пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС

ГШОМ АПОЛЛІНЕР (1880-1918)


Найвизначнішим французьким поетом-модерністом початку XX століття був Гійом Аполлінер. Його справжнє ім´я — Вільгельм Аполлінарій Костровицький. Він був позашлюбним сином збіднілої польської аристократки Ангеліки Костровицької. Найімовірніше, що батьком майбутнього поета був італійський офіцер Франческо Флуджі д´Аспермон. Хлопчик виховувався матір´ю, а пізніше взяв її прізвище.

Дитинство Вільгельма Костровицького пройшло в Італії (народився ж він у Римі), а юність — на півдні Франції: у Монако, Канні, Ніцці. Освіту він здобув у французьких колежах і ліцеях названих міст.

У 1897 році Аполлінер оселився в Парижі, хоча французьке громадянство зміг отримати лише в 1916 році. Тут він знайомиться із французькими поетами П. Фором, А. Сальмоном, М. Жакобом, починає писати вірші. У 1901 р. журнал «Гранд Франс» уміщує першу невелику добірку його поезій під прізвищем «Костровицький». Пізніше з´явиться підпис «Гійом Аполлінер».

1901 року Аполлінер їде до Німеччини, де він прожив понад рік, здійснюючи звідти подорожі до Чехії, Бельгії та Голландії. Позбавлений засобів до існування, Аполлінер змушений найнятися домашнім учителем французької мови в родину Мі- ло. У цей час він переживає першу душевну драму — нерозділене кохання до Анні Плейден, молодої англійки, яка служила тут гувернанткою. З цього почуття народились ліричний цикл «Рейнські вірші» та поема «Пісня нелюбого».

Упродовж 1903-1907 років Аполлінер співпрацює з різними символістськими виданнями, де друкує вірші (згодом вони увійдуть до його збірки «Алкоголі»), новели, переклади з Боккаччо, нотатки про письменників і художників. У 1905 р. він знайомиться з Пабло Пікассо, а також зближується із французькими художниками- авангардистами (А. Матісс, Л. Брак, Ф. Леже).

1911 року було видано першу поетичну збірку Аполлінера. Вона мала назву *Бестіарій, або Кортеж Орфея» і була зібранням вишуканих афористичних чотиривіршів, присвячених певним тваринам («Кішка», «Заєць», «Слон»), птахам («Голуб», «Павич»), комахам («Гусінь», «Блоха»). Книга нагадувала читачеві про середньовічний жанр бестіарію — твори про тварин, рослин, каміння, причому як реальних, так і фантастичних, що супроводжувалися алегоричними дидактичними тлумаченнями. У поетичних мініатюрах аполлінерівського «Бестіарію» відчувається прагнення поета схопити і втілити в образі кожну мить життя. Це гімн «орфічному» дару проникати у таємниці буття, відчувати, зокрема, його трагізм.

Цього ж року Аполлінер за підозру у викраденні з Лувру знаменитої «Джокон- ди» Леонардо да Вінчі був заарештований і деякий час провів у в´язниці. Так з´явився Цикл віршів «У в´язниці Санте», що увійшов до книги «Алкоголі». Картина ж повернулася до музею наприкінці 1913 р.

У 1913 році вийшла поетична книга Г. Аполлінера «Алкоголі», яка містила вірші, написані впродовж п´ятнадцяти років творчості. Пояснюючи назву твору, поет говорив, що в ньому йдеться про «життя, палюче, немов спирт». Поет відходить від символістської камерності, зануреності у світ інтимних переживань та поетичних видінь. Він відкриває потужний ритм нового, XX століття, його революційні імпульси. Так народжувався своєрідний «ліричний епос» Аполлінера із притаманним йому почуттям залученості до історії, масштабністю поетичного видіння, поетизацією буденного.

В «Алкоголях» поет тяжіє до мозаїчності образів, композиція творів збірки характеризується «зв´язною фрагментарністю». Ліричний епос («Зона», «Кортеж», «Мандрівник») поєднується з інтимною інтонацією, безпосередністю почуття, музикальністю («Міст Мірабо», «Лорелея», «Марі», «Прощання», «Хвора осінь»). Тут ми знайдемо описи тихих рейнських берегів («Ніч на Рейні») і шумних паризьких вулиць («Зона»), роздуми про невблаганний плин часу («Міст Мірабо») і про нерозривний зв´язок поета з людством («Кортеж»), У збірці є як верлібри, так вірші з традиційними розмірами. На час видання «Алкоголів» Аполлінер відмовився від пунктуації: він вбачав у ній спосіб насильницького регулювання ритму вірша.

Аполлінер настільки споріднився із Францією, що, коли почалася Перша світова війна, добровольцем пішов на фронт із патріотичних міркувань. З 1915 по 1916 рр. поет перебував на фронті. За відвагу Аполлінера було нагороджено Бойовим Хрестом. На війні він отримав тяжке поранення в голову.

1917 року була поставлена п´єса Аполлінера «Груди Тірезія», яку він назвав «сюрреалістською драмою». В авторській передмові Аполлінер висунув цілу низку принципів, що отримали розвиток у театральному авангарді XX ст., зокрема, у драматургії абсурду (Е. Йонеско, С. Беккет тощо). Так, він закликає до оновлення театру, до відродження театральної умовності: «необхідно повернутися до природи, але не імітувати її, як у фотографії. Коли людина забажала зімітувати рух, вона створила колесо, на ногу несхоже. Тобто вона діяла по-сюрреалістичному, сама того не усвідомлюючи». Аполлінер також наголошує на взаємодоповненні та взаємозаміні полярних жанрів: трагічне має стикатися з комічним, а патетика переходити в бурлеск.

У 1918 році виходить друга значна поетична збірка Аполлінера «Каліграми. Вірші Миру і Війни». Цю книгу можна назвати автобіографічним щоденником-сповіддю, відзначеним трагічним сприйняттям війни. Вона об´єднала фронтові поезії із так званими «каліграмами», віршами-експериментами, що становлять своєрідний синтез власне поезії і візуальних мистецтв. Ці «каліграми» — ще один формальний винахід Аполлінера, народжений його зацікавленням змінами в тодішньому образотворчому мистецтві й чутливістю до візуального вигляду друкованого тексту. Вірші-«калі- грами» написано у формі малюнків, де рядки розташовані таким чином, що нагадують обриси предметів, які описуються у цих віршах.

Збірка «Каліграми» складається із двох частин. До першої увійшли поезії, написані у довоєнний час (1913 р. та на початку 1914 р.), і фронтові поезії. Тут автор також продовжує багато й сміливо експериментувати. Так з´являються його «поезії- розмови», «поезії-репортажі», «поезії-каліграми».

Формалістичні експерименти Аполлінера — поезії-каліграми — різновид фігурних віршів, які практикувалися в пізньоантичній ліриці та поезії бароко. Популярними подібні «віршові іграшки» були й в українському бароко (Іван Величковський). їх визначальна особливість — розміщення рядків таким чином, щоб конфігурація тексту вірша на папері витворювала обрис речі чи явища, про яке йдеться.

У збірці «Каліграми» Аполлінер широко застосовує прийом монтажу. Він поєднує, наче склеюючи, уривки газетних статей, афіш, випадкових фраз, почутих у кафе, намагаючись відтворити ритм сучасного життя та утвердити естетичну цінність усіляких її проявів. «Каліграми» вважаються найбільш складною збіркою Аполлінера в галузі поетичної мови та образності. Згодом збірка викликала чимало наслідувань з боку дадаїстів і сюрреалістів.

9 листопада 1918 р. життя поета обірвалося. Аполлінер так і не зміг одужати після поранення, здоров´я його було підірваним, і він помер у Парижі від грипу саме того дня, коли весь Париж тріумфував з приводу перемоги над Німеччиною в Першій світовій війні. На смерть поета було написано чимало віршів, наприклад, «Во славу Гійома Аполлінера» кубіста Б леза Сандрара і «Смерть Гійома Аполлінера» дадаїста Трі стана Тцара.

Після смерті Аполлінера була опублікована його стаття «Нова свідомість і поети» — своєрідний поетичний заповіт Аполлінера. Він вважає, що провідною рисою «нової свідомості» є «дослідження і пошук істини», як в етичній сфері, так і «в галузі уяви».

У 1920 р. вийшов роман Аполлінера «Жінка, що сидить», написаний у сюрреалістичній манері, і драма «Колір часу», в якій засуджено жорстокість війни й індивідуалістичну втечу від дійсності. А у 1952 році опубліковано збірку «Меланхолічний страх», куди увійшли ненадруковані за життя поета вірші.

Художній світ Гійома Аполлінера складний і багатогранний. Ліризм поєднався в ньому з філософським напруженням, трагічне світовідчуття — з вірою в майбутнє, фольклорні мотиви — з найсучаснішими засобами зображення, експеримент — із розвитком та збагаченням літературних традицій.

Аполлінер був сміливим експериментатором, намагався реформувати поезію. Однак аполлінерівський пошук нових віршових форм і нового змісту не був кардинальним розривом із традицією. Аполлінер прагнув перейняти найсуттєвіші естетичні знахідки попередніх літературних епох. Уже у вірші «Міст Мірабо» можна помітити експериментаторство поета, попри наявність у ньому мотивів класицистичних (чітка циклічна форма; мислення опозиціями), романтичних (суб´єктивізм оповіді; переживання ліричного героя), імпресіоністичних (залежність сприйняття від настрою), символістських (вода як символ плинності життя і почуттів; міст як символ розлуки, межі між минулим, теперішнім і майбутнім). Це експериментаторство знайшло відображення у ритміці вірша, його плинності, особливому синтаксисі, позбавленому будь- яких розділових знаків. У «Мості Мірабо» Аполлінер відтворив ритм ткацької пісні XIII сторіччя. Він спромігся створити шедевр інтимної лірики. Кохання, що минає, протиставляється у вірші водам Сени, які завжди течуть під мостом.

