Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія вчень про право і державу

§ 1. Демократична традиція «батьків-засновників» США: Б. Франклін, Т. Пейн, Т. Джефферсон


Бенджамин Франклін (1706—1790), який став відо­мим у Європі завдяки своїм науковим працям, дипломатії, вже наприкінці 60-х pp. відстоював ідею політичного самовизначен­ня північноамериканських колоній, вперше назвав їх штатами (державами), виступав за їх конфедерацію.

У своїй публіцистиці і політичній діяльності Франклін незмін­но відстоював ідею незалежного і гармонійного розвитку своєї кра­їни як «країни праці», у якій відсутня різка нерівність, торжест­вує «щаслива помірність». Вірив у торжество розуму і знання, удосконалення науки про політику. Американський просвітник став одним із засновників і першим президентом «Товариства по­літичних пошуків», яке проголосило своїм завданням розвиток політичної науки, знань про державне управління.

Слідом за Вольтером Франклін відстоював право народу на революцію. Однак досвід Французької революції переконав його: «вогонь свободи може не тільки очищати, але і руйнувати». Він розділяв природно-правові ідеї про рівність людей, невід´ємне право громадян республіки на життя, свободу і прагнення до ща­стя. У своїх памфлетах писав: у випадку якщо яка-небудь форма державного управління не забезпечує прав людини, народ може змінити її. У памфлеті «Як з великої імперії зробити маленьку державу. Правила, преподані міністру при вступі його на поса­ду» (1773 р.) він формулює сатиричні антитези державної полі­тики Англії в колоніях, що зневажає права народу-колоніста, свободу особистості, совісті, думки.

У загальнотеоретичних питаннях Франклін відстоював при­родну рівність людей. Виникнення нерівності, власності і законів зв´язував зі створенням суспільства і держави. На відміну від Локка вважав, що «всяка власність є ... породженням суспіль­ного договору». Важливу роль відводив справедливості, моралі в суспільстві і міжнародних відносинах, писав, що «справедли­вість обов´язкова як між сусідніми країнами, так і між сусіда-ми-громадянами». У відсутності справедливості і моралі в сус­пільстві бачив причину злочинів. Виступав рішучим противником рабства, вважаючи, що «нещаслива людина, з якою довго пово­дилися як із твариною, дуже часто опускається і не має люд­ської гідності». Вважав серйозним обов´язком республіки піклу­вання про звільнених негрів.

У питаннях конституційного устрою США просвітник-демок-рат виступав за юридичну рівність громадян, конституційне за­кріплення їх прав, рівність голосів штатів, повноважень Сенату і Конгресу США. Він заклав демократичні традиції американ­ського конституціоналізму і федералізму.

Радикально-демократичний напрямок визвольного руху північ­ноамериканських колоній втілював у творчості і політичній діяль­ності Томас Пейн (1737—1809). Він першим у роботі «Здоровий глузд» (1776 р.) обґрунтував висновок: питання про незалежність колоній є й питанням доцільності й економічної вигоди. Доводив наявність в англійській Конституції залишків тиранії і республі­канських елементів (короля і парламенту), захищав ідеї респуб­ліканського самоврядування штатів. Саме Пейн запропонував наз­ву нової незалежної держави — Сполучені Штати Америки.

Розвиваючи ідеї європейських просвітників, Пейн проводив чітке розрізнення між суспільством і державою («урядом»). «Сус­пільство створюється нашими потребами, — писав він у «Здоро­вому глузді», — а уряд нашими пороками ... Перше — це захис­ник, друге — каратель». Далі він обґрунтовує: «Суспільство в будь-якому своєму стані є благо, уряд же і найкращий є лише не­обхідне зло, а в гіршому випадку — зло нестерпне...». Нужда у за­конодавці, засобах захисту власності, безпеки роблять необхідною державу і переважно ту її форму, яка усе це забезпечить «з най­меншими витратами і з найбільшою користю». Для Пейна при­рода й існування влади залежать винятково від згоди керованих. Свою концепцію представницького (республіканського) правлін­ня він обґрунтовував як єдино можливу альтернативу монархіч­но-наслідуваної державної влади.

Усі форми правління радикальний демократ поділяє на два види: 1) влада на основі обрання і представництва; 2) влада, заснована на спадкуванні. Остання (монархія, аристократія), на його думку, не має права на існування. Республіканське правлін­ня повинне бути засноване на принципі народного представництва. Воно засновується в інтересах суспільства. У республіці кожний має право обирати і бути обраним. Оскільки в основі такого правління лежить народний суверенітет, остільки верхов­ною владою повинен володіти законодавчий орган, що обира­ється на основі загального виборчого права як реалізації при­родної рівності людей. Республіка, стверджував Пейн, краще забезпечує гарантії права громадян, захист особистості, а рів­ність — гарантії для власності. «Коли гарантовані права, влас­ність забезпечується як наслідок».

У книзі «Права людини» відповідно до природно-правової теорії того часу автор розрізняє природні і громадянські права людини. Перші притаманні «по праву її існування». До них Пейн відносив право на благоденство, свободу совісті і думки. Грома­дянські права — «суть ті, що належать людині як члену суспіль­ства». Людина вступила в суспільство не за тим, щоб мати мен­ше прав, чим колись, а за тим, щоб краще забезпечити ці права. Автор формулює важливі теоретичні висновки: 1) кожне грома­дянське право виростає з права природного (або отримано в обмін на природне право); 2) громадянська влада — з´єднання природних прав, які особистість не в силах здійснити самостій­но; 3) цю владу не можна використовувати для зазіхання на природні права, що зберігаються особистістю. Уряд — результат суспільного договору («єдиний спосіб, яким мають право ство­рюватися уряди»). Таким чином, розвиваючи теорію прав лю­дини і суспільного договору, Пейн визначає природу і найваж­ливіші принципи республіканського правління. Він виступав за загальне виборче право, відміну майнового цензу, за рівноправ­ність жінок, державні заходи по соціальному страхуванню і пе­рерозподіл прибутків тощо, які згодом в значній мірі було вті­лено законодавством штатів.

Т. Пейн критикував Конституцію США 1787 р. за недостатній демократизм: він був проти двопалатного законодавчого органу на основі цензового виборчого права, занадто великого терміну повноважень сенаторів (6 років), президентського, а не коле­гіального керівництва виконавчою владою. Заперечував він і на­ділення президента правом вето, незмінюваність суддів, викори­стання в судах прецедентного права. Усі ці положення демократ вважав відступом від принципу республіканізму. Демократичні погляди Пейна відбивали інтереси широких шарів народних мас, їх прагнення до рівності і збереження своїх громадянських прав.

Істотний внесок у трактування природних прав людини і тео­рію республіканізму зробив і автор Декларації незалежності, тре­тій президент США Томас Джефферсон (1743—1826). Людина енциклопедичних знань, невгамовної енергії, активної держав­ної і громадської діяльності, він послідовно пройшов ступені політичної кар´єри від практикуючого юриста і міліцейського чиновника до президента США. Такої «легітимної кар´єри» Єв­ропа ще не знала.

Вже в першій своїй значній роботі «Загальний огляд прав Бри­танської Америки» молодий філософ і публіцист обгрунтував тезу про необхідність повернути народу «права, одержані за законом природи». Джефферсон ще сподівався на мирне надання Англі­єю незалежності американським колоніям.

Як основний автор проекту Декларації незалежності, Джеф­ферсон виходив з демократичного і революційного трактування природно-правової доктрини, обґрунтовував правомірність відді­лення колоній від Англії й утворення незалежної держави. Виклад природних і громадянських прав людини, обгрунтування народ­ного суверенітету і права народу на революцію робило Деклара­цію видатним теоретичним і політичним документом епохи.

Які найважливіші пункти політичних і правових устремлінь автора Декларації незалежності США?

По-перше, для Джефферсона є очевидними істини — усі люди створені рівними, наділеними невід´ємними правами: на життя, сво­боду, прагнення до щастя. Ці ідеї утверджували неприйнятність станових привілеїв і феодального безправ´я, рівноправність ко­лоністів з жителями метрополії. Як і Пейн, Джефферсон вважав право власності громадянським, а не природним правом люди­ни. Свобода бачилася як умова, гарантія свободи власності. Ще 1762 р., будучи членом Законодавчих зборів Віргінії, він висту­пав за скасування рабовласництва як суперечного людській при­роді і природним правам людини.

Наприкінці життя Джефферсон помітив: «Немає нічого, що не можна було б змінити, крім вроджених і невід´ємних прав людини». Осмислюючи межі природних прав людини, він від­носив до їх розряду свободу віросповідання, «право мислити і оголошувати свої думки усно чи письмово», «право вільного листування й обміну думками, поглядами й інформацією». Був переконаний: кожна людина і кожна спільнота людей має право на самоврядування — «вони одержують його разом з життям з рук природи». Джефферсон виходив з того, що природні права має не тільки кожен індивід, але і кожен народ.

По-друге, для забезпечення прав людини, за Джефферсоном, люди засновують держави, уряди, «що запозичують свою справе­дливу владу зі згоди керованих». Народ-суверен вправі змінювати чи знищувати існуючу форму правління (уряд), якщо той «виявляє намір передати цей народ у владу необмеженого деспотизму». Тим самим обґрунтовувалось право народу на революцію. Народ, а не багаті, «наша опора в постійній боротьбі за свободу». Правителі повинні одержувати час від часу попередження про те, що народ країни зберігає свій дух спротиву. Публіцистично гостро Джеффер­сон формулює висновок: «Дерево свободи необхідно поливати час від часу кров´ю тиранів і патріотів. Це його природне добриво».

По-третє, автор Декларації послідовно відстоював республі­канську форму державного правління для США, засновану на за­гальному виборчому праві, рівному представництві в законода­вчих установах, виборності виконавчих органів влади і суддів, змінюваності суддів, присяжних, шерифів, на широкому само­врядуванні. Республіканські принципи в організації і діяльності держави, на його думку, повинні пронизувати послідовно всі рівні — організацію і діяльність федерації (з питань зовнішньої і загальнофедеральної політики), штату (стосовно громадян), а також округу, району й окремого приходу (з усіх місцевих пи­тань). Як і Пейн, який вважав — кожне покоління повинне саме визначати, що відповідає його інтересам і тому мати право змінювати Конституцію, майбутній президент США передбачав періодичні поправки до Конституції, додання їй республіканського характеру. «Закони й установи повинні йти рука об руку з прогресом людського розуму». Т. Джефферсон — прихильник чіткого поділу компетенції трьох влад в республіці. Був переко­наний: державна влада повинна сприяти, а не обмежувати сво­боду громадян.

По-четверте, справжньою основою республіканського прав­ління, стверджував Джефферсон, є рівноправність «кожного гро­мадянина, рівні особисті і майнові права і розпорядження ними». На його думку, рівноправність спирається на волю народу і має послідовно бути проведена в кожнім пункті конституції. Ця рі­вноправність повинна реалізуватись в першу чергу у загальному виборчому праві, праві народу обирати посадових осіб і суддів.

По-п´яте, Джефферсон писав: право стає правом тому, що воно є воля нації. Однак бачив небезпеку уніфікації законодавства для всіх штатів, його загрози самоврядуванню. Дотримання законів — один з найважливіших обов´язків громадян, «але не найвищий». Вищий долг — закони самозбереження громадян і країни. Таким чином, абсурдно жертвувати метою заради засобів.

По-шосте, Джефферсона не залишає надія на те, що людст­во незабаром «навчиться видобувати користь із усякого права і влади, якими воно володіє або може прийняти на себе». Неефек­тивність необмеженої влади, її зловживання можуть породжу­вати корупцію. «Варто очікувати того часу, — писав він у «Заміт­ках про штат Віргінія», — а він недалеко, коли корупція в нашій країні, як і в тій, від якої ми походимо, охопить тих, хто стоїть на чолі правління, і пошириться від них на весь народ, коли вони стануть купувати голоси народу і змусять його заплатити собі повною ціною». Джефферсон твердо тримався принципу правління більшості. Вважав, що ліками від зла, принесеного демократією, є ще більша демократизація, оскільки від народу можна чекати несправедливостей у цілому менше, ніж від прав­лячої меншості.

Т. Джефферсон критикував капіталізм, що набирав силу в США і вів до руйнування і зубожіння широких верств населен­ня. Його ідеалом була демократична республіка вільних і рівно­правних фермерів.

Таким чином, творча, політична і громадська діяльність Джеф­ферсона була вершиною американської демократичної політико-правової думки, що зіграла вирішальну роль у залученні ши­роких народних мас до активної участі у війні за незалежність, у формуванні політичних і правових інституцій США.

Період боротьби за незалежність США ознаменувався їхньою перемогою, створенням конфедерації штатів, а потім і феде­ральної Конституції (1787 р.), яка закріпила республіканський лад, поділ законодавчої, виконавчої і судової влади, федератив­ний устрій держави.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право