Електронна бібліотекапідручники


Історія вчень про право і державу

§ 2. Радянське праворозуміння


У 20-і роки ще зберігалися різні концепції розумін­ня і трактування права в загальному руслі марксистсько-ленін­ських підходів до держави і права. Пануючою концепцією но­вого «революційного, пролетарського права» було його трактування як засобу здійснення диктатури пролетаріату, виразу інтересів трудящих і знаряддя їх захисту. Таку концепцію права розвивали і впроваджували в практику радянської юстиції пер­ший радянський нарком юстиції П. Стучка та нарком юстиції СРСР Д. Курський. Зокрема, Стучка вважав, що лише класове розуміння права вносить визначеність. Друга ознака права — його охорона владою пануючого класу, правопорядок суспіль­них відносин, підтримуваний цим класом.

Відмінну від них концепцію права відстоював радянський юрист, заступник наркома юстиції Є. Пашуканіс (1891 — 1937). У книзі «Загальна теорія права і марксизм. Досвід критики осно­вних юридичних понять» (1924 р.) він доводив: буржуазне пра­во — історично найбільш розвинутий, але останній тип права, що відмирає при соціалізмі. Право він виводив генетично з відносин обміну товаровласників, вважаючи первинною клітинкою право­вої тканини, юридичного життя правовідносини. «Відмирання категорій (саме категорій, а не тих чи інших предписань) буржу­азного права, — писав Пашуканіс, — аж ніяк не означає заміни їх новими категоріями пролетарського права». По суті він відкидав можливість і необхідність такого права. У нього праворозу­міння постає як правозаперечення, правовий нігілізм.

Радянський соціолог, історик і правознавець М. Рейснер (1868—1928) вважав державу ідеологічною формою, обумовленою соціальною психологією, а право — суб´єктивним класовим пра­вом. З позицій психологічної теорії права він визначав: кожен клас відповідно до його становища в суспільстві і з його психі­кою творить своє реальне і діюче інтуїтивне класове право. У ро­боті «Право. Наше право. Чуже право. Загальне право» (1925 р.) він характеризує «загальне право» (загальний правопорядок) при капіталізмі і соціалізмі як компроміс і об´єднання наявних у да­ному суспільстві суб´єктивних класових прав. «Адже однакова і буржуазна держава, і наша Радянська точно так само включає у свій загальний правопорядок і право пролетарське, селянське і буржуазне». Різниця лише в тому, що при капіталізмі пануюче по­ложення в загальному правопорядку займає право буржуазне, а в радянському правопорядку — пролетарське право.

Таке класове перетлумачення інтуїтивного права фактично відкидає психологічне праворозуміння, індивіда з його право­вою психікою, правовими домаганнями, емоціями. Тут класо­вість убиває право. За Рейснером, зникнення класів неминуче веде до згасання права.

У 20-і роки були навіть спроби зв´язати теорію радянської дер­жави з теорією правової держави. У брошурі А. Малицького «Ра­дянська Конституція» (1924 р.) декларувалося: «радянська респу­бліка є держава правова, здійснююча свою діяльність в умовах правового режиму». Тодішній перший секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович справедливо вгледів у роботі Малицького відступ від марксистсько-ленінської апології диктатури пролетаріату («наші закони визначаються революційною доцільністю в кожен даний момент»). Каганович закликав до нещадної боротьби на «право­вому фронті» проти «буржуазного юридичного світогляду».

Така боротьба супроводжувалася в 30-і роки репресіями, ви­корінюванням інакомислення, утвердженням єдиної концепції «соціалістичного права». її офіційне оформлення в сталінському дусі дала «І Нарада з питань науки радянської держави і права» (1938 p.), організована сталінським підручним, Генеральним про­курором СРСР А. Вишинським (1883—1954). Ставилася мета затвердити єдину загальнообов´язкову сталінську «генеральну лі­нію» у юридичній науці в дусі потреб репресивних органів і покін­чити з усякими «ворожими», «контрреволюційними» підходами до права. В остаточній редакції відповідно до рішення Наради утверджувалося таке загальне визначення права: «Право — су­купність правил поведінки, що виражають волю пануючого класу, встановлених у законодавчому порядку, а також звичаїв і пра­вил гуртожитку, санкціонованих державною владою, застосу­вання яких забезпечується примусовою силою держави з метою охорони, закріплення і розвитку суспільних відносин і поряд­ків, вигідних і бажаних панівному класу».

Чим же відрізнялося радянське право? Де чим: «Радянське право, — визначила Нарада, — є сукупність правил поведінки, встановлених у законодавчому порядку владою трудящих, які виражають їх волю і застосування яких забезпечується всією при­мусовою силою соціалістичної держави, з метою захисту, закрі­плення і розвитку відносин і порядків, вигідних і бажаних пра­цюючим, повного й остаточного знищення капіталізму і його пережитків в економіці, побуті і свідомості людей, побудови комуністичного суспільства».

Таке визначення права ввійшло в радянську літературу як «нормативний» (а потім і «вузьконормативний») підхід до пра­ва. Ототожнення «права» і «законодавства» було безперечно по­зитивістським, але антиюридичним, адже за право видавалися «воля пануючого класу», закріплена в законах, неправові офі­ційні акти («норми»). Таке наказове «праворозуміння» стало на довгі роки офіційною установкою для юристів.

Тільки із середини 50-х pp. в умовах пом´якшення політич­ного режиму («відлиги») почалася боязка критика пануючої кон­цепції радянського права. Так, С. Кечекьян, О. Піонтковський за­пропонували визначати право як єдність правової норми і правовідносин. Я. Николенко — як єдність правової норми, право­відносин і правосвідомості. Соціальні правила (норми) П. Недбайло запропонував трактувати як «імператив, правило належної в її межах поведінки, яке зобов´язує, забороняє, дозволяє певну дію при наявності певних умов». Український юрист дав чіткі ви­значення видів норм, їх структури, тлумачення і значення в су­спільному житті. Відтепер, визнаючи нормативність права, про­понувалося доповнити моментами її реалізації. При цьому однак не ставилося під сумнів існуюче «радянське соціалістичне пра­во», під яким малося на увазі тоталітарне законодавство.

На початку 70-х pp. у ході дискусії з праворозуміння була висунута концепція розрізнення права і закону, що обґрунтовува­ла розуміння права як необхідної форми і рівної міри (норми) свободи індивідів. Така концепція праворозуміння дозволила виявити відсутність у «соціалістичного права» і «законодавства» мінімально необхідної якості права — правового принципу формальної рівності і свободи індивідів. Вона послужила по­штовхом до аналізу і з´ясування джерел права, передумов право­вого закону, правової держави. Однак спроби з другої половини 80-х pp. перетворення існуючого правозаперечуючого ладу в «со­ціалістичну правову державу», подолання позитивізму, право­вого нігілізму виявилися малопродуктивними і запізнілими.

Висновки

З розпадом СРСР і проголошенням незалежності України почала формуватися її самостійна правова система, очи­щення юридичної науки від догматичних нашарувань, «одержав-леної» заідеологізованої методології. Почалося переосмислення класичної політико-правової спадщини, відродження вітчизня­ного загальнотеоретичного правознавства, активна законотвор­ча робота, результати яких відбилися в Конституції України 1996 р.

Таким чином, еволюція більшовицької політико-правової ідео­логії до кінця 80-х pp. минулого століття відбувалась у руслі марксистсько-ленінської теорії держави і права, забезпечуючи потреби тоталітарної політичної системи. Неправові реалії соці­алізму, незмінна установка на просування до неправового кому­нізму позбавляли суспільство реальної правової перспективи, виключали із всесвітнього прогресу політико-правових знань. У XX ст. збулися побоювання мислителів попереднього століття про згубність необмеженої влади, яка протистоїть народу і зне­важає особистість. Уроки минулого століття застерігають від зне­ваги досягненнями духовної культури свого народу і всього люд­ства, світової цивілізації.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право