пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС

МАРСЕЛЬ ПРУСТ (1871-1922)


Марсель Пруст народився 10 липня 1871 року в Парижі. Його батько був респектабельним лікарем, а мати походила із заможної єврейської родини. З дев´ятирічного віку Пруст тяжко страждав від астми і канікули проводив з бабусею на морських курортах Нормандії.

Після навчання в ліцеї він, незважаючи на здоров´я, два роки служив в армії, потім учився в університеті у Школі політичних наук в Орлеані. Там він одержав учений ступінь із права, а згодом — і з літератури. Після закінчення університету він став частим гостем паризьких салонів.

Свій письменницький шлях Пруст розпочав з есеїв та оповідань, що згодом увійшли до збірки «Утіхи і дні», назва яких за контрастом перегукується з назвою поеми Гесіода «Роботи і дні».

Марсель Пруст знаменитий передовсім своїм ро- маном-епопеєю «В пошуках утраченого часу», над яким працював упродовж 14 років. Твір складається із семи книг: «На Сваннову сторону» (1913), «В затінку дівчат у розквіті» (1918), «На бік Германтів» (1921), «Содом і Гоморра» (1921), «Полонянка» (1923), «Зникла Альбертіна» (1925), «Віднайдений час» (1927) (три останні частини були опубліковані після смерті Пруста).

Для визначення створеного Прустом жанру Томас Манн скористався формулою Гете — «суб´єктивна епопея». Дорослий Марсель пригадує життя, і ця пам´ять, тобто осмислення, відтворення структурування в усьому багатстві зв´язків, деталей, пахощів, звуків, кольорів, асоціацій, людських взаємин, думок і почуттів, нюансів, нерозгаданих таємниць людської поведінки і мистецьких супроводів, у нерозривній єдності минулого і сьогодення, — усе це стає змістом суб´єктивної епопеї, того, що називається екзистенціальною історією, тобто зовнішнього світу, котрий увійшов у внутрішнє життя особистості.

Усі сім книг об´єднує образ героя-розповідача Марселя. Він прокидається серед ночі й пригадує своє життя: дитинство і юність, батьків і знайомих, коханих і друзів, подорожі та світське життя, розповідає про маленьке провінційне містечко Комбре, де в родинному маєтку минали кращі роки його життя, про світську атмосферу Парижа, У яку він занурився ще юнаком, і, врешті, про Францію, частиною історії якої був він та його товариство, а також про світ, де все це відбувалося. Пруст створює цілу портретну галерею живих і переконливих образів, які проходять через усі його твори: служниця Франсуаза, тітонька Леонія, бабуся і дідусь, Сванн і Жільберта, Одетта і ще Десятки людей, котрі й представляли тогочасне французьке суспільство.

Пруст писав, що його книга — це «конструкція». Провідним переконанням письменника є визнання безумовної цінності й складності свідомості, її плинності. «Все — у свідомості, а не в об´єкті», — таким був основний принцип Пруста, полемічно спрямований проти реалістичного і натуралістичного роману. І хоча «В пошуках утраченого часу» є безперечним продовженням традицій Стендаля і Бальзака, принципи реалістичної типізації, концепція соціальної та історичної детермінованості особистості були чужими для Пруста. Рушійною силою вчинків людини є підсвідоме. Пруст декларував намір створити «роман про підсвідоме», дослідити «часовий плин», передати «музикальну багатоманітність часу». Засобами романної форми він відтворив найпопулярніші теорії свого часу — вчення про підсвідоме Зігмунда Фройда та інтуїтивізм Анрі Бергсона.

На думку М. Пруста, усе наше реальне життя — це втрачений час. Життя ж справжнє — «тільки у світі уяви», у сновидіннях, мареннях, естетичній відсторонено- сті від життя. Сам письменник жив усамітнено, відчужено від світу. Як відомо, він віддалився від людей, спав удень і творив уночі, а починаючи з січня 1909 року, майже не виходив з дому. Пруст наказав оббити стіни свого будинку корою коркового дуба, а вікна затулити важкими заслонами, сам же хазяїн закутувався в теплі куфайки, які постійно грів біля вогню. Пруст тяжко хворів із самого дитинства на астму та алергію, знав, що повільно помирає, відчайдушно боровся з неміччю та самотністю. Величезна творча уява давала змогу переноситися з буденної реальності в інші світи.

Геніальний витвір Пруста може сприйматися передусім як форма існування його творця. У романі чітко виражена думка про переваги мистецтва над життям («справжнє життя, єдине життя — це література», а «справжнє мистецтво — це мистецтво, яке вловлює реальність життя, що від нас віддаляється»).

Світ реальний був чужим і далеким для Пруста, і він зробив його предметом уяви, пам´яті, спогадів, що й складають справжній зміст його романів. «Скільки разів у моєму житті, — пише Пруст в останній частині епопеї — романі «Віднайдений час»,

— реальність мене розчаровувала, тому що в той самий момент, коли сприймав її, моя уява, що була єдиним органом насолоди красою, не могла проникнути до неї в силу неминучого закону, згідно з яким уявити можна лише те, що відсутнє у теперішньому». Однак Марселеві «осяяння», інтуїтивні прозріння ніби обманюють цей закон: враження і народжене ним відчуття живуть водночас у минулому (і це дозволяє уяві насолоджуватись ним) і в теперішньому (це надає мрії життєвості й конкретності). Очевидно, що основою творчого методу письменника був імпресіонізм.

Персонажі прустівського роману статичні. їхні характери не розвиваються під впливом «середовища». Змінюються лише моменти існування героя і точка зору спостерігача. Те саме стосується і зображуваних предметів, явищ, інтер´єрів тощо. Хрестоматійним є відтворення в романі Пруста Венеції. Італійське місто зображується кілька разів, і щоразу воно постає зовсім іншим, тому що змінюється враження, настрій і погляд героїв.

Характер у Пруста позбавлений цільності, адже особистість усвідомлена ним як ланцюг послідовних існувань різних «я». Образ будується як сукупність замальовок, що нашаровуються одна на одну, ніби дробиться на кілька складових: Сван — розумний і витончений відвідувач аристократичних салонів, Сван — коханець Одетти, Сван

— благополучний сім´янин, Сван — невиліковний хворий, — усе це наче різні люди.

Можна сказати, що головним героєм роману Пруста є пам´ять, яка зберігає час. Воскресити пам´ять спроможна найменша дрібничка, коли вона збігається зі спогадами про минуле. Відновлення вражень завжди відбувається в романі через зв´язок конкретного образу минулого з уявленнями, почуттями, емоціями сучасного момент) шляхом асоціативних ланцюжків. Як писав Андре Моруа, «в основі творчості Пруста лежить воскресіння минулого шляхом безсвідомого спогаду».



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 2)
Зарубіжна література. Хрестоматія 10 клас (Том 1)
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ПОСІБНИК-ХРЕСТОМАТІЯ 11 КЛАС