Електронна бібліотекапідручники


ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС

БЕРТОЛЬТ БРЕХТ (1898-1956)


Бертольт Брехт — найвизначніший німецький драматург першої половини XX століття. Він був людиною обдарованою в різних галузях літератури і мистецтва: поет і прозаїк, драматург і режисер, публіцист і теоретик театру. Народився Брехт 10 лютого 1898 року в баварському місті Аугсбурзі в родині директора паперової фабрики. Спочатку він навчався в місцевій гімназії, а згодом — у Мюнхенському університеті, де вивчав медицину і природничі науки. Писати Бертольт починає ще в гімназії, а з 1914 року в аугсбурзькій газеті «Фольксвіле» друкуються його вірші, новели і театральні рецензії. У 1918 році Брехта призивають в армію, де він був санітаром у військовому шпиталі. У цей час він пише свої перші антивоєнні вірші та пісні й виконує їх під гітару. Серед них особливо виділяється його «•Балада про мертвого солдата» (1918).

Молодий Брехт виявляє свою близькість до експресіонізму: це й застосування гіперболи, гротеску, фантастики, і так звана «дика» мова. Експресіоністські прийоми характерні і для перших брехтівських драм: «Ваал» (1918), «Барабани серед ночі» (1919), «У джунглях міст» (1923). Постановка однієї з них приносить Брехту перший значний успіх. П´єса «Барабани серед ночі» була поставлена в Мюнхенському камерному театрі 1922 року і принесла автору престижну літературну премію імені Кляйс- та. Згодом драму поставили в Берліні та інших німецьких містах.

1924 року видатний німецький режисер Макс Рейнгардт запросив Брехта драматургом у свій театр у Берліні. А в 1927 році Брехт зближується ще з одним визначним театральним діячем — Ервіном Піскатором, творцем «політичного театру». У цьому ж році Брехт випустив окремою збіркою свої вірші, написані протягом десятиліття — «Домашні проповіді». Тоді ж драматург створює злободенні сатиричні п´єси, з яких найвідомішою була антивоєнна комедія «Людина є людина» (1926). Б. Брехт вважав цю комедію своїм першим твором, написаним з нових ідейно-естетичних позицій. У ній уперше відбилися його принципи «епічного театру».

Вихідним пунктом теорії Брехта було протиставлення двох форм театру: 1) «драматичного», або «арістотелівського» і 2) «епічного», або «неарістотелівсько- го». Він зазначав, що драматичний театр прагне підкорити собі емоції глядача, щоб той пережив катарсис (очищення) через страх і співчуття, щоб він співпереживав, хвилювався, віддався тому, що відбувається на сцені, усім єством, втратив відчуття межі між театральною дією та справжнім життям, і почувався б не глядачем, а особою, залученою до справжніх подій. Епічний театр, за Брехтом, навпаки, має апелювати до розуму і вчити, він перетворює глядача на спостерігача-аналітика, розповідає про ситуації та проблеми, так що той зберігає контроль над своїми почуттями, не піддаючись ілюзії сценічної дії, визначає свою принципову позицію і приймає рішення. Сам Брехт склав порівняльний перелік ознак драматичного й епічного театру.

Для здійснення положень «епічного театру» Брехт використовує художній прийом, який називає «ефектом очуження» (Verfremdungseffekt, або V-ефект). Сенс цього ефекту полягає у тому, щоб представити глядачу добре знайоме й буденне явище дивним, незрозумілим, «чужим», таким, що провокує на дискусію та роздуми. Він був покликаний порушити автоматизм глядацького сприймання. Брехт пояснював: «Виконати очуження події чи характеру означає перш за все позбавити подію чи характер усього, що само собою є зрозумілим, знайомим, очевидним, та викликає з приводу цієї події подив і цікавість». Драматург говорив, що глядач впізнає певний предмет зображення, однак сприймає його образ як щось незвичайне, тобто «очужене». Ефект очуження допомагає драматургові, режисерові, акторові показати ті чи інші явища не в їхньому звичному вигляді, а з певного несподіваного і нового боку, що примушує глядача подивитися на старі і, здавалося б, добре знайомі речі по-новому, а значить — активніше ними зацікавитись і глибше осягнути. «Сенс техніки ефекту очуження, — зазначав Брехт, — полягає у тому, щоб навіяти глядачу аналітичну, критичну позицію щодо зображуваних подій».