Читаючи аполлінерівську поезію, легко помітити ту велику роль, яку відіграє у ній також графічна побудова (поділ на строфи, пропуски, відступи, переноси, рядки різної довжини, незвичне розміщення вірша на сторінці). Поет вважав, що розділові знаки заважають цілісному сприйняттю віршів, якого можна досягти лише завдяки відчуттю їх внутрішнього ритму. Вільна поезія Аполлінера стала переломним явищем в історії французького віршування, скутого віковими правилами.

Аполлінер постійно застосовував несподівані порівняння й метафори. З легкістю він зіставляв, наприклад, сучасні поняття з міфологічними, поетичне — з прозаїчним. Поет виходить за межі традиційних літературно-художніх естетик.

Художні позиції Гійома Аполлінера відкрили нові можливості ліричного самовираження, затвердили в поезії епічну масштабність художнього бачення, складну і несподівану метафоричність, асоціативність поетичного мислення, розкутість поетичної мови (верлібр, відміна пунктуації тощо).

Традиції Аполлінера знайшли своє продовження в поезії Луї Арагона, Поля Елюара, Сен-Жон Перса, поетів-дадаїстів і сюрреалістів, у драматургії Антонена Арто, Ежена Ионеско, Жана Жене, Фернандо Аррабаля, у прозі Бориса Віана і Ромена Гарі.

Міст Мірабо

Під мостом Мірабо струмує Сена

Так і любов

Біжить у тебе в мене

Журба і втіха крутнява шалена

Хай б´є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Рука в руці постіймо очі в очі

Під мостом рук

Вода тече хлюпоче

Од вічних поглядів спочити хоче

Хай б´є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Любов сплива як та вода бігуча

Любов сплива

Життя хода тягуча

Надія ж невгамовано жагуча

Хай б´є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Минають дні години і хвилини

Мине любов

І знову не прилине

Під мостом Мірабо хай Сена плине

Хай б´є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

(Перекл. з франц. М. Лукаша)

Лорелея

Жила у Бахарасі білявка чарівна Усіх мужчин в окрузі з ума звела вона

І врешті сам єпископ позвав її на суд Та виправдати мусив через її красу

О Лорелеє очі у тебе як смарагд

Хто вчив тебе чаклунства який великий маг

Прокляті в мене очі проклята я сама Хто в очі ті загляне тому життя нема

У них не самоцвіти пекельнії вогні В огні в огні спаліте ті чари навісні

Не смійся превелебний молися небесам Спали мене благаю рятуйсь як можеш сам

Поїхав мій коханий у чужодальній світ Спали мене благаю мені немилий світ

Болить у мене серце то мабуть не к добру Сама на себе гляну вже знаю що помру

Болить у мене серце відколи я сама Болить у мене серце бо милого нема

Призвав тоді єпископ трьох лицарів як стій Ведіть цю божевільну в дівочий монастир

Лоро тужна Лоро в очах у тебе шал Іди іди в черниці забудеш марний жаль

рушили в дорогу вони учотирьох

І плакалась небога до провожатих трьох

Пустіть мене молю вас на верх тії скали Нехай ще раз погляну на замок мій згори

Нехай ще раз побачу свій образ у воді А потім прилучуся до дів святих і вдів

Вже коси золотаві на вітрі розплелись Вернися Лорелеє гукали їй вернись

Ви бачите по Рейну там човничок пливе А в човні тім мій милий і він мене зове

Вертається мій милий у мене серце мре Не стямилась причинна шубовснула у Рейн

Побачила свій образ то і сама вмирай Ті сонячнії коси ті очі як смарагд

(Перекл. з франц. М. Дуката)

Зарізана голубка й водограй

О постаті убиті любі

дорогі розквітлі губи Міє Мареє Єтто Лорі Анні і ти Маріє Де ви дівчата Я вас питаю Та біля водограю Що плаче й кличе Голубка маревіє

Душа моя в тремкій напрузі Де ви солдати мої друзі Де ви Бійї Даліз Реналь Печальні ваші імена Як у церквах ходи луна Б´ють відгомоном до небес Ви в сонну воду глядитесь

погляд ваш вмирає десь Де Брак де Макс Жакоб Дерен Що в нього очі як той Рейн Де милий Кремній волонтер Вже може їх нема тепер

Душа ятриться з непокою І водограй рида зі мною

А як вони іще живі Десь б´ються на Північнім фронті Тим олеандри всі в крові І сонце ранене в траві На багрянистім горизонті

(Перекл. з франц. М. Лукаиіа)



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС