пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія вчень про право і державу

§ 1. Розробка теорії правової держави


Яка природа, ознаки й основні принципи правової держави в доктринах вітчизняних і російських правознавців на­прикінці XIX — початку XX ст.?

Відомий український і російський правознавець, соціолог, іс­торик і політичний діяч Максим Ковалевський (1851—1916) вва­жав, що «сучасна демократія зароджується під безпосереднім впли­вом подій 1789 року» у Франції і цей вплив просліджується в праві, політичному житті і літературі. На його думку, при всій розмаї­тості існуючих державних форм у Західній Європі і США, вони «являють нам один загальний тип так званої правової держави».

Для Ковалевського форма правління в державі не є голо­вним чинником, що характеризує конкретну державу. Як і для Драгоманова, головне для нього — рівень «політичної і грома­дянської повноправності в ній». Гарантією визнання і дотриман­ня прав особистості в правовій державі служать, вважає учений, організація і діяльність певних державних установлень. Сюди відносяться: 1) забезпечення політичних прав громадян систе­мою народного представництва і місцевого самоврядування, яке створює можливість участі громадян у вирішенні загальнодер­жавних і місцевих питань; 2) судова відповідальність як приват­них осіб, так і чиновників, що перевищують, хоча б з добрими намірами, свої законні повноваження. При цьому він посила­ється на приклад Верховного суду США як «стража конституції».

Ковалевський виділяє дві основні особливості правової держа­ви: рівність громадянська і політична, «участь усіх її громадян у різній мірі в політичній владі»; свобода особистого самоуправління і самоврядування суспільства. На історичних прикладах і на прикла­дах передових європейських держав він ілюстрував переваги за­гального виборчого права, захист державою свобод особистості, її майнових договорів, «точне дотримання урядовою партією існую­чих законів», відповідність законів конституції держави та ін.

Інший вітчизняний і російський юрист і політичний діяч Во­лодимир Гессен (1868—1920) вважав «родоначальником сучас­ної теорії правової держави Монтеск´є». Саме він у «виокрем­ленні влад» вбачав гарантію політичної свободи, що знайшло закріплення в конституціях передових європейських держав.

В. Гессен також вважав, що «сучасною державою є тільки демократична держава» у формі конституційної монархії або представницької республіки. «Істинно демократична, правова держава, — писав вчений, — не може не бути парламентарною, адже парламентаризм є вищою формою, вінцем конституційно­го режиму». На його думку, правова держава з представницькими установами здійснює двояку функцію: законодавствує («держав­на влада є творцем позитивного права») і керує («у межах нею ж самою створюваного права»). При цьому пануюча законодавча влада «не може бути обмежена законом», їй підлеглі урядова і судова влади, обмежені діючим позитивним правом. «Правова дер­жава у своїй діяльності, у здійсненні урядових і судових функ­цій зв´язана й обмежена правом, стоїть під правом, а не поза і над ним». У «Теорії правової держави» Гессен підкреслював: така держава передбачає взаємну зв´язаність правом як державної влади, так і його громадян. «Держава, в особі своєї урядової влади, так само підлягає закону, як кожний окремо громадянин». Сваволя і безправ´я — одне й те ж явище, вважав вчений.

Таким чином, Гессен трактував правову державу як парламе­нтський лад на засадах послідовного демократизму. Підзакон-ність державної влади він вважав виразом початку відособлення влади, а його наслідком — «правомірний характер відносин між громадянами і владою», «політичну правоздатність громадянина».

Павло Новгородцев (1866—1924)´ у правовій державі бачив втілення суспільного ідеалу. Його моральним джерелом вважав «прагнення до єдиного й обов´язкового для всіх правового поряд­ку». На його думку, з кінця XIX ст., коли правова держава всту­пила на шлях соціальних реформ, держава поступово позбавля­ється своєї колишньої величі, заявляє про обмеженість своїх сил і закликає до факторів моральних, — «до впливу громад­ської думки, до благотворного впливу виховання, до діяльності приватних товариств і організацій». Нова держава покликана перетворити станове суспільство в громадянське, побудоване на засадах рівної правоздатності. Важливим принципом правової дер­жави стане поєднання особистих, групових, класових інтересів в ім´я загального блага.

Наступною ступінню правового ідеалу, вважав Новгородцев, є завдання не лише забезпечити рівність і свободу між громадя­нами, солідарність і єдність з іншими, але й у ставленні до них держави: зробити право підставою для державного життя, підко­рити праву і державну владу. Суспільний ідеал, за Новгородце -вим, уявляється як «принцип загального об´єднання на засадах рівності і свободи», як «принцип вільного універсалізму».

Видний теоретик правової держави Сергій Котляревський (1873—1939) у кращих традиціях правознавства розглядав проб­лему «влада і право».

Природа державної влади, на думку Котляревського, «може бути зрозуміла тільки.на тлі набагато більш широкому, ніж те, яке в змозі дати ізольована наука про державу». Основою влади, писав вчений, є свідомість залежності, нескінченно зміцнювана «одночасним переживанням у маси людей». Примус при цьому «грає незначну роль». У ній є не тільки зародок повного понево­лення, але вона здатна стати великою культурно-етичною цінніс­тю, і в цій якості — передумовою правової держави, забезпечи­ти високий рівень правосвідомості в суспільстві.

Іншою передумовою правової держави Котляревський нази­ває «рівноправність» права і держави, їх самостійне значення. Це — «дві стихії держави», де право не самоціль, але «є лише добре зрозуміла політика державної влади». Отже, з одного боку, держава є «єдиний творець права», а з іншого — «сама держав­на влада, що створила ці норми, їм кориться». Державне, а отже, народне благо, вимагає, на його думку, правового обмеження дер­жавної влади, адже слабкість влади є смертний гріх держави, який менш прощається її керівникам, ніж жорстокість і сваволя.

С. Котляревський заперечує ототожнення правової держави з конституційною — конституційний лад лише необхідна її пере­думова. Принципами правової держави («як завдання») він на­зиває «верховенство закону і відповідальність, пов´язану з акта­ми державного володарювання — відповідальність, яка поступово розширюється і поглиблюється». Правова організація держави вимагає «дійсної відповідальності посадових осіб і правильно поставленої адміністративної юстиції».

Держава як суб´єкт права визнає й інших суб´єктів права, «ставить перед законодавцем певну заповідь — повага до право­вої особистості всякого члена державного цілого і союзу цих членів»; забезпечення державою свободи і рівності громадян, їх соціального захисту, права на гідне існування, втілення справед­ливості.

Від сили до права. Таким є сенс, за Котляревським, змін, «пережитих поколіннями людей у державній організації». Успіх цих прогресивних змін залежить від певних умов. По-перше, вчений вважає, що для цього важливо не тільки «пристосувати лад і установи», але й «забезпечити певну психологічну рівнова­гу», усвідомлення громадянами цінності права, необхідності «лю­бові до права, боротьби за право». Іншими словами, забезпечи­ти найбільшу відповідність між об´єктивним правопорядком і громадською правосвідомістю. По-друге, правове самообмеження держави має свої межі. Юридичний фанатизм не краще від вся­кого іншого фанатизму. На думку Котляревського, держава по­винна бути готова жертвувати «у певні хвилини цією любов´ю до права, звичкою до правового укладу в ім´я обов´язків перед батьківщиною, відповідальності за її безпеку і незалежність». По-третє, смисл верховенства закону в державі виправданий, коли він справедливий і спосіб його створення забезпечує цю справе­дливість (тобто відповідність закона праву). Це те мірило права з часу Сократа, без якого немає правової держави.

Трактування держави як «правової організації народу, що во­лодіє у всій повноті своєю власною, самостійною і первинною, тобто ні від кого не запозиченою владою» давав правознавець і філософ Богдан Кістяківський (1868—1920)1.

Природу правової держави, за Кістяківським, вирізняють дві основні риси: в ній влада обмежена і підзаконна; тут як деякі органи влади, так і сам правовий порядок організуються за до­помогою самого народу.

Оскільки влада, пише вчений у роботі «Соціальні науки і право», — основна ознака держави, її вираз, то найбільш типо­вою ознакою влади в державі, заснованій на пануванні права, є її безособовість. «У сучасній правовій державі панують не особи, а загальні правила чи правові норми». Інакше — у правовій державі всі відносини володарювання виражаються і закріплюються в правових нормах, а особи, наділені владою, підлеглі цим нор­мам однаково з особами, які не мають влади. Тут влада не повин­на бути і не є самобутньою силою, що може хоч у яких-небудь випадках діяти не згідно з правом чи поза його сферою. Пану­вання права, його дія і сила в правовій державі не залежать від пануючих політичних напрямків у країні й в праві.

До всіх ознак влади, вважав вчений, — престижу, авторите­ту, традиції, звичці, сили, що вселяє страх, варто додати ще одну ознаку — «всяка влада повинна бути носієм якої-небудь ідеї, вона повинна мати моральне виправдання». Це виправдання може полягати або у величі й славі народу і держави, або у міцному правопорядку, або у рівні життя народу, задоволенні його ма­теріальних і духовних потреб. «Як тільки влада втрачає її оду­хотворяючу ідею, вона неминуче гине».

У правовій державі, де усі відносини володарювання вияв­ляються і закріплюються в правових нормах, «над владою все більш набуває панування правова ідея, ідея належного», — пише Кістяківський. Таким чином, влада покликана перетворювати за допомогою права необхідне в належне, здійснювати «те, що потрібне, дороге і цінне всім людям». На його думку, у цьому і полягають завдання і мета держави — «здійснення солідарних інтересів людей», загальне благо. Водночас, сприяючи росту со­лідарності між людьми, держава, вважав вчений, облагороджує і піднімає людину, дає їй можливість розвивати кращі риси своєї природи і здійснювати ідеальні цілі.

Б. Кістяківський ототожнював конституційне і правове понят­тя держави, вважаючи, що «тільки весь народ... володіє справж­ньою державною владою», називав «найважливішою установою правової держави народне представництво, яке йде від народу». Його законодавство, відзначав учений, «цілком обумовлює орга­нізацію й діяльність держави і його елементів; воно регулює не тільки відносини окремих осіб і цілих груп між собою, але і ста­влення самої держави до громадян, а разом з тим і діяльність усіх державних установ». Повне єднання державної влади з народом, писав Кістяківський, «є здійсненим лише в державі майбутньо­го, у народній чи соціалістичній державі». Таким чином, йому на­лежить ініціатива теоретичної постановки питання про можли­ву перспективу правової соціалістичної держави, як прообраз майбутньої держави, «яка здійснить соціальну справедливість», у противагу недосконалим сучасним буржуазним державам.

У поглядах видних теоретиків правової держави яскраво про­явилася переважно ліберальна природно-правова концепція про права і свободи людини і громадянина. У роботі «Державне право європейських держав» Ковалевський висловив думку про безперестанне розширення сфери індивідуальної самодіяльності і кола особистих прав в процесі «поступової еволюції держави». Це положення зв´язане з концепцією Ковалевського про пер­винність права і його пріоритет над державою: вона «не допус­кає протиріччя між державою і правом і бачить у першому ви­конавця вимог останнього. Тому держава не може в інтересах самозбереження скасувати особисті права громадян, адже ви­знання їх є такою же вимогою суспільної солідарності, як уста­новлення самого факту державного співжиття».

Права людини і їх гарантії починають розглядатися на кон­ституційному рівні. Ковалевський, підкреслюючи вищу юридич­ну чинність конституції, писав: «Конституція і публічні права громадян, які вона містить, поставлені вище законів», які нові закони не можуть скасувати чи обмежити. Як конституційну, в основі ідеалу правової держави, Новгородцев розглядав вимогу «єдиного і рівного для всіх права».

Основні права і свободи людини і громадянина в працях з теорії правової держави починають вибудовуватися й обґрунто­вуватись як система особистих, політичних, економічних, соціаль­них, культурних прав, поділятися на позитивні і негативні права.

В особистому праві Чичерін вбачав «істинний корінь сво­боди», «суспільне право служить йому тільки гарантією і допов­ненням». Позитивна сторона особистого права (тобто позитивне право), на його думку, визначається правилом: «все, що не за­боронено законом, дозволено, в силу природної свободи люди­ни». Негативна (тобто негативне право) — у визнанні недотор­канності особи «як у фізичному її бутті, так і в духовній її сутності». Кістяківський вважав, що всі інші права і свободи, у кінцевому рахунку, і всі громадянські й приватні права, вияви­лися б ілюзією, «якби в правовій державі не була встановлена недоторканність особи». Він вважав основним принципом пра­вової держави обмеженість влади, «дієздатності держави» ви­знанням за особистістю невід´ємних і недоторканних прав. Але особистість залишається обмеженою своєю підлеглістю державі, обов´язками громадянина. За Кістяківським, взаємне обмежен­ня держави й особистості приводить до взаємного доповнення одним одного. Ознакою правової держави він називав право гро­мадян вільного вибору, особистого самовизначення.

Збереження індивідуальності — одне із найжиттєвих завдань загального інтересу, переслідуваних державою, писав Котлярев­ський. Новгородцева, Кістяківського турбувало питання взає­мин особистості як безумовної цінності, володіючої розумом і свободною волею, і суспільного середовища, яке цілком може поглинути особистість. «Чим ясніше ми усвідомлюємо, що осо­бистість є незамінна, неповторна і своєрідна індивідуальність, — відзначав Новгородцев, — тим яскравіше виступає необхідність конкретного поєднання індивідуальних особливостей для досяг­нення індивідуальних цілей».

♦    У політичних правах громадянина Ковалевський акценту­вав увагу насамперед на загальному виборчому праві, праві участі громадян у політичній владі, обґрунтовував їх роль у правовій державі. Кістяківський — на свободі громадських об´єднань, збо­рів, свободі слова. Він вважав, що в майбутній соціалістичній державі буде звужене коло особистих прав, але розшириться сфера публічних суб´єктивних прав.

♦    Економічні права розглядалися теоретиками правової дер­жави насамперед як свобода самодіяльності індивідів, право на приватну власність. Чичерін називав власність «першим яви­щем свободи», у громадянському суспільстві віддавав перевагу «середнім класам», у яких «з достатком поєднується труд».

♦    Правова держава майбутнього повинна бути соціальною. Кістяківський писав, що права на позитивні послуги з боку дер­жави будуть не тільки розширені, але й поповнені новими пра­вами. «Усі ці права поєднуються в одному загальному суб´єкти­вному публічному праві, саме — в праві на гідне людське існування». При цьому відзначав: «Мета соціального розвитку не в тім, щоб усі члени суспільства перетворилися у немічних, що розрахову­ють на милосердя і благодіяння з боку суспільства, а в тім, щоб нікому не приходилося розраховувати на благодіяння». Котля­ревський був ще більш категоричний: «Держава не має права залишатися байдужою до того, що добробут її громадян опуска­ється нижче певного рівня».

У роботі «Вступ до філософії права. Криза сучасної право­свідомості» Новгородцев глибоко досліджує новий зміст вимог свободи і рівності, вважаючи, що держава повинна взяти на себе турботу про економічно слабких осіб, які у силу різних причин нездатні до існування за рахунок власних коштів. От чому, не­зважаючи на те, що завданням і сутністю права є охорона осо­бистої свободи, не менш важливою є можливість здійснення цієї задачі — турбота про матеріальні умови свобод. Учений за­кликав до введення поняття права на гідне людське існування в Декларацію прав людини і громадянина і до юридичної розроб­ки основних інститутів цього поняття в рамках позитивного права.

Культурні права громадян трактувалися Чичеріним, Кова-левським, Кістяківським як право на освіту, духовний розви­ток, розвиток національної самобутності.

Теоретики правової держави розглядали співвідношення і вза­ємозв´язок суб´єктивного й об´єктивного права, рівність право­вих суб´єктів права — особистості і держави, співвідношення прав і обов´язків. Гессен вважав, що «статус громадянства складаєть­ся з публічних обов´язків і прав індивіда. З іншого боку, для того, щоб бути в державі громадянином, суб´єктом обов´язків і прав, — індивід повинен, зрозуміло, визначатися правом держа­ви, тому що свою правоздатність він одержує від права».

Системі прав, свобод і обов´язків людини і громадянина в теорії правової держави відповідає система гарантій — політич­них, соціально-економічних, юридичних. У державному меха­нізмі захисту прав і свобод Ковалевський першорядного зна­чення надавав народному представництву, самоврядуванню, «підпорядкуванню однаково адміністрації і законодавства судо­вому контролю». У вченні Гессена про суб´єктивне право важ­ливе місце посідає «відокремлення влади», адміністративна юс­тиція. Котляревський у свою чергу підкреслював: дійсна відповідальність посадових осіб і правильно поставлена адміні­стративна юстиція — «суть в основі вимоги справедливості, якій повинні підкорятися і носії влади, і їх дії».

Виступаючи з обгрунтуванням необхідності конституційних реформ у Росії, теоретики правової держави бачили проблему не тільки в необмеженому самодержавстві й інших залишках феодально-кріпосницького ладу. Кістяківський у статті «Куль­тура на захист права (завдання нашої інтелігенції)» (1909 р.) зве­рнув увагу на «незначну роль права, як дисциплінуючої систе­ми» у російському суспільстві, низький рівень правосвідомості інтелігенції. Він дійшов невтішного висновку: тут «суспільна свідомість ніколи не висувала ідеалу правової особистості», ро­сійська інтелігенція — «ніколи не поважала права, ніколи не бачила в ньому цінності». Тому як принцип правової держави його теоретики формулювали вимогу «можливо більшої відпо­відності об´єктивного правопорядку суспільній правосвідомість Чи-черін пов´язував надії з «високим рівнем політичного знання», усвідомленою свободою підлеглих владі, закону, порядку; Нов­городцев — з «вірою в людську дію і моральне належне». Шлях до панування права Кістяківський бачив у пануванні закону над усіма приватними і груповими інтересами, над партіями і полі­тичними напрямками. «Установити і показати це незалежне і самостійне значення права» і покликана юридична наука.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право