Друга половина XIX ст. ознаменувалася в Європі розвитком ринкової економіки, громадянського суспільства, їх поступовим звільненням від пережитків феодалізму в економіці, політиці, суспільному житті. Права і свободи індивідів, уже за­кріплені в приватному праві, вимагали публічно-правових гаран­тій, що обмежують сваволю держави.

За нових умов класові інтереси пов´язувались із розширенням виборчого права, становленням системи політичних партій, про­фесійних спілок, що додавало політичній боротьбі більш органі­зованого, масового характеру, підвищувало значення правових механізмів у врегулюванні суспільних відносин. Усе це визначи­ло, з одного боку, розвиток ідей лібералізму, який обрав шлях поглиблення реформ, розвиток громадянського суспільства, його основ (приватної власності, правової рівності, політичних і со­ціальних прав особистості та ін.). З другого — за умови наявності соціальних і політичних антагонізмів, набирають силу й остато­чно оформляються різні напрямки соціалізму, анархізму, еліта­ризму, які пропонували радикальну суспільну перебудову. Визна­чальними чинниками, що справили вирішальний і триваючий життєдайний вплив на правову науку, були ідеї Просвітництва з його вірою в могутність людського розуму, можливість раціо­нальної перебудови світу; позитивізм, заснований на вивченні ем­піричного матеріалу (історичного, політичного і правового досві­ду); науки про суспільство (соціологія) і природу (еволюційна теорія в природознавстві), що бурхливо розвивались.