Після тривалого золотоординського панування на Русі в середині XIV ст. більшість південно-руських земель опи­нились під владою Польщі і Литви. Литовська держава прийня­ла культуру і традиції державного життя Київської Русі, правові норми Руської Правди, стала фактично Литовсько-Руською дер­жавою. Люблінська унія 1569 р., що об´єднала Польське коро­лівство з Великим князівством Литовським у єдину державу — Річ Посполиту — поклала початок масштабної польської коло­нізації, кріпацтву, політичному і національно-релігійному гніту українців. Але польський вплив в Україні мав і певний позити­вний вплив на вітчизняну політичну думку: Річ Посполита з виборним королем і сеймом вигідно вирізнялася від абсолютист­ських держав Європи. До того ж через Польщу, Чехію і Литву в Україну почали проникати з Заходу ідеї Відродження і Реформа­ції, що підривали панування феодалів і католицької церкви.

У польсько-литовський період в Україні з´явився головний суб´єкт захисту неписаних давніх прав і вольностей русів, фор­мування державної ідеї — запорізьке козацтво. Саме воно на ве­ликих обширах Подніпров´я, охороняючи південні рубежі Речі Посполитої від Дикого поля, створило в XVI ст. християнську демократичну республіку, лише номінально підлеглу королівській юрисдикції. Давні руські звичаї тут трансформувалися в звича­єве козацьке право, яке справило величезний вплив на націо­нальну політико-правову ідеологію, правосвідомість і правову культуру співвітчизників.

Утворення Московської держави в XIII ст., звільнення ро­сійського народу від татаро-монгольського ярма наприкінці XV — на початку XVI ст. стали надихаючим прикладом для україн­ського і білоруського народів, відкривали для них реальні можливості допомоги і захисту від польської колонізації, відродження власної державності. Однак утвердження в Росії самодержав­ної, абсолютистської влади в XVI ст., яка нагадувала східну де­спотію, фатальним чином позначиться на їх долях, на козаць­кій республіці.

Таким чином, вітчизняна політико-правова думка відроджу­валася в надзвичайно складних історичних умовах, під впливом різних зовнішніх чинників, політико-правових систем у сусід­ніх народів. Вона еволюціонувала в руслі двох течій, що злива­лись: духовної (богословської), що спиралася на моральні цін­ності православ´я, і світської. Остання усе більше відходила від богословської схоластики і пропонувала теоретичне вирішення нагальних проблем відродження державності, форм її соціаль­ної політики, геополітичних інтересів і т.п., створення націо­нальної системи права. Вона відроджувала вивчення і викорис­тання античної спадщини, досягнень європейських мислителів, ідей Відродження і Реформації.