Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Політологія: курс лекцій

16.1. Суть та різновиди сучасних альтернативних рухів


Масові рухи, що виникли в капіталістичних країнах за останні півтора-два десятиріччя, відомі під найменуванням альтернативних, зелених і нетрадиційних. Вони спрямовані на пошуки нових економічних, політичних, культурних форм організації життя сучасного суспільства.
Цілісна система альтернативних доктрин відсутня. Однак їхні базові ідейно-політичні принципи можна визначити досить чітко. Каркасом зазначених доктрин є нова, постматеріальна система цінностей, яка переносить акцент з матеріальних благ і доходів як головної життєвої мети індивіда в капіталістичному суспільстві на нематеріальні потреби — самореалізацію особи, участь у громадському житті, визнання з боку суспільства тощо. Відповідно основоположними є параметри «нового стилю життя». Основний наголос робиться на обґрунтуванні необхідності зміни обличчя існуючого суспільства (капіталістичного і соціалістичного), а також світу, що розвивається шляхом виходу за його межі, спираючись на новий тип виробництва і створення децентралізованих самоврядних суспільних структур.
Альтернативні рухи не виступають від імені якогось класу, їхня соціальна база досить строката. Проте серед прихильників цих рухів переважають чоловіки, а не жінки, одинокі, а не сімейні, молодь, жителі міст. І все ж при всій соціальній неоднорідності ядром цих рухів є нові середні шари. Саме це визначає їхнє ідеологічне обличчя.
Виникнення альтернативних рухів зумовлене кількома факторами, а саме:
- руйнуванням традиційних ціннісних орієнтацій,
- відсутністю умов для саморозвитку і самовдосконалення особи,
- тотальною загрозою природним основам життя,
- поглибленням нерівності між суспільними групами і регіонами.
В певних аспектах альтернативізм є породженням гострої ідейно-духовної кризи сучасного суспільства, її поєднання з ідейною кризою консерватизму, лібералізму і соціалізму.
Альтернативні доктрини різко дистанціонують від всього, що стосується ідеології. Разом з тим ідеологізується все те, що відноситься до сфери цінностей. Цінності, культура та ідеологія розглядаються як причина кризових явищ сучасного суспільства і як найбільш дійовий засіб його лікування. Продукти індустріального розвитку — орієнтація на споживацтво, масова культура, стандартизація тлумачаться як фактори руйнування життєвих передумов розвитку особи.
При дослідженні капіталістичного ладу альтернативісти спираються водночас на висновки К. Маркса, Дж. Кейнса, Д. Лукача, Дж. Робінсона, Дж. Гелбрейта. Однак основним ідейним джерелом побудови моделей суспільного розвитку є спадщина утопічної думки, насамперед утопічного соціалізму, політична концепція екологізму та деякі інші.
На відміну від «нових лівих» альтернативні концепції меншою мірою спрямовані на злам соціально-політичних структур, а більше на трансформацію особи і суспільства. Використовуються утопічні ідеї:
- віра в добро, розум,
- надія на педагогіку,
- настанови на щастя,
- відданість ідеї прогресу, який розуміється здебільшого в контексті розвитку і самовдосконалення особи.
 В повному обсязі відтворюються утопічні ідеї комуністичного суспільства: справедливий розподіл благ, властива суспільному організмові в цілому і окремим його елементам гармонія єднання людини з природою, безпосередня участь усіх в прийнятті рішень.
Як антибуржуазна утопія альтернативні доктрини мають позитивний потенціал, оскільки спрямовані на критику існуючого ладу. Їх відправна точка — усвідомлення небезпеки екологічної катастрофи.
Основні принципи альтернативних поглядів на організацію суспільного життя такі:
- в сфері економіки — перехід від завдання досягнення матеріального добробуту до цілі матеріальної достатності;
- в політичній сфері — створення нового типу демократії, яка передбачає децентралізацію влади і широку політичну активність на масовому рівні;
- у сфері розвитку особи — необхідність удосконалення внутрішнього світу. Поширена ідея, згідно з. якою механізми організації природи повинні бути взірцями організації суспільства, а соціальна рівновага — і копією рівноваги в природі.
В основі всіх альтернативних доктрин лежить концепція «політичної екології». Вона ставить за мету обгрунтувати необхідне поєднання зусиль, спрямованих на збереження оточуючого середовища, із завданнями демократичного руху в боротьбі проти індустріального суспільства.
Марксова концепція відчуження переноситься на природу. Вважається, що панування людини над природою обертається її повним підкоренням складній техніці. Тому боротьба за нову технологію, спосіб виробництва є водночас боротьбою за справедливе суспільство і збереження оточуючого середовища.
Передбачається обмеження економічного зростання. Акцент робиться на вдосконаленні людини, її взаємовідносинах з природою. Висунення на перший план екологічних завдань означає пошук цілей та орієнтирів, здатних конкретизувати постматеріальні цінності.
Безпосередньою змістовою частиною і вихідним посиланням альтернативних пошуків є критика всього існуючого як неістинного — чи то мовиться про економіку, чи про політику, мораль, філософію. При цьому лейтмотивом є перегляд існуючої концепції прогресу. Йдеться про відмову від парадигм індустріальної епохи, при якій центр діяльності людини переноситься на прагнення до матеріальних благ, а природа і громадянин розглядаються лише як джерела доходів. Інколи виробництво товарів і послуг вважається оптимальним шляхом досягнення суспільних цілей. Наголошується на небезпеці поглиблення науково-технічної революції. З точки зору альтернативістів, трансформація суспільства передбачає створення принципово нової картини світу і уявлення щодо людської природи. Вона повинна ґрунтуватися на ініціативі, психологізмі, релігійному досвіді та відході від західного матеріалізму. Відповідно головний удар спрямовується проти раціоналізації наукових знань і розуміння суспільного процесу. Знімається питання про класове панування, експлуатацію, класову боротьбу. Підкреслюється, що екологічне суспільство неможливе без радикального перерозподілу багатств землі і засобів виробництва на засадах децентралізації. В деяких моделях, які орієнтують на самозабезпечення, заперечується ринкова система, як і державне регулювання економіки. Висловлюється думка, що врятувати людину може лише відмова від вартісних відносин у господарській діяльності, поступове розширення самообслуговування в межах групової самодіяльності (І. Ілліч). Поряд з цим проголошується необхідність «плюралістичного компромісу» — поєднання альтернативної економіки з великомасштабним сучасним виробництвом.
Основа перебудови економічних і політичних відносин — «демократія прямої участі». Вона невіддільна від таких політичних принципів, як подолання дискримінації, гарантія прав меншості.
Свобода проголошується принципом соціальної організації, який здійснюється на всіх рівнях.
Стверджується гасло «держава — мінімум». Політична мета вбачається в радикальному обмеженні та деідеологізації влади. Заперечується представницька демократія як механізм відчуження народу від влади, концентрації влади в руках еліти, соціальної і політичної нерівності громадян.
У політичному плані центральною є концепція «базисно-демократичної політики», яка означає децентралізовану пряму демократію, надання переваги рішенням базису, широкої автономії і права на самоврядування децентралізованим об´єднанням на місцях. Йдеться про перерозподіл влади, перехід до общинної організації, яка ґрунтується на повному самоврядуванні.
В основі такого підходу — уявлення про непорушний зв´язок економічної і політичної децентралізації. Не випадково в проектах, спрямованих у майбутнє, іноді заперечується політичний масштаб держави-нації. Державному устроєві протиставляється регіоналізація. На глобальному рівні йдеться про планету федерацій, а не планетарну спільність.
Отже, передбачається створити децентралізоване суспільство, котре б складалося з дрібних політичних одиниць. Це створило б умови для прямої участі і контролю громадян в усіх сферах суспільного життя. Однією з головних вважається проблема рівності як соціальної цінності. Проте підхід до неї новий, нетрадиційний, зокрема в тому плані, що сучасне покоління, споживаючи безліч корисних копалин, дискримінує майбутні покоління. Трагічного характеру набуває міжнародна нерівність.
Універсальним засобом оздоровлення суспільства вважається утвердження нових цінностей. Першою з них є особиста аутентичність. Мається на увазі, що життя — це благо тільки за умови, що його зміст і стиль відповідають схильностям та покликанням людини. Другою цінністю вважається самовизнання. В політиці це означає право вибору, який би диктувався винятково свідомим прагненням свободи і справедливості. Третя цінність — первинна колективність, яка забезпечує повернення до примату територіальних зв´язків над соціально-економічними.
Загалом альтернативні доктрини містять у собі чималий гуманістичний потенціал і вже тому не виключається зростання їхньої ролі у майбутньому.
Альтернативні соціальні ідеї відбивають прагнення вийти за межі традиційних ідеологічних систем і дати тлумачення новим соціальним проблемам наприкінці нинішнього тисячоліття з позицій гуманізму через провідне поняття «людина».
Носіями альтернативного світогляду виступають не класи, партії і соціальні групи, а об´єднання однодумців, які утворюються на основі їх прихильності до певних соціальних цінностей.
До них відносяться:
- пацифісти (лат. «pacificus» - миротворний) - противники всіляких воєн, прибічники миру на Землі;
- феміністи - прихильники утвердження рівноправ´я жінок і підвищення їх ролі в соціальному житті;
- екологісти - особи, що виступають на захист навколишнього середовища;
- прибічники розвитку альтернативних систем освіти, демисифікації культури та інші.
Альтернативні концепції та ідеї - політичні, економічні та етичні – зводяться до декількох узагальнених положень.
Вихідним положенням виступає теза про безперспективність індустріального суспільства, оскільки індустріальний тип розвитку неминуче приводить до зрощення великого виробництва, утворення політико-економічної «мегамашини», яка протистоїть індивіду і в поєднанні з розподілом праці, що поглиблюється, веде до відчуження сутнісних сил людини.
Теоретики альтернативних рухів (Е.Шумахер, І.Ілліч, І.Штрассер) характеризують сучасне суспільство як «систему», що є безликою централізованою структурою, яка позбавляє індивіда можливості самореалізуватись і усвідомити власні інтереси.
При цьому соціальна природа «системи» ототожнюється як з капіталізмом, так і з соціалізмом (під ним мається на увазі адміністративно-командна модель суспільного ладу); вони трактуються як два різновиди індустріального суспільства, орієнтовані на максимізацію споживання за рахунок економічного зростання. Така «система» перетворює людину не в мету, а в засіб економічного розвитку, тому вона є аморальною і антигуманною.
Ідея децентралізації є альтернативою сучасному соціальному розвитку; вона має багато аспектів і включає:
- розукрупнення, тобто конфлікт з панівною економічною моделлю масового товарного виробництва;
- антиетсітизм, тобто конфлікт з державою;
- самоврядування, тобто конфлікт з механізмом представницької демократії;
- зняття відчуження особистості, неминучого у великих соціальних системах.
Суть пропонованої альтернативи - суспільство, метою якого с вільний розвиток особистості. Альтернативники формулюють головне завдання на сучасному етапі руху до такого суспільства - це подолання відчуження людини в економіці, політиці, культурі, приватному житті. Вони сповідують стратегію «малих справ» - впровадження «малих ніш» альтернативного способу життя в існуючий «великий соціум». Все це є досить утопічним, але стратегія «малих справ» представляє собою антипод радикалізму в політичних діях, оскільки всі форми політичних акцій альтернативників мають ненасильницький характер.
Соціальні рухи альтернативииків керуються принципом «базисної демократії», що означає пряму децентралізовану демократію з її постійним контролем за посадовими і виборними особами і можливістю їх замінності. За своїм змістом «базисна демократія» не є новою, і все залежить від ступеня її реалізації.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття