пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ (1891-1940)


Михайло Булгаков увійшов в історію російської літератури як блискучий прозаїк і драматург, неперевер- шений сатирик, вдумливий літописець доби трагічних соціально-історичних зрушень та катастроф, які переживала Європа першої половини XX ст.

Майбутній письменник народився 15 травня 1891 р. в Києві в родині доцента Київської духовної академії та колишньої викладачки гімназії. Родина Бу- лгакових була великою і дружньою: крім Михайла, який був найстаршим, у родині було ще шестеро дітей. З дев´яти років він навчається в гімназії, багато читає, захоплюється театром і сам організовує любительські сімейні вистави. У 1909 р. Булгаков вступає на медичний факультет Київського університету, а в 1913 р. одружується з Тетяною Миколаївною Лаппа, з якою зустрічається на той час уже близько п´яти років. З початком Першої світової війни М. Булгаков спочатку працює в одному з київських шпиталів, а після отримання диплому і у зв´язку з наступальними діями російської армії разом з госпіталем передислоковується безпосередньо до лінії фронту, спочатку в м. Кам´янець-Подільський, потім в м. Чернівці. Звідти М. Булгакова переводять у тил, в село Нікольське Смоленської губернії, а далі — у В´яземську міську лікарню. Подальші бурхливі роки революції та громадянської війни різко змінюють долю М. Булгакова. З кінця 1918 р. він знову в Києві, де займається приватною лікарською практикою, стає свідком трагічних подій, які в цей час відбувалися у місті — стрімких змін влади, кривавих розправ, розстрілів, сплеску анархії та насильства. Утім, М. Булгакову не довелося обмежитися лише роллю пасивного свідка історичних зламів доби, волею долі він змушений був брати в них безпосередню участь.

Спочатку він — член офіцерських угруповань, які виступили на захист уряду гетьмана П. Скоропадського. На початку лютого 1918 р. Булгаков був мобілізований в армію УНР С. Петлюри, але при її відступі з Києва дезертирував, а влітку наступного, 1919 р. був мобілізований як лікар до частин Червоної Армії, після чого потрапляє до лав денікінської армії, де служить лікарем одного з козачих полків. Так Булгаков потрапляє до Владикавказу (Північний Кавказ), звідки, можливо, збирався емігрувати з залишками відступаючих білих частин за кордон, але, тяжко захворівши, не встигає це зробити і опиняється вже в радянській Росії.

Знову в його долі наступає різкий злам. Булгаков залишає роботу в госпіталі і влаштовується працювати журналістом, працює у Владикавказу Тифлісі, Батумі, на деякий час приїжджає до Києва, аз 1921 р. оселяється і працює у Москві, служить репортером та фейлетоністом, співпрацює з багатьма літературними газетами та журналами.

Літературну творчість М. Булгаков розпочав як прозаїк. Свої перші літературні спроби сам письменник датує 1919 роком, коли написав декілька фейлетонів на зло

боденні теми. Тоді ж Булгаков звертається і до художньої прози і впродовж 1919- початку 20-х рр. пише велику кількість оповідань, переважно автобіографічного характеру, частину яких об´єднує в тематичні цикли. Першим з них став цикл із 7-ми невеличких оповідань, якому пізніше Булгаков дав назву «Записки юного лікаря». У циклі відбилися враження письменника від перших років його медичної практики в Ні- кольській та В´яземській лікарнях. У центрі зображення — самовіддана праця молодого провінційного лікаря, у процесі якої відбувається становлення його психології та характеру. Враження від років, проведених у Владикавказу і перші кроки свого літературного становлення Булгаков описує в невеличкій повісті «Записки на манжетах» (1920-1921), яка також за своєю формою нагадує своєрідний тематичний цикл коротеньких замальовок. Обидва твори написані від імені оповідача, який із м´якою самоіронією стежить за тим, як поступово, у процесі найрізноманітніших життєвих випробовувань, у вирі революційних подій руйнується його юнацький ідеалізм, на зміну якому приходить твереза і виважена позиція людини загартованої і зрілої, яка повністю починає усвідомлювати суть своїх духовних прагнень і моральних цінностей. Водночас у ранній прозі М. Булгакова звучать і трагічні нотки, пов´язані з неприйняттям тих жахливих картин насилля, які він спостерігав під час громадянської війни (оповідання «Червона корона», 1922; «Незвичайні пригоди доктора», 1922; «Китайська історія», 1923 та інші). Уже тут зароджуються деякі з тих мотивів, що надалі стануть центральними і пройдуть через усі головні його твори (провини і спокутування гріха, милосердя, безумства, хворого сумління тощо). У ці ж роки Булгаков пише й свій перший роман «Біла гвардія» (1923-1924).

Роман створювався на основі київських вражень письменника від подій 1918- 1919 років. У трьох частинах свого роману письменник описує перипетії боротьби за Київ, яка точилася між військами Скоропадського, Петлюри, Денікіна і червоноар- мійців, змальовує сцени насилля і безчинств, кривавої анархії, якою було охоплено в ці роки місто. У центрі зображення роману — родина Турбіних та коло їх нечисленних знайомих, які уособлюють білу гвардію і, ширше, російську інтелігенцію з її високим потенціалом культурних та моральних цінностей, що протиставляються в романі аморальному світу революційного насильства і жорстокості.

Проблематика роману і недвозначність ідеологічних симпатій його автора різко контрастували з офіційно схваленим тоном тогочасних творів на тему революції та громадянської війни, що викликало різку критику булгаковського роману і поклало початок його цькування як письменника. У художньому сенсі роман Булгакова поєднував традиції російської реалістичної прози XIX ст. із принципами оповіді початку XX ст. — прийомами імпресіоністичної техніки зображення і елементами символізму, який головним чином виявляє себе в образах релігійного та філософського звучання.

Починаючи з 20-х років, Булгаков виступає переважно як сатирик, створюючи цілий ряд сатиричних оповідань, нарисів та фейлетонів, в яких відбилася критична реакція письменника на викривлення соціалістичного побуту та моралі, абсурдність ідеологічних настанов нового режиму, пов´язаних з відмовою від тих культурних цінностей російської інтелігенції, які поділяв Булгаков і які він буде мати на увазі, коли пізніше, у листі до уряду СРСР, засвідчить свій «глибокий скептицизм щодо революційного процесу, що відбувається в моїй відсталій країні, і протиставлення йому шанованої мною Великої Еволюції». У подальші роки сатира Булгакова стає ще більш гострішою і в´їдливішою і, головне, набуває ознак більш або менш прихованої пародії на політичну сучасність. Ряд творів Булгакова, в яких у найбільш яскравій формі виявила себе політична сатира, відкрила повість «Дияволіада» (1923-1924). Змістом «Дияволіади» є гротескно змальована доля маленької людини, непомітного гвинтика, що в якийсь момент втратила рівновагу посеред ходу велетенської бюрократичної машини і, безуспішно намагаючись знову знайти себе, з´їхала з глузду. У ще більш ідеологічно загостреній формі виявляє себе сатирична основа повістей «Рокові яйця» та «Собаче серце», яким надано рис політичного фейлетону і антиутопії. Тематично з даним рядом творів співвідноситься також відомий булгаковський фейлетон «Багряний острів».

З кінця 20-х і впродовж 30-х рр. Булгаков напише ще кілька значних за обсягом прозових творів, переважно автобіографічного характеру (повісті «Потаємному другу», 1929; «Записки покійника, або Театральний роман», 1936; а також роман «Життя пана де Мольєра», 1932-1936, що був замовлений йому для серії ЖЗЛ, який свого часу не був надрукований, оскільки не сподобався М. Горькому).

Не менш значним, ніж прозовий, є й драматургічний спадок письменника. До драматургії він звернувся у 1926 р. У жовтні цього року відбулася прем´єра одразу двох його п´єс — «Дні Турбіних» (інсценізована версія роману «Біла гвардія»), що були поставлені у МХАТі, та «Зойчиної квартири» — у театрі Вахтангова. У 1927 р. Булгаков створює трагікомедію «Біг», в якій змальовує останні дні розбитої вранге- лівської армії та поневіряння окремих її представників в еміграції, а ще через рік, у 1928 р. у Камерному театрі відбувається прем´єра його гостросатиричного памфле- ту-пародії на революцію та «революційні п´єси» сучасних йому драматургів «Багряний острів». Незважаючи на жорсткий ідеологічний тиск та цензурні обмеження (у березні 1929 р., наприклад, усі його п´єси були зняті з репертуару Камерного театру), Булгакову все ж вдається ще деякий час прориватися до театрального глядача. У 1932 р. МХАТ поставив інсценовану ним версію «Мертвих душ» Гоголя, у 1936 р. — п´єсу про життя Мольєра «Кабала святош». Однак посилюється критика на його адресу з боку ідеологів соціалістичного реалізму, і усі п´єси Булгакова поступово знімаються з репертуару. Лише офіційний дозвіл Сталіна (який був на виставі «Дні Турбіних» 15 разів) дав Булгакову можливість ще шість років пропрацювати у МХАТі, куди його, звичайно, охоче взяли, оскільки поважали j цінували як одного з найталановитіших сучасних драматургів.

Драматургічний спадок Булгакова 30-х років складають п´єса-антиутопія про майбутню світову війну «Адам і Єва» (1931), п´єса з останніх днів життя Пушкіна «Останні дні» (1935), комедія «Іван Васильович» (1936), за мотивами якої в наші дні відзнятий відомий комедійний фільм «Іван Васильович змінює професію», «Дон Кі- хот» (1938, за романом Сервантеса) та інші п´єси, а також значна кількість кіносценаріїв та оперних лібрето.

Майстер і Маргарита (1928-1940). Вершинним твором Булгакова став його роман «Майстер і Маргарита», над яким письменник працював останні 12 років свого життя. Роман писався надзвичайно важко, з відступами, паузами, переробками та редакціями з 1928 по 1940 рр. Булгаков створив шість варіантів цього роману, що мали назви: «Чорний маг», «Копито інженера», «Жонглер з копитом», «Гастроль (Волан- да)», «Князь Темряви» та інші. На сторінках другої редакції в романі вперше з´являються образи Майстра і Маргарити, які й визначили його остаточну назву.

Композиційно у романі простежується три фабульні лінії. Перша з них описує фантастичну появу в Москві 30-х років XX ст. диявола, який в романі носить ім´я Во- ланд, та його почту, що складається з демонів нижчої ієрархії: Азазелло, чорного кота на прізвисько Бегемот, Коров´єва-Фагота, Абадонни та відьми Гелли. Поява диявола та його поплічників провокує в місті низку неймовірних подій та конфліктів, через які у романі розкриваються негативні сторони радянської дійсності.

У безпосередньому зв´язку з лінією Воланда в романі розкрита й фабульна лінія історії романтичного кохання Майстра та його подруги Маргарити.

Дві перші фабульні лінії роману найчастіше умовно об´єднують загальною назвою «московські», тоді як останню, третю виділяють як «біблійну» фабульну лінію. Подієва канва цієї лінії і становить сюжет того «роману про Пілата», який написав Майстер. Предметом зображення цієї лінії виступають описані в новозавітних євангельських текстах події останніх днів життя Ісуса Христа, страченого в Єрусалимі за наказом римського прокуратора Іудеї Понтія Пілата. Булгаков не відтворює описану в євангеліях картину буквально. Він змінює окремі імена (Ісус — на Єшуа), вводить у дію героїв, які в євангельських текстах не згадуються (Афраній, Ніза та інші), а головне, змінює багато з тих акцентів, якими традиційно визначаються смислові координати цієї ситуації. Утім, зовнішня канва подій залишається незмінною.

Головний композиційний принцип побудови твору визначають як «роман у романі»: сюжет булгаковського роману відтворює драматичні обставини написання Майстром роману про Єшуа та Пілата, власний сюжет якого складає зміст «біблійної» фабульної лінії булгаковського твору. Ускладненість композиції булгаковського твору виявляє себе й у тому, що «московська» й «біблійна» сюжетні лінії у ньому не ізольовані одна від одної, а навпаки, тісно поєднані: біблійні розділи (їх У романі 4) періодично вкрапляються в московську розповідь, а в останньому розділі роману обидва ці просторові і часові потоки зливаються у сцені «реальної» (звісно, у загальному фантастичному просторі булгаковського роману) зустрічі Майстра із придуманими ним героями. Упродовж усього сюжетного розвитку булгаковського твору періодичне і тісне переплетіння двох романів і двох розповідних ліній створює складну систему по- дієвих паралелей та смислових віддзеркалень (Москва-Єршалаїм), долі Єшуа та Пілата і долі Майстра та ін.).

Складною і багатоаспектною є й проблематика булгаковського твору, яка спирається на широке коло мотивів літературного, історико-філософського та автобіографічного звучання. Серед основних літературних джерел роману передусім слід виділити знамениту гетівську трагедію «Фауст», з якої Булгаков запозичує епіграф до свого твору і з якою в булгаковському романі встановлюються численні смислові паралелі на ідейному, сюжетному та обраному рівнях. У числі інших літературних джерел можуть бути названі твори таких представників західноєвропейської і російської літератури XIX ст., як Гофман, Гоголь, Салтиков-Щедрін та Достоєвський, із текстів ´ яких Булгаков черпає окремі прийоми (насамперед комічного, фантастичного, гротеску тощо), сюжетні ходи та принципи ведення розповіді.

Загалом можна вести мову про дві головні площини, в яких виявляє себе проблематика булгаковського твору. Перша — морально-філософська, яка розкривається через головні образи роману — Майстра і Маргарити, Єшуа Га-Ноцрі і Пілата, Воланда. З образами Майстра і Маргарити насамперед пов´язані такі важливі теми, як роль і покликання митця в суспільстві, його взаємини із владою, теми морального вибору і відповідальності за нього, тема рятівної сили кохання.

У чомусь схожі і водночас відмінні долі описуваних Майстром героїв Єшуа і Пілата. Єшуа Га-Ноцрі, мандрівний проповідник, який приходить в Єршалаїм, де його засуджують і страчують, в цілому мало нагадує справжнього, описаного в Євангеліях Ісуса, але в головному з ним споріднений — він твердо і до кінця стоїть за істину, цілком свідомий свого морального вибору і не відступає від нього навіть тоді, коли ціною такої відмови стає його життя. З образом Га-Ноцрі пов´язана в романі й тема справедливості та відповідальності. Єшуа судить справедливо: за виявлену слабкодухість і Пілат, і Майстер приречені на постійні муки сумління, і хоча й отримують в фіналі роману прощення, але не святість, не звеличення. Якщо Єшуа втілює ідею моральної справедливості, то у зв´язку з образом Пілата звучить тема історичної справедливості, і саме Пілат, а не Єшуа є головним героєм цих розділів. Неважко помітити, що, незважаючи на усю ганебність свого вчинку, тобто фактично зраду Єшуа, якому він симпатизує, Пілат не змальований як персонаж безумовно негативний. Розкриваючи конфлікт між Єшуа і Пілатом, Булгаков підводить свого читача до цілого комплексу надзвичайно складних моральних та психологічних питань, пов´язаних із проблемою морального вибору, чіткістю і усвідомленістю власної моральної позиції, готовністю прийняти відповідальність за зроблений вибір.

Найбільш глибинний філософський шар проблематики роману пов´язаний з образом Воланда. У Булгакова це нетрадиційний диявол. І хоча він багато в чому споріднений із Мефістофелем Гете, але зрештою його образ у Булгакова більш складний і неоднозначний. Його місія більш приваблива і якоюсь мірою благородніша: як і належить, диявол ініціює в людях вияв темних сторін їхньої душі, але при цьому дії самого диявола виявляються внутрішньо ініційованими не його бажанням ствердити свою зверхність над людиною або звеличити себе в очах Бога, а ідеєю вищої моральної справедливості, волю якої він, хоче того чи ні, виконує. В образі Воланда відбилася складна проблема внутрішнього співвідношення і взаємопроникнення добра і зла, підкреслена епіграфом роману.

Друга головна площина вияву проблематики булгаковського роману — сатирично-викривальна. Частково вона пов´язана з образами Воланда та його підручних, що безжалісно викривають моральні вади, побутові та соціальні збочення тогочасного радянського суспільства, але викривальна тема значною мірою звучить у зв´язку з численними сатиричними (більшою чи меншою мірою) образами роману (Берліоз, Бездомний, Лиходєєв, Варенуха, Поплавський, Бенгальський, Єемплеяров, Прохір Петрович тощо). Головними об´єктами сатиричної критики при цьому виступають літературний непрофесіоналізм, бездарність письменників-графоманів, які прагнуть догодити режиму, властолюбство, скупість, невігластво, хабарництво, чванство, бюрократизм і т.д. і т.п.). Сатиричні сцени роману характеризує підкреслено виявлена іронічна позиція оповідача.

Поетику роману характеризують також окремі риси модерністської літератури: це вже зазначені принципи його композиційної побудови, складні співвідношення в романі часових та просторових планів, екзистенціалістські мотиви суперечливості людського буття, гротескно-фантастична атмосфера зображення, багато в чому споріднена із принципами так званої літератури абсурду.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС