Електронна бібліотекапідручники


Етикет і сучасна культура спілкування

4.1. Культура мовного спілкування


З огляду на зростання інтересу до порозуміння доречно розглянути систему усталених формул спілкування, що їх у літературі позначають поняттями "етикет мовного спілкуван­ня" та "мовний етикет"рМовний етикет — це складна система знаків, які свідчать про ставлення до іншої людини — співроз­мовника, оцінку його і водночас самого себе, власного стано­вища відносно співрозмовника. "Мова, — писав Олесь Гон­чар, — це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам´ять, найцінніше надбання століть, мова — це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інте­лектуальна і мислительна діяльність народу". Людина ство­рила культуру, а культура — людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.

Повний етикет — специфічні національні норми і правила мовної поведінки, застосовувані під час входження співроз­мовників у контакт.(Класик української літератури Панас Мир­ний свого часу наголошував: "Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людсь­кого духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування".

Перш ніж вдатися до спілкування, людина має у нього включитися, тобто привернути увагу співрозмовника. Етикет мовного спілкування дає змогу визначитися стосовно спів­розмовника і передати йому соціальну інформацію на кшталт: "ми з однієї спільноти", "я доброзичливо налаштований до вас (до тебе)", "я хочу ввійти з вами (з тобою) у контакт".

Кожне суспільство виробляє ритуальні форми поведінки (зокрема й мовної) задля свого існування. Гвід самого ди­тинства люди засвоюють головні знаки етикету (формули ві­тання, подяки, вибачення, прощання) і негативно реагують на порушення їх. Дотримання правил (формул) мовного ети­кету сприяє створенню комфортного мікроклімату спілкуван­ня, підвищує настрій людей у колективі. Доречними в цьому плані є слова В.Русанівського: "Мовна культура — це надій­на опора у вираженні незалежності думки, розвиненості люд­ських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріо­тизму. Культура мови передбачає вироблення етичних та етикетних норм міжнаціонального спілкування, які характе­ризують загальну культуру нашого сучасника"^

Етикет мовного спілкування як соціально-лінгвістичне яви­ще детермінований із функціонального боку, в основу його виокремлення покладено спеціалізовані функції.

На комунікативній функції мови ґрунтуються і спеціалізо­вані функції етикету мовного спілкування: контактна (фак­тична); чемна (конативна); регулювальна (регулятивна); навіювальна (імперативна); закликувальна (апелятивна). Набір функцій утворює специфічне функціональне поле мовного етикету в мікросистемі комунікативних одиниць. Люди об´єд­нані у соціальні групи: за віком (діти, молодь, середня й стар­ша генерації), за різновидом занять (робітник, селянин, інтелігент), за освітою, за місцем проживання. Всі вони ви­ражають себе у формулах мовного етикету. Мовний етикет безпосередньо стосується правил вітання, знайомства, про­щання, привітання, побажання, подяки, вибачення, прохан­ня, запрошення, ради, пропозиції, розради, співчуття, комп­ліменту, схвалення тощо. "Світ постає перед нами як калей­доскопічний потік вражень, який мусить бути організований нашою свідомістю, а це значить в основному — мовною сис­темою, що зберігається в нашій свідомості", — зазначав ві­домий вітчизняний лінгвіст І.Білодід.

Попри поступове зникнення соціальних і загальноос­вітніх меж мовного етикету й досі зберігаються відміннос­ті у мові: жаргонні вітання штибу: "чао", "салют", "привіт".

У людей похилого віку: "радий вас привітати", "доброго здоров´я". Людина, потрапляючи в різні умови, набуває також ситуативних ознак (вона може бути пішоходом, па­сажиром, батьком, учнем, учителем, гостем, господинею, колегою, другом, покупцем, уболівальником тощо). Офі­ційна обстановка нерідко вимагає певних форм висловлен­ня, натомість неофіційна передбачає інші (продиктовані, приміром, етикетом сімейних взаємин).

(Етикет мовного спілкування (як і етикет загалом) регу­лює міжособистісні стосунки людей різного соціального ста­тусу^ Наприклад, учитель — учень, начальник — підлеглий, матір —дочка, батько —син. Якщо спілкуються рівні за віком або станом співрозмовники, спілкування є адекватним, як­що вони різняться за соціальним становищем, виникає аси­метрична ситуація ("підрівнювання" співрозмовників, підлаш-товування їх один до одного).

Етикет мовного спілкування за одних умов передбачає зниження, а за інших— піднесення стилю мовлення порівня­но з нейтральним, загальновживаним.

Неофіційність спілкування припускає вживання невиму­шено-розмовних виразів, що рясніють "осколковими" струк­турами, подеколи у поєднанні з частками на кшталт "Ну, бу­вай!"; "Бозна-що!"; "Як життя?" тощо.

Офіційне спілкування вимагає стилістично піднесених, синтаксично повних мовних структур, що свідчать про наго­лос на дотриманні протоколу, про підвищену ввічливість: "Дозвольте подякувати Вам!", "Радий Вас привітати!" тощо.

Існує етикет побутового й ділового спілкування, етикет вій­ськовий, дипломатичний, науковий і службовий; етикет лис­тування. Телефонна розмова також потребує особливих форм.

Мовний етикет реалізується в безпосередньому контакті співрозмовників: якщо одиницею повідомлення є репліка, то одиницею спілкування — діалогічна єдність, що складається з репліки-стимулу і репліки-реакції. Дотримуючись мовного етикету, людина, що говорить, діє не механічно, а відбирає у мовний акт те, що виявляється найдоречнішим за даної ситуації, найтиповішим для цієї людини з огляду на її вік, рівень освіченості тощо, а також найприйнятнішим для спів­розмовника.! Наприклад, репліка "До побачення!" має бага­то відтінківТн"Прощавай!" може означати прощання назавж­ди; "До вечора!"; "До літа!" — прощання з указівкою терміну розлуки й нової зустрічі; "Дозвольте відкланятися!" — сти­лістично піднесена репліка; "Бувай!", "На все добре!" — сти­лістично знижені репліки (доречні стосовно близьких або рів­них людей). Репліка-стимул "Вітаю Вас! Як Ваші справи?" містить поряд із привітанням запитання про життя, справи, здоров´я. Типовими для прощання є такі репліки, що завер­шують спілкування: "Ну, час додому, уже пізно"; "Ну, я піду. Пробачте, що забрала у Вас стільки часу"; "Дякую за чудо­вий вечір"; "Спасибі за приємну звістку" та ін.

| Мовний етикет стосується безпосереднього спілкуван­ня, коли співрозмовники "я" і "ти" зустрічаються "тут" і "за­раз"!. В етикеті мовного спілкування відбиваються всі типові граматичні закономірності діалогу з часто вживаними син­таксичними "осколками": "Усього!" (від "Бажаю Вам усього найкращого!"), "До завтра" (від "Прощавай до завтра!" або "Розстаємося до завтра!").

Вияви мовного етикету багатоманітні. Мовлення завжди супроводжується жестами, мімікою, тональністю, які мають певне значення. Ці невербальні засоби спілкування вивчає паралінгвістика. Наприклад, потиск руки супроводжує реплі­ки вітання та прощання, а може й замінити їх. "Вітаю Вас!" можна сказати радо, привітно, тепло, ласкаво, холодно, на­тягнуто, бундючно, крізь зуби. "Вона привіталася з Олексою зловтішно, із викликом: "Привіт!"´"Я відповідатиму їй вільно і, коли з балкона залунає вальс, стану перед нею отак, злег­ка схиливши голову, і це означатиме: —Дозвольте запроси­ти Вас на вальс" (В.Каверін. "Освітлені вікна" ). Отже, жест як невербальний сигнал може іноді слугувати замінником до­волі складної репліки.

Спілкування — одна з форм людської взаємодії, завдя­ки якій індивіди духовно формують один одного. Люди не можуть жити без обміну досвідом, трудовими й побутовими навичками, без контактів один з одним, без впливу один на одного. Термін "спілкування" вживають переважно для харак­теристики міжособистісних стосунків. У процесі спілкування люди не тільки формують свої уявлення про світ, а й досяга­ють порозуміння, знаходять спільну мову. Сталі форми спіл­кування неминуче пов´язані з умовами спілкування людей.

Сталі форми спілкування (стандарти, стереотипи, кліше, шаблони тощо) утворюються в процесі закріплення виражаль­них засобів відповідно до певної ситуації, типу тексту і різно­виду мовної структури (монолог — діалог, усна — письмова мова тощо). Йдеться про багаторазову повторюваність, на­самперед, як зазначає М.В.Соковкін, у соціальному спілку­ванні, де віднорини етикету підтримують неантагоністичні люд­ські контакти.} Найпростіші, нескінченно повторювані комуні­кативні форми засвоюються з дитинства у процесі виховання, утворюючи життєво важливу частину людських взаємин. \

Під мовним етикетом розуміють мікросистему національ­но-специфічних сталих форм спілкування, прийнятих і при­писуваних суспільством для встановлення контакту, підтримки спілкування в потрібній тональності.

Форми мовного етикету як конкретизацію царини його застосування можна уявити як сукупність ситуацій, що утво­рюють суму сталих форм спілкування. Так, звернення на "Ви" виражає вищий ступінь поваги до адресата, ніж звернення на "ти". Вибір тієї або іншої форми спілкування пов´язаний із цілою низкою обставин, умов, ситуацій мовного етикету. Зок­рема, він залежить від ступеня знайомства співрозмовників: "Ви" уживається стосовно незнайомого або малознайомого співрозмовника, "ти" — щодо добре знайомого.

Під час подальшого знайомства можливі переходи від "Ви" до "ти". Швидкі переходи властиві молоді, котра під час знайомства найчастіше схильна відразу звертатися на "ти". Діти між собою спілкуються тільки на "ти". За тривалого зна­йомства стосунки можуть і не стати приятельськими, при цьому перехід із "Ви" на "ти" може й не відбутися.

За дружніх стосунків серед людей середнього і старшого покоління, особливо в колах інтелігенції, іноді зберігається звернення на "Ви". У цьому разі з переходом на "ти" пов´язу­ється втрата підвищеної поваги, вияв певної фамільярності.

Згаданий вибір залежить також від ситуації: "Ви" відпові­дає офіційній обстановці, "ти" — неофіційній.

До незнайомого або малознайомого адресата в офіцій­ній і неофіційній обстановці звертаються на "Ви".

Якщо незнайомий звернувся до вас на "ти", це може свід­чити про його фамільярну манеру спілкування або про нав­мисну демонстрацію зневаги, брутальності.

Під час встановлення контакту важливе місце посідає звернення до співрозмовника, спосіб привернення його уваги (співрозмовники можуть перебувати в контактному або дис­танційному спілкуванні). Тут виокремлюють два аспекти: звер­нення до незнайомого і до знайомого, що визначає різні фор­ми мовного етикету.

Звернення до незнайомого. У цьому випадку припус­тимий мінімальний діалог, що містить звернення, привер­нення уваги (у вигляді запитання), інформаційну частину по­відомлення, відповідь: "Пробачте, котра година?" — "Чверть на дев´яту". — "Дякую". — "Будь ласка".

Найпоширенішими формами привернення уваги незна­йомого є такі вирази: "Вибачте, будь ласка; пробачте, що потурбував; будьте люб´язні (ласкаві); скажіть, будь ласка" . Це — найпоширеніші форми привернення уваги, котрі зви­чайно передують запитанню або проханню. Чемним запи­танням, супроводжуваним "чарівними" словами "будь лас­ка", не тільки привертають увагу, а й спонукають співроз­мовника до підкреслено чемного поводження.

"Будьте ласкаві (люб´язні)" (ця форма мовного етикету є виявом ввічливості, схиляє співрозмовника до люб´язності та виявів доброти у відповідь). "Чи не могли б Ви (сказа­ти)..." (ця формула є засобом вираження прохання у вихова­них людей. Частки "не", "б" вказують на модальність мовно­го етикету). "Послухайте! Слухайте!" (це фамільярна форма привернення уваги). "Друзі! Любі друзі! Колеги!" (уживаються як дружнє й довірливе звернення до аудиторії). "Громадянин!

Громадянка!" (вживається в повсякденно-побутовому спіл­куванні, а також як офіційне звернення в певних закладах, особливо юридичних). "Громадяни!" (часто застосовують у рекламах, оголошеннях). "Панове! Пані й панове!" (прийнята форма звернення в дипломатичній сфері). "Дівчино! Хлоп­че!" (стилістично нейтральне звернення до молоді). "Хлоп­чику! Дівчинко! Хлопці! Школярі!" (звернення до дітей із від­тінком конфіденційності). "Донько! Синку!" (ознака просто­річно-розмовного стилю з акцентом на пестливості); "Дядь­ку! Тітко!" (звернення підлітків до дорослих незнайомих людей); "Бабусю! Дідусю!" (звернення дітей і підлітків до лю­дей похилого віку).

Звернення до знайомого. Як звернення до знайомого (із проміжною градацією від дуже добре знайомої, близької людини до малознайомої) найчастіше використовують власні імена і слова на позначення кровних зв´язків. За умов спілку­вання із близькими людьми обмін люб´язностями не обов´яз­ковий, застосовують менш строгі форми мовного етикету:

"Маріє! Оксанко! Миколо! Мишко! Мамо! Ненько! Тато! Бабусю! Дідусю! Сину! Синку! Дочко! Доню! Донечко! Онуко! Онучку! Онученько!"

Звернення при листуванні: "Шановний товаришу (сек­ретар, директор тощо)" (офіційне звернення до незнайо­мого або малознайомого адресата); "Вельмишановний товаришу (ректор, директор, лектор тощо)" (в офіційному зверненні до незнайомої або малознайомої людини); "Ви­сокошановний пане (лектор тощо)!" (офіційне звернення, прийняте в дипломатичному середовищі); "Шановний(-а) Ва­лерій Юрійович (Євгенія Валеріївна)!" (чемне звернення, до­речне у спілкуванні з добре знайомим адресатом, якого поважають); "Любий(-а)! Рідний(-а)!" (ласкаве звернення до близьких та коханих людей).

Реакція на звернення, розрахована на привернення уваги. В.Васильєв у статті "Загадки німецького характеру" розповідає, що німець, помітивши звернений до нього по­гляд незнайомої людини, не дозволить собі байдуже від­вернутися або тим паче (як це нерідко трапляється у нас) злостиво парирувати ваш погляд. Реакція завжди однакова: "Ви щось хотіли запитати?" "Так, будь ласка" або "Слухаю Вас (тебе)" — чемні мовні форми, найчастіше вживані у від­повідь на звернення "вибачте", "пробачте".

"Я!" — особовий займенник, уживаний при переклику (у школі, училищі, вузі тощо) поряд зі словом "тут!"

Реакція на прихід. "Чи Ви до мене прийшли? Чи маєте справу до мене? Чи Ви на мене чекаєте? Чи не на мене Ви чекаєте?"

Реакція на стукіт у двері, на бажання ввійти: "Увійдіть! Так! Прошу!" "Зачекайте, будь ласка! Почекайте хвилинку!" "Хвилинку! Одну хвилинку! Одну секунду!..."

Реакція на телефонний дзвоник: "Алло! Так! Слухаю!" "Так, це я" (у відповідь на запитання типу: "Це Валера?"; "Вибачте, хто говорить?" (якщо той, хто слухає, не впізнає співрозмовника); "Ви помилилися. Ви не туди потрапили" (репліка співрозмовникові, що неправильно набрав номер телефону); "Що?" (це нейтральна репліка); "А? Чого тобі? Ну, чого ти хочеш?" (репліки, властиві невихованим людям).

Привітання може супроводжуватися кивком голови і по­тиском руки. За етикетом першою для рукостискання подає руку жінка, тоді як чоловік першим промовляє вітання. У ри­туалі вітання чітко виявляється функція мовного етикету зі встановлення контакту. Сказати "вітаю" означає виявити доб­розичливість і повагу, ввічливість стосовно знайомого, з яким ви зустрілися, а іноді й щодо незнайомої людини: "Здрас­туйте! Доброго дня! Доброго ранку! Доброго вечора! Доб­рого здоров´я!" (найуживаніші вітання); "Привіт! Здоров бу­вай!" (невимушені, поширені серед молоді форми вітання); "Вітаю Вас! Дозвольте Вас привітати! Радий(-а) Вас привіта­ти! Дозвольте привітати!" (офіційні форми, що можуть вжи­ватися як вітання, звернені до аудиторії від чийогось імені).

Вирази, що їх вживають після вітання:

 "Дуже радий(-а) Вас бачити! Як добре, що я зуст­рівша) Вас (тебе)! Як Вам живеться? Як Ваші спра­ви?" (доволі поширені вирази);

 "Як життя? Як живеш? Як успіхи? Що нового? Що чут­но?..." (адресовані зазвичай добре знайомим людям, Друзям);

 "Як поживаєте?" (вживається переважно людьми стар­шого покоління).

Відповіді на запитання про життя, здоров´я, справи:

 "Добре. Прекрасно. Чудово. Усе гаразд. Непогано" (най­уживаніші вирази мовного етикету);

 "Не можу поскаржитися. Поскаржитися не можна. По­скаржитися нема на що. Не скаржуся" (частіше вжива­ється людьми старшого покоління); "Нормально" (при­ятельський, невимушений вираз); "Нічого. Так собі. Ні добре, ні погано" (також часто вживані вирази);

 "Як Вам сказати? Не знаю, що й сказати. Начебто ні­чого (непогано, добре). Здається, нічого (непогано)" (широко вживані вирази);

 "Усе по-старому. Нічого нового. Нічого особливого" (найчастіші відповіді на запитання "Що нового?");

 "Погано. Кепсько" (часто вживані вирази);

 "Кепські (мої) справи" (найчастіше такі слова можна почути у відповідь на запитання "Як справи?");

 "Кепсько. Краще не запитуй. Гірше не вигадаєш. Гірше нікуди" (невимушені вирази мовного етикету).

Вирази мовного етикету, що вживаються при неспо­діваній зустрічі, приході гостя, відвідувача тощо:

 "Яка несподіванка!" (найуживаніший вираз мовного ети­кету);

 "Яка приємна несподіванка! Давно ми з Вами не зуст­річалися. Сто років не бачив(-ла) тебе (Вас)! Кого я бачу! Яка зустріч! Яка приємна зустріч! Не сподівав-ся(-лася) Вас (тебе) зустріти! Не думав(-ла) Вас (тебе) зустріти! Як Ви сюди потрапили?" (найчастіше вживані вирази);

 "Хто б міг подумати, що зустріну тебе (Вас)!; Не ду­мав, не гадав зустріти Вас (тебе); Кого-кого, але тебе не очікував(-ла) зустріти (побачити)" (невимушені ви­рази мовного етикету);

 "Яким вітром? Щось Вас (тебе) давно не видно? Де ти пропадав(-ла)?" (приятельські, фамільярні форми, що вживаються після тривалої відсутності співрозмовника);

 "Що трапилося? Чому Ви прийшли? Чому Ви прийшли так рано?" (із відтінком занепокоєння, якщо люди доб­ре знають один одного);

 "Про вовка промовка" (фамільярна форма мовного ети­кету, вживана серед близьких людей);

 "Що привело Вас до мене (сюди)? Що змусило Вас прийти? Чим можу служити?" (офіційні форми мовного етикету).

Вирази мовного етикету, що вживаються в разі очі­куваної зустрічі, приходу тощо:

 "Добре, що Ви прийшли. Я радий(-а), що Ви (ти) прий­шли (-ла, -ов)" (вимовляють слідом за вітанням із від­тінком схвалення);

 "Ну, от і я!" (невимушена форма мовного етикету. Го­ворить відвідувач, якщо добре знає, що його чекають);

 "Ну, от і ти (Ви)! То ти прийшов (прийшла)!" (невиму­шений вираз мовного етикету. Говорить той, що очі­кує. При запізненні той, що прийшов, може сказати: "Краще пізно, ніж ніколи").

Вітання в листі. Листи часто починаються безпосеред­ньо зі звернення, без вітання, особливо офіційні.

Знайомство. Із множини варіантів знайомства людей одні будуть безумовно правильними, інші — припустимими.

У разі знайомства двох жінок різного віку заведено, звер­таючись до старшої, сказати: "Дозвольте Вам представи­ти ..." й назвати ім´я, прізвище молодшої, після чого назвати жінку старшого віку й авторитетнішу. У цьому випадку вік і авторитет мають явну перевагу.

За правилами етикету зазвичай представляють чолові­ка — жінці, молодшого — старшому, підлеглого — керівнико­ві (начальникові).

Якщо необхідно познайомити родичів або людей рівних за становищем, краще першою представити більш близьку собі людину, наприклад, дружину, сина, дочку своєму знайомому (знайомій) словами: "моя дружина", "моя дочка", "мій син". Коли відбувається знайомство з матір´ю і батьком, то всіх зна­йомих представляють батькам, а не навпаки. Представляючи своїх знайомих, доречно додати, наприклад: "Мій друг Пет­ренко — вчитель, а це Попов — мій університетський товариш".

Якщо ви не впевнені у своїй пам´яті щодо малознайомих прізвищ, боїтеся їх переплутати й потрапити в комічну ситуа­цію, то краще запропонувати співрозмовникам: "Знайомтеся, будь ласка". І покластися на їхню ініціативу і кмітливість.

Проте гарна пам´ять на прізвища часто допомагає в жит­ті. Для людини, прізвище якої ви не забули і швидко назвали через багато років, це має бути втішним. Але якщо ви все таки забули його, то краще зізнатися: "Вибачте, будь ласка, забув Ваше прізвище". За такої ситуації непогано розрядити обстановку якимось доречним жартом.

Якщо ви не розчули чиєсь прізвище або ім´я під час знайомства, краще сказати: "Перепрошую, я погано розчув Ваше ім´я".

Для молоді цілком припустимо при знайомстві називати тільки ім´я..

Як поводиться той, кого представляють? Не подає пер­шим руку, терпляче чекає, коли назвуть його прізвище. По­дає руку той, кому його представляють.

Вас представили. Як триматися далі? Якщо той, хто зна­йомить вас, уже назвав ваше прізвище, то повторювати йо­го, подаючи руку, не обов´язково. Глибокий уклін, пишно­мовність, голосні фрази зайві.

Вам представили людину. Ви кажете їй: "Дуже приємно; Радий із Вами познайомитися" (але якщо так говорить мо­лода людина, звертаючись до особи похилого віку, — це без­тактність, фамільярність).

Першою подає руку жінка — чоловікові, старший — мо­лодшому, начальник — підлеглому.

Представлення може бути й письмовим:

"Шановний пане Проценко! Подавець цього листа —Олег Петровський із Києва, їде до Москви на два місяці, де буде проходити стажування. Це мій співробітник.

Буду Вам дуже вдячний, якщо Ви тепло приймете його й усіляко сприятиме йому під час перебування у Вашому місті. Він великий театрал і аматор музики.

Заздалегідь дякую за люб´язність і шлю дружнє вітання. Ваш В.Петров".

Іноді трапляється, що ваш знайомий, до якого ви радіс­но йдете назустріч, забув вас і дивиться на вас із подивом чи переляком, тож краще не допитуватися: "Ви що, мене забули?" або "Ви мене не впізнаєте?". Такі запитання став­лять людину в ніякове становище. Можна ненав´язливо за­уважити: "Ми зустрічалися в Баку". Така підказка допоможе вашому знайомому пригадати вас.

Не варто представляти людину на вулиці, на ходу. Для чоловіка непристойно зупиняти знайому жінку на вулиці. Ви­нятком може бути лише невідкладна справа. Жінка може зу­пинитися сама, щоб обмінятися кількома словами зі знайо­мим чоловіком.

Коли когось представляють, усі мають стояти. Якщо у громадських місцях зустрічаються люди, уже знайомі один з одним, вони обмінюються вітаннями.

Знайомство без посередника:

 "Я хочу з Вами (із тобою) познайомитися! Давайте по­знайомимося! Будемо знайомі. Я хотів(-ла) би з Вами познайомитися. Давайте знайомитися" (ця форма мов­ного етикету вживається перед представленням за іме­нами (прізвищами));

 "Привіт, Петре!" (фамільярний вираз);

 "Давай (із тобою) познайомимося" (звернення до дітей);

 "Дозвольте познайомитися; Дозвольте представитися (офіційні вирази мовного етикету, після цієї фрази йде представлення: "Я Іванов(-а), інженер Іванов");

 "Ваше прізвище, ім´я та по батькові?" (запитання ан­кетного характеру);

 "Як Вас (тебе) звуть? (форма на "ти" можлива тільки стосовно дітей).

Знайомство з допомогою посередника:

 "Знайомтеся! Познайомтеся (будь ласка)! Познайом­теся (із моїм другом)" (посередник пропонує познайо­митися і називає ім´я та по батькові, прізвище, а іноді й професію тощо; ті, кого знайомлять, називають один одному ім´я, по батькові, прізвище);

 "Дозвольте Вас познайомити.., Дозвольте Вам пред­ставити... Це Неля Миколаївна (про яку я Вам ка-зав(-ла)..." (залежить від ступеня офіційності обста­новки та віку тих, що говорять, ім´я та по батькові вживається слідом за представленням. Приятельське: "Прошу любити та поважати!" як форма мовного ети­кету припустиме переважно серед людей середнього і старшого покоління).

Відповіді при знайомстві: "Дуже приємно! Мені дуже приємно з Вами познайомитися. Я радий (дуже радий) із Вами познайомитися. Я щасливий(-а) із Вами познайомити­ся. Ми вже знайомі. Я вас десь бачив(-ла), зустрічав(-ла). Я про Вас чув(-ла). Ви мене не впізнаєте?"

Запрошення. Запрошення є яскраво вираженою спону­кальною мовною дією: до кого запросити; куди запросити; навіщо запросити. У запрошенні виражається різний ступінь увічливості:

 "Я запрошую Вас (тебе)..." (цей вираз передує обста­вині, вираженій інфінітивом "поснідати", "піти в кіно", "виступити на раді" тощо). "Я хочу запросити Вас (те­бе)... Я хотів(-ла) би запросити Вас (тебе)... Мені хоті­лося б запросити Вас (тебе)..." (найуживаніші вирази мовного етикету, в яких умовний спосіб модального дієслова наголошує некатегоричність, м´якість запро­шення. Безособова форма модального дієслова "хо­тілося б" посилює некатегоричність, нерішучість за­прошення);

 "Чи можу я запросити Вас? Чи можна мені запросити Вас?" (м´які, некатегоричні вирази);

 "Дозвольте мені запросити Вас... Дозволю собі запро­сити Вас..." (офіційний, дещо пишномовний вираз мов­ного етикету; вживається людьми старшого віку).

Прохання, порада і пропозиція. У виразах, що означа­ють прохання, пораду, пропозицію що-небудь зробити, міс­титься спонукання до дії, що об´єднує ці ситуації мовного етикету. Тому важко буває відокремити прохання від поради або пропозиції. Прохання, порада і пропозиція висловлю­ються часто у формах наказового способу дієслів:

 "Я прошу Вас (тебе)...; Я раджу...; Я пропоную... зро­бити це" (найуживаніша ввічлива форма мовного ети­кету); / "Я просив(-ла) би...; Я порадив(-ла) би...; Я запропо­нувавша) би... не гомоніти тощо" (умовний спосіб на­голошує некатегоричність прохання, поради, пропози­ції. Чемний вираз мовного етикету); / "Будь ласка... Будьте ласкаві... Будьте люб´язні... Як­що Вам не важко.... зателефонуйте" (чемне звернен­ня); "Зроби (-іть)... Напиши(-іть)... Принеси(-іть)" (на­казовий спосіб дієслова є основною формою вираження прохання, поради та пропозиції); / "Будь другом, зателефонуй" (дієслово у формі наказо­вого способу виражає приятельське звернення); "Я хочу Вас просити... зробити це; Я хотів би Вас попроси­ти..." (вирази мовного етикету, що супроводжуються словами: "вибачте", "пробачте"); "Хочу порадитися з Вами (попросити Вас)... чи не погодитеся Ви зроби­ти..." (питальна конструкція наголошує наполегливе прохання, пораду, пропозицію); / "Прохання... не палити, дотримуватися тиші" тощо (офі­ційна категорична, частіше вживана в оголошеннях, форма мовного етикету)".

Згода у відповідь на прохання, запрошення. У відпо­відь на запрошення згода як форма мовного етикету супро­воджується словами подяки ("дякую", "добре").

Часто у відповідь на коректне і чемне прохання (на зра­зок: "Якщо Вам (тобі) не важко, принесіть(-си) мені книгу, будь ласка") лунає відповідь:

 "Добре";

 "Гаразд..." (виражає згоду в невимушеній формі);

 "Зараз. Цієї миті" (означає згоду зробити щось не­гайно);

 "Зроблю, напишу, принесу" тощо (часто супроводжу­ються словами "добре", "гаразд": "Добре, зроблю...; Гаразд, напишу...; Добре, принесу...");

 "Я не заперечую... ; Я не проти...; Я готовий...; Я за!...; Згоден...; Так...; Звісно..." (невимушений вираз мов­ного етикету);

 "З великим задоволенням...; З радістю...; Охоче..." (ви­рази мовного етикету з відтінком бажання);

 "Обов´язково...; Не сумнівайтеся...; Не тривожтеся...; Які можуть бути сумніви!" (у відповідь на прохання обов´язково зробити щось (на зразок: "Не забудь(-те) у середу принести мені цю книгу".

Відмова у відповідь на прохання, запрошення:

 "Я не можу...; Ні, я не можу...; Я ніяк не можу...; На жаль, я не можу" (ввічлива, вихована людина відпо­вість: "Вибачте, я не можу..." з відтінком жалю);

 "Не хочеться...; Щось мені не хочеться" (невимушена відмова);

 "Мені не під силу...; Я не в змозі...; Не в моїх силах допомогти" (у відповідь на прохання про допомогу);

 "Я не можу погодитися...; Я маю відмовитися...; Я зму-шена(-ий) Вам відмовити" (відмова з відтінком офі­ційності).

Непевна відповідь (значення непевності надають цим виразам вступні слова):

"Можливо...; Мабуть...; Напевно...; Не знаю, чи змо­жу я...; Можливо...; Очевидно...; Найімовірніше...; Нав­ряд чи...";

 "Боюся...; Побоююся...; Думаю, що не зможу (буду зай­нятий тощо)";

 "Я подумаю...; Треба подумати (подивитися)...; Я одразу не можу відповісти (вирішити, погодитися)...; Я не обі­цяю...; Нічого не можу поки що обіцяти...; Я постараю­ся... (вирішити, допомогти, прийти тощо)".

Згода з чиєюсь думкою і позитивна відповідь на за­питання виражається у формі, що містить: позитивну від­повідь (на запитання: "Ви (ти) зробили (зробив) звіт?" — "Так, звісно...; Безумовно..."); підтвердження слушності дум­ки співрозмовника ("Слушно...; Правильно...; Проти цього нічого не скажеш..."); категоричне підтвердження слушнос­ті думки співрозмовника ("Ви праві...; Ви абсолютно (ціл­ком) праві...; А як же інакше?...; Інакше й бути не може!").

Незгода з чиєюсь думкою і негативна відповідь на запитання виражається у формі, що містить: незгоду з дум­кою співрозмовника ("Неправильно...; Неслушно...; Це ціл­ком (абсолютно) хибно...; Ви неправі..,; Ви цілком (абсолют­но, зовсім) неправі"); цілковиту незгоду з думкою співроз­мовника ("Я (цілком, абсолютно, зовсім) не згоден із Ва­ми...; З Вами не можна (неможливо) погодитися...; Хіба можна з Вами погодитися!?"); чемну, офіційно виражену незгоду з думкою співрозмовника ("Я дозволю собі не погодитися з Вами...; Дозвольте Вам заперечити..." тощо).

Вибачення. Ситуація вибачення — це складний мораль­но-психологічний стан, пов´язаний зі спокутою провини за якийсь вчинок. У цій ситуації неодмінно присутній відтінок покаяння, прохання. Вчинок може бути великим або незнач­ним, що вимагає і різних виразів мовного етикету.

Наприклад, за невеличкий вчинок доречне вибачення без пояснення причин, бо вони очевидні (штовхнув, зачепив ко­гось, наступив на ногу, не пропустив уперед тощо). Суто етич­ний зміст виражається у стилістично нейтральній формі:

 "Пробачте, будь ласка!";

 "Вибачте, що потурбував (за несподіваний прихід, за запізнення, за те, що так рано телефоную...)"

(найуживаніші вирази, поширені серед інтелігентних людей);

 "Я повинен(-на)...; Я хочу...; Дозвольте принести Вам свої вибачення..." (вирази мовного етикету, частіше вживані з відтінком офіційності);

 "Якщо Ви можете, пробачте...; не ображайтеся тощо" (чемна форма вираження з відтінком сумніву);

 "Не гнівайтеся на мене...; Не ображайтеся, що я...; Я не хотів Вас скривдити...; Я винуватий перед Вами, що заподіяв Вам стільки турбот (занепокоєння тощо)" (форма вираження, часто вживана разом зі словами "вибачте", "пробачте").

Вибачення за посередництва іншої людини. Наприк­лад: "Вибачтеся за мене перед Марією Нилівною" тощо.

Скарга. "Я погано (кепсько) себе почуваю. Я занеду-жав(-ла), втомився(-лася), засмучений(-а), стурбований(-а); Я в розпачі (не в настрої, не в дусі); Мені не таланить; Мені погано, холодно, спекотно; У мене негаразди, ускладнення, біда; нещастя, перевтома, нездужання, лихоманка тощо; У мене немає бажання (настрою) що-небудь робити тощо; Мене не люблять, не розуміють...; Мені прикро; Я лютий; Я не знаю, що робити (чим зарадити, як вчинити, як повес­тися, як дати собі раду, як вийти з цього становища)" тощо.

Розрада, співчуття, як і комплімент, схвалення, нале­жать до таких мовних дій, метою яких є бажання підбадьо­рити співрозмовника. Вираз, що означає бажання дати роз­раду, висловити співчуття, з´являється як друга репліка діа­логічної єдності у відповідь на скаргу співрозмовника. На­ведемо форми висловлення співчуття, доречні в разі великого нещастя, горя:

 "Я Вам співчуваю. Мені дуже шкода, що так трапилося. Дозвольте висловити моє співчуття. Я Вас розумію" (у цих формах мовного етикету виражається співчуття з відтінком офіційності);

 "Заспокойтеся. Не хвилюйтеся. Не турбуйтеся. Не засмучуйтеся. Не горюйте. Потерпіть. Забудьте. Не думайте про це. Не згадуйте того, що трапилося. Візь­міть себе в руки. Не падайте духом. Не втрачайте ви­тримки. Викиньте все з голови. Не приймайте це близь­ко до серця. Не піддавайтеся настрою. Не звертайте уваги на це. Не переймайтеся. Не треба хвилюватися, тривожитися, здаватися, втрачати витримку, падати ду­хом тощо. Треба не думати про це. Треба викинути це з голови тощо" (у цих виразах мовного етикету вияв­ляється співчуття разом із порадами);

 "Усе буде гаразд. Всяке трапляється в житті. Все ми­неться. Нічого не вдієш. Нічим тут не зарадиш. Ви не винуваті. Це не ваша провина тощо" (у цих формах мовного етикету виражається розрада із запевненням, схваленням і співчуттям);

 "Я Вам щиро співчуваю. Я висловлюю Вам співчуття. Дозвольте висловити моє глибоке (найщиріше) спів­чуття з приводу Вашого нещастя. Вам моє найщиріше (глибоке) співчуття. Я вболіваю разом із Вами. Я поді­ляю (розумію) вашу глибоку скорботу (горе, нещастя, сум). Я вражений Вашим горем. Тримайтеся мужньо!" (узвичаєні форми вираження співчуття).

Комплімент, схвалення, як і співчуття, — це різновид мовних дій, що підбадьорюють співрозмовника, створюють у нього гарний настрій. І схвалення, і комплімент реалізу­ються у вільно побудованих, стереотипних фразах мовного етикету:

 "Ви прекрасні, чарівні, розумні. Ви добре, молодо ви­глядаєте. Ви гарна людина (спеціаліст, лектор, керів­ник, господар тощо). Ви добре (чудово) граєте на гіта­рі (співаєте тощо). Ви гостинний(-а) хазяїн (хазяйка). Ви розумні, добрі, чуйні тощо. Ви не змінюєтеся, не старішаєте. Час щадить Вас (не бере). У Вас (тебе) гарна посмішка (волосся, фігура, очі, руки, постава то­що). У Вас гарний (здоровий, свіжий) вигляд. У Вас гарний (прекрасний, тонкий) смак. У Вас гарний, м´я­кий, поступливий характер. У Вас гострий (тонкий, кри­тичний) розум. У Вас є гарне відчуття гумору. З Вами цікаво (приємно) спілкуватися, розмовляти, говорити, мати справу, зустрічатися тощо.

Відповіді на компліменти: "Дякую. Спасибі за комплімент. Це тільки комплімент. Ви мені лестите. Те саме маю сказати про Вас. Я радий(-а), що Вам сподобалося..." тощо.

Несхвалення, дорікання звичайно припустимі з боку близьких людей (нерідко виходять за межі сфери чемного поводження співрозмовників, близькі до порушень норм і пра­вил мовного етикету у вузькому розумінні):

 "Ви погано виглядаєте. Ви дуже сильно змінилися (по­старішали, поповнішали, схуднули, погладшали...). Ви забагато говорите, курите. Ви такий невихований. У Вас поганий вигляд, поганий колір обличчя, непо­ступливий, кепський характер, поганий смак. У Вас не­має почуття гумору. З Вами важко розмовляти (жити, працювати, спілкуватися, мати справу) тощо. З Вашим характером нелегко (важко) жити. Недобре (неправиль­но) так вчиняти, поводитися, говорити. Навіщо Ви зро­били (сказали, вчинили) так? Ви підвели мене, поста­вили мене у складне (ніякове) становище. Ви скривди­ли, засмутили мене. Як Ви можете (могли, насмілили­ся) так вчинити! Як Вам не соромно так поводитися, робити, говорити? Я ображаюся на Вас. Я засмучений Вашою поведінкою".

Виправдання (у відповідь на дорікання):

 "Я не хотів Вас скривдити. Я випадково це зробив. Я постараюся виправитися..." (виправдання з відтінком вибачення й усвідомлення своєї провини);

 "Мені прикро (неприємно), що так сталося. Не гнівай­теся (не ображайтеся). Ні, це ви не праві. Це Ви вину­ваті, а не я" (виправдання із запереченням);

 "Не розумію (не знаю), за що Ви мене лаєте. За що Ви мені дорікаєте. Не можу зрозуміти, в чому річ" (ви­правдання зі здивуванням);

 "Яка досада! Яка прикрість!" (виправдання з відтінком досади за свою помилку).

Привітання. У поздоровленнях, як і в побажаннях, яск­раво виявляються ввічливість і коректність людини. Вітають звичайно зі святом або з удалим завершенням (іноді почат­ком) якоїсь справи:

 "Щиро, від усієї душі, від усього серця... вітаю з днем народження (із Новим роком) тощо" (найуживаніші по­здоровлення);

 "Дозвольте привітати Вас із днем народження тощо" (поздоровлення з відтінком офіційності).

Побажання. У вираженні мовного етикету можна виріз­нити такі форми:

 "Щиро (від усієї душі, від усього серця) бажаю Вам щастя (успіхів, здоров´я, якнайшвидшого видужання то­що) або: не хворіти (скласти іспит, завершити напи­сання книги)" тощо;

 "Щасти Вам у дорозі! Нехворій(-те). Видужуй(-те). Міц­ного Вам здоров´я! Довгих років життя!";

 "Щирі (теплі, гарячі, найкращі) побажання. Дозвольте побажати Вам успіхів (щастя тощо)" (зазвичай вжива­ють у листах, із відтінком офіційності).

Побажання-тости. "За Ваше здоров´я (успіхи)! За свя­то! За щастя! За господиню дома! За гостей! За Вас, Євге­нія Василівна! За молодих! Я пропоную тост за... Я хочу за­пропонувати тост за... Мені хотілося б запропонувати тост за ... Вип´ємо за... Я піднімаю келих за..."

Подяка. В одиницях мовного етикету, використовуваних у ситуації подяки, найяскравіше виявляється функція ввічливості:

 "Спасибі Вам... Велике спасибі... Дякую... Дуже вдяч­ний... за допомогу (підтримку, книгу, пораду тощо). Я Вам вдячний за те, що... Я Вам (дуже, щиро, глибоко, надзвичайно) вдячний за допомогу, за привітання..." (найуживаніші форми);

 "Я Вам дуже зобов´язаний(-а) за те, що... У мене немає слів (мені бракує слів), щоб віддячити Вам, висловити Вам мою вдячність за те, що..." (подяка за надані знач­ні послуги);

 "Ви не уявляєте... Якби Ви знали, наскільки я Вам вдяч­ний (зобов´язаний)... Моя вдячність не знає меж..." (емоційне, піднесене вираження подяки);

 "Я хочу... Мені хотілося б... Я маю... Дозвольте подя­кувати Вам..., висловити Вам подяку за те, що... Завжди до Ваших послуг" (із відтінком офіційності, у відповідь на незначну послугу);

 "Ви дуже люб´язні (уважні). Я зворушений(-а) Вашою увагою (люб´язністю). Ваша люб´язність (увага) мене дуже зобов´язує). Це дуже мило з Вашого боку... Ви мене виручили..." (подяка з компліментами);

 "Заздалегідь дякую Вас. Подякуйте за мене Євгена, Валерія Юрійовича тощо" (подяка за майбутні послуги і вираження подяки через іншу особу).

Прощання — фінальна форма спілкування в мовному етикеті:

 "До побачення! Прощавай(-те)! На все добре! До зуст­річі! До завтра! До вечора! До свята! До літа (до зими тощо)!" (найуживаніші форми мовного етикету. Часто використовуються в листах. Можуть вживатися і зі зна­ченням прощання на тривалий термін. З відтінком по­бажання);

 "Добраніч! Доброї ночі! Щасливо! Я не прощаюся з Ва­ми. Ми ще побачимося. Цілую. Обіймаю" (приятельсь­ке, невимушене, часто вживається при прощанні під час телефонної розмови або в листі до близьких людей).

Прохання при прощанні:

/ "Пишіть (напишіть). Не забувайте писати. Дайте про себе знати" (при прощанні з тими, хто їде); "Передайте привіт чоловікові (дружині, тещі) тощо. Поцілуйте дітей, онуків тощо" (серед близьких людей); "Не згадуйте ли­хом!" (невимушені форми мовного етикету).

Побажання при прощанні:

 "Бажаю Вам (тобі) добре відпочити (гарного відпочин­ку). Бажаю Вам успіхів (талану, щастя, щасливої, доб­рої дороги)" (побажання тому, хто від´їжджає);

 "Бажаю Вам (тобі) усього доброго (приємної подоро­жі, вдалої поїздки). На все добре" (побажання з відтін­ком офіційності);

 "Щасливо залишатися. Не хворійте. Будьте щасливі" (той, хто від´їжджає, адресує тим, хто залишається).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування