Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія вчень про право і державу

§ 1. Англійський лібералізм. Теорія утилітаризму І. Бентама. Дж. Мілль про свободу


На початку XIX ст. Англія швидко перетворювала­ся у ведучу капіталістичну державу світу. Англійська політико-правова думка, осмислюючи великі соціально-історичні зміни, що відбувалися в країні, почала, головним чином у дусі лібера­лізму, осмислювати проблеми права і держави.

Оригінальну концепцію права і держави запропонував родо­начальник теорії утилітаризму Ієремія Бентам (1748—1832). Він проголошує принцип корисності основним збудником людської діяльності (utilitas — користь). Принцип користі лежить в основі розуму і закону. Цей принцип визначає сенс дій людини, яка прагне до задоволення, уникнення страждання. Наскільки важ­ливий цей принцип для людини, суспільства, держави?

1) Корисність, за Бентамом, — самий значний критерій оцін­ки людської діяльності, усіх явищ. 2) Корисність — властивість, яка приносить благодіяння, вигоду, задоволення, добро чи щас­тя, що попереджає шкоду, страждання, зло чи нещастя. Якщо мова йде про інтерес однієї особи, користь — це щастя однієї особи, усього суспільства — щастя суспільства. 3) Загальна ко­ристь гармонізує індивідуальні і суспільні інтереси і є метою розвитку людства.

І. Бентам воліє вести мову не про свободу особистості, а її ін­терес і безпеку. Свобода і права — «анархічні софізми», якщо вони не зв´язані обов´язками, законом, не забезпечені матеріальними умовами їх реалізації. Він відкидав декларовані невід´ємні права людини у французькій Декларації прав людини і громадянина. На його думку, «ці природні, невідчужувані і священні права ніколи не існували...вони не сумісні зі збереженням якої б то не було кон­ституції...громадяни, вимагаючи їх, просили б тільки анархії.......

Відкидалася ним і теорія природного права. Бентам писав, що зміст природного права метафізичний, невиразний й усіма тлу­мачиться по-різному. Фікцією він називав і поняття «суспільного договору», адже держави створювалися насильством і звичкою.

Заперечував Бентам і ідею розрізнення права і закону. Право, протиставлюване закону, «є найбільшим ворогом розуму і най­страшнішим руйнівником уряду», тобто держави. Він визнає ре­альним правом лише те, яке встановлене державою. Тому його справедливо називають одним з родоначальників позитивізму в юридичній науці Нового часу. Слідом за Гоббсом він вважав право виразом волі суверена: право це веління і заборони, уста­новлені державою і забезпечені санкцією. Суб´єктивні права — дітище закону; поза веліннями суверена немає ніяких прав осо­бистості. Єдина мета законодавця — задоволення і безпека осо­бистості.

Прагматичний підхід Бентама до права, покладений в його основу принцип користі, таким чином, і складає особливість його теорії утилітаризму. Інтерес особистості він називає єдино реальним інтересом. Необхідними умовами його реалізації Бен­там вважає наділення індивідів правами особистої безпеки, чес­ті, власності, правом одержання допомоги у випадку нужди.

Пристосовуючи утилітаризм до права, Бентам приходить до важливих висновків: немає прав без обов´язків, отже, обмежен­ня свободи неминучі. «Установлення прав, накладення обов´яз­ків, охорона особистості, життя, честі, власності, засобів до іс­нування і навіть охорона самої свободи інакше неможливі, як на шкоду свободі». Безпеку, засоби до існування він ставив на перше місце серед інших прав особистості. «Якщо немає безпе­ки, рівність не може проіснувати й один день, — якщо немає засобів до існування, довольство неможливе. Дві перші мети суть умови самого життя, а дві останні — прикраси самого жит­тя». Турбота про задоволення повинна бути майже цілком нада­на самому індивіду. Головне призначення уряду — захищати ін­дивіда від страждань, сприяти щастю суспільства.«Найбільше щастя найбільшого числа членів суспільства; ось єдина мета, яку повинен мати уряд».

Створюючи обов´язки, закон обмежує свободу. Тим самим він — зло, оскільки пов´язаний із застосуванням покарання (стра­ждання). Але без нього неможливо забезпечити безпеку. Це за­безпечення безпеки, продовжував Бентам, у певній мірі супере­чить рівності і свободі. Які ж межі законодавчого регулювання?

Англійський мислитель вважає: такими межами є «моральні обов´язки». їх складають, по-перше, правила розсудливості: за­конодавець не повинен регулювати дії і відносини, де люди мо­жуть шкодити тільки собі (пияцтво, розпуста, марнотратство і т. п.), адже це приведе лише до дріб´язкової регламентації, ускладнення законодавства і загальної підозрілості. По-друге, законодав­ство не повинне втручатися в діяльність підприємців, їх відносини з робітниками, де «моральна арифметика» визначить умови договору, виходячи з взаємної користі сторін. Теорія ути­літаризму виправдувала будь-які умови договору, відкидала спро­би законодавця взяти під захист найману робочу силу. Водночас Бентам покладав на державу обов´язок забезпечення засобів до існування, допомоги біднякам, пропонував ввести податок на їх користь. Він — прихильник вільної конкуренції, противник регламентації господарського життя.

Такий основний зміст його теорії утилітаризму, з позицій якого він і пропонував реформувати право, зробити законодав­ство ясним і доступним. Він послідовно відстоював свободу слова, друку, виступав за відкритість дій адміністрації, за пра­во асоціацій, зібрань (це право він називав «найголовнішим, основою всіх інших»). Бентам сподівався, що за допомогою таких інституцій демократії можна буде ефективно контролю­вати законодавців. Він хотів спростити й удосконалити зако­нодавчий процес, прискорити кодифікацію, склав «основні начала» цивільного і кримінального кодексів. Пропонував зро­бити судову процедуру більш демократичною, а захист у суді доступним навіть біднякам.

Лібералізм Бентама яскраво проявився й у його осуді монархії і спадкової аристократії, у його симпатіях до республіканського ладу держави. Установча влада, на його думку, належить народу. Вла­да законодавча повинна здійснюватися однопалатним представни­цтвом, який обирається щорічно на основі загального, рівного і таємного голосування. Виконавчу владу, за Бентамом, здійснюють посадові особи, підлеглі законодавчій палаті, відповідальні перед нею і часто змінювані. Його «Конституційний кодекс» представ­ляв, по суті, проект демократичної конституції Англії.

Як і багато інших ліберальних мислителів початку XIX ст., Бентам засуджував агресивні і колоніальні війни, розробляв про­екти міжнародних організацій для попередження воєн, мирного вирішення міждержавних проблем.

Ідеї Бентама суттєво вплинули на розвиток правової науки. Зокрема, його позитивний підхід до права передував оформленню позитивістської школи права. Бентамівські «Основні начала громадського кодексу», «Основні начала кримінального кодек­су», які утверджували баланс інтересів, прав і обов´язків, у свою чергу послужили становленню соціологічної школи права.

Теорія утилітаризму Бентама була далі розвинута його по­слідовником Джоном Міллем (1806—1873), який став класиком англійського лібералізму.

Слідом за Бентамом Мілль вважав, що моральна цінність вчин­ку людини визначається його користю, і вищою метою людської діяльності повинне бути сприяння щастю людства. Однак, посту­пово відходячи від бентамівського утилітаризму (термін введений уперше Міллем), розвиває його етичну систему, вводить в ети­ку поряд з принципом егоїзму принцип альтруїзму. Вищий прояв моральності, доброчинності, наполягав філософ, — ідеальне бла­городство, що знаходить вираження в подвижництві людини за­ради щастя інших, у самовідданому служінні суспільству.

Цьому принципу може слідувати лише вільна людина. Сво­бода індивіда, громадянська і політична — основа роздумів Міл-ля про правові і політичні проблеми. У трактаті «Свобода» він показує її історичні метаморфози: у давні часи свобода розумі­лась як захист проти тиранії володарюючих. З часом люди ви­знали, що немає ніякої необхідності, щоб їх володарі мали неза­лежну владу, і визнали доцільним, щоб представники влади були їхніми уповноваженими. Тепер демократична республіканська форма правління поширюється в більшій частині земної кулі. Мілль висловлює тривогу, що і народна влада може бути «спря­мована до гноблення певної частини своїх же співчленів». Тому потрібні запобіжні заходи й проти влади народу стосовно «окре­мих особистостей».

У трактаті сформульовано принцип: мета, заради якої суспіль­ство має право втручатися у свободу дій свого співчлена, є обопі­льний самозахист. Головне — влада суспільства полягає в тому, щоб попередити заподіяння шкоди іншій особі. Таким чином, людина відповідальна за свої вчинки перед суспільством лише остільки, оскільки образ її дій стосується інших осіб. Поки дії індивіда стосуються тільки особисто його самого, свобода дій людини повинна за законом вважатися необмеженою. У при­ватному житті індивідуальна свобода, у трактовці Мілля, озна­чає абсолютну незалежність людини.

Принцип особистої свободи, на його думку, включає, по-пер­ше, всю внутрішню сферу свідомості людини (свободу совісті, думки і почуття, поглядів і симпатій); по-друге, свободу особи­стих нахилів і занять, свободу способу життя, волю діяти, не зустрічаючи спротиву навколишніх. «Жодне суспільство, — пише Мілль, — в якому вищезгадані основні права кожної людини не поважаються, не може вважатися цілком вільним, яка б не іс­нувала в ньому форма правління;., якщо в ньому ці права люд­ської свободи не визнаються безумовно і без всякого обмежен­ня». На його думку, людство виграє набагато більше, якщо воно надасть кожному свободу жити за власним його розумінням, ніж стане примушувати кожного жити по розумінню інших.

Індивідуальність, переконаний Мілль, — одна з головних умов людського благополуччя і найголовніша умова індивіду­ального й суспільного прогресу. «Індивідуальності повинна бути відведена та частина життя, у якій зацікавлений сам індивід, а суспільству... — та частина, що головним чином торкається ін­тересів суспільства. Однак кожен, хто користається заступниц­твом суспільства, зобов´язаний винагороджувати його, дотри­муватись відомих правил поведінки до інших людей — не шкодити інтересам інших осіб, законним правам кожного інди­віда, нести свою частку праці і жертв для захисту як суспільс­тва, так і його членів». Неповага до інтересів інших осіб, на його думку, правомірно спричиняє покарання за законом. У всіх інших випадках обмеження принципу особистої свободи не повинне підлягати ні примусовим, ні каральним заходам (на­приклад, пияцтво).

Визначивши межі свободи, інтересів і відповідальності особи­стості (інтересами суспільства і свободою інших осіб) і суспіль­ства (свободою, інтересами і відповідальністю особистості), їх взаємні права й обов´язки, Мілль висловив побажання, щоб у всіх справах, які не стосуються інтересів інших, «надавалася пов­на свобода людині виявляти свою індивідуальність». Коли люди керуються своїми індивідуальними нахилами, дотримується го­ловна умова індивідуального і суспільного прогресу — «людське життя стає повніше, більш різноманітним, оживляється», скріп­люючи узи кожної окремої людини з нацією.

Таким чином, Мілль вийшов за рамки утилітаризму. Ціную­чи принцип особистої свободи, він установив її межі, взаємну відповідальність особистості і суспільства, визначив зміст і грані цієї волі.

Філософ установив і межі втручання держави в діяльність ін­дивіда, суспільства. Свобода індивіда, автономність його приват­ного життя у мислителя первинні стосовно політичних струк­тур. Втручання уряду не повинне мати місця, «якщо є імовірність, що справу, яка має бути зроблена, кожен окремий індивід зро­бить краще...». Головну небезпеку втручання держави в суспіль­ні справи Мілль бачить у тому, що «люди звикають усі свої спо­дівання і побоювання за майбутнє покладати на піклування уряду і поступово перетворюються з діяльних і самостійних людей у прихвоснів уряду чи якої-небудь партії, що прагне забрати у свої руки урядову владу». До того ж усякий новий обов´язок, що бере на себе уряд, підсилює його владу. Держава не повинна підмінювати вільні, діяльні зусилля людей, самого народу, у противному випадку починають задовольнятися насамперед ін­тереси державної бюрократії. Але головне — сам народ заража­ється утриманством, соціальною пасивністю, що призводить до взаємної деградації — особистості, суспільства, держави. Автор трактату протестує проти такої перспективи.

Таким чином, головних обмежень функцій державної влади у Мілля два: ненарушимість принципу особистої свободи, особи­стої ініціативи; розуміння «практичної доцільності». Він резю­мує: функції держави «обширніше у відсталого народу, ніж у передового».

Достоїнство держави оцінюється лише достойністю її громадян, вважає мислитель. І вільна особистість — особистість законослу­хняна. Це перша ознака всякої цивілізації. Влада повинна вста­новлювати належний порядок: «влада, що не вміє змусити коритися своїм наказам, не управляє». Отже, порядок в державі ви­ступає неодмінною умовою розвитку особистості, сферою взаєм­ної відповідальності. її свобода — самий могутній, постійний і самий надійний генератор всяких покращень у суспільстві. Функ­ції держави повинні бути спрямовані не для перешкоди особис­тим зусиллям людей, але для заохочення і пробудження в людях цих прагнень. «Там, де існує свобода, там може бути стільки ж незалежних центрів покращення, скільки індивідів». У цьому сенс суспільного прогресу.

Для свободи найкращою формою добре влаштованої і пра­вильно функціонуючої державності, її ідеальним типом Мілль вважає представницьке правління. Автор «Представницького пра­вління» — прихильник чіткого розмежування компетенції влади. Законодавча влада в особі парламенту не тільки законодавствує, але й здійснює спостереження і контроль над урядом, відсторо­нює від посади урядових чиновників, «якщо вони зловживають своїми повноваженнями чи виконують їх протилежно ясно ви­раженій думці нації... Крім того, парламент має ще іншу функ­цію... — служити для нації місцем вираження скарг і різних ду­мок». Центральна адміністративна влада, за Міллєм, повинна спостерігати за виконанням законів, і якщо вони не виконують­ся належним чином, «повинна звертатися до суду для віднов­лення сили закону, або до виборців для усунення від посади особи, яка не виконує закони як слід».

Отже, міллєвський лібералізм стоїть не тільки на стражі ін­дивідуальної свободи, прав особистості, але і виступає за орга­нізацію державного механізму на демократичних і правових на­чалах, за зв´язаність законом особистості і влади.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право