Електронна бібліотекапідручники


Історія вчень про право і державу

§ 2. «Повчання» В. Мономаха


Ставши в 1113 р. великим київським князем, Воло­димир Мономах зміцнив авторитет великокнязівської влади, до­мігся внутрішнього миру в державі, зростання її міжнародного значення. Однак небезпека феодальної роздробленості Русі про­ступала усе більш зримо, що тривожило і лякало князя. Ця три­вога відбилася в його «Повчанні» своїм синам, записане літопис­цем у «Повісті временних літ».

На перше місце в «Повчанні» ставляться християнська віра і доброчинність. Вони розуміються Мономахом як засади мудрого і справедливого правління, турботи про людей. Він посилається на власний досвід: охороняв християнських людей від усяких лих, не підтримував міжудільних розбратів і воєн. Власний досвід підтверджував важливість слідування в управлінні державою по­літичним і моральним принципам: «Не наслідуй лиходіїв, не зави­дуй тим, що творять беззаконня», «уникай зла, роби добро, шу­кай миру, і йди за ним», «не лінуйся», «не давайте сильним погубити людини», «усього ж паче — убогих не забувайте». Мо­номах заповідає ці принципи майбутнім князям. Слідування їм — запорука тривалого миру в державі.

Ці вимоги до верховної влади великий князь поєднує з ви­могою її правильної організації і здійснення. Він радить синам всі державні справи вирішувати з радою військової дружини, не допускати в країні «неправди» (беззаконня), правосуддя чинити «по правді», тобто по закону.

У «Повчанні» дається відповідь і на гостре питання в умовах наростання небезпеки феодальної роздробленості Русі — права на кровопролиття, смертну кару. На думку Мономаха, київський князь повинен слідувати правосуддю в державі, як Бог на небі.

«Hi правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його; якщо (хто) буде достоїн (навіть) смерті, то не погубляй ніякої душі християнської». Таким чином, за Мономахом, право князя на судову владу безумовно виключає право на кровопролиття, страту, помсту. Як відомо, саме при його князюванні була ство­рена Розширена редакція Руської Правди, що спочатку обмежу­вала, а потім узагалі скасувала смертну кару. Заради миру і єд­ності держави в «Повчанні» неодноразово підкреслюється необхідність для князів слідувати доброчинності, справедливос­ті, законності.

Багатий власний досвід і логіка міркувань Мономаха приводять до важливого політичного висновку: із владою зростає відповідаль­ність князя перед підданими. Посилаючись на власний досвід, досвід своїх великих попередників, цитуючи рядки зі Святого Писання, він переконує синів слідувати династичному порядку спадкування престолу, зміцнювати великокнязівську владу, не від­ступати від найважливіших принципів моралі, справедливої соці­альної і зваженої зовнішньої політики, правосуддя.

І останнє. Рішення кричущих політичних проблем, насампе­ред — зміцнення єдності і миру в державі, Мономах пов´язував з надією на співробітництво з церквою. При цьому питання про співвідношення держави і церкви їм вирішується однозначно: церкві відводиться почесне, але явно підлегле місце в співвідно­шенні світської і духовної влади. Він повчає синів: «Єпископів, і попів, і ігуменів (поважайте), з любов´ю приймайте од них благословення і не одсторонюйтеся од них...». Церква виступає тут важливою опорою великокнязівської влади.

Такі основні політико-правові аспекти «Повчання» Володи­мира Мономаха, фактично політичної програми для київських князів.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право