Одним із джерел брехтівського ефекту очуження був традиційний театр Японії та Китаю. Він писав, що «ефект очуження є старим законом мистецтва, відомим завдяки народним комедіям і практиці азіатського театру». Але прояви цього ефекту ми знайдемо, наприклад, в античній драмі і в театрі Шекспіра, у Мольєра і Гете, Пушкіна і Шоу. «Ефект очуження»— це об´єктивний і універсальний закон мистецтва, що за різних часів має свої прояви. У театрі Брехта форми його різноманітні. Це знамениті пісні (зонги), які проголошуються безпосередньо в зал і прямо не пов´язані із сюжетом п´єси. Це й використання такої давньої, відомої з античних часів театральної форми, як хор. Це й чергування віршів і прози, діалогу й пісні, застосування масок і плакатів, зміна оформлення при відкритій завісі тощо.

Брехт прагне до глибинного оновлення театру, до пошуків нових художніх форм. Так, на ранньому етапі своєї творчості він зацікавився драмою-притчею як повчальним, дидактичним жанром. Однак притчі був притаманний загальнолюдський характер, а її мораль — універсальна, позачасова. Брехт розширив рамки і можливості притчі. Він переводить її з загальнолюдського в конкретний соціально-політичний план. Позаісторичний характер притчі не задовольняв драматурга, і завдяки цій принциповій зміні акцентів п´єса-притча трансформується у Брехта в п´ссу-параболу. Брехтівським параболам притаманне активне втручання в сьогодення, вони спрямовані на формування світогляду глядачів. До них належать такі його твори, як «Круглоголові та гостроголові», «Сходженню Артуро Уї можна було завадити», «Добра людина з Сичуані», «Кавказьке крейдяне коло» тощо.

Питанням теорії «епічного театру» Б. Брехт присвячував численні статті, трактати, виступи: «Про оперу» (1930), «Про експериментальний театр» (1939), «Малий органон для театру» (1949), «Діалектика в театрі» <1953).

1928 року Брехт одружився з видатною німецькою актрисою Геленою Вайгель (1900-1971). Пізніше вона виконуватиме головні ролі в багатьох брехтівських п´єсах. Зокрема, Г. Вайгель створила образи трьох матерів — Пелагеї Власової («Мати»), матінки Кураж і Тереси Каррар.

Цього ж року разом із композитором Куртом Вайлем Брехт пише «Трикопійчану оперу», яку була поставлена в Берліні. Саме цей твір приносить драматургу європейську славу.

На рубежі 20-30-х років Брехт звернувся до такого жанру, як «повчальна» драма. Він намагається повчати прямо і зрозуміло, не боячись відвертої дидактики. До повчальних п´єс належали: «Баденська повчальна п´єса», «Щасливий кінець», «Виняток і правило», «Заходи», «Вища міра», «Свята Іоанна різниць», «Мати».

У 1933 році, вже на другий день після підпалу Рейхстагу, Брехт залишив Німеччину. П´ятнадцять років він із дружиною провели в еміграції. Вони мешкали поперемінно в Чехословаччині, Австрії, Франції, Данії, Швеції, Фінляндії, США. «Ми країни міняли частіше, ніж черевики», — писав Брехт. У 1935 та 1941 роках Брехт із дружиною приїздили в СРСР, де зустрічалися з радянськими письменниками та німецькими антифашистами. Період поневірянь був для драматурга найпліднішим, особливо 1933-1941 роки. У 1934 році Брехт пише параболу «Круглоголові та гостроголові», памфлет на гітлерівський рейх. У гостросатиричній манері написана ще одна антифашистська парабола Брехта — «Сходженню Артуро Уї можна було завадити» (1941). Інакомовно в ній відтворюється історія виникнення фашистської диктатури. Протягом 1935-1938 років Б. Брехт створив 24 одноактні драми, які він об´єднав у збірку «Страх і відчай у Третій імперії». У них драматург відмовився від умовного, гротескно-фантастичного тла, малюючи трагічну історію сучасного німецького життя в життєподібній манері. У 1939 році, у момент вторгнення гітлерівців у Польщу, Брехт закінчує один із найзнаменитіших своїх творів — хроніку Тридцятирічної війни *Матінка Кураж та її діти».

У жовтні 1948 року Брехт повертається в Німеччину. Цього ж року він створює разом із дружиною знаменитий театр «Берлінер Ансамбль». Тут ідуть брехтівські п´єси, які півтора десятка років чекали на своє сценічне втілення. В останні роки життя Брехт, який тепер отримав можливість реалізувати свої театральні принципи на практиці, активно працює як режисер. Він також створює обробки драм Софокла («Антігона»), Шекспіра («Коріолан»), Ленца («Гувернер»), Гауптмана («Червоний півень»), задумує написати п´єси про Ті ля Уленшпігеля та Альберта Ейнштейна.

У 1949 році Брехта нагороджено Національною премією Німецькою Демократичної Республіки. 1954 року його було обрано віце-президентом Академії мистецтв НДР. У цьому ж році Брехт, член Всесвітньої Ради Миру і активний борець за мир, нагороджений Міжнародною Ленінською премією «За зміцнення миру між народами».

1955 року Брехт серйозно занедужав і 14 серпня 1956 року помер від інфаркту міокарда. Його поховали по сусідству з могилами видатних німецьких мислителів Гегеля і Фіхте.

Матінка Кураж та її діти (1939). В основу драми покладено повість німецького письменника Ганса Якоба Крістофа Гріммельсгаузена «Життєпис пройдисвітки і бродяги Кураж» (1669). Героїня цього твору в молодості веде розбещене життя, багатіє, обкрадаючи своїх коханців-офіцерів, а постарівши й зубожівши, стає маркітанткою. Дія п´єси Брехта, як і дія повісті Гріммельсгаузена, відбувається за часів спустошливої для Німеччини Тридцятилітньої війни (1618-1648), яка відкинула Німеччину на сторіччя назад.

В умовах 30-х років «Матінка Кураж» звучала як протест проти демагогічної пропаганди війни фашистами. Брехт адресував її тій частині німецького населення, яка піддалась цій демагогії. Адже війна зображена у п´єсі як стихія, що є органічно

ворожою людському існуванню. Її прем´єра відбулася 19 квітня 1941 року в швейцарському місті Цюріху.

Проте справжня, найголовніша прем´єра «Матінки Кураж» відбулася 11 січня 1949 року, коли п´єсу Брехта поставили в Берліні, у Німецькому театрі імені Макса Рейнгардта. Одним з режисерів був сам драматург. Ця вистава здобула всесвітню славу, а на її основі кілька місяців потому виник «Берлінер ансамбль».

Брехт написав п´єсу-пересторогу, попереджаючи людство про жахливі наслідки мілітаристської політики. Автор розповідає історію сім´ї маркітантки Анни Фірлінг, яку прозвали Матінкою Кураж, на тлі історичних подій XVII ст. Це п´єса-парабола. Доля сім´ї Кураж уособлює долю всього німецького народу і навіть ширше — Європи. Недаремно троє її дітей народилися від різних батьків — представників різних європейських народів. Матінка Кураж з гордістю говорить, що зі своїм фургоном вона «цілий світ об´їхала». Отже її родина — своєрідна модель усього людства.

Між першою і останньою картинами розгортається драма жінки й матері, яка сказала «так» війні, що забрала усіх її дітей, спустошила німецьку землю і відняла у матінки Кураж усе, крім старого фургончика. Тридцять років її фургон, в якому завжди знаходиться ходовий товар, їздить дорогами війни. Кураж хоробра (звідси походить її прізвисько), розумна, дотепна, практична, приваблює своїм оптимізмом (особливо на початку драми) і тверезим розумінням життя. Але вона є породженням меркантильного, жорстокого і цинічного духу Тридцятилітньої війни. До причин же і суті цієї війни Кураж абсолютно байдужа. Вона іде на війну в надії на зиск, а залежно від ситуації піднімає над своїм фургоном то лютеранський, то католицький прапор.

Анна Фірлінг втілює ідею наживи, яку іронічно коментує фельдфебель: «Ага, нехай, значить, війна самий качанчик виїсть, а грушку зоставить! Ти хочеш на війні вигодувати свій виводок, а данину війні хай платять інші». Сам фельдфебель теж пропагує війну, свою годувальницю: «Мир — це безладдя. Тільки війна може навести лад. Мирного часу людство переводиться на ніщо». У щирому переконанні, що «без війни порядку нема», він закликає віддати себе війні. На зіткненні цих ідей будується подальша дія. Вербувальник зваблює стати солдатом старшого сина Ейліфа, згодом сама матінка Кураж, охоплена жадобою привласнити полкову касу, так славно потор- гувалась, що іншого її сина Швейцеркаса розстріляли. Анна Фірлінг за дванадцять років «роботи» на війні втратила дітей, але так і не розбагатіла. Рятуючи матір, загинула німа Катрін, але й це не привело героїню до прозріння.

Завдання автора п´єси полягало не в тому, щоб примусити вкінці прозріти матінку Кураж... Авторові потрібно було, щоб бачив глядач, адже сліпота матінки Кураж відкриває очі читачам та глядачам.

У п´єсі Брехта втілено чимало принципів і прийомів «епічного театру». Проза у «Матінці Кураж» чергується з віршами, діалоги — з піснями. Режисерські вказівки Брехта до п´єси свідчать про застосування таких форм очуження, як звернення акторів до глядачів, використання фотографій та кінопроекцій. Очужує дію і короткий виклад подальших подій перед початком кожної з дванадцяти картин: це дає змогу зосередитись не на тому, що відбудеться, а як відбудеться, а значить, сприяє формуванню активної аналітичної позиції глядача (під час вистави ці ремарки проектувалися на екран) й читача. Ефект очуження досягався у брехтівському театрі й особливими режисерськими прийомами, і системою акторської майстерності, і музикою, і оформленням.

Надзвичайну роль у драмі відіграють пісні (зонги). Зонги «очужують» дію, коментують її, проливають світло на характери дійових осіб, узагальнюють сенс твору. Саме в зонгах подасться безпосереднє розуміння конфлікту п´єси, а також виявляється позиція драматурга. Зонги «Матінки Кураж» написані в різних жанрах. Це марші («Пісня матінки Кураж»), балади (про братання, про дружину і солдата), куплети («Пісня про велику капітуляцію», «Пісня про великих людей»). Дві останні пісні виконують особливо важливу функцію. Без зонга про велику капітуляцію (картина 4) неможливо зрозуміти численні вчинки Анни Фірлінг. А в пісні про великих людей (картина 9) сходяться всі основні мотиви п´єси. «Мудрість» веде Кураж до тих же сумних наслідків, що й біблійного царя Соломона. Хоробрість є причиною смерті Ейліфа, як і Юлія Цезаря. Подібно давньогрецькому філософу Сократу, від своєї чесності гине Швейцеркас. А Катрін помирає, як і Святий Мартін, від доброти і самопожертви.

За рік до своєї смерті, у 1955 році, Бертольт Брехт, розмірковуючи про сценічну долю своєї найзнаменитішої драми, говорив: «Я хотів би знати, скільки сьогоднішніх глядачів «Матінки Кураж та її дітей» розуміють пересторогу, яка є у п´єсі».



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС