Дерево впізнають за його плодами, а людину — за її спра­вами, — твердить народне прислів´я.

Відомо, що до числа людей, з якими ми пов´язані долею, належать наші товариші по службі, співробітники, колеги по спільній діяльності. Науковий, виробничий колектив, у якому ми вирішили працювати, — це наш другий дім, сім´я і школа.

Будь-який колектив об´єднує людей різного віку, статі, рів­ня освіченості й вихованості, культури, інтелігентності. Поряд­ність починається з того, як людина дотримується свого слова, наскільки чесно, сумлінно, професійно виконує свої обов´язки.

При цьому вкрай важливо пам´ятати, що в кожного това­риша по службі свій характер (сукупність особливостей цієї людини, що виявляються в її діях, учинках, поведінці), на­вички, схильності, смаки і потреби. Одначе всі людські якос­ті — і гідні, і погані — вкладаються в поняття порядність і непорядність. Співробітник по роботі насамперед має бути порядною й сумлінною людиною.

Чесний, скромний і чемний трудівник установи, підпри­ємства шанує тих, хто поруч, і допомагає менш досвідченим виконувати нелегкі службові обов´язки. Він не дозволить со­бі заважати іншим порожніми балачками, спізнюватися на роботу, прогулювати, пиячити, палити в робочому приміщенні, перекладати свою відповідальність на інших, але й іншим не дозволить байдикувати.

Інтелігентна, порядна людина ніколи не дозволить собі поширювати плітки про співробітників, не сприятиме чварам у колективі, вона готова замінити хворого товариша по службі, заступитися за колегу, з яким обійшлися несправедливо. Не буде по-рабському послужливо підлещуватися до керів­ника (начальника), "тикати" старшим, зарозуміло позирати на нижчих за посадою або рівних собі. Справедливий спів­робітник установи може тактовно вказати колезі по службі на його помилки, а якщо і критикуватиме його, то робитиме це доброзичливо й об´єктивно, не роздмухуючи припущені ним помилки та огріхи.

І справді, адже чужий брак завжди впадає в очі, і ми часом клянемо когось, спізнюючись на роботу через нерегу­лярний рух автобусів, очікуючи продавця, котрий цілу годину здає касу, або слюсаря, який обіцяв з´явитися на наш ви­клик днями, ба й навіть раніше, щоб полагодити кран, тощо. І це добре, що ми критикуємо. Але було б значно краще, якби ми з такою самою нетерпимістю ставилися до власної недбалості, несумлінності, щоб кожен умів дорожити своєю професійною честю, високою маркою своєї роботи, щоб ко­жен пам´ятав, що він працює не сам по собі, а заради лю­дей. І за його працею судять не тільки про нього, а й про весь колектив установи, підприємства тощо. От чому дореч­но в таких випадках пригадати пораду Л.Толстого: "Якщо ви щось робите, робіть це добре. Якщо ж ви не можете чи не бажаєте робити добре, краще зовсім не робіть".

Найкращу частину свого життя ми проводимо на роботі, на службі. Добре і приємно працювати у колективі, де царює взаємоповага, адже це запорука доброго настрою.

Тому дуже важливо, щоб товариші по службі були стри­маними, делікатними у суперечках, конфліктних ситуаціях, що виникають на роботі. Виникають ці ситуації тому, що че­рез власну доброту ми найчастіше вибачаємо людей без­тактовних, грубих, бо наївно вважаємо, наче їхнє небажання стримати себе зумовлене їхньою гарячністю чи то розладом нервової системи. Але насправді натура тут ні до чого, такий товариш по службі просто погано вихований або зовсім не вихований, егоїстичний, і часом свідомо не бажає й не на­магається контролювати свої емоції.

На превеликий жаль, серед нас і досі сила-силенна "май­стрів" псувати настрій. Часто-густо трапляються серед това­ришів по службі люди злі, егоїстичні, зухвалі й недоброзич­ливі. А найчастіше вони злі тому, що некомпетентні в роботі. Людина, котра спритно маскує відданістю загальній справі свою нікчемність, егоїстичні інтереси, як правило, отруює здоровий психологічний клімат колективу.

Чимало є співробітників, котрі миряться із ледарями, які своєю неорганізованістю, безвідповідальністю іноді свідомо створюють вигідну для себе репутацію необізнаних, невправ­них, нездатних бути активними в роботі. Такі люди легко пе­рекладають свої обов´язки на інших (більш працьовитих). Така безпринципність стає однією з причин конфліктних ситуацій, сварок і чвар між товаришами по службі. Не може бути дис­ципліни там, де співробітники купкуються групами, які по­стійно кують один проти одного лихо.

У стосунках між співробітниками спостерігається чимало такого, що викликає неабияку занепокоєність. Не завжди до­тримують своє слово, забувають обіцянки, не можуть впора­тися із завданнями, спізнюються на зустрічі ледащі співро­бітники. Товариші по службі, котрі шанують власну працю, шанують і працю чужу. Ледар і нероба постійно шукає легку роботу, не розуміючи простої істини, що легкої роботи не буває, її просто не існує взагалі. Найпростіша, здавалося б, справа потребує максимального напруження сил, розуму, волі і почуттів, якщо хочеш зробити її добре.

У деяких колективах, на жаль, і досі вистачає любителів неодмінно відзначати знайомство з новими співробітниками пияцтвом. При цьому недосвідчений новачок встановлює, як правило, невтішні знайомства, втягується у стосунки, в яких ще не може дати собі раду і зрештою дістає більше при­кростей, ніж користі.

У кожній професії рано чи пізно настає період, коли спів­робітникові доводиться докладати всіх зусиль заради влас­ного самоствердження як майстра своєї справи. Цей етап здатний подолати лише той, у кого є воля, завзятість у до­сягненні мети. Решта залишаються дилетантами, здатними лише вряди-годи виявити свої здібності, до того ж вони по­стійно заздрять тим, кому більше поталанило, запитуючи се­бе: а чим я гірший, чому не я, чому не мені? У народі кажуть:

"Золото перевіряється вогнем, людина — працею"; "Що людина може, то вона і є".

Взаємна повага між співробітниками — запорука нормаль­ної роботи наших установ. От чому кажуть, що найпростіший спосіб зрозуміти мотиви поведінки іншої людини у відповід­ній ситуації — це поставити себе на її місце.

В установі з вами працюють різні люди: виховані й невихо-вані, тактовні й нахабні, скромні й брутальні, сором´язливі й зухвалі, як то кажуть — із характером. Одні можуть звернутися за порадою і допомогою і чемно попросять вас про це. Інші, навпаки, дивляться на вас як на свого підлеглого, і тоном, що не припускає жодних заперечень, вимагають негайного розв´я­зання свого питання. Звісно, далеко не всі викликають у нас симпатію. Але ми на роботі, тож маємо, зобов´язані поводитися з усіма однаково чемно, витримано, тактовно, піклуватися про добру репутацію своєї установи. Ви маєте уважно вислухати прохання товаришів по службі і надати їм посильну допомогу.

Особливо коректними співробітники мають бути в години прийому відвідувачів. Про це вже йшлося у спеціальному роз­ділі "Прийом відвідувачів і ведення службового засідання".

На жаль, нам і досі не бракує службовців, котрі вдають, наче слухають відвідувача, а самі тим часом гарячково об­мірковують, кому з товаришів по службі його зіпхнути або в яку ще установу його направити, аби уникнути зайвого кло­поту. Деякі чиновники, ледь побачивши відвідувача, почина­ють демонструвати надмірну зайнятість, безперервно роз­мовляють по телефону, виходять до сусідніх кабінетів, не­мов переймаються конче важливими справами.

Етикет службових взаємин зобов´язує службовця бути од­наково шанобливим із усіма відвідувачами, готовим прийняти якнайщирішу участь у їхніх проханнях і скаргах. Абсолютно неприпустимо виявляти до когось підкреслену люб´язність і послужливість, а з іншими поводитися зарозуміло й зверхньо.

Культурний співробітник установи доброзичливо влаш­тує справу відвідувача, люб´язно порадить, що і як потрібно зробити, розтлумачить чинне законодавство, допоможе офор­мити документ незалежно від того, знайомий перед ним чи незнайомий, молода вродлива жінка чи бабуся, юнак чи си­вий дідусь.

Звісно, навіть найвихованіші співробітники не в змозі зран­ку до ночі посміхатися всім однаково люб´язно — вони теж утом­люються, в них теж може псуватися настрій. Було б несправед­ливо жадати від них, щоб через складну справу відвідувача пра­цівник залишався без обіду, витрачав свій вільний час. Він має повне право попросити відвідувача не палити, не розмовляти голосно в приміщенні, а лаконічно викласти своє прохання.

Службовий етикет містить серйозні вимоги й до культу­ри поведінки відвідувача. Той, хто прийшов до установи, здебільшого поводиться як гість у домі малознайомого хазя­їна: без дозволу співробітників не заходить до кабінету, не грюкає в двері й не ляскає ними, шанобливо вітається з тими, до кого звертається, терпляче очікує, якщо службовці зайняті невідкладною справою, не влаштовує сцен у разі відмови.

Було б чудово, якби відвідувач, вирушаючи до установи, завчасно підготував необхідні документи, ознайомився з ухва­леними положеннями і законами. Може так статися, що не все складатиметься так, як відвідувачу бажалося, та якщо він інтелігентна людина, то докладе зусиль стримати себе й не забуде люб´язно подякувати за пораду та допомогу.

Люб´язність товаришів по службі виявляється в такому: якщо призначив комусь час — обов´язково прийди; якщо по­обіцяв чи пообіцяла щось зробити — неодмінно зроби. Ці елементарні принципи службового етикету є обов´язковими для всіх.

Жінки й дівчата на службі завжди заслуговують на особ­ливу повагу з боку чоловіків-співробітників. Ясна річ, ця по­вага має бути взаємною. У жінок-співробітниць на роботі та­кі ж обов´язки, як і в чоловіків. Але дівчина, жінка і на роботі залишається людиною, котру легко образити й принизити. Культурний співробітник притримає перед нею двері, про­пустить уперед, підведеться з місця, якщо вона підійшла і стоїть біля нього й обов´язково допоможе, якщо вона потре­буватиме його допомоги. Утім, численні форми етикету не мають заважати головному — роботі.

У взаєминах між співробітниками не завадить пам´ятати: кажи, що знаєш, роби, що маєш.