пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС

БОРИС ПАСТЕРНАК (1890-1960)


Творча спадщина Пастернака належить до кращих здобутків російської літератури XX ст. Як митець він сформувався в атмосфері «срібного віку» російської поезії, успадкував її традиції і, примноживши їх своїм талантом, передав ці традиції новому поетичному поколінню — шестидесятникам, для яких став взірцем не лише творчої, але й високої моральної поведінки.

Ім´я Пастернака уособлює філософський напрямок розвитку російської поезії XX ст. Лірика Пастернака звернута до засадничих принципів буття людини і світу, до складної діалектики взаємозв´язків між усім сущим. Вона інтелектуально вишукана, розмислова і водночас схвильовано пристрасна.

Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 року в Москві у професійно-артистичній родині. Його батько, Леонід Осипович Пастернак, — академік живопису, викладав в Училищі живопису, скульптури й архітектури. Мати поета, Роз- апія Ісидорівна Кауфман, була обдарованою піаністкою. Борис Пастернак ріс в атмосфері мистецтва, з дитинства бачив художників, музикантів, письменників, з якими спілкувалась його родина. Ще перед вступом до гімназії Пастернак одержав добру домашню освіту, оволодів німецькою і французькою мовами. У дитячі роки він пережив і своє перше творче захоплення — музикою, якою займався близько шести років.

У 1909 році поет вступив на історико-філологічний факультет Московського університету, де захоплюється філософією, знання якої поглиблює в 1912 р. у Марбу- рзькому університеті в Німеччині. Паралельно з філософією Пастернак переживає захоплення поезією, яке згодом стає його життєвим покликанням.

Перші вірші Пастернака були опубліковані в 1913 році в альманасі «Лірика». Від призову до армії у зв´язку з початком Першої світової війни Пастернак був звільнений, оскільки ще в дитинстві впав з коня і серйозно пошкодив ногу. На пропозицію одного зі знайомих Пастернак їде на Урал і деякий час працює в конторі одного з хімічних заводів. З початком революції 1917 року він повертається до Москви. Урал залишить чималий слід у його творчості. Це і вірші, і проза — «Дитинство Люверс», «Повість» (1929), «Початок прози 1936 року», другий том «Доктора Живаго», в яких тою або іншою мірою відбиваються його уральські враження.

Захоплення від тих рішучих змін, які відбувалися у країні, на деякий час оволоділо й Пастернаком. Утім, революційні мотиви в його поезії посідають незначне місце. У 1917-1918 рр. Пастернак пише й свої перші прозові твори, а також звертається й до перекладів (із Клейста та Суїнберна). У післяреволюційні роки Пастернак деякий час працює в Театральному відділі Наркомосвіти, а потім — у редакції газети «Гудок».

До середини 20-х років Пастернак вже був відомий як автор чотирьох збірок лірики. Починаючи з цього часу, він пробує свої сили і в більш значних за обсягом поетичних жанрах. У 1924 році з´являється перша його поема «Висока хвороба». У на-

ступнях роках з´являються дві його історико-революційні поеми «Дев´ятсот п´ятий рік» (1925-1926) і «Лейтенант Шмідт» (1926-1927), присвячені першій російській революції 1905 року і повстанню матросів Чорноморського флоту. У 1931 року Пастернак пише роман у віршах «Спекторський», який також варіював революційну тему, а також автобіографічну повість «Охоронна грамота».

Атмосфера політичних гонінь та репресій кінця 20-х- початку 30-х років, смерть Маяковського гнітюче вплинули на Пастернака. Він навіть мав намір емігру. вати за кордон, але ця спроба виявилась невдалою. Літо 1930 року Пастернак провів у Ірпені під Києвом.

Упродовж 1931-1959 років Пастернак чотири рази відвідав Грузію, яку змалював у кількох циклах своїх віршів: «Хвилі» (1932), «Художник», «Літні записки» (1936). До того ж Пастернак багато перекладав російською грузинських поетів. У тогочасній партійній критиці відзначалась безумовна художня обдарованість Пастернака: в 1936 році йому була виділена дача в селищі Передєлкіно (де він жив до самої смерті і де тепер розміщений його меморіальний музей) і в 1937 році нова квартира в побудованому в Москві (у Лаврушинському провулку) письменницькому будинку. У Передєлкіно поет зустрів і початок війни.

У віршах, надрукованих у журналах «Огонек» і «Красная новь», на повний голос зазвучала патріотична тема. Улітку 1943 року Пастернак у складі письменницької бригади виїжджав на фронт, під Орел. Його вірші з´являлись у літературних збірках, газетах «Красная звезда» і «Красный флот». Вірші, створені в евакуації, в Чистополі на Камі: «Зима наближається», «Оживаюча фреска», «Переможець», «Весна», — становлять ліричний цикл, в якому постає образ поета як гуманіста і патріота.

У 30-40-і роки продовжують з´являтися нові поетичні збірки Пастернака, але паралельно до них з 1946 року він, за його власними словами, починає працювати над «великою прозою», робота над якою триватиме 10 років і виллється восени 1956 року у роман під назвою «Доктор Живаго».

Пастернак помер 30 травня 1960 року і був похований в Передєлкіно, на місцевому кладовищі.

Як поет Пастернак формується під перехресним впливом символістів та футуристів. З футуристами поета зв´язувала лише спільна спрямованість на пошуки нової поетичної мови, а також особиста дружба з В. Маяковським. Водночас Пастернак не сприймає колективістських намагань футуристів підпорядкувати творчі пошуки поетів певним груповим правилам і нормам, ніколи не відмежовував себе від зв´язків із російською поетичною класикою.

Уже перші поетичні збірки «Близнюк у хмарах» (1914) та «Поверх бар´єрів» (1917), хоча й були пов´язані з пошуком власного поетичного голосу та індивідуального стилю, містять чимало віршів, які стали справжніми поетичними шедеврами, як от «Цей лютий! Час для сліз і віршів...».

Широку популярність Пастернаку принесла наступна збірка його віршів «Сестра моя— життя» (1922), продовжена у 1923 р. збіркою «Теми і варіації». Характеризуючи вірші першої з цих збірок М. Горький писав: «Коли вчитуєшся в них, дивуєшся багатству і картинності порівнянь, вихору звучних слів, своєрідних рим, сміливим малюнкам і глибині змісту. Він зайняв виключно важливе місце в історії російської поезії XX століття». У 1932 році з´являється нова поетична збірка Пастернака «Друге народження», яка, крім усього іншого, увібрала до себе і завуальовані відгуки поета

на атмосферу гонінь та репресій, що набирали оберти у країні: «О, знал бы я, что так бывает, / Когда пускался на дебют, / Что строчки с кровью — убивают, / Нахлынут горлом и убьют!».

Переломним, за його власним свідченням, стали для нього 40-і роки і, зокрема, збірка «На вранішніх поїздах» (1943). У подальші роки своєї творчості Пастернак створить ще кілька поетичних збірок «Земний простір» (1945), «Коли розгуляється» (1957), в яких прагне до чіткості та зрозумілості вираження.

Пастернак увійшов в історію російської поезії як поет підкреслено нетрадиційний, не схожий на інших, відмінний як за поетичною манерою, так і за колом тем, обраних для зображення. У нього відсутній інтерес до злободенної, гостро-соціальної тематики, політичних та громадянських тем, які перебували в центрі уваги тодішньої радянської поезії. Центральне місце в колі його тематики посідає тема природи. Пейзаж у Пастернака— це вже не пасивний об´єкт зображення, а головний герой і активний ініціатор дії. Уподібнення природи людині, яке загалом властиве поезії, у Пастернака досягає такої межі, що пейзаж починає виступати в нього в ролі своєрідного наставника і морального взірця.

