пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС

ОЛЕКСАНДР БЛОК (1880-1921)


Творчість О. Блока, яка припадає на перші два десятиліття початку XX ст. А. Ахматова назвала «пам´ятником початку доби». Блок став для сучасників уособленням найкращих здобутків «срібного віку» російської поезії, визнаним главою російського символізму і одним з найвизначніших представників російської поезії загалом.

Життя Блока небагате на зовнішні події. Він народився в Петербурзі, у сім´ї, що належала до кола старої російської інтелігенції (батько— професор-юрист, дід О. Бекетов — знаменитий біолог, ректор Петербурзького університету, мати, бабуся, тітки — письменниці й перекладачки). Виховувався в родині діда, закінчив гімназію (1891-1989), а потім юридичний факультет Петербурзького університету (1898- 1901). Змалку почав писати вірші, а справжній поштовх до творчості відчув після знайомства влітку 1898 р. з донькою знаменитого хіміка Д. Менделєєва Любов´ю Дмитрівною. Згодом вона стане його дружиною, а її образ знайде відображення в понад 800 поезіях Блока.

Літературний дебют Блока відбувся в 1903 р. в журналі «Новий шлях», де був опублікований цикл із 10-ти віршів поета. Уже першими збірками Блок здобув надзвичайну популярність і одразу висунувся в число провідних поетів сучасності. Постійно поет живе в Петербурзі, улітку найчастіше — у родовому маєтку Шахматове. У 1909, 1911 і в 1913 рр. здійснює закордонні мандрівки (Італія, Франція, Німеччина). Улітку 1916 р. Блок був призваний у діючу армію і служив в інженерно-будівельній дружині, яка зводила фортифікаційні укріплення у прифронтовій смузі, у районі Пінська. Після революції 1917 р. Блок деякий час працював у Надзвичайній слідчій комісії, яка розслідувала діяльність царського уряду. Ставлення до обох російських революцій у Блока було неоднозначним. З одного боку, він симпатизував декларованим ними прагненням до демократичних перетворень, але, з іншого боку, симпатії Блока були значною мірою ідеалізовані: революцію він сприймав крізь призму своїх містичних теорій про загибель старого світу і народження нової ери — гуманізму, «братского пира труда и мира» («Скіфи»),

В останні роки життя Блок займається культурно-просвітницькою діяльністю, працює в Державній комісії у справах видання класиків, у видавництві «Всесвітня література», у Великому драматичному театрі, у Спілці поетів. Твереза оцінка революційної дійсності, її трагічна розбіжність з уявленнями Блока про «новий світ» викликають у ньому глибоку душевну депресію. У квітні 1921 р. Блок важко захворює (запалення серцевих клапанів, яке супроводжується психічним розладом), а 7 серпня того ж року помирає. Його смерть сучасники сприйняли як кінець епохи, етапний і трагічний злам культурного розвитку Росії.

Поезія Блока становить вершину російського символізму. Вона значна за обсягом і різноманітна за тематикою та ліричним пафосом. Три книги своїх віршів

(кн. 1 — «Вірші про Прекрасну Даму» -, кн. 2 — «Несподівана радість» -, кн. З — «Снігова ніч») сам Блок розглядає як своєрідну автобіографічну трилогію. У загальній еволюції власної поетичної біографії Блок відповідно виділяє три хронологічні етапи- містична «теза» (1900-1903), скептична «антитеза» (1904—1907) і «синтеза» (творчість після 1907 р., в якій центральне місце відводиться віршам про Росію).

Символічна перспектива образу Прекрасної Дами має на увазі божественне, вічно жіноче начало, яке проникає в наш світ і відроджує його. Блок наслідує вчення В. Соловйова з його містичними пророцтвами. У циклі ім´я Прекрасної Дами асоціюється для поета і з багатьма іншими символічно значимими образами: Вічною Весною, Вічною Надією, Вічною Жоною, Вічно Юною, Недосяжною, Незрозумілою, Незрівнянною, Володаркою, Царівною, Берегинею, Сутінковою Потаємною Дівою.

Друга книга, що увібрала в себе вірші 1904-1908 рр., складається із 7-ми поетичних циклів «Бульбашки землі», «Нічна фіалка», «Різні вірші», «Місто», «Снігова маска», «Фаїна», «Вільні думки». Головний пафос книги, викликаний душевною кризою, сумнівом поета щодо здійсненності тих ідеалів, які він пов´язував з образом Прекрасної Дами. Причиною кризи стали також і події першої російської революції, які не підтвердили пророцтва щодо близької вселенської катастрофи та очікуваного приходу Небесної Царівни, й ідейні непорозуміння із дружиною. У вірші Блока вривається демонічне, темне начало, втілене в образах болота та його фантастичних мешканців (кудлаті тролі, чортенята, чаклуни тощо), а також снігового вихору (образи циклу «Снігова маска»). Прекрасної Дами більше нема, вона «в поля ушла без возврата», себе ж ліричний герой цього часу називає «невоскресшим Христом». Образи «храмів», в яких він найчастіше перебував, витісняється образами «трактирів». Прекрасна Дама перетворюється на Незнайому. Смислова наповненість цього образу подвійна. З одного боку, він зберігає в собі колишні елементи обоготворення і поклоніння, а з іншого — додає до них риси іронії, роздратування, відчуття невиправданих сподівань.

Третя книга, що вбирає вірші 1907-1916 рр., складається з циклів «Страшний світ», «Помста», «Ямби», «Італійські вірші», «Різні вірші», «Арфи і скрипки», «Кармен», «Солов´їний сад», «Батьківщина», «Про що співає вітер». Провідним мотивом нової книги стає напружена внутрішня боротьба, яка точиться між світлими і темними силами в душі поета і, зрештою верх отримують світлі сили, у поета з´являється зацікавленість життям, його злободенними потребами і проблемами. Пафос рішучого повернення до життя домінує і у подальшій творчості Блока, однією з провідних тем якої стає тема батьківщини, Росії, її історичної долі та майбутніх перспектив («На полі Куликовому», «Скіфи», «Дванадцять» тощо). Росія стала для О. Блока новим поетичним міфом і новою духовною святинею, яку він втратив в образі Прекрасної Дами.

Незнайома (1906). Вірш увійшов до збірки «Несподівана Радість» (1907), яку сам Блок оцінював як «перехідну книгу», тобто таку, в якій поряд із містичними настроями очікування вселенського оновлення і приходу Прекрасної Дами починають звучати й настрої розчарування і зневіри в декларованих ідеалах. «Незнайома» була написана 24 квітня 1906 року і відразу ж стала одним із найбільш знаменитих віршів Блока. «Незнайома» вразила не лише шанувальників і знайомих поета. Сам Блок також довгий час, за свідченням сучасників, перебував під своєрідною «магією» її впливу. Тематично «Незнайома» Блока розпадається на дві частини. У першій частині (перша — шоста строфи) описується реальний світ, у другій частині (сьома — тринадцята строфи) — світ ілюзій, виявлений через образ таємничої Незнайомої. Ситуативне тло, на якому розгортається сюжет твору, — це уявна зустріч у заміському ресторанчику ліричного героя з таємничою жінкою, образ якої він у своїй уяві наділяє романтичними і містичними рисами.

У першій частині твору ескізно окреслюються картини заміського побуту — ресторанні сцени, п´яні вигуки, прогулянки місцевих донжуанів з дамами сумнівної поведінки, які, в загальному рахунку, створюють образ заземленого, монотонного і зну- дьгованого міщанського існування, позбавленого високих поривань і взагалі будь- яких виявів духовності. Враження нудьги і одноманітності, що пронизує міщанський побут, підсилено потрійним повтором «щовечора».

Різко контрастує із заземленою атмосферою першої частини твору образ Незнайомої, який з´являється у другій частині і окреслюється в романтично піднесених барвах, асоціюється із таємничим посланцем світу справжньої краси і благородства. Контраст, який виникає між образами першої і другої частини твору, Блок підсилює і специфічними прийомами підбору необхідних слів та їх синтаксичних сполучень, а також через прийоми звукопису.

Виявлений через образ Незнайомої ідейний зміст твору не має однозначного тлумачення. Найчастіше цей образ інтерпретують як символ того світлого, одухотвореного життєвого первня, до якого прагне душа ліричного героя твору і яке вона знаходить у світі реальному, де істину можна відшукати хіба що у вині. Безперечно, образ Незнайомої підноситься над світом бездуховності і міщанської зашкарублості, і в цьому слід бачити його позитивний зміст, визначений у межах твору. Але окреслений у творі образ Незнайомої, взятий у більш широкій, а саме — загальній смисловій перспективі його творчості цього періоду, набуває і деяких негативних рис. Передусім він закономірно сприймається як смислова паралель до образу Прекрасної Дами, під знаком оспівування якої минув початковий період творчості Блока. Співвіднесення двох образів засвідчує певне розчарування і сумнів поета: Незнайома — хоча і романтична, але земна жінка, і її образ більше не уособлює тієї космічної мудрості, про яку так натхненно писав Блок у своїх ранніх віршах і яку він пов´язував з образом Прекрасної Дами. З цього боку образ Незнайомої може бути прочитаний як згасаючий відблиск колишніх містичних ілюзій Блока. . (

Про доблесті, про подвиги, про славу... (1908). За формою вірш є монологом, з яким ліричний герой звертається до уявної співрозмовниці, коханої, яка пішла від нього, залишивши про себе лише спогади, матеріалізовані в образі «лиця в оправі», що його зберігає на своєму столі герой. Основна тема вірша — муки кохання, що зринають у спогадах ліричного героя, при цьому локалізовані в межах цієї теми образи виразно інтертекстуальні, тобто явно спрямовані на смислове співставлення з іншим твором на тему кохання, а саме знаменитим пушкінським віршем «Я пам´ятаю мить чудову». Утім, є й суттєва відмінність між обома творами. Якщо у творі Пушкіна драма, яку переживає герой — це інтимна «серцева» травма з оптимістичним, світлим фіналом, то у Блока вона символічно співвідноситься із драмою цілого поетичного покоління символістів, містичні очікування яких на прихід Прекрасної Дами не виправдались. Тому фінал твору звучить песимістично: ліричний герой Блока усвідомлює неможливість нової «чудової миті».

Весно, весно, без меж і без краю... (1907). Вірш відкриває цикл «Закляття вогнем і темрявою» і становить одну із провідних його тем. Вірш побудований у формі ліричного монологу, адресованого через риторичне звертання до весни. Весна—- центральний образ блоківського вірша, який виявляє кілька символічних значень. Передусім з образом весни асоціативно співвіднесене кохання ліричного героя до жінки, постать якої з´являється у вірші лише епізодично, але забарвлює своїм образом його схвильовану емоційну атмосферу, мотивує п´янкість почуттів і поривань героя. Але крізь образ кохання у вірші проступає й інше, більш глибоке символічне значення весни. Її образ символізує життя і одночасно ставлення до нього з боку поета.

Винятково важливим є внесок Блока в розвиток тематики, образного світу та віршової техніки російської поезії. ´

***

Ветер принес издалёка Песни весенней намек, Где-то светло и глубоко Неба открылся клочок. В этой бездонной лазури, В сумерках близкой весны Плакали зимние бури, Реяли звездные сны. Робко, темно и глубоко Плакали струны мои. Ветер принес издалёка Звучные песни твои.

29 января 1901

Вітер далекий навіяв Пісні весняної тон, Десь на осонні надії Небо сяйнуло між крон. Плив у блакиті незримій Привид близької весни. Плакали сніжні низини, Линули зоряні сни. Щемно, як сльози на віях, Плакали струни в мені. Вітер далекий навіяв Співи твої голосні.

(Перекл. з рос. П. Перебийноса)

НЕЗНАКОМКА

По вечерам над ресторанами Горячий воздух дик и глух, И правит окриками пьяными Весенний и тлетворный дух.

Вдали, над пылью переулочной, Над скукой загородных дач, Чуть золотится крендель булочной, И раздается детский плач.

И каждый вечер, за шлагбаумами, Заламывая котелки, Среди канав гуляют с дамами Испытанные остряки.

Над озером скрипят уключины, И раздается женский визг, А в небе, ко всему приученный, Бессмысленно кривится диск.

НЕЗНАЙОМА

Щовечора над ресторанами, Де шал гарячий не приглух, Правує окриками п´яними Весни хмільний і тлінний дух.

Удалині, в нудоті вуличній, Над заміським затишшям дач, Ледь золотіє крендель в булочній І ріже слух дитячий плач.

І кожний вечір, за шлагбаумами, Заламуючи котелки, Серед канав гуляють з дамами На всякий дотеп мастаки.

Там кочети скриплять над озером, І чується жіночий виск, А в небі, все схопивши позирком, Байдуже скривлюється диск.

И каждый вечер друг единственный В моем стакане отражен И влагой терпкой и таинственной, Как я, смирен и оглушен.

А рядом у соседних столиков Лакеи сонные торчат, И пьяницы с глазами кроликов «In vino veritas!» кричат.

И каждый вечер, в час назначенный (Иль это только снится мне?), Девичий стан, шелками схваченный, В туманном движется окне.

И медленно, пройдя меж пьяными, Всегда без спутников, одна, Дыша духами и туманами. Она садится у окна.

И веют древними поверьями Ее упругие шелка, И шляпа с траурными перьями, И в кольцах узкая рука.

И странной близостью закованный, Смотрю за темную вуаль, И вижу берег очарованный И очарованную даль.

Глухие тайны мне поручены, Мне чье-то солнце вручено, И все души моей излучины Пронзило терпкое вино.

И перья страуса склоненные В моем качаются мозгу, И очи синие бездонные Цветут на дальнем берегу.

В моей душе лежит сокровище, И ключ поручен только мне! Ты право, пьяное чудовище! Я знаю: истина в вине.

24 апреля 1906. Озерки

І мій єдиний друг, наморений, В моїм видніє келишку І, тайним хмелем упокорений, Як я, таїть журбу важку.

А там, біля сусідніх столиків, Лакеї заспані стирчать, І пияки з очима кроликів «Іп vino veritas!» кричать.

І кожен вечір, в час умовлений, (Чи це не мариться мені?), Дівочий стан, шовками зловлений, Пливе в туманному вікні.

Вона повільно йде між п´яними, І все зажурена, одна, Духами дишучи й туманами, Сідає мовчки край вікна.

І віють давніми й оздобними Повір´ями тугі шовки, І брилик з перами жалобними, І персні гарної руки.

Чудною близькістю закований, За темну я дивлюсь вуаль — І бачу берег зачарований І чарами пойняту даль.

Мені всі тайнощі довірено, З чиїмось сонцем заодно, І душу всю мою незмірену Терпке пронизує вино,

І, сколихнувшись, пера струсячі У мозку тріпотять моїм, І очі сині-сині, тужачи, Цвітуть на березі смутнім.

В моїй душі є скарб, і вручено Від нього ключ лише мені! Потворо захмеліла й змучена, Це правда; істина — в вині!

(Перекл. з рос. М. Литвянця)

О, весна без конца и без краю — Без конца и без краю мечта! Узнаю тебя, жизнь! Принимаю! И приветствую звоном щита!

Принимаю тебя, неудача, И удача, тебе мой привет! В заколдованной области плача, В тайне смеха — позорного нет!

Принимаю бессонные споры, Утро в завесах темных окна, Чтоб мои воспаленные взоры Раздражала, пьянила весна!

Принимаю пустынные веси! И колодцы земных городов! Осветленный простор поднебесий И томления рабьих трудов!

И встречаю тебя у порога — С буйным ветром в змеиных кудрях, С неразгаданным именем Бога На холодных и сжатых губах...

Перед этой враждующей встречей Никогда я не брошу щита... Никогда не откроешь ты плечи... Но над нами — хмельная мечта!

И смотрю, и вражду измеряю, Ненавидя, кляня и любя: За мученья, за гибель — я знаю — Все равно: принимаю тебя!

Весно, весно, без меж і без краю — Владо мрій, що без краю зроста!

0 життя! Пізнаю і приймаю! Шлю привіт тобі дзвоном щита!

Вас приймаю, недолі погрози, Ласко долі, — вітання й тобі! В зачаклованім царстві, де сльози, В тайні сміху — не місце ганьбі!

Вас, безсонні за спірками ночі

1 світання в фіранках вікна, — Все приймаю, аби тільки очі Дратувала, сп´яняла весна!

Сіл пустельні приймаю оселі, Зруби міст, весь їх морок і бруд, Піднебесні простори веселі І пекельний невільницький труд!

Ось, розвіявши в вітрі шаленім Коси-змії, ти мчиш, ніби птах, З нерозгаданим божим іменням На затиснутих зимних устах.

В цім спітканні ворожім, некволий, Я ніколи не кину щита... Ти плечей не відкриєш ніколи... Влада мрії над нами зроста!..

І дивлюсь, ворожнечу зміряю, Все — ненависть, прокльони, любов: За тортури й загибель — я знаю — Все приймаю!.. І знову! І знов!..

(Перекл. з рос. Г. Кочура)



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС