Електронна бібліотекапідручники


ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС

ЕЖЕН ЙОНЕСКО (1912-1998)


Ежен Йонеско — один із перших представників «театру абсурду»— народився у 1912 році в Румунії. Його мати була француженкою, і французька мова стала для нього рідною. До того ж батьки Ежена після народження хлопчика переїхали до Парижа. До Румунії він повернувся уже підлітком. Закінчивши Бухарестський університет, Ежен працював у ліцеї учителем французької мови.

Для підготовки дисертації майбутній драматург повертається в 1938 році до Франції. Тут була поставлена його перша одноактівка «Голомоза співачка». Задум твору виник у Йонеско після знайомства письменника із самовчителем англійської мови: фрази, які пропонувалося заучувати, діалоги, які потрібно було відтворювати, ситуації, що їх потрібно було програвати, стали для Йонеско вираженням абсурдності людського буття. У цій п´єсі автор використовує прийоми фарсу, гротеску, буфонади.

Ежен Йонеско висловлював думку про те, що реалізм «справжньої реальності не досягає. Він звужує її, розріджує, фальсифікує, дає викривлену перспективу». Наблизитися ж до реальності здатний, за Йонеско, лише той художній світ, що удається до засобів неправдоподібного, використовує парадокс, гротеск, бурлеск, карикатуру. Метою драматурга було створення «нового театрального синтезу», в якому повинні об´єднатися «антагонізми»: «трагедія і фарс, проза і поезія, реалізм і фантастика, буденне і виняткове». Умовність, фантастика, гротеск ніколи не є для Йонеско самоціллю: вони сприяють глибшому художньому опануванню дійсності. Так, фантастичні елементи, що їх вводив автор у драму «Амедей, або Як його позбутися», мали, за його словами, «руйнувати й за контрастом підкреслювати реалізм». А самий сенс п´єси «Картина», зазначав драматург у ремарці, «може виявитись і стати правдоподібним лише... за допомогою неправдоподібного».

У статті «Трагедія мови» Йонеско пише про втрату людиною своєї індивідуальності, здатності мислити і бути собою. Мова людини перетворюється на «балаканину, яка веде до того, щоб нічого не сказати».

У 1950-і роки Йонеско створює нові умовні п´єси: «комічну драму» «Урок» (1950), «трагічний фарс» «Стільці» (1952), «псевдодраму» «Жертви боргу» (1953), «клоунаду» «Картина» (1955), драму «Новий жилець» (1957). Згодом він пише тетралогію про Беранже, об´єднану спільним героєм, який, щоправда, виступає щоразу в різних ролях: звичайнісінької людини, що зустрічається сам-на-сам з потворним «серійним» убивцею («Безплатний вбивця», 1957), працівника юридичного видавництва («Носороги», 1959), драматурга, що на відпочинку в Англії отримав здатність літати («Повітряний перехожий», 1962) і навіть короля Беранже Першого («Король помирає», 1962). Потому з´являються п´єси «Марення удвох» (1962), «Спрага і голод» (1964), «Макбет» (1972), «Людина з валізами» (1975), «Цей жахливий бордель» (1984).

Носороги (1959). «Носороги»— не «антип´єса», вона має звичну драматичну структуру. Сам автор наголошував, що вона є «традиційною і класичною за задумом. Я додержувався тут основних законів театру: проста ідея, такий же простий розвиток дії та стрімка розв´язка».

Майдан провінційного французького містечка. У кав´ярні сидять і розмовляють двоє: Беранже і Жан. Жан роздратований поведінкою, звичками і життєвим укладом свого друга, його непунктуальністю, пристрастю до алкоголю. Беранже виправдовується: йому нудно в цьому містечку, він не створений для щоденної восьмигодинної роботи, стомлюється і випиває, «щоб забутися» та не відчувати «страху існування». Але раптом бесіда приятелів і провінційний спокій обривається. У містечку з´являється... носоріг. Потім другий, третій... Починається незвичайна епідемія: жителі містечка перетворюються на товстошкірих тварин. У носорогів перетворюються колеги Беранже: пан Беф і пан Папільйон, Ботар і Дудар. До стада приєднуються також його друг Жан і кохана Дезі. Лише один Беранже, який, за висловом Е. Йонеско, «протиставив себе історії», з жахом визнає: «Вони збожеволіли. Світ хворий. Усі вони хворі». Він один із «тверезомислячих» жителів міста, які перетворилися на стадо носорогів, розуміє, що необхідно «свідомо й несхитно опиратися їм». І ось наприкінці драми Беранже — єдина людина серед тварин — звертається до всіх носорожачих голів: «Я з вами не піду. Я вас не розумію! Я зостануся тим, ким є. Я ж людина Людина».

Йонеско пояснював, що задум «Носорогів» виник під час слухання розповіді письменника Дені де Ружмона про маніфестацію фашистів у Нюрнбергу 1938 року. Натовп очікував прибуття Гітлера і впадав у своєрідну істерію. Йонеско зізнавався, що «Носороги» — «п´єса антифашистська» і «спочатку під «носороговою хворобою» розумівся нацизм».

Проте зміст драми-притчі завжди ширший, ніж одне окреме явище, алегорія «Носорогів» не передбачає єдиного тлумачення. Та й сам Йонеско застерігав проти виключно антифашистського тлумачення своєї драми: «Носороги» — безсумнівно антинацистський твір, але передусім це п´єса проти колективних істерій і епідемій, що приховуються під личиною розуму та ідей, але не стають від цього менш серйозними колективними захворюваннями, які виправдовують різні ідеології». Драматург відзначав, що його п´єса є «досить об´єктивним описом процесу зростання фанатизму, зародження тоталітаризму... П´єса має простежити і позначити етапи цього феномену».

За переконанням Йонеско, драматург лише позначає проблему, а не роздає світові філософські рецепти: «Недосконале рішення, знайдене самою людиною, є безмежно ціннішим, ніж рецепт, отриманий нею у готовому вигляді, що перешкоджає мислити самостійно».

Уся драма «Носороги» спрямована проти «готових рецептів». Адже ті, хто перетворилися в носорогів, якраз є їх любителями, є носіями «готових ідей». Йонеско писав, що репліки Ботара, Жана, Дудара — «ключові формули, наріжні гасла різних догматиків». Недарма Е. Йонеско пояснював, що носоріг — це й є «носій готових ідей». І цілком закономірно, що Жан, декларуючи свої «готові ідеї» в першій картині, перетворюється на носорога на очах Беранже. Причому в нього знаходяться такі ж готові виправдання своєї метаморфози: «Носороги, зрештою, такі ж, як і ми. І мають однакове з нами право на життя». «Я господар своїм думкам, — кричить Жан, шкіра якого зеленішає, — і ніколи нікуди не збочую. Я йду прямо, завжди тільки прямо». Зовнішня метаморфоза Жана як і інших персонажів драми, є наслідком оносороження внутрішнього.

Через кілька років після створення своєї п´єси Ежен Йонеско зазначав: «Цілком імовірно, що через сто-двісті років «Носороги» будуть незрозумілими. Я, правду кажучи, сподіваюсь, що у світі, в якому всі люди матимуть світлий розум і незалежне мислення, будуть вільними і не роз´єднаними, ніхто не зрозуміє, що я хотів сказати у цій п´єсі».



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС