пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія вчень про право і державу

а) Соціологічні концепції права


Соціологічний напрямок у теорії права методологі­чно виходив з того, що існування і розвиток права і держави визначаються суспільними чинниками. Тому представники цього напрямку надавали важливого значення вивченню суспільних інтересів і відносин, дослідженню психічних і моральних основ держави і права. Чимало прихильників концепції права як захи­щеного інтересу, за Ієрінгом, було й у Росії.

Професор цивільного права Московського університету Сергій Муромцев (1850—1910) головного значення надавав правовим відносинам.

С. Муромцев вважав, що в основі права лежать інтереси ін­дивідів, суспільних груп, союзів і т.д., на базі яких у суспільстві і виникають різні відносини, регульовані за допомогою санкцій: юридичних, моральних, релігійних та ін. До правових належать ті відносини, що складаються з типових для даного суспільства інтересів окремих осіб чи їх об´єднань. Ці відносини й інтереси одержують «неорганізований захист» з боку суспільства і соціаль­них груп. Але його недостатність змушує при зіткненні різних інтересів звертатись до державних органів, тобто до «організо­ваного захисту». Він доручається суддям, посадовим особам чи суспільній владі, дії яких набувають точних форм, визначеної процедури прийняття рішень, компетенції тощо. Таку організо­вану форму захисту вчений називав юридичною. Вона необхід­на тільки тим відносинам, що вимагають додаткових гарантій від держави. Юридичною санкцією, вважав Муромцев, забезпе­чується та частина відносин, яка визнана найбільш важливою для інтересів особистості і держави і не може бути забезпечена інакше, як силою державного примусу.

За вченням Муромцева, правовий порядок — це існуючий порядок відносин у суспільстві, режим панування закону у вза­єминах рівноправних громадян при реалізації ними свого пра­вового статусу в конкретних правовідносинах. На нього впли­ває низка чинників: юридичні норми діючого законодавства, ідеї справедливості, надії на правопорядок майбутнього. Пра­вопорядок — результат впливу права на суспільні відносини.

Юридичні норми, що створює держава, заявляв учений, не завжди відповідають існуючому в даному суспільстві право­порядку. Тому великі надії на подолання протиріч між юридич­ними нормами і правопорядком він покладав на судові й інші правозастосовчі органи, здатні постійно приводити діючий пра­вопорядок у відповідність зі «справедливістю». Завдання суду полягає в забезпеченні повної гармонії між юридичними нор­мами і конкретним випадком, в індивідуалізації права. Для цього суддя повинен «здійснити справедливість», тобто «застосувати юридичні норми саме в тій мірі, у якій випадок характеризуєть­ся типовими властивостями, що служать підставою норми». Та­ким чином, суд, вважав Муромцев, перетвориться в арбітра між законом і конкретним правовідношенням і зможе приводити закон у відповідність з «живим правом».

Достоїнство концепції Муромцева — в захисті права як сис­теми правовідносин, що виникають на основі конкретних інтересів людей в громадянському суспільстві. Створене в такий спо­сіб право потребує гарантій держави від порушень за допомо­гою «організованого захисту». У цьому процесі вчений головну роль відводив суду, основне завдання якого — юридична охоро­на правових інтересів. Ця нова позиція в російському право­знавстві сприяла більш глибокому розумінню специфіки права, його сутності й ролі.

Соціально-психологічне тлумачення права і державної влади да­вав професор Микола Коркунов (1853—1904).

Право, за визначенням Коркунова, є не просто захист інте­ресів, але їх розмежування, інструмент забезпечення певного порядку в процесі виникнення і врегулювання конфлікту інте­ресів. Юридичні норми розмежовують інтереси різних суб´єктів на відміну від норм технічних, що вказують засоби досягнення визначеної мети, і правових правил, що дають порівняльну оці­нку різних інтересів однієї й тієї ж особи. «Отже, норми розме­жування інтересів визначають межі між правом і неправом і є суть юридичні норми. Щоб визначити межі здійснення інтере­сів, що стикаються, право встановлює права й обов´язки су­б´єктів суспільних відносин і тим самим створює важливий по­рядок суспільних відносин».

Громадянське право, відзначав учений, розмежовує інтереси приватних осіб, кримінальне право — інтереси обвинувача і під­судного, громадянський процес — позивача і відповідача, держа­вне право — інтереси всіх учасників державної спільноти від мо­нарха до підданого. Міжнародне право розмежовує інтереси людей як учасників міжнародних відносин і як громадян конкретних держав.

Основа права — в індивідуальній свідомості, в якій Коркунов розрізняє суб´єктивний і одночасно соціально-психологічний ас­пекти. Однак у своєму зовнішньому прояві як регулятор і забез-печник належних і упорядкованих суспільних відносин право діє і відтворюється об´єктивно (поза індивідуальною й іншою сваволею). Вчення Коркунова про право склалося під сильним впливом соціологічних концепцій, що трактують право як засіб досягнення погодженості інтересів особистості і суспільства, і модних на той час ідей соціальної психології. Тому він розгля­дав право і як «взаємний психічний вплив людей», зв´язував загальнообов´язкову силу закону з авторитетом веління органів влади, які викликають «майже інстинктивну до себе покору».

У розвитку соціологічного напрямку теорії права помітне мі­сце належить М. Ковалевському.

На методологічну основу його вчення вплинула доктрина О. Конта і еволюційна теорія Г. Спенсера. Порядок забезпече­ний лише там, писав учений у статті «Соціологія і порівняльна історія права» (1902 p.), де суспільство утворить «замирене сере­довище», основане на суспільній солідарності, свідомості спіль­ності інтересів і взаємній залежності один від одного. Вимоги солідарності, визнані суспільством, стають соціальними норма­ми. Право, за Ковалевським, це — «норми, які мають на меті підтримку і розвиток солідарності», «що приводяться в життя організованою силою — державою» і володіють примусовою си­лою. Право, підкреслював учений, виникає раніш держави і не­залежно від неї, його розвиток залежить від розвитку суспільст­ва. Тому державі «немає вибору, як визнати його, що вона й робить у формі проведених нею позитивних норм». Отже, по­няття права в концепції Ковалевського має подвійне значення: 1) право є відображенням вимог солідарності й обумовленої нею ідеї долгу, що змушує індивідів брати на себе обов´язки; 2) воно породжує позитивне право, що має нормативний характер і за­безпечене примусовою силою держави, виражає волю не окре­мого класу, а цілого суспільства. Воно містить правила, покли­кані або розширити, або обмежити волю індивідів (у тій мірі, у якій держава бере на себе функції, виконувані раніше суспіль­ними союзами).

М. Ковалевський вважав особисті права незалежними від дер­жави, яка їх не може скасувати, «адже визнання їх є такою же вимогою суспільної солідарності, як установлення самого факту державного співжиття». Він наполегливо звертав увагу на таку якість «всесословного» (тобто громадянського) суспільства, як проголошення громадянської і політичної рівності, прав і сво­бод особистості, юридичних гарантій цих прав і свобод, що, на його думку, обумовлює «загальнонаціональний характер» пра­ва, узгодження інтересів особистості, груп, класів, суспільства відповідно до соціальної солідарності.

Цікавими є погляди Ковалевського на перспективи всесвіт­нього об´єднання держав, єдиної космополітичної організації люд­ства. Ця ідея випливає з його концепції суспільної солідарності і «замиреного середовища». «Зріст державних порядків, — пише вчений, — наочно виступає в прискореному за останнє сторіч­чя розвитку федерації або союзних держав». Міжнародний союз бачився йому складеним з автономних держав, зацікавлених у економічних зв´язках і міцному мирі, а європейська федерація — у вигляді «простої угоди між самостійними державами Європи» без загального уряду. Фактично йдеться про конфедерацію. Отже, слідом за Контом Ковалевський поширює сферу «замиреного середовища» і на зовнішню політику. Його передбачення євро­пейської і світової інтеграції, яка розпочнеться в середині XX ст., розвивало ідеї великих попередників — І. Канта, Д. Аліг´єрі та ін.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право