Електронна бібліотекапідручники


ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІА МАРКЕС (нар.1928)


Г. Гарсіа Маркес — один з найвідоміших письменників сучасності, найяскравіший представник літератури «магічного реалізму». Він народився 6 березня 1928 р. у провінційному колумбійському містечку Аракатака. Серед головних чинників та життєвих обставин, що визначили майбутній світогляд та коло творчих інтересів, сам письменник пізніше назве благодійний вплив материних батьків, у родині яких він виховувався (його бабуся Транкіліна знала безліч неймовірних історій і була неперевершеним оповідачем; дідусь Ніколас, полковник у відставці, ветеран громадянської війни 1899-1903 рр., був мужньою і доброзичливою людиною), а також фантастичну атмосферу місцевості, де він жив, історія та побут якої були овіяні численними міфами та легендами.

Початкову освіту Маркес здобув у єзуїтському інтернаті, а в 1946 р. вступив на юридичний факультет Боготського університету. З кінця 40-х років Маркес пробує свої сили в журналістиці, працює репортером у Картахені (1948-1952), пізніше в Боготі, а з 1955 р. як кореспондент газети «Ель Еспектадор» працює в Європі (Рим, Париж). З 1961 р. Маркес мешкає в Мексиці, де спочатку заробляє на прожиття сценаріями та журнальними статтями, а після того, як здобувають успіх його художні твори, усі творчі сили віддає літературно-художній діяльності. Серед тих, хто найбільше вплинув на формування Маркеса як письменника були Фолкнер (а саме його літературне графство Йокнапатофа, аналогії до якого в творчості Маркеса можна знайти у його казковому міфі про Макондо), В. Вульф, А. Камю, Е. Хемінгуей тощо.

Перші літературні спроби Маркеса належать ще до часів його навчання в інтернаті, де він пробує писати вірші. Вдруге Маркес звертається до літератури із середини 40-х років, поєднуючи свої творчі пошуки з журналістикою. Утім, надто серйозно до своїх тодішніх занять літературою Маркес ще не ставився, жартома зазначаючи, що свої перші оповідання написав виключно з метою розвіяти скепсис критика і романіста Саламеа Борди щодо спроможності молодого колумбійського покоління висунути зі своїх рядів власних письменників. Перші художні публікації Маркеса дійсно не були вдалими. Це насамперед стосується першої його повісті «Опале листя» (1951), в якій він змалював вигадане містечко Макондо, що нагадує реальне містечко його дитинства Аракатаку. Оповідь у творі ведеться від особи дванадцятирічного хлопчика, відсторонений погляд на життя якого немовби зіставляється зі світобаченням інших персонажів. Подальша письменницька кар´єра Маркеса також не була рівною і зазнавала як успіхів, так і тимчасових відступів. Одне з його оповідань 1955 р. «Якось після суботи» отримало національну премію Колумбії. На хвилі цього визнання в 1959 р. з´являється його збірка оповідань «Похорон великої Мами», а в 1966 р. — роман «Лиха година», за який він отримав престижну літературну премію і контракт з одним із аргентинських видавництв на майбутні твори.

Незважаючи на очевидні літературні успіхи Маркеса, його повість «Полковникові ніхто не пише» (1958), яка пізніше була визнана однією з найкращих у творчому доробку письменника, на той час залишиться практично непоміченою. Справжня письменницька слава приходить до Маркеса в 1967 р., коли з´являється його роман «Сто років самотності», що мав приголомшливий успіх і ставився критикою за глибиною ідейного задуму і рівнем художньої досконалості в один ряд з «Дон Кіхотом» Сервантеса. У романі, навіяному біографічними і, зокрема, образами дитинства письменника, а також історичним контекстом життя країни, змальовані шість поколінь роду Буендіа — від його заснування і до повного виродження. Причиною цього виродження стає його замкнутість, ізольованість від часу та проблем, якими живуть інші люди, а в більш глибокій смисловій перспективі роману вимирання роду Буендіа символічно знаменує деградацію, духовний занепад людства, яке все більше індивідуалізується і усамітнюється, втрачаючи ту духовну єдність, ту солідарність, яка виступає основною запорукою виживання і розвитку. Саме у зв´язку з романом Маркеса «Сто років самотності» чи не вперше з´являється й термін «магічний реалізм», який критика з того часу почала широко застосовувати як до творів самого Маркеса, так і до текстів інших латиноамериканських прозаїків.

Визначний внесок письменника в розвиток латиноамериканської літератури XX ст. був відзначений в 1982 р. Нобелівською премією. До основних стильових рис Маркеса належать взаємопроникнення елементів реальності та фантастики, поєднання філософських здобутків сучасної латиноамериканської культури з мотивами та образами індіанської, негритянської та іспанської міфології, експресивний метафоризм, тяжіння до символічних узагальнень та притчової манери оповіді, лаконізм та «снайперська точність мовлення». Багато з цих рис знаходимо у одному з кращих оповідань Маркеса «Стариган а крилами», що увійшло до збірки «Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру та її жорстоку бабку» (1972).

Стариган із крилами (1972). Фабулу оповідання складає розповідь про те, як одного разу після бурі рибалка Пелайо та його дружина Елісенда знайшли на березі моря старого брудного чоловіка який, на перший погляд, нічим не відрізнявся від звичайної літньої людини, якби не його величезні крила, що були у нього за спиною. Дивний незнайомець намагався вибратись із багнюки, але важкі крила заважали йому, і він остаточно знесилів. Пелайо спочатку сприйняв його за мореплавця, але сусідка пояснила йому, що це янгол, якого, очевидно, було послано за маленькою хворою дитиною і який, через старість, не втримався під дощем і впав на землю. Янгола помістили до стайні, де він жив разом з курми, годуючись залишками їжі і стійко терплячи усі негаразди та людські образи. Дитина не почувалася більше хворою, і Пелайо хотів було відпустити янгола, але, помітивши, що незвичайна істота викликає інтерес у селян, вирішив підзаробити на янголі, показуючи його за гроші. Утім, люди швидко втратили інтерес до незвичайного старого, оскільки в селищі з´явився атракціон з жінкою-павуком, подивитись на яку коштувало дешевше і, крім того, вона охоче відповідала на усі запитання, тоді як янгол лише мурмотів щось незрозуміле і не реагував на прохання і дії людей. Дуже швидко про янгола забули, а в очах Пелайо і Елісенди він перетворився на тягар, адже не приносив більше прибутку. Старий був дуже хворим, лікар, який оглянув його, висловив переконання, що жити йому залишилось недовго, але, всупереч його припущенням, янгол поступово почав відроджуватись до життя, і одного ранку, злетівши в небо, він залишив світ людей.

Художній світ оповідання Маркеса побудований на поєднанні елементів реального (буденний побут і психологія мешканців невеличкого рибальського селища) і фантастичного (образи янгола та жінки-павука), при цьому фантастичне мешканцями селища сприймається як щось цілком реальне, земне. Фантастичне в оповіданні письменника виконує функцію своєрідного філософського гротеску, який збільшує і доводить майже до абсурду картину духовної безкрилості і моральної ницості людини, що замкнулася в колі вузькоегоїстичних матеріальних інтересів і грубих тілесних задоволень. Письменник підводить читача до логічного парадоксу: янгол, що уособлює світ вищих моральних цінностей і духовних орієнтирів людства, виявляється зайвим у світі людей. Чи не тому в нього такі важкі крила? Оповідання Маркеса, таким чином, переростає масштаб зображуваного безпосередньо і перетворюється на морально-філософську притчу, в якій маленьке рибальське селище постає моделлю усього людства, що втратило крила, тобто високі духовні ідеали і справжні моральні орієнтири.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС