пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Податкове право

§ 1. Поняття податку


Аналізуючи зміст податків, необхідно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету і являють собою тільки один з видів позаекономічного державного примусу.? Крім влас­не податків, яким належить провідна роль у формуванні бюд­жету, існують ще й інші види вилучень до бюджетів: ліцензійні та реєстраційні збори, збори з населення. Крім того, підпри­ємства і громадяни роблять обов´язкові відрахування в поза­бюджетні фонди, сплачують різні тарифи й інші обов´язкові платежі. Різноманіття форм вилучень зумовлює необхідність визначити, які ж із них є безпосередньо податком, а які — непо­датковими платежами/ Всю систему платежів, що входять до податкової системи, можна розділити на податки і платежі по­даткового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю тощо), то друга група скла­дається зі зборів і відповідних податкових платежів (мито, дер­жавне мито тощо).

Багатогранна категорія «податок» дозволяє порушувати питання про виділення в межах єдиного терміна двох значень, рівнів. Можна поділити податок на правову категорію і зако­нодавчо закріплене (прикладне) поняття. При характеристиці податку як правової категорії в основному роблять акцент на переході власності до держави; на зміні форми власності. Дійсно, такий підхід був в основі радянського законодавства, де чітко витримувався примат державної власності і встанов­лювався різний податковий режим залежно від форми власності платника/ У сучасних умовах усі форми власності рівні, мають однакові економічні та правові основи функціонування. Крім того, визначення податку як правової категорії повинне місти­ти головне в ньому з позиції тієї галузі права, предмет якої ця норма становить´. З позиції предмета фінансового права, голов­не в податку — це надходження коштів державі для задоволен­ня суспільних витрат, насиченості бюджету. Зміна форм власності в податку — це начебто «цивілістичний» відтінок цієї категорії. Тому, не залишаючи без уваги податкової сторони регулювання відносин власності, можна, мабуть, дещо зглади­ти в цьому аспекті.

Основою для позбавлення права власності є конституційний публічно-правовий обов´язок платника податків сплачувати законно встановлені податки. Платник податків не має права розпоряджатися на свій розсуд тією частиною свого майна, що у вигляді визначеної грошової суми підлягає внеску в бюджет, він зобов´язаний регулярно перераховувати цю суму на користь держави. У цьому обов´язку платника податків втілено публі­чний інтерес усіх членів суспільства. З публічним характером податку і фіскальним суверенітетом держави пов´язані зако­нодавча форма встановлення податку, обов´язок і примусовість його стягнення, однобічний характер податкових обов´язків.

Щодо цього ми хотіли б погодитися з позицією І. Є. Кри-ницького, який розглядає характер причини позбавлення пра­ва власності платника як одну з основних проблем при визна­ченні податку. Він звертає увагу на те, що поряд з неможливіс­тю поширення на ці відносини таких способів, як реквізиція, націоналізація і конфіскація, цивільне законодавство також не передбачає сплату податку як одного з видів примусового вилучення майна у власника. Автор цілком аргументовано за­значає, що норми цивільного законодавства не дозволяють не тільки вирішити, а й, напевно, сформулювати цю проблему, оскільки, за загальними правилами, до відносин, основаних на адміністративному чи іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, у тому числі й до податкових, цивільне законо­давство не застосовується.

Дійсно, право приватної власності охороняється законом. Однак цілком очевидно, що воно не належить до прав, що не підлягають обмеженню за жодних умов. Приватну власність може бути обмежено законом, але тільки тією мірою, якою це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, гарантії прав і свобод громадян, забезпечення безпеки держави. Влас­ник може бути позбавлений власності тільки у випадках, передбачених законом. Але саме подібний випадок і закріплюєть­ся Конституцією України (ст. 67) як необхідна умова існуван­ня держави, як безумовна його вимога.

Отже, податок це форма примусового відчуження резуль­татів діяльності суб´єктів, що реалізують свій податковий обо­в´язок, у державну чи комунальну власність, що надходить у бюджет відповідного рівня (чи цільовий фонд) на підставі за­кону (чи акта органу місцевого самоврядування) і виступає як обов´язковий, нецільовий, безумовний, безоплатний і безпово­ротний платіж.

У статті 2 Закону України «Про систему оподаткування» визначено поняття податку і збору (обов´язкового платежу), окремого ж визначення податку законодавець не дає в жодно­му акті. Обрано спрощений, формальний шлях закріплення вичерпного переліку податків і зборів. І в цьому переліку обо­в´язкових платежів на формальному рівні розділяються подат­ки і збори. У чому полягає їх істотна відмінність, чим вони відрізняються від обов´язкових платежів — не зрозуміло. Ймо­вірно, слід при цьому виходити з того, що обов´язкові платежі — це родове поняття, а податки і збори — його видові форми.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право