пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія вчень про право і державу

в) Нормативно-етичні концепції права


Філософсько-методологічною основою норматив­но-етичної концепції права були вчення Канта і Гегеля, теоре­тичні положення яких обоє вчені прагнули поєднати з пол іти-ко-правовими ідеями кінця XIX — початку XX ст.

Пошук і обґрунтування суспільного ідеалу, «самостійного зна­чення морального начала» у правознавстві — тема всієї наукової творчості П. Новгородцева. Він розрізняв поняття абсолютного і відносного ідеалів. Абсолютний ідеал, вважав вчений, створюєть­ся кожною людиною самостійно. В основі цього ідеалу — особи­стість як абсолютна мета суспільного прогресу. Абсолютний ідеал має позачасовий характер і є загальним для права і моралі. Сус­пільні установи не складають для людини абсолютної мети («ду­шевне життя особистості ширше і глибше від політики і гро­мадськості»), але вони є незамінним засобом для того, щоб йти шляхом морального прогресу. Відносний ідеал створюється сус­пільством і орієнтований на створення громадського порядку, що забезпечує особисту безпеку, свободу, рівність, власність, солі­дарність і т.п. Спільна діяльність людей у суспільстві створює осо­бливу, самостійну галузь моральних вимог. Моральний закон ро­зуміється не тільки як норма особистої поведінки людини, але і як основа загального морального життя, «зв´язуюча усіх воєди­но певною загальною метою — прагненням до абсолютного ідеа­лу». Мораль так само незмінна, як постійна сутність людини.

Але право і правосвідомість — рухливі й мінливі в суспільстві. Проблема полягає в тім, писав Новгородцев, щоб у процесі удо­сконалювання права, по-перше, не виходити за межі моральних критеріїв і, по-друге, направляти правотворчість відповідно до етичного ідеалу в такій мірі, у якій це можливо в даному, істо­рично визначеному суспільстві.

Таким чином, Новгородцев прагнув за нових умов поєднати гегелівську ідею розвитку свободи з етичною теорією права Канта. Вчений писав, що без свободи немислима індивідуальність осо­бистості, але розвиток, прояв особливих рис індивідів у суспіль­стві вимагає рівності їх можливостей. Тому суспільний ідеал уяв­ляється як «принцип загального об´єднання на засадах рівності і свободи», гармонією особистого і суспільного в житті людини.

Для Б. Кістяківського наука про право — предмет різних га­лузей гуманітарних наук, які повинні будуватись на основі мно­жинності понять права. Він зводить їх до чотирьох основних рівноцінних визначень: 1) Державно-організаційне, чи державно-наказове («государственно-повелительное») поняття права — «сукупність норм, виконання яких примушується, захищається чи гарантується державою». Достоїнства такого визначення в тім, що воно містить «державно-організаційний» елемент у праві. Недолік — за рамками права залишаються: звичаєве право, ча­стина державного права і міжнародне право; 2) Соціологічне по­няття права — «сукупність правових відносин, що здійснюють­ся в житті, у яких виробляються і кристалізуються правові норми». Таке праворозуміння, вважав вчений, безумовно ширше від дер­жавно-наказового, оскільки обіймає і звичаєве, і державне, і між­народне право, включає широке коло національних, побутових, економічних та інших відносин. Однак тут немає чітких меж між правовими і неправовими відносинами, неясний критерій — що вважати правом; 3) Психологічне поняття права включає «су­купність тих душевних переживань долгу чи обов´язку, що ма­ють імперативно-атрибутивний характер», тобто «набувають загального значення й об´єктивуються у загальній нормі». У підсумку, пише Кістяківський, утворилося таке широке по­няття, що «об´єктом його виявилося не саме право, а правова психіка». За рамками такого праворозуміння залишився і зміст об´єктивного права; 4) Нормативне поняття права визначається як «сукупність норм, що містять у собі ідеї про належне і визна­чають зовнішні відносини людей між собою». Це поняття права має велику пізнавальну цінність, підсумував Кістяківський, тому що вказує на стійкий характер права (належне), не визначений вичерпним чином жодним іншим поняттям. Недолік норматив­ного праворозуміння — воно не завжди визначає реальне, діюче право, заперечує звичаєве право, роль морального закону.

Крім цих чотирьох «теоретичних понять» права Кістяківський визначив і «технічні поняття»: юридико-догматичне і юридико-політичне. «З точки зору юридичної догматики право являє со­бою сукупність правил, що вказують, як знаходити в діючих правових нормах рішення для усіх випадків зіткнення інтересів чи зіткнення уявлень про право і неправо». За допомогою різ­них прийомів юридичної догматики, пояснював вчений, норми діючого права переробляються в юридичні поняття, категорії і приводяться, таким чином, у логічну правову систему. Юриди-ко-політичне поняття права чи політику права він визначав як сукупність правил, що допомагають знаходити і встановлювати які-небудь стійкі норми в суспільстві, закріплюючи за ними пра­вовий характер. Незважаючи на множинність понять права, «пра­во як явище єдине». Головний і самий істотний зміст права, за Кістяківським, складає свобода. Але вона обумовлена суспіль­ним середовищем. Соціальна дисципліна «створюється тільки правом; дисципліноване суспільство з розвинутим правовим по­рядком — тотожні поняття». Право — єдина соціально дисцип­лінуюча система.

Право займає виняткове місце в суспільстві, писав Кістяків-ський у своїй докторській дисертації, тому що є найбільшим виразником його культури. Право культурна цінність. «Со­ціальна культура знаходить у праві своє найбільш чітке визна­чення, що має для всіх однакове значення. Як техніка перетво­рює природне в належне, так і право перетворює соціально необхідне в належне. Цей процес перетворення необхідного в належне здійснюється завдяки діям людей, що керуються усві­домленням свого долгу».

Таким чином, здійснення права, як взагалі духовність, — наслідок багатьох свідомих індивідуальних зусиль. «Ні право­порядок, ні державний лад не можуть бути довговічні, якщо вони не знаходять собі опори в суспільній правосвідомості». Виходячи з фундаментальності права в суспільній культурі і слідуючи Канту, Кістяківський стверджував, що в основі права як прояву моральності лежить принцип етичної належності. Цей особливий світ цінностей існує паралельно зі світом природи і має так само глибоко досліджуватися людиною.

Заслугою Кістяківського є глибоке обґрунтування множин­ності методів у вивченні права. Керуючись цим підходом, він виділив і пояснив різні поняття права, що вмістили в себе до­сягнення юридичної науки того часу. Об´єднуючим ці поняття права чинником він вважав філософію культури, важливою умовою правопорядку — участь усіх громадян держави «у тво­ренні, застосуванні й здійсненні права». «Для права недостатньо духовної активності з боку тільки законодавця, судді й адмі­ністратора. Кожен громадянин повинен бути духовно діяльним у галузі права і по-своєму творити його», — підкреслював Кіс­тяківський.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право