Електронна бібліотекапідручники


Історія вчень про право і державу

§ 5. Теорія еліт


Критична переоцінка досвіду представницького правління і ліберально-демократичних цінностей відбилася й у теорії еліт.

Прийняте у світовій політології визначення еліти належить італійському соціологу і політеконому Вільфредо Парето (1848— 1923), який докладно проаналізував її природу, склад, функції. У своїй тритомній праці «Трактат із загальної соціології» (1916 р.) він визначав як еліту тих людей, що домоглися найвищих пока­зників у своєму середовищі, у своїй сфері діяльності. Досліджу­ючи проблему рівноваги в суспільстві, італійський вчений дій­шов висновку: у суспільстві можна виділити дві страти населення: 1) нижча страта (керовані, нееліта); 2) вища страта (правлячі, еліта). Остання поділяється теж на дві частини: а) правляча елі­та; б) некеруюча еліта.

Для соціальної рівноваги важлива постійна циркуляція еліт, інфільтрація (проникнення) до правлячої еліти з боку некерую-чої еліти чи нееліти, циркуляція між соціальними групами. Прав­ляча еліта — те ж, що й аристократія (влада кращих). «Аристократії не вічні. Які б не були причини, незаперечно те, що через якийсь час вони зникають. Історія — це кладовище аристократії». На думку Парето, коли припиняється інтенсивна циркуляція еліт, їх окремих частин, соціальних груп і станів, «правлячий клас приходить до упадку, що часто тягне за собою занепад усієї на­ції. Це могутня причина, порушуюча рівновагу: нагромадження вищих елементів у нижчих класах і навпаки, нижчих елементів у вищих класах. Якби людські аристократії були подібні до до­бірних видів тварин, що протягом тривалого часу відтворюють собі подібних приблизно з тими ж ознаками, історія людства була б іншою». Парето порівнює циркуляцію еліт, що знахо­диться в стані постійної і повільної трансформації, з плином ріки — «сьогодні вона вже не та, що була вчора». Час від часу відбуваються потрясіння і повені, «нова правляча еліта знову починає поступово мінятися: ріка, що ввійшла у своє русло, відновлює звичайний шлях».

Гаетано Моска (1858—1941) у своїй теорії еліт виходив з кон­цепції правлячого (політичного) класу.

У своїй праці «Правлячий клас» (1939 р.) Моска визнає: су­веренна влада організованої меншості над неорганізованою біль­шістю неминуча. Отже, політичний клас вирізняється насампе­ред організованістю. Тому організована меншість сильніша неорганізованої більшості. Друге — «представники правлячого меншості незмінно мають властивості, реальні чи удавані, гли­боко шановані в тому суспільстві, де вони живуть». Спеціальні знання і справжня наукова культура, відзначав Моска, стають ва­жливою політичною силою тільки на високій ступіні цивіліза­ції, і тоді доступ у правлячий клас одержують лише ті, хто має ці знання (хто застосовує знання у військовій справі, управлінні, юриспруденції). Усі правлячі класи прагнуть стати спадкоємни­ми, «якщо не за законом, то фактично». Свою соціальну пере­вагу вони прагнуть затвердити, розвиваючи необхідні якості за допомогою виховання, сімейних традицій, звичок свого класу. Правлячі класи занепадають, якщо перестають удосконалювати ті здібності, за допомогою яких вони прийшли до влади.

Таким чином, за Москою, у людських суспільствах перева­жає або тенденція формування закритих, стійких, кристалізова­них правлячих класів, або тенденція до швидкого їх відновлен­ня. Циркуляцію еліт у демократії він пояснював не лише психологічними, але і соціальними факторами, через перегру­пування соціальних інтересів, виникнення нових соціальних сил з новими соціальними інтересами.

Ці теорії політичних еліт протистояли марксистським кон­цепціям вирішальної ролі народних мас в історії, економічного базису суспільства. Вони ставили під сумнів і демократичний оптимізм ліберальних концепцій, що доводили принципову можливість і необхідність участі всіх громадян у публічній владі, її рівної доступності.

Теорія еліт продовжувала розвиватися і в другій половині XX ст. Так, Дж. Мізель специфіку еліти вбачав у формулі: «гру­пова свідомість згуртованість загальні устремління». Німець­кий соціолог К. Мангейм у книзі «Людина і суспільство епохи Реконструкції» (1962 р.) писав, що індустріальне суспільство руха­ється від класової організації до елітарної системи. У демократії «практична реалізація політики знаходиться в руках еліти». Аме­риканський соціолог Ч. Міллз вважає еліту природним продуктом «інституціонального ландшафту суспільства». Життя сучасного суспільства є високо інституціалізованим, а отже, «стратегічні командні посади в соціальній структурі відіграють вирішальну роль в ієрархії інститутів». З ним погоджується й англійський соціолог Т. Боттомор у книзі «Еліти і суспільство» (1993 р.) — елітою є тільки та група «політичного класу», що реально здійснює політичну владу в окремому суспільстві й у певний час. Більшість же сучасних політологів уже не визнають поняття «політичного класу», а пишуть про політичні еліти, які прямо чи опосередко­вано впливають на справи в суспільстві («політики», «функціо­нери», «чиновники» і т.д.).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право