Важливою темою, до якої упродовж усього життя звертався поет, була тема поета і поезії. За концепцією, якої дотримувався Пастернак, мистецтво — це насамперед відсторонений погляд на життя, яке не спирається на попередній досвід і готові уявлення, а немовби сприймається вперше, з усією безпосередністю, свіжістю і хаотичністю вражень. Поет немовби не впізнає реальність і, описуючи її, не вдається до готових схем і встановлених логічних зв´язків між предметами. Одна з найбільш вживаних у Пастернака варіацій на тему мистецтва— це його зародження у надрах природи, або ж пояснення його суті через природні образи (див., наприклад, «Цей лютий! Час для сліз і віршів...» і особливо «Визначення поезії»).

Ще один важливий тематичний елемент поезії Пастернака — це філософські аспекти буття людини і світу (призначення людини, сутність природи та світу, що оточує людину тощо). У багатьох творах Пастернака, як ранніх, так і пізніх, знаходимо пристрасне бажання дійти до першооснови речей, які нас оточують, природи та характеру взаємозв´язків, що встановлюються між різноманітними предметами та явищами буття і людини. Зображуючи той або інший предмет, Пастернак прагне змалювати не стільки його достовірну очевидність, скільки його приховану реальність, справжність, непомітну за призвичаєністю сприйнять (свого роду програмним у цій філософській декларації є вірш Пастернака «У всьому хочу я дійти самої суті...»).

Заслуговує на увагу стиль поета. Ще М. Горький у рецензії на поему Пастернака «Дев´ятсот п´ятий рік» зазначав такі стильові ознаки поезії Пастернака, як смислова напруженість і непевність, насиченість образами, асоціативність і недоокресленість зображення. Ще одна яскрава ознака стилю Пастернака — його метафоричність. Утім, метафора у Пастернака — не просто засіб для підкреслення мальовничості, картинності зображуваного чи надання йому визначеного емоційного колориту. Метафора в поетиці Пастернака виконує насамперед функцію зв´язку. Вона миттєво, динамічно стягує в одне ціле розрізненні частини дійсності і тим самим немовби втілює велику єдність світу, взаємодію і взаємопроникнення явищ.

Як і Маяковський, Пастернак вдавався до експериментів із засобами мовленнєвого вираження, намагаючись знайти шляхи оновлення поетичної мови. Однак Пастернак більш стриманий у виборі засобів: його улюблений прийом полягав у тому, щоб

вводити в поетичну мову прозаїзми, які, на його думку, не деформували, а навпаки, підкреслювали її поетичність, її естетичну відстороненість від мови повсякденного спілкування. Спільна з футуристами ознака поетичного стилю Пастернака — «зламаний синтаксис» (граматична невпорядкованість, інверсованість слів, невиправдано довгі безсполучникові ряди слів, повтори, безприкметникові або бездієслівні конструкції тощо), який був покликаний відтворювати природну хаотичність і невпорядкованість живого розмовного спілкування.

Особливе місце в поетичному арсеналі Пастернака займають використовувані ним прийоми звукової організації творів, а серед них прийом звукового співвіднесення і уподібнення близько розміщених в поетичному рядку слів, що створює ефект своєрідного звукового перетікання, переливу слова в слово:

Это — круто налившийся свист, Это — щелканье сдавленных льдинок, Это — ночь, леденящая лист...

Зимова ніч («Мело, мело по всій землі...») (1947). «Зимова ніч» — один із творів віршового циклу, доданого до роману «Доктор Живаго». Центральний образ — запаленої свічки — це водночас і один із ключових символічних образів роману. Філософський зміст образу сягає Нагірної проповіді: «Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, — і світить воно усім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Матвій, 5, 14-16). На формування та розгортання тематики «Зимової ночі», як гадають, мав також вплив вірша І. Аннєнського «Canzone» (1909), де з´являється образ запаленої у вікні свічки як знаку любовного побачення. Тема кохання, любовного побачення з´являється й у вірші Пастернака. Починаючи з 4-ї строфи, вона розгортається у вірші паралельно двом іншим темам — запаленої свічки і завірюхи, з якими вступає в асоціативно-образний зв´язок. А в 7-й строфі тема кохання забарвлюється асоціативним зв´язком з євангельською тематикою, введеною порівнянням «сили спокуси» з розкинутими у формі хреста крилами янгола. Утім, образ запаленої свічки виявлений у вірші не лише у предметному значенні, він насичений й більш глибоким, філософським і символічним змістом. Образ свічки — це усталена в поетичній практиці метафора людської душі, а полум´я свічки символізує духовне горіння людини, світлі начала її душі, глибину її духовних поривань і пошуків. Людське життя асоціативно співвіднесене зі сніговою круговертю, в якій на схрещенні двох людських доль спалахує вогонь духовного порозуміння.

Визначення поезії (1917). Вірш входить до збірки «Сестра моя — життя» (1917). Тема поезії, яка окреслюється в цьому творі, отримує незвичайну, з точки зору традиційних ліричних побудов, форму. Вона дійсно нагадує швидше логічне означення предмета, аніж ліричний, емоційний його опис. Подібну «логічну» конструкцію, засновану на багаторазово повторюваному «Це», першим у російській поезії використав А. Фет, а потім О. Блок.

У вірші Пастернака звичайні причинно-наслідкові зв´язки між предметами порушені, проте встановлені не в логічному, а в асоціативному зв´язку. Зміст вірша розкривається в зіставленні двох мотивів. Перший — мотив солов´їного співу, з яким також співвідноситься звук «лускоту льодинок» і який, зрештою, вказує на голос і по

кликання поета. Зірки, зоряне небо, всесвіт становлять другий основний мотив вірша Пастернака. Спів поета звернутий до зірок, які відповідають йому байдужим і глухим мовчанням. Метафорично це може означати розуміння поезії як сили, спрямованої на те, шоб пробудити в мовчазній байдужості усього того, що оточує поета, ті ж музичні творчі сили, які вже пробуджені до життя у ньому і прагнуть такого відгуку, взаєморозуміння і такого творчого діалогу, який би виправдовував місію і сенс існування поета.

Цей лютий! Час для сліз і віршів... (1912). Тема поезії у вірші також вводиться шляхом проведення аналогії між двома рядами асоціативно співвіднесених образів — природного і людського порядку. У вірші подається метафорично переосмислювана картина початку весни, яка, згідно із традиційною символікою, означає пробудження, оновлення сил природи і асоціюється із пробудженням творчого начала в душі поета. Асоціативний зв´язок між двома світами — поетичним і природним — концентрується у вірші Пастернака навколо двох основних предметних образів — чорноти і сліз, які спонукають до встановлення розгорнутих образних аналогій. У картині ранньої весни в Пастернака домінують чорні фарби. Це зорове враження, що пов´язане з чорнотою снігу, який починає танути під дією сонячного проміння, Пастернак додатково підсилює введенням інших природних образів з домінуванням чорного кольору: «весною чорною горить», «звуглілі груші», «десятки чорних птиць», «земля іще чорніша» — і відразу ж знаходить відповідну «кольорову» аналогію зі світу поезії — чорнила, які двічі згадуються у вірші. На рівні звукової організації мови вірша образ чорноти підтримується накопиченням «ч» та інших шиплячих звуків. Не менш важливу функцію виконує й образ сліз, який також зв´язує асоціативним співвіднесенням достатньо чисельний предметний ряд образів вірша. У природній площині: «гуркоче хвища» (рос.: «грохочущая слякоть»), «злива», «калюжі», «суха печальна дні зіниць»; у поетичній площині — «час для сліз і віршів, що не стихають ні на мить»; «чорнила і сльози»; «вірші складаються в сльозах».

Аналогія між природними і поетичними образами вірша може бути інтерпретована як метафора творчого процесу: поезія зароджується із глибини природних вражень і саме її єство може бути співвіднесено із силами природних стихій. Творчий імпульс стихійно виникає в душі людини і породжує в ній шквал емоцій, шал поетичного безумства, що спонукає до творчості.

* * *

Февраль. Достать чернил и плакать! Писать о феврале навзрыд, Пока грохочущая слякоть Весною черною горит.

Достать пролетку. За шесть гривен, Чрез благовест, чрез клик колес Перенестись туда, где ливень Еще шумней чернил и слез.

Где, как обугленные груши, С деревьев тысячи грачей Сорвутся в лужи и обрушат Сухую грусть на дно очей.

Под ней проталины чернеют, И ветер криками изрыт, И чем случайней, тем вернее Слагаются стихи навзрыд.

1912

* * *

Цей лютий! Час для сліз і віршів, Що не стихають ні на мить, Коли гримить, гуркоче хвища Й весною чорною горить.

Прольотку взяти. За шість гривень, Крізь благовіст, крізь схлип коліс — І чимскоріш — туди, де злива Гучніша від чорнил і сліз.

Де раптом, як звуглілі груші, З дерев десятки чорних птиць Зірвуться долу і обрушать Суху печаль на дно зіниць.

А там земля іще чорніша, І вітер криками пропах, І чим раптовіш, тим точніше Вірші складаються в сльозах.

(Перекл. з рос. М.Рябчука)

ОПРЕДЕЛЕНИЕ ПОЭЗИИ

Это — круто налившийся свист, Это — щелканье сдавленных льдинок, Это — ночь, леденящая лист, Это —двух соловьев поединок.

Это — сладкий заглохший горох, Это — слезы вселенной в лопатках, Это — с пультов и флейт — Фигаро Низвергается градом на грядку.

Все, что ночи так важно сыскать На глубоких купаленных доньях, И звезду донести до садка На трепещущих мокрых ладонях.

Площе досок в воде — духота. Небосвод завалился ольхою. Этим звездам к лицу б хохотать, Но вселенная — место глухое.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОЕЗІЇ

Це — загуслий заливистий свист, Це — при березі лускіт льодинок. Це — умерзлий у темряву лист, Це — кількох солов´їв поединок.

Це — солодкий притихлий горох, Це — усесвіту сльози в лопатках, Це — з пюпітрів і флейт — Фігаро Круто валиться градом на грядку.

Все, що ночі важливо знайти У купальницькім плесі бездоннім, І зорю до садка донести На тремтячій вологій долоні.

Духота — наче дошка плеската. Жар небесний — не вичаха. Цим зіркам до лиця б реготати, Але всесвіт — містина глуха.

(Перекл. з рос. А. Кичинського)

ЗЕРКАЛО

В трюмо испаряется чашка какао, Качается тюль, и — прямой Дорожкою в сад, в бурелом и хаос К качелям бежит трюмо.

Там сосны враскачку воздух саднят Смолой; там по маете Очки по траве растерял палисадник, Там книгу читает Тень.

И к заднему плану, во мрак, за калитку, В степь, в запах сонных лекарств Струится дорожкой, в сучках и в улитках Мерцающий жаркий кварц.

Огромный сад тормошится в зале В трюмо — и не бьет стекла! Казалось бы, все коллодий залил С комода до шума в стволах.

Зеркальная все б, казалось, нахлынь Непотным льдом облила, Чтоб сук не горчил и сирень не пахла, — Гипноза залить не могла.

Несметный мир семенит в месмеризме, И только ветру связать, Что ломится в жизнь и ломается в призме, И радо играть в слезах.

Души не взорвать, как селитрой залежь, Не вырыть, как заступом клад. Огромный сад тормошится в зале В трюмо — и не бьет стекла.

И вот, в гипнотической этой отчизне Ничем мне очей не задуть. Так после дождя проползают слизни Глазами статуй в саду.

Шуршит вода по ушам, и, чирикнув, На цыпочках скачет чиж. Ты можешь им выпачкать губы черникой, Их шалостью не опоишь.

Огромный сад тормошится в зале, Подносит к трюмо кулак, Бежит на качели, ловит, салит, Трясет — и не бьет стекла!

1917

ДЗЕРКАЛО

В трюмо сходить парою чашка какао, Гойдається тюль, і — щомить До гойдалки в сад, в бурелом і хаос Трюмо відчайдушне біжить.

Там сосни — урозхить, такі безпорадні — Пахтять; там від маячінь Пенсне по траві розгубив палісадник, Там книгу читає Тінь.

А глибше, за хвіртку, у морок текучий, В степ, в запах сонних мікстур Пульсує доріжкою, в равликах, в суччі Палючий — зсередини — струм.

Метається сад величезний в залі В трюмо — і не вгробить скла! Здавалось, колодій усе якнайдалі Залив — аж до самого тла.

Дзеркальна довкруж, здавалося б, нахлинь Льодами все облила,

Щоб суччям відгіркло, бузками відпахло, — Гіпнозу ж залить не могла.

Множинний світ аж ряхтить в месмеризмі, Лиш вітру все те зв´язать, Що рветься в життя і ламається в призмі, І щастям грати в сльозах.

Душі не з´ятритись в солоній печалі, Цей скарб не схоронить імла. Метається сад величезний в залі В трюмо — і не вгробить скла.

І ось, в гіпнотичній оцій вітчизні Мій погляд нічим не задуть. Так після дощу проповзають слизні Очима статуй в саду.

Ще й шемра у вухах вода, і до клумби Навшпинечках скаче чиж. Ти можеш в чорницю їм вимазать губи, Грайливістю ж — не захмелиш.

Метається сад величезний в залі, Здійма на трюмо кулак, Гойдатись біжить, і втіка, й не щезає, Трясе — і не вгробить скла!

(Перекл. з рос. П. Куценка)

І

ГАМЛЕТ

Гул затих. Я вышел на подмостки. Прислонясь к дверному косяку, Я ловлю в далеком отголоске. Что случится на моем веку.

На меня наставлен сумрак ночи Тысячью биноклей на оси. Если только можно, авва отче, Чашу эту мимо пронеси.

Я люблю твой замысел упрямый И играть согласен эту роль. Но сейчас идет другая драма, И на этот раз меня уволь.

Но продуман распорядок действий, И неотвратим конец пути. Я один, все тонет в фарисействе. Жизнь прожить — не поле перейти.

1946

ГАМЛЕТ

Гул затих. Я вийшов на підмостки. До одвірка тулячись, людську Наслухаю долю в одголоску — Що мені судилось на віку.

Прямо в мене цілить морок ночі Тисяччю біноклів на осі. Та, якщо лиш можеш, авва отче, Чашу цю повз мене пронеси.

Я люблю твій задум і пристану На тобою визначену роль. Але інша нині йде вистава, І на цей раз вибути дозволь.

Та готовий вже порядок дійства, І не відвернути німоти. Я один, повсюди лицемірство. Вік прожить — не поле перейти.

(Перекл. З DOC. Ю. EvnRKll)

ЗИМНЯЯ НОЧЬ

Мело, мело по всей земле Во все пределы. Свеча горела на столе, Свеча горела.

Как летом роем мошкара Летит на пламя, Слетались хлопья со двора К оконной раме.

Метель лепила на стекле Кружки и стрелы. Свеча горела на столе, Свеча горела.

На озаренный потолок Ложились тени, Скрещенья рук, скрещенья ног, Судьбы скрещенья.

И падали два башмачка Со стуком на пол, И воск слезами с ночника На платье капал.

И все терялось в снежной мгле, Седой и белой.

ЗИМОВА НІЧ

Мело, мело по всій землі. Мело, сніжило. Свіча горіла на столі, Свіча горіла.

Злітався сніг і вирував Перед шибками, Так влітку на вогонь мошва Летить роями.

Ліпила віхола на склі Кружки і стріли. Свіча горіла на столі. Свіча горіла.

І протяг тіні хилитав, І мимоволі

Схрестились руки і уста, Схрестились долі.

І черевички з ніг самі Упали м´яко. І віск із нічника слізьми На плаття капав.

Все поглинала на землі Хуртеча біла.

Свеча горела на столе, Свеча горела.

На свечку дуло из угла, И жар соблазна Вздымал, как ангел, два крыла Крестообразно.

Мело весь месяц в феврале, И то и дело Свеча горела на столе, Свеча горела.

1946

Свіча горіла на столі, Свіча горіла.

На свічку дихала імла, Й спокуси сила Хрестоподібне підняла, Як ангел, крила.

І доки хуга по землі Мела, сніжила, Свіча горіла на столі, Свіча горіла.

СПерекл. з рос. Л. Талалая)



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС