Електронна бібліотекапідручники


Історія вчень про право і державу

§ 2. Методологія історії вчень про право і державу


Як і будь-яка інша наука і навчальна дисципліна, історія вчень про право і державу має свою методологію. Мето­дологія (від грец. metodes і logos — наука про методи) — теорія пізнання, система принципів (тобто основних начал) і методів (способів) наукового дослідження, основних підходів до вивчення тієї чи іншої науки. Методологічними принципами даної дисципліни, на думку автора, є наступні.

Принцип, або загальний метод діалектики (від грец. dialek-tike — мистецтво вести бесіду, міркувати). Сократ розглядав діа­лектику як мистецтво виявлення істини шляхом співставлення протилежних думок, спосіб ведення бесіди, що веде до істини, істинним визначенням понять. Методом пізнання сущого для Сократа була іронія, критичний підхід до понять, раціоналізм. У Г. Гегеля діалектика — єдино правильний метод пізнання, що розкриває істинний смисл предмета в єдності його протилеж­ностей/У дослідженні політико-правових вчень діалектика, як загальний метод пізнання, відіграє ведучу роль і вимагає від дослідника глибокого проникнення в сутність самого вчення, все­бічного аналізу його ідей, логіко-понятійного апарату, способу побудови політико-правової теорії. Наприклад у гегелівському вченні про право наука про право розглядається як частина фі­лософії, і поняття права трактується «поза наукою права», «як дане». При цьому поняття «право» вживається в його філософії в трьох основних значеннях: право як свобода, «ідея права»; право як визначена ступінь і форма свободи («особливе пра­во»); право як закон («позитивне право»). Складним є і гегелів­ське трактування держави: держава як ідея свободи, як конкре­тне і вище право, як правове утворення, як єдиний організм, як політична держава, як конституційна монархія:´ Керуючись діа­лектичним методом, важливо зрозуміти і засвоїти не тільки ва­гомі результати теоретичних розробок мислителів минулого, але і логіку, аргументацію, методи і прийоми аналізу політико-пра­вових явищ. У їх творах б´ється жива думка і, коли читаєш їх твори, враження — начебто слухаєш мудрого оповідача.

Принцип історизму. Він вимагає підходити до того чи іншо­го вчення, ідеї, концепції історично, розглядати їх у контексті епохи, враховувати, як це вчення складалося, розвивалося, які етапи у своєму розвитку пройшло, яку роль зіграло в подальшому розвитку теорії. Відкидаючи крайнощі архаїзації чи модернізації ідей і концепцій минулого, історичний підхід дозволяє виявити в них як історично минуще, написане на потребу дня, що втра­тило теоретичну цінність, так і неминуще, вічне, істини і відкрит­тя. Так, в промовах Цицерона проти змови Катіліни («катілінарії») і Антонія («філіппіки»), у яких він захищав сенатську рес­публіку, у його знаменитих «Діалогах» і сьогодні не втратили теоретичної цінності ідеї про змішану форму держави (res publica, res populi) як справу, надбання народу, як правове утворення, його визначення природного права як вищого, «істинного зако­ну», сформульовано правовий принцип: «Під дію закону повин­ні підпадати всі».

Принцип об´єктивності, як загальнонауковий метод, вимагає оцінювати вчення й ідеї в них без упередженості, політичної чи партійної кон´юнктури, ідеологічних пристрастей. До чого при­зводить ігнорування об´єктивного підходу до вчень, наочно по­казують радянські підручники з історії вчень, видані в 70—80-х pp. Тут правові доктрини і погляди мислителів минулого розгляда­ються як відображення ідейної боротьби різних класів. Виникнен­ня марксизму оцінювалось як революційний переворот у вченні про державу і право. Тим самим знецінювався весь попередній досвід політико-правової думки і немарксистські вчення. Об´єк­тивність не терпить ідеологічних ярликів, класової зашореності. Критерієм істинності, світлом істини (грец. lux veritatis) у вивчен­ні минулих доктрин є, з одного боку, результати розвитку теоре­тичних знань, а з іншого — практика, історичний досвід.

Принцип соціального підходу, загальнолюдської моралі. Він вимагає оцінювати ідеї, вчення, політичні програми з погляду інтересів народу, загальнолюдських цінностей. Тільки в гумані­тарному вимірі, з погляду загальнолюдських цінностей, прояв­ляються в істинному світлі ідеї Ф. Ніцше, теорії націократичної держави Д. Донцова та ін.

Методологія будь-якої науки включає набір загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. В історії політико-правових вчень використовуються методи: історичний, логічний, систем­ний (загальнонаукові), які допомагають відтворити розвиток по­літико-правової думки в різні часи у всій складності, наступно­сті, системності. До спеціальних методів дослідження історії вчень можна віднести і догматичний (для встановлення юриди­чних принципів, визначень, понять розроблених чи вживаних мислителем), хронологічний (вимагає досліджувати вчення в їх хронологічній послідовності, історичному розвитку), конкретно-історичних умов, їх впливу на творчість мислителя та її результати, порівняльно-історичний (для порівняння, співставлення різночасових ідей, концепцій, проектів державних реформ), біо­графічний (для врахування взаємозв´язку фактів біографії і твор­чості мислителя) та ін.

Періодизація історії політичних і правових вчень, структура курсу обумовлені прийнятою історичною періодизацією (Ста­родавній світ, Середньовіччя, Новий і Новітній час і сучасність), програмою навчальної дисципліни.

Основними джерелами вивчення курсу є твори мислителів минулого, теоретичні рішення в них проблем права, держави, політики, прав особистості й ін.

Історіографія (історія самої науки, її проблем) історії вчень про право і державу вирізняється багатством і розмаїттям, вели­кою кількістю досліджень творчості мислителів минулого. Пер­шим історіографом цієї науки був Аристотель, який дав у книзі «Політика» критичний огляд робіт своїх попередників, запро­понованих проектів ідеальної держави, конституцій і законо­давств. Такі огляди стали традицією й є обов´язковими в науко­вих працях. Досягнення історіографії історії політико-правових вчень узагальнені і систематизовані в підручниках і посібниках. Кожен з них має свої переваги.

Таким чином, історія вчень про право і державу має влас­ний предмет, методологію та історіографію як наука і навчаль­на дисципліна.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право