Електронна бібліотекапідручники


ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС

ТОМАС МАНН (1875-1955)


Томас Манн — видатний німецький романіст і новеліст, лауреат Нобелівської премії (1929), один з найвизначніших митців XX століття. Його творчість пов´язана з філософською і психологічною прозою, інтелектуальними романами, новелами, присвяченими проблемам мистецтва і дійсності.

Т. Манн народився у старовинному німецькому місті Любеку. Його батько був сенатором, власником великої хліботоргової фірми. Мати була родом із Бразилії, віртуозно грала на роялі, займалася живописом і потаємно писала. В їхній родині було п´ятеро дітей: три сини і дві дочки. Старший Генріх і середній Томас стали всесвітньо відомими письменниками. У Любеку пройшли дитинство і юність Томаса. На все життя він зберіг ніжні спогади про батьківський дім, завжди вважав, що мав щасливе дитинство. У 1891 році після смерті батька його торгова фірма, що проіснувала понад сто років, була ліквідована, а сім´я Маннів переїжджає в Мюнхен. 1894 року Томас поступив до страхової компанії, а весь свій вільний час присвятив літературі. Він відвідує Мюнхенський університет і політехнічний інститут, співпрацює з журналом «Сімпліциссімус», студіює праці Ф. Ніцше і А. Шопенгауера.

1896-1898 роки письменник проводить в Італії, тоді ж вийшла друком перша збірка новел Т. Манна «Маленький пан Фрідеман». Увагу молодого письменника привертають психологічні проблеми, особливо тема душі хворої, знівеченої людини. В Італії у Т. Манна з´являється задум роману — історії занепаду однієї бюргерської родини. Він був побудований на матеріалі родинних переказів, як роман про старших родичів і у 1901 році вийшов у Берліні під назвою «Будденброки. Занепад однієї сім´ї». Ця книга поклала початок його світовій славі.

Літературне визнання відкривало перед Томасом Манном двері багатьох престижних будинків Мюнхена. В одному з них він зустрів «казкову наречену», свою майбутню дружину— дочку професора математики Катю Прінгсхейм. Від цього шлюбу народилося шестеро дітей. Один з них — Клаус — став автором відомого роману «Мефістофель».

Починаючи з новели «Трістан» (1902), Т. Манн усе частіше звертається до проблеми мистецтва і митця. Ця проблема постає у новелах «Тоніо Крегер» (1903) і «Смерть у Венеції» (1911).

Новела «Тоніо Крегер» є багато в чому автобіографічним твором, її головний герой внутрішньо близький Т. Майнові. Він — натура обдарована і поетична — намагається осмислити своє місце у світі. Він перебуває в розладі з життям, у якому бачить лише потворне і смішне, з інтересами своєї сім´ї, що думає лише про матеріальне благополуччя. Юний Тоніо бачить своє покликання у служінні духу і слову, він починає писати. Але згодом він усе більше усвідомлює відпові дальність митця перед світом і при цьому відчуває, що не може повністю розірвати все те, що пов´язувало його з бюргерською культурою.

Головним героєм новели «Смерть у Венеції» є Густав Ашенбах, уславлений німецький письменник. Його обтяжує низьке і прозаїчне буття. У немолодому віці, перебуваючи у Венеції, він зазнає спалах пристрасті до красивого хлопця Тадзіо. У тяжкі дні Ашенбах різко відчуває всю порожнечу й мертвотність свого зовні благополучного існування. У роздумах героя виникає ідея: мистецтво по суті своїй є гріховним та аморальним. Т. Манн психологічно тонко й достовірно відтворює обличчя інтелектуала, якого охопив моральний розпад. Новела завершується смертю Ашенбаха.

У період Першої світової війни Т. Манн переживає глибоку духовну кризу. На його думку, «світ швидко летів у невідому прірву, з якої, можливо, немає виходу». Письменник мучиться протиріччями: він то вдається до ніцшеанського заперечення, то до крайнього індивідуалізму в дусі Шопенгауера, то прославляє романтику бюргерства і німецький націоналізм. Йому навіть здається, що це війна на захист німецької культури, проти гнилої «цивілізації». Суперечності світогляду Т. Манна знайшли відображення у «Роздумах аполітичного» (1918). Позиції письменника засудили Ромен Роллан і Генріх Манн. На цьому фунті між братами виникає тривале відчуження.

У 1913 році Т. Манн починає працювати над романом «Чарівна гора», опублікованому 1924 року. За чотири роки книга витримала сто видань, була перекладена багатьма мовами. Назва роману має міфологічний підтекст. Вона нагадує легенду про середньовічного мінезингера (представника німецької лицарської лірики) Тангейзера, який потрапив на чарівну гору Герзельбург і сім років перебував у полоні богині Ве- нери, що піддавала його спокусам. Своєрідним спокусам піддається і герой роману Т. Манна Ганс Касторп, який щойно закінчив університет і готувався стати інженером. Він приїздить у високогірний санаторій для хворих на сухоти відвідати свого кузена. Однак у міру свого короткого перебування «тут нагорі», як говорять місцеві пацієнти, Ганс потроху заражається особливою атмосферою, що панує між життям і смертю, атмосферою фізичної бездіяльності та інтелектуального насичення книгами і розмовами, спочатку з італійським гуманістом Лодовіко Сеттембріні, а потім з його другом і опонентом євреєм-єзуїтом Лео Нафтою. До того ж у Касторпа знаходять легку форму туберкульозу, він залишається в санаторії ще на деякий час, переживає смерть свого кузена, як і смерть багатьох своїх сусідів по столу. Приїхавши на фи тижні, Ганс Касторп проживає на «чарівній горі» сім років.

Усі ці роки герой живе в атмосфері «герметичної педагогіки». Спочатку простакуватий Ганс— типовий німецький буржуа— стає духовним учнем благородного італійського гуманіста, нащадка карбонаріїв, який працює над «Словником людських страждань». Через кілька років на Ганса починає впливати інший «спокусник» — Лео Нафта, що проповідує ідеї ірраціоналізму, насильства, тоталітарної більшості мас. Іще пізніше Ганс переконується в тому, що його наставники — просто «розумні базіки», і він віддається всепоглинаючому коханню до «російської Венери» Клавдії Шоша. Згодом у нього з´являється третій «педагог» — старий заможний і дивакуватий голландець Пеперкорн, який, подібно до Нафти, покінчить життя самогубством. В епілозі роману ми бачимо Ганса Касторпа на фронті — розпочалася Перша світова війна.

У романі «Чарівна гора» небагато зовнішніх подій (особливо після самогубства Пеперкорна і останнього від´їзду Клавдії Шоша). Це «інтелектуальний роман» (вислів Т. Манна), роман ідей. Весь інтерес сюжету заснований на русі ідей, на взаємодії тих, що мислять і сперечаються. У творі сполучаються конкретне і символічне. Так, санаторій є символічною моделлю світу, а самогубство Jleo Нафти — символічним вираженням його морального банкрутства. Сам Томас Манн відзначав, що «реалістична оповідь постійно виходить за межі реалістичного, символічно активізуючи її, піднімаючи її, надаючи можливість зазирнути крізь неї у сферу духовного, у сферу ідей».

З 1926 по 1942 рік письменник працює над тетралогію «Иосиф та його брати», яка народилася як спроба переказати старозавітну історію про Иосифа Прекрасного. За проблематикою вона задумувалася як продовження «Чарівної гори». Т. Манн використав міфологію не заради створення біблійного колориту. Він перетворив свого героя — Йосифа — на «символічний образ людства», а сам роман став «поемою про людство».

У рік приходу Гітлера до влади Т. Манн залишає Німеччину (він оселився у Швейцарії), а 1938 року переселяється у США, де мешкає до 1952 р. Три останні роки свого життя письменник проведе в Цюріху.

1939 року Т. Манн закінчує роман «Лотта у Веймарі», в основу якого поклав реальний факт із життя Гете.

У 1947 р. Томас Манн друкує один зі своїх найвизначніших інтелектуальних романів «Доктор Фаустус». За формою це життєпис композитора Адріана Леверкюна, який складає його друг, професор філології Серенус Цейтблом. Леверкюн зображений надзвичайно талановитою людиною, доля якої склалася трагічно: композитор божеволіє (як і його основний прототип, філософ Ф. Ніцше). Але це також і роман-міф. Леверкюн є новим доктором Фаустом, що продає душу дияволу за можливість протягом 24 років творити геніальну музику.

Маріо і чарівник (1930). В усіх творах Томаса Манна, написаних у вигнанні, у роки диктатури Гітлера, присутні антифашистські мотиви. Але ще до того, як ця диктатура була встановлена, в автора «Чарівної гори» починає звучати антифашистська тема. І веде вона свій початок з новели «Маріо і чарівник».

Новела була створена в серпні 1929 року, коли родина Томаса Манна відпочивала на Балтійському узбережжі Східної Пруссії. Манн сидів із рукописом на колінах біля самої води. З події, що відбулася колись в італійському Форте-дел-Мармі, поблизу Віареджо, «раптово склалася фабула, із сипкого багатослів´я — новела, яка мала духовну значущість, з суто-особистого — етично-символічне».

У творі Томаса Манна присутнє конкретно-історичне тло — Італія 1920-х років. Саме це тло і є ключем до історії простого італійського хлопця Маріо, котрий двома револьверними пострілами вбиває «чарівника» — гіпнотизера-фашиста Чіполлу.

Однак Томас Манн через мистецтво художньої деталі відображає і політичну ситуацію, і загальну духовну атмосферу фашистської Італії. З перших же сторінок оповіді читач бачить прикмети тоталітарної держави: культ сили, підняту фашизмом хвилю зневаги до людей, марнославства, зарозумілості, самозакоханості, стадного інстинкту.

Герой-розповідач своїм аналітичним поглядом фіксує загальну атмосферу курортного містечка («як правило, нас оточувала людська посередність і міщанська обез- личеність») та зміни, що відбулися з італійцями за останні роки. Зовні ця метаморфоза виразилася зокрема у «голосових якостях» жінки, що «двадцять днів поспіль» звала на пляжі свого сина. Місцева публіка поводилась досить дивно як для стороннього ока: в її поведінці помітне було чванство, вона виставляла напоказ свою доброчесність і серйозність. Однак розповідачеві маннівської новели скоро стає зрозуміло «політичне підґрунтя» подібної поведінки — «тут замішана була ідея нації». І найбільш драматичним і протиприродним було те, що до цієї ідеї були залучені не тільки дорослі, але й діти: пляж був сповнений «юними патріотами».

Похмура атмосфера італійського життя 20-х років є ніби підготовкою до виходу на сцену антигероя твору — грубого і потворного Чіполли. Він, «гастролюючий віртуоз, артист розважального жанру», мав намір познайомити публіку курортного містечка з деякими таємничими і загадковими явищами.

Уже сам портрет гастролера говорить про його жалюгідну і ницу сутність. Не- визначений, але немолодий вже вік, різкі риси спитого обличчя, щільно стиснуті тонкі губи, нафарбовані чорні вусики, фізична вада (зміщена грудна клітина і горб), претензійне і просте вбрання. Однак розповідач підкреслює, що гіпнотизер абсолютно не намагався видатись глядачам смішним: «ні про яку жартівливість, а тим більше клоунаду, ні в його рухах, ні в його міміці, ні в манері триматися не могло бути й мови: скоріше навпаки, в них виражалася гранична серйозність». Проте публіка не помічає цієї невідповідності між сміховинним виглядом Чіполлли і його внутрішньою серйозністю.

Чіполла — втілення фашистського прагнення до влади над людьми. Подібно до фашистських лідерів, гіпнотизер вміло маніпулює натовпом, наче заворожує його. Під його чари підпадають навіть розумні й високодуховні люди, якими в новелі є розповідач і члени його сім´ї. Так, розповідач, що із самого початку виходу Чіполли на естраду бачить його потворне єство, зізнається: «я мимоволі тихенько повторив губами звук, з яким батіг Чіполли розсік повітря». Розповідач також припускається думки, що вони «піддалися чарам цієї людини..., чарам, які виходили від нього навіть між номерами, і паралізували нашу рішучість». Зображуючи продажного чарівника, Томас Манн підкреслює небезпеку гіпнотичного дурману фашизму, що вводить в оману мільйони людей.

Довго пихатий Чіполла знущається над своїми жертвами, використовуючи свою силу гіпнотизера. Він ламає їх волю, супроводжуючи свої дії демагогічним філософствуванням у фашистському дусі: «Існує свобода, існує і воля; але свободи волі не існує, бо воля, що прагне тільки до своєї свободи, провалюється у порожнечу». Чіполла запевняє, що здатність відректися від свого «я», стати простим знаряддям — «лише зворотній бік здатності хотіти і панувати; це одна і та сама здатність, панування і підкорення являють один принцип, одну неподільну єдність». На думку гіпнотизера, ці поняття так же нерозривно пов´язані, як «вождь і народ». Вустами Чіполли говорить справжнісінький ідеолог тоталітарної, фашистської держави.

Паралізувавши волю людей, Чіполла маніпулює тими, хто опинився під його владою. Із презирством він примушує їх робити смішні рухи. І ось гіпнотизер викликає нову жертву — служку з кафе Маріо, простого симпатичного хлопця. Чіполла навіює Маріо, що в його особі він бачить Сільвестру — дівчину, яку парубок кохає. Він просить Маріо поцілувати Сільвестру, і той у «хвилину блаженства» цілує потворне обличчя Чіполли. Коли ж хлопчина пробудився від дурману, він схопив «крихітний» револьвер і застрелив гіпнотизера. Вбивство Маріо у творі виправдане. Адже це не просто постріли у бридку і злу потвору. Загибель Чіполли слід розуміти більш широко. Постріли простого, але гідного парубка ще у 1930 році знаменували віру Томаса Манна в неминучу загибель фашизму.

Новела «Маріо і чарівник» — органічне поєднання конкретного і алегоричного. Ця інакомовна площина дозволяє розглядати новелу Т. Манна як притчу.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС