пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія вчень про право і державу

§ 3. Вчення про державу Ж. Бодена. Теорія державного суверенітету


Релігійні війни, що бушували в Європі, особливо у Франції, між католиками і протестантами, які не визнавали ві­ротерпимості і рівноправності різних конфесій, а з іншого боку — зростаюча опозиція монархії, її критика монархомахами загро­жували руйнуванням самої держави, заважали розвитку промисловості і торгівлі. Мир у суспільній свідомості набував вищої цінності.

Теоретичне обґрунтування пріоритету держави, загальнодер­жавних інтересів, що стоять вище релігійних звад, започаткував видатний французький політичний мислитель Жан Боден (1530 —1596). У своїй головній праці «Шість книг про державу», незабаром популярній в Європі, виклав погляди на державу і принципи управління (принцип правового управління, поняття суверенітету), вчення про громадянина і суспільне благо, дав типологію державних форм.

Відкривається праця дефініцією держави. За Боденом, «дер­жава є здійснення суверенною владою справедливого управлін­ня багатьма родинами і тим, що знаходиться в їх загальному володінні». Держава в нього — правове управління на основі справедливості і законів природи.

Підставою й осередком держави у Бодена є сім´я, з яких і походить держава. Держава — сукупність сімей, а не індивідів: народ, що складається з родин, не вмирає. За своїм статусом глава родини прообраз і відображення саме державної влади. Держави засновуються за примусом найсильніших або ж вна­слідок договору. Головна мета справедливого управління держа­вою — вище благо держави і приватної особи, людини і грома­дянина. «Не повинно бути ніяких приводів для виступу проти держави». Вона — суверенна.

Суверенітет, стверджує Боден, є абсолютна і постійна влада, яку римляни називали величчю (достоїнством), що означає вищу владу повелівати. Абсолютність суверенітету означає, що суве­ренна влада не підлягає повелінням інших, не знає яких-небудь обмежень для прояву своєї могутності, крім підлеглості люд­ським законам. До того ж вона не поширюється на закони Бога і природи. Іншими словами, норми природного права для неї непорушні. Сталість суверенітету означає, що суверенна вла­да — не тимчасова, а незмінна, «вічна» влада. Суверенна влада є також влада єдина, тобто її прерогатива належить лише їй. Дже­релом суверенітету, за Боденом, є народ: «суверенітет криється в сукупності вільних і розумних істот, що складають народ». Носієм суверенітету в Бодена є государ.

Ж. Боден виділяє п´ять ознак суверенітету: право верховної влади видавати і скасовувати закони; вирішувати питання війни і миру; призначати посадових осіб; здійснювати верховний суд і право помилування; чеканити монету, установлювати міри і ваги, стягувати податки. Суверен видає закони, але не створює права: право «несе із собою справедливість, а закон — наказ». Право само виступає метою буття держави. Закон — наказ суверена.

Таким чином, у Бодена сувереном є монарх, що одержав верховну владу або в результаті добровільної згоди підданих (до­говору), або в спадщину. Він — переконаний прихильник суве­ренної монархічної влади. Як у Всесвіті над усім панує Бог, а на небі Сонце, так і у спільноти людей повинен бути один прави­тель. «Крім Бога немає нікого, — пише Боден, — більш високо­го на землі, ніж суверенні монархи. Вони поставлені самим Бо­гом, як його намісники, щоб правити іншими». Але найкращою формою держави він вважав королівську монархію, де верховна влада (суверенит) цілком належить монарху, а управління краї­ною сполучає у собі принципи аристократичні (на ряд посад, переважно в суді і війську, король призначає тільки знатних) і демократичні (деякі посади доступні всім станам).

Ж. Боденом теоретично вирішене питання і про суверенітет у складних державах. їх два види. 1) Державні утворення, у яких частини знаходяться у васальній чи іншій залежності від сувере­на, а також федерації («Священна Римська імперія»). 2) Союз держав, заснований на рівності, де кожна частина зберігає суве­ренітет (Швейцарська конфедерація). Отже, йдеться про держав­ний устрій — федерацію і конфедерацію.

Ж. Боден відкидає поширений поділ форм держави на пра­вильні і неправильні. На його думку, це — суб´єктивна оцінка. Суть справи в тім, кому належить реальна влада в державі: одно­му, небагатьом чи більшості; кому належить верховна влада прий­мати і скасовувати закони, така і форма держави. Доцільність і міцність кожної з них залежить від історичних і природних особ­ливостей різних країн і народів. Хоробрі жителі півночі і горці створили демократію або виборну монархію; зніжені жителі пів­дня і рівнин легко підкоряються монархії. Народи сходу — ближ­че до жителів півдня, заходу — до півночі.

До демократії й аристократії Боден відносився негативно. В демократичній державі багато законів і влад, а загальна справа в упадку; юрба, народ — «звір багатоголовий», переслідує ба­гатих, виганяє кращих, обирає гірших. В аристократії влада на­лежить знатним, тут розумних людей мало, в результаті править глупа більшість, прийняття рішень пов´язано з боротьбою пар­тій і угруповань. За тими же причинами аристократія немисли­ма у великій державі.

На думку Бодена, державний лад прямо спрямовано проти за­кону Бога і природи, якщо в ньому спільність майна і немає при­ватної власності. Відповідно до законів Бога і природи державі на­дане те, що є суспільним, а кожному — те, що є його власністю. «Майнова рівність згубна для держави... — часто повторював Во­ден, — тому що втрачаються які б то не були узи, що зв´язують одну людину з іншою». Спільність майна неможлива і тому, що вона несумісна із сімейним правом. «Адже якщо родина і місто, власне і загальне, приватне і суспільне змішуються, то немає ні держави, ні родини». Така спільність спричинює ненависть і роз-брати, бо зневажаються особисті інтереси.

Ж. Боден прагнув до гармонійної справедливості. Вона для нього означає врахування права й інтересів кожного, розподіл нагород і покарань, свободу совісті і віротерпимість. Адже, «чим більше піддається насильству воля людей, тим більше вона не­поступлива».

Таким чином, ніхто в Середньовіччя з такою старанністю не розробляв проблему суверенітету, не окреслював межі державної влади і не вивищував достоїнства права, інтереси особистості, свободу совісті так, як Боден. Його ідеї воістину являли собою своєрідний інтелектуальний прорив до обріїв політико-правової

думки Нового часу.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право