Пан Папільйон (до Дезі). Гаразд! Панно, вже по дев´ятій, дайте мені книгу приходу на роботу. Лихо тим, хто спізнився! Саме в той час, коли заходить Беранже, Дезі прямує до столика ліворуч, на якому лежить книга приходу на роботу.

Беранже (заходячи, тоді як інші й далі сперечаються, до Дезі). Добридень, панно Дезі. Я не спізнився?

Ботар (до Дудара та пана Папільйона). Я борюсь із невіглаством, де б воно не було!

Дезі (до Беранже). Пане Беранже, покваптеся.

Ботар. І в палацах, і в хижах!

Дезі (до Беранже). Швиденько розпишіться в книзі приходу! Беранже. Ох! Дякую! Начальник уже є?

Дезі (до Беранже, приставивши палець до губів). Тс! Так, він тут.

Беранже. Вже? Так рано? (Квапиться, щоб розписатись у книзі приходу).

Ботар (веде далі). Байдуже де! Навіть у видавництвах.

Пан Папільйон (до Ботара). Пане Ботар, я вважаю, що...

Беранже (розписуючись, до Дезі). Проте ще ж нема десяти хвилин на десяту...

Пан Папільйон (до Ботара). Я вважаю, що ви вийшли за межі ввічливості.

Дудар (до пана Папільйона). Пане, і я так думаю.

Пан Папільйон (до Ботара). Чи ви хочете сказати, що мій співробітник і ваш колега пан Дудар, ліценціат права, бездоганний службовець — невіглас?

Б о т а р. Я аж такого й не казав, хоча всі оті факультети, університет не варті середньої школи.

Пан Папільйон (до Дезі). Ну, де там книга приходу?

Дезі (до пана Папільйона). Ось вона, пане. (Простягає йому).

Пан Папільйон (до Беранже). Диви, ось і пан Беранже!

Ботар (до Дудара). Випускникам університету бракує ясних ідей, спостережливого розуму, практичних знань...

Дудар (до Ботара). Та що ви!

Беранже (до пана Папільйона). Добридень, пане Папільйон. (Поза спиною начальника, обходячи групу з трьох осіб, іде до вішалки, бере свою робочу блузу (або старий піджак) і на її місце вішає свій новий піджак, і саме тепер, коло вішалки, знімаючи одного піджака, вдягаючи другого, потім ідучи до робочого столу і витягуючи з шухляди нарукавники з чорного люстрину та ще щось, вітається). Добридень, пане Папільйон. Перепрошую, я мало не спізнився. Добридень, Дударе. Добридень, пане Ботар.

Пан Папільйон. Скажіть, Беранже, а ви теж бачили носорога?

Ботар (до Дудара). Випускники університету мають абстрактні знання і нічого не тямлять у житті.

Дудар (до Ботара). Дурниці!

Беранже (і далі щось порядкує, готуючись до роботи, надмірно кваплячись, ніби щоб виправдати своє запізнення; до пана Папільйона, природним гоном). Авжеж, звичайно, я бачив його.

Ботар (відвертаючись). Пхе!

Дезі. О! Бачте, я ж не вигадувала.

Ботар (іронічно). Хо! Пан Беранже каже це з галантності, бо ж він джиґун, хоч і не скидається на такого.

Д у д а р. То це з галантності кажуть, що бачили носорога?

Ботар. Авжеж. Коли це для того, щоб потвердити слова панни Дезі. З панною Дезі галантні всі, і це зрозуміло.

Пан Папільйон. Пане Ботар, не будьте злостиві, пан Беранже не брав участі в суперечці. Він щойно прийшов.

Беранже (до Дезі). Еге ж, ми бачили його? Ми бачили.

Ботар. Пхе! Може, пан Беранже й вірить, що бачив носорога. (Робить поза спиною Беранже знак, ніби той п´є). В нього така уява! Для нього все можливе.

Беранже. Я не сам бачив носорога! Або, може, двох носорогів.

Ботар. Вій навіть не знає, скількох він бачив!

Беранже. Зі мною був мій приятель Жан!.. Та й ще були люди.

Ботар (до Беранже). Слово честі, ви вже казна-що верзете.

Д е з і. Це був однорогий носоріг.

Ботар. Пхе! Та вони змовились обоє, аби позбиткуватися з нас!

Дудар (До Дезі). З того, що я чув, виходить, що це був таки дворогий!

Ботар. Ну, про роги слід було домовитись.

Пан Папільйон (дивлячись на годинник). Годі, панове, час іде.

Ботар. Пане Беранже, а ви бачили одного чи двох носорогів?

Беранже. Ох! Просто...

Ботар. Ви не знаєте. Панна Дезі бачила однорогого носорога. Ну, а ваш носоріг, пане Беранже, якщо він справді був носорогом, мав один ріг чи два?

Беранже. Бачте, саме в цьому полягає проблема.

Ботар. Щось ви такої каламуті нагнали.

Дезі. Ох!

Ботар. Я не хотів вас образити! Але я не вірю вашим балачкам! Носоріг у нас в країні — де се видано!

Дудар. Але один раз бачили!

Ботар. Де се видано! Хіба що на малюнках у шкільних підручниках. Ваші носороги тільки в кумась у голові цвітуть.

Беранже. На мій погляд, не годиться прикладати слово «цвісти» до носорогів.

Дудар. Авжеж.

Ботар (ведучи далі). Ваші носороги — це міф!

Дезі. Міф?

Пан Папільйон. Панове, вважаю, час братися до роботи.

Ботар (до Дезі). Так само міф, як і летючі тарілки!

Дудар. Але розчавленого кота ви вже нікуди не дінете!

Беранже.Я це бачив.

Дудар (показуючи на Беранже). І цьому є свідки!

Ботар. Оце так свідок!

Пан Папільйон. Панове, панове!

Ботар (до Дудара). Масовий психоз, пане Дудар, масовий психоз! Подібно до релігії, яка є опіум для народу!

Дезі. Слухайте, а я вірю в летючі тарілки!

Ботар. Пхе!

Пан Папільйон (твердо). Але ж отак помаленьку, а заходить далеко. Годі вже балакати. Хай собі носоріг, хай собі летючі тарілки, — треба, щоб робота не стояла! Фірма платить вам не за те, що ви марнуєте час на теревені про якихось справжніх чи вигаданих звірів!

Ботар. Вигаданих!

Дудар. Справжніх!

Дезі. Справжнісіньких.

Пан Папільйон. Панове, нагадую ще раз: ви на роботі. Дозвольте мені припинити ці марні суперечки...

Ботар (уражений, іронічно). Будь ласка, пане Папільйон. Ви ж начальник. Коли ви наказуєте, ми мусимо коритися.

Пан Папільйон. Панове, швиденько. Я не хочу вдаватися до прикрої необхідності стягати штрафи з вашої платні! Пане Дудар, де ваш коментар до закону про боротьбу з алкоголізмом?

Д у д а р . Я саме дописую, пане начальнику.

Пан Папільйон. Давайте закінчуйте. Це негайно. Пане Беранже й пане Ботар, ви вже звірили коректуру регламентації вин за «контрольованим найменуванням»?

Беранже. Ще ні, пане Папільйон. Але вже чимало зробили.

Пан Папільйон. Давайте корегуйте разом. Друкарня вже чекає. А ви, панно, принесіть мені в кабінет пошту на підпис. Швиденько її віддрукуйте.

Дезі. Слухаю, пане Папільйон. (Іде до свого столика й друкує на машинці).

Дудар сідає на своє місце й починає працювати. Беранже й Ботар за своїм столом, обидва в профіль до зали; Ботар спиною до дверей на сходи; Ботар у лихому гуморі, Беранже млявий та

неуважний; Беранже кладе коректуру на стіл і передає рукопис Ботарові; Ботар сідає, щось бурмочучи, а пан Папільйон виходить, хряснувши дверима.

Пан Папільйон. Щасливо, панове (виходить).

Беранже (читаючи й правлячи, тоді як Ботар з олівцем стежить за рукописом). Найменування сусла за походженням зветься «контрольованим»... (Править). З одним «н» контрольованим. (Править). Найменування... з двома «н» найменування... Вина контрольованого найменування Бордоського регіону, з долішніх ділянок пагорбів...

Ботар (до Дудара). В мене цього нема. Один рядок вискочив.

Беранже. Повторюю: вина контрольованого найменування...

Дудар (до Беранже й Ботара). Будь ласка, не читайте так голосно. Тільки вас і чути, ви мені не даєте зосередитись,

Ботар (до Дудара, через голову Беранже, поновлюючи нещодавню суперечку, тоді як Беранже ще якусь хвилю править і далі. Він читає, і в нього безгучно ворушаться губи). Це містифікація!

Дудар. Що саме містифікація?

Ботар. Та ваші ж теревені про носорога, хай їм біс! Це ваша пропаганда розпускає такі чутки!

Дудар (відірвавшись від роботи). Яка пропаганда?

Беранже (втручаючись). Це не пропаганда...

Дезі (припинивши друкувати). Тому я й кажу, що я бачила... я бачила... і всі бачили.

Дудар (до Ботара). Просто сміх бере!.. Пропаганда! А навіщо?

Ботар (до Дудара). Отакої!.. Ви це знаєте краще за мене. Не вдавайте невинного.

Дудар (сердито). Хай там як, але мені Понтенегріни грошей не давали.

Ботар (червоний від люті, б´ючи кулаком по столу). Це образа. Я не дозволю... (Підводиться).

Беранже (благально). Пане Ботар, але ж...

Дезі. Пане Дудар, але ж...

Б о т а р . А я кажу, що це образа... Зненацька відчиняються двері кабінету начальника; Ботар і Дудар поквапно сідають. В руках у начальника відділу книга приходу на роботу; як тільки він показується, одразу запановує тиша.

Пан Папільйон. Пан Беф сьогодні не прийшов?

Беранже (роздивляється навколо). Справді, його немає.

Пан Папільйон. Таж він потрібний мені! (До Дезі). А він хоч казав, що хворий і не зможе прийти?

Дезі. Він мені нічого не казав. Пан Папільйон (відчинивши двері навстіж і заходячи). Якщо буде так і далі, я виставлю його за двері. Він уже не вперше таке виробляє. Я досі заплющував очі, але вже годі... В когось із вас є ключ від його шафи? Саме в цю мить заходить пані Беф. Під час останньої репліки видно, як вона якомога швидше долає останні сходинки й ґвалтовно відчиняє двері. Геть задихана й перелякана.

Беранже. Дивіться, ось пані Беф.

Дезі. Добридень, пані Беф.

Пані Беф. Добридень, пане Папільйон. Добридень панам і паням.

Пан Папільйон. Ну, а де ваш чоловік? Що там у нього скоїлось, він уже й зайти не може?

Пані Б е ф (сапаючи). Благаю, пробачте йому, пробачте моєму чоловікові... В суботу він поїхав до своїх батьків, і зараз у нього легенький грип.

Пан Папільйон. Ага! В нього легенький грип!

Пані Б е ф (даючи якогось папера начальникові). Ось він сповістив про це телеграмою. В середу сподівається повернутись... (Майже непритомніючи). Дайте мені води... і сісти...

Беранже виносить на середину сцени свого стільця, й вона сідає, обм´якнувши.

Пан Папільйон (до Дезі). Принесіть їй води.

Дезі. Я миттю! (Протягом кількох наступних реплік вона ходить за склянкою води і дає випити пані Беф).

Дудар (до начальника). У неї, мабуть, серце слабе.

Пан Папільйон.. Дуже прикро, що пан Беф не вдома. Але ж не слід отак перейматись!

Пані Беф (ледь вимовляє). Це тому... тому, що від самого дому за мною гнався носоріг...

Беранже. Однорогий чи дворогий?

Ботар (розреготавшись). Сміх, та й годі!

Дудар (обурено). Дайте їй сказати!

Пані Б е ф (із великим зусиллям підносить руку, показуючи пальцем на сходи). Він там унизу біля дверей. Ніби хоче зайти.

В цю мить загуркотіло. Видно, як від ваги, безперечно значної, обриваються сходи. Зісподу долинає нажахане ревіння. Після того як розвіялась курява від падіння сходів, видно, що сходовий майданчик завис над порожнечею.

Дезі. Боже мій!..

Пані Беф (на стільці, рукою схопившись за серце). Ох! А!

Беранже заходився коло пані Беф, ляскає її по щоках, дає води.

Беранже. Заспокойтеся!

У цей час пан Папільйон, Дудар, Ботар кидаються ліворуч, штовхаючись, одчиняють двері й виходять на оповитий курявою сходовий майданчик; ревіння чути й далі.

Пан Папільйон (на майданчику). Ось він. Унизу! Справжнісінький!

Ботар. Взагалі нічого не бачу. Це ілюзія.

Дудар. Таж оно він, товчеться внизу.

Пан Папільйон. Панове, нема чого й сумніватись. Він отам товчеться.

Дудар. Він не може піднятися, бо нема вже сходів.

Ботар. Дуже дивно. Що б воно значило?

Дудар (обертаючись до Беранже). Ідіть лишень подивіться. Ідіть подивіться на свого носорога.

Беранже. Вже йду. (Беранже йде до сходового майданчика).

За ним Дезі, що відійшла від пані Беф.

Пан Папільйон (до Беранже). Так, ви знавець носорогів, тож дивіться.

Беранже.Я не знавець носорогів...

Дезі. Ох!., подивіться... як він крутиться. Наче йому щось болить... чого ж він хоче?

Д у д а р. Він ніби шукає когось. (До Ботара). Ну, тепер ви бачите його?

Ботар (роздратований). Справді, я бачу його.

Дезі (до пана Папільйона). Може, нам привиділось? І вам теж...

Ботар. Мені ніколи нічого не ввижалося. Але внизу таки щось є.

Дудар (до Ботара). А що, що саме?

Пан П а п і л ь й он (до Беранже). Це таки носоріг, еге ж? Це той, якого ви бачили? (До Дезі). І ви теж?

Дезі. Аякже.

Беранже. Він дворогий. Це африканський носоріг або, швидше, азіатський. А! Я вже не знаю, чи в африканського носорога два роги, чи один.

Пан Папільйон. Він поламав нам сходи, тим краще, таке й мало статися, бо я вже просив у генеральної дирекції, щоб зробили бетонові сходи замість наших поточених шашелем.

Дудар. Пане начальнику, я відіслав заявку ще тиждень тому.

Пан Папільйон. Мало статися, таке мало статися. Це можна було передбачити. Я мав рацію.

Дезі (до пана Папільйона, іронічно). Як завжди.

Беранже (до Дудара й пана Папільйона). Постривайте, дворогість характерна для азіатських носорогів чи африканських? Однорогість характерна для африканських чи азіатських?..

Дезі. Бідолашна тварина, все реве й крутиться. Чого він хоче? Ох! Він дивиться на нас. (Звертаючись до носорога). Котику, котику, котику...

Дудар. Дивіться не погладьте, він же безперечно дикий...

Пан Папільйон. Хай там що, але до нього не доступитись.

Носоріг жахливо реве.

Дезі. Бідолашна тварина!

Беранже (ведучи далі, до Ботара). Ви ж стільки знаєте, вам не здається, що, навпаки, дворогість?

Пан Папільйон. Любий мій Беранже, ви щось усе не до ладу, досі плутаєтесь. Пан Ботар мав рацію.

Ботар. Хіба таке можливе в цивілізованій країні?..

Дезі (до Ботара). Погоджуюсь. Проте існує він чи ні?

Ботар. Це безсоромне шахрайство! (Жестом оратора з трибуни, показуючи пальцем на Дудара, спалюючи його поглядом). Це ваша провина.

Дудар. Чому моя, а не ваша?

Ботар (люто). Моя провина? Таке завжди скошується на дрібноті. Якби це тільки мене обходило...

Пан Папільйон. Добре ж нам буде отут без сходів. Дезі (до Ботара й Дудара). Заспокойтеся, панове, тільки не зараз. Пан Папільйон. Це провина генеральної дирекції. Дезі. Можливо. Але як ми зійдемо?

Пан Папільйон (жартома залицяючись до друкарки й пестливо беручи її за щічку). Я візьму вас на руки, і ми вдвох стрибнемо.

Дезі (відводячи руку начальника відділу). Ви, товстошкурий, заберіть свої шкарубкі руки від мого обличчя!

Пан Папільйон. Я пожартував! Тим часом, — а носоріг і далі невпинно реве, — пані Беф підвелась і приєдналася до гурту. Якийсь час пильно дивиться, як крутиться внизу носоріг, і зненацька моторошно зойкас.

Пані Беф. Господи! Невже це правда? Беранже (до пані Беф). Що з вами?

Пані Б е ф . Це мій чоловік! Бефе, бідний мій Бефе, що сталося з тобою?

Дезі (до пані Беф). Ви впевнені? Пані Б е ф. Я впізнала його, я впізнала його! Носоріг відповідає потужним, проте лагідним ревінням.

Пан Папільйон. Отакої! Цього разу я таки вже виставлю його за двері!

Дудар. Він застрахований? Ботар (убік). Я все збагнув... Д е з і. А як у такому разі виплачувати страхівку? Пані Беф (падаючи непритомною на руки Беранже). О Господи! Беранже. Ох! Дезі. Відведімо сюди. Беранже, якому допомагають Дудар та Дезі, тягне пані Беф до свого стільця й садовить. Дудар (коли ведуть лані Беф). Пані Беф, не переймайтеся так. Пані Беф. Ах! Ох! Дезі. Все ще, може, владнається якось...

Пан Папільйон (до Дудара). А юридично що можна зробити? Дудар. Треба запитати в адвоката.

Ботар (ідучи за гуртом і підносячи руки до неба). Це чистісіньке безумство! Ну й суспільство!

Всі збираються навколо пані Беф, ляпають її по щоках, вона розплющує очі, зойкнула, заплющує очі, знову її ляпають по щоках, а Ботар говорить.

Хай там що, але будьте певні, я все розповім своєму комітетові взаємодопомоги. Я не залишу товариша в біді. Про це знатимуть.

Пані Беф (повертаючись до тями). Бідолашненький мій, я не можу його так залишити, який же він нещасний. (Чути ревіння). Він кличе мене. (Ніжно). Він кличе мене.

Дезі. Вам уже краще, пані Беф?

Дудар. Вона вже очуняла.

Ботар (до пані Беф). Запевняю, що наша делегація підтримає вас. Хочете стати членом нашого комітету?

Пан Папільйон. Знову ми гаємося з роботою. Панно Дезі, давайте пошту!

Дезі. Спершу треба з´ясувати, як ми вийдемо звідси. Пан Папільйон. Ну й проблема. Через вікно.

Всі йдуть до вікна, крім пані Беф, що осунулась у фотелі, та Ботара, який залишився посеред сцени.

Б о т а р. Я знаю, звідки це прийшло. Дезі (біля вікна). Дуже високо.

Беранже. Мабуть, слід було б викликати пожежників, щоб вони приїхали із своїми драбинами!

Пан Папільйон. Панно Дезі, підіть у мій кабінет і зателефонуйте пожежникам.

Пан Папільйон трохи ніби супроводжує її. Дезі виходить крізь двері в глибині, чути, як вона бере трубку й каже: «Алло, алло, це пожежники?», потім притлумлений гомін телефонної розмови.

Пані Беф (раптом підводиться). Я не можу його так залишити, я не можу його так залишити.

Пан Папільйон. Якщо хочете розлучитися, то зараз у вас будуть вагомі підстави.

Дудар. Звичайно, він буде винен.

Пані Б е ф . Ні! Бідолаха! Тільки не зараз, я не можу кинути свого чоловіка в такому стані.

Б о т а р . Ви доброчесна дружина. Дезі (до пані Беф). А що ви зробите?

Біжучи в лівий бік, пані Беф метнулася до сходового майданчика. Беранже. Обережно!

Пані Беф.Я не можу його покинути, я не можу його покинути.

Дудар. Затримайте її.

Пані Беф . Я поведу його додому!

Пан Папільйон. Що вона хоче робити?

Пані Беф (готуючись стрибнути з краю майданчика). Я йду, коханий, іду.

Беранже. Вона зараз стрибне, Б о т а р . Це її обов´язок. Дудар. Вона не зможе. Всі, крім Дезі, яка ще досі телефонує, зібралися на майданчику біля пані Веф, вона стрибає; Беранже, проте, намагається затримати її і зостається з її спідницею в руках.

Беранже. Я не міг її втримати.

Чути, як знизу долинає розчулене ревіння носорога. Пані Б е ф. Я прийшла, мій коханий, я прийшла.

Дудар. Вона сіла на нього верхи.

Ботар. Амазонка.

Голос пані Беф. Коханий мій, ходімо додому.

Дудар. Учвал побігли. Дудар, Беранже, Ботар, пан Папільйон вертаються на сцену й підбігають до вікна.

Беранже. Швидко мчать.

Дудар (до пана Папільйона). А ви їздили верхи?

Пан Папільйон. Колись... трохи... (Обертаючись до дверей у глибині, до Дудара). Ще й досі вона дзвонить!..

Беранже (стежачи очима за носорогом). Вони вже далеко. Вже й не видно.

Дезі (виходячи). Ледве допросилася тих пожежників!..

Ботар (ніби завершивши внутрішній монолог). Чудово!

Дезі. ...ледве допросилася тих пожежників.

Пан Папільйон. Що, скрізь горить?

Беранже. Моя думка така ж, як у пана Ботара. Вчинок пані Беф справді зворушливий, яке в неї серце!

Пан Папільйон. Принаймні одного службовця я мушу замінити.

Беранже. Ви справді гадаєте, що він уже нам не згодиться?

Дезі. Ні, ніде не горить, просто пожежники поїхали до інших носорогів.

Беранже. До інших носорогів?

Д у д а р . Як до інших носорогів?

Дезі. Так, до інших носорогів. Повідомлення надходять майже з усього міста. Вранці було сім, а зараз уже сімнадцять.

Ботар.А що я казав!

Дезі (ведучи далі). А всіх випадків було б навіть тридцять два. Це ще неофіційно, проте нема сумніву, що воно таки правда.

Ботар (уже не такий переконаний). Пхе! Вигадують!

Пан Папільйон.А по нас вони приїдуть?

Беранже. Ая їсти хочу!..

Дезі. Так, пожежники приїдуть, вони вже в дорозі!

Пан Папільйон.А робота?

Д у д а р. Я гадаю, що це надзвичайна ситуація.

Пан Папільйон. Втрачений робочий час треба буде надолужити.

Д у д а р . Ну що, пане Ботар, для вас носороги ще й досі не стали очевидністю?

Ботар. Наше представництво протестує проти того, що ви без попередження звільнили пана Бефа.

Пан Папільйон. Я таке й не вирішую, ще побачимо, що там скажуть.

Ботар (до Дудара). Ні, пане Дудар, я не заперечую очевидності носорогів. І ніколи цього не заперечував.

Д у д а р. Ви просто крутій. Знизу долинає метушня, гуркіт, гудіння двигуна. Показується каска пожежника, потім і він сам.

Пожежник. Панно,ходіть.

Голос П о ж е ж н и к а. Ходіть, ходіть...

Разом видираються на вікно. Пожежник допомагає їм зійти вниз, завіса опускається.

Картина друга

Жанова домівка. Коли завісу піднято, Жан під ковдрою спиною до публіки спить у ліжку. Чути, як він кашляє. Через якийсь час показується Беранже.

Беранже. Жане, мій дорогий, я прийшов навідати вас.

Жан. Хто там?

Беранже. Це я, Беранже. Я не перешкодив?

Жан (усе повернений спиною). Цікаво, що я не впізнаю вашого голосу.

Беранже. Я теж не впізнаю вашого голосу.

Жан (повернений спиною). Сідайте.

Беранже. Знаєте, Жане, я був йолоп, що посварився з вами через ту історію.

Жан. Яку історію?

Беранже. Вчора...

Жан. Коли вчора? Де вчора?

Беранже. Ви вже й забули? Та з носорогом, отим нещасним носорогом.

Жан. Яким носорогом?

Беранже. З тим носорогом, або, якщо хочете, з тими двома нещасними носорогами, яких ми бачили.

Жан. А! Так, пригадую... А хто вам сказав, що ті два носороги нещасні?

Беранже. Любий мій Жане, хочу вам сказати, що, кожен по-своєму, ми обидва мали слушність. Зараз це доведено. В місті є однорогі носороги так само, які дворогі.

Ж а н. А що я вам казав! Ну що ж, тим гірше.

Беранже. Так, тим гірше.

Жан. Або тим краще, це як подивитись.

Беранже (ведучи далі). Звідки взялись одні, звідти й другі, або звідки другі, звідти й перші взялися, по суті, це не має значення. Єдине, що, на мій погляд, має вагу, — це саме існування носорогів, бо...

Жан (обертаючись і сідаючи на своє розстелене ліжко, обличчям до Беранже). Мені недобре, мені так недобре!

Беранже.Яу відчаї! Зрештою, що з вами?

Ж а н. Я й не знаю до ладу, якась недуга чи болещі.

Беранже. Відчуваєте кволість?

Ж а н. Де там! Навпаки, все кипить.

Беранже.Я мав на увазі... якусь минущу кволість. Таке з кожним буває.

Ж а н . Зі мною ніколи.

Беранже. Тоді, може, надмір здоров´я. Коли енергії багато, це іноді теж погано. Це розхитує нервову систему.

Ж а н. В мене вона чудово зрівноважена. (Жанів голос стає все хрипкішим). Я здоровий і духом, і тілом. Моя спадковість...

Беранже. Авжеж, звичайно. Та, може, ви все-таки застудились? Температури нема?

Ж а н. Я не знаю. Хоч, певне, трохи морозить і болить голова.

Беранже. Проста собі мігрень. Я піду, якщо хочете.

Жан. Зоставайтеся. Ви не заважаєте мені.

Беранже. А ви ще йзахрипли.

Жан. Захрип?

Беранже. Так, трохи захрип. Саме тому я й не впізнав вашого голосу.

Жан. Чого б це я захрип? Мій голос не змінився, це швидше ваш став якимось не таким.

Беранже. Мій?

Ж а н. А чом би й ні?

Беранже. Може, й так. Я цього не помітив.

Жан. А що ви взагалі помічаєте за собою? (Приставляючи долоню до лоба). Власне, в мене чоло болить. Мабуть, десь ударився! (Його голос стає ще хрипкішим).

Беранже. Коли ви вдарились?

Ж а н. Не знаю. Не можу пригадати.

Беранже. Мабуть, вам боляче.

Жан. Може, я вдарився, коли спав?

Беранже. Удар розбудив би вас. Мабуть, вам просто приснилося, що ви вдарились.

Жан. Мені ніколи нічого не сниться.

Беранже (ведучи далі). Голова у вас почала боліти, коли ви спали, ви забули, що вам снилося, або швидше пригадуєте, але несвідомо.

Ж а н. Це я несвідомо? Я володар своїм думкам. І ніколи нікуди не збочую. Я йду прямо, завжди тільки прямо.

Беранже.Я це знаю. Але ви не зрозуміли мене.

Жан. Говоріть ясніше. Хіба вам важко сказати мені щось погане?

Беранже. Часто, коли болить голова, здається, що десь ударився. (Підійшовши до Жана). Якщо ви вдарились, то має бути ґуля. (Розглядаючи Жана). Диви, й справді, у вас є ґуля.

Жан. Ґуля? Зовсім маленька.

Жан. Де?

Беранже (показуючи на Жанове чоло). Ось стирчить якраз над носом.

Жан. Нема в мене ніякої гулі. І в родині ніхто її не мав.

Беранже. Дзеркало у вас є?

Жан. Ет! (Мацаючи чоло). Таки правда. Піду у ванну, подивлюся. (Схоплюється і йде до ванної кімнати).

Беранже супроводить його поглядом.

(З ванної кімнати). Так, у мене ґуля. (Повертається назад, колір його шкіри став якимось зеленкуватим). Зрозуміло, я таки вдарився.

Беранже. Вам недобре, ви позеленіли.

Жан. Що ви розглядаєте мене як чудернацьку звірину?

Беранже. Ваша шкіра...

Жан. Що ви причепилися до моєї шкіри? Я ж вашу не розглядаю?

Беранже. Сказав би... так, сказав би, що вона на очах змінює свій колір. Зеленішає. (Пробує взяти Жана за руку). І грубшає.

Жан (знову висмикуючи руку). Не мацайте мене отак. Що на вас найшло? Ви дратуєте мене.

Беранже (до себе). Це, мабуть, серйозніше, ніж я думав. (До Жана). Треба викликати лікаря. (Йде до телефону).

Ж а н . Не чіпайте ту машинку. (Біжить до Беранже й відштовхує його).

Беранже захитався.

Хай це вас не обходить.

Беранже. Гаразд, гаразд. Це ж для вашого добра.

Жан (кашляючи і гучно дихаючи). Своє добро я знаю краще за вас.

Беранже. Вам важко дихати.

Жан. Кожен дихає як може! Вам не подобається моє дихання, а мені — ваше. Ви дихаєте дуже мляво, навіть і не чути як, я сказав би, що вам уже три чисниці до смерті.

Беранже. Ясна річ, я не такий дужий, як ви.

Ж а н. Я ж не посилаю вас до лікаря, щоб той вас оглянув. Кожен робить, що хоче.

Беранже. Не гнівайтесь на мене. Ви ж добре знаєте: я вам друг.

Жан. Дружби нема. Я не вірю у вашу дружбу.

Беранже. Сьогодні ви справжній мізантроп.

Жан. Так, я мізантроп, мізантроп, мізантроп, мені втіха бути мізантропом.

Беранже. Мабуть, ви ще досі сікаєтесь до мене через нашу дурну вчорашню сварку. Я визнаю свою провину. Я саме й прийшов, щоб вибачитись...

Жан. Про яку ви сварку кажете?

Беранже. Зараз я вам нагадаю. Знаете, через носорога!

Жан (не слухаючи Беранже). По правді, я не те що не люблю людей, вони мені байдужі або ж гидкі; хай лиш не стають мені на дорозі, я розчавлю їх.

Беранже. Ви ж добре знаєте, що я ніколи не стану на заваді...

Ж а н . В мене є мета, і я рвуся до неї.

Беранже. Звичайно, ви маєте слушність. Проте я вважаю, що тепер у вас моральна криза.

Вже якийсь час Жаи ходить по кімнаті від стіни до стіни, наче тварина в клітці. Беранже спостерігає його, час від часу ледь відходить убік, щоб не зіткнутися. Жанів голос усе хрипшає.

Беранже (зазираючи Жанові у вічі). А знаєте, що сталося з Бефом? Він став носорогом.

Жан. Що сталося з Бефом?

Беранже. Він став носорогом.

Жан (обмахуючись полами курточки). Бр-р-р... Мені жарко, жарко. Брр-р... Хвилиночку. Піду охолоджусь.

Беранже (поки Жан метнувся до ванної кімнати). В нього гарячка.

Жан у ванній кімнаті. Чути, як він сапає, як дзюркоче вода з крана.

Жан. Болота! Болота!..

Беранже. Ой! Ваш ріг росте на очах! Ви стали носорогом!

Ж а н (у ванній кімнаті). Я затопчу тебе, я затопчу тебе! У ванній кімнаті гармидер, ревіння, гуркіт меблів, падає й розбивається дзеркало, потім вискакує геть переляканий Беранже, із зусиллям таки зачиняє двері за собою, хоча помітно, як на них налягають із середини.

Беранже (збігаючи сходами). Швейцаре, швейцаре, у вас носоріг у будинку, викличте поліцію! Швейцаре!

Видно, як відхиляється верхній край дверей до комірчини швейцара, і звідти показується голова носорога.

Ще один! Боже мій! Господи! (Беранже заходить до Жанової кімнати, двері до ванної ще двигтять. На вулиці їх тепер уже ціле стадо! Носорожаче військо, біжить собі вулицею вниз! Як вибратись, як мені вибратись?.. Якби ж вони бігли тільки по вулиці! Вони виходять на тротуари, господи, як вибратись?! Цілісіньке стадо носорогів! А ще казали, що ця тварина живе одинцем! Що робити? Носороги! Носороги!

Дія третя

Все майже те саме, що й у попередній картині. Це кімната Беранже, яка надзвичайно нагадує Жанову. Беранже лежить одягнений. Голова в нього перев´язана.

Беранже (підстрибуючи). Хто там?

Д у д а р . Я, Дудар. Я вам не заважатиму? Вам уже краще?

Беранже. Перепрошую, але я не впізнав вашого голосу. Так, так, сподіваюсь, уже трохи краще.

Дудар. Мій голос не змінився. А я ваш голос зразу впізнав.

Беранже. Перепрошую, мені здалося... але справді, ваш голос таки той самий. А мій голос теж не змінився, га?

Дудар. Чого б це він мав мінятися?

Беранже.А він, не став трохи... трохи хрипким?

Д у д а р. Ні, я зовсім цього не відчуваю.

Беранже. Ну й добре. Ви переконали мене.

Д у д а р. Та що з вами?

Беранже. Так, весь час болить голова. Але в мене немає гулі, я ніде не вдарився!.. Так? (Піднімає пов´язку, показує свого лоба Дудареві).

Д у д а р. Ні, гулі у вас немає. Я не бачу її.

Беранже. Сподіваюсь, що її й не буде ніколи. Ніколи.

Дудар. Якщо ви ніде не вдарились, то звідки вона візьметься?

Беранже. Якщо справді не хочеш ударитись, то й не вдаришся!

Дудар. Ясна річ. Просто треба бути уважним. Усе-таки що з вами? Ви знервовані, збуджені. Це, мабуть, від вашої мігрені. Не рухайтесь, і вам буде легше.

Беранже. Мігрені? Не кажіть мені про мігрень! Не згадуйте про неї.

Дудар. Воно зрозуміло, що після таких переживань у вас з´явилася мігрень.

Беранже.Я ледве оклигав!

Дудар. Тоді нема чого й дивуватись, що у вас голова болить.

Беранже (підбігаючи до дзеркала, піднімаючи пов´язку). Ні, нічого. Воно, знаєте, саме отак може й починатись.

Дудар. Що може починатись?

Беранже.Я боюся переродитись. Знаєте, я не можу отямитись.

Дудар. Ви себе маєте центром усесвіту, гадаєте, що всі події зачіпають особисто й вас. Ви ж не всесвітня мішень!

Беранже. Може, воно й так. Жан був надто гордий. А в мене нема амбіцій. Мене задовольняє мій теперішній стан.

Дудар. Може, він полюбляв чисте повітря, природу, простір... Може, в нього була потреба розслабитись, Я це кажу не на те, щоб виправдати його...

Беранже. Я вас розумію або принаймні намагаюсь зрозуміти. Та навіть якщо мене звинуватять у відсутності спортивного духу і в тому, що я дрібний буржуа, зашкарублий у своєму тісному світові, я поглядів не зміню.

Дудар. Авжеж, ми залишимося собою. Тоді чому ви непокоїтесь через кілька випадків носорогіту? Це, мабуть, теж хвороба.

Беранже. Саме так, і я боюсь ухопити заразу.

Дудар. Ох! Та не думайте про це. Ви й справді всьому надаєте забагато значення. Те, що сталось із Жаном, аж ніяк не симптом, ні про що не свідчить, ви й самі казали, що Жан гордовитий. Даруйте за лихі слова про вашого друга, та, на мій погляд, це був шаленець, якийсь дикун, дивак, — навіть нема за що вважати його оригіналом. Оце й було вирішальним.

Беранже. Тоді все прояснюється. Бачите, ви не могли пояснити явище. А от зараз таки дали мені цілком імовірне пояснення. Так, щоб отак перетворитись, напевне треба бути в критичному стані, в якомусь шаленстві... Хоч у нього були аргументи, здається, він обміркував питання, обгрунтував своє рішення... Але Беф, невже й Беф теж був шаленцем?.. А решта, всі інші?..

Дудар. Залишається гіпотеза про пошесть. Щось ніби грип. А ми вже бачили пошесті.

Беранже. Жодна з них не скидалась на нинішню. А що, як її занесли з колоній?

Дудар. Хай там як, але хибно вважати, що Беф і решта зробили те, що зробили, або стали тим, ким стали, аби лиш дошкулити вам. Хіба вони вже настільки лихі?

Беранже. Алкоголь — чудовий засіб проти пошестей. Він імунізує. Наприклад, убиває мікробів грипу. Жан ніколи не пив спиртного. Нахвалявся цим. Може, якраз через це... може, це й пояснює те, що сталося. (Протягує повну чарку Дударові). Ви й справді не хочете?

Д у д а р . Ні, ні, до сніданку ніколи. Дякую.

Беранже спорожняє чарку, але й далі тримає її в руці, як і пляшку; кашляє.

Дудар. Бачте, бачте, воно вам не йде. Ви й закашлялись через те.

Беранже (занепокоєний). Так, тому я й закашлявся. А як я кашляв?

Дудар. Глядіть, бо станете неврастеніком. Коли вже зовсім оклигаєте від шоку, від депресії, вийдете надвір, на свіже повітря, то, певне, вам стане краще.

Беранже. Виходити? Звичайно; треба. Я думав про це. Отже, я маю здибатись із ними... А я вже тільки побачу їх, мене аж тіпає.

Дудар. Ставтесь до всього легше, не переймайтеся.

Беранже. Я почуваю солідарність з усім, що відбувається. Я беру участь, я не можу зоставатися байдужим.

Д у д а р. Я теж приголомшений. Або, швидше, був. Та вже зникаю.

Беранже. Ваша нервова система зрівноважена краще, ніж моя. Вітаю вас. Але вам не здається, що це нещастя...

Дудар (уриваючи його). Я й не кажу, що це добро. І не думайте, що я таємний прихильник носорогів...

Знову носорожаче тупотіння, цього разу під рамою вікна на авансцені.

Беранже (підскакуючи). Ось вони знову! Ось вони знову! Ох! Ні, нічого не вдієш, я не можу звикнути.

Дудар. Тоді змиріться з тим, щд є, й не переймайтеся.

Беранже. Це ж фаталізм.

Дудар. Це мудрість. Якщо таке сталося, безперечно були якість причини. І це треба розуміти.

Беранже (підводячись). Хай так, але я не хочу з цим миритися.

Д у д а р. А що ви зробите? Чого сподіваєтесь?

Беранже. Поки що не знаю. Я подумаю. Надішлю листи до газет, понаписую маніфести, піду на прийом до мера або, якщо часу не має, до його заступника.

Дудар. Нехай влада сама вживе заходів! Зрештою, я й не знаю, чи маєте ви моральне право втручатись у події. До того ж я й далі думаю, що це несерйозне. Безглуздо, на мій погляд, шаленіти, через те що кільком особам заманулося поміняти шкуру. їм було погано у власній. Вони ж вільні, це їх лиш обходить.

Беранже. Треба перерубати сам корінь зла.

Дудар. Зло, зло! Пусті слова! Хіба можне знати, де зло, а де добро? Звичайно, вподобання в нас різні. Ви передусім за себе боїтесь. Істина саме в цьому, але ви ніколи не станете носорогом, так, справді, у вас нема покликання!

Беранже. Отакої! Отакої! Якщо влада й наші городяни мислять так, як і ви, то бони не зважаться на дії.

Дудар. Проте ж не просити допомоги за кордоном. Це справа внутрішня, стосується тільки нашої країни.

Беранже.Я вірю в міжнародну солідарність...

Дудар. Теж мені Дон Кіхот! Я кажу це без усякого зла, зовсім не ображаю! Самі знаєте, це ж для вашого добра, вам неодмінно треба заспокоїтись.

Беранже.Яй не заперечую, пробачте мені. Я вкрай стривожений. Я виправлюсь. Пробачте й за те, що затримую вас, змушую слухати свої нісенітниці. Ви ж, мабуть, на роботі. Ви отримали мою заяву про відпустку у зв´язку з хворобою?

Дудар. Не переживайте. Все залагоджено. Та й контора досі не працює.

Беранже. Ще не полагодили сходів? Ну й недбальство! Саме через це повсюди так зле.

Дудар. їх лагодять. Це не так скоро робиться. Важко знайти робітників. Вони приходять, стають до роботи, працюють день чи два, а потім ідуть собі — й сліду нема. Доводиться брати інших.

Беранже. А ще нарікають на безробіття! Сподіваюсь, їх принаймні з бетону зроблять.

Д у д а р. Ні, таки з дерева, але з нового дерева.

Беранже. Ет! Адміністративна інертність. Марнують гроші, а коли йдеться про потрібну витрату, то вдають, що в них фонди малі. Пан Папільйон буде незадоволений. Він дуже наполягав, щоб сходи були бетонові. Що він каже на це?

Д у д а р. В нас уже нема начальника. Пан Папільйон пішов у відставку.

Беранже.Я вражений... Це через ті сходи?

Дудар. Не думаю. Хай там як, але це не причина, щоб іти у відставку.

Беранже. Так у чому ж річ? Що на нього найшло?

Дудар. Хоче перебратись у село.

Беранже. На пенсію пішов? Та він же молодий, ще міг бути директором.

Дудар . Щоб нічого від вас не ховати... це досить смішно, він став носорогом.

Віддалений носорожачий тупіт і ревіння.

Беранже. Носорогом! Пан Папільйон став носорогом! А! Отакої! Отакої! А мені зовсім не смішної Чом ви зразу цього не сказали?

Дудар. Ви й самі знаєте, настрій у вас був не той... Я не хотів вам казати... не хотів казати, бо, знаючи вас, розумів, що вам смішно не стане, що це вас уразить. Ви ж такі вразливі!

Беранже (здіймаючи руки до неба). Ох! Це... Ох! Це... пан Папільйоні Як його шанували всі, я переконаний, переродження відбулось поза його волею.

Дудар. Звідки вам знати? Важко збагнути потаємні причини людських рішень.

Беранже. Так, надаремне шукати. В нього були приховані комплекси. Йому треба було піти до психоаналітика.

Дудар. Любий мій Беранже, завжди треба намагатися зрозуміти. Й коли хочеш збагнути явище і його наслідки, то чесність думки спонукає докопатись аж до причин. І цього треба прагнути, бо ми ж мислячі істоти. Повторюю вам, мені це не вдалося, я не знаю, чи вдаватиметься й надалі. В будь-якому разі спочатку треба, ставитись прихильно або принаймні нейтрально, виявити нескутість розуму, властиву науковому мисленню. Бо все логічне. Зрозуміти — значить виправдати.

Беранже. Ви скоро станете прихильником носорогів.

Дудар. Ні, аж ніяк. До такого я не дійду. Я лишень намагаюся на все дивитися холодно й прямо. Я хочу бути реалістом. І додам, що в природному справжнього зла немає. Лихо тим, хто скрізь бачить нечестя. Це властиве інквізиторам.

Беранже. Гадаєте, це природне?

Д у д а р. А що вже природніше за носорога?

Беранже. Так, але людина, що стає носорогом, — незаперечна ненормальність.

Дудар . Ох! Незаперечна!.. Звідки вам знати...

Беранже. Так, незаперечна ненормальність, абсолютна ненормальність.

Д у д а р. Як на мене, щось ви дуже самовпевнені. Хіба можна знати, де кінець нормальності й початок ненормальності? Ви можете визначити, що нормальне, а що ненормальне? Ні лікар, ні філософи не можуть розв´язати цієї проблеми. Ви мусили б знати про це.

Беранже. Може, філософи й не можуть. Але практично це легко. Вам доводять, що рух не існує... і ходять, ходять, ходять... (починає ходити по кімнаті) ходять або кажуть собі, як Галілей: «А вона таки крутиться...»

Дудар . У вас усе змішалося в голові! Таж не плутайте. Якщо вже про Галілея, то там навпаки, теоретична й наукова думка була правою супроти тверезого глузду та догматизму.

Беранже (знетямившись). Самі лиш вигадки! Тверезий глузд, догматизм, слова, слова! Я, може, й змішав усе в голові, а ви взагалі безголові. Ви вже не знаєте, що нормальне, що ні. Ви мене доконали із своїм Галілеєм... Чхав я на нього!

Дудар . Ви самі навели його слова й порушили питання, вважаючи, що останнє слово завжди за практикою. Воно, може, й так, але коли їй передує теорія, історія мислення й науки це добре доводить.

Беранже (все лютіший). Та нічого вона не доводить. Самі балачки, це безумство!

Дудар. Знов-таки, звідки вам знати, що таке безумство...

Беранже. Безумство— це безумство, і все! Безумство, та й годі! Всі знають, що таке безумство. А носороги — це практика чи теорія?

Д у д а р . І те, й те.

Б е р а н ж е . Як і те, й те?

Д у д а р. І те, й те, або одне й друге. Це ще обмислити треба!

Беранже. Якщо так, я... відмовляюсь мислити!

Дудар. Ви не володієте собою. Думки у нас справді різні, але обговорюймо їх мирно. Треба обговорювати.

Беранже (нестямно). Гадаєте, що я не володію собою? Ще скажіть, що я Жан. Ох! Ні, ні, я не хочу, щоб зі мною сталвся, як із Жаном. Ох! Ні, я не хочу стати як він. (Заспокоюється). Я не підкутий у філософії. Я не вчився, а у вас є дипломи. Ось чому вам легше говорити, а я не знаю, що й відповісти, я вахлай.

Ще гучніший носорожачий тупіт, шо лунає спершу під вікном ззаду, а потім під вікном спереду.

Але я відчуваю, що ви помиляєтесь... Я це відчуваю інстинктивно, та швидше ні, це в носорога інстинкт, а я відчуваю інтуїтивно, ось потрібне слово, так, інтуїтивно.

Д у д а р . А що ви розумієте під інтуїтивним?

Беранже. Інтуїтивно — це значить отак, і все! І я отак відчуваю, що ваша надмірна терпимість, ваше шляхетне потурання, повірте мені, насправді лише слабкість... і засліплення...

Дудар. Воно таке тільки для вашого простацтва.

Беранже. Добре вам завжди кпити з мене. Але слухайте, я спробую знайти Логіка...

Дудар. Якого логіка?

Беранже. Логіка, філософа, Логіка, який... ви краще за мене знаєте, що таке Логік. Мого знайомого Логіка, він з´ясував мені...

Дудар. Що він вам з´ясував?

Беранже. З´ясував, що азіатські носороги — це африканські, а африканські — це азіатські.

Дудар. Щось я не втну.

Беранже. Ні... ні... Він нам довів протилежне, тобто африканські носороги — це азіатські, а азіатські... ну, я розумію. Це не те, що я хотів сказати. Зрештою, ви це з´ясуєте з ним. Він подібний до вас: людяний, витончений інтелектуал, ерудит.

Усе гучніший носорожачий тупіт. Слова обох акторів перекриваються носорожачим гармидером, що долинає з-під вікон; якусь мить видно, як ворушаться губи Дудара й Беранже, та не можна нічого почути.

Знову вони! А! Кінця цьому не буде! (Підбігає до вікна в глибині). Досить! Досить) Падлюки!

Носороги пішли далі. Беранже погрожує їм навздогін кулаком.

Дудар (сидить). Дуже хотів би познайомитись із вашим Логіком. Якщо він погодиться з´ясувати мені такі делікатні речі, делікатні й темні... Повірте, я більшого й не хочу.

Беранже (біжачи до переднього вікна). Так, я приведу його. Він поговорить із вами. Ви побачите, це непересічна людина. (Вслід носорогам, у вікно). Падлюки! (Знову погрожує кулаком).

Дудар. Хай собі бігають. І будьте чемніші. Так з тваринами не поводяться.

Беранже (ще у вікні). Оно знову! В оркестровій ямі лід вікном показується брилик, простромленим носорожачим рогом, і швидко

пролітає з лівого боку в правий.

Брилик, почеплений на розі ! Ох! Це брилик Логіка! Брилик Логіка! Хай йому біс, Логік став носорогом!

Д у д а р. Це зовсім не причина, щоб бути брутальним!

Беранже. Кому вірити, господи, кому вірити?! Навіть Логік став носорогом!

Дудар (ідучи до вікна). Де він?

Беранже (показуючи пальцем). Он той, бачите?

Дудар. Це єдиний носоріг із бриликом. Ну й залишайтесь із своїми химерами. Це таки ваш Логік!..

Беранже. Логік... став носорогом!

Дудар. Він усе-таки зберіг ознаку колишньої індивідуальності! Беранже (знову погрожує кулаком услід зниклому носорогові з бриликом). Я з вами не піду! Я з вами не піду!

Дудар. Якщо це справжній мислитель, як ви казали, то він мусив не піддаватися. Перш ніж вибрати, він мав добре зважити всі «за» і «проти».

Беранже (й далі кричить у вікно вслід колишньому Логікові та іншим носорогам, що вже десь далеко). Я з вами не піду!

Дудар (умощуючись у фотелі). Так, є над чим замислитись!

Беранже зачиняє переднє вікно, йде до вікна в глибині, під яким пробігають інші носороги, що, ймовірно, оббігли навколо будинку. Відчиняє вікно, кричить до них.

Беранже. Ні, яз вами не піду!

Дудар (убік, сидячи у фотелі). Вони оббігли круг будинку. Вони пустують! Великі діти!

Якийсь час із лівого боку вже можна бачити Дезі, яка долає останні сходинки.

Стукає в двері до Беранже. В руці у неї кошик.

Дезі (заходячи). Добридень, пане Дудар.

Дудар. Панно Дезі, ви!

Дезі. Беранже вдома? Йому краще?

Дудар. Добридень, люба панно, ви, отже, часто сюди ходите?

Де з і. Де він?

Дудар (показуючи на нього пальцем). Оно.

Дезі. Бідолаха, в нього нікого нема. А нині ще й трохи заслаб, авжеж, йому треба допомогти.

Дудар. Панно Дезі, а ви добра товаришка.

Дезі. Звичайно, я справді добра товаришка.

Беранже. Панно Дезі, знаєте, Логік уже став носорогом!

Дезі. Знаю, щойно я бачила його на вулиці. В мене є для вас новина: Ботар став носорогом.

Беранже. Це неможливо! Він був проти. Ви, мабуть, переплутали.

Дудар. Саме так.

Д е з і. Я знаю, що він був проти. Та все-таки став носорогом наступного дня, після перетворення пана Папільйона.

Дудар. Ось воно! Він змінив свою думку! Всі люди мають право на розвиток. Але зовсім недавно ви запевняли, ніби це чесна людина.

Беранже (до Дезі). Мені важко повірити. Вам набрехали.

Де з і. Я сама бачила. Дослівно отак казав: треба йти за часом! Це були його останні людські слова!

Беранже. Ну хай собі, поміркувавши, я вже не дивуюсь витівці Ботара. Його твердість була тільки вдавана. Звичайно, це не заважає або не заважало йому бути чесним. З чесних людей робляться чесні носороги. Гай-гай! Це тому їх можна дурити, що вони добромисні.

Дудар (до Беранже). Ваше міркування хибне, бо він одразу пішов за начальником. Навпаки, в нього, мені здасться, дух єдності переміг анархічні пориви.

Беранже. Це носороги-анархісти, їх же менше.

Д у д а р . Це тільки до часу.

Дезі. Ця меншість численна, і вона все зростає. Мій брат у перших став носорогом, його дружина теж. Уже й не кажучи про значних осіб: кардинал де Рец...

Дудар. Прелат!

Дезі. Мазаріні.

Дудар. Втілення в життя такого проекту здається неможливим. Товариство охорони тварин першим запротестує.

Дезі. Крім того, в кожного носорога є родичі й друзі, а це ще більше заплутує справу.

Беранже. В такому разі всі змовились!

Дудар. Просто солідарні.

Беранже. Але як можна бути носорогом! Де це видано! (До Дезі). Хочете, я вам допоможу стіл накрити?

Знадвору долинає гучний тупіт від швидкого бігу череди носорогів. Грають сурми.

Беранже. Нічогісінько не бачу, що там сталося?

Курява розвіюється.

Беранже (показуючи пальцем у залу). Вони зруйнували казарму пожежників.

Дезі. Виходять на бульвар!

Беранже. Це вже нестерпно, це нестерпно!

Дезі. Із кожного двору теж на вулицю йдуть.

Беранже. Виходять із будинків...

Дудар. Навіть крізь вікна!

Д е з і. Й приєднуються до решти. Видно, як ліворуч з дверей на сходовому майданчику виходить чоловік і чимдуж збігає сходами; потім ще один чоловік з великим рогом над носом, потім жінка з носорожачою головою.

Д у д а р. Ми вже не маємо більшості.

Беранже (до Дудара). Людина вища від носорога!

Дудар. Я й не кажу, що не так. І з вами теж не погоджуюсь. Я ж не знаю, тільки дослід може довести.

Беранже (до Дудара). І ви теж, Дударе, ви теж слабкі. Це минущий порив, потім пошкодуєте.

Дудар. В мене є совість! Я зобов´язаний аж до могили ділити із своїми начальниками й товаришами кожну радість і горе.

Беранже. Ви ж не вінчались із ними.

Дудар. Я заперечую шлюб, надаю перевагу не малій, а великій, усесвітній родині. Мій обов´язок — не покидати їх, я виконаю свій обов´язок.

Беранже. Навпаки, ваш обов´язок у... ви не знаєте свого справжнього обов´язку... ваш обов´язок — свідомо й несхитно опиратися їм.

Дудар. Я збережу свою свідомість. Усю свою свідомість. Якщо критикувати, то краще робити це зсередини, а не зовні. Я їх не покину, піду за ними.

Дудар тікає.

Беранже. Він пішов до них, де він зараз?

Дезі (підходячи до вікна). З ними.

Беранже.А де саме він?

Дезі. Про це вже не дізнаємось. Він такий, як усі! Ви не схибили, Дезі? Еге ж? Ні за чим не шкодуєте?

Дезі. Ох! Ні, ні.

Беранже.Я хотів лиш утішити вас. Я люблю вас, Дезі, не покидайте мене ніколи.

Дезі. Коханий, зачини вікно. Я вже ніколи не залишу тебе самого.

Беранже. З тобою я вже не знатиму страху.

Дезі. Я відганятиму його.

Беранже. Ми будем удвох читати книжки. Я стану ерудитом.

Дезі. А найліпше, коли їх поменшає на вулицях, ми довго гулятимем. ...Ми відносно кращі, ніж більшість людей. У нас є доброта.

Беранже. Таки правда, ти добра, і я добрий. Таки правда.

Дезі. Тоді ми маємо право жити. Це навіть наш обов´язок — удвох, без нікого — бути щасливими, незважаючи ні на що. Винність — небезпечний симптом. Це ознака недоброчесності.

Беранже. Ох! Авжеж, це може привести до такого... (Показує пальцем на вікна, під якими ходять носороги, на стіну в глибині, де з´являється носорожача голова). ...Чимало з них почали саме з цього!

Чути, як дзвонить телефон.

Хто б це був? Може, це пан Папільйон, Ботар або Жан, може, Дудар, які хочуть сповістити, що змінили своє рішення. Може, це уряд, який щось робить і просить нашої допомоги у своїх заходах.

Д е з і. Я б украй здивувалась.

Знову дзеленчить телефон.

Беранже. Алло?

Замість відповіді з трубки чути ревіння.

Ти чуєш? Вони ревуть! Послухай!...

Дезі прикладає трубку до вуха, відсахуеться й швидко кладе її.

Дезі. Лихі жарти.

Беранже. Бачиш, я ж тобі казав!

Д е з і. Ти мені нічого не казав!

Беранже.Я цього чекав, я передбачав.

Дезі. Якщо я з тобою, зрозуміло, на чиєму я боці. Це їхня помста. Але що ми їм зробили?

Беранже (метнувшись до радіоточки). Увімкнімо радіо, щоб почути новини.

З приймача розлягається ревіння.

Це вже справді серйозно. Це мені не подобається, я не допущу! (Тремтить).

Беранже (дуже збуджений). Спокійно! Спокійно!

Дезі. Вони захопили радіостанцію!

Беранже (тремтячи, вкрай збуджений). Спокійної спокійно! спокійно!

Дезі біжить до вікна в глибині, дивиться, потім до вікна спереду, знову дивиться;

Беранже робить те саме, але у зворотній послідовності, потім обоє сходяться посеред сцени обличчям одне до одного.

Д е з і. Це вже не простий собі жарт. Вони справді серйозно беруться!

Беранже. Всюди тільки вони, самі лиш носороги. Уряд перейшов на їхній бік.

Дезі й Беранже бігають до вікон, потім знову сходяться посеред сцени.

Дезі. Мені болить голова.

Беранже (бере пов´язку, яку сам носив перед цим, і пов´язує на голову Дезі). Кохана, я люблю тебе. Не переймайся, це в них мине. Це минущий порив.

Д е з і. У них це не мине. Це остаточно.

Беранже.Я люблю тебе, я нестямно люблю тебе.

Дезі (знімаючи пов´язку). Хай буде, що буде. А що, по-твоєму, можна тут зробити?

Беранже. Вони всі збожеволіли. Світ хворий. Усі вони хворі.

Дезі. Вже ж не нам лікувати їх.

Беранже. Як оце жити в одному будинку з ними?

Дезі (заспокоївшись). Будьмо розважливі. Треба виробити modus vivendi, треба спробувати порозумітися з ними.

Беранже. Вони не можуть нас розуміти.

Дезі. Однак слід спробувати. Іншого виходу нема.

Б е р а н ж е . А ти їх розумієш?

Дезі. Ще ні. Але ми мусимо спробувати зрозуміти їхню психологію, навчитися їхньої мови.

Беранже.В них нема мови! Послухай... і це ти звеш мовою?

Д е з і. А що ти тямиш у цьому? Ти ж не поліглот!

Беранже. Послухай, Дезі, щось-то ми можемо зробити. В нас будуть діти, в наших дітей теж діти, і з плином часу ми вдвох зможемо відродити людство.

Дезі. Відродити людство?

Беранже. Таке вже робилося.

Д е з і. За сивої давнини. Адам і Сва... Вони були дуже сміливі.

Беранже. І ми теж будемо сміливими. Сміливості, зрештою, треба не так уже й багато. І з часом, з терпінням, удвох — ми це зробимо.

Дезі. Навіщо?

Беранже. Ну, му, трохи сміливості, ну, зовсім трошечки.

Д е з і. Я не хочу дітей. Це таке морока.

Беранже.А як ти тоді порятуєш світ?

Дезі. Навіщо його рятувати?

Беранже. Ну й питання!.. Зроби це для мене, Дезі. Порятуймо світ.

Д е з і. Це вони народ. І їм весело, їм добре в їхній шкурі. По них не видно, що вони божевільні. Вони дуже природні. І вони праві.

Беранже (благальне склавши руки перед грудьми і з відчаєм дивлячись на Дезі). Запевняю тебе, Дезі, ми праві.

Д е з і. Ну й претензії.

Беранже. Ти добре знаєш, що я правий.

Дезі. Абсолютної правоти нема. Світ правий, а не ти чи я.

Б е р а н ж е. Ні, Дезі, я правий. Ось і доказ: ти розумієш те, що я кажу.

Д е з і. Це ще нічого не доводить.

Беранже. Ось доказ: я люблю тебе, як лиш може чоловік любити жінку.

Дезі. Сміховинний аргумент!

Беранже. Я вже не збагну тебе, Дезі. Кохана, ти вже не знаєш, що й говориш. Любов! Любов, та ж любов...

Дезі. Мені трохи соромно того, що ти називаєш любов´ю, отого кволого почуття, тієї чоловічої слабості. Та й жіночої. Це й порівнятися не може із жагою й надзвичайною енергією, якою аж пашать оті істоти навколо нас.

Беранже. Енергії? Ти хочеш енергії? На, ось тобі енергія! (Дає їй ляпаса).

Д е з і. Ой! Я б ніколи не повірила! (Обм´якає у фотелі).

Беранже. Ох! Пробач мені, кохана, пробач! (Хоче поцілувати її, вона ухиляється). Пробач мені, кохана, я не хотів. Я не знаю, що на мене найшло, як я міг так не стриматись!

Дезі. Дуже просто: в тебе вже нема аргументів.

Беранже. Гай-гай! За кілька хвилин ми вже чверть віку вкупі прожили.

Д е з і. І мені тебе жаль, бо я розумію тебе.

Беранже (поки Дезі плаче). Хай, безперечно, я не маю вже аргументів. Ти їх вважаєш сильнішими за мене, може, сильнішими й за нас.

Дезі. Безперечно.

Беранже. Нехай, але всупереч усьому я присягаюсь, що не поступлюсь, я не відкинусь.

Дезі (підводиться, йде до Беранже, обіймає його за шию). Бідненький мій, я боронитимусь із тобою до самого кінця.

Беранже.А ти зможеш?

Д е з і. Я дотримаю слова. Вір мені.

Долинає гармидер, уже мелодійний.

Вони співають, ти чуєш?

Беранже. Вони не співають, а ревуть.

Дезі. Вони співають.

Беранже. Кажу тобі, що ревуть.

Д е з і. Ти дурний, вони співають.

Беранже. Тоді слух у тебе аж ніяк не музичний!

Дезі. Бідний мій друже, ти нічого не тямиш у музиці, подивися, як вони граються, як танцюють.

Беранже.І це ти звеш танцями?

Дезі. Це їхній стиль, і які ж вони гарні!

Беранже. Вони огидні!

Дезі. Вони божественні.

Беранже. Перебільшуєш, Дезі, придивися добре.

Дезі. Любий мій, не будь ревнивим. І пробач мені теж. (Знову підходить до Беранже й хоче поцілувати).

Тепер уже Беранже ухиляється.

Беранже. Бачу, що думки в нас зовсім різні. Вже краще не сперечатися.

Д е з і. Ти не будь таким вузьколобим.

Беранже. Не будь дурною.

Дезі (до Беранже, що повернувся до неї спиною. Він дивиться в дзеркало, розглядає себе). Спільне життя вже неможливе.

Беранже й далі розглядає себе дзеркалі, вона поволі підходить до дверей, кажучи: Він недобрий, справді, він недобрий. (І виходить, видно, як вона повільно спускається сходами).

Беранже (все дивлячись у дзеркало). Я не такий уже бридкий як чоловік. Хоч і не красень. Дезі, вір мені! (Обертається). Дезі! Дезі! Дезі, де ти? Ти не зробиш цього! (Біжить до дверей). Дезі! Дезі! Піднімись! Повернися, мила моя Дезії Ти навіть не снідала! Дезі, не залишай мене самого! А що ти мені обіцяла! Дезі! Дезі! (Припиняє гукати, з відчаєм махнувши рукою, повертається до кімнати). Ясна річ. Не порозумілися. Подружжя, де згоди нема. Й тому таке неміцне. Але чому вона пішла, нічого не пояснивши? (Розглядається по кімнаті). Не написала мені й слова. Так не роблять. Тепер я зовсім самотній. (З люттю, але ретельно зачиняє двері на ключ). Я вам не дістанусь. (Ретельно зачиняє вікна). Мене ви не схопите. (Звертається до всіх носорожачих голів). Я з вами не піду, я вас не розумію! Я зостануся тим, ким є. Я ж людина. Людина. (Сідає у фотель). Становище абсолютно нестерпне. Якщо вона пішла, то це моя провина. Я був усім для неї. Що з нею станеться? Ще одна людина на совісті. Мені ввижалося лихо, і воно таки сталося. Бідне дитя, загублене в світі потвор! Ніхто мені не допоможе знайти її, ніхто, бо нема вже нікого.

Знову ревіння, шалений тупіт, хмари пилюки.

Я не хочу їх чути. Я ватою заткну собі вуха. (Затикає ватою вуха і говорить до себе у дзеркало). Нема іншого виходу, крім переконувати їх, — переконувати в чому? А зворотні мутації відбуваються? А й справді, є мутації назад? Це була б геркулесова робота, понад мою силу. А перш ніж переконувати їх, треба говорити з ними. А щоб говорити з ними, треба вивчити їхню мову. Чи хай вони вивчать мою. Але якою мовою я говорю? Яка в мене мова? Чи вона французька? І хіба французька саме така? І чому вона французька? Якщо хочеться, можна й так назвати, ніхто й не заперечить, я один розмовляю нею. Що я сказав? Чи я розумію себе, хіба я розумію себе? (Виходить на середину кімнати). А якщо, як казала мені Дезі, вони все-таки праві? (Повертається до дзеркала). Людина не потворна, людина не потворна! (Вдивляється, гладячи себе рукою по обличчю). Ну й сміхота! Кого ж я нагадую? Кого? (Метнувся до шафи, витягає фотографії, роздивляється їх). Фотографії! Хто вони, ці люди? Пан Папільйон чи, може, Дезі? А ось це Ботар, чи Дудар, чи Жан? Або, може, я? (Знову метнувся до шафи, витягає звідти дві чи три картини). Так, я впізнав себе, це я, це я! (Чіпляє картини на задню стіну збоку від носорожачих голів). Це я, це я.

Коли він повішав картини, видно, що там зображено старого, гладку жінку, ще якогось чоловіка.

Потворність портретів контрастує з носорожачими головами, що вже просто гарні.

(Відходить, щоб роздивитися картини). Я бридкий, я бридкий. (Знімає картини, люто жбурляє їх на землю, йде до дзеркала). А вони гарні. Я завинив! О! Як би я хотів стати таким, як вони! Шкода, нема в мене рогу! Ну й бридке це пласке чоло. А мені б згодився один чи два, щоб підтягнути мої обвислі риси. Мабуть, вони виростуть, я вже не буду соромитись, зможу приєднатися до них. Але нічого не росте! (Дивиться на долоні). В мене м´які руки, а чи зашкарубнуть вони? (Скидає піджака, розхристує сорочку, розглядає свої груди в дзеркалі). В мене гладенька шкіра. А Тіло яке білюще й волохате! Як би я хотів мати міцну, чудову темно-зелену шкуру, бути, як вони, не мати волосся, одягу й усякого сорому! (Прислухається до ревіння). А співи їхні чарівні, трохи зарізкі, та всё ж чарівні! Якби я й сам міг отак. (Намагається імітувати їх). А-а. А-а... Б-р-р! Ні, це не те. Спробуймо ще, гучніше! А-а... Аа... Б-р-р! Ні, ні, це не те, а щось безмірно кволе, сили зовсім не відчувається! Я не можу ревіти, лиш кричу. В мене совість була нечиста, тож треба було вчасно піти за ними. А тепер запізно! Шкода, я потвора, я потвора. Шкода, я ніколи не стану носорогом, ніколи, ніколи! Я вже не можу переродитись. Я так хочу, дуже хочу, але я не можу. Я вже не можу дивитися на себе. (Повертається спиною до дзеркала). Який я бридкий! Лихо тим, хто хоче зберегти свою оригінальність! (Раптом підскакує). Ну тим гірше! Я боронитимусь проти всіх! Мій карабін, де мій карабін?! (Повертається обличчям до зображень носорогів на стіні й кричить). Проти всіх я боронитимусь! Я остання людина і буду нею до самого кінця! Я не здамся!

Завіса

(Перекл. з франц. Петра Таращука)

Носороги

( Скорочено) Дія перша

Майдан провінційного містечка. У глибині двоповерховий будиночок. На першому поверсі вітрина бакалійної крамниці; до якої заходять крізь засклені двері, піднімаючись на дві-три сходинки. Вище вітрини чітко виписано: «Бакалія». [...] З правого боку виходить Жан, водночас із лівого — Беранже. У Жана рожеве обличчя, одягнений він дуже дбайливо: каштановий костюм, червона краватка, накладний крохмалений комірець, каштановий капелюх. Черевики жовті й добре начищені. Беранже неголений, без капелюха, волосся скуйовджене, одяг обшарпаний. Усе в ньому виказує занедбаність, вигляд утомлений, оспалий, час від часу він позіхає.

Жан (ідучи з правого боку). Нарешті з´явилися, Беранже.

Беранже. Пробачте. Ви давно вже чекаєте?

Жан. Та ні, щойно прийшов.

Беранже. Вип´єте чого-небудь?

Ж а н. А вас уже зранку сушить?

Беранже. Але ж так жарко, так гаряче.

Ж а н. Та чим більше п´єш, тим дужче кортить. Ну й жалюгідні ж ви.

Беранже. Так щось в голові паморочиться...

Жан. Подивіться, на кого ви схожі.

Беранже. Ви надто суворі...

Ж а н . А з вами по-людськи й не можна!

Беранже. Послухайте, Жане. Я не маю ніяких розривок, нуджусь у цьому місті, я не створений для... тієї щоденної роботи в конторі, — цілих вісім годин, а влітку лише тритижнева відпустка! А в суботу надвечір утома найбільша, і тоді, розумієте, щоб забутися...

Жан. Любий мій, працюють усі, і я теж, теж, як усі люди, щодня висиджую по вісім годин у конторі, я теж маю лише двадцять один день відпустки на рік, та однак, однак подивіться на мене. Хай йому біс, та треба тільки захотіти! Вища людина — це та, що виконує свій обов´язок.

Беранже. Який обов´язок?

Жан. Свій обов´язок, скажімо, службовий... У цей час звіддаля долинає, проте швидко наближається шалений тупіт і сапання звірини, протяжне ревіння. Чути, як дуже близько вчвал біжить важка й могутня тварина, чути, як із свистом виривається повітря. Беранже, апатичний і далі, здасться, нічого й не чує і спокійно щось говорить Жанові про запросини; його губи ворушаться, а що він каже, не чути. Жан підскакує, його стілець падає; дивлячись на лаштунки ліворуч, Жан показує пальцем, а розм´яклий

Беранже все сидить.

Чути, як верещить «А!» якась жінка. Вона й з´являється, вибігає аж на середину сцени; це Господиня з кошиком у руці. Зліворуч, услід за Господинею, з´являється елегантний Літній Добродій, метнувся до бакалійної крамниці, штовхає господарів і заходить, а Логік іде вглиб і спирається на стіну ліворуч від дверей до крамниці.

Власник (усе дивлячись ліворуч, стежачи за твариною, дослухаючись до дедалі слабшого тупоту й ревіння). Отакої!

Літній Добродій (до Господині). Чи дозволить ласкава пані, аби я допоміг їй підібрати харчі?

Дама (до Літнього Добродія). Дякую, пане, і прошу, накрийте голову. Ох! Як я злякалася.

Логік. Страх ірраціональний. Розум повинен долати його.

Подавальниця. Ну й бігають ці тварюки!

Власник (стенувши плечима, у вікні). Таке не часто побачиш! (до Подавальниці). Ану не баріться! Обслужіть цих добродіїв! (Показує на Жана й Беранже і ховає голову).

Беранже (до Жана). Про що це ви?

Бакалійниця (до Бакалійника). Іди принеси їй пляшку вина!

Ж а н (до Беранже). Про носорога, та ж про носорога!

Подавальниця (до Беранже та Жана). Що п´ємо?

Беранже (до Подавальниці). Дві ганусівки.

Ж а н (до Беранже). Так усе ж таки, що ви на це скажете?

Беранже (до Жана, не знаючи, що казати). Ну... Нічого. Ну й курява знялася...

Господиня (до Літнього Добродія, який уже все зібрав до кошика). Ви дуже ласкаві. Ах! Французька ґречність! Не те, що сучасна молодь.

Літній Добродій (до Господині). Пані дозволить трохи провести її?

Господиня (до Літнього Добродія). Дякую, любий пане, на мене чекає чоловік. Якось іншого разу!

Літній Добродій (до Господині). Люба пані, я сподіваюсь усім серцем.

Господиня (до Літнього Добродія). Я теж! (Очі її м´якнуть, потім вона виходить ліворуч).

Беранже. Вже немає куряви...

Жан знову стенув плечима.

Літній Добродій (до Логіка, дивлячись услід-Господині). Чарівна!..

Жан (до Беранже). Носоріг! Отямитись не можу!

Літній Добродій і Логік поволі йдуть управоруч, де вони невдовзі й вийдуть.

Стиха перемовляються.

Літній Добродій (до Логіка, востаннє глянувши в той бік, куди пішла Господиня). Еге ж, гарненька?

Логік (до Літнього Добродія). Я вам поясню, що таке силогізм.

Літній Добродій. Ой! Справді, силогізм!

Жан (до Беранже). Отямитись не можу! Це ж неприпустимо.

Беранже позіхає.

Логік (до Літнього Добродія). Силогізм складається з першого засновку, другого засновку та висновку.

Літній Добродій. Якого висновку?

Логік і Літній Добродій виходять.

Ж а н. Ні, таки не отямлюсь.

Беранже (до Жана). Воно й видно, що не можете отямитись. Це був носоріг, ну, звичайно, це був носоріг!.. Він уже далеко... далеко...

Жан. Але постривайте лишень... Де се видано? Носоріг, що гуляє собі містом, — це вас не дивує? Такого не можна дозволити!

Беранже позіхає.

Та ви хоч рота свого затуліть!..

Беранже. Аякже, ще б пак... Такого не можна дозволити. Це небезпечно, я про це й не подумав. Не переймайтеся так, він до нас не дістане.

Жан. В міський уряд треба написати скаргу! Навіщо він узагалі в такому разі?

Беранже (позіхаючи, потім квапливо затуливши рота). Ох! Перепрошую... Можливо, носоріг утік із зоопарку!

Жан. Та вам і навстоячки щось сниться!

Беранже. Яж сиджу.

Жан. Сидите чи стоїте, однаковісінько.

Беранже. Та проте є різниця.

Ж а н. Не про те йдеться.

Беранже. Але ж це ви кажете, що однаково, сидіти чи стояти...

Жан. Ви не так зрозуміли. Однаково, сидіти чи стояти, якщо ти спиш!

Беранже. Е... Так, я сплю... Життя — це сон.

Жан (ведучи далі). ...Оце і є той сон, коли ви кажете, що носоріг утік із зоопарку...

Беранже. Я сказав: можливо...

Жан (ведучи далі). ...бо відтоді, як звірі видохли від чуми, в нашому місті вже немає зоопарку... і вже дуже давно...

Беранже (так саме байдуже). Тоді, може, з цирку прийшов?

Жан. Про який ще ви цирк говорите?

Беранже. Не знаю... може, якийсь мандрівний.

Жан. Ви добре знаєте, що мерія заборонила всіляким волоцюгам заходити на територію комуни... Ми ще малі були, а вони вже не їздили.

Беранже (намагаючись не позіхнути, проте марно). То, може, він відтоді ховався десь поблизу в лісовому болоті?

Жан (здіймаючи руки до неба). Болото! Болото! Бідолаха, горілчані випарки таки; стуманили вас.

Беранже (простосерде). Воно так... і досі відригуються...

Жан. Таж у вас мозок від них закрутився. Де ви бачили те болото поблизу? На нашу провінцію всі кажуть «мала Кастілія», така вона суха!

Беранже (роздратовано й досить утомлено). Що я знаю? Може, він ховався під каменем?.. А може, звив собі гніздо на сухій гілляці?

Жан. Якщо маєте себе за дотепника, то знайте, що помиляєтесь! Та ви зануда із... із своїми парадоксами! Та з вами й говорити серйозно не можна!

Беранже. Сьогодні, лише сьогодні... Через те... бо я... (Непевним рухом показує на голову).

Жан. Сьогодні, як і завжди! Беранже. Ні, не так, як завжди. Жан. Та ваші дотепи анічого не варті! Беранже. Я аж ніяк не претендую... Жан (уриваючи його). Я не люблю, коли мене дурять! Беранже (приклавши руку до серця). Любий мій Жане, я такого б собі ніколи не дозволив...

Жан (уриваючи його). Любий мій Беранже, ви собі вже дозволили...

Б е р а н ж е. Ні, аж ніяк, я собі такого не дозволяв.

Жан. Та ви й зараз собі дозволяєте!

Беранже. Як ви можете думати...

Жан (уриваючи його). Я думаю те, що є.

Беранже. Запевняю вас..

Жан (уриваючи його). Що ви голову мені морочите? Беранже. Який же ви упертюх!

Ж а н. Та я ще, по-вашому, й віслюк. Сам бачите, ви ображаєте мене.

Беранже. І на думку такого не спадало!

Жан. Якби ж у вас були думки!

Беранже. Ще одна причина, що я й не думав про це.

Ж а н. Та є думки, що приходять і до тих, які їх не мають.

Беранже. Це неможливо.

Жан. Чому це неможливо?

Беранже. Бо неможливо.

Жан. З´ясуйте мені, чому неможливо, бо ви ж усе беретеся пояснювати.

Беранже. Ніколи на таке й не зазіхав.

Жан. Тоді навіщо вдавати з себе казна-кого? Іще раз питаю, чому ображаєте мене?

Беранже. Я не ображаю. Навпаки. Ви знаєте, як я шаную вас. Жан. Якщо шануєте, то навіщо суперечите, кажучи, що нема небезпеки, коли носоріг бігає самісіньким центром міста, та ще й у неділю вранці, коли на вулицях повно дітей... і дорослих теж...

Беранже.А чимало і в церкві. Вони ж нічим не ризикують... Жан (уриваючи його). Зачекайте... та ще й базарний день.

Беранже. Ніколи я не казав, що нема небезпеки, коли носоріг бігає по місту. Я просто сказав, що не думав про таку небезпеку. Таке питання переді мною не поставало.

Ж а н. Та ви ніколи ні про що не думали!

Беранже. Гаразд, я згоден. Носоріг на волі — це зле.

Ж а н. Цього не повинно бути.

Беранже. Зрозуміло. Цього не повинно бути. Це навіть просто безглуздя. Гаразд. Та це не причина, щоб сваритися зі мною через ту звірину. Чого вам статись до мене через якогось товстошкурого, що припадком пробіг перед нами? Тупе чотириноге, що не варте й однісінького слова! Та ще й люте... І вже зникла воно, більш не існує. Не варто перейматися тим, чого нема. Говорімо про інше, любий мій Жане, говорімо про інше, тем для бесіди не бракує... (Позіхає, бере чарку). Будьмо!

В цю мить справа знову виходять Логік та Літній Добродій і, не припиняючи розмови, йдуть

і сідають — столик на терасі кав´ярні, досить далеко від Беранже та Жана, праворуч і позаду від них.

Ж а н . Обережніше! Ну й незграба. Ви що, дівчини злякались?

Беранже (повертаючись, до Жана, як тільки зникла Дезі). Ще раз перепрошую зате...

Ж а н. Ось що значить пити, підскакуєте й самі не знаєте чого, уже й сили ніякої нема, ви пригнічені й виснажені... Ви самі собі, любий друже, риєте могилу. Ви йдете до загину.

Беранже. Я не, так уже й люблю горілку. Звісно, якби я не пив, то цього б не було. Мене ніби страх хапає, і я п´ю, щоб не відчувати його.

Ж а н. Та це алкогольна неврастенія, меланхолія пияка...

Беранже (до Жана). А ви сильний.

Ж а н. Так, я сильний, і я сильний з багатьох причин. По-перше, я сильний, тому що я сильний, по-друге, сильний, бо маю моральну силу. Я сильний і тому, що не затруєний алкоголем. Не хочу вас дратувати, любий, друже, але мушу сказати, що насправді тяжкий тільки алкоголь.

Логік (до Літнього Добродія). Ось, наприклад, такий силогізм. В кота чотири лапи. Ізидор і Фріко мають по чотири лапи кожен. Отже, Ізидор і Фріко — коти.

Літній Добродій (до Логіка). В мого собаки теж чотири.

Логік (до Літнього Добродія). В такому разі це кіт.

Беранже (до Жана). А в мене життєвої снаги зовсім мало. Мабуть, я не відчуваю потягу до Життя.

Літній Добродій (до Логіка, після довгих роздумів). Отже, за логікою, мій пес буде котом.

Логік (до Літнього Добродія). За логікою так. Але протилежне теж слушне...

Беранже (до Жака). Мене пригнічує самотність, і товариство теж.

Жан (до Беранже). Ви суперечите собі. Обтяжує самотність чи велелюдність? Маєте себе за мислителя, а логіки аніякої.

Літній Добродій (до Логіка). Так, логіка річ чудова.

Логік (до Літнього Добродія). Якщо не зловживати нею.

Беранже (до Жана). Жити — це щось ненормальне.

Жан. Навпаки. Найприродніше. Ось і доказ: живуть усі.

Беранже. Але мертві численніші від живих. їх усе більшає. А живих так мало.

Жан. Таж мертві не існують— ще й це треба казати! Го-го! (Гучний регіт). Це вони тягарем для вас? Хіба важить те, що не існує?

Беранже.Аяй себе питаю: я існую чи ні?

Жан (до Беранже). Любий мій, ви не існуєте, бо у вас немає думок. Думайте — і будете існувати.

Логік (до Літнього Добродія). Ще один силогізм: усі коти смертні. Сократ смертний. Отже, Сократ кіт.

Літній Добродій. І в нього чотири лапи. Справді, в мене був кіт, що звався Сократом.

Логік. Бачте...

Жан (до Беранже). Але десь усередині ви глузуєте з усього. Брешете. Кажете, що Життя не цікавить вас. А проте, здається, хтось вас цікавить!

Беранже. Хто?

Ж а н. Та, котра щойно пройшла. Ваша, приятелька з контори. Ви ж закохані!

Літній Добродій (до Логіка). Так, отже, Сократ був котом!

Логік (до Літнього Добродія). І нам це з´ясувала логіка.

Жан (до Беранже). Ви не хотіли, щоб вас бачили в такому жалюгідному стані.

Заперечний рух Беранже.

Це доводить, що вам не все байдуже. Невже ви сподіваєтесь, що Дезі захопиться пияком?

Логік (до Літнього Добродія). Повернімось до наших котів.

Літній Добродій (до Логіка). Я слухаю.

Беранже (до Жана). Усе ж мені здається, вона вже когось має на прикметі.

Жан (до Беранже). Кого саме?

Беранже. Дудара. Це колега з контори: ліценціат права, юрист із великим майбутнім на службі і з майбутнім у серці Дезі; я з ним і мірятись не можу.

Логік (до Літнього Добродія). Кіт Ізидор має чотири лапи.

Літній Добродій.А звідки ви знаєте?

Л о г і к. Це гіпотеза.

Беранже (до Жана). До нього прихильно ставиться начальник. А в мене ні майбутнього, ні освіти, і немає жодного шансу.

Літній Добродій (доЛогіка). Ага! Гіпотеза!

Жан (до Беранже). І тому ви зрікаєтесь...

Беранже (до Жана). А що я вдію?

Логік (до Літнього Добродія). У Фріко теж чотири лапи. Скільки лап у Фріко та Ізидора?

Літній Добродій (до Логіка). Разом чи окремо?

Жан (до Беранже). Життя — це боротьба, хто не бореться — боягуз!

Логік (до Літнього Добродія). Разом чи окремо — це залежно від обставин.

Беранже (до Жана). Що ж ви хочете, я роззброєний.

Жан. Озбройтеся, мій любий, озбройтеся.

Літній Добродій (до Логіка, після важких роздумів). Вісім, так, вісім лап.

Логік. Логіка привчає рахувати подумки.

Літній Добродій. Так, різнобічна наука.

Беранже (до Жана). Де взяти зброю?

Логік (до Літнього Добродія). Логіка безмежна.

Ж а н . У самому собі. Силою власної волі.

Беранже (до Жана). Яку зброю?

Логік (до Літнього Добродія). Ви побачите...

Жан (до Беранже). Зброю терпимості, культури, інтелігентності. Зробіть свій розум швидким і блискучим. Станьте господарем становища.

Логік (до Літнього Добродія). Я позбавлю наших котів двох лап. Скільки зостанеться лап у кожного?

Літній Добродій. Це важко.

Беранже (до Жана). Це важко.

Логік (до Літнього Добродія). Навпаки, дуже легко.

Літній Добродій (до Логіка). Може, вам воно легко, та мені аж

ніяк.

Жан (до Беранже). Ходіть до музеїв, читайте літературні журнали, відвідуйте лекції. Це позбавить страху, сформує ваш розум. І за чотири тижні ви вже будете окультуреною людиною.

Беранже (до Жана). Маєте рацію.

Літній Добродій (до Логіка). В одного кота може бути п´ять лап...

Жан (до Беранже). Бачите, ви й самі так вважаєте.

Літній Добродій (до Логіка). А в другого одна. Але чи будуть вони тоді котами?

Логік (до Літнього Добродія). Чом би ні?

Жан (до Беранже). Замість марнувати всі гроші на горілку, чи не ліпше придбати квитки в театр і подивитися цікаву виставу? Ви хоч знаєте, що таке авангардистський театр, про який зараз стільки говорять? Чи ви бачили п´єси Йонеско?

Беранже (до Жана). На жаль, ні! Чув тільки про нього.

Літній Добродій. В кота може бути й шість лап...А другий кіт узагалі без лап.

Беранже. Чиста правда, маєте рацію. І, як ви кажете, я стану господарем становища.

Логік (до Літнього Добродія). В такому разі один кіт був би привілейований.

Беранже (до Жана). Я обіцяю вам.

Жан. Насамперед собі пообіцяйте.

Літній Добродій. А той, що без лап, буде декласованим елементом?

Беранже.Я врочисто обіцяю сам собі. Цього слова я дотримаю.

Логік. Тут нема справедливості. Отже, це вже не логіка.

Беранже (до Жана). Замість пити я вирішив удосконалити свій розум. Я вже почуваю себе краще. Зразу в голові проясніло.

Ж а н. Я ж вам казав!

Літній Добродій (до Логіка). Не логіка?

Беранже. Вже пополудні піду до міського музею. На вечір купую два квитки в театр. Ви ж ідете зі мною?

Логік (до Літнього Добродія). Бо справедливість — це логіка.

Жан (до Беранже). І треба бути наполегливим. Щоб ваші добрі заміри були тривкі.

Літній Добродій (до Логіка). Я збагнув. Справедливість...

Беранже (до Жана). Я обіцяю вам, обіцяю собі. Підете зі мною пополудні в музей?

Жан (до Беранже). Але сьогодні в мене на той час у програмі сієста.

Літній Добродій (до Логіка). Справедливість — іще одна прикмета, логіки.

Беранже (до Жана). Але, певне ж, підете зі мною ввечері до театру?

Жан. Ні, цього вечора ні.

Логік (до Літнього Добродія). Ваш розум прояснюється!

Жан (до Беранже). Бажаю вам не відступатись від ваших добрих замірів. Але сьогодні в мене дружня вечірка в ресторані.

Беранже. В ресторані?

Літній Добродій (до Логіка). З іншого боку, зовсім, безлапий

кіт...

Жан (до Беранже). Я пообіцяв прийти, я дотримую своїх обіцянок.

Літній Добродій (до Логіка), не зміг би бігати досить прудко, щоб ловити мишей.

Беранже (до Жана). Ох! Любий мій, тепер уже ви подаєте поганий приклад! Ви ж ідете впиватися.

Логік (до Літнього Добродія). Ну, з логіки у вас уже успіхи! Знову чути, як за лаштунками ліворуч швидко наближається ревіння, шалений чвал, дикий тупіт носорожачих копит, потужне сапання, але цього разу у зворотному напрямі, з глибини сцени наперед.

Жан. Ох! Носоріг!

Бакалійниця (вистромивши голову з вікна над крамницею). Ох! Носоріг!

Власник (до Подавальниці). Бити посуд однак не треба. Жан. Біжить куди очі спали, мало вітрин не зачіпає. Д е з і (вийшовши зліва). Ох! Носоріг! Беранже (помітивши Дезі). Ох! Дезі!

Чути тупіт утікачів, що кричать «охі», «ахі», як і перед цим. Подавальниця. Отакої!

Власник (до Подавальниці). З вас я стягну за побите! Беранже намагається сховатись, аби його не помітила Дезі. Літній Добродій, Логік, Бакалійниця, Бакалійник виходять на середину майдану й кажуть:

Разом. Отакої!

Жан і Беранже. Отакої!

Чути моторошне нявчання, потім не менш страшливий жіночий зойк. Всі. Он!

І тоді, коли шум уже слабшає, з´являється та сама Господиня, що й перше була, без кошика, але несе в руках мертвого й закривавленого кота.

Господиня (плачучи). Він затоптав мого кота, він затоптав мого кота!

Подавальниця. Він затоптав її кота! Бакалійник, Бакалійниця у вікні; Літній Добродій, Дезі, Логік оточують Господиню й кажуть:

Р а з о м . Ой лишенько, бідолашна тваринка! Літній Добродій. Бідолашна тваринка! Дезі й Подавальниця. Бідолашна тваринка! Бакалійник, Бакалійниця (у вікні), Л і т н і й Добродій, Логік. Бідолашна тваринка!

Власник (до Подавальниці, показуючи на розбиті склянки, перекинуті стільці). Вам що, роботи нема? Ану зробіть мені лад!

Тепер Жан і Беранже підбігають до Господині, а вона все плаче, тримаючи мертвого кота на руках.

Подавальниця (йдучи на терасу кав´ярні, щоб прибрати скло й підняти стільці, та все озирається через плече на Господиню). Ох! Бідолашна тваринка!

Власник (тикаючи пальцем на стільці й бите скло). Ось, ось!

Літній Добродій (до Бакалійника). Ну, що ви на це скажете?

Беранже (до Господині). Пані, не плачте, бо й у нас серце розривається!

Дезі (до Беранже). Пане Беранже... Ви тут? Ви бачили?

Беранже (до Дезі). Добридень, панно Дезі, перепрошую, я не мав часу поголитись...

Власник (стежачи за прибиранням, позирає на Господиню). Бідолашна тваринка!

Звичайно, що всі ці репліки мусять швидко йти одна за одною, бути майже одночасними.

Бакалійниця (у вікні). Ну, це вже занадто!

Жан. Ну, це вже занадто!

Господиня (плачучи й колисаючи мертвого кота на руках). Мій бідний Міцу, бідний Міцу!

Літній Добродій (до Господині). Не з такої оказії хотів я побачити вас!

Логік (до Господині). Що ж ви хочете, пані, всі коти смертні. Треба змиритися.

Господиня (плачучи). Мій котику, мій котику, мій котику!

Власник (до Подавальниці, всякої вже повний фартух битого скла). Викиньте на сміття! (Збирає стільці). З вас за це тисяча франків!

Подавальниця (заходячи в кав´ярню, до Власника). Тільки й думки про свої гроші.

Бакалійниця (до Господині, з вікна). Заспокойтеся, пані.

Літній Добродій (до Господині). Заспокойтеся, люба пані.

Бакалійниця. Що не кажіть, але й це лихо! ,

Господиня. Мій котику, мій котику, мій котику!

Дезі. Ох! Справді, це таки теж лихо.

Літній Добродій (підтримуючи Господиню і йдучи з нею до столика на терасі; за ними йде решта). Пані, сядьте ось тут.

Жан (до Літнього Добродія). Ну, що ви на це скажете?

Бакалійник (до Логіка). Ну, що ви на це скажете?

Бакалійниця (до Дезі, з вікна). Ну, що ви на це скажете?

Власник (до Подавальниці, що вийшла знову, тоді як заплакану Господиню, котра все колише мертвого кота, садовлять за столик). Склянку води для пані.

Літній Добродій (до Господині). Сідайте, люба пані!

Жан. Бідолашна жінка!

Бакалійниця (з вікна). Бідолашна тваринка!

Беранже (до Подавальниці). Ліпше коньяку принесіть.

Власник (до Подавальниці). Один коньяк! (Показуючи на Беранже). Платитиме цей добродій!

Подавальниця (заходячи до кав´ярні). Зрозуміло, один коньяк.

Господиня (ридаючи). Я не хочу цього, не хочу!

Бакалійник. Таж перед цим він уже пробігав біля крамниці.

Жан (до Бакалійника). Це не той самий!

Бакалійник (доЖана). Але...

Бакалійниця. Ох! Так, це той самий.

Дезі. Так це він двічі пробігав?

Власник. Гадаю, що це той самий.

Жан. Ні, це не той самий носоріг. Той перший мав два роги на носі, то був азіатський носоріг, а цей має лиш одного рога — це африканський! Виходить із склянкою коньяку Подавальниця і йде до Господині. Літній Добродій. Ось вам коньяк, щоб збадьоритись. Господиня (всльозах). Н-н-ні...

Беранже (зненацька розхвилювався, до Жана). Дурниці верзете!.. Та як ви роги помітили! Звір так промчав, що його самого ледь видно було... Дезі (до Господині). Та випийте, вам полегшає! Літній Добродій (до Беранже). Справді, промчав, як вихор! Власник (до Господині). Покуштуйте, це добрий коньяк. Беранже (до Жана). У вас часу не було, щоб йому роги рахувати... Бакалійниця (до Подавальниці, з вікна). Хай вона вип´є. Беранже (до Жана). Та він ще й куряву таку зняв... Дезі (до Господині). Випийте, пані.

Літній Добродій (до Господині). Один ковточок, моя люба панусю... сміливіше...

Подавальниця підносить склянку Господині до рота, та хоче ніби відмовитись, проте п´є. Подавальниця. Нарешті! Бакалійниця (з вікна) та Дезі. Нарешті!

Жан (до Беранже). У мене в голові не туманилось. Розум був ясний, і я хутенько порахував.

Літній Добродій (до Господині). Вам краще? Беранже (до Жана). Таж він біг з опущеною головою. Власник (до Господині). Еге ж, добрий коньяк? Жан (до Беранже). А так воно ще видніше. Господиня (випивши). Котику мій!

Беранже (роздратувавшись, до Жана). Дурниці! Самі дурниці. Бакалійниця (з вікна, до Господині). В мене є для вас інший котик. Жан (до Беранже). Що? Ви насмілились припустити, що я кажу дурниці?

Господиня (до Бакалійниці). Я не хочу іншого! (Ридає й колише свого кота).

Беранже (до Жана). Так, незаперечні дурниці. Власник (до Господині). Та прийдіть до розуму. Жан (до Беранже). Я ніколи не кажу дурниць.

Літній Добродій (до Господині). Будьте філософом! Беранже (до Жана). Ви просто претензійні! (Підвищивши голос). Ви педант...

Власник (до Жана й Беранже). Панове, панове!

Беранже (до Жана, ведучи далі) ...педант, не впевнений у власних знаннях, бо, по-перше, я азіатського носорога один ріг, а в африканського — два...

Решта акторів полишають Господиню й оточують Жана та Беранже, що галасливо сперечаються. Жан (до Беранже). Ви помиляєтесь, якраз навпаки! Господиня (сама). Такий був гарненький! Беранже. Давайте поб´ємось об закладі Дезі (до Беранже). Пане Беранже, не хвилюйтеся. Жан (до Беранже). З вами я не буду битися об заклад. Це у вас два роги. Азіатичний вид!

Подавальниця. Ох!

Бакалійниця (з вікна, до Бакалійника). Вони зараз поб´ються! Господиня (сама). Такий був гарненький! Беранже. Давайте поб´ємось об заклад! Дезі (до Беранже). Пане Беранже, не хвилюйтеся. Жан (до Беранже). З вами я не буду битися об заклад. Це у вас два роги. Азіатичний вид!

Господиня. Ох!

Бакалійниця (з вікна, до Бакалійника). Вони зараз поб´ються. Бакалійник (до Бакалійниці). Та думай хоч трохи, це парі! Власник (до Жана й Беранже). Тут лиш не бийтеся. Літній Добродій. Так, з´ясуємо... Який вид носорога має на носі один ріг? (До Бакалійника). Ви ж торговець, мусите знати!

Бакалійниця (з вікна, до Бакалійника). Ти мусив би знати! Беранже (до Жана). В мене рогів нема, і ніколи їх не носитиму! Бакалійник (до Літнього Добродія). Торговці всього знати не можуть. і Жан (до Беранже). Так!

Беранже (до Жана). І я зовсім не азіат. З іншого боку, азіати такі ж люди, як усі...

Подавальниця. Так, азіати такі ж люди, як ви або я... Літній Добродій (до Власника). Таки правда! Власник (До Подавальниці). А вас ніхто й не питає! Дезі (до Власника). Вона має рацію. Це такі ж люди, як і ми.

Впродовж цієї суперечки Господиня все плаче. Господиня. Такий був лагідний, був, як ми. Жан (несамовито). Вони жовті!

Логік стоїть трохи оддапік, між Господинею та купкою людей навколо Жана й Беранже, уважно стежить за суперечкою, але участі не бере.

Ж а н. На все добре, панове! (До Беранже). А вам я нічого не зичу! Господиня (плаче й далі). Він так лащився до людей! (Ридає). Дезі. Схаменіться, пане Беранже, схаменіться, пане Жане... Літній Добродій. Я мав друзів-азіатів. Може, вони були несправжніми азіатами...

Власник.Ая знав справжніх.

Подавальниця (до Бакалійниці). В мене була подруга-азіатка. Господиня (плаче собі). А він же в мене ще змалечку! Ж а н (і далі не тямлячись). Вони жовті, жовті, жовтющі! Беранже (до Жана). А ви зате червонющі! Бакалійниця (з вікна) іПодавальниця.Ох! Власник. Тут і до біди недалеко!

Господиня (плаче). Який був охайний! На тирсу ходив! Жан (до Беранже). А коли так, ви мене вже не побачите! Я лиш час марную на такого йолопа, як ви.

Господиня (плаче). Розумів геть усе!

Розлютившись, Жан мерщій іде праворуч. Але, замість вийти з миром, обертається. Літній Добродій (до Бакалійника). Азіати бувають білі, чорні, сині і такі, як ми.

Жан (до Беранже). П´яниця!

Всі вражено дивляться на нього. Беранже (в бік Жана). Я вам не дозволяю! Всі (в бік Жана). Ох!

Господиня (плаче). Одне тільки, що не говорив. Та це лиш здавалося так!

Дезі (до Беранже). Не слід було так дратувати його. Беранже (до Дезі). Я тут не винен...

Власник (до Подавальниці). Підіть знайдіть якусь скатертину для цього нещасного створіння.

Літній Добродій (до Беранже). Гадаю, ви маєте рацію. В азіатського носорога два роги, в африканського — один... Бакалійник. Але пан казав навпаки. Дезі (до Беранже). Ви обидва винні! Літній Добродій (до Беранже). Однак ви маєте рацію. Подавальниця (до Господині). Пані, ходім укладемо його в коробку.

Господиня (аж не тямлячись від ридань). Навіки! Навіки! Бакалійник. Перепрошую, вважаю, що рацію має пан Жан. Дезі (обертаючись до Господині). Пані, будьте розважна! Дезі й Подавальниця ведуть Господиню з мертвим котом до дверей кав´ярні.

Літній Добродій (до Дезі та Подавальниці). Можна, я теж піду з вами?

Бакалійник. В азіатського носорога один ріг, в африканського — два. І навпаки.

Дезі (до Літнього Добродія). Ми впораємось.

Дезі й Подавальниця заходять де кав´ярні, ведучи так і не потішену Господиню.

Бакалійниця (до Бакалійника, з вікна). Ет! У тебе завжди все не так, як у людей!

Беранже (вбік, тоді як решта й далі сперечається про носорожачі роги). Дезі має рацію, не слід було суперечити йому.

Власник (до Бакалійниці). Ваш чоловік має рацію, в азіатського носорога два роги, в африканського повинно бути два, і навпаки.

Беранже (вбік). Він це терпить заперечень. Найменша незгода, і він аж запіниться.

Літній Добродій (до власника). Друже, Ви помиляєтесь.

Власник (до Літнього Добродія). Ласкаво перепрошую!..

Беранже (вбік). Лють — єдина його влада.

Бакалійниця (з вікна, до Літнього Добродія, власника та Бакалійника). А може, вони обидва однакові.

Беранже (вбік). По суті, серце в нього золоте, скільки він допоміг мені.

Власник (до Бакалійниці). Якщо в одного два роги, то в другого може бути тільки один.

Літній Добродій. Мабуть, в одного один ріг, а в другого два.

Беранже (вбік). Шкодую, що не був лагіднішим із ним. Але чому він так затявся? Я не хотів, щоб він зірвався. (До решти). Він завжди вдається в крайнощі! Завжди хоче вразити світ своєю обізнаністю і навіть не припускає, що може помилитись.

Літній Добродій (до Беранже). А докази у вас є?

Беранже. Які?

Літній Добродій. Щоб довести ваше недавнє твердження, через яке ви полаялися з другом.

Бакалійник (до Беранже). Справді, де ваші докази?

Літній Добродій (до Беранже). Звідки ви знаєте, що в одного з двох носорогів два роги, а в другого один? І в якого саме?

Бакалійниця. Та він знає не більше, ніж ми.

Беранже. По-перше, невідомо, чи їх було два. Я навіть гадаю, що був лиш один.

Власник. Припустімо, що їх було два. Котрий же носоріг однорогий, азіатський?

Літній Добродій. Ні, я гадаю, що два роги в африканського носорога.

Власник. Так котрий дворогий?

Бакалійник. Тільки не африканський.

Бакалійниця. Нуй важко буде дошукатися.

Літній Добродій. Однак треба з´ясувати питання.

Логік (виходячи з задуми). Панове, перепрошую за втручання. Питання полягає не в цьому. Дозвольте мені репрезентуватись...

Господиня (в сльозах). Це ж Логік!

Власник. Ох! Та це ж Логік!

Літній Добродій (представивши Логіка Беранже). Це Логік, мій приятель.

Беранже. Дуже потішений, пане.

Логік (ведучи далі). ...я Логік за фахом. Ось моє посвідчення. (Показує посвідчення).

Беранже. Пане, це для мене велика честь.

Бакалійник. Для нас це велика честь.

Власник. Тоді, пане Логік, будьте ласкаві, скажіть нам, африканський носоріг однорогий...

Літній Добродій. Чи дворогий...

Бакалійниця. І чи два роги в азіатського носорога.

Бакалійник. Чи, може, один.

Логік. Але насправді питання полягає не в цьому. Ось що я мушу визначити.

Бакалійник. А нам хотілося б знати саме це.

Логік. Панове, дайте мені сказати.

Літній Добродій. Нехай уже каже.

Бакалійник (до Бакалійниці у вікні). Та хай уже каже.

Власник. Пане, ми слухаємо.

Логік (до Беранже). Насамперед я звертаюсь до вас. І до всіх присутніх також.

Бакалійник. І до нас також...

Логік. Ось дивіться, суперечка постала з питання, від якого ви всі несамохіть відхилилися. Бо спочатку ви питали, чи другий носоріг той самий, що й перше був, чи ні. Ось на що треба дати відповідь.

Беранже. А як?

Логік. Отак ви двічі могли бачити того самого носорога з одним рогом...

Бакалійник (повторюючи, ніби щоб краще зрозуміти). Двічі того самого носорога.

Власник (теж повторюючи). З одним рогом.

Логік (ведучи далі). І теж двічі ви могли бачити того самого носорога з двома рогами.

Літній Добродій (повторюючи). Одного носорога з двома рогами, двічі...

Логік. Отак воно. Також ви могли бачити першого носорога з одним рогом, а потім другого теж з одним рогом. Бакалійниця (звікна). Ха-ха...

Л о г і к. А також першого носорога з двома рогами і другого носорога з двома рогами.

Власник. Точно.

Логік. А тепер: якщо ви бачили...

Бакалійник. Якщо ми бачили...

Літній Добродій. Так, якщо ми бачили...

Логік. Якщо ви бачили першого разу носорога з двома рогами...

Власник.З двома рогами...

Логік. ...А другого разу носорога з одним рогом...

Бакалійник.З одним рогом.

Логік. То й це не буде розв´язком.

Літній Добродій. Все це не буде розв´язком.

Власник. Чому?

Бакалійниця. А! Ось воно... Нічого не втямлю. Бакалійник. Так! Так!

Бакалійниця стенула плечима й зникла у вікні. Логік. Насправді могло бути й таке: відтоді, як ми бачили першого носорога, він утратив один свій ріг, і той, що пробіг удруге, — той самий, що й Перший.

Беранже. Я розумію, але...

Літній Добродій (уриваючи Беранже). Не заважайте. Логік. А може бути, що обидва носороги з двома рогами, і кожен утратив по одному.

Літній Добродій. Може бути. Власник. Авжеж, може бути. Бакалійник. Чом би ні! Беранже. Так, проте...

Літній Добродій (до Беранже). Не заважайте. Логік. Якби ви могли довести, що той носоріг, якого ви бачили першого разу з одним рогом, азіатський або африканський...

Літній Добродій. Азіатський або африканський... Логік. А другого разу носорога з двома рогами... Літній Добро ді й . З двома рогами! Логік. І що він був, байдуже, африканський чи азіатський... Бакалійник. Африканський чи азіатський...

Логік (доводячи далі). То ми вже могли б зробити висновок, що мали справу з двома різними носорогами, бо малоймовірно, щоб майже на очах за кілька хвилин на носі в носорога міг вирости другий ріг...

Літній Добродій. Так, малоймовірно.

Логік (пишаючись своїм доведенням). І з цього виходить, що один носоріг був азіатський або африканський.

Літній Добродій. Азіатський або африканський.

Л о г і к. А другий — африканський або азіатський.

Власник. Африканський або азіатський.

Бакалійник. Так,так.

Логік. Бо це б суперечило нормальній логіці, одна істота не може народитись одночасно в двох місцях...

Літній Добродій.І навіть послідовно.

Логік (до Літнього Добродія). Ось що треба було довести.

Беранже (до Логіка). Це ж очевидно, але воно не розв´язує питання.

Логік (до Беранже, всміхаючись трохи зверхньо). Звичайно, любий пане, та лише в такий спосіб питання ставиться правильно.

Літній Добродій. Ось що може логіка.

Логік (знявши капелюха). На все добре, панове. (Повертається й виходить ліворуч).

За ним іде Літній Добродій.

Літній Добродій. На все добре, панове. (Піднявши капелюха, йде за Логіком).

Бакалійник. Може, це й логіка...

В цю мить з кав´ярні виходить, тримаючи коробку. Господиня в жалобі, за нею Дезі та Подавальниця — ніби на похороні. Процесія прямує до виходу праворуч.

Бакалійник (ведучи далі). Може, це й логіка, проте чи можемо ми допустити, щоб наших котів у нас на очах чавили носороги — однорогі чи то дворогі, хай там азіатські чи африканські? (Театральним жестом показує на процесію, що вже виходить).

Власник. Він таки правду каже! Хіба ми допустимо, щоб наших котів чавили носороги або ще невідомо хто?!

Бакалійник. Ми цього не дозволимо!

Бакалійниця (вистромивши голову з дверей крамниці, до Бакалійника). Давай заходь! Покупці прийшли!

Бакалійник (ідучи до крамниці). Ні, ми цього не дозволимо!

Беранже. Не треба було мені сваритись із Жаном! (До Власника). Принесіть мені чарку коньяку! Повну!

Власник. Вже несу. (Йде в кав´ярню по коньяк).

Беранже (сам). Не треба було, не треба було дратувати його!

Виходить Власник з великою чаркою коньяку в руці.

В мене надто тяжко на серці, щоб іти до музею. Окультурюсь якось іншого разу. (Бере чарку коньяку й п´с).

Завіса.

Дія друга

Картина перша

Контора адміністративної установи. Ботар. Це все сон рябої кобили.

Дезі. Я його бачила, я бачила носорога!

Д у д а р . Та в газеті написано, все ясно, ви не можете заперечити.

Ботар (з найглибшою зневагою). Пхе!

Дудар. Це написано, бо написали; дивіться, в рубриці про розчавлених котів! Пане начальнику, ось прочитайте повідомлення!

Пан Папільйон. «На церковному майдані нашого міста вчора перед обідом товстошкурий розтоптав кота».

Д е з і. Та воно зовсім не там було!

Пан Папільйон. Ось і все. Більше нічого не пишуть.

Ботар. Пхе!

Дудар. Все ясно, досить і цього.

Б о т а р . Я не вірю газетярам. Вони всі брехуни, я знаю, про що говорю, я вірю тільки в те, що бачу на власні очі. Й понині, як колишній учитель, я люблю в усьому визначеність, наукову доведеність, розум у мене точний і методичний.

Д у д а р . А до чого тут методичний розум?

Дезі (до Ботара). Мені здається, пане Ботар, що ця новина дуже визначена.

Ботар. І це для вас визначеність? А про якого товстошкурого тут ідеться? Що саме розуміє під товстошкурим редактор рубрики про розчавлених котів? Він нам цього не каже. А що він розуміє під котом?

Дудар. Всі знають, що таке кіт.

Ботар. Тут ідеться про кота чи про кішку? І яка в нього масть, яка раса? Я не расист, я навіть проти расизму.

Пан Папільйон. Але, пане Ботар, не про це мова, до чого тут расизм?

Ботар. Пане начальнику, ласкаво перепрошую. Ви ж не заперечите, що расизм — одне з найбільших нещасть нашої доби.

Дудар. Звичайно, ми всі згодні, але ж тут не про...

Ботар. Пане Дудар, таким не легковажать. Історичні події переконливо довели, що расизм...

Д у д а р . А я вам кажу, що мова не про це.

Ботар. Такого не говорилося.

Пан Папільйон. Расизм тут ні до чого.

Б о т а р. Не треба втрачати жодної нагоди затаврувати його.

Дезі. Таж вам кажуть, що ми всі не расисти. Ви перекрутили питання, йдеться тільки про кота, якого розчавив товстошкурий, в даному разі носоріг.

Б о тар. Але я не з півдня. У південців забагато уяви. Може, це тільки воша, яку розчавила миша. А з нічого таке згромадили.

Пан Папільйон (до Дудара). Таки спробуймо з´ясувати все до решти. Отже, ви навіч бачили носорога, що походжав собі вулицями міста?

Дезі. Він не походжав, він бігав.

Дудар. Я, власне, й не бачив його. Проте люди, яким можна вірити...

Б о т а р (уриваючи його). Таж самі бачите, що це теревені, ви повірили газетярам, які не знають, що й вигадати, аби лиш купували їхні огидні листки, аби, як ті слуги, догодити своїм хазяям! І ви, пане Дудар, вірите в отаке, ви, юрист, ліценціат права. Дайте я порегочу! Ха-ха-ха!

Дезі. Та хай мені руки відсохнуть, я бачила його, я бачила носорога.

Б о т а р . Та ви що? А я гадав, ви серйозна дівчина.

Дезі. Пане Ботар, мені ж не привиділось! Я була не сама, були ще люди, які бачили його.

Ботар. Пхе!.. Нема сумніву, вони щось бачили, тільки не це. Гультяї, дармовиси, нероби, ледацюги!

Дудар. Таж учора була неділя.

Б о т а р . Я працюю і в неділю. Я не слухаю священиків, що тягнуть вас до церкви, аби перешкодити вам діло робити, в поті чола свого заробляти на хліб.

Пан Папільйон (обурено). Ох!

Ботар. Перепрошую, я не хотів вас образити. Це не тому, що я зневажаю релігію, як можна було б сказати, я просто не визнаю її. (До Дезі). Поперше, ви знаєте, що таке носоріг?

Дезі. Це... це дуже великий звір, і бридкий!

Ботар. І ви ще нахваляєтесь, що все точно знаєте! Носоріг, панно, це...

Пан Папільйон. Не читайте нам лекцію про носорога, тут не школа.

Б о т а р. А шкода.

Під час останніх реплік можна бачити, як сходами обережно піднімається Беранже, нечутко відчиняє двері до контори, і на них стає видно напис: «Правниче видавництво».

Пан Папільйон (до Дезі). Гаразд! Панно, вже по дев´ятій, дайте мені книгу приходу на роботу. Лихо тим, хто спізнився! Саме в той час, коли заходить Беранже, Дезі прямує до столика ліворуч, на якому лежить книга приходу на роботу.

Беранже (заходячи, тоді як інші й далі сперечаються, до Дезі). Добридень, панно Дезі. Я не спізнився?

Ботар (до Дудара та пана Папільйона). Я борюсь із невіглаством, де б воно не було!

Дезі (до Беранже). Пане Беранже, покваптеся.

Ботар. І в палацах, і в хижах!

Дезі (до Беранже). Швиденько розпишіться в книзі приходу! Беранже. Ох! Дякую! Начальник уже є?

Дезі (до Беранже, приставивши палець до губів). Тс! Так, він тут.

Беранже. Вже? Так рано? (Квапиться, щоб розписатись у книзі приходу).

Ботар (веде далі). Байдуже де! Навіть у видавництвах.

Пан Папільйон (до Ботара). Пане Ботар, я вважаю, що...

Беранже (розписуючись, до Дезі). Проте ще ж нема десяти хвилин на десяту...

Пан Папільйон (до Ботара). Я вважаю, що ви вийшли за межі ввічливості.

Дудар (до пана Папільйона). Пане, і я так думаю.

Пан Папільйон (до Ботара). Чи ви хочете сказати, що мій співробітник і ваш колега пан Дудар, ліценціат права, бездоганний службовець — невіглас?

Б о т а р. Я аж такого й не казав, хоча всі оті факультети, університет не варті середньої школи.

Пан Папільйон (до Дезі). Ну, де там книга приходу?

Дезі (до пана Папільйона). Ось вона, пане. (Простягає йому).

Пан Папільйон (до Беранже). Диви, ось і пан Беранже!

Ботар (до Дудара). Випускникам університету бракує ясних ідей, спостережливого розуму, практичних знань...

Дудар (до Ботара). Та що ви!

Беранже (до пана Папільйона). Добридень, пане Папільйон. (Поза спиною начальника, обходячи групу з трьох осіб, іде до вішалки, бере свою робочу блузу (або старий піджак) і на її місце вішає свій новий піджак, і саме тепер, коло вішалки, знімаючи одного піджака, вдягаючи другого, потім ідучи до робочого столу і витягуючи з шухляди нарукавники з чорного люстрину та ще щось, вітається). Добридень, пане Папільйон. Перепрошую, я мало не спізнився. Добридень, Дударе. Добридень, пане Ботар.

Пан Папільйон. Скажіть, Беранже, а ви теж бачили носорога?

Ботар (до Дудара). Випускники університету мають абстрактні знання і нічого не тямлять у житті.

Дудар (до Ботара). Дурниці!

Беранже (і далі щось порядкує, готуючись до роботи, надмірно кваплячись, ніби щоб виправдати своє запізнення; до пана Папільйона, природним гоном). Авжеж, звичайно, я бачив його.

Ботар (відвертаючись). Пхе!

Дезі. О! Бачте, я ж не вигадувала.

Ботар (іронічно). Хо! Пан Беранже каже це з галантності, бо ж він джиґун, хоч і не скидається на такого.

Д у д а р. То це з галантності кажуть, що бачили носорога?

Ботар. Авжеж. Коли це для того, щоб потвердити слова панни Дезі. З панною Дезі галантні всі, і це зрозуміло.

Пан Папільйон. Пане Ботар, не будьте злостиві, пан Беранже не брав участі в суперечці. Він щойно прийшов.

Беранже (до Дезі). Еге ж, ми бачили його? Ми бачили.

Ботар. Пхе! Може, пан Беранже й вірить, що бачив носорога. (Робить поза спиною Беранже знак, ніби той п´є). В нього така уява! Для нього все можливе.

Беранже. Я не сам бачив носорога! Або, може, двох носорогів.

Ботар. Вій навіть не знає, скількох він бачив!

Беранже. Зі мною був мій приятель Жан!.. Та й ще були люди.

Ботар (до Беранже). Слово честі, ви вже казна-що верзете.

Д е з і. Це був однорогий носоріг.

Ботар. Пхе! Та вони змовились обоє, аби позбиткуватися з нас!

Дудар (До Дезі). З того, що я чув, виходить, що це був таки дворогий!

Ботар. Ну, про роги слід було домовитись.

Пан Папільйон (дивлячись на годинник). Годі, панове, час іде.

Ботар. Пане Беранже, а ви бачили одного чи двох носорогів?

Беранже. Ох! Просто...

Ботар. Ви не знаєте. Панна Дезі бачила однорогого носорога. Ну, а ваш носоріг, пане Беранже, якщо він справді був носорогом, мав один ріг чи два?

Беранже. Бачте, саме в цьому полягає проблема.

Ботар. Щось ви такої каламуті нагнали.

Дезі. Ох!

Ботар. Я не хотів вас образити! Але я не вірю вашим балачкам! Носоріг у нас в країні — де се видано!

Дудар. Але один раз бачили!

Ботар. Де се видано! Хіба що на малюнках у шкільних підручниках. Ваші носороги тільки в кумась у голові цвітуть.

Беранже. На мій погляд, не годиться прикладати слово «цвісти» до носорогів.

Дудар. Авжеж.

Ботар (ведучи далі). Ваші носороги — це міф!

Дезі. Міф?

Пан Папільйон. Панове, вважаю, час братися до роботи.

Ботар (до Дезі). Так само міф, як і летючі тарілки!

Дудар. Але розчавленого кота ви вже нікуди не дінете!

Беранже.Я це бачив.

Дудар (показуючи на Беранже). І цьому є свідки!

Ботар. Оце так свідок!

Пан Папільйон. Панове, панове!

Ботар (до Дудара). Масовий психоз, пане Дудар, масовий психоз! Подібно до релігії, яка є опіум для народу!

Дезі. Слухайте, а я вірю в летючі тарілки!

Ботар. Пхе!

Пан Папільйон (твердо). Але ж отак помаленьку, а заходить далеко. Годі вже балакати. Хай собі носоріг, хай собі летючі тарілки, — треба, щоб робота не стояла! Фірма платить вам не за те, що ви марнуєте час на теревені про якихось справжніх чи вигаданих звірів!

Ботар. Вигаданих!

Дудар. Справжніх!

Дезі. Справжнісіньких.

Пан Папільйон. Панове, нагадую ще раз: ви на роботі. Дозвольте мені припинити ці марні суперечки...

Ботар (уражений, іронічно). Будь ласка, пане Папільйон. Ви ж начальник. Коли ви наказуєте, ми мусимо коритися.

Пан Папільйон. Панове, швиденько. Я не хочу вдаватися до прикрої необхідності стягати штрафи з вашої платні! Пане Дудар, де ваш коментар до закону про боротьбу з алкоголізмом?

Д у д а р . Я саме дописую, пане начальнику.

Пан Папільйон. Давайте закінчуйте. Це негайно. Пане Беранже й пане Ботар, ви вже звірили коректуру регламентації вин за «контрольованим найменуванням»?

Беранже. Ще ні, пане Папільйон. Але вже чимало зробили.

Пан Папільйон. Давайте корегуйте разом. Друкарня вже чекає. А ви, панно, принесіть мені в кабінет пошту на підпис. Швиденько її віддрукуйте.

Дезі. Слухаю, пане Папільйон. (Іде до свого столика й друкує на машинці).

Дудар сідає на своє місце й починає працювати. Беранже й Ботар за своїм столом, обидва в профіль до зали; Ботар спиною до дверей на сходи; Ботар у лихому гуморі, Беранже млявий та

неуважний; Беранже кладе коректуру на стіл і передає рукопис Ботарові; Ботар сідає, щось бурмочучи, а пан Папільйон виходить, хряснувши дверима.

Пан Папільйон. Щасливо, панове (виходить).

Беранже (читаючи й правлячи, тоді як Ботар з олівцем стежить за рукописом). Найменування сусла за походженням зветься «контрольованим»... (Править). З одним «н» контрольованим. (Править). Найменування... з двома «н» найменування... Вина контрольованого найменування Бордоського регіону, з долішніх ділянок пагорбів...

Ботар (до Дудара). В мене цього нема. Один рядок вискочив.

Беранже. Повторюю: вина контрольованого найменування...

Дудар (до Беранже й Ботара). Будь ласка, не читайте так голосно. Тільки вас і чути, ви мені не даєте зосередитись,

Ботар (до Дудара, через голову Беранже, поновлюючи нещодавню суперечку, тоді як Беранже ще якусь хвилю править і далі. Він читає, і в нього безгучно ворушаться губи). Це містифікація!

Дудар. Що саме містифікація?

Ботар. Та ваші ж теревені про носорога, хай їм біс! Це ваша пропаганда розпускає такі чутки!

Дудар (відірвавшись від роботи). Яка пропаганда?

Беранже (втручаючись). Це не пропаганда...

Дезі (припинивши друкувати). Тому я й кажу, що я бачила... я бачила... і всі бачили.

Дудар (до Ботара). Просто сміх бере!.. Пропаганда! А навіщо?

Ботар (до Дудара). Отакої!.. Ви це знаєте краще за мене. Не вдавайте невинного.

Дудар (сердито). Хай там як, але мені Понтенегріни грошей не давали.

Ботар (червоний від люті, б´ючи кулаком по столу). Це образа. Я не дозволю... (Підводиться).

Беранже (благально). Пане Ботар, але ж...

Дезі. Пане Дудар, але ж...

Б о т а р . А я кажу, що це образа... Зненацька відчиняються двері кабінету начальника; Ботар і Дудар поквапно сідають. В руках у начальника відділу книга приходу на роботу; як тільки він показується, одразу запановує тиша.

Пан Папільйон. Пан Беф сьогодні не прийшов?

Беранже (роздивляється навколо). Справді, його немає.

Пан Папільйон. Таж він потрібний мені! (До Дезі). А він хоч казав, що хворий і не зможе прийти?

Дезі. Він мені нічого не казав. Пан Папільйон (відчинивши двері навстіж і заходячи). Якщо буде так і далі, я виставлю його за двері. Він уже не вперше таке виробляє. Я досі заплющував очі, але вже годі... В когось із вас є ключ від його шафи? Саме в цю мить заходить пані Беф. Під час останньої репліки видно, як вона якомога швидше долає останні сходинки й ґвалтовно відчиняє двері. Геть задихана й перелякана.

Беранже. Дивіться, ось пані Беф.

Дезі. Добридень, пані Беф.

Пані Беф. Добридень, пане Папільйон. Добридень панам і паням.

Пан Папільйон. Ну, а де ваш чоловік? Що там у нього скоїлось, він уже й зайти не може?

Пані Б е ф (сапаючи). Благаю, пробачте йому, пробачте моєму чоловікові... В суботу він поїхав до своїх батьків, і зараз у нього легенький грип.

Пан Папільйон. Ага! В нього легенький грип!

Пані Б е ф (даючи якогось папера начальникові). Ось він сповістив про це телеграмою. В середу сподівається повернутись... (Майже непритомніючи). Дайте мені води... і сісти...

Беранже виносить на середину сцени свого стільця, й вона сідає, обм´якнувши.

Пан Папільйон (до Дезі). Принесіть їй води.

Дезі. Я миттю! (Протягом кількох наступних реплік вона ходить за склянкою води і дає випити пані Беф).

Дудар (до начальника). У неї, мабуть, серце слабе.

Пан Папільйон.. Дуже прикро, що пан Беф не вдома. Але ж не слід отак перейматись!

Пані Беф (ледь вимовляє). Це тому... тому, що від самого дому за мною гнався носоріг...

Беранже. Однорогий чи дворогий?

Ботар (розреготавшись). Сміх, та й годі!

Дудар (обурено). Дайте їй сказати!

Пані Б е ф (із великим зусиллям підносить руку, показуючи пальцем на сходи). Він там унизу біля дверей. Ніби хоче зайти.

В цю мить загуркотіло. Видно, як від ваги, безперечно значної, обриваються сходи. Зісподу долинає нажахане ревіння. Після того як розвіялась курява від падіння сходів, видно, що сходовий майданчик завис над порожнечею.

Дезі. Боже мій!..

Пані Беф (на стільці, рукою схопившись за серце). Ох! А!

Беранже заходився коло пані Беф, ляскає її по щоках, дає води.

Беранже. Заспокойтеся!

У цей час пан Папільйон, Дудар, Ботар кидаються ліворуч, штовхаючись, одчиняють двері й виходять на оповитий курявою сходовий майданчик; ревіння чути й далі.

Пан Папільйон (на майданчику). Ось він. Унизу! Справжнісінький!

Ботар. Взагалі нічого не бачу. Це ілюзія.

Дудар. Таж оно він, товчеться внизу.

Пан Папільйон. Панове, нема чого й сумніватись. Він отам товчеться.

Дудар. Він не може піднятися, бо нема вже сходів.

Ботар. Дуже дивно. Що б воно значило?

Дудар (обертаючись до Беранже). Ідіть лишень подивіться. Ідіть подивіться на свого носорога.

Беранже. Вже йду. (Беранже йде до сходового майданчика).

За ним Дезі, що відійшла від пані Беф.

Пан Папільйон (до Беранже). Так, ви знавець носорогів, тож дивіться.

Беранже.Я не знавець носорогів...

Дезі. Ох!., подивіться... як він крутиться. Наче йому щось болить... чого ж він хоче?

Д у д а р. Він ніби шукає когось. (До Ботара). Ну, тепер ви бачите його?

Ботар (роздратований). Справді, я бачу його.

Дезі (до пана Папільйона). Може, нам привиділось? І вам теж...

Ботар. Мені ніколи нічого не ввижалося. Але внизу таки щось є.

Дудар (до Ботара). А що, що саме?

Пан П а п і л ь й он (до Беранже). Це таки носоріг, еге ж? Це той, якого ви бачили? (До Дезі). І ви теж?

Дезі. Аякже.

Беранже. Він дворогий. Це африканський носоріг або, швидше, азіатський. А! Я вже не знаю, чи в африканського носорога два роги, чи один.

Пан Папільйон. Він поламав нам сходи, тим краще, таке й мало статися, бо я вже просив у генеральної дирекції, щоб зробили бетонові сходи замість наших поточених шашелем.

Дудар. Пане начальнику, я відіслав заявку ще тиждень тому.

Пан Папільйон. Мало статися, таке мало статися. Це можна було передбачити. Я мав рацію.

Дезі (до пана Папільйона, іронічно). Як завжди.

Беранже (до Дудара й пана Папільйона). Постривайте, дворогість характерна для азіатських носорогів чи африканських? Однорогість характерна для африканських чи азіатських?..

Дезі. Бідолашна тварина, все реве й крутиться. Чого він хоче? Ох! Він дивиться на нас. (Звертаючись до носорога). Котику, котику, котику...

Дудар. Дивіться не погладьте, він же безперечно дикий...

Пан Папільйон. Хай там що, але до нього не доступитись.

Носоріг жахливо реве.

Дезі. Бідолашна тварина!

Беранже (ведучи далі, до Ботара). Ви ж стільки знаєте, вам не здається, що, навпаки, дворогість?

Пан Папільйон. Любий мій Беранже, ви щось усе не до ладу, досі плутаєтесь. Пан Ботар мав рацію.

Ботар. Хіба таке можливе в цивілізованій країні?..

Дезі (до Ботара). Погоджуюсь. Проте існує він чи ні?

Ботар. Це безсоромне шахрайство! (Жестом оратора з трибуни, показуючи пальцем на Дудара, спалюючи його поглядом). Це ваша провина.

Дудар. Чому моя, а не ваша?

Ботар (люто). Моя провина? Таке завжди скошується на дрібноті. Якби це тільки мене обходило...

Пан Папільйон. Добре ж нам буде отут без сходів. Дезі (до Ботара й Дудара). Заспокойтеся, панове, тільки не зараз. Пан Папільйон. Це провина генеральної дирекції. Дезі. Можливо. Але як ми зійдемо?

Пан Папільйон (жартома залицяючись до друкарки й пестливо беручи її за щічку). Я візьму вас на руки, і ми вдвох стрибнемо.

Дезі (відводячи руку начальника відділу). Ви, товстошкурий, заберіть свої шкарубкі руки від мого обличчя!

Пан Папільйон. Я пожартував! Тим часом, — а носоріг і далі невпинно реве, — пані Беф підвелась і приєдналася до гурту. Якийсь час пильно дивиться, як крутиться внизу носоріг, і зненацька моторошно зойкас.

Пані Беф. Господи! Невже це правда? Беранже (до пані Беф). Що з вами?

Пані Б е ф . Це мій чоловік! Бефе, бідний мій Бефе, що сталося з тобою?

Дезі (до пані Беф). Ви впевнені? Пані Б е ф. Я впізнала його, я впізнала його! Носоріг відповідає потужним, проте лагідним ревінням.

Пан Папільйон. Отакої! Цього разу я таки вже виставлю його за двері!

Дудар. Він застрахований? Ботар (убік). Я все збагнув... Д е з і. А як у такому разі виплачувати страхівку? Пані Беф (падаючи непритомною на руки Беранже). О Господи! Беранже. Ох! Дезі. Відведімо сюди. Беранже, якому допомагають Дудар та Дезі, тягне пані Беф до свого стільця й садовить. Дудар (коли ведуть лані Беф). Пані Беф, не переймайтеся так. Пані Беф. Ах! Ох! Дезі. Все ще, може, владнається якось...

Пан Папільйон (до Дудара). А юридично що можна зробити? Дудар. Треба запитати в адвоката.

Ботар (ідучи за гуртом і підносячи руки до неба). Це чистісіньке безумство! Ну й суспільство!

Всі збираються навколо пані Беф, ляпають її по щоках, вона розплющує очі, зойкнула, заплющує очі, знову її ляпають по щоках, а Ботар говорить.

Хай там що, але будьте певні, я все розповім своєму комітетові взаємодопомоги. Я не залишу товариша в біді. Про це знатимуть.

Пані Беф (повертаючись до тями). Бідолашненький мій, я не можу його так залишити, який же він нещасний. (Чути ревіння). Він кличе мене. (Ніжно). Він кличе мене.

Дезі. Вам уже краще, пані Беф?

Дудар. Вона вже очуняла.

Ботар (до пані Беф). Запевняю, що наша делегація підтримає вас. Хочете стати членом нашого комітету?

Пан Папільйон. Знову ми гаємося з роботою. Панно Дезі, давайте пошту!

Дезі. Спершу треба з´ясувати, як ми вийдемо звідси. Пан Папільйон. Ну й проблема. Через вікно.

Всі йдуть до вікна, крім пані Беф, що осунулась у фотелі, та Ботара, який залишився посеред сцени.

Б о т а р. Я знаю, звідки це прийшло. Дезі (біля вікна). Дуже високо.

Беранже. Мабуть, слід було б викликати пожежників, щоб вони приїхали із своїми драбинами!

Пан Папільйон. Панно Дезі, підіть у мій кабінет і зателефонуйте пожежникам.

Пан Папільйон трохи ніби супроводжує її. Дезі виходить крізь двері в глибині, чути, як вона бере трубку й каже: «Алло, алло, це пожежники?», потім притлумлений гомін телефонної розмови.

Пані Беф (раптом підводиться). Я не можу його так залишити, я не можу його так залишити.

Пан Папільйон. Якщо хочете розлучитися, то зараз у вас будуть вагомі підстави.

Дудар. Звичайно, він буде винен.

Пані Б е ф . Ні! Бідолаха! Тільки не зараз, я не можу кинути свого чоловіка в такому стані.

Б о т а р . Ви доброчесна дружина. Дезі (до пані Беф). А що ви зробите?

Біжучи в лівий бік, пані Беф метнулася до сходового майданчика. Беранже. Обережно!

Пані Беф.Я не можу його покинути, я не можу його покинути.

Дудар. Затримайте її.

Пані Беф . Я поведу його додому!

Пан Папільйон. Що вона хоче робити?

Пані Беф (готуючись стрибнути з краю майданчика). Я йду, коханий, іду.

Беранже. Вона зараз стрибне, Б о т а р . Це її обов´язок. Дудар. Вона не зможе. Всі, крім Дезі, яка ще досі телефонує, зібралися на майданчику біля пані Веф, вона стрибає; Беранже, проте, намагається затримати її і зостається з її спідницею в руках.

Беранже. Я не міг її втримати.

Чути, як знизу долинає розчулене ревіння носорога. Пані Б е ф. Я прийшла, мій коханий, я прийшла.

Дудар. Вона сіла на нього верхи.

Ботар. Амазонка.

Голос пані Беф. Коханий мій, ходімо додому.

Дудар. Учвал побігли. Дудар, Беранже, Ботар, пан Папільйон вертаються на сцену й підбігають до вікна.

Беранже. Швидко мчать.

Дудар (до пана Папільйона). А ви їздили верхи?

Пан Папільйон. Колись... трохи... (Обертаючись до дверей у глибині, до Дудара). Ще й досі вона дзвонить!..

Беранже (стежачи очима за носорогом). Вони вже далеко. Вже й не видно.

Дезі (виходячи). Ледве допросилася тих пожежників!..

Ботар (ніби завершивши внутрішній монолог). Чудово!

Дезі. ...ледве допросилася тих пожежників.

Пан Папільйон. Що, скрізь горить?

Беранже. Моя думка така ж, як у пана Ботара. Вчинок пані Беф справді зворушливий, яке в неї серце!

Пан Папільйон. Принаймні одного службовця я мушу замінити.

Беранже. Ви справді гадаєте, що він уже нам не згодиться?

Дезі. Ні, ніде не горить, просто пожежники поїхали до інших носорогів.

Беранже. До інших носорогів?

Д у д а р . Як до інших носорогів?

Дезі. Так, до інших носорогів. Повідомлення надходять майже з усього міста. Вранці було сім, а зараз уже сімнадцять.

Ботар.А що я казав!

Дезі (ведучи далі). А всіх випадків було б навіть тридцять два. Це ще неофіційно, проте нема сумніву, що воно таки правда.

Ботар (уже не такий переконаний). Пхе! Вигадують!

Пан Папільйон.А по нас вони приїдуть?

Беранже. Ая їсти хочу!..

Дезі. Так, пожежники приїдуть, вони вже в дорозі!

Пан Папільйон.А робота?

Д у д а р. Я гадаю, що це надзвичайна ситуація.

Пан Папільйон. Втрачений робочий час треба буде надолужити.

Д у д а р . Ну що, пане Ботар, для вас носороги ще й досі не стали очевидністю?

Ботар. Наше представництво протестує проти того, що ви без попередження звільнили пана Бефа.

Пан Папільйон. Я таке й не вирішую, ще побачимо, що там скажуть.

Ботар (до Дудара). Ні, пане Дудар, я не заперечую очевидності носорогів. І ніколи цього не заперечував.

Д у д а р. Ви просто крутій. Знизу долинає метушня, гуркіт, гудіння двигуна. Показується каска пожежника, потім і він сам.

Пожежник. Панно,ходіть.

Голос П о ж е ж н и к а. Ходіть, ходіть...

Разом видираються на вікно. Пожежник допомагає їм зійти вниз, завіса опускається.

Картина друга

Жанова домівка. Коли завісу піднято, Жан під ковдрою спиною до публіки спить у ліжку. Чути, як він кашляє. Через якийсь час показується Беранже.

Беранже. Жане, мій дорогий, я прийшов навідати вас.

Жан. Хто там?

Беранже. Це я, Беранже. Я не перешкодив?

Жан (усе повернений спиною). Цікаво, що я не впізнаю вашого голосу.

Беранже. Я теж не впізнаю вашого голосу.

Жан (повернений спиною). Сідайте.

Беранже. Знаєте, Жане, я був йолоп, що посварився з вами через ту історію.

Жан. Яку історію?

Беранже. Вчора...

Жан. Коли вчора? Де вчора?

Беранже. Ви вже й забули? Та з носорогом, отим нещасним носорогом.

Жан. Яким носорогом?

Беранже. З тим носорогом, або, якщо хочете, з тими двома нещасними носорогами, яких ми бачили.

Жан. А! Так, пригадую... А хто вам сказав, що ті два носороги нещасні?

Беранже. Любий мій Жане, хочу вам сказати, що, кожен по-своєму, ми обидва мали слушність. Зараз це доведено. В місті є однорогі носороги так само, які дворогі.

Ж а н. А що я вам казав! Ну що ж, тим гірше.

Беранже. Так, тим гірше.

Жан. Або тим краще, це як подивитись.

Беранже (ведучи далі). Звідки взялись одні, звідти й другі, або звідки другі, звідти й перші взялися, по суті, це не має значення. Єдине, що, на мій погляд, має вагу, — це саме існування носорогів, бо...

Жан (обертаючись і сідаючи на своє розстелене ліжко, обличчям до Беранже). Мені недобре, мені так недобре!

Беранже.Яу відчаї! Зрештою, що з вами?

Ж а н. Я й не знаю до ладу, якась недуга чи болещі.

Беранже. Відчуваєте кволість?

Ж а н. Де там! Навпаки, все кипить.

Беранже.Я мав на увазі... якусь минущу кволість. Таке з кожним буває.

Ж а н . Зі мною ніколи.

Беранже. Тоді, може, надмір здоров´я. Коли енергії багато, це іноді теж погано. Це розхитує нервову систему.

Ж а н. В мене вона чудово зрівноважена. (Жанів голос стає все хрипкішим). Я здоровий і духом, і тілом. Моя спадковість...

Беранже. Авжеж, звичайно. Та, може, ви все-таки застудились? Температури нема?

Ж а н. Я не знаю. Хоч, певне, трохи морозить і болить голова.

Беранже. Проста собі мігрень. Я піду, якщо хочете.

Жан. Зоставайтеся. Ви не заважаєте мені.

Беранже. А ви ще йзахрипли.

Жан. Захрип?

Беранже. Так, трохи захрип. Саме тому я й не впізнав вашого голосу.

Жан. Чого б це я захрип? Мій голос не змінився, це швидше ваш став якимось не таким.

Беранже. Мій?

Ж а н. А чом би й ні?

Беранже. Може, й так. Я цього не помітив.

Жан. А що ви взагалі помічаєте за собою? (Приставляючи долоню до лоба). Власне, в мене чоло болить. Мабуть, десь ударився! (Його голос стає ще хрипкішим).

Беранже. Коли ви вдарились?

Ж а н. Не знаю. Не можу пригадати.

Беранже. Мабуть, вам боляче.

Жан. Може, я вдарився, коли спав?

Беранже. Удар розбудив би вас. Мабуть, вам просто приснилося, що ви вдарились.

Жан. Мені ніколи нічого не сниться.

Беранже (ведучи далі). Голова у вас почала боліти, коли ви спали, ви забули, що вам снилося, або швидше пригадуєте, але несвідомо.

Ж а н. Це я несвідомо? Я володар своїм думкам. І ніколи нікуди не збочую. Я йду прямо, завжди тільки прямо.

Беранже.Я це знаю. Але ви не зрозуміли мене.

Жан. Говоріть ясніше. Хіба вам важко сказати мені щось погане?

Беранже. Часто, коли болить голова, здається, що десь ударився. (Підійшовши до Жана). Якщо ви вдарились, то має бути ґуля. (Розглядаючи Жана). Диви, й справді, у вас є ґуля.

Жан. Ґуля? Зовсім маленька.

Жан. Де?

Беранже (показуючи на Жанове чоло). Ось стирчить якраз над носом.

Жан. Нема в мене ніякої гулі. І в родині ніхто її не мав.

Беранже. Дзеркало у вас є?

Жан. Ет! (Мацаючи чоло). Таки правда. Піду у ванну, подивлюся. (Схоплюється і йде до ванної кімнати).

Беранже супроводить його поглядом.

(З ванної кімнати). Так, у мене ґуля. (Повертається назад, колір його шкіри став якимось зеленкуватим). Зрозуміло, я таки вдарився.

Беранже. Вам недобре, ви позеленіли.

Жан. Що ви розглядаєте мене як чудернацьку звірину?

Беранже. Ваша шкіра...

Жан. Що ви причепилися до моєї шкіри? Я ж вашу не розглядаю?

Беранже. Сказав би... так, сказав би, що вона на очах змінює свій колір. Зеленішає. (Пробує взяти Жана за руку). І грубшає.

Жан (знову висмикуючи руку). Не мацайте мене отак. Що на вас найшло? Ви дратуєте мене.

Беранже (до себе). Це, мабуть, серйозніше, ніж я думав. (До Жана). Треба викликати лікаря. (Йде до телефону).

Ж а н . Не чіпайте ту машинку. (Біжить до Беранже й відштовхує його).

Беранже захитався.

Хай це вас не обходить.

Беранже. Гаразд, гаразд. Це ж для вашого добра.

Жан (кашляючи і гучно дихаючи). Своє добро я знаю краще за вас.

Беранже. Вам важко дихати.

Жан. Кожен дихає як може! Вам не подобається моє дихання, а мені — ваше. Ви дихаєте дуже мляво, навіть і не чути як, я сказав би, що вам уже три чисниці до смерті.

Беранже. Ясна річ, я не такий дужий, як ви.

Ж а н. Я ж не посилаю вас до лікаря, щоб той вас оглянув. Кожен робить, що хоче.

Беранже. Не гнівайтесь на мене. Ви ж добре знаєте: я вам друг.

Жан. Дружби нема. Я не вірю у вашу дружбу.

Беранже. Сьогодні ви справжній мізантроп.

Жан. Так, я мізантроп, мізантроп, мізантроп, мені втіха бути мізантропом.

Беранже. Мабуть, ви ще досі сікаєтесь до мене через нашу дурну вчорашню сварку. Я визнаю свою провину. Я саме й прийшов, щоб вибачитись...

Жан. Про яку ви сварку кажете?

Беранже. Зараз я вам нагадаю. Знаете, через носорога!

Жан (не слухаючи Беранже). По правді, я не те що не люблю людей, вони мені байдужі або ж гидкі; хай лиш не стають мені на дорозі, я розчавлю їх.

Беранже. Ви ж добре знаєте, що я ніколи не стану на заваді...

Ж а н . В мене є мета, і я рвуся до неї.

Беранже. Звичайно, ви маєте слушність. Проте я вважаю, що тепер у вас моральна криза.

Вже якийсь час Жаи ходить по кімнаті від стіни до стіни, наче тварина в клітці. Беранже спостерігає його, час від часу ледь відходить убік, щоб не зіткнутися. Жанів голос усе хрипшає.

Беранже (зазираючи Жанові у вічі). А знаєте, що сталося з Бефом? Він став носорогом.

Жан. Що сталося з Бефом?

Беранже. Він став носорогом.

Жан (обмахуючись полами курточки). Бр-р-р... Мені жарко, жарко. Брр-р... Хвилиночку. Піду охолоджусь.

Беранже (поки Жан метнувся до ванної кімнати). В нього гарячка.

Жан у ванній кімнаті. Чути, як він сапає, як дзюркоче вода з крана.

Жан. Болота! Болота!..

Беранже. Ой! Ваш ріг росте на очах! Ви стали носорогом!

Ж а н (у ванній кімнаті). Я затопчу тебе, я затопчу тебе! У ванній кімнаті гармидер, ревіння, гуркіт меблів, падає й розбивається дзеркало, потім вискакує геть переляканий Беранже, із зусиллям таки зачиняє двері за собою, хоча помітно, як на них налягають із середини.

Беранже (збігаючи сходами). Швейцаре, швейцаре, у вас носоріг у будинку, викличте поліцію! Швейцаре!

Видно, як відхиляється верхній край дверей до комірчини швейцара, і звідти показується голова носорога.

Ще один! Боже мій! Господи! (Беранже заходить до Жанової кімнати, двері до ванної ще двигтять. На вулиці їх тепер уже ціле стадо! Носорожаче військо, біжить собі вулицею вниз! Як вибратись, як мені вибратись?.. Якби ж вони бігли тільки по вулиці! Вони виходять на тротуари, господи, як вибратись?! Цілісіньке стадо носорогів! А ще казали, що ця тварина живе одинцем! Що робити? Носороги! Носороги!

Дія третя

Все майже те саме, що й у попередній картині. Це кімната Беранже, яка надзвичайно нагадує Жанову. Беранже лежить одягнений. Голова в нього перев´язана.

Беранже (підстрибуючи). Хто там?

Д у д а р . Я, Дудар. Я вам не заважатиму? Вам уже краще?

Беранже. Перепрошую, але я не впізнав вашого голосу. Так, так, сподіваюсь, уже трохи краще.

Дудар. Мій голос не змінився. А я ваш голос зразу впізнав.

Беранже. Перепрошую, мені здалося... але справді, ваш голос таки той самий. А мій голос теж не змінився, га?

Дудар. Чого б це він мав мінятися?

Беранже.А він, не став трохи... трохи хрипким?

Д у д а р. Ні, я зовсім цього не відчуваю.

Беранже. Ну й добре. Ви переконали мене.

Д у д а р. Та що з вами?

Беранже. Так, весь час болить голова. Але в мене немає гулі, я ніде не вдарився!.. Так? (Піднімає пов´язку, показує свого лоба Дудареві).

Д у д а р. Ні, гулі у вас немає. Я не бачу її.

Беранже. Сподіваюсь, що її й не буде ніколи. Ніколи.

Дудар. Якщо ви ніде не вдарились, то звідки вона візьметься?

Беранже. Якщо справді не хочеш ударитись, то й не вдаришся!

Дудар. Ясна річ. Просто треба бути уважним. Усе-таки що з вами? Ви знервовані, збуджені. Це, мабуть, від вашої мігрені. Не рухайтесь, і вам буде легше.

Беранже. Мігрені? Не кажіть мені про мігрень! Не згадуйте про неї.

Дудар. Воно зрозуміло, що після таких переживань у вас з´явилася мігрень.

Беранже.Я ледве оклигав!

Дудар. Тоді нема чого й дивуватись, що у вас голова болить.

Беранже (підбігаючи до дзеркала, піднімаючи пов´язку). Ні, нічого. Воно, знаєте, саме отак може й починатись.

Дудар. Що може починатись?

Беранже.Я боюся переродитись. Знаєте, я не можу отямитись.

Дудар. Ви себе маєте центром усесвіту, гадаєте, що всі події зачіпають особисто й вас. Ви ж не всесвітня мішень!

Беранже. Може, воно й так. Жан був надто гордий. А в мене нема амбіцій. Мене задовольняє мій теперішній стан.

Дудар. Може, він полюбляв чисте повітря, природу, простір... Може, в нього була потреба розслабитись, Я це кажу не на те, щоб виправдати його...

Беранже. Я вас розумію або принаймні намагаюсь зрозуміти. Та навіть якщо мене звинуватять у відсутності спортивного духу і в тому, що я дрібний буржуа, зашкарублий у своєму тісному світові, я поглядів не зміню.

Дудар. Авжеж, ми залишимося собою. Тоді чому ви непокоїтесь через кілька випадків носорогіту? Це, мабуть, теж хвороба.

Беранже. Саме так, і я боюсь ухопити заразу.

Дудар. Ох! Та не думайте про це. Ви й справді всьому надаєте забагато значення. Те, що сталось із Жаном, аж ніяк не симптом, ні про що не свідчить, ви й самі казали, що Жан гордовитий. Даруйте за лихі слова про вашого друга, та, на мій погляд, це був шаленець, якийсь дикун, дивак, — навіть нема за що вважати його оригіналом. Оце й було вирішальним.

Беранже. Тоді все прояснюється. Бачите, ви не могли пояснити явище. А от зараз таки дали мені цілком імовірне пояснення. Так, щоб отак перетворитись, напевне треба бути в критичному стані, в якомусь шаленстві... Хоч у нього були аргументи, здається, він обміркував питання, обгрунтував своє рішення... Але Беф, невже й Беф теж був шаленцем?.. А решта, всі інші?..

Дудар. Залишається гіпотеза про пошесть. Щось ніби грип. А ми вже бачили пошесті.

Беранже. Жодна з них не скидалась на нинішню. А що, як її занесли з колоній?

Дудар. Хай там як, але хибно вважати, що Беф і решта зробили те, що зробили, або стали тим, ким стали, аби лиш дошкулити вам. Хіба вони вже настільки лихі?

Беранже. Алкоголь — чудовий засіб проти пошестей. Він імунізує. Наприклад, убиває мікробів грипу. Жан ніколи не пив спиртного. Нахвалявся цим. Може, якраз через це... може, це й пояснює те, що сталося. (Протягує повну чарку Дударові). Ви й справді не хочете?

Д у д а р . Ні, ні, до сніданку ніколи. Дякую.

Беранже спорожняє чарку, але й далі тримає її в руці, як і пляшку; кашляє.

Дудар. Бачте, бачте, воно вам не йде. Ви й закашлялись через те.

Беранже (занепокоєний). Так, тому я й закашлявся. А як я кашляв?

Дудар. Глядіть, бо станете неврастеніком. Коли вже зовсім оклигаєте від шоку, від депресії, вийдете надвір, на свіже повітря, то, певне, вам стане краще.

Беранже. Виходити? Звичайно; треба. Я думав про це. Отже, я маю здибатись із ними... А я вже тільки побачу їх, мене аж тіпає.

Дудар. Ставтесь до всього легше, не переймайтеся.

Беранже. Я почуваю солідарність з усім, що відбувається. Я беру участь, я не можу зоставатися байдужим.

Д у д а р. Я теж приголомшений. Або, швидше, був. Та вже зникаю.

Беранже. Ваша нервова система зрівноважена краще, ніж моя. Вітаю вас. Але вам не здається, що це нещастя...

Дудар (уриваючи його). Я й не кажу, що це добро. І не думайте, що я таємний прихильник носорогів...

Знову носорожаче тупотіння, цього разу під рамою вікна на авансцені.

Беранже (підскакуючи). Ось вони знову! Ось вони знову! Ох! Ні, нічого не вдієш, я не можу звикнути.

Дудар. Тоді змиріться з тим, щд є, й не переймайтеся.

Беранже. Це ж фаталізм.

Дудар. Це мудрість. Якщо таке сталося, безперечно були якість причини. І це треба розуміти.

Беранже (підводячись). Хай так, але я не хочу з цим миритися.

Д у д а р. А що ви зробите? Чого сподіваєтесь?

Беранже. Поки що не знаю. Я подумаю. Надішлю листи до газет, понаписую маніфести, піду на прийом до мера або, якщо часу не має, до його заступника.

Дудар. Нехай влада сама вживе заходів! Зрештою, я й не знаю, чи маєте ви моральне право втручатись у події. До того ж я й далі думаю, що це несерйозне. Безглуздо, на мій погляд, шаленіти, через те що кільком особам заманулося поміняти шкуру. їм було погано у власній. Вони ж вільні, це їх лиш обходить.

Беранже. Треба перерубати сам корінь зла.

Дудар. Зло, зло! Пусті слова! Хіба можне знати, де зло, а де добро? Звичайно, вподобання в нас різні. Ви передусім за себе боїтесь. Істина саме в цьому, але ви ніколи не станете носорогом, так, справді, у вас нема покликання!

Беранже. Отакої! Отакої! Якщо влада й наші городяни мислять так, як і ви, то бони не зважаться на дії.

Дудар. Проте ж не просити допомоги за кордоном. Це справа внутрішня, стосується тільки нашої країни.

Беранже.Я вірю в міжнародну солідарність...

Дудар. Теж мені Дон Кіхот! Я кажу це без усякого зла, зовсім не ображаю! Самі знаєте, це ж для вашого добра, вам неодмінно треба заспокоїтись.

Беранже.Яй не заперечую, пробачте мені. Я вкрай стривожений. Я виправлюсь. Пробачте й за те, що затримую вас, змушую слухати свої нісенітниці. Ви ж, мабуть, на роботі. Ви отримали мою заяву про відпустку у зв´язку з хворобою?

Дудар. Не переживайте. Все залагоджено. Та й контора досі не працює.

Беранже. Ще не полагодили сходів? Ну й недбальство! Саме через це повсюди так зле.

Дудар. їх лагодять. Це не так скоро робиться. Важко знайти робітників. Вони приходять, стають до роботи, працюють день чи два, а потім ідуть собі — й сліду нема. Доводиться брати інших.

Беранже. А ще нарікають на безробіття! Сподіваюсь, їх принаймні з бетону зроблять.

Д у д а р. Ні, таки з дерева, але з нового дерева.

Беранже. Ет! Адміністративна інертність. Марнують гроші, а коли йдеться про потрібну витрату, то вдають, що в них фонди малі. Пан Папільйон буде незадоволений. Він дуже наполягав, щоб сходи були бетонові. Що він каже на це?

Д у д а р. В нас уже нема начальника. Пан Папільйон пішов у відставку.

Беранже.Я вражений... Це через ті сходи?

Дудар. Не думаю. Хай там як, але це не причина, щоб іти у відставку.

Беранже. Так у чому ж річ? Що на нього найшло?

Дудар. Хоче перебратись у село.

Беранже. На пенсію пішов? Та він же молодий, ще міг бути директором.

Дудар . Щоб нічого від вас не ховати... це досить смішно, він став носорогом.

Віддалений носорожачий тупіт і ревіння.

Беранже. Носорогом! Пан Папільйон став носорогом! А! Отакої! Отакої! А мені зовсім не смішної Чом ви зразу цього не сказали?

Дудар. Ви й самі знаєте, настрій у вас був не той... Я не хотів вам казати... не хотів казати, бо, знаючи вас, розумів, що вам смішно не стане, що це вас уразить. Ви ж такі вразливі!

Беранже (здіймаючи руки до неба). Ох! Це... Ох! Це... пан Папільйоні Як його шанували всі, я переконаний, переродження відбулось поза його волею.

Дудар. Звідки вам знати? Важко збагнути потаємні причини людських рішень.

Беранже. Так, надаремне шукати. В нього були приховані комплекси. Йому треба було піти до психоаналітика.

Дудар. Любий мій Беранже, завжди треба намагатися зрозуміти. Й коли хочеш збагнути явище і його наслідки, то чесність думки спонукає докопатись аж до причин. І цього треба прагнути, бо ми ж мислячі істоти. Повторюю вам, мені це не вдалося, я не знаю, чи вдаватиметься й надалі. В будь-якому разі спочатку треба, ставитись прихильно або принаймні нейтрально, виявити нескутість розуму, властиву науковому мисленню. Бо все логічне. Зрозуміти — значить виправдати.

Беранже. Ви скоро станете прихильником носорогів.

Дудар. Ні, аж ніяк. До такого я не дійду. Я лишень намагаюся на все дивитися холодно й прямо. Я хочу бути реалістом. І додам, що в природному справжнього зла немає. Лихо тим, хто скрізь бачить нечестя. Це властиве інквізиторам.

Беранже. Гадаєте, це природне?

Д у д а р. А що вже природніше за носорога?

Беранже. Так, але людина, що стає носорогом, — незаперечна ненормальність.

Дудар . Ох! Незаперечна!.. Звідки вам знати...

Беранже. Так, незаперечна ненормальність, абсолютна ненормальність.

Д у д а р. Як на мене, щось ви дуже самовпевнені. Хіба можна знати, де кінець нормальності й початок ненормальності? Ви можете визначити, що нормальне, а що ненормальне? Ні лікар, ні філософи не можуть розв´язати цієї проблеми. Ви мусили б знати про це.

Беранже. Може, філософи й не можуть. Але практично це легко. Вам доводять, що рух не існує... і ходять, ходять, ходять... (починає ходити по кімнаті) ходять або кажуть собі, як Галілей: «А вона таки крутиться...»

Дудар . У вас усе змішалося в голові! Таж не плутайте. Якщо вже про Галілея, то там навпаки, теоретична й наукова думка була правою супроти тверезого глузду та догматизму.

Беранже (знетямившись). Самі лиш вигадки! Тверезий глузд, догматизм, слова, слова! Я, може, й змішав усе в голові, а ви взагалі безголові. Ви вже не знаєте, що нормальне, що ні. Ви мене доконали із своїм Галілеєм... Чхав я на нього!

Дудар . Ви самі навели його слова й порушили питання, вважаючи, що останнє слово завжди за практикою. Воно, може, й так, але коли їй передує теорія, історія мислення й науки це добре доводить.

Беранже (все лютіший). Та нічого вона не доводить. Самі балачки, це безумство!

Дудар. Знов-таки, звідки вам знати, що таке безумство...

Беранже. Безумство— це безумство, і все! Безумство, та й годі! Всі знають, що таке безумство. А носороги — це практика чи теорія?

Д у д а р . І те, й те.

Б е р а н ж е . Як і те, й те?

Д у д а р. І те, й те, або одне й друге. Це ще обмислити треба!

Беранже. Якщо так, я... відмовляюсь мислити!

Дудар. Ви не володієте собою. Думки у нас справді різні, але обговорюймо їх мирно. Треба обговорювати.

Беранже (нестямно). Гадаєте, що я не володію собою? Ще скажіть, що я Жан. Ох! Ні, ні, я не хочу, щоб зі мною сталвся, як із Жаном. Ох! Ні, я не хочу стати як він. (Заспокоюється). Я не підкутий у філософії. Я не вчився, а у вас є дипломи. Ось чому вам легше говорити, а я не знаю, що й відповісти, я вахлай.

Ще гучніший носорожачий тупіт, шо лунає спершу під вікном ззаду, а потім під вікном спереду.

Але я відчуваю, що ви помиляєтесь... Я це відчуваю інстинктивно, та швидше ні, це в носорога інстинкт, а я відчуваю інтуїтивно, ось потрібне слово, так, інтуїтивно.

Д у д а р . А що ви розумієте під інтуїтивним?

Беранже. Інтуїтивно — це значить отак, і все! І я отак відчуваю, що ваша надмірна терпимість, ваше шляхетне потурання, повірте мені, насправді лише слабкість... і засліплення...

Дудар. Воно таке тільки для вашого простацтва.

Беранже. Добре вам завжди кпити з мене. Але слухайте, я спробую знайти Логіка...

Дудар. Якого логіка?

Беранже. Логіка, філософа, Логіка, який... ви краще за мене знаєте, що таке Логік. Мого знайомого Логіка, він з´ясував мені...

Дудар. Що він вам з´ясував?

Беранже. З´ясував, що азіатські носороги — це африканські, а африканські — це азіатські.

Дудар. Щось я не втну.

Беранже. Ні... ні... Він нам довів протилежне, тобто африканські носороги — це азіатські, а азіатські... ну, я розумію. Це не те, що я хотів сказати. Зрештою, ви це з´ясуєте з ним. Він подібний до вас: людяний, витончений інтелектуал, ерудит.

Усе гучніший носорожачий тупіт. Слова обох акторів перекриваються носорожачим гармидером, що долинає з-під вікон; якусь мить видно, як ворушаться губи Дудара й Беранже, та не можна нічого почути.

Знову вони! А! Кінця цьому не буде! (Підбігає до вікна в глибині). Досить! Досить) Падлюки!

Носороги пішли далі. Беранже погрожує їм навздогін кулаком.

Дудар (сидить). Дуже хотів би познайомитись із вашим Логіком. Якщо він погодиться з´ясувати мені такі делікатні речі, делікатні й темні... Повірте, я більшого й не хочу.

Беранже (біжачи до переднього вікна). Так, я приведу його. Він поговорить із вами. Ви побачите, це непересічна людина. (Вслід носорогам, у вікно). Падлюки! (Знову погрожує кулаком).

Дудар. Хай собі бігають. І будьте чемніші. Так з тваринами не поводяться.

Беранже (ще у вікні). Оно знову! В оркестровій ямі лід вікном показується брилик, простромленим носорожачим рогом, і швидко

пролітає з лівого боку в правий.

Брилик, почеплений на розі ! Ох! Це брилик Логіка! Брилик Логіка! Хай йому біс, Логік став носорогом!

Д у д а р. Це зовсім не причина, щоб бути брутальним!

Беранже. Кому вірити, господи, кому вірити?! Навіть Логік став носорогом!

Дудар (ідучи до вікна). Де він?

Беранже (показуючи пальцем). Он той, бачите?

Дудар. Це єдиний носоріг із бриликом. Ну й залишайтесь із своїми химерами. Це таки ваш Логік!..

Беранже. Логік... став носорогом!

Дудар. Він усе-таки зберіг ознаку колишньої індивідуальності! Беранже (знову погрожує кулаком услід зниклому носорогові з бриликом). Я з вами не піду! Я з вами не піду!

Дудар. Якщо це справжній мислитель, як ви казали, то він мусив не піддаватися. Перш ніж вибрати, він мав добре зважити всі «за» і «проти».

Беранже (й далі кричить у вікно вслід колишньому Логікові та іншим носорогам, що вже десь далеко). Я з вами не піду!

Дудар (умощуючись у фотелі). Так, є над чим замислитись!

Беранже зачиняє переднє вікно, йде до вікна в глибині, під яким пробігають інші носороги, що, ймовірно, оббігли навколо будинку. Відчиняє вікно, кричить до них.

Беранже. Ні, яз вами не піду!

Дудар (убік, сидячи у фотелі). Вони оббігли круг будинку. Вони пустують! Великі діти!

Якийсь час із лівого боку вже можна бачити Дезі, яка долає останні сходинки.

Стукає в двері до Беранже. В руці у неї кошик.

Дезі (заходячи). Добридень, пане Дудар.

Дудар. Панно Дезі, ви!

Дезі. Беранже вдома? Йому краще?

Дудар. Добридень, люба панно, ви, отже, часто сюди ходите?

Де з і. Де він?

Дудар (показуючи на нього пальцем). Оно.

Дезі. Бідолаха, в нього нікого нема. А нині ще й трохи заслаб, авжеж, йому треба допомогти.

Дудар. Панно Дезі, а ви добра товаришка.

Дезі. Звичайно, я справді добра товаришка.

Беранже. Панно Дезі, знаєте, Логік уже став носорогом!

Дезі. Знаю, щойно я бачила його на вулиці. В мене є для вас новина: Ботар став носорогом.

Беранже. Це неможливо! Він був проти. Ви, мабуть, переплутали.

Дудар. Саме так.

Д е з і. Я знаю, що він був проти. Та все-таки став носорогом наступного дня, після перетворення пана Папільйона.

Дудар. Ось воно! Він змінив свою думку! Всі люди мають право на розвиток. Але зовсім недавно ви запевняли, ніби це чесна людина.

Беранже (до Дезі). Мені важко повірити. Вам набрехали.

Де з і. Я сама бачила. Дослівно отак казав: треба йти за часом! Це були його останні людські слова!

Беранже. Ну хай собі, поміркувавши, я вже не дивуюсь витівці Ботара. Його твердість була тільки вдавана. Звичайно, це не заважає або не заважало йому бути чесним. З чесних людей робляться чесні носороги. Гай-гай! Це тому їх можна дурити, що вони добромисні.

Дудар (до Беранже). Ваше міркування хибне, бо він одразу пішов за начальником. Навпаки, в нього, мені здасться, дух єдності переміг анархічні пориви.

Беранже. Це носороги-анархісти, їх же менше.

Д у д а р . Це тільки до часу.

Дезі. Ця меншість численна, і вона все зростає. Мій брат у перших став носорогом, його дружина теж. Уже й не кажучи про значних осіб: кардинал де Рец...

Дудар. Прелат!

Дезі. Мазаріні.

Дудар. Втілення в життя такого проекту здається неможливим. Товариство охорони тварин першим запротестує.

Дезі. Крім того, в кожного носорога є родичі й друзі, а це ще більше заплутує справу.

Беранже. В такому разі всі змовились!

Дудар. Просто солідарні.

Беранже. Але як можна бути носорогом! Де це видано! (До Дезі). Хочете, я вам допоможу стіл накрити?

Знадвору долинає гучний тупіт від швидкого бігу череди носорогів. Грають сурми.

Беранже. Нічогісінько не бачу, що там сталося?

Курява розвіюється.

Беранже (показуючи пальцем у залу). Вони зруйнували казарму пожежників.

Дезі. Виходять на бульвар!

Беранже. Це вже нестерпно, це нестерпно!

Дезі. Із кожного двору теж на вулицю йдуть.

Беранже. Виходять із будинків...

Дудар. Навіть крізь вікна!

Д е з і. Й приєднуються до решти. Видно, як ліворуч з дверей на сходовому майданчику виходить чоловік і чимдуж збігає сходами; потім ще один чоловік з великим рогом над носом, потім жінка з носорожачою головою.

Д у д а р. Ми вже не маємо більшості.

Беранже (до Дудара). Людина вища від носорога!

Дудар. Я й не кажу, що не так. І з вами теж не погоджуюсь. Я ж не знаю, тільки дослід може довести.

Беранже (до Дудара). І ви теж, Дударе, ви теж слабкі. Це минущий порив, потім пошкодуєте.

Дудар. В мене є совість! Я зобов´язаний аж до могили ділити із своїми начальниками й товаришами кожну радість і горе.

Беранже. Ви ж не вінчались із ними.

Дудар. Я заперечую шлюб, надаю перевагу не малій, а великій, усесвітній родині. Мій обов´язок — не покидати їх, я виконаю свій обов´язок.

Беранже. Навпаки, ваш обов´язок у... ви не знаєте свого справжнього обов´язку... ваш обов´язок — свідомо й несхитно опиратися їм.

Дудар. Я збережу свою свідомість. Усю свою свідомість. Якщо критикувати, то краще робити це зсередини, а не зовні. Я їх не покину, піду за ними.

Дудар тікає.

Беранже. Він пішов до них, де він зараз?

Дезі (підходячи до вікна). З ними.

Беранже.А де саме він?

Дезі. Про це вже не дізнаємось. Він такий, як усі! Ви не схибили, Дезі? Еге ж? Ні за чим не шкодуєте?

Дезі. Ох! Ні, ні.

Беранже.Я хотів лиш утішити вас. Я люблю вас, Дезі, не покидайте мене ніколи.

Дезі. Коханий, зачини вікно. Я вже ніколи не залишу тебе самого.

Беранже. З тобою я вже не знатиму страху.

Дезі. Я відганятиму його.

Беранже. Ми будем удвох читати книжки. Я стану ерудитом.

Дезі. А найліпше, коли їх поменшає на вулицях, ми довго гулятимем. ...Ми відносно кращі, ніж більшість людей. У нас є доброта.

Беранже. Таки правда, ти добра, і я добрий. Таки правда.

Дезі. Тоді ми маємо право жити. Це навіть наш обов´язок — удвох, без нікого — бути щасливими, незважаючи ні на що. Винність — небезпечний симптом. Це ознака недоброчесності.

Беранже. Ох! Авжеж, це може привести до такого... (Показує пальцем на вікна, під якими ходять носороги, на стіну в глибині, де з´являється носорожача голова). ...Чимало з них почали саме з цього!

Чути, як дзвонить телефон.

Хто б це був? Може, це пан Папільйон, Ботар або Жан, може, Дудар, які хочуть сповістити, що змінили своє рішення. Може, це уряд, який щось робить і просить нашої допомоги у своїх заходах.

Д е з і. Я б украй здивувалась.

Знову дзеленчить телефон.

Беранже. Алло?

Замість відповіді з трубки чути ревіння.

Ти чуєш? Вони ревуть! Послухай!...

Дезі прикладає трубку до вуха, відсахуеться й швидко кладе її.

Дезі. Лихі жарти.

Беранже. Бачиш, я ж тобі казав!

Д е з і. Ти мені нічого не казав!

Беранже.Я цього чекав, я передбачав.

Дезі. Якщо я з тобою, зрозуміло, на чиєму я боці. Це їхня помста. Але що ми їм зробили?

Беранже (метнувшись до радіоточки). Увімкнімо радіо, щоб почути новини.

З приймача розлягається ревіння.

Це вже справді серйозно. Це мені не подобається, я не допущу! (Тремтить).

Беранже (дуже збуджений). Спокійно! Спокійно!

Дезі. Вони захопили радіостанцію!

Беранже (тремтячи, вкрай збуджений). Спокійної спокійно! спокійно!

Дезі біжить до вікна в глибині, дивиться, потім до вікна спереду, знову дивиться;

Беранже робить те саме, але у зворотній послідовності, потім обоє сходяться посеред сцени обличчям одне до одного.

Д е з і. Це вже не простий собі жарт. Вони справді серйозно беруться!

Беранже. Всюди тільки вони, самі лиш носороги. Уряд перейшов на їхній бік.

Дезі й Беранже бігають до вікон, потім знову сходяться посеред сцени.

Дезі. Мені болить голова.

Беранже (бере пов´язку, яку сам носив перед цим, і пов´язує на голову Дезі). Кохана, я люблю тебе. Не переймайся, це в них мине. Це минущий порив.

Д е з і. У них це не мине. Це остаточно.

Беранже.Я люблю тебе, я нестямно люблю тебе.

Дезі (знімаючи пов´язку). Хай буде, що буде. А що, по-твоєму, можна тут зробити?

Беранже. Вони всі збожеволіли. Світ хворий. Усі вони хворі.

Дезі. Вже ж не нам лікувати їх.

Беранже. Як оце жити в одному будинку з ними?

Дезі (заспокоївшись). Будьмо розважливі. Треба виробити modus vivendi, треба спробувати порозумітися з ними.

Беранже. Вони не можуть нас розуміти.

Дезі. Однак слід спробувати. Іншого виходу нема.

Б е р а н ж е . А ти їх розумієш?

Дезі. Ще ні. Але ми мусимо спробувати зрозуміти їхню психологію, навчитися їхньої мови.

Беранже.В них нема мови! Послухай... і це ти звеш мовою?

Д е з і. А що ти тямиш у цьому? Ти ж не поліглот!

Беранже. Послухай, Дезі, щось-то ми можемо зробити. В нас будуть діти, в наших дітей теж діти, і з плином часу ми вдвох зможемо відродити людство.

Дезі. Відродити людство?

Беранже. Таке вже робилося.

Д е з і. За сивої давнини. Адам і Сва... Вони були дуже сміливі.

Беранже. І ми теж будемо сміливими. Сміливості, зрештою, треба не так уже й багато. І з часом, з терпінням, удвох — ми це зробимо.

Дезі. Навіщо?

Беранже. Ну, му, трохи сміливості, ну, зовсім трошечки.

Д е з і. Я не хочу дітей. Це таке морока.

Беранже.А як ти тоді порятуєш світ?

Дезі. Навіщо його рятувати?

Беранже. Ну й питання!.. Зроби це для мене, Дезі. Порятуймо світ.

Д е з і. Це вони народ. І їм весело, їм добре в їхній шкурі. По них не видно, що вони божевільні. Вони дуже природні. І вони праві.

Беранже (благальне склавши руки перед грудьми і з відчаєм дивлячись на Дезі). Запевняю тебе, Дезі, ми праві.

Д е з і. Ну й претензії.

Беранже. Ти добре знаєш, що я правий.

Дезі. Абсолютної правоти нема. Світ правий, а не ти чи я.

Б е р а н ж е. Ні, Дезі, я правий. Ось і доказ: ти розумієш те, що я кажу.

Д е з і. Це ще нічого не доводить.

Беранже. Ось доказ: я люблю тебе, як лиш може чоловік любити жінку.

Дезі. Сміховинний аргумент!

Беранже. Я вже не збагну тебе, Дезі. Кохана, ти вже не знаєш, що й говориш. Любов! Любов, та ж любов...

Дезі. Мені трохи соромно того, що ти називаєш любов´ю, отого кволого почуття, тієї чоловічої слабості. Та й жіночої. Це й порівнятися не може із жагою й надзвичайною енергією, якою аж пашать оті істоти навколо нас.

Беранже. Енергії? Ти хочеш енергії? На, ось тобі енергія! (Дає їй ляпаса).

Д е з і. Ой! Я б ніколи не повірила! (Обм´якає у фотелі).

Беранже. Ох! Пробач мені, кохана, пробач! (Хоче поцілувати її, вона ухиляється). Пробач мені, кохана, я не хотів. Я не знаю, що на мене найшло, як я міг так не стриматись!

Дезі. Дуже просто: в тебе вже нема аргументів.

Беранже. Гай-гай! За кілька хвилин ми вже чверть віку вкупі прожили.

Д е з і. І мені тебе жаль, бо я розумію тебе.

Беранже (поки Дезі плаче). Хай, безперечно, я не маю вже аргументів. Ти їх вважаєш сильнішими за мене, може, сильнішими й за нас.

Дезі. Безперечно.

Беранже. Нехай, але всупереч усьому я присягаюсь, що не поступлюсь, я не відкинусь.

Дезі (підводиться, йде до Беранже, обіймає його за шию). Бідненький мій, я боронитимусь із тобою до самого кінця.

Беранже.А ти зможеш?

Д е з і. Я дотримаю слова. Вір мені.

Долинає гармидер, уже мелодійний.

Вони співають, ти чуєш?

Беранже. Вони не співають, а ревуть.

Дезі. Вони співають.

Беранже. Кажу тобі, що ревуть.

Д е з і. Ти дурний, вони співають.

Беранже. Тоді слух у тебе аж ніяк не музичний!

Дезі. Бідний мій друже, ти нічого не тямиш у музиці, подивися, як вони граються, як танцюють.

Беранже.І це ти звеш танцями?

Дезі. Це їхній стиль, і які ж вони гарні!

Беранже. Вони огидні!

Дезі. Вони божественні.

Беранже. Перебільшуєш, Дезі, придивися добре.

Дезі. Любий мій, не будь ревнивим. І пробач мені теж. (Знову підходить до Беранже й хоче поцілувати).

Тепер уже Беранже ухиляється.

Беранже. Бачу, що думки в нас зовсім різні. Вже краще не сперечатися.

Д е з і. Ти не будь таким вузьколобим.

Беранже. Не будь дурною.

Дезі (до Беранже, що повернувся до неї спиною. Він дивиться в дзеркало, розглядає себе). Спільне життя вже неможливе.

Беранже й далі розглядає себе дзеркалі, вона поволі підходить до дверей, кажучи: Він недобрий, справді, він недобрий. (І виходить, видно, як вона повільно спускається сходами).

Беранже (все дивлячись у дзеркало). Я не такий уже бридкий як чоловік. Хоч і не красень. Дезі, вір мені! (Обертається). Дезі! Дезі! Дезі, де ти? Ти не зробиш цього! (Біжить до дверей). Дезі! Дезі! Піднімись! Повернися, мила моя Дезії Ти навіть не снідала! Дезі, не залишай мене самого! А що ти мені обіцяла! Дезі! Дезі! (Припиняє гукати, з відчаєм махнувши рукою, повертається до кімнати). Ясна річ. Не порозумілися. Подружжя, де згоди нема. Й тому таке неміцне. Але чому вона пішла, нічого не пояснивши? (Розглядається по кімнаті). Не написала мені й слова. Так не роблять. Тепер я зовсім самотній. (З люттю, але ретельно зачиняє двері на ключ). Я вам не дістанусь. (Ретельно зачиняє вікна). Мене ви не схопите. (Звертається до всіх носорожачих голів). Я з вами не піду, я вас не розумію! Я зостануся тим, ким є. Я ж людина. Людина. (Сідає у фотель). Становище абсолютно нестерпне. Якщо вона пішла, то це моя провина. Я був усім для неї. Що з нею станеться? Ще одна людина на совісті. Мені ввижалося лихо, і воно таки сталося. Бідне дитя, загублене в світі потвор! Ніхто мені не допоможе знайти її, ніхто, бо нема вже нікого.

Знову ревіння, шалений тупіт, хмари пилюки.

Я не хочу їх чути. Я ватою заткну собі вуха. (Затикає ватою вуха і говорить до себе у дзеркало). Нема іншого виходу, крім переконувати їх, — переконувати в чому? А зворотні мутації відбуваються? А й справді, є мутації назад? Це була б геркулесова робота, понад мою силу. А перш ніж переконувати їх, треба говорити з ними. А щоб говорити з ними, треба вивчити їхню мову. Чи хай вони вивчать мою. Але якою мовою я говорю? Яка в мене мова? Чи вона французька? І хіба французька саме така? І чому вона французька? Якщо хочеться, можна й так назвати, ніхто й не заперечить, я один розмовляю нею. Що я сказав? Чи я розумію себе, хіба я розумію себе? (Виходить на середину кімнати). А якщо, як казала мені Дезі, вони все-таки праві? (Повертається до дзеркала). Людина не потворна, людина не потворна! (Вдивляється, гладячи себе рукою по обличчю). Ну й сміхота! Кого ж я нагадую? Кого? (Метнувся до шафи, витягає фотографії, роздивляється їх). Фотографії! Хто вони, ці люди? Пан Папільйон чи, може, Дезі? А ось це Ботар, чи Дудар, чи Жан? Або, може, я? (Знову метнувся до шафи, витягає звідти дві чи три картини). Так, я впізнав себе, це я, це я! (Чіпляє картини на задню стіну збоку від носорожачих голів). Це я, це я.

Коли він повішав картини, видно, що там зображено старого, гладку жінку, ще якогось чоловіка.

Потворність портретів контрастує з носорожачими головами, що вже просто гарні.

(Відходить, щоб роздивитися картини). Я бридкий, я бридкий. (Знімає картини, люто жбурляє їх на землю, йде до дзеркала). А вони гарні. Я завинив! О! Як би я хотів стати таким, як вони! Шкода, нема в мене рогу! Ну й бридке це пласке чоло. А мені б згодився один чи два, щоб підтягнути мої обвислі риси. Мабуть, вони виростуть, я вже не буду соромитись, зможу приєднатися до них. Але нічого не росте! (Дивиться на долоні). В мене м´які руки, а чи зашкарубнуть вони? (Скидає піджака, розхристує сорочку, розглядає свої груди в дзеркалі). В мене гладенька шкіра. А Тіло яке білюще й волохате! Як би я хотів мати міцну, чудову темно-зелену шкуру, бути, як вони, не мати волосся, одягу й усякого сорому! (Прислухається до ревіння). А співи їхні чарівні, трохи зарізкі, та всё ж чарівні! Якби я й сам міг отак. (Намагається імітувати їх). А-а. А-а... Б-р-р! Ні, це не те. Спробуймо ще, гучніше! А-а... Аа... Б-р-р! Ні, ні, це не те, а щось безмірно кволе, сили зовсім не відчувається! Я не можу ревіти, лиш кричу. В мене совість була нечиста, тож треба було вчасно піти за ними. А тепер запізно! Шкода, я потвора, я потвора. Шкода, я ніколи не стану носорогом, ніколи, ніколи! Я вже не можу переродитись. Я так хочу, дуже хочу, але я не можу. Я вже не можу дивитися на себе. (Повертається спиною до дзеркала). Який я бридкий! Лихо тим, хто хоче зберегти свою оригінальність! (Раптом підскакує). Ну тим гірше! Я боронитимусь проти всіх! Мій карабін, де мій карабін?! (Повертається обличчям до зображень носорогів на стіні й кричить). Проти всіх я боронитимусь! Я остання людина і буду нею до самого кінця! Я не здамся!

Завіса

(Перекл. з франц. Петра Таращука)



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС