Електронна бібліотекапідручники


Етикет і сучасна культура спілкування

5.9. Культура одягу


Костюм, який належить до форми одягу, відбиває рівень розвитку суспільства. Візьмемо будь-що — взуття, одяг, го­ловні убори — і ви побачите, яку величезну роль відіграли ці предмети туалету в розвитку суспільства, яка жорстока бо­ротьба точилася навколо кожного з них.

Нерідко навіть взуття свідчило про привілейоване ста­новище, а такі елементи в одязі, як відлога, чепець або капелюх, картуз чи шолом робили справжні перевороти в суспільстві, візерунок або перев´яз, жовта, синя червона стрічка або орнамент слугували емблемою тієї чи тієї полі­тичної влади.

Одяг — найкрасномовніша характеристика людини, це своєрідний ієрогліф, що вияскравлює особистість з усіма її повсякденними звичками та звичаями.

На будь-якій роботі зовнішній вигляд людини залежить від неї самої. Естетика костюма має не менше значення, ніж естетика поведінки. Зовнішність має велике значення в жит­ті людини, тож важко уявити, щоб брудна, неохайна людина могла стежити за своїми вчинками.

Недбалість в одязі дорівнює моральному самогубству. Одяг належить як до науки, мистецтва, так і до звичок і по­чуттів. Поки людина не звикне до нового костюма, він не буде сидіти на ній по-справжньому елегантно. Тому доречно нагадати таке: "Річ не так у костюмі самому по собі, як в умінні носити його" (О. де Бальзак).

Звідси випливає висновок: усе, що робиться демонстра­тивно, подібно до будь-якого галасу, не гідне людини еле­гантної, наділеної чудовим смаком і гарними манерами.

Якщо навколишні витріщуються на вас, це означає, що ви одягнені негоже: занадто добре, занадто вишукано або занадто яскраво.

Одне з правил елегантності таке: "Пересічний пішохід має намагатися бути непомітним". Його мета в тому, щоб здава­тися заразом і пересічним, і витонченим. Світ суворий до проноз! Вони викликають на свою адресу суцільне глузуван­ня. Той, хто вдягається надто розкішно, вдається, напевно, до ще більшого гріха, ніж той, хто нехтує своїм зовнішнім виглядом; без сумніву, жодна претензійна кокетка здригнеть­ся, почувши цю аксіому елегантності: "Той, хто випереджає моду, перетворюється на карикатуру".

Нагадаємо про найбільші помилки людей, котрі не звик­ли міркувати і спостерігати. Одяг наче глянець — він усе вияскравлює, його мета не так приховати вади фігури, як піднести її досконалості.

Звідси випливає таке:

  •  якщо костюм спрямований проти велінь природи та моди, він заслуговує на беззастережний осуд;
  •  будь-яка мода, грунтована на підробці й брехні, по­збавлена смаку і швидкоплинна;
  •  погано складена, сутула, горбата або кульгава жінка не має вихвалятися своїми вадами, їй також не личить обманювати оточуючих, намагаючись цілком замаску­вати їх; якщо ви трохи кульгаєте, робіть це граціозно, як мадемуазель де Левальєр, і намагайтеся, щоб за­чарування вашого розуму й сліпучі багатства вашої ду­ші змушували забути про кульгавість. Чоловік і жінка без вад — просто нікчеми. Пригадаймо ще один відо­мий афоризм: "Діра — це нещастя, пляма — порок".

Одяг дуже впливає на співробітника установи. Адже зов­нішність часто розуміють у найвужчому сенсі, маючи на увазі лише обличчя та зачіску людини. А втім зовнішність — по­няття набагато ширше. Це й одяг на роботі, й хода, й стиль поведінки, й мода. За словами Августина, якими є смаки людини, такою є й вона сама.

Культура поведінки співробітника установи починається з охайної зовнішності. Це означає, що людина, котра опа­нувала правила гарного тону, гарні манери, володіє й умін­ням підібрати відповідний одяг, досягти комбінаторності, співвіднести вияв своїх емоцій із правилами етикету служ­бових взаємин.

Свого часу Сервантес писав, що недбалість в одязі свід­чить про розслабленість духу, якщо тільки під цією недбаліс­тю і розперезаністю не приховується лукавість. Сукня й об-лачає, й викриває людину.

Зверніть увагу на молодих юнаків і дівчат, які ані власно­го стилю не виробили, ані чужого скопіювати не вміють. Такі люди замість очікуваного прагнення до акуратності, витон­ченості нерідко свідомо демонструють моду на неохайність, недбалий зовнішній вигляд.

Людина із вишуканим смаком уникає речей, що привер­тають зайву увагу. Хто не здатний цінувати смак і моду, той прикриває модним одягом свою естетичну обмеженість, об­манює себе та інших, перетворюючи себе на вішалку для престижних речей. Людина без смаку намагається видати себе не за того, ким вона є насправді, тож стає ще кумедні­шою і жалюгіднішою.

Інтелігентний співробітник обирає з одягу те, що най­більше пасує його обличчю та фігурі. У моді він керується принципом: "Добре те, що мені личить". На жіночому одязі більше, ніж на чоловічому, відбивається індивідуальний стиль і характер того, хто його носить. А втім, ніде правди діти, на декому сукню видно, але людини немає.

Костюм для роботи має відповідати власному смаку і, звісно, сучасним вимогам моди, що допомагає жінці бути жіночною, а чоловікові — мужнім. У цьому полягає чи не го­ловне завдання одягу.

Вишуканий костюм, пальто, плащ, елегантну сукню тре­ба вміти правильно носити: гідно триматися, не сутулитися, демонструвати невимушеність своєї постави та легкість хо­ди. Костюм на службі має відбивати не тільки підхожий фа­сон, а й колір, відтінок.

Речі різного кольору, бездумно зібрані до купи, утворю­ють не тільки кольоровий вінегрет, а й свідчать про поганий смак хазяїна чи хазяйки. Наприклад, туфлі, сумка, панчохи, прикраси — все має підкорятися вимогам колірної гармонії. Білий, чорний, сірий гармоніюють майже з усіма іншими ко­льорами. Чорний із жовтим дуже ефектний, але, як будь-який контраст, може заступити людину.

Два основні правила добору одягу: по-перше, одяг завжди має вияскравлювати індивідуальність і неповторність особистості і, по-друге, бути практичним (добротним).

Костюм на службі має бути строгого покрою. Виховані люди знають, що службове приміщення — це не подіум для демонстрації мод. Темний костюм, наприклад, осві­жає світла блузка. Туфлі на підборах середньої висоти й невеличка сумка або портфель чудово доповнюватимуть ваш діловий одяг.

На роботу бажано вдягати такі костюм або сукню, в яких зручно активно працювати. Адже найцінніше в одязі те, що людина вкладає у нього особисто, на чому лежить відбиток її неповторності.

Комплект чоловічого або жіночого одягу немислимий без взуття. Головна вимога до взуття — зручність. Коли на нозі чудові туфлі, вони не просто прикрашають жінку, а й ство­рюють гарний настрій. І навпаки: "якщо тобі тиснуть чоботи, яка користь від того, що світ неосяжний?" — влучно підмічає узбецьке прислів´я.

Для жінок улітку вельми зручні босоніжки — легкі, ошатні, гігієнічні. Це універсальне взуття для роботи. Елегантні класичні туфлі підходять для будь-якої пори року. Для осінньої погоди потрібні туфлі на товстій підошві, на широких або середніх під­борах. Утім, слід пам´ятати: сучасний етикет передбачає пан­чохи або колготки. З´являтися на роботі босоніж не прийнято.

На кожен робочий день чоловікові знадобиться костюм середньої вартості з тканин темних тонів. Для літа потрібен світлий костюм. Зручні на роботі комбіновані костюми.

Восени та взимку дуже зручні куртки, берети, кепки, в´я­зані шапочки. Теплі пальта, дублянки бажано купувати темних тонів, як і брюки. Світлі брюки взимку під чорним пальто не­практичні. Кричущий одяг чоловіка позбавляє його мужності.

У зовнішній нагрудній кишені піджака чоловіки нерідко носять олівці, авторучки, гребінці, тролейбусні квитки, пере­творюючи свої груди на виставку канцелярського приладдя. Все це краще сховати у внутрішні кишені.

У чоловічому вбранні на першому місці — сорочка. Біла сорочка підходить до будь-якого костюма, надає йому ошат­ного вигляду, існує таке правило: чим темніший костюм, тим світлішою має бути сорочка. Велику роль у костюмі чоловіка відіграє краватка. До однотонної світлої сорочки підійдуть будь-які краватки; а от до яскравої смугастої або картатої сорочки підходить тільки однотонна краватка. Синтетична краватка — тільки до шкіряного піджака. До сорочок, що носять на випуск, краватка не підходить. Краватка лише тоді прикрашає, коли вона не звисає нижче паска. Наймод-ніша краватка на брудній сорочці — неприємна.

Шкарпетки зазвичай добирають під колір і тон взуття. Влітку чоловіки носять сандалії. Але на урочисту зустріч вдя­гають традиційні туфлі.

Пальто, плащ, замшева або шкіряна куртка, кожушок або зимове пальто — традиційні атрибути чоловічого одягу.

Капелюх добирають у тон плаща або пальто. До вузько­го обличчя личить капелюх із широкими крисами, до пов­ного — з вузькими.

Рукавички знадобляться восени та взимку, коли людина вдягла плащ, пальто, капелюх, щоб не ховати посинілі від холоду руки в рукава або кишені.

Носовичок виховані люди носять у кишені штанів.

Звісно, одяг не створює людину, одначе він забагато го­ворить про неї: який у неї характер, смак, на який рівень інте­лектуальної культури вона орієнтується. За одягом можна на­віть судити, яка людина як працівник і як поводиться в побуті.

Одяг має відповідати характерові праці, бути зручним, прак­тичним, за можливості чистим, не сковувати рухів, відповіда­ти порі року й температурі повітря в робочому приміщенні.

Неодмінними вимогами до одягу завжди залишаються такі:

  • охайність. Все, що на нас надягнуто, завжди має бути чистим, відпрасованим, застебнутим на ґудзики;
  •  одяг має бути акуратним;
  •  чистим і охайним має бути взуття.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування