Електронна бібліотекапідручники


Етикет і сучасна культура спілкування

2.1. Виникнення і сутність християнського етикету (продовження)


От чому у світі, населеному різними людьми, треба на­магатися розуміти оточуючих, ще тільки тому, що так багато людей позбавлено здатності любити. Окрім того, на нас, як на дітей Божих, покладається особлива відповідальність: ро­зуміти. Розуміння — це перший прояв любові й інтелігент­ності. Але, щоб зрозуміти, потрібно виявляти терпіння. Най­частіше люди, навіть близькі, не знають, що ми їх розуміємо;

  •  любов дозволяє нам прощати. Любов у Христі — усе-прощаюча любов. Прощаючи наші гріхи, Бог виявляє Свою любов до нас. Прощені Богом, ми повинні на­вчитися прощати інших. Навчитися прощати помилки близьких, друзів і ворогів. І взагалі, як же можна лю­бити, не прощаючи? І як можна простити, не маючи любові? Причому, потрібно вміти не просто прощати, але робити це зі смиренним серцем. А для цього не­обхідно усвідомити, що ми — такі ж грішники, як і всі інші. От у чому істинний дух смиренності. Тому що прощення без смиренності веде до гордині, пихи й хвалькуватості. Подивіться на людей, що не вміють прощати, і ви побачите на їхньому обличчі печатку са-мовдоволеної дурості;
  •  любов спонукає нас до служіння. Ісус Христос, Гос­подь наш, обмив ноги учням Своїм (їв. 13:1—11). Об­мивав Господь не голови або руки, а ноги — нижчу частину людського тіла. Показавши учням Своїм при­клад служіння, він сказав їм: "Чи знаєте ви, що Я зро­бив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, — і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чини­ли, як Я вам учинив... Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо таке чините" (їв. 13:12—17).

Християнська етика через свій церемоніал (форму ети­кету) наказує:      

  •  слова любові підкріплювати справами любові — слу­жінням. А в служінні керуватися щонайчистішими спо­нуканнями. Якщо ж ми служимо, щоб отримати наго­роду, — ми не більш, ніж наймані робітники;
  •  служити безкорисливо, не шукаючи схвалення в ро­дичів і друзів, не шукаючи визнання в суспільстві, бо ми служимо не їм, а Христу. Тому що Його любов спонукує нас до служіння. І в нас нема права очікувати нагороди за служіння — це радше привілей служити іншим з Бо­жою любов´ю, адже Бог полюбив нас перший, задовго до того, як ми з вами навчилися любити Його.
  •  виявляти розуміння до інших; охоче і смиренно про­щати їхні гріхи, вчинені проти нас! Коли ми поводимо­ся так, наше життя стає виразом нашої сутності, і тоді інші починають (особливо ближні) відчувати, що ми — "Божі люди". От чому не варто берегти любов у ви­гляді якоїсь шляхетної ідеї в голові. Любов виховані й інтелігентні християни бережуть у серці, вона є по­будником до дії. Любов — це наше з вами життя;
  •  може існувати любов тільки в тому випадку, якщо спіл­куються щонайменше двоє осіб. Любов — краще й найплідніше з усього, що є в людських взаємостосун­ках. Легко любити тих, хто вже любить вас. Легко лю­бити тих, хто легко відгукується на любов. Але най­важче за все любити тих, хто не хоче вашої любові;
  •  Біблія говорить: "...любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас... і моліться за тих, хто крив­ду вам чинить" (Лук. 6:27, 28). Як ми з вами знаємо, що любов Ісуса Христа, Господа Бога нашого, така глибока і така сильна до нас, що й наша має бути такою самою.

А тепер розглянемо три істини повсякденного життя, що входять до структури християнського етикету. Подібно до того, як ми приймаємо їжу тричі на день, щоб підтримати свої фізичні сили, є три духовні вправи, що їх необхідно ро­бити щодня, якщо ми бажаємо плідно розвиватися і самоут­верджуватися в Господі нашому Ісусі Христі.

Перша істина повсякденного життя — вивчення Біблії. Християнський етикет наказує:

  •  читати Біблію щодня. Будь-яка нормальна людина мо­же зрозуміти все, що в Ній написано. Вона — наша духовна їжа, а її ми потребуємо не менше, ніж тілесної. Один або два дні, проведені без Слова Божого, можуть послабити нашу віру, надію й любов і змусять голодувати наш дух;
  • бажано читати Біблію по одній главі на день, якщо ж глава містить понад сорок віршів, її краще розділити на дві частини. Кращий час для читання Біблії — ран­кові години, перед сніданком;
  •  читати Біблію слід систематично. Звичайно пропону­ють для початку читати її в наступному порядку: Єван­гелія від св. Марка; Євангелія від св. Іоанна; Дії свя­тих апостолів; Послання св. апостола Павла до рим­лян; Перше послання до коринтян; Послання до гала-тів; Євангелія від Луки, Друге послання св. апостола Павла до коринтян; Послання до ефесян, Послання до филип´ян, Послання до Тита; Послання до коло-сян, Перше соборне послання св. апостола Іоанна; Євангелія від св. Матвія, Соборне послание св. апос­тола Якова; Перше і Друге послания до Тимофія; Пер­ше, Друге і Третє послання св. апостола Іоанна; Об´­явлення св. Іоанна Богослова. Читаючи по одній главі на день, через дев´ять місяців ми з вами вже позна­йомимося з цілим Новим Заповітом!
  •  читати Біблію з терпінням. Тому, що нам зустрінуться багато слів і виразів, які важко вимовити або зрозумі­ти. Однак ці труднощі природні, і не варто їх розгля­дати як брак нашої ретельності або бажання. Просто треба запастися терпінням;
  •  читати Біблію молитовно. Сутність людини — у здат­ності співпереживати і вміти існувати в суспільстві, без нього вона ніщо. Людина — острів і частина мате­рика, частина мене і частина людства. Якщо вона страждає, то й мені погано. І в цьому може допомог­ти Біблія, здатна зміцнювати і надихати людину, змі­нювати і направляти її життя. З Біблії ми дізнаємося, що таке Божий шлях життя, а частіше і про волю Божу в тому, що стосується наших проблем.

Читанням Слова Божого ми живимо свою душу, пізнаємо Христа, позаяк, не знаючи Його, ми не можемо йти за Ним.

От чому, читаючи Біблію з молитвою в серці, ми просимо Бога нашого Ісуса Христа дарувати нам мудрість і розуміння близьких і друзів. Прочитавши главу, не варто закривати Біб­лію, щоб перейти до іншої справи. Мудрість християнського етикету підказує поміркувати над прочитаним задля того, щоб воно проникнуло до нашого серця, у глибини нашої душі шляхом спокійного роздуму і споглядання;

  •  читати Біблію знову і знову. Сказати, що нам не по­трібно більше читати Новий Заповіт тому, що ми Його вже прочитали, означає: "Я ніколи більше не буду їс­ти, бо вже повечеряв". А слід брати до уваги ще й те, що в Біблії чимало істин і приповістей, які неможливо осягнути з одного прочитання. Зміст істини Слова Бо­жого буде доступний і зрозумілий нам з різних боків, мірою того, як змінюватиметься наше життя.

Коли ми були молоді, то для нас часом були недоступні значення багатьох понять, зокрема "віра", або висловлювань на кшталт: "Благословляйте тих, хто вас переслідує, благо­словляйте, а не проклинайте" (Рим. 12:14). Одначе ці самі слова бринітимуть для нас із новим значенням і новою си­лою, коли ми знову перечитаємо їх після випробування на собі нестатків і страждання. Біблія настільки велика, що зна­добиться ціле життя для її розуміння й усвідомлення.

Християнський етикет приписує низку практичних порад: / читаючи Біблію, бажано приготувати олівець або ручку, щоб відзначити, виділяти (підкреслити) ті уривки й вірші, що особливо надихнули нас, а ще важливіше виокремити ті місця в Біблії, що залишилися нам незрозумілими; / читаючи Біблію, добре було б мати зошит, куди запи­сувати свої думки, незрозумілі слова й вирази, що постали під час читання Святого Письма;

  •  після вивчення Нового Заповіту і знайомства з жит­тям Церкви бажано перейти до читання Старого За­повіту. "Бо Боже Слово Божі живе та діяльне, гострі­ше від усякого меча обосічного, — проходить воно аж до поділу душі й духа, ... і спосібне судити думки та наміри серця" (Євр. 4:12).

Друга істина повсякденного життя — молитва.

За християнським етикетом, молитва, як ритуал, необ­хідна для продовження всіх духовних процесів. Молитва — це наша бесіда з Богом. Молитва — акт, що збагачує, при­скорює духовне зростання особистості; джерело спокою і сили; дихання духу.

Адже щоразу, коли ми зустрічаємося з тими, кого ми лю­бимо, у кого ми віримо, нам хочеться обговорити багато чо­го: розповісти про себе, запитати, порадитися, поділитися думками. Те саме відбувається з нами, коли ми розмовляє­мо з Богом. Адже душа людини, позбавленої спілкування з Богом, хвора, одинока і знедолена. Християнський етикет при­писує такі принципи і правила, котрі нам потрібно засвоїти:

  •  молитися щодня. Біблія вчить: "Безперестану моліте­ся", щодня, не рідше, ніж ми читаємо Біблію, а, може бути, й частіше; молитися перед їжею. Ця молитва має бути короткою, небагатослівною, але такою, що щиро виражає подяку Богу за турботу Його. Це озна­чає "вчиняти подяку";
  •  якщо ми не маємо в будинку окремого приміщення, де ми могли б усамітнитися, і ми не можемо молити­ся вголос, не варто падати духом. Тому що "молитва серця" так само дійова й угодна Господу Богу нашо­му, як і молитва вголос;
  •  молитися з вірою в серці в єдиного істинного нашого Бога — Ісуса Христа. Сам Ісус Христос говорить нам про це:"... усе, чого ви в молитві попросите, вірте, що одер­жите, і сповниться вам" (Мр. 11:24). Тому що молитва без віри в те, що Бог відповість нам, —змарнований час;
  •  молитися з відкритим серцем — означає відкривати своє серце Ісусу Христу, щоб Він увійшов до нашого серця, і щоб могутність і воля Його могли б діяти в нас. Інакше ми проґавимо мить великого благосло­вення або натхнення;
  •  молитися з терпінням. Мистецтву молитися потрібно вчитися щодня, набуваючи досвіду й навичок. Зрозу­міло, що не так уже й легко молитися щодня. Тим наче, що відповіді на наші молитви не завжди прихо­дять одразу й у тому вигляді, у якому ми хотіли б їх бачити. Бог наш Ісус Христос відповідаєте на молитву відповідно до Своєї волі, а не шляхом догоджання на­шим бажанням і бажанням. От чому в молитві варто мати величезне терпіння;
  •  і, нарешті, молитися із вдячністю, адже молитва — не жебрання, і не зойк розпачу! А до Бога варто зверта­ти наші справді невідкладні потреби, а не наші прим­хи й бажання. І саме в ту мить, коли ми приходимо до нашого Бога Ісуса Христа і відкриваємо Йому наше серце з істинною вірою, надією і любов´ю, тоді мо­литва наша досягає своєї мети!

Християнський етикет наказує і знайомить нас із деяким практичними видами молитви:

  •  "Господньою молитвою", або "Отче наш" — так Сам Ісус Христос учив молитися Своїх учнів (Мт. 6:9-13);
  •  восхваления Бога і Христа, як Господа й Учителя;
  •  сповідання наших гріхів, слабкостей, невдач і недоліків;
  •  прохання (про прощення гріхів, про хліб насущний, про надання сили жити для бога, про волю Божу у щоденному житті);
  •  заступництво за наших улюблених (родину, друзів тощо);
  •  треба завжди точно знати, про що ми молимося. Не потрібно нам вимовляти багато загальних слів ні про що, світ страждає на словоблудство, яке не має пев­ного сенсу. Говорити нам із Богом, —учитьхристиян­ський етикет, — треба так, як ми говоримо з рідними і близькими людьми (з дружиною, чоловіком), прося­чи їх зробити що-небудь для нас;
  •  завершуючи молитву, християнський етикет рекомен­дує використовувати слова, що фактично вказують, що ми молимося "в ім´я Ісуса Христа". Використову­ючи такі обороти як "в ім´я Ісуса Христа", "заради Хрис­та" (тому що Сам Ісус Христос учив молитися в ім´я Його). "І коли що просити ви будете в Імення Моє, те вчиню... Коли будете в мене просити чого в Моє Ймення, то вчиню", — такі слова Господні (їв. 14:13, 14). Якщо ми молимося в ім´я Сина Його, Бог чує наші молитви і, природно, відповідає на них;
  •  на закінчення молитви, після слів "в ім´я Ісуса", ви­мовляють звичайно слово "амінь" (що означає: "хай буде так", "поправді так", "хай здійсниться").

А тепер перейдемо до третьої істини повсякденного жит­тя — свідчення.

За християнським етикетом свідок — це людина, що про­голошує відому їй правду, грунтовану на особистому досвіді й на здоровому розумінні. "...Моїми ви свідками будете..." (Дії 1:8). Ми покликані бути свідками в ім´я Ісуса Христа, Господа нашого. Саме у свідченні істини й полягає найпре-красніша й найпіднесеніша мета християнина,

Щиро люблячи кого-небудь, ми не можемо не розповіс­ти про нього іншим. А коли ми знаємо й віримо, що Господь Бог приніс у жертву Сина Свого для нашого спасіння, то хіба ми не захочемо розповісти іншим про любов Божу? Крім того, у нас є не тільки це спонукання — Ісус Христос, хто помер за нас, заповідав нам "йти по цілому світові, та всьо­му створінню Євангеліє проповідувати". Таке веління Боже. Чи ж нам його не виконати?

Постає питання: "Про що свідчити? Біблія відповідає на це запитання ясно й чітко: "...ми проповідуємо Христа роз­п´ятого..." (1 Кор. 1:23). "...йди та звіщай Царство Боже" (Лк. 9:60), "Проповідуй Слово..." (2 Тим. 4:2). "...Господь по­мазав Мене благовістити..." (Іс. 61:1). "...ідіть по цілому сві­тові та... Євангелію проповідуйте..." (Мр. 16:15). Ми покли­кані розповідати іншим про любов Божу, про смерть і Воск­ресіння Ісуса Христа і про дароване Ним спасіння, про те, що без Ісуса Христа нема спасіння людині.

А якщо постане питання: "Кому свідчити?", то Біблія від­повідає: "всьому створінню" (Мр. 16:15). Це означає, що ми зобов´язані благовіствувати (тому що є немало необережних свідчень, всім і кожному, людям, нехай щонайдальшим від нас — адже й ми, не знаючи ще Христа, одержали цю книгу від людей, що не знали нас, але бажали допомогти нам у вивченні Біблії. Ми всі пізнали Господа Ісуса Христа, бо хтось хотів поділитися з іншими благою звісткою спасіння. І на Землі живе багато людей, котрі не знають про любов Божу і не дізнаються, якщо ми не захочемо свідчити їм.

Щоб правильно свідчити, необхідно мати кожному хрис­тиянину чесноту міркування, тобто християнську розсудли­вість. Апостол Петро говорив: "Покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті — пізнання" (2 Петр.1:5). Те, що робиться без благочестя, без міркування, може виявитися нерозумним, і навіть добре може завдати шкоди замість користі. І в цьому нас переконують сучасні вчені.

Істинна наука давно визнала, що царина досліджувано­го є майже ніщо порівняно з цариною недослідженого. "Будь-яке нове відкриття сприяє розширенню в арифметичній про­порції царини невідомого" (А.К.Моррісон). Представники іс­тинної науки визнають, що їхні відомості про світ мають до­повнюватися з іншого джерела. Це джерело — релігія.

Макс Планк 1919 року наголошував: "Релігія і наука ані­трохи не виключають одна одну, як вважалося раніше, і чого бояться багато наших сучасників, навпаки, вони узгоджуються й доповнюють одна одну".

Професор Л.Новиков, член Нью-Йоркської Академії на­ук, у статті "Шлях натураліста до релігії" пише: "Одним із найразючіших в історії наук виявився той факт, що фізика — ця найміцніша основа колишнього матеріалістичного приро­дознавства, стала на шлях ідеалістичний. Вона дійшла ви­сновку, що фізичні явища визначаються духовною божест­венною силою".



